2 августа -Музей українського живопису

2 августа

Бернардо СТРОЦЦІ (бл. 1581, Генуя — 2 серпня 1644, Венеція) — італійський художник доби бароко. Малював релігійні композиції, побутові сцени, натюрморти, портрети.

Можна зробити висновок, що мав невисоке походження, бо у віці 17 років став ченцем ордену капуцинів, як це відбувалося в родинах незаможних італійців. Коли йому було близько 29 років, Строцці з дозволу генерала ордена покинув монастир, щоб стати світським священиком і тим самим мати можливість утримувати свою сім'ю, що залишилася без засобів до існування.

Першим учителем майбутнього художника називають П. Соррі. Аналіз творів самого Строцці доводить, що той самотужки вивчав твори Караваджо і караваджистів, художників Венеції і Фландрії 16-17 століття. У Генуї Бернардо познайомився з послідовниками Караваджо - французом Симоном Вує (був у Генуї в 1620-1621) та італійцем Ораціо Джентілескі (був у Генуї в 1621-1623), що не могло не позначитися на його манері. Також на Строцці вплинуло і знайомство з творами Рубенса, ван Дейка, які працювали в Генуї і залишили там багато своїх картин.

«Динарій кесаря», 1630-ті рр., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)

У 1630 році, коли Строцці відмовився повернутися в монастир після смерті його матері і шлюбу його сестри, його ув'язнили. Його арешт тривав близько 17-18 місяців. Художник повернувся до Венеції, де йому дозволили працювати і жити. Художник набув у місті великого авторитету, хоча й не був венеціанцем за походженням, отримував важливі замовлення.

«Стара кокетка»


Народилася Саскія ван ЕЙЛЕНБУРГ (2 серпня 1612, Леуварден — 14 червня 1642, Амстердам) — дружина нідерландського художника Рембрандта ван Рейна, зображена на значній кількості його картин і малюнків.

Була наймолодшою з восьми дітей в родині Ромбертуса ван Ейленбурга, місцевого бургомістра, адвоката і вченого. Коли дівчинці було дванадцять років померла її мати, а за п'ять років помер батько, і за Саскією доглядали її сестри і брати.

Припускають, що Саскія познайомилася з Рембрандтом у будинку свого дядька, Хендріка ван Ейленбурга, художника і арт-дилера. У 1633 році Саксія і Рембрандт заручилися, а наступного року повінчалися в амстердамській церкві Аудекерк.

У 1639 році Рембрандт зміг придбати новий будинок на вулиці Сінт-Антонісбрестрат за 13 000 гульденів, куди переїхав разом з дружиною (нині там розташований Будинок-музей Рембрандта). Троє їхніх дітей (Ромбертус і дві Корнелії) померли незабаром після народження. 22 вересня 1641 році був хрещений їхній син Тітус. У наступному році Саскія померла у віці 29 років (ймовірно, від туберкульозу) і була похована в церкві Аудекерк.

Рембрандт ван Рейн.
«Саскія, що сміється», 1633
Рембрандт ван Рейн. «Блудний син в таверні».
Автопортрет із Саскією на колінах. Близько 1635


Родился Самюэл Диркс ван ХОГСТРАТЕН (2 августа ок. 1627, Дордрехт — 19 октября 1678, там же) — голландский живописец, график, литератор и теоретик искусства.

Первые уроки живописи получил у отца, затем в 15 лет стал учеником Рембрандта. Помимо Рембрандта, Самюэл учился у Хиеронимуса Вирикса. Благодаря общению с Карелом Фабрициусом Хогстратен увлёкся перспективой и эффектами обмана зрения. В этой области он впоследствии прославился. Его произведения часто построены на эффектах, создаваемых перспективой.

