2 октября -Музей українського живопису

2 октября

Ісаак ОЛІВЕР (бл.1565, Руан, Франція — 2 жовтня 1617, Лондон, Англія) — англійський художник французького походження (Ісаак Олів'є) зламу 16-17 століть.

Рік народження художника позначають як 1565, відраховуючи від мініатюрного автопортрета художника, датованого 1595 роком з позначкою, що йому тридцять років. Ісаак походив з протестантської родини. В роки фінансового і морального тиску на французьких протестантів родина, уберігаючи власне життя, емігрувала у Лондон разом із малим сином.

Хлопця влаштували у майстерню відомого художника-мініатюриста Ніколаса Хілларда. Відомо, що з 1590 року він почав працювати самостійно. Статки родини дозволили сплатити сину подорож до Венеції у 1596 році. Перебування у Венеції він використав для знайомства з досягненнями мистецтва венеціанських майстрів та копіювання їх творів у мініатюрному форматі.

1602 року Олівер узяв другий шлюб з донькою англійського художника Маркуса Герартса старшого. Вдалий шлюб відкрив перед митцем кар'єрні перспективи і він увійшов у коло майстрів, що обслуговували вищу аристократію та королівський двір.

Автопортрет у 30 років, фрагмент "Едвард Герберт, перший барон Герберт або Шербур", до 1614 р.


Родился Ганс ТОМА (2 октября 1839, Бернау (Шварцвальд) — 7 ноября 1924, Карлсруэ) — немецкий художник и график.

Ганс То́ма вначале получил ремесленное образование у литографа, затем у мастера по росписи корпусов часов. С 1859 года учился в Академии искусств в Карлсруэ. По окончании жил и работал в Дюссельдорфе, Мюнхене, Франкфурте-на-Майне и в Карлсруэ, где с 1899 года был директором Художественного музея и профессором искусств в местной Академии. В 1874 году совершает поездку в Италию. В 1886 году посещает Париж.

Работы художника, зачастую рассматриваемые как «народная живопись», «простые» и т. п. при внимательном рассмотрении выявляют совершенно противоположные элементы. С одной стороны он — великолепный пейзажист-реалист. С другой стороны, Г. Тома любил вводить в свои пейзажи и некие сказочные фигуры, образы из старинных саг. Здесь на работы Тома сказывается влияние А. Бёклина и Ханса фон Маре, в то время как в его реалистических произведениях, в том числе и в портретной живописи, угадываются черты барбизонской школы и Г. Курбе.

«Детский хоровод», 1884

Промежуточное положение между двумя этими тенденциями в творчестве Г. Тома являются картины, изображающие идиллические сценки из танцующих и поющих детей, задумчивых крестьян. Эти работы на рубеже XIX-ХХ столетий принесли Тома славу «второго Людвига Рихтера».

Большое собрание работ Г. Тома хранится в Художественном музее Карлсруэ. В 1949 году в Бернау был открыт музей Г. Тома.

Автопортрет «Адам и Ева», 1897


Родился Иван Пантелеймонович ФЕДОРОВ-КЕРЧЕНСКИЙ (2 октября 1853, Керчь – после 1916) – живописец, представитель южнорусской школы.

Отец художника, дворянин Херсонской губернии, был военным моряком, дослужился до звания генерал-майора. Сын Иван воспитывался в юнкерских классах в городе Николаеве. Учился в Императорской Академии художеств и в 1868 году получил звание неклассного художника. В 1871 году поступил на службу в военный флот, участвовал в русско-турецкой войне, и через 18 лет был «уволен со службы по болезни с мундиром и пенсией и с награждением чином капитана 2 ранга». Затем художник 20 лет работал вольнонаемным смотрителем Ай-Тодорского маяка в Крыму.

Все эти годы Иван Пантелеймонович активно занимался живописью. Во время службы продолжил учебу в Академии художеств и в 1883 году окончил теоретический и практический курсы при Санкт-Петербургской ИАХ с медалями первого и второго достоинств. Определением совета Академии он был возведен в звание классного художника.

Дома, на маяке, художник создал много работ, запечатлевших окружающий пейзаж, море. Федоров-Керченский – член С.-Петербургского общества художников, общества «Мюссаровские понедельники», севастопольского кружка «Среда», общества изящных искусств им. В. Верещагина в Николаеве, Ялтинского художественно-артистического кружка. Его пейзажи экспонировались на VIII выставке Товарищества южнорусских художников (1897), в 1901 году на выставке художников-маринистов в Москве, других экспозициях. Произведения хранятся в Государственном Русском музее и Военно-морском музее (С.-Петербург), других музейных и частных собраниях.

