2 декабря -Музей українського живопису

2 декабря

2 декабря 1856 года была официально учреждена Национальная портретная галерея в Лондоне — первая в мире портретная галерея, основанная для увековечивания образов британцев прошлых столетий.

Открылась галерея в 1859 году и стала первым в мире доступным для общественности собранием. Портреты распределены по залам, исходя из времени жизни изображённых на них лиц, начиная с эпохи Тюдоров. При пополнении собрания предпочтение отдавалось не художественным достоинствам произведения, а историко-культурной значимости модели. Галерея собирает не только портреты маслом, но и миниатюры, рисунки, бюсты и фотографии. Например, тут выставлены сигаретные пачки с изображениями Чарли Чаплина, Уинстона Черчилля, Бернарда Шоу и Гилберта Кита Честертона – портреты выполнены с большим юмором. Работы знаменитых континентальных художников в галерее немногочисленны; в основном это портреты британских монархов и их приближённых кисти Гольбейна, Рубенса и Ван Дейка.

Коллекция галереи насчитывает более одиннадцати тысяч портретов, выполненных в различных техниках. Кроме того, музей собрал более 220 тысяч фотографических изображений. До 1969 года галерея не закупала портретов здравствующих людей (считалось, что после их смерти должно пройти не менее десяти лет), однако сейчас правила изменили. Стены основного здания, построенного в 1896 году в неоренессансном стиле, украшены бюстами выдающихся деятелей: искусствоведа и литератора XVIII века Горация Уолпола, художников Ганса Гольбейна Младшего, сэра Энтони ван Дейка, Уильяма Хогарта, Джошуа Рейнолдса, Томаса Лоуренса.

Национальная портретная галерея Из собрания галереи: Портрет Генриха VIII


Народився Жорж-П'єр СЕРА (2 грудня 1859, Париж — 29 березня 1891, Париж) — відомий французький художник-неоімпресіоніст, творець пуантилістської манери малювання.

Жорж почав малювати з раннього дитинства. Вже в 15 років він поступив до муніципальної школи малюнка. 1878 року дев'ятнадцятирічний юнак стає учнем Школи витончених мистецтв. Але Сера більше вчиться самостійно. Після того, як Сера потрапив на виставку імпресіоністів, він залишає навчання у Школі витончених мистецтв. У пошуку свого стилю Сера розробив так званий «пуантилізм» (сам автор і його послідовники вважали за краще термін «дівізіонізм») - художній прийом передачі відтінків і кольору за допомогою окремих колірних крапок. Художник користувався маленькими мазками чистих кольорів, змішаних тільки з білилами. Прийом використовується в розрахунку на оптичний ефект злиття дрібних деталей при розгляданні зображення на відстані.

«Натурниці», 1886-1888. Метрополітен-музей, Нью-Йорк

У 1883 році Сера створює свою першу визначну роботу - величезне мальовниче полотно «Купання в Аньєрі». Після того, як його картина була відхилена Паризьким Салоном, Сера волів союзи з незалежними художниками Парижа, ставши одним із засновників Салону Незалежних.

У 1886 році на восьмій виставці імпресіоністів було представлено чимало картин Жоржа Сера та його послідовників-пуантилістів. Ці картини залишили різне враження як на глядачів, так і колег-художників. А Сера дедалі більше намагається наблизити живопис до математичного рівняння. Він вважав, якщо є закон кольору, то можливо привести до гармонійного єднання усі лінії картини. Він пише «Парад-алле», «Канкан». Але всі вони були негативно сприйняті критикою.

Техніка художника була настільки складна, що за своє недовге життя він написав тільки сім великих композицій, не рахуючи пейзажів і малюнків. Останньою картиною Жоржа Сера став «Цирк». Помер Жорж Сера у віці 31 року від інфекційного захворювання (найбільш ймовірно, дифтериту).

«Недільна прогулянка на острові Гранд-Жатт», 1884-1886. Художній інститут, Чикаго


Родилась Анита МАЛФАТТИ (2 декабря 1889, Сан-Паулу — 6 ноября1964, там же) — бразильская художница, один из лидеров бразильского модернизма.

Отец художницы — итальянский инженер, мать — американка, преподавательница искусства. Из-за врожденной атрофии правой руки была вынуждена научиться рисовать левой рукой. Первые работы относятся к 1909. Не удовлетворенная бразильской академической системой, в 1910 приехала учиться в Берлин, где испытала влияние немецкого экспрессионизма. В 1915 переехала в США, сблизилась с кубизмом. Первая персональная выставка Малфатти состоялась в Сан-Паулу в 1917—1918. Принимала активное участие в организации Недели нового искусства (1922). Член авангардной группы «Пятеро». В 1923—1928 по стипендии работала в Париже. В 1949 в Сан-Паулу прошла большая ретроспективная выставка Малфатти.

