2 апреля -Музей українського живопису

2 апреля

Народилася Марія Сибілла МЕРІАН (2 квітня 1647, Франкфурт-на-Майні, Німеччина - 13 грудня 1717, Амстердам, Нідерланди) - німецька художниця і гравер періоду бароко, натураліст-ентомолог.

Народилася в сім'ї швейцарського гравера Маттеуса Меріана Старшого, який працював у Німеччині. Навчалася живопису і гравюрі у майстрів «квіткових» натюрмортів Якоба Марелла і Абрахама Міньона. Вийшла заміж за німецького художника Йоганна Андреаса Графа. Працювала в Нюрнберзі і Амстердамі. Марія Сибілла Меріан прославилася майстерними зображеннями квітів, фруктів, комах і тварин. Працювала також як книжковий ілюстратор.

З 1660 року Марія Сибілла почала вести щоденник, куди занотовувала свої спостереження за комахами, супроводжуючи текст відповідними малюнками Марія Сибілла починає займатися вишиванням на замовлення. Вона створює чудові за красою скатертини, панно, серветки, подушки. Марія Сибілла розробила фарби за власним рецептом (на жаль сьогодні забутим), які не вигорали на сонці та не блякнули при пранні. Паралельно Марія Сибілла готувала до друку «Книгу квітів» — збірку візерунків для вишивання, яка вмістила в себе не тільки авторські роботи, а й найкращі доробки інших майстрів. Малюнки художниця гравірувала особисто, розмальовувала квіти, створюючи об'єми та напівтони. Ця книга мала величезний успіх. Тому згодом вийшли другий і третій томи «Книги квітів».

У 1699-1701 роках Меріан здійснила поїздку до голандської колонії Суринам у Південній Америці для вивчення місцевої флори і фауни, видала книгу, присвячену суринамським комахам.


Портрет Марії Меріан був на банкноті ФРН у 500 марок.


Родился Уильям Холман ХАНТ (2 апреля 1827, Лондон — 7 сентября 1910, Соннинг-на-Темзе, Беркшир) — английский живописец, один из основателей Братства прерафаэлитов. Настоящее имя — Уильям Хобман Хант, однако Хант сам изменил вторую часть имени, а под конец жизни она слилась с фамилией: Holman-Hunt.

Хант был студентом Королевской академии художеств, где познакомился с Милле и Данте Габриэлем Россетти и вместе с ними основал «Братство прерафаэлитов». Поначалу картины Ханта не были особенно популярны, но затем он приобретает известность. Проведя два года (1854-55) на Востоке, он написал одну из самых известных своих картин — «Свет мира», которая возбудила в художественной критике горячие споры. Холман Хант был единственным, кто до конца остался верен доктрине Братства прерафаэлитов и сохранил их живописные идеалы до самой смерти, однако в конце концов ему пришлось бросить живопись из-за все ухудшающегося зрения, и последняя картина — «Леди из Шалотта» — была закончена помощником, Эдвардом Хьюзом. Хант также является автором автобиографий «Прерафаэлитизм» и «Братство прерафаэлитов», цель которых — оставить точные сведения о происхождении Братства и его членах.

«Автопортрет» «Свет мира»


Родился Фредерик Огюст БАРТОЛЬДИ (2 апреля 1834, Кольмар — 4 октября 1904, Париж) — французский скульптор. Автор статуи «Свобода, освещающая мир» в нью-йоркской гавани и «Бельфорского льва» (памятник героическому сопротивлению жителей города Бельфор прусской оккупации во время франко-прусской войны).

В ряде источников дата рождения - 2 августа. Бартольди изучал архитектуру(в Национальной школе изящных искусств в Париже, а также брал уроки живописи. Совершив долгое путешествие по Египту, Бартольди начинает карьеру архитектора в Кольмаре. Его первое произведение — памятник генералу Раппу, воздвигнутый в 1856 г.

