2 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

2 августа

Бернардо СТРОЦЦІ (бл. 1581, Генуя — 2 серпня 1644, Венеція) — італійський художник доби бароко. Малював релігійні композиції, побутові сцени, натюрморти, портрети.

Можна зробити висновок, що мав невисоке походження, бо у віці 17 років став ченцем ордену капуцинів, як це відбувалося в родинах незаможних італійців. Коли йому було близько 29 років, Строцці з дозволу генерала ордена покинув монастир, щоб стати світським священиком і тим самим мати можливість утримувати свою сім'ю, що залишилася без засобів до існування.

Першим учителем майбутнього художника називають П. Соррі. Аналіз творів самого Строцці доводить, що той самотужки вивчав твори Караваджо і караваджистів, художників Венеції і Фландрії 16-17 століття. У Генуї Бернардо познайомився з послідовниками Караваджо - французом Симоном Вує (був у Генуї в 1620-1621) та італійцем Ораціо Джентілескі (був у Генуї в 1621-1623), що не могло не позначитися на його манері. Також на Строцці вплинуло і знайомство з творами Рубенса, ван Дейка, які працювали в Генуї і залишили там багато своїх картин.

«Динарій кесаря», 1630-ті рр., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)

У 1630 році, коли Строцці відмовився повернутися в монастир після смерті його матері і шлюбу його сестри, його ув'язнили. Його арешт тривав близько 17-18 місяців. Художник повернувся до Венеції, де йому дозволили працювати і жити. Художник набув у місті великого авторитету, хоча й не був венеціанцем за походженням, отримував важливі замовлення.

«Стара кокетка»


Народилася Саскія ван ЕЙЛЕНБУРГ (2 серпня 1612, Леуварден — 14 червня 1642, Амстердам) — дружина нідерландського художника Рембрандта ван Рейна, зображена на значній кількості його картин і малюнків.

Була наймолодшою з восьми дітей в родині Ромбертуса ван Ейленбурга, місцевого бургомістра, адвоката і вченого. Коли дівчинці було дванадцять років померла її мати, а за п'ять років помер батько, і за Саскією доглядали її сестри і брати.

Припускають, що Саскія познайомилася з Рембрандтом у будинку свого дядька, Хендріка ван Ейленбурга, художника і арт-дилера. У 1633 році Саксія і Рембрандт заручилися, а наступного року повінчалися в амстердамській церкві Аудекерк.

У 1639 році Рембрандт зміг придбати новий будинок на вулиці Сінт-Антонісбрестрат за 13 000 гульденів, куди переїхав разом з дружиною (нині там розташований Будинок-музей Рембрандта). Троє їхніх дітей (Ромбертус і дві Корнелії) померли незабаром після народження. 22 вересня 1641 році був хрещений їхній син Тітус. У наступному році Саскія померла у віці 29 років (ймовірно, від туберкульозу) і була похована в церкві Аудекерк.

Рембрандт ван Рейн.
«Саскія, що сміється», 1633
Рембрандт ван Рейн. «Блудний син в таверні».
Автопортрет із Саскією на колінах. Близько 1635


Народився Самюел Діркс ван ГОҐСТРАТЕН (2 серпня 1627, Дордрехт - 19 жовтня 1678, там само) - голландський живописець, графік, літератор і теоретик мистецтва.

Перші уроки живопису отримав у батька, потім в 15 років став учнем Рембрандта. Крім Рембрандта, Самюел навчався у Ієронімуса Вірікса. Завдяки спілкуванню з Карелом Фабриціусом Гоґстратен захопився перспективою і ефектами омани зору. У цій царині він згодом прославився. Його твори часто побудовані на ефектах, що створюються перспективою.

Художник відвідав Відень (1651-1653) і Рим, де познайомився з мистецтвом Відродження. У двадцять чотири роки Самюел удостоївся нагородження медальйоном і золотим ланцюгом від імператора Священної Римської імперії Фердинанда III. Після повернення на батьківщину художник у 1656 році одружився і був призначений директором монетного двору. У 1662-1666 рр. відбулася його подорож в Лондон. Проживши ще кілька років в Гаазі, Гоґстратен 1673 р остаточно осів в Дордрехті.

«Натюрморт», 1664


Діапазон жанрів, в яких виявив себе живописець, надзвичайно широкий: портрети, пейзажі, жанрові та історичні сцени, анімалістичні твори, натюрморти. У різні періоди творчості художник наслідував різним стилям. Всього Гоґстратен залишив небагато картин, що, швидше за все, пояснюється його різнобічністю і багатогранністю інтересів.

