2 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

2 июля

Народився Якопо САНСОВІНО (2 липня 1486, Флоренція - 27 листопада 1570, Венеція) - скульптор і архітектор епохи Високого Відродження.

Уроджений Якопо Татті. У Флоренції у 1500 році вступив в учні до Андреа Сансовіно, чиє прізвище він згодом узяв. У 1510 році супроводжував учителя в Рим, де вивчав античну скульптуру. Якопо був найнятий Папою Юлієм II для реставрації пошкоджених статуй, також він створив бронзову копію скульптурної групи «Лаокоон та його сини». У наступні роки створив кілька скульптур у Флоренції та Римі.

У 1527 році Якопо був змушений тікати з пограбованого Риму. По дорозі до Франції він зупинився у Венеції, де його прийняли Тіціан і П'єтро Аретіно. Замовлення на відновлення головного купола базиліки Сан-Марко змусило його відмовитися від своїх планів. Незабаром Сансовіно стає головним архітектором Венеціанської республіки. У Венеції він залишився до кінця життя.

Архітектор Якопо Сансовіно. Бібліотека Марчіана, Венеція

Сансовіно зробив величезний внесок в архітектуру Венеції. Під його керівництвом були побудовані бібліотека, монетний двір, Лоджетта. Якопо побудував кілька палаців, церкви Сан-Джуліано і Сан-Франческо делла Вінья, яку закінчував Палладіо. Як скульптор, Сансовіно виліпив статую Марса і Нептуна, встановлені на парадних сходах Палацу дожів.

Портрет Якопо Сансовіно роботи Тінторетто «Марс», 1567


Народився Теодор РОМБОУТС (2 липня 1597, Антверпен — 14 вересня 1637, Антверпен) — художник доби бароко з Південних Нідерландів (Фландрія, нині — Бельгія), представник фламандського караваджизму.

Народився в місті Антверпен. Художню освіту опановував в майстернях місцевих художників, спершу у Франса Ланквелта, а потім у Абрахама Янсенса старшого. Як і більшість митців Антверпену розділяв уяву про значний мистецький авторитет художників Італії, тому 1617 року відбув у Італію, де працював у папському Римі. Значний вплив на художню манеру молодого художника мали твори не митців римської академії Св. Луки і «Велична манера» Аннібалє Каррачі чи П'єтро да Кортона, а демократична гілка римського бароко, твори Караваджо та його послідовників. З Риму перебрався у Флоренцію, яка втрачала авторитет художнього центру і жила лише уславленим минулим.

«Гра в карти», музей Прадо, Мадрид

Перебування в Італії закінчилось у 1625 році, коли художник повернувся в Антверпен. Того ж року його прийняли до антверпенської гільдії Св. Луки. На відміну від багатьох антверпенських митців — Теодор Ромбоутс не підпав під могутній вплив творів Пітера Пауля Рубенса. Хоча розділяв настанови римського та фламандського бароко і створював і алегорії, і релігійні картини («Вигнання торгашів з храму»), і міфологічні композиції («Покарання Прометея»).

Антоніс ван Дейк «Портрет Теодора Ромбоутса»,
Стара Пінакотека, Мюнхен
«Лютніст»


Хосефа де ÓБІДОС, у португальській вимові - Жозефа де Óбідуш, також підписувалася як Хосефа де Аяла (1630, Севілья - 2 липня 1684, Обідуш) - португальська художниця і графік, знана представниця португальського бароко.

Народилася в Іспанії. Батько - португальський художник Балтазар Гоміш Фігейра, який народився в Обідуші і приїхав до Севільї вдосконалюватися в мистецтві, працював в майстерні Франсіско Еррери. У 1634 сім'я переїхала до Португалії. Вирішальний вплив на художницю зробив її батько. В її манері відзначають також вплив Сурбарана. Крім живопису і графіки на священні сюжети, створених на замовлення монастирів і храмів, Хосефа виступала також як портретист і автор натюрмортів, які виконувала для приватних замовників. Залишила портрети членів королівської сім'ї - королеви Марії-Франциски і її дочки доньї Ізабель. Відома також своїми гравюрами (в тому числі алегоричними зображеннями в книзі статутів Коїмбрського університету).

