2 июня -Музей українського живопису

2 июня

Огата Корин (1658, Кіото — 2 червня 1716, Кіото) – відомий японський художник зламу 17-18 століть. Народився в Кіото, старій столиці Японії. Батько був заможним торговцем текстилем, а його тканини брав навіть двір імператора Японії і вельможі. В родині був ще брат — Огата Кендзан. Заможність родини дозволили Корину вести образ життя золотої молоді — аж до банкрутства батька.

Обидва брати отримали художню освіту. Але молодший більше займався керамікою. Огата Корин багато малював з натури, що значно розширило репертуар його художніх засобів і можливостей. Але починав з копіювання уславлених зразків — розписів ширм своїх попередників. В давній культурній столиці Кіото накопичилися значні мистецькі збірки, що дало змогу Огата Корину познайомитися з творами відомого художника по лаку і каліграфа Хьоньямі Кьоцу, впливи мистецтва якого він відчував завжди.

В мистецтві Японії не було жорсткого розподілу на престижні і непрестижні витвори мистецтва, як це було в Європі. Обидва брати бралися розмальовувавти віяла, посуд, сувої. Йомовірно, обдарованість Огата Корина була більшою. І той наполегливо і завзято працював над розписом ширм, що стали видатним явищем мистецтва.

Ширма «Розквітлі біла й червона сливи»


Народився Іван Якимович АКІМОВ (2 червня 1755, Санкт-Петербург — 27 травня 1814, Санкт-Петербург) — російський художник, представник класицизму.

Син складача Сенатської друкарні, Іван Акімов у десятирічному віці написав прохання про те, щоб його прийняли у вихованці Петербурзької академії мистецтв, мотивуючи це своєю бідністю. Прохання задовольнили. У 1764–1773 він навчався в Академії в Антона Лосенка. Був відмічений срібними і золотими медалями за успіхи в навчанні. У 1773–1778 роках він був стипендіат від Академії мистецтв в Італії. Відвідав Париж, Авіньйон, Ліон, Геную, потім Болонью, де навчався в Піоклементійській академії. Згодом художник жив у Римі, Венеції та Флоренції.

З 1779 року Іван Акімов працював викладачем у Петербурзькій академії мистецтв. У 1782-му був обраний академіком Петербурзької академії мистецтв за картину «Самоспалення Геркулеса». З 1785 року Акімов — ад'юнкт-професор Академії. У 1791-му він став директором Імператорської шпалерної мануфактури. Викладав також малювання дочкам імператора Павла I. З 1796 по 1800 рік він, за поданням президента Академії мистецтв Мусіна-Пушкіна, обіймав посаду її директора.

Акімов володів викладацьким даром і мав доволі великий вплив на освіту російських історичних живописців, хоча сам не був першокласним художником. Твори Акімова, зокрема, вважалися гіршими, ніж його сучасника Григорія Угрюмова. Перед смертю Акімов заповів Петербурзькій академії мистецтв 15 тисяч рублів асигнаціями на утримання двох стипендіатів його імені.

Портрет Івана Акімова.
Автор Йоганн Баптіст Лампі.
«Великий князь Святослав цілує свою матір і дітей, повернувшись із Дунаю до Києва». 1773


Народився Іван Максимович СОШЕНКО (2 червня 1807, Богуслав — 19 липня 1876, Корсунь) — український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва.

Тринадцятирічним Іван потрапив у Вільшану до відомого ікономаляра Степана Превлоцького, що погодився взяти Сошенка на безплатне утримання. У 1823 році Сошенко починає працювати самостійно й мав перше вдале замовлення від мліївської церкви, яке допомогло набути репутацію вмілого іконописця в цілій окрузі. Також він малював картини для матусівського й лебединського монастирів. В 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Під час навчання Сошенко створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається стінописом, копіюванням класичного малярства. Після закінчення академії отримав атестат, що засвідчив звання вільного некласного художника. Від 1839 — викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846) і з 1856 київських гімназіях.

Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.

«Продаж сіна на Дніпрі». Національний художній музей України


Родился Шарль-Зашари ЛАНДЕЛЛ (2 июня 1821, Лаваль - 13 декабря 1908, Шеневьер-Сюр-Марн) – французский художник портретист и ориенталист.

