2 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

2 февраля

Мартин ШОНГАУЭР (1435/1440, Кольмар — 2 февраля 1491, Брейзах, Баден) — немецкий живописец, рисовальщик и гравёр периода Раннего Возрождения. Гравюры Шонгауэра оказали большое влияние на европейское искусство. За красоту своих произведений Шонгауэр был назван «Прекрасным Мартином». На творчество Шонгауэра сильное влияние оказал Рогир ван дер Вейден.

Сын ювелира из Аугсбурга. Работал преимущественно в Кольмаре, в 1488 году переехал в Брейзах, где прожил последние годы жизни. Картин этого художника дошло до нас очень немного. Гораздо более выгодное понятие о таланте Шонгауэра дают его гравюры, которых насчитывается более сотни. Они свидетельствуют, что это был первый в Германии значительный мастер, владевший резцом с уверенностью и удивительной свободой, умевший преодолевать все технические трудности и внятно передававший свои прочувствованные, благородные, иногда даже величественные композиции. В своих эстампах он изображал не одни только религиозные сюжеты, но также жанровые сцены, животных, орнаменты и т. п.

«Мадонна в беседке из роз». 1473


Лукас ван ФАЛЬКЕНБОРХ (бл. 1535, Лувен - 2 лютого 1597, Франкфурт-на-Майні) – нідерландський художник, один з послідовників Пітера Брейгеля Старшого. Малював пейзажі, побутові сцени з пейзажами, іноді портрети.

Відомостей про життя Фалькенборха зберіглося небагато. Художнє навчання опановував в місті Мехельн, де став членом місцевої гільдії Св. Луки. Дотримувався протестантизму. Через загрозу життю в боку фанатично налаштованих католиків у 1566 р. переселився у місто Ахен в Німеччині. У 1576 р. Лукас перейшов на службу до штатгальтера Матьяша. У 1581 р. Матьяш завершив перебування на посаді намісника Іспанських Нідерландів і оселився в місті Лінц. Лукас ван Фалькенборх перебрався до Лінца як придворний художник Матьяша. По закінченню служби у Матьяша, Лукас перебрався до брата у Франкфурт, де у 1594 р. отримав права громадянина міста.

«Гори Маасу з покладами руд та ливарними печами», 1580, Відень.


Родился Себастьян БУРДОН (2 февраля 1616, Монпелье, Франция – 8 мая 1671, Париж) – французский художник, гравер, рисовальщик; один из старейшин Французской Академии живописи и скульптуры.

Сын живописца, Себастьян жил и работал в Риме, Венеции, Стокгольме, но большая часть его жизни прошла в Париже. Участвовал в росписи собора Парижской Богоматери.

В 1648 Бурдон входит в число из основателей Французской Академии художеств, а в 1655 году становится ее ректором.

Художник не раз менял свой стиль: то работал в духе классицизма, то использовал приемы, характерные для барокко, однако его всегда можно отличить по звучности и гармонии цветовых сочетаний, плавности движений, линий, его картины наполнены светом и воздухом. Впоследствии искусствоведы назовут такую манеру письма бурдон-стилем.

Портрет работы Гиацинта Риго «Мученичество Св. Петра». 1643


Родилась Тереза ФИОРОНИ-ФОЙГТ (2 февраля 1799, Рим - 19 сентября 1880, Перуджа) — итальянская художница, портретист, миниатюрист.

Когда и у кого девушка училась живописи доподлинно неизвестно. Историки предполагают, что учителем Терезы был в последние два года своей жизни художник Доменико дель Фрате, который в 1820-21 годах жил в доме Фиорони. В 1830 году Тереза вышла замуж за немецкого гравера Карла Фойгта, получившего приглашение работать на монетном дворе в Мюнхене. Здесь художница создала миниатюрные портреты короля Баварии Людвига I, его жены Терезы, дочерей Матильды и Адельгунды, портреты других членов баварской королевской семьи, представителей аристократии и политики, мужа и дочерей. Около тридцати картин художницы находятся в Галерее Академии Святого Луки в Риме, куда в 1857 году художница переехала вместе с семьей.

