2 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

2 октября

Ісаак ОЛІВЕР (бл.1565, Руан, Франція — 2 жовтня 1617, Лондон, Англія) — англійський художник французького походження (Ісаак Олів'є) зламу 16-17 століть.

Рік народження художника позначають як 1565, відраховуючи від мініатюрного автопортрета художника, датованого 1595 роком з позначкою, що йому тридцять років. Ісаак походив з протестантської родини. В роки фінансового і морального тиску на французьких протестантів родина, уберігаючи власне життя, емігрувала до Лондона разом із малим сином.

Хлопця влаштували у майстерню відомого художника-мініатюриста Ніколаса Хілларда. Відомо, що з 1590 року він почав працювати самостійно. Статки родини дозволили сплатити сину подорож до Венеції у 1596 році. Перебування у Венеції він використав для знайомства з досягненнями мистецтва венеціанських майстрів та копіювання їх творів у мініатюрному форматі.

1602 року Олівер узяв другий шлюб з донькою англійського художника Маркуса Герартса старшого. Вдалий шлюб відкрив перед митцем кар'єрні перспективи і він увійшов у коло майстрів, що обслуговували вищу аристократію та королівський двір.

Автопортрет у 30 років, фрагмент «Едвард Герберт, перший барон Герберт або Шербур, до 1614 р.


2 жовтня 1832 року вважають датою заснування Галереї Сабауда або Савойської галереї — музею образотворчих мистецтв в місті Турин, Італія. У цей день Карло Альберто, герцог Савойський і король Сардинії, віддав у галерею 365 картин власної збірки.

Новий художній музей розмістили в туринському палаццо Мадама, де відкрили для відвідин. Через тридцять три роки палаццо Мадама віддали під Національний сенат. Картинну галерею та Єгипетський музей перевели 1865 року у колишнє приміщення Академії наук. 2012 року колишній Королівський палац пройшов через реконструкцію і пристосування під музейні потреби. Сюди перевели Галерею Сабауда, бо Королівський палац має широку популярність як важливий туристичний центр міста Турин.

Крім італійських художників різних шкіл та епох, в галереї Савойського дому добре представлені старонідерландські майстри - Ян ван Ейк (2-я версія «Стигмати св. Франциска»), Рогір ван дер Вейден (стулки «Благовіщення») і Ганс Мемлінг («Пристрасті Христові»). Скульптурна збірка відносно невелика і переважно має характер випадково набраних речей. Серед них - поодинокі твори майстрів Відродження, античні скульптури тощо.

Галерея Сабауда (колишній Королівський палац) З музейного зібрання: Антоніс ван Дейк.
«Принц Томазо Савойський, кінний портрет», бл. 1635 р.


Народився Ганс ТОМА (2 жовтня 1839, Бернау, Шварцвальд - 7 листопада 1924, Карлсруе) - німецький художник-живописець і графік.

Ганс Тома спочатку отримав ремісничу освіту у літографа, потім у майстра з розпису корпусів годинників. З 1859 року навчався в Академії мистецтв у Карлсруе. Після закінчення жив і працював у Дюссельдорфі, Мюнхені, Франкфурті-на-Майні і в Карлсруе, де від 1899 року був директором Художнього музею та професором мистецтв у місцевій Академії. У 1874 році здійснює поїздку до Італії. У 1886 році відвідує Париж.

Роботи художника часто розглядаються як «народне малярство», «прості» і т. п., та при уважному розгляді виявляють абсолютно протилежні елементи. З одного боку, він - чудовий пейзажист-реаліст. З іншого боку, Ганс Тома любив вводити в свої пейзажі і якісь казкові фігури, образи зі старовинних саг. Тут на роботах Тома позначається вплив А. Бекліна і Ганса фон Маре, в той час як в його реалістичних творах, в тому числі і в портретному живописі, вгадуються риси барбізонської школи і Г. Курбе.

«Дитячий хоровод», 1884

Проміжне становище між двома цими тенденціями у творчості Г. Тома займають картини, що зображують ідилічні сценки з танцюючими і співаючими дітьми, замислених селян. Ці роботи на рубежі XIX-ХХ століть принесли Тома славу «другого Людвіга Ріхтера».