В 1837 году Ланделл поступил в парижскую Школу изящных искусств. Его портреты и небольшие по размеру религиозные картины имели моментальный успех и признание критики. В 1852 году восхищенный его мастерством, Наполеон III покупает две его картины. В 1855 году император лично вручает ему орден Почетного легиона. Картины Ланделла украшают замки, музеи, церкви, общественные здания.

Восточная тема в творчестве художника появилась после его путешествий по Северной Африке и Ближнему Востоку в 1860-х годах. В 1875 году Ланделл путешествует по Египту и Нилу. С этого времени он совершает подобные путешествия по Северной Африке ежегодно.

«Алжирская женщина играет на дарбуке»


Народився Юстин Григорович ПІГУЛЯК (2 червня 1845, с. Нові Мамаївці Чернівецької області - 2 червня 1919 року, Чернівці) - видатний буковинський художник-портретист.

Народився в сім'ї сільського дяка. Після навчання в Чернівецькій гімназії Юстин вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв. Закінчивши Академію в 1874 році, Пігуляк більше трьох десятиліть викладав малюнок і живопис у Вищій реальній школі в Чернівцях.

Юстин Пігуляк створював жанрові роботи («Гуцули», «Любов і вірність», «На перелазі»), пейзажі, але найбільш прославився як портретист. Для заробітку художнику доводилося писати портрети багатих іноземців, але їм була створена і галерея образів видатних українців (портрети Т. Шевченка, Б. Хмельницького, Ю. Федьковича, О. Кобилянської та ін.).

Велика кількість робіт Юстина Пігуляка безслідно зникла в різні роки: у 1913, коли Пігуляк послав багато своїх творів на Всеукраїнську художню виставку до Києва; у 1940-му - під час експозиції в приміщенні «Народного Дому», а також під час румунсько-фашистської окупації Буковини в роки Другої світової війни.

«Автопортрет», 1885 «Дума про Україну», 1910


Народився Фрідріх Август фон КАУЛЬБАХ (2 червня 1850, Мюнхен — 26 липня 1920, Ольштадт) — німецький художник, портретист та історичний живописець.

Був сином майстра історичного живопису Фрідріха Каульбаха. Художню освіту отримав в Академії мистецтв Нюрнберга (викладачі Август фон Крелінг і Карл Рауп), також навчався у свого батька. У 1871 році він переїхав до Мюнхена, час від часу бував в Парижі. У 1886 році обійняв посаду директора Мюнхенської академії мистецтв. Його дочка, Матильда Каульбах, у 1925 році вийшла заміж за художника Макса Бекмана. Останні роки життя художник провів у своєму літньому будинку в Ольштадті у Верхній Баварії. З червня 1997 року в ньому діє музей, де представлено близько 30 картин і 25 малюнків Каульбаха. В оригінальному виді збереглись майстерня і кабінет художника.

Відомий своїми багато прикрашеними мрійливими портретами, здебільшого жіночими, написаними у французькому стилі XIX століття. Сучасне йому художнє життя Каульбах дотепно змалював у численних карикатурах.

«Німеччина» (1914), Німецький історичний музей


Родился Константин Константинович ПЕРВУХИН (2 июня 1863, Харьков – 8 февраля 1915, Москва) – живописец-пейзажист, импрессионист, член Товарищества передвижных художественных выставок, один из учредителей Союза русских художников.

Учился живописи в родном Харькове у известного художника Д. Безперчего, затем в частной рисовальной школе М. Раевской-Ивановой. В 1885 переехал в Петербург, посещал рисовальные вечера у И. Е. Репина, поступил вольнослушателем в Академию художеств, но из-за недостатка средств проучился в ней недолго. Принадлежал к младшему поколению передвижников, в 1887–1903 экспонировал работы на выставках ТПХВ. Сразу же обратил на себя внимание: две его картины были приобретены П. Третьяковым («Осень на исходе»,1887 и «Зимний вечер», 1888).

В 1902 году Первухин переезжает в Москву, начинает преподавать в Строгановском Центральном художественно-промышленном училище. В 1903 он вместе с группой известных художников подписал заявление о выходе из Товарищества передвижных художественных выставок и стал одним из учредителей Союза русских художников. В последние годы жизни живописец несколько раз бывал в Италии и особенно полюбил Венецию, где создал немало чудесных пейзажей.