«Автопортрет» «Balia (Сестра милосердия)»


Родилась Франсис Анна ХОПКИНС (2 февраля 1838, Англия — 5 марта 1919, Англия) — канадский художник.

Дочь британского морского офицера, путешественника, полярного исследователя Фредерика Уильяма Бичи, внучка английского художника Уильяма Бичи. В 1858 году вышла замуж за Эдварда Хопкинса, служащего Компании Гудзонова залива, чья работа привела её в Северную Америку. Вместе с мужем много путешествовала в каноэ вдоль самых важных маршрутов меховой торговли. Во время путешествий сделала множество эскизов и таким образом записала этот момент канадской истории. На её картинах изображены вояжёры на каноэ, а также она и её муж на вёслах.

Вернулась в Англию в 1870 и прожила там до самой смерти. Многие из её работ являются частью коллекции Библиотеки и Архива Канады. В 1988 была издана почтовая марка с репродукцией одной из её картин и портретом художницы.

«Преодолевая быстрины», 1879


Родился Жорж МОССОН (2 февраля 1851, Экс-ан-Прованс — 3 сентября 1933, Берлин) — немецкий художник французского происхождения. Известен, прежде всего, цветочными натюрмортами, а также ландшафтами и портретами.

Его художественное образование началось с учёбы в Берлинской академии у Карла Штеффека и Германа Фрезе, затем он поступил в художественную школу Веймара. С 1884 года Моссон выставлялся в Берлине. В 1892 году Жорж Моссон был соучредителем Vereinigung der XI (Объединение одиннадцати) и в 1898 году членом-учредителем Берлинского сецессиона, который возник в знак протеста против немецкого академического искусства. После распада сецессиона в 1913 году он вместе с Максом Либерманом, Максом Слефогтом и другими присоединился к Свободному сецессиону, кроме того, он был членом Немецкого союза художников.

«Ваза с тюльпанами», 1912 «Пейзаж», 1915


Народився Шимон ГОЛЛОШІ (2 лютого 1857, Мараморош, нині Сігет (Сіґету-Мармацієй), Румунія — 8 травня 1918, Тячів, Закарпатська обл., Україна) — видатний угорський живописець, графік та педагог, яскравий представник угорського реалізму та натуралізму.

Походив з вірменської родини. З 1875 по 1876 роки Голло́ші навчається в школі декоративних мистецтв, Будапешт. З 1878 по 1882 роки — навчається в Мюнхенській академії мистецтв. У 1885 році він створює полотно «Лущення кукурудзи», яке і робить його відомим в мистецькому середовищі. Від 1886 керував власною художньою школою-студією в Мюнхені, яка приваблювала багатьох художників (серед них - М. В. Добужинський, В. А. Фаворський, К. С. Петров-Водкін і ін.). У літній період зазвичай працював разом з учнями в околицях міста Надьбанья, зробивши низку сільських сцен і пейзажів. З 1904 продовжив творчу і педагогічну діяльність в Тячеві, в Закарпатській Україні.

Шимон Голлоші був більш плідним педагогом, ніж живописцем. На початку свого творчого шляху роботи Голлоші здебільшого стосувались ідей угорського національного романтизму, зображення побутових сцен з національними угорськими типажами. Відстоював існування національного угорського мистецтва на рідному ґрунті, «під угорським небом, в спілкуванні з народом, що відроджується». З кінця XIX ст. до останніх своїх днів Голлоші працював над картиною «Марш Ракоці», яку так і не завершив. Він хотів створити збірний образ угорського народу, об'єднаного прапором національно-визвольної боротьби.

«Автопортрет». 1916 «Лущення кукурудзи». 1885


Народився Енріке СІМОНЕ (повне ім'я Енріке Сімоне Ломбардо; 2 лютого 1866, Валенсія — 20 квітня 1927, Мадрид) — іспанський художник і викладач, майстер побутового жанру і пейзажів, переважно академічного спрямування.