Багато часу Гоґстратен приділяв літературним заняттям. Головний його твір цього роду - виданий в Роттердамі трактат «Введення у мистецтво живопису» (1678), який за обсягом і широтою охоплення теми висуває автора в перші ряди теоретиків мистецтва XVII ст. Багато уваги в цій праці приділено Рембрандту; ми зобов'язані художнику тим, що до нас дійшли деякі висловлювання і естетичні погляди його вчителя. Гоґстратен написав також ряд сонетів і трагедію.

«Автопортрет»
 «Єврей, що виглядає з вікна», 1653


Народився Фредерік БАРТОЛЬДІ (2 серпня 1834, Кольмар — 4 жовтня 1904, Париж) — французький скульптор 19 століття. Автор скульптури «Свобода» в гавані міста Нью-Йорк.

Слава пересічного скульптора академічного напрямку Бартольді при житті мала шалену силу. І він отримав усі значні замовлення на монументи в різних країнах світу.

Юнак навчався в Національній школі красних мистецтв, де опановував і архітектуру, і живопис. Художню кар'єру Фредерік почав як архітектор в рідному місті Кольмар. Першим скульптурним монументом Бартольді став пам'ятник генералу Раппу в тому ж Кольмарі. Під час Франко-прусської війни Бартольді служить ад'ютантом у Гарібальді.

Для Суецького каналу Бартольді і створив алегоричну скульптуру «Свобода, що несе світло людству». Але арабський лідер Ісмаіл-паша відмовився від монумента неарабського за змістом і формою. Тоді Франція подарувала статую Сполученим Штатам. Скульптуру урочисто відкрив 28 жовтня 1886 року тодішній президент Сполучених Штатів Гровер Клівленд.

«Свобода, що несе світло людству», 1886. Нью-Йорк

Бартольді належать 35 скульптур, які перебувають по всьому світу. Однією з найвідоміших є «Бельфорський лев» - пам'ятник героїчному опору жителів міста Бельфор прусської окупації під час франко-пруської війни (зменшена копія знаходиться на площі Данфер-Рошро в Парижі). Багато творів Бартольді знаходяться в Кольмарі, департамент Верхній Рейн, Франція. У 1882 р. скульптор отримав Орден Почесного легіону.

«Бельфорський лев», 1880


Народилася Іда ГЕРХАРДІ (2 серпня 1862, Хаген - 29 червня 1927, Люденшайд) - німецька художниця, представниця класичного модернізму.

Народилася в сім'ї лікаря. У 28-річному віці вона починає вивчати живопис - спершу в мюнхенській жіночій академії місцевого Союзу художниць, головним чином у пейзажистки Тіни Блау. У 1891 році Іда продовжила навчання в Парижі, в академії Колароссі, так як вступити в державну академію тоді для жінки було складно. З 1900 року І.Герхарді була творчо пов'язана зі скульптором Огюстом Роденом, пізніше увійшла в коло художників-монпарнасців. Герхард багато займалася популяризацією сучасного французького мистецтва в Німеччині. У 1913 році, в зв'язку з хворобою, художниця була змушена залишити своє паризьке ательє і переїжджає до родичів у Люденшайд.

На початку свого мистецького шляху І.Герхарді працювала більше над пейзажами, була прихильником Барбізонської школи. Пізніше писала переважно портрети. Починаючи з 1900 року зазнавала сильного впливу постімпресіоністів та фовістів, а з 1911 року - і рейнського експресіонізму. В останні роки життя створювала також натюрморти та жанрові полотна. Від 1990 року в Люденшайді вручається премія Іди Герхард.

Автопортрет, 1925 «Великий паризький бал», 1905


Народився Джон Френч СЛОАН (2 серпня 1871, Лок Хейвен, Пенсильванія - 7 вересня 1951, Гановер, Нью-Гемпшир) - американський художник-імпресіоніст.

Джон Слоан у 1892 закінчив Академію Мистецтв Філадельфії та багато років пропрацював журнальним ілюстратором. Зразком для Дж. Слоана був живопис Едуарда Мане, а згодом - Вінсента Ван Гога, Пабло Пікассо, Анрі Матісса. 1904 року художник переїздить да Нью-Йорка, з 1906 року починає викладати в Нью-Йоркській Школі мистецтв.

«Неділя. Жінки, що сушать своє волосся», 1912

Темою полотен Дж. Слоана було щоденне життя нью-йоркського мегаполісу, зокрема Гринвіч Віллиджа - району американської богеми, місця проживання художників, музикантів, письменників, де оселився й сам Джон.