Велике зібрання робіт Г. Тома зберігається в Художньому музеї Карлсруе. У 1949 році в Бернау було відкрито музей Ганса Тома.

Автопортрет «Адам і Єва», 1897


Народився Іван Пантелеймонович ФЕДОРОВ-КЕРЧЕНСЬКИЙ (2 жовтня 1853, Керч - після 1916) - живописець, представник південноросійської школи.

Батько художника, дворянин Херсонської губернії, був військовим моряком, дослужився до звання генерал-майора. Син Іван виховувався в юнкерських класах в місті Миколаєві. Навчався в Імператорській Академії мистецтв і отримав звання некласного художника. У 1871 році вступив на службу у військовий флот, брав участь у російсько-турецькій війні і через 18 років був «звільнений зі служби через хворобу з мундиром і пенсією і з нагородженням чином капітана 2 рангу». Потім художник 20 років працював вільнонайманим доглядачем Ай-Тодорського маяка в Криму.

Всі ці роки Іван Пантелеймонович активно займався живописом. Під час служби продовжив навчання в Академії мистецтв і в 1883 році закінчив теоретичний і практичний курси при Санкт-Петербурзькій ІАМ з медалями першого і другого достоїнств. Ухвалою ради Академії він був зведений в звання класного художника.

Вдома, на маяку, художник створив багато робіт, які відтворювали навколишній пейзаж, море. Федоров-Керченський - член С.-Петербурзького товариства художників, товариства «Мюссарівські понеділки», севастопольського гуртка «Середа», Товариства витончених мистецтв ім. В. Верещагіна в Миколаєві, Ялтинського художньо-артистичного гуртка. Його пейзажі експонувалися на VIII виставці Товариства південноросійських художників (1897), в 1901 році на виставці художників-мариністів в Москві, інших експозиціях. Твори зберігаються в Державному Російському музеї і Військово-морському музеї (С.-Петербург), інших музейних і приватних зібраннях.

«Пейзаж з турецькими вітрильниками»


Народився Альфред РОЛЛЕР (2 жовтня 1864, Брно - 21 червня 1935, Відень) - австрійський художник, ілюстратор, театральний декоратор, сценограф, дизайнер, графік і педагог. Один з основоположників модерну в австрійському живописі.

Вивчав архітектуру і живопис у віденській Академії образотворчих мистецтв. У 1897 році разом з Густавом Клімтом і іншими художниками став одним із засновників, а з 1902 - президентом групи художників Австрії - Віденський сецесіон. Пізніше від 1899 працював професором по класу рисунка Віденської школи мистецтва і ремесла, а потім став її директором. У 1903 році був запрошений своїм другом композитором і диригентом Густавом Малером у Віденську оперу на посаду головного художника і сценографа. Його робота з Малером принесла революційні зміни в театральні та оперні постановки в Австрії.

На початку своєї творчої кар'єри Роллер активно займався графічним дизайном і графікою. Створив численні обкладинки і віньєтки для періодичних видань, а також плакати до четвертої, чотирнадцятої та шістнадцятої виставок Сецесіону. Розробив оригінальний сецесіон-шрифт.

Плакат. 1902


Народився Михайло Якимович КОЗИК (2 жовтня 1879, Семенівка, Новозибківський повіт на Стародубщині (нині в складі Росії) — 2 січня 1947, Харків) — український живописець і педагог.

Народився у багатодітній селянській родині. Протягом 1897–1904 років вчився в іконописній школі-майстерні при Києво-Печерській лаврі у Івана Їжакевича. У 1903 році був зарахований вільним слухачем до Київського художнього училища, у 1904-му, склавши іспит, поступив до 4-го класу училища. Викладачами за фахом були Григорій Дядченко і Микола Пимоненко. Знімав квартиру разом з іще одним вихованцем КХУ — Карпом Трохименком; у вільний від навчання час вони удвох заради заробітку розписували церкви в селах. За активу участь в учнівському страйку був у листопаді 1905-го виключений з 5-го класу училища.