«Різдво Ісуса», 1669


Народився Петро МІХАЛОВСЬКИЙ (2 липня 1800, Краків - 9 червня 1855, Кшиштофожіце поблизу Кракова) - польський художник і громадський діяч; найбільший представник романтизму в польському живописі XIX століття.

У 1815-1820 роках навчався точних і природничих наук в Ягеллонському університеті в Кракові, а також філології, а в 1821-1823 вивчав в Геттінгені природничі науки і юриспруденцію, готуючись вступити на державну службу. Заняття живописом для нього були другорядні; незважаючи на це Міхаловський бере в Кракові уроки малювання. З 1823 року розпочав службу в Варшаві. За заслуги в управлінні металургійною промисловістю був нагороджений орденом Святого Станіслава (1828). Як політик багаторазово виїжджав за кордон, член Галицького сейму до 1848 року. Брав участь у Польському листопадовому повстанні 1830-1831 років, після придушення якого емігрував до Парижа.

Тут він почав серйозно працювати як художник, робити копії картин старих майстрів: Гойї, Веласкеса і «голландців» XVII століття, стежачи в той же час за всіма сучасними течіями в мистецтві.

Після поїздки в Лондон у 1835 році повернувся на батьківщину. Часті мотиви кінних скачок і битв у Михайлівського слід віднести до його захоплення французьким романтизмом і, особливо, Делакруа і Жеріко. Крім цього, в його творчості представлені жанрові картини з польського народного життя і чудові портрети. Його художні інтереси стилістично простягаються від романтичного ідеалізму і до безкомпромісного реалізму.

Автопортрет «Парад для Наполеона», близько 1837


Родился Константин Егорович МАКОВСКИЙ (2 июля 1839, Москва – 30 сентября 1915, Санкт-Петербург) – русский художник. Брат художников Владимира и Николая Маковских.

Родился в семье художника-любителя Егора Ивановича Маковского, основателя «Натурного класса» – художественного училища, которое со временем стало известно как Московское училище живописи, ваяния и зодчества. Среди друзей семьи были Карл Брюллов и Василий Тропинин.

Константин Маковский блестяще учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества. В 1858 году поступил в Императорскую Академию художеств в Санкт-Петербурге. С 1860 года Маковский участвовал в выставках Академии с картинами «Исцеление слепых» (1860) и «Агенты Дмитрия Самозванца убивают Бориса Годунова» (1862). В 1863 вместе со своими товарищами по Академии отказался от участия в конкурсе на большую золотую медаль и покинул стены учебного заведения, не получив диплома («бунт 14-ти»).

«Народное гулянье во время масленицы на Адмиралтейской площади в Петербурге». 1869

Маковский присоединился к артели художников, возглавляемой Иваном Крамским, однако, став популярным живописцем, одним из первых вышел из нее. В 1867 году за картины «Бедные дети», «Селедочница» и за три портрета был признан академиком, а год спустя за монументальную картину «Масленица в Петербурге» произведен в профессоры. К. Маковский своими работами участвовал как в выставках Академии, так и в передвижных выставках (он был одним из соучредителей Товарищества передвижных художественных выставок).

В середине 1870-х художник путешествовал по Египту и Сербии. После этой поездки он постепенно отошел от социальных и психологических проблем в своей живописи. В 1880-х Константин Маковский стал модным автором портретов и исторических картин. На Всемирной выставке 1889 года в Париже он получил Большую золотую медаль за картины «Смерть Ивана Грозного», «Суд Париса», «Демон и Тамара». Маковский получал за свои работы астрономические гонорары, которые российским коллекционерам зачастую были не по карману. За свою картину «Боярский свадебный пир в XVII веке» художник просил у П. Третьякова 20 000 рублей; в результате продал полотно американскому ювелиру Шуману за 60 000.

«Свадебный пир в боярской семье XVII столетия». 1883

Русская старина на полотнах Маковского нередко выглядит идеализированной в угоду вкусам богатых покупателей и духу официальной народности. Критики отмечали достоинства и недостатки работ К. Маковского: «Эффектность композиции и освещения, выразительный, хотя и недостаточно верный рисунок, сильный, блестящий, но излишне цветистый колорит, мастерство кисти, особенно при выписке костюмов и проч. аксессуаров, отличают все вообще работы Маковского…»

Погиб Константин Егорович в возрасте 76 лет в результате несчастного случая: в его экипаж врезался трамвай. В советское время работы К. Е. Маковского в большинстве своем были признаны «вредными», выставлялись редко и при случае раздаривались зарубежным гостям.