Створював майже виключно фігуративний живопис. Від 1918 року до самої смерті Слоан був президентом Товариства Незалежних Художників. Другою дружиною Джона Слоана була Хелен Фарр Слоан - американський меценат, педагог і художник.

«Автопортрет» «Вид на місто з Гринвіч-Віллиджа», 1922


Народився Степан Іванович СЛОБОДЯНЮК-ПОДОЛЯН (2 серпня 1876, м.Літин Подільської губ. - 15 вересня 1932, Ленінград) - український живописець, один з ініціаторів заснування першого в Вінниці народного музею.

У 1899-1901 роках навчався в Одеському художньому училищі. У 1905-1912 роках - вільний слухач Петербурзької академії мистецтв. Присвоєно звання художника за картину «Буря і спокій». З 1921 по 1923 рік - директор Вінницького художнього музею. Передав у фонд музею свою колекцію монет, книг і картин. Від 1925 року проживав в Катеринославі (нині Дніпро). Проявив себе як майстер портрета. Твори С. І. Слободянюка-Подоляна знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї.

«Буря і спокій» (фото з журналу)


Народився Ле Фо (2 серпня 1907, Ханой, В'єтнам - 12 грудня 2001, Париж, Франція) - французький художник в'єтнамського походження.

З 1925 до 1930 року Ле Фо навчався у Школі образотворчого мистецтва в Ханої. У 1932 році отримав стипендію для дворічного навчання в École des Beaux-Arts у Паріжі. Повернувшись до В'єтнаму, викладав у Вищій школі образотворчих мистецтв Індокитаю в Ханої. У 1937 році він повернувся в Париж, де жив до самої своєї смерті. Перша персональна виставка Ле Фо у Франції відбулася 1938 року. Надалі его виставки проходили у Парижі, Ніцці, Ліоні та Руані, а також у Марокко, Брюсселі та Нью-Йорку.

Натюрморти, пейзажі з подовженими фігурами людей, портрети жінок, матерів з дитьми були постійними темами в його творчості.

«Дівчина і жоржини»


Народився Олександр Анатолійович ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (2 серпня 1924, Харків - 5 червня 1998, Харків) - харківський живописець, художник монументально-декоративного мистецтва, педагог. Народний художник України (1984). Член-кореспондент Академії мистецтв України від 1997 року.

Учасник Другої світової війни. Навчався в Харківському державному художньому інституті в 1947-1953 роках, після закінчення навчання викладав в ХДХІ. Від 1978 року - професор Харківського художньо-промислового інституту.

Автор натюрмортів, пейзажів, жанрових композицій. Від 1951 р - учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок. У 1956 році О. Хмельницький був прийнятий в члени Харківської організації Спілки художників України, де в 1972 -1976 і в 1981 - 1998 роках був головою секції живопису.

У 1967 році за картину «В ім'я життя» був нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. У 1968 році був відзначений Срібною медаллю імені М.Б. Грекова. У 1974 р Олександр Анатолійович брав участь у створенні діорами «Форсування Дніпра» в співавторстві з А. Константинопольським, В. Мокрожицьким, В. Парчевським для Національного музею історії України у Другій світовій війні. Персональні виставки художника проходили в Харкові в 1989, 1995, 1998 роках, у Сімферополі в 1997 році. Роботи художника знаходяться в багатьох регіональних музеях і приватних колекціях.

«У майстерні», 1993


Народився Олесь СЕМЕРНЯ (2 серпня 1936, Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область — 6 липня 2012, Сокиряни, Чернівецька область) — український художник, працював в Україні та Молдові, один із найяскравіших представників наївного українського малярства кінця XX століття — початку XXI століття, автор понад 600 картин.

Його називають філософом-затворником, адже митець жив на природі — там і творив, відмовившись від публічного життя. Такий стиль життя художник пояснював тим, що для нього весь світ відкривався, коли він знаходиться перед мольбертом, за яким він і створював яскраві та різнокольорові роботи, присвячені темам народного життя. За своє свободолюбиве життя, картини виконані у народній манері Олесь отримав прізвисько «Козак Мамай українського мистецтва».