«Пейзаж с турецкими парусниками»


Родился Альфред РОЛЛЕР (2 октября 1864, Брно — 21 июня 1935, Вена) — австрийский художник, иллюстратор, театральный декоратор, сценограф, дизайнер, график и педагог. Один из основоположников модерна в австрийской живописи.

Изучал архитектуру и живопись в венской академии изобразительных искусств. В 1897 году вместе с Густавом Климтом и другими художниками стал одним из основателей, а с 1902 — президентом группы художников Австрии — Венский сецессион. Позже с 1899 работал профессором по классу рисунка Венской школы искусства и ремесла, а затем стал ее директором. В 1903 году был приглашен своим другом композитором и дирижером Густавом Малером в Венскую Оперу на должность главного художника и сценографа. Его работа с Малером принесла революционные изменения в театральные и оперные постановки в Австрии.

В начале своей творческой карьеры Роллер активно занимался в области графического дизайна и графики. Создал многочисленные обложки и виньетки для периодическое изданий, а также плакаты к четвертой, четырнадцатой и шестнадцатой выставок Сецессиона. Разработал оригинальный сецессион-шрифт.

Плакат. 1902


Народився Михайло Якимович КОЗИК (2 жовтня 1879, Семенівка, Новозибківський повіт на Стародубщині (нині в складі Росії) — 2 січня 1947, Харків) — український живописець і педагог.

Народився у багатодітній селянській родині. Протягом 1897–1904 років вчився в іконописній школі-майстерні при Києво-Печерській лаврі у Івана Їжакевича. У 1903 році був зарахований вільним слухачем до Київського художнього училища, у 1904-му, склавши іспит, поступив до 4-го класу училища. Викладачами за фахом були Григорій Дядченко і Микола Пимоненко. Знімав квартиру разом з іще одним вихованцем КХУ — Карпом Трохименком; у вільний від навчання час вони удвох заради заробітку розписували церкви в селах. За активу участь в учнівському страйку був у листопаді 1905-го виключений з 5-го класу училища.

У 1907-у був поновлений у 5-му класі Київського художнього училища, відтак учився у Григорія Дядченка, Івана Макушенка, Володимира Менка, Івана Селезньова. Утравні 1909 року йому було виписано атестат «вчителя рисування й креслення у середніх навчальних закладах». Потім вчився в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1909–1913) у Костянтина Коровіна та Леоніда Пастернака, закінчив як «художник І ступеня з правом викладати в державних навчальних закладах». Підвищував майстерність у Вищому художньому училищі при С.-Петербурзькій АМ (1913–1914; викл. М. Дубовськой, Д. Кіплік).

Починаючи 1913 роком, бере участь у виставках у Києві, Москві (експозиції «Московського Товариства художників» та «Московського товариства любителів мистецтв»), Петербурзі, Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові… Протягом 1915–1925 років викладав у Київському художньому училищі, Київській художній школі, в 1925–1932 роках — у Київському художньому інституті, з 1932 по 1941 рік — педагог Харківського художнього інституту. Професор.

Під час нацистсько-радянської війни перебував у окупованому Харкові, задля порятування художнього інституту прийняв на себе керівництво ним (відплатою за це була повна відсутність інформації в офіційних джерелах про художника до 1973 року). З 1943-го року у окупованому нацистами Львові викладав в Львівській художньо-промисловій школі.

Основні жанри – портрет, пейзаж, побутові й історичні картини. Створив низку живописних творів на гуцульську, бойківську та львівську тематики (1940-і рр.). Серед учнів Михайла Козика – О. Вандаловський, Є. Волобуєв, М. Дерегус, Ф. Нірод, М. Сліпченко, Г. Томенко, М. Уманський, В. Яценко.

«За пряжею»


Народився Йосип Йосипович БОКШАЙ (2 жовтня 1891, с. Кабола-Поляна Марамороського округу в Австро-Угорщині (нині - Кобилецька Поляна, Рахівський район, Закарпаття, Україна) — 19 жовтня 1975, Ужгород) — український живописець, педагог, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), Народний художник України (1960 р.), Народний художник СРСР (1963 р.).