Навчався в Королівській академії красних мистецтв Сан Карло у Валенсії. Він виборов римську премію і відбув 1887 року в Рим на стажування. До цього періоду належить картина «Страта св. Павла», котру він подав як релігійне диво. Перебування в Римі переривалось через подорожі художника, аби побачити скарби мистецтва в країні. Енріке Сімоне зробив також подорож до Святої землі.

«Христос наблизився до Єрусалима», 1892 р., Національний музей Прадо, Мадри

До цього періоду належить незвичний релігійний твір «Христос наблизився до Єрусалиму» 1892 р. Картина стала свідоцтвом зростання майстерності художника, здатного створити незвичну композицію і відступити від трафаретного зображення Христа, котрого Сімоне подав у строгому чорному одязі (без використання яскравих фарб у головного персонажа). Напружений настрій твору як передчуття тріумфу і трагедії сприяв успіху картини. Вона отримала низку премій різних виставок в Іспанії та за кордоном, серед котрих Міжнародна виставка в Мадриді (1892 р.), Міжнародна виставка в Чикаго (1893 р.), виставка в Барселоні (1896 р.), Всесвітня виставка в Парижі (1900 р.)

Автопортрет, 1910 «Досить!» (Рятування матадора), 1897


Народився Олексій Васильович (Вільгельмович) ГАНЗЕН (2 лютого 1876, Одеса - 19 жовтня 1937, Дубровник, Хорватія) - художник-мариніст, професор, колекціонер, художник Морського міністерства Росії.

Онук І.К. Айвазовського (син дочки великого художника Марії Іванівни Айвазовської). Крім університету в Одесі, закінчив Берлінську і Дрезденську Академії витончених мистецтв, навчався живопису в Парижі. Колекціонував картини російських і європейських художників, відкрив свою галерею в Одесі (1910-1917).

Від 1915 року перебував на службі по Морському міністерству як художник Головного морського штабу Росії. У 1920 році емігрував і до смерті жив на своїй віллі в Дубровнику. У 1929 році в Парижі в галереї Жоржа Пті пройшла його персональна виставка.

Член Міжнародної Асоціації акварелістів, Асоціації гравюри, Російського товариства художників в Парижі, спілки «Товариство художників».

«Залп лінійного корабля "Гангут"»


Народився Давид Лазарович СІГАЛОВ (2 лютого 1894, Переяслав Полтавської губернії - 17 березня 1985, Київ) – київський лікар-педіатр, колекціонер картин, меценат. Кандидат медичних наук, професор.

Все своє життя Давид Сігалов присвятив колекціонуванню картин. Своє зібрання - близько 400 полотен художників кінця XIX - початку XX ст. - в їх числі роботи Бориса Кустодієва, Іллі Рєпіна, Костянтина Сомова, Зінаїди Серебрякової - заповів у дар Київському національному музею російського мистецтва.

З колекції Давида Сігалова: автопортрет Зінаїди Серебрякової


Народився Захар (Іссахар-Бер) РИБАК (2 лютого 1897, Єлисаветград, нині Кропивницький - 21 грудня 1935, Париж) - український єврейський художник. У його найбільш характерних роботах з'єдналися риси німецького експресіонізму, кубізму, народного примітиву з елементами традиційного єврейського мистецтва.

«Швець», 1930

Народився в сім'ї хасидів, його батько був убитий під час погрому. З 1907 І.-Б. Рибак навчався на Робітничих художніх курсах в Єлисаветграді у Ф.С. Казачинского. У 1911-1916 рр. - в Київському художньому училищі, одночасно відвідував студію О. Мурашка. Потім навчався в студії Олександри Екстер (Київ), яка разом з іншим кубофутуристом О. Богомазовим мали великий вплив на його творчість. У 1917-1919 працював декоратором в Єврейському театрі в Києві, був інструктором місцевої єврейської Культур-Ліги.

Рибак – автор серій графічних робіт «Єврейські типи України», «Погром», «Маленьке містечко». Ілюстрував дитячі книги на ідиш.

