19 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

19 ноября

Народився Еразм КВЕЛЛІН Молодший (19 листопада 1607, Антверпен - 7 листопада 1678, Антверпен) - фламандський художник і графік, учень Рубенса.

Народився і виховувався в родині антверпенських скульпторів Квеллінов. У 1634 році, завершивши своє навчання в