Во время Франко-прусской войны Бартольди служит адъютантом у Гарибальди. В 1871 году он впервые посещает США, чтобы лично выбрать место установки памятника, подаренного этой стране Франко-американским союзом. Статуя на проекте напоминает ту, которую Бартольди в 1860-е гг. предлагал установить на входе в Суэцкий канал, но встретил отказ Исмаил-Паши. В эти годы Бартольди становится самым известным скульптором в Европе и Америке.

28 октября 1886 г. происходит торжественное открытие памятника в Нью-Йорке. Это последний визит Бартольди в США. В 1882 г. он получает Орден Почетного легиона. 4 октября 1904 г. Бартольди умер от туберкулеза. Он похоронен на кладбище Монпарнас.

«Фонтан четырёх рек». Лион

Бартольди принадлежат 35 скульптур, находящихся по всему миру. Из них наиболее знамениты: Фигуры четырех трубящих ангелов в церкви в Бостоне, США, 1874 г.; Статуя генерала Лафайета в Нью-Йорке, США, 1876 г.; «Фонтан Капитолия» в Вашингтоне, США, 1878 г.; «Бельфорский лев» в Бельфоре, Франция, 1880 (уменьшенная копия находится на площади Данфер-Рошро в Париже) г.; Статуя Дидро на площади Дидро в Лангре, Франция, 1884 г.; Статуя Свободы в Нью-Йорке, США, 1886 г.; «Фонтан Бартольди» в Лионе, Франция, 1892 г.; «Швейцария, защищающая Страсбург» в Базеле, Швейцария, 1895 г.; Статуя Верцингеторига в Клермон-Ферране, Франция, 1903 г.

Открытие Статуи Свободы


Народився Василь Олексійович ВОЛКОВ (2 квітня 1840, С.-Петербург – 5 травня 1907, Полтава) — російсько-український художник-передвижник.

Закінчив Академію мистецтв у Петербурзі (1858–1863). По закінчені академії перебрався до Полтави, де викладав малювання в Петровському кадетському корпусі та в Інституті шляхетних дівчат, мав власну художню студію. Член Товариства російських акварелістів (1865), Товариства пересувних художніх виставок (1898– 1901).

Працював в різних жанрах — портретному, побутовому, історичному. Це портрети Є.Прайс, царя Олександра ІІ, колег-передвижників М.Ярошенка і Леоніда Позена, картини «Українець», «Няня», «Гоголь слухає лірника», «Гоголь у Василівці», «Околиці Полтави» та ін.

Одна з найзагадковіших його картин — «Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 році», в якій він зобразив момент, коли, за переданням, Полуботок кинув цареві фразу «Скоро, дуже скоро суд Божий розсудить Петра з Павлом!». 1901 року ця картина експонувалася на щорічній пересувній виставці у Москві і викликала чималий резонанс у російській пресі. Її зображення друкувалися в журналах і репродукувалися на листівках. За однією з версій, оригінал картини був відразу проданий до Англії. Тривалий час ця картина була відома лише у копії Я.Вінглянського — 1911 року (вірогідно, зробленої з поштової листівки).

«Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 році»


Народився Олексій (Олекса) Васильович ГРИЩЕНКО (2 квітня 1883, Кролевець, Сумщина — 28 січня 1977, Венсе, Франція) — український художник, письменник, мистецтвознавець; належить до видатних представників паризької школи зі світовою славою.

Закінчив гімназію в Полтаві. Навчався в Київському, Московському університетах, московській Мистецькій школі К. Юона. Закінчив Академію у Петербурзі. Був учнем знаменитого київського пейзажиста С. Святославського. Після двох років роботи у Києві (1906–1908) він виїхав до Москви у пошуках справжнього «художнього життя», проте особливого успіху у столиці не добився. У 1909–1910 працював у Московській школі мистецтв. Писав пейзажі в стилі імпресіонізму, зацікавився кубізмом і фовізмом. Регулярно брав участь у виставках лівих течій у живопису. Виступав з полемічними доповідями, статтями з питань мистецтва. Розробляв живописний метод «кольородинамос», заснований на наукових уявленнях про природу кольорового сприйняття.