У 1907-у був поновлений у 5-му класі Київського художнього училища, відтак учився у Григорія Дядченка, Івана Макушенка, Володимира Менка, Івана Селезньова. Утравні 1909 року йому було виписано атестат «вчителя рисування й креслення у середніх навчальних закладах». Потім вчився в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1909–1913) у Костянтина Коровіна та Леоніда Пастернака, закінчив як «художник І ступеня з правом викладати в державних навчальних закладах». Підвищував майстерність у Вищому художньому училищі при С.-Петербурзькій АМ (1913–1914; викл. М. Дубовськой, Д. Кіплік).

Починаючи 1913 роком, бере участь у виставках у Києві, Москві (експозиції «Московського Товариства художників» та «Московського товариства любителів мистецтв»), Петербурзі, Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові… Протягом 1915–1925 років викладав у Київському художньому училищі, Київській художній школі, в 1925–1932 роках — у Київському художньому інституті, з 1932 по 1941 рік — педагог Харківського художнього інституту. Професор.

Під час нацистсько-радянської війни перебував у окупованому Харкові, задля порятування художнього інституту прийняв на себе керівництво ним (відплатою за це була повна відсутність інформації в офіційних джерелах про художника до 1973 року). З 1943-го року у окупованому нацистами Львові викладав в Львівській художньо-промисловій школі.

Основні жанри – портрет, пейзаж, побутові й історичні картини. Створив низку живописних творів на гуцульську, бойківську та львівську тематики (1940-і рр.). Серед учнів Михайла Козика – О. Вандаловський, Є. Волобуєв, М. Дерегус, Ф. Нірод, М. Сліпченко, Г. Томенко, М. Уманський, В. Яценко.

«За пряжею»


Народився Йосип Йосипович БОКШАЙ (2 жовтня 1891, с. Кабола-Поляна Марамороського округу в Австро-Угорщині (нині - Кобилецька Поляна, Рахівський район, Закарпаття, Україна) — 19 жовтня 1975, Ужгород) — український живописець, педагог, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), Народний художник України (1960 р.), Народний художник СРСР (1963 р.).

Йосип Бокша́й народився у родині греко-католицького священика. Вчився у Академії образотворчих мистецтв у Будапешті (1910 — 1914) у Імре Ревеса. Під час Першої світової війни Йосип Бокшай мобілізований рядовим до австро-угорської армії, 1915 року він потрапляє до російського полону. Після довгих поневірянь Туркестаном Бокшай опиняється у Центральній Україні, де поміщик Катеринославської губернії Н. Грабовський, побачивши талант молодої людини, надав у розпорядження художника бібліотеку, олійні фарби і створив умови для творчості.

Після повернення навесні 1918 року з полону в рідне Закарпаття Бокшай до 1945 р працював художником і педагогом ужгородської реальної гімназії. У 1927 р заснував разом з Адальбертом Ерделі Ужгородську художню школу, а в 1931 р - Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. У 1940 р І. Бокшай разом з А. Ерделі були ініціаторами створення нового об'єднання «Союз підкарпатських художників».

«Бокораші», 1924

У 1946 році здійснив перший набір до відновленої «Академії Мистецтв» в Ужгороді - Ужгородського державного художньо-промислового училищ. Від 1951 - заслужений діяч мистецтв УРСР. З 1951 до 1957 року Бокшай працював на посаді доцента Львівського державного інституту. У цей період і в 60-70 роки ХХ ст. жодна виставка, що відбувалась в межах СРСР не обходилася без картини Бокшая.

«Панорама Ужгорода», 1948

Художник широкого діапазону, Бокшай проявив себе у станковому і монументальному малярстві. Бокшай — майстер пейзажу, але серед його творів є і жанрові картини, портрети, натюрморти. Після війни Бокшай плідно працював над створенням величного образу природи рідного краю («Озеро в горах», 1946, «Синевир», 1952, «Полонина Рівна», 1954, та ін.). Романтикою пройняті картини «Бокораші», 1948, «Зустріч на полонині», 1957, що відображають народний побут і звичаї. Для творів Бокшая характерні оптимізм, емоційний, соковитий живопис, інтенсивний колорит.