«Мої предки»

Малював з дитинства. Після війни Олеся разом з матір'ю та молодшим братом було вислано в місто Джезказган Карагандинської області в Казахстані (поблизу Байконура). Звідси пішов і сюди ж повернувся після служби в Радянській Армії (1954–1956). Після армії туга за Україною приводить Семерню у місто Вознесенськ Миколаївської області. Там він стає членом творчого об'єднання «Прибужжя», де в 1970 році відбувається його перша персональна виставка. У 1977 отримує звання «Майстер народної творчості».

Тривалий час живе і творить у Бєльцях (Молдова). Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця.



Народилася Людмила Тимофіївна ДЖУС (2 серпня 1944, с.Тетюхе Приморського краю, Росія) - український художник, майстер гобеленів і мозаїки. Заслужений художник України (1990). Народний художник України (1995). Дружина народного художника України Степана Джуса. Син Тарас - живописець, заслужений художник України.

Закінчила Харківський художньо-промисловий інститут (1970). Педагоги з фаху - Є.Єгоров, О.Хмельницький, Б. Колесник. Працює в галузі станкового живопису та декоративно-прикладного мистецтва. Від 1950 живе в Ялті.

На сайті сім'ї Джус розповідається: «Коли дівчинці було шість років, її сім'я переїхала в Ялту. Саме тут, натхненна морськими красотами і чудовими українськими пейзажами, сформувалася творча натура Людмили. Дитячі враження, які назавжди вкарбувалися в пам'ять, особливо важливі для художників, чий світогляд формується під впливом візуальних образів, які супроводжують їх з малих років. Тому дивовижні кримські пейзажі - вершини гірських хребтів, залиті сонцем морські далі, флора і фауна рідного узбережжя - не раз відбивалися в монументальних творах наших героїв: флорентійських мозаїках, вітражах, настінних розписах і, звичайно ж, гобеленах. ... Велика кількість гобеленів присвячена Криму: «Гурзуф», «Массандра», «Ялта»... Любов до України знаходить своє відображення і в таких композиціях, як «Квітуча Україна», «Діброва», «Ліс». Виразна композиція, гармонійно знайдені форми і пропорції, а також стримана, але така насичена півтонами колірна гама приковують до себе погляд, виявляють весь талант і неординарність мислення наших героїв.

... Джус часто доручали створення монументальних творів на найсерйозніших державних і громадських об'єктах. Так, їх флорентійська мозаїка «Підводний світ» прикрашає резиденцію президента України у Форосі. Зображення, що красується на стінах закритого басейну, складено з безлічі видів мармуру і самоцвітів. ...


Людмила Тимофіївна пише яскраві, соковиті, світлі і по-жіночому романтичні полотна: «Чеховська Ялта», «Бузок», «Лісове озеро» - наповнені світлом, ці картини «дихають», живуть і заряджають гарним і світлим настроєм. Художниця любить подорожувати, тому в її колекції є чимало картин, що зберігають спогади про далекі країни».

Джус Людмила і Джус Степан.
Гобелен «Побачення», 1994


2 серпня 2009 року туристка з Росії в паризькому Луврі кинула керамічну кружку в знамениту картину Леонардо да Вінчі «Джоконда (Мона Ліза)» . Кружка розбилася об захисний екран. Росіянка була відправлена в поліцейську дільницю, потім відпущена на свободу. Причиною такої екстравагантної витівки, за однією з версій, стало те, що французькі власті відмовили росіянці в отриманні громадянства.

Знаменита картина і раніше не раз піддавалася атакам вандалів. У 1956 році нижня частина картини була пошкоджена, коли один з відвідувачів облив її кислотою. А в грудні 1956 року молодий болівієць на ім'я Уго Унгаза Віллегас у нападі незрозумілої люті запустив у відоме всьому світу полотно каменем. З тих пір у лівого ліктя «Мони Лізи» є ледь помітна відмітина. У 1974 році японський турист кинув у картину Леонардо пляшечку з фарбою. Захисне скло врятувало картину. Після цього випадку «Мону Лізу» помістили в спеціальний ящик з куленепробивного скла, заповнений гелієм.

Згідно з офіційними даними, які можна знайти в путівнику по Лувру, на найвідомішій картині всіх часів і народів зображена Ліза Герардіні, дружина флорентійського купця Франческо дель Джокондо. Леонардо да Вінчі працював над її портретом у 1503 році, потім перебрався з Флоренції в Мілан, де остаточно завершив своє безсмертне творіння, а потім, їдучи до Франції на запрошення короля Франциска I, захопив картину з собою.

Леонардо Да Вінчі. «Портрет пані Лізи Джокондо (Мона Ліза)». 1503-1519 «Джоконда» за куленепробивним склом в Луврі