«Натюрморт з агавою», 1915. Національний художній музей України, Київ

У 1919 Грищенко виїхав до Константинополя, два роки потому, через Афіни й Марсель, - до Франції. У Парижі першим звернув увагу на творчість О. Грищенка Фернан Леже. З 1931 український художник став членом Осіннього салону в столиці Франції. Брав участь у салоні Тюїльрі та салоні Незалежних, виставках російських художників. Виставлявся в Мадриді, Стокгольмі, Ґетеборзі, Страсбурзі, Львові, Москві… Паризька богема знала його під прізвиськом «український розбійник». У Парижі він змінив свій кубістський стиль на динамічніший експресіонізм.

Автор мистецтвознавчих досліджень «Про зв'язки руського живопису з Візантією та Заходом» (1913), «Руська ікона як мистецтво живопису» (1917), книг спогадів «Україна моїх блакитних днів», «Два роки в Константинополі», «Мої зустрічі з французькими митцями», «Роки бурі і натиску».

«Краби», 1930-ті

Активно брав участь у роботі Паризької групи українських художників, підтримував тісні зв'язки з Асоціацією незалежних українських художників (АНУМ) у Львові. Учасник виставок паризьких українців у Львові і Парижі. У 1958 Американський український інститут у Нью-Йорку влаштував ретроспективну виставку, присвячену 75-річчю художника. У 1963 при інституті був створений Фонд Грищенка.

Після смерті О. Грищенка його роботи перевезено до Нью-Йорка, де вони зберігалися в Українському інституті Америки. Живописні твори Грищенка зберігаються також в найзнаменитіших колекціях світу, зокрема у Паризькому Музеї національного сучасного мистецтва. Також у Фундації Бернеса у Філадельфії (США), колекції Керрігана в Нью-Йорку, Королівських музеях у Брюселі та Копенгагені, Третьяковській галереї в Москві, Монреальському музеї Канади тощо. У 2004 році унікальну колекцію полотен Олексія Грищенка згідно з його заповітом повернуто до України і передано в Національний художній музей у Києві.

«Береги Бретані»


Родился Макс ЭРНСТ (2 апреля 1891, Брюль, Германская империя – 1 апреля 1976, Париж) – немецкий и французский художник-сюрреалист, скульптор, один из лидеров авангарда XX века.

Родился в семье учителя, увлекавшегося живописью. В 18 лет начал изучать философию и психологию в университете Бонна, но решил полностью посвятить себя искусству. На формирование его творческих взглядов большое влияние оказали картины Поля Сезанна, Эдварда Мунка, Пабло Пикассо и Винсента Ван Гога, а также дружба с Августом Маке и Хансом Арпом. Первая персональная выставка Эрнста прошла в берлинской галерее «Штурм» в 1916 году, хотя художник в то время был в составе действующей армии.

После войны Макс Эрнст экспериментировал в технике коллажа, увлекался дадаизмом. В 1921 выставка работ Эрнста прошла в Париже, на открытии состоялась большая манифестация дадаистов, каталог вышел с предисловием мэтра сюрреализма Андре Бретона. Вскоре Макс примкнул к французским сюрреалистам, в 1923 году выставлялся в Салоне Независимых. У Эрнста завязалась крепкая дружба с поэтом Полем Элюаром и любовный треугольник с его женой Галой.

В 1930 г. художник сотрудничал с Сальвадором Дали и Луисом Бунюэлем на съемках фильма «Андалузский пес». В 1930-е годы выставки Эрнста прошли в Нью-Йорке, куда художник бежал в годы Второй мировой войны и где женился на богатой галеристке Пегги Гуггенхайм. В Нью-Йорке Эрнст общался с ведущими деятелями европейского искусства, бежавшими от фашизма, – Андре Бретоном, Марком Шагалом, Марселем Дюшаном, Фернаном Леже, Жаком Липшицем и другими. Макс Эрнст оказал влияние на формирование абстрактного экспрессионизма в американской живописи. В гитлеровской Германии его работы попали на выставку дегенеративного искусства.