Персональні виставки Йосипа Йосипровича Бокшая відбулись у 1962, 1963, 1971 pp. в м. Ужгород, 1978 року — у м. Київ.

«Автопортрет», 1925 «Осінній парк», 1927


Народилася Кікі з Монпарнаса, власне Аліса Ернестіна Прен (2 жовтня 1901, Шатійон-сюр-Сен, Кот-д'Ор - 29 квітня 1953, Санарі-сюр-Мер, Вар) - французька співачка, актриса, художниця, але перш за все - знаменита натурниця, модель сюрреалістів і художників Паризької школи. У 1930-х тримала на Монпарнасі кафе «У Кікі».

Позашлюбна дитина, росла у бабусі. У дванадцять років поїхала до Парижа, працювала, де могла. З 14-ти позувала оголеною в скульптурних майстернях.

У 1921 стала подругою і моделлю Мана Рея, який залишив її численні фото, включаючи знамениту «Скрипку Енгра», і знімав її в своїх експериментальних фільмах (вона знялася також у «Механічному балеті» Фернана Леже і ін.). Її писали Мойсей Кіслінг, Фужіта, Пер Крог, Ерміна Давид, фотографував Брассай, ліпив Пабло Гаргальо.

У 1927 в паризькій галереї «Весна священна» відбулася єдина прижиттєва виставка картин і малюнків Кікі.

Вона залишила мемуари про Париж 1920-х років (1929, американське видання 1930 з передмовами Хемінгуея і Фужіти було негайно заборонено цензурою і залишалося таким до кінця 1970-х років).

Густав Гвоздецький. «Кікі з Монпарнаса», 1920 Пабло Гаргальо. «Кікі з Монпарнаса», 1928


Народився Олександр Дмитрович АКСІНІН (2 жовтня 1949, Львів — 3 травня 1985, біля Золочіва, Львівська обл.) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали "львівським Дюрером" за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей, а також "Піранезі ХХ століття" за драматичні і бездоганні конструкції.

Народився в сім'ї військового. Художня обдарованість Олександра була очевидна вже в дитячі роки. У 1963-1967 роках він навчався у вечірній художній школі, а в 1967-1972 роках - в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова. Після служби в армії увійшов в коло московських і ленінградських діячів «іншої культури», захоплювався читанням філософського і релігійного самвидаву. На початку 1980-х пройшли кілька «квартирних» виставок художника в Ленінграді. Тоді ж його ім'я стало відомим за кордоном. Роботи Аксініна, зокрема, були відзначені Почесною медаллю на міжнародній бієнале «Малі форми графіки» в Лодзі (1979). Художник трагічно загинув, коли пасажирський Ту-134 зіткнувся з військовим Ан-26 над Львівською областю.


Аксінін був одним з найбільш яскравих представників львівської нонконформістської культури і найбільш помітною фігурою серед російськомовних художників Львова. За своє коротке життя Олександр Аксінін створив приблизно 350 офортних і близько 150 акварельних робіт і робіт у змішаній техніці (гуаш, китайська туш, типографська фарба). Відомо також про 4 живописні роботи пензля Олександра Аксініна. Серед друкованої графіки - ілюстрації до «Аліси в країні див» (1976-1977), «Пригоди Гуллівера» (1977-1978), до старокитайської «Книги змін» (1984-1985), серії «Босхіана» (1977-1978), «Знаки Зодіаку» (1974), «Звуки» (1980), «Місяці» (1980), «Слова» (1980-1981), «Пошта Олександра Аксініна» (1983-1984). В 2015 році серію офортів "Босхіана" було включено до постійної експозиції Арт-центру Ієронімуса Босха в м. Гертогенбос в Нідерландах.


Герметичні, сновідні роботи Аксініна виступають як складні метафізичні тексти, які вимагають значного культурного рівня і духовних зусиль. За словами мистецтвознавця Дмитра Шелеста, «гранична отшліфованність техніки, філігранність лінії, найтонше опрацювання деталей, урочиста симетрія побудов, складність планових і перспективних рішень, рафінований контраст темного і світлого, ритмування загального тонального рішення - ось характерні риси кращих робіт О. Аксініна».