2 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

2 ноября

Народився Жан Батист ШАРДЕН (2 листопада 1699, Париж – 6 грудня 1779, Париж) - французький живописець, один з кращих колористів в історії живопису. Майстер натюрморту і невибагливих жанрових сцен.

Народився і все життя провів у паризькому кварталі Сен-Жермен-де-Пре. Учень П'єра-Жака Каза і Ноеля Куапеля. Жан Батист досяг надзвичайного мистецтва зображати неживі предмети і наважився присвятити себе виключно їх відтворенню. На початку своєї самостійної діяльності писав плоди, овочі, квіти, господарське приладдя, мисливські атрибути з такою майстерністю, що любителі мистецтва вважали його картини за роботи знаменитих фламандських і голландських художників, і лише з кінця 1730-х розширив коло своїх сюжетів сценами домашнього побуту небагатих людей і портретами. У своїй творчості художник свідомо уникав урочистих і пасторально-міфологічних сюжетів, властивих мистецтву його часу.

«Мідяний бак». Лувр, Париж.

У кольорі предмета Шарден бачив безліч відтінків і маленькими мазками передавав їх. У жанрових сценах Шарден відтворив спокійний, розмірений спосіб повсякденного життя - то в самих буденних, але лірично піднесених моментах, то в епізодах, що мають внутрішнє моральне значення. Картини жанрового живопису, що відрізняються наївною простотою змісту, силою і гармонійністю фарб, м'якістю і соковитістю пензля, ще більш ніж колишні роботи Шардена вирізнили його з ряду сучасних йому художників і зміцнили за ним одне з чільних місць в історії французького живопису.

«Автопортрет», 1771 «Молитва перед обідом», 1744. Державний Ермітаж, С.-Петербург


Родился Марк Матвеевич (Мо́рдух Ма́тысович) АНТОКОЛЬСКИЙ (2 ноября 1843, Вильна, Российская империя — 9 июля 1902, Франкфурт-на-Майне, Германская империя) — русский скульптор-реалист, академик Петербургской академии наук, профессор скульптуры.

Фамилия происходит от названия пригорода Антоколь (Antakalnis, ныне один из районов Вильнюса). Ещё мальчиком Антокольский рисовал везде, где только мог, и когда сын подрос, родители отдали его в обучение резчику по дереву. О талантливом подмастерье узнала жена виленского генерал-губернатора В. И. Назимова — известная покровительница искусств А. А. Назимова. Благодаря её ходатайству будущего великого скульптора приняли в Академию художеств (ему было дозволено посещать вольнослушателем скульптурный класс).

В 1864 году Антокольскому была присвоена серебряная медаль за горельеф «Еврей-портной», а в 1868 году — золотая за горельеф «Скупой». Во время учёбы в Академии Антокольский не только в совершенстве овладел русским языком (дома говорили на идиш), но и увлёкся российской историей и литературой. И первой большой его работой стала статуя «Иван Грозный» (1870 год). Совет Академии присудил студенту Марку Антокольскому за «Ивана Грозного» высшую награду — звание академика.

В 1871 году, после окончания Академии, Антокольский уезжает в Рим и Париж. Считалось, что будущие скульпторы и живописцы должны окунуться в культурную атмосферу и увидеть работы классиков в оригинале. В 1878 году он показал свои новые работы на Всемирной выставке в Париже и получил её высшую награду и французский орден Почётного легиона. Вскоре его избрали почётным членом многих западноевропейских академий: Венской, Берлинской, Лондонской и других.

Портрет работы Васнецова «Нестор-летописец» (1890, мрамор, Русский музей)


Народився Йокояма ТАЙКАН (2 листопада 1868, Міто - 26 лютого 1958, Токіо) - японський художник. Справжнє ім'я - Сакаї Хідемаро.

Навчався в токійській Академії витончених мистецтв у класі Хасімото Гахо. У 1896 році вже сам викладає в Академії. Йокояма Тайкан одним з перших був нагороджений заснованим у 1937 році японським орденом Культури. Був також кавалером ордена Вранішнього сонця 1-го класу. Член Імператорської академії мистецтв від 1935 року.

Йокояма був прихильником мистецької течії ніхонга. Він намагався модернізувати традиційний японський живопис. Створений ним художній стиль називається моротай і концентрується не стільки на чіткості ліній, а на роботі з фарбами

«Засніжений пік з журавлями»


Народився Антін Іванович МАНАСТИРСЬКИЙ (2 листопада 1878, с. Завалів нині Підгаєцького району Тернопільської області — 15 травня 1969, Львів) — український художник-живописець і графік. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1953). Народний художник України (1957). Батько художника Вітольда Манастирського.

Народився в сім'ї поштового урядовця. З дитинства виховувався у атмосфері духовності та любові до рідного краю. Особливе значення для маленького Антіна мала народна пісня, яка запала в серце майбутнього художника. Довгі роки життя пісня супроводжувала і надихала митця творити. Освіту здобував у школі Станислава, Львівській художньо-промисловій школі, а згодом у Краківській академії красних мистецтв.