«Дети, бегущие от грозы», 1872.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народилася Наталія Іванівна ВЕРГУ́Н (2 липня 1938, м. Охтирка, нині Сумська обл.) – живописець. Народний художник України (1997).

Дочка поета Івана Виргана. Закінчила Харківське художнє училище (1958; викл. М. Сліпченко), Інститут живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (1964; майстерня А. Мильникова, стажувалась у нього ж у Творчих майстернях АМ). Працювала викладачем у Київському художньому інституті (1964–66) та Харківському художньо-промисловому інституті (1968–78).

Член Харківського відділення Спілки художників України від 1971 року. Від 1978 – на творчій роботі. Учасниця республіканських, всесоюзних та міжнародних. мистецьких виставок від 1966. Персональні – у Харкові (1984–85, 1998–99), Києві (1987, 1999), Краснограді (Харків. обл., 1987). У доробку – тематичні картини, натюрморти, автопортрети, етюди, малюнки. Роботи приваблюють оптимістичним сприйняттям світу, поетичністю, витонченістю тональних рішень.

«Вечеря хліборобів» (1984)


Народився Євген Львович РУХІН (2 липня 1943 року, Саратов - 24 травня 1976, Ленінград) - російський художник-нонконформіст, представник неофіційного мистецтва.

Народився в сім'ї вчених-геологів під час їх евакуації з блокадного Ленінграда до Саратова. Закінчив геологічний факультет ЛДУ, працював геологом-дослідником. Захопився російською іконою. З 1963 почав самостійно займатися живописом, зблизився з В. Немухіним, зазнавав його впливу. У 1966-1967 виставки Рухіна пройшли в молодіжних клубах Ленінграда, в 1966 відбулася виставка в Нью-Йорку, в галереї Бетті Парсонс.

«Церква», 1966

Рухін був одним з ініціаторів Бульдозерної виставки, а також виставки в Ізмайловському парку в Москві (1974). Загинув під час пожежі у власній майстерні, рятуючи друзів (обставини виникнення пожежі залишилися нез'ясованими). Елементи поп-арту з'єднувалися у Рухіна з пошуками сакрального в мистецтві. Після смерті художника десятки його виставок пройшли в Європі, США, Японії, Ізраїлі.

«Час»


Народився Рамазан УСЕЇНОВ (2 липня 1949, Самарканд, Узбекистан) - кримський художник. Заслужений художник АР Крим (2001), Заслужений художник України (2009).

Закінчив Ташкентське художнє училище ім. П. Бенькова в 1971. Від 1988 - член Спілки художників СРСР. Згодом повернувся на батьківщину своїх предків, до Криму. Персональні виставки Рамазана Усеїнова пройшли в Києві, Одесі, Севастополі, Вашингтоні, Сімферополі, Москві. Його картини знаходяться в галереях та приватних колекціях США і Європи.

Оригінальна художня мова Усеїнова несе в собі риси мистецтва Сходу, але нерозривно пов'язана і з європейським живописом. Символічні образи його картин розкривають найважливіші філософські аспекти людського життя, відображаючи їх у поетично-декоративному ключі.

«Кентавр»


Народився Василь Іванович МІРОШНИЧЕНКО (2 липня 1957, Дніпропетровськ - 27 лютого 2017, м Дніпро) - живописець, графік, архітектор. Заслужений діяч мистецтв України (2008). У 2004-2017 роках - голова Дніпропетровської організації Національної спілки художників України.

Закінчив Київський державний художній інститут у 1980 році, за освітою - архітектор. Від 1979 року є постійним учасником обласних, республіканських і міжнародних виставок. З 1987 року В.І.Мірошниченко - член Спілки художників України. За його проектами здійснено художнє оформлення інтер'єрів Палацу юнацтва, Будинку органної та камерної музики, готелю «Світанок» у Дніпрі, музею Великої Вітчизняної війни в Донецьку і ін. Неодноразово його пейзажі, створені в процесі роботи в творчих групах пленерного живопису, експонувалися на персональних виставках в Україні і за кордоном. Полотна Василя Мірошниченка зберігаються в музеях і приватних колекціях України та зарубіжжя.

«Смереки», 1990