Йосип Бокша́й народився у родині греко-католицького священика. Вчився у Академії образотворчих мистецтв у Будапешті (1910 — 1914) у Імре Ревеса. Під час Першої світової війни Йосип Бокшай мобілізований рядовим до австро-угорської армії, 1915 року він потрапляє до російського полону. Після довгих поневірянь Туркестаном Бокшай опиняється у Центральній Україні, де поміщик Катеринославської губернії Н. Грабовський, побачивши талант молодої людини, надав у розпорядження художника бібліотеку, олійні фарби і створив умови для творчості.

Після повернення навесні 1918 року з полону в рідне Закарпаття Бокшай до 1945 р працював художником і педагогом ужгородської реальної гімназії. У 1927 р заснував разом з Адальбертом Ерделі Ужгородську художню школу, а в 1931 р - Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. У 1940 р І. Бокшай разом з А. Ерделі були ініціаторами створення нового об'єднання «Союз підкарпатських художників».

«Бокораші», 1924

У 1946 році здійснив перший набір до відновленої «Академії Мистецтв» в Ужгороді - Ужгородського державного художньо-промислового училищ. Від 1951 - заслужений діяч мистецтв УРСР. З 1951 до 1957 року Бокшай працював на посаді доцента Львівського державного інституту. У цей період і в 60-70 роки ХХ ст. жодна виставка, що відбувалась в межах СРСР не обходилася без картини Бокшая.

«Панорама Ужгорода», 1948

Художник широкого діапазону, Бокшай проявив себе у станковому і монументальному малярстві. Бокшай — майстер пейзажу, але серед його творів є і жанрові картини, портрети, натюрморти. Після війни Бокшай плідно працював над створенням величного образу природи рідного краю («Озеро в горах», 1946, «Синевир», 1952, «Полонина Рівна», 1954, та ін.). Романтикою пройняті картини «Бокораші», 1948, «Зустріч на полонині», 1957, що відображають народний побут і звичаї. Для творів Бокшая характерні оптимізм, емоційний, соковитий живопис, інтенсивний колорит.

Персональні виставки Йосипа Йосипровича Бокшая відбулись у 1962, 1963, 1971 pp. в м. Ужгород, 1978 року — у м. Київ.

«Автопортрет», 1925 «Осінній парк», 1927


Народився Олександр Дмитрович АКСІНІН (2 жовтня 1949, Львів — 3 травня 1985, біля Золочіва, Львівська обл.) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали "львівським Дюрером" за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей, а також "Піранезі ХХ століття" за драматичні і бездоганні конструкції.

Народився в сім'ї військового. Художня обдарованість Олександра була очевидна вже в дитячі роки. У 1963-1967 роках він навчався у вечірній художній школі, а в 1967-1972 роках - в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова. Після служби в армії увійшов в коло московських і ленінградських діячів «іншої культури», захоплювався читанням філософського і релігійного самвидаву. На початку 1980-х пройшли кілька «квартирних» виставок художника в Ленінграді. Тоді ж його ім'я стало відомим за кордоном. Роботи Аксініна, зокрема, були відзначені Почесною медаллю на міжнародній бієнале «Малі форми графіки» в Лодзі (1979). Художник трагічно загинув, коли пасажирський Ту-134 зіткнувся з військовим Ан-26 над Львівською областю.


Аксінін був одним з найбільш яскравих представників львівської нонконформістської культури і найбільш помітною фігурою серед російськомовних художників Львова. За своє коротке життя Олександр Аксінін створив приблизно 350 офортних і близько 150 акварельних робіт і робіт у змішаній техніці (гуаш, китайська туш, типографська фарба). Відомо також про 4 живописні роботи пензля Олександра Аксініна. Серед друкованої графіки - ілюстрації до «Аліси в країні див» (1976-1977), «Пригоди Гуллівера» (1977-1978), до старокитайської «Книги змін» (1984-1985), серії «Босхіана» (1977-1978), «Знаки Зодіаку» (1974), «Звуки» (1980), «Місяці» (1980), «Слова» (1980-1981), «Пошта Олександра Аксініна» (1983-1984). В 2015 році серію офортів "Босхіана" було включено до постійної експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха в м. Гертогенбос в Нідерландах.


Герметичні, сновідні роботи Аксініна виступають як складні метафізичні тексти, які вимагають значного культурного рівня і духовних зусиль. За словами мистецтвознавця Дмитра Шелеста, «гранична отшліфованність техніки, філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмування загального тонального рішення - ось характерні риси кращих робіт О. Аксініна».