Художник посетил Вену (1651-1653) и Рим, где познакомился с искусством Возрождения. В двадцать четыре года Самюэл удостоился награждения медальоном и золотой цепью от императора Священной Римской империи Фердинанда III. По возвращении на родину художник в 1656 г. женился и был назначен директором монетного двора. В 1662—1666 гг. состоялось путешествие в Лондон. Прожив ещё несколько лет в Гааге, Хогстратен в 1673 г. окончательно осел в Дордрехте.

«Натюрморт», 1664


Диапазон жанров, в которых проявил себя живописец, чрезвычайно широк: портреты, пейзажи, жанровые и исторические сцены, анималистические произведения, натюрморты. В разные периоды творчества художник подражал разным стилям. Всего Хогстратен оставил немного картин, что, скорее всего, объясняется его разносторонностью и многогранностью интересов.

Много времени Хогстратен уделял литературным занятиям. Главное его произведение этого рода — изданный в Роттердаме трактат «Введение в искусство живописи» (1678), который по объёму и широте охвата выдвигает автора в первые ряды теоретиков искусства XVII в. Много внимания в этом труде уделено Рембрандту; мы обязаны художнику тем, что до нас дошли некоторые высказывания и эстетические взгляды его учителя. Хогстратен написал также ряд сонетов и трагедию.

«Автопортрет»
 «Еврей, выглядывающий из окна», 1653


Народився Фредерік БАРТОЛЬДІ (2 серпня 1834, Кольмар — 4 жовтня 1904, Париж) — французький скульптор 19 століття. Автор скульптури «Свобода» в гавані міста Нью-Йорк.

Слава пересічного скульптора академічного напрямку Бартольді при житті мала шалену силу. І він отримав усі значні замовлення на монументи в різних країнах світу.

Юнак навчався в Національній школі красних мистецтв, де опановував і архітектуру, і живопис. Художню кар'єру Фредерік почав як архітектор в рідному місті Кольмар. Першим скульптурним монументом Бартольді став пам'ятник генералу Раппу в тому ж Кольмарі. Під час Франко-прусської війни Бартольді служить ад'ютантом у Гарібальді.

Для Суецького каналу Бартольді і створив алегоричну скульптуру «Свобода, що несе світло людству». Але арабський лідер Ісмаіл-паша відмовився від монумента неарабського за змістом і формою. Тоді Франція подарувала статую Сполученим Штатам. Скульптуру урочисто відкрив 28 жовтня 1886 року тодішній президент Сполучених Штатів Гровер Клівленд.

«Свобода, що несе світло людству», 1886. Нью-Йорк

Бартольді належать 35 скульптур, які перебувають по всьому світу. Однією з найвідоміших є «Бельфорський лев» - пам'ятник героїчному опору жителів міста Бельфор прусської окупації під час франко-пруської війни (зменшена копія знаходиться на площі Данфер-Рошро в Парижі). Багато творів Бартольді знаходяться в Кольмарі, департамент Верхній Рейн, Франція. У 1882 р. скульптор отримав Орден Почесного легіону.

«Бельфорський лев», 1880


Народився Джон Френч СЛОАН (2 серпня 1871, Лок Хейвен, Пенсильванія - 7 вересня 1951, Гановер, Нью-Гемпшир) - американський художник-імпресіоніст.

Джон Слоан у 1892 закінчив Академію Мистецтв Філадельфії та багато років пропрацював журнальним ілюстратором. Зразком для Дж. Слоана був живопис Едуарда Мане, а згодом - Вінсента Ван Гога, Пабло Пікассо, Анрі Матісса. 1904 року художник переїздить да Нью-Йорка, з 1906 року починає викладати в Нью-Йоркській Школі мистецтв.

«Неділя. Жінки, що сушать своє волосся», 1912

Темою полотен Дж. Слоана було щоденне життя нью-йоркського мегаполісу, зокрема Гринвіч Віллиджа - району американської богеми, місця проживання художників, музикантів, письменників, де оселився й сам Джон.