В качестве иллюстратора Первухин сотрудничал с журналами «Ежегодник императорских театров», «Живописное обозрение стран света», «Всемирная иллюстрация», «Новь».

Увлекался фотографией, 27 октября 1910 принят в члены Русского фотографического общества в Москве. Умер художник от туберкулеза.

«Его прелестные произведения, к сожалению, имели значительно меньший успех, чем тот, какой они заслуживали», – писал Аполлинарий Васнецов о пейзажах Первухина.

«Голубое утро. Венеция», 1914


Народився Франтішек Ксавьє НАСКЕ (2 червня 1884, Прага - 22 серпня 1959, Прага) - чеський художник, дизайнер та ілюстратор.

Початкову освіту Ф.Наске отримав в Адамові у Брна. Пізніше навчався у празькій Академії образотворчого мистецтва у професорів Рубаліка і Швайгера. Після закінчення навчання здійснив поїздки в Нідерланди, Бельгію і Великобританію (Лондон). Відомий, в першу чергу, як портретист, зображував у своїх роботах відомих особистостей початку ХХ століття. Крім цього, створював і розробляв художні костюми і маски. Ф. Наска був одружений на відомій чеській актрисі Ружені Насковій.

«Амазонка»


Родилась Анна Петровна ОЛЕЙНИК (2 июня 1924, с. Большой Острожек Винницкой обл.) – крымский живописец. Мастер натюрморта и пейзажа. Заслуженный художник Украины (2004).

Окончила Запорожскую студию изобразительного искусства. С 1945 года живет и работает в Ялте. С 1960 – участница городских, областных, республиканских, всесоюзных, международных выставок. С 1968 г. посещала творческие дачи в Паланге и Седневе. Более 50 лет проработала в Ялтинском отделении Союза художников. С 2004 г. – заслуженный художник АР Крым. В 2010 г. получила серебряную медаль «За мастерство» Международного фонда «Культурное достояние» (Санкт-Петербург).

Автор многочисленных пейзажей, посвященных самым живописным уголкам Крыма. Особое место в творчестве Анны Петровны Олейник занимают натюрморты – сложные по колориту, разнообразные по композиции. Своими наставниками она считает корифеев крымской живописи – Федора Захарова, Степана Столяренко, Якова Басова, Степана Ярового, Аркадия Стрелова, Сергея Бакаева, Виктора Толочко…

Работы А. П. Олейник находятся в музеях и частных собраниях в Украине, России, Казахстане, Литве, Польше, Германии, Англии, Франции, Швеции, Норвегии, Израиле, Японии, США, странах бывшей Чехословакии и Югославии. Династию живописцев продолжают сын Владимир и внучки Виктория и Ольга.



Народився В'ячеслав Павлович ДАНИЛОВ (2 червня 1938, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.) - художник монументально-декоративного мистецтва, графік, живописець. Заслужений художник України (2002).

Освіту здобув у Дніпропетровському художньому училищі та Ленінградському вищому промислово-художньому училищі ім. В. І. Мухіної (нині Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія). Там само у 1971 році закінчив аспірантуру. Від 1972 року Данилов живе і працює в Дніпрі. Член Національної спілки художників України від 1974 року, також член Професійного Союзу художників Росії. У 1992-2001 роках очолював Дніпропетровську організацію Національної спілки художників України. У 2001-2005 рр. викладав живопис, рисунок, композицію у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Нагороджений медаллю «За вірну службу рідному місту» в 1998 р, медаллю "За заслуги перед містом" у 2013 р, численними грамотами за участь у творчому житті міста і країни.

Своїми вчителями В'ячеслав Павлович вважає Олександра Семеновича Куко і Комунара Савелійовича Беркуту (ДХУ); професорів Анатолія Олексійовича Казанцева, Георгія Йосиповича Рубльова, Кирила Леонардовича Иогансена (ЛВПХУ ім. В.І.Мухіной). В.П.Данилов - учасник багатьох обласних, республіканських, міжнародних виставок з 1973 року. Персональні виставки відбулися в 1974, 1993, 1998, 2002, 2008, 2008, 2012, 2013, 2014 роках (м. Дніпро). Учасник емальєрних симпозіумів в Угорщині (м.Кечкемет).