У 1900-му році «Товариство для розвою руської штуки», членом якого був Антон Манастирський, влаштувало виставку його перших живописів. З того часу в Антіна Івановича розпочалося активне творче життя. Він малює цілу галерею високодуховних творів — пейзажі, тогочасну злободенну дійсність, картини з історії народу, сатиру тощо. Жив і працював у Львові.

«Старий млин»

У своїх полотнах переважно зображував народнопісенну творчість. Сам художник писав: «Все життя я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі і зрозумілі народові». Пісня та поезія були джерелом натхнення Антіна Манастирського: у творчій спадщині художника є низка картин, назвами яких стали рядки народних пісень («Ой під гаєм, гаєм», «Ой одна, я одна», «Ой там, під горою», «Засвіт встали козаченьки», «Ой ходила дівчина бережком»). Також доробок митця складають численні портрети та пейзажі.

Окремо слід згадати про роботу Антіна Манастирського у сфері книжкової ілюстрації, до якої він мав особливе ставлення. Так, у 1925 році художник ілюстрував «Милу книжечку» Іванни Блажкевич. Роботи художника зберігаються у музеях Львова, Києва, Полтави, Дніпра, Миколаєва, у приватних колекціях.

«Автопортрет», 1919 «Запорожець», 1932


2 ноября 1908 года в Киеве открылась выставка молодых художников-авангандистов «Звено». Организаторами выступили братья Давид и Владимир Бурлюки, Александра Экстер и Аристарх Лентулов. Свои работы также представили Александр Богомазов, Михаил Денисов, Владимир Баранов (Россине), харьковчанин Евгений Агафонов. В разделе прикладного искусства экспонировались вышивки Евгении Прибыльской. Из Москвы прислали работы Михаил Ларионов, Наталья Гончарова, Артур Фонвизин, Вальтер Локкенберг и другие. Выставка проходила в музыкальном магазине Г.Индржищека по адресу: Крещатик,58.

Большинство работ были выполнены летом 1908 года. Лентулов представил свои крымские пейзажи. Экстер показала на выставке ряд пейзажей, натюрмортов и вышивок. В картинах и акварелях просматривалось явное влияние современной французской живописи, прежде всего – неоимпрессионизма и фовизма. Поиски и новые веяния, полностью захватившие Петербург и Москву, добрались и до украинской столицы. Но привыкшая к классике киевская публика назвала авангардные картины идиотскими: «Шарлатаны тоже люди и потому им свойственны ошибки и промахи. "Звено" хватило через край и за это наказано необходимостью самому любоваться своими "исканиями"... Пусть ищет! Быть может, оно что-нибудь и найдет, но обывательских пятаков за вход, очевидно, никогда! "Нема дурных"…».

А.Богомазов. «Мост», 1908 В.Баранов-Россине. «Пейзаж с башней», около 1907


2 ноября 1996 в здании бывшего Гамбургского вокзала в Берлине открылся Музей современности — филиал Новой национальной галереи. В 2007 году музей посетило 250 000 человек, и тем самым Гамбургский вокзал — один из наиболее популярных музеев современного искусства.

Здание в стиле классицизма для головного вокзала Берлинско-Гамбургской железной дороги было построено в 1846—1847 годах по проекту её директора Фридриха Нойхауза и архитектора Фердинанда Вильгельма Хольца. Это единственный сохранившийся в Берлине тупиковый вокзал своего времени и одно из старейших вокзальных зданий Германии, но как вокзал он больше не используется.

В середине 1980-х годов берлинский строительный магнат Эрих Маркс предложил городу свою частную художественную коллекцию. В 1987 году сенат Западного Берлина принял решение о создании в здании бывшего вокзала музея современного искусства. В конкурсе на проект по переустройству вокзала победил архитектор Йозеф Пауль Клайхюс.

В экспозиции музея представлены работы Йозефа Бойса, Ансельма Кифера, Роя Лихтенштейна, Ричарда Лонга, Энди Уорхола и Сая Твомбли из фондов Национальной галереи и коллекции Эриха Маркса. С 2004 года на правах временного пользования в экспозиции музея демонстрируется художественная коллекция Фридриха Кристиана Флика, внука немецкого промышленника. В начале 2008 года Фридрих Кристиан Флик передал в дар Музею современности 166 произведений искусства из своей коллекции.



2 листопада 2006 року під час закритих торгів за рекордну суму в 140 мільйонів доларів була продана якомусь мексиканському колекціонерові картина Джексона Поллока № 5, завершена в 1948 році.

Робота виконана в техніці розбризкування. Безпредметна картина розміром 243,8 × 121,9 см, написана на фіброкартоні (деревноволокнистій плиті). Вважається, що ажіотаж навколо цієї картини був створений штучно.

Джексон Поллак за роботою № 5, 1948