Створював майже виключно фігуративний живопис. Від 1918 року до самої смерті Слоан був президентом Товариства Незалежних Художників. Другою дружиною Джона Слоана була Хелен Фарр Слоан - американський меценат, педагог і художник.

«Автопортрет» «Вид на місто з Гринвіч-Віллиджа», 1922


Народився Степан Іванович СЛОБОДЯНЮК-ПОДОЛЯН (2 серпня 1876, м.Літин Подільської губ. - 15 вересня 1932, Ленінград) - український живописець, один з ініціаторів заснування першого в Вінниці народного музею.

У 1899-1901 роках навчався в Одеському художньому училищі. У 1905-1912 роках - вільний слухач Петербурзької академії мистецтв. Присвоєно звання художника за картину «Буря і спокій». З 1921 по 1923 рік - директор Вінницького художнього музею. Передав у фонд музею свою колекцію монет, книг і картин. Від 1925 року проживав в Катеринославі (нині Дніпро). Проявив себе як майстер портрета. Твори С. І. Слободянюка-Подоляна знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї.

«Буря і спокій» (фото з журналу)


Народився Олександр Анатолійович ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (2 серпня 1924, Харків - 5 червня 1998, Харків) - харківський живописець, художник монументально-декоративного мистецтва, педагог. Народний художник України (1984). Член-кореспондент Академії мистецтв України від 1997 року.

Учасник Другої світової війни. Навчався в Харківському державному художньому інституті в 1947-1953 роках, після закінчення навчання викладав в ХДХІ. Від 1978 року - професор Харківського художньо-промислового інституту.

Автор натюрмортів, пейзажів, жанрових композицій. Від 1951 р - учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок. У 1956 році О. Хмельницький був прийнятий в члени Харківської організації Спілки художників України, де в 1972 -1976 і в 1981 - 1998 роках був головою секції живопису.

У 1967 році за картину «В ім'я життя» був нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. У 1968 році був відзначений Срібною медаллю імені М.Б. Грекова. У 1974 р Олександр Анатолійович брав участь у створенні діорами «Форсування Дніпра» в співавторстві з А. Константинопольським, В. Мокрожицьким, В. Парчевським для Національного музею історії України у Другій світовій війні. Персональні виставки художника проходили в Харкові в 1989, 1995, 1998 роках, у Сімферополі в 1997 році. Роботи художника знаходяться в багатьох регіональних музеях і приватних колекціях.

«У майстерні», 1993


Народився Олесь СЕМЕРНЯ (2 серпня 1936, Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область — 6 липня 2012, Сокиряни, Чернівецька область) — український художник, працював в Україні та Молдові, один із найяскравіших представників наївного українського малярства кінця XX століття — початку XXI століття, автор понад 600 картин.

Його називають філософом-затворником, адже митець жив на природі — там і творив, відмовившись від публічного життя. Такий стиль життя художник пояснював тим, що для нього весь світ відкривався, коли він знаходиться перед мольбертом за яким він і створював яскраві та різнокольорові роботи, присвячені темам народного життя. За своє свободолюбиве життя, картини виконані у народній манері Олесь отримав прізвисько «Козак Мамай українського мистецтва».

«Мої предки»

Малював з дитинства. Після війни Олеся разом з матір'ю та молодшим братом було вислано в місто Джезказган Карагандинської області в Казахстані (поблизу Байконура). Звідси пішов і сюди ж повернувся після служби в Радянській Армії (1954–1956). Після армії туга за Україною приводить Семерню у місто Вознесенськ Миколаївської області. Там він стає членом творчого об'єднання «Прибужжя», де в 1970 році відбувається його перша персональна виставка. У 1977 отримує звання «Майстер народної творчості».

Тривалий час живе і творить у Бєльцях (Молдова). Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця.



Народилася Людмила Тимофіївна ДЖУС (2 серпня 1944, с.Тетюхе Приморського краю, Росія) - український художник, майстер гобеленів і мозаїки. Заслужений художник України (1990). Народний художник України (1995). Дружина народного художника України Степана Джуса. Син Тарас - живописець, заслужений художник України.