«Погром у Києві», 1919

У 1921 році І.-Б. Рибак емігрував до Німеччини. Увійшов в авангардистське об'єднання «Листопадова група». У 1924 р приїхав в СРСР, де співпрацював в єврейських театрах і журналах, зробив тривалу поїздку по єврейським сільськогосподарським колоніям в Україні і Криму. За підсумками цієї поїздки створив серію «На єврейських полях України».

«У полі»

У 1926 р. остаточно виїхав з СРСР. Жив у Франції. У паризький період перейшов до реалізму, його живопис став менш соціальним і більш ліричним. У 1920-ті виставлявся в берлінському Сецесіоні, брав участь у паризьких салонах. На початку 1930-х виставки його робіт пройшли в Голландії і Бельгії, пізніше - в Америці. Помер від туберкульозу і був похований на кладовищі Тіе в Парижі. У 1962 вдова художника Соня Рибак відкрила в м. Бат-Ям (Ізраїль) музей художника («Будинок Рибака», «Бейт-Рибак»), куди передала збірку його картин.

«Автопортрет». 1921 «Дискусія знавців Талмуда»


Народився Мануїл (Еммануїл) Йосипович ШЕХТМАН (2 лютого 1900, с. Липники, нині Житомирська область – кінець 1941, під Москвою) - український живописець.

У 1913-1920 роках Шехтман навчався в Київському художньому училищі. Від 1922 по 1926 рік навчався в Київському художньому інституті (майстерня М. Бойчука). У 1919-1921 роках співпрацював з відділенням єврейської організації Тарбут в Києві, брав участь в оформленні декількох спектаклів її театральної студії «Омманут». У 1925-1927 роках був викладачем малювання в Київському єврейському сирітському будинку.

Від 1926 року член Асоціації революційного мистецтва України, брав участь в декількох її виставках. У 1928 році разом з іншими художниками «бойчукістами» (учнями М. Бойчука) брав участь у розписі Селянського санаторію в Одесі. З 1928 року був завідувачем постановочної частини Київського єврейського театру робітничої молоді («Югарт»), брав участь в оформленні низки вистав. З 1929 року - завідувач художнім відділом Одеського музею єврейської культури.

На початку 1930-х років почалася розгромна кампанія проти «бойчукістів», після чого Шехтман був відсторонений від усіх посад. У 1934 році переїхав до Москви, де влаштувався на роботу в бригаду з оформлення святкових ходів і парків. У 1941 пішов добровольцем в ополчення і загинув при обороні Москви.

Автопортрет «Погромлені», 1927, Національний художній музей України


Народився Яків Олександрович БАСОВ (2 лютого 1914, Сімферополь - 16 березня 2004, Алупка) - кримський художник і графік, народний художник України. Улюблений жанр майстра - пейзаж. Багато працював у техніці акварелі.

Професійну освіту розпочав в студії академіка живопису М. С. Самокиша. Продовжив навчання в Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури (1933-1937), майстерні Н.Наумова, Д.Кардовського, В.Шухаєва. Учасник радянсько-німецької війни. Від 1946 року жив і працював у Криму - в Алупці та Ялті. У 1997 році на основі колекції картин, подарованих місту Алупці, був відкритий Міський музей живопису художника.

«Літо. Біля причалу», 1976

Працював переважно в жанрі пейзажу, зокрема морського. Створив серії пейзажів Москви, С.-Петербурга, країн Балтії, Півночі РФ, Якутії, України, Криму. Природа в картинах Басова представлена піднесеною, динамічно-драматичною, живою, естетично досконалою стихією. Твори Я.Басова експонувалися на десятках персональних та численних колективних виставках в Україні та в Росії, на 37 виставках в 22 країнах світу, в тому числі Канаді, Голландії, Норвегії, Австрії, Німеччині, Японії, Бельгії, Польщі, США, Італії, Іспанії , Англії, Франції.