«Нічний шторм. Хоста»


Народився Іван Васильович БРОВДІ (2 червня 1939, с.Онок Виноградівського р-ну Закарпатської обл.) – закарпатський скульптор, живописець. Народний художник України (2008).

У 1961 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, де серед його педагогів були Ф.Манайло, П.Балла, А.Шепа та інші майстри закарпатського мистецтва. Член Національної спілки художників України від 1968. Заслужений художник України від 1997. Лауреат обласної премії в галузі образотворчого мистецтва ім. Й. Бокшая та А.Ерделі.

Іван Бровді створив значну кількість монументальних робіт, бронзових і дерев'яних рельєфів для міст Закарпаття. Його монументальна бронзова композиція - статуї слов'янських вчителів Кирила і Мефодія (1999) прикрашає головну площу Мукачева. В останні роки Іван Васильович багато уваги приділяє живопису, позначеному яскравими переходами декоративних кольорів. Основною тематикою його творчості стали колоритні сцени побуту земляків - селян і лісорубів, ковалів і вівчарів.

Біля пам'ятника Щасливому Сажотрусу, Мукачево


2 июня 1973 года в центре Амстердама открылся Музей Винсента Ван Гога, сразу ставший одной из достопримечательностей города. Автор проекта четырехэтажного здания из стекла и бетона – известный архитектор-модернист Геррит Ритвелд. Экспозиционное крыло, открытое в 1999, спроектировал Кисё Курокава. Музей Ван Гога является самым посещаемым музеем в Нидерландах (1,6 млн. человек в 2011 г.) и находится на 23-м месте по посещаемости в мире.

В экспозиции размещено более 200 полотен Ван Гога, включая ранние рисунки, – это свыше половины всего творческого наследия художника. Картины расположены в хронологическом порядке, что позволяет проследить эволюцию творческого стиля живописца. В музее также хранятся письма художника и коллекция японских гравюр, собранная Ван Гогом. Кроме того, здесь же можно увидеть и произведения ряда его современников: Поля Гогена, Жоржа Сера, Анри де Тулуз-Лотрека, Клода Моне, Пабло Пикассо и других.
Здание музея Из собрания музея: Винсент Ван Гог,
«Едоки картофеля», 1885


2 червня 2009 року в Брюсселі відкрився новий музей, присвячений творчості відомого художника-сюрреаліста Рене Магрітта.

Королівський музей витончених мистецтв відвів для музею Магрітта приміщення площею 2,5 тисячі квадратних метрів. До експозиції увійшли понад 200 творів автора - це найбільша колекція в світі. У числі експонатів - живописні полотна, гуаші, малюнки, рекламні плакати, старовинні фотографії, музичні партитури і навіть фільми.

Зібрання музею охоплює всі періоди творчості майстра. Більш ранні роботи, створені до 1930 року, представлені на третьому поверсі музею. Тут можна побачити плакати і візерунки шпалер для фабрики Петера Лакруа, де художник працював від 1922 по 1926 рік, картини, написані під впливом Джорджо де Кіріко, фотографії, а також відомі картини Магрітта зі словами, в тому числі серія "Віроломство образів".

Експозиція другого поверху охоплює період від 1930 по 1950 рік. До неї увійшли рекламні плакати, над якими художник працював, щоб якось зводити кінці з кінцями після повернення з Парижа до Брюсселя, кілька варіантів картини "Чорна магія" з підготовчими ескізами, а також ряд плакатів, які свідчать про симпатії Магрітта до комуністичної партії.

Нарешті, перший поверх повністю відданий пізній творчості Рене Магрітта. Тут представлені твори, написані в останні 15 років життя майстра, коли він отримав всесвітнє визнання і зміг нарешті забути про фінансові труднощі. У цей період він часто писав копії або версії своїх більш ранніх картин і гуашей, що, однак, не позначилося негативно на їхній якості. Навіть навпаки, деякі з них можна назвати більш цільними і завершеними.
Музей Магрітта Рене Магрітт. «Ностальгія»