Закінчила Харківський художньо-промисловий інститут (1970). Педагоги з фаху - Є.Єгоров, О.Хмельницький, Б. Колесник. Працює в галузі станкового живопису та декоративно-прикладного мистецтва. Від 1950 живе в Ялті.

На сайті сім'ї Джус розповідається: «Коли дівчинці було шість років, її сім'я переїхала в Ялту. Саме тут, натхненна морськими красотами і чудовими українськими пейзажами, сформувалася творча натура Людмили. Дитячі враження, які назавжди вкарбувалися в пам'ять, особливо важливі для художників, чий світогляд формується під впливом візуальних образів, які супроводжують їх з малих років. Тому дивовижні кримські пейзажі - вершини гірських хребтів, залиті сонцем морські далі, флора і фауна рідного узбережжя - не раз відбивалися в монументальних творах наших героїв: флорентійських мозаїках, вітражах, настінних розписах і, звичайно ж, гобеленах. ... Велика кількість гобеленів присвячена Криму: «Гурзуф», «Массандра», «Ялта»... Любов до України знаходить своє відображення і в таких композиціях, як «Квітуча Україна», «Діброва», «Ліс». Виразна композиція, гармонійно знайдені форми і пропорції, а також стримана, але така насичена півтонами колірна гама приковують до себе погляд, виявляють весь талант і неординарність мислення наших героїв.

... Джус часто доручали створення монументальних творів на найсерйозніших державних і громадських об'єктах. Так, їх флорентійська мозаїка «Підводний світ» прикрашає резиденцію президента України у Форосі. Зображення, що красується на стінах закритого басейну, складено з безлічі видів мармуру і самоцвітів. ...


Людмила Тимофіївна пише яскраві, соковиті, світлі і по-жіночому романтичні полотна: «Чеховська Ялта», «Бузок», «Лісове озеро» - наповнені світлом, ці картини «дихають», живуть і заряджають гарним і світлим настроєм. Художниця любить подорожувати, тому в її колекції є чимало картин, що зберігають спогади про далекі країни».

Джус Людмила і Джус Степан.
Гобелен «Побачення», 1994


2 августа 2009 года туристка из России в парижском Лувре бросила керамическую кружку в знаменитую картину Леонардо да Винчи «Джоконда (Мона Лиза)». Кружка разбилась о защитный экран. Россиянка была отправлена в полицейский участок, затем отпущена на свободу. Причиной столь экстравагантной выходки, по одной из версий, стало то, что французские власти отказали россиянке в получении гражданства.

Знаменитая картина и ранее не раз подвергалась атакам вандалов. В 1956 году нижняя часть картины была повреждена, когда один из посетителей облил её кислотой. А в декабре 1956 года молодой боливиец по имени Уго Унгаза Виллегас в приступе необъяснимой злобы запустил в известное всему миру полотно камнем. С тех пор у левого локтя «Моны Лизы» едва заметная отметина. В 1974 году японский турист бросил в картину Леонардо пузырек с краской. Защитное стекло спасло картину. После этого случая «Мону Лизу» поместили в специальный ящик из пуленепробиваемого стекла, заполненный гелием.

Согласно официальным сведениям, которые можно найти в путеводителе по Лувру, на самой известной картине всех времен и народов изображена Лиза Герардини, супруга флорентийского купца Франческо дель Джокондо. Леонардо да Винчи работал над ее портретом в 1503 году, затем перебрался из Флоренции в Милан, где окончательно завершил свое бессмертное творение, а потом, уезжая во Францию по приглашению короля Франциска I, захватил картину с собой.

Леонардо да Винчи. «Портрет госпожи Лизы Джокондо (Мона Лиза)». 1503—1519 «Мона Лиза» за пуленепробиваемым стеклом в Лувре и толпящиеся перед ней посетители музея