В 1950 художник вернулся во Францию. В 1975 музей Соломона Р. Гуггенхайма представил практически полную ретроспективу работ художника. В 2005 г. музей Макса Эрнста был открыт в его родном городе Брюле.

«Сюрреализм и живопись». 1942


Народився Сергій Борисович ОТРОЩЕНКО (2 квітня 1910, Омськ - 6 вересня 1988, Москва) - живописець, монументаліст, театральний художник.

Навчався в Омському художньо-промисловому технікумі, потім на театральному факультеті ОХІ. Від 1935 до 1940 рр. навчався в Київському художньому інституті у Федора Кричевського, у 1940 році одружився на своїй однокурсниці Тетяні Яблонській (шлюб розпався наприкінці 1940-х). Брав участь у художніх виставках від 1940 року.

У роки радянсько-німецької війни Сергій Отрощенко був художником фронтового Будинку Червоної Армії, побував з етюдником на багатьох фронтах. Після війни стали відомі його картини «Партизанський край» (1945), «Партизани» (1947). За його ескізами в Києві були створені вітражі «Старовинні ремесла» в Музеї історичних коштовностей УРСР, оформлені мозаїчні панно і декоративні композиції. Отрощенко брав участь у розписах павільйону «Україна» на ВДНГ в Москві.

У 1968 році Сергій Борисович переїхав до Москви, де працював на комбінаті монументально-декоративного мистецтва ХФ РРФСР.

Вайнштейн М.І. «Портрет художника С.Отрощенка». 1971 «Опішнянські куманці». 1962


Народився Сергій Тадейович АДАМОВИЧ (2 квітня 1922, Пролетарськ, нині Лисичанськ, Донецька губернія — 12 січня 1998, Київ) — український художник. Працював у галузі графіки, переважно книжкової. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1985). Член Національної спілки художників України від 1950 року.

Поступив у Ворошиловградське (Луганське) художнє училище. Будучи обдарованим юнаком, був запрошений як учень школи при Ленінградській академії мистецтв, потім ставши її студентом. Однак навчання у Ленінграді було перервано війною. Воював на Західному, Південно-Західному та Прибалтійському фронтах, де у часи привалів малював картини, які в 1944 стали основою його першої персональної виставки в Самарканді, під час перебування самого художника в шпиталі. На війни отримав тяжку травму, став інвалідом.

Після закінчення війни Сергій Адамович поступив в Київський художній інститут. Його випускна дипломна робота — картина «Ранок на Донбасі» — присвячена рідному Луганському краю. У наступні роки Адамович захоплюється книжковою та станкової графікою. Займається ілюстраціями до творів видатних українських та російських класиків, таких як Іван Франко, Ольга Кобилянська, Микола Гоголь, Лев Толстой, Михайло Шолохов та, звичайно, Тарас Шевченко.

Твори Сергія Адамовича експонувалися більш ніж на п'ятдесяти міжнародних, всесоюзних, республіканських та його персональних виставках у Москві, Києві, Ризі, Варшаві, організовувалися пересувні виставки по містах України.

Ілюстрація до повісті О.Кобилянської “Земля”


Народився Микола Григорович КУ́НДЕЛЬ (2 квітня 1947, с. Новомалин Острозького р-ну Рівненської обл.) – живописець, скульптор і графік. Заслужений художник України (2013).

Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Педагоги з фаху – К. Звіринський, В. Островський. Член Національної спілки художників України від 1987. Працював у 1976–2009 рр.на художньо-виробничому ком¬бінаті Рівненської орг-ції НСХУ. Автор плакатів, живописних портретів, пейзажів, жанрових полотен і пам’ятних знаків. Персональні виставки – у Рівному (1987, 2007, 2010–11). Розписує храми в Укра¬їні та за кордоном. Основні твори: “Битва під Берестечком” (1987), “Колядки” (1996), “Мучусь, караюсь, але не каюсь” (2001), “Життя землі” (2001).

«Караюсь, мучусь, але не каюсь», 2006