«Маяк», 1915


Родился Отто ДИКС (2 декабря 1891, Гера, Тюрингия, Германская империя — 25 июля 1969, Зинген, Баден, ФРГ) — немецкий художник и график. Ярко выраженный авангардист, в 1920-е годы был связан с дадаизмом и экспрессионизмом.

Учился живописи в Школе прикладных искусств в Дрездене (1910-1914). Наряду с Георгом Гроссом Дикс был представителем так называемой «новой вещественности». Отто Дикс является одним из основателей объединения художников под названием «Дрезденский сецессион» (1919). Полотна Дикса отличают социальные и пацифистские мотивы, мучительные духовные искания: в послевоенной Германии художник находил своих героев среди толп инвалидов, нищих, проституток, рахитичных детей. Он считался одним из крупнейших художников в стране: в 1927 году Дикс стал профессором Дрезденской академии, в 1931 его избирали в члены Прусской академии в Берлине. В нацистской Германии Отто Дикс был отнесен к представителям т.н. «дегенеративного искусства»: его работы изымались из музеев, 260 из них были сожжены в Берлине в 1937 году. Дикс уехал в деревню, где тайно писал пейзажи и картины-аллегории религиозного содержания. После войны Отто Дикс пользовался большим уважением в обеих Германиях – ФРГ и ГДР. И хотя художник жил преимущественно в ФРГ, в ГДР, в Дрездене, у него также была мастерская. 75-летие Отто Дикса в 1966 г. широко отмечалось в обеих частях Германии его персональными выставками.

«Автопортрет» «К красоте», 1922


Народився Григорій Степанович СМОЛЬСЬКИЙ (2 грудня 1893, с. Підгірки, нині частина м. Калуша, Галичина — 1 грудня 1985, Львів) — український художник, громадський діяч, краєзнавець.

Народився в селянській родині. Закінчив Станиславівську українську гімназію. Під час Першої світової війни воював у складі австрійської армії у Північній Італії. З 1920 р. жив у Львові. 1921—1925 рр. — навчався на історичному факультеті Львівського (таємного) українського університету. Художню освіту здобував спочатку у Вільній Академії мистецтв у Львові (1921—1922 рр.), потім у Художній школі О. Новаківського (1922—1930 рр.). З 1931 р. удосконалював майстерність в Італії, в 1934—1935 рр. — у Франції (Академія Колароссі, Париж). 1936 року повернувся до Львова, де регулярно виставляв свої роботи на художніх виставках. Брав участь у створенні Львівської організації Спілки радянських художників УРСР. 1944—1950 рр. — викладач живопису і рисунка у Львівському училищі прикладного мистецтва. З 1951 р. на творчій роботі.

«Натюрморт», 1946

Працював у жанрі пейзажу, портрета, натюрморту, створив цілий ряд жанрових композицій, займався графікою. Автор невеличких кольоритних пейзажів, зокрема з Гуцульщини (околиці Космача, Косова) та Бойківщини (Славське, Гребенів, Сколе), паризьких етюдів. Протягом життя був учасником 47 художніх виставок, в тому числі пересувних у галицьких містах: Станіславі, Тернополі, Стрию, Коломиї, Самборі, Бережанах, Калуші, Перемишлі.

Автор низки статей про українське мистецтво, окремих митців (Івана Труша, Антона Манастирського, Олекси Новаківського). Багато уваги приділяв вивченню звичаїв, традицій жителів Карпат, переважно гуцулів. Написав низку нарисів історико-етнографічного характеру. На основі зібраних народних переказів та пісень про Довбуша написав повість «Олекса Довбуш» (1935, 1944).

«Автопортрет», 1923 «Мій Космач», 1967


Родился Николай Николаевич ЖУКОВ (2 декабря 1908, Москва — 24 сентября 1973, Москва) — живописец, график, плакатист; мастер станкового портрета, иллюстратор. Народный художник СССР (1963). Лауреат двух Сталинских премий второй степени (1943, 1951).

Начальное художественное образование получил в Нижегородском художественно-промышленном техникуме. В 1928 году поступил в Саратовское художественное училище имени А. П. Боголюбова, которое закончил в 1930 году. Начало творческой деятельности относят к 1932 году. В годы Великой Отечественной войны Жуков служит солдатом в артиллерии, потом работает в редакции армейской газеты на Калининском фронте и одновременно военным корреспондентом «Правды». С лета 1943 года по 1973 год Жуков — художественный руководитель Студии военных художников имени М. Б. Грекова.