Понад 600 робіт були передані художником в дар музеям Криму, понад 100 робіт знаходяться в зібраннях 42 музеїв України та за кордоном. Колекції робіт Якова Басова є частиною постійної експозиції Лівадійського палацу-музею і Алупкінського державного палацово-паркового заповідника.

Портрет роботи Г. Брусенцова «Ранкове море». Акварель


Народився Анатолій Федорович ПОНОМАРЕНКО (12 листопада 1922, Катеринопіль Черкаської обл. – 2006) — український художник театру і кіно, ілюстратор. Заслужений художник України (1973).

Закінчив Київське художнє училище (1946). Учасник німецько-радянської війни, нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. Брав участь в оформленні фільмів: «Подвиг розвідника» (1947) і «Третій удар» (1948). Член Національної спілки художників України. Працював у галузі театрально-декораційного мистецтва, книжкової графіки. Брав участь у художніх виставках: республіканських - з 1954 року, всесоюзних - з 1956 року, закордонних - з 1959 року.

«Вечір», 1982. Папір, акварель.


Народився Іван Федосійович ДЗЮБАН (2 лютого 1923, с. Костянтинівка, Донецька обл. - 19 березня 2009, Київ) - плакатист і живописець. Заслужений художник України (1974).

У 1937 році вступив до Луганського художнього училища. З початком війни пішов працювати на завод. З 1943 року і до закінчення Другої світової війни був на фронті. Після демобілізації повертається до Луганська і закінчує навчання в училищі. З 1949 року по 1955 рік навчається в Київському художньому інституті (спеціалізація - «плакатист»). Його педагогами були В. Касіян, І. Плещинський, М. Хмелько.

Творча спадщина Івана Дзюбана включає як плакатні роботи радянського періоду, так і живописні роботи, на написання яких його надихали численні подорожі по всьому Радянському Союзу. Художник залишив велику кількість етюдів, які так і не стали закінченими полотнами. Картини І. Дзюбана демонструвалися на численних всесоюзних, республіканських і міжнародних виставках, в тому числі на ХХХ Бієнале у Венеції в 1960 р.



Народився Олексій Миколайович (Олекса) ЗАХАРЧУК (2 лютого 1929, Іллінці на Вінниччині — 25 березня 2013, Київ) — видатний український живописець, майстер пейзажного живопису, графік, заслужений художник України (2005).

В часи Другої світової війни брав участь у партизанському русі на Вінниччині. 1944-1948 роки — перебував в дитячому будинку у Харкові. В 1945-1950 роках навчався у Харківському художньому училищі. У 1949 році вперше брав участь в обласній художній виставці у Харкові. У 1957 закінчив Київський художній інститут (навчався з 1950), навчителями були Т. Яблонська, С.Григор'єв. Його дипломна робота називалася "Вечірня пісня на плотах". Щоб написати її Олексій Миколайович двічі наймався на роботу в бригаду плотогонів, спускався з ними вниз до Кременчука, Черкас.

З 1966 року — член Спілки художників України, бере участь в республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках. Його трактування образів А.Гайдара (розпис бібліотеки-музею А.Гайдара в Каневі, 1965–1966) та Володимира Леніна зазнає нищівної критики з боку партійного і художнього керівництва.

«Стоїть гора високая», 1985

«Річка Сула. Спека». 2002

1968 року Захарчук підписав листа на ім'я Брежнєва, Косигіна, Підгорного з приводу арештів та судів в Україні та Москві, і що ці арешти і суди суперечать рішенням XX, XXII з'їздів партії, конституції СРСР. Згодом цей лист дістане назву "Лист-протест 139", набуде великого розголосу як в СРСР, так і за кордоном, стане помітною сторінкою в боротьбі прогресивних сил суспільства проти відродження неосталінізму.

Знаний художник, Олекса Захарчук так і не мав власної майстерні. Він змушений був багато років працювати у селі Шеки, що між Лохвицею і Лубнами, де створив чимало чудових пейзажів. В 2002 році став лауреатом мистецької премії «Київ» в галузі пейзажного живопису ім. С. Шишка.

Сайт художника: http://www.zakharchuk.net/

«Синій вечір»