Значительная часть творчества художника посвящена жизни и деятельности В. И. Ленина, И. В. Сталина, Великой Отечественной войне. Рисовал прекрасные акварельные детские портреты. Автор десятков плакатов, многие из которых отмечены «Гран-при» на Всесоюзных и международных выставках плаката.



Родился Виктор Емельянович БЕЛОВ ( 2 декабря 1925, с. Марьяновка Днепропетровской обл. – 2004, г. Кривой Рог) – живописец и график. Мастер индустриального пейзажа. Автор живописных и акварельных натюрмортов.

Родился в крестьянской семье. Участник Великой Отечественной волны, был несколько раз ранен. В 1951 году окончил Днепропетровское художественное училище, где его преподавателями были Т. Дроздова и М. Панин. Член Союза художников Украины с 1970 года. Белов много ездил по стране, создавая пейзажи Карпат, Крыма, Карелии, средней полосы России. Персональные выставки состоялись в Кривом Роге (1962, 1975), Днепропетровске и Днепродзержинске (обе – 1975).

Композициям большинства работ автора свойственны многоплановость, панорамность. Виктор Белов часто выступал как автор полотен на индустриальную тему. Полотнам, в которых воспеваются трудные будни родного города, свойственны героическая романтичность, приподнятость.

28 сентября 2000 года работа Виктора Белова "Встреча в селе. Сибирь" была продана на аукционе "Кристи" в Лондоне за 4123 долларов США.

«Встреча в селе. Сибирь»


Родился Александр АЙЗЕНШТАТ (2 декабря 1951, Москва) — художник и религиозный деятель.

Учился живописи в Москве в мастерской художника С. П. Скульского. Покинул СССР в 1974 году. А. Айзенштат — гражданин Франции, в настоящее время проживающий в Израиле. Известен не только как художник, но и как религиозный деятель ортодоксального иудаизма — основатель и руководитель Центра Изучения Торы в Москве.

Его искусство глубоко индивидуально; сложно соотнести его манеру с каким-либо течением в современном искусстве. Сам Александр Айзенштат, определяя свой метод, говорит: «Меня считают представителем академического модернизма, но я собственное творчество не идентифицирую с такой точностью. Разделение на «измы», манеры и течения меня интересует очень мало. Основная идея – создание произведений живописи, которые в рамках европейской концепции искусства смогут наиболее ясно выразить мои личные переживания».

В полотнах Александра Айзенштата не найти бытового и жанрового натурализма, или реалистического историзма. Его живопись намеренно аскетична. Пропуская мимо себя суету мира и разнообразие жизни, автор сосредотачивается на нескольких излюбленных темах или мотивах - одиночества, ожидания, завершения, мотив символической трапезы. Зачастую разработке одного мотива посвящена целая живописная серия, как, например, «Течение жизни», «Психбольница», «Карнавал», «Кафка», «Спектр жизни».



Народилася Саша (Олександра Євгеніївна) ПУТРЯ (2 грудня 1977, Полтава — 24 січня 1989, там само) — юна українська художниця, яка в дитячому віці створила велику кількість творів мистецтва, що згодом отримали широке висвітлення.

Олександра народилась у родині художника Євгенія Путрі та викладачки музичного училища Вікторії Путрі. Перші художні роботи Олександра Путря почала малювати в три роки. У віці 5 років Олександрі був поставлений діагноз - лейкемія. Від неї вона і померла у віці 11 років. Після смерті Саші Путрі виставки її малюнків експонувалися більш ніж на 100 виставках в багатьох країнах світу.

За життя Олександра створила 2279 робіт — 46 альбомів з малюнками, шаржами та віршами, чеканки, вишивки, дрібні вироби з пластиліну, саморобні шиті іграшки, вироби з намистин і кольорового каміння, випалювання по дереву.

«Діва Марія»

В 1998 році Сашу нагороджено (посмертно) золотою медаллю Христа Спасителя, а в 2000 році — орденом Святого Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі». Також, в 2001 році Президія всеіндійської дитячої фундації «Nehru Bal Samiti» присудила їй свою почесну міжнародну нагороду.

Про дівчинку був знято декілька документальних фільмів і написана документальна повість. В Полтаві існує вулиця Саші Путрі та працює Дитяча художня галерея імені Саші Путрі, в якій за допомогою Фонда захисту і підтримки талановитих дітей проходять міжнародні конкурси дитячого малюнка.

…Саша боролася за життя шість років, після чого попросила батьків відпустити її. Незадовго до свого відходу вона попросила тата докласти руку до білого аркуша і обвела її. Потім зверху доклала свою руку і виконала з нею те ж саме. Закінченим малюнок був знайдений вже після 24 січня 1989 року, коли дівчатка не стало. На ньому була зображена зірка Сіріус, на яку Сашенька мріяла полетіти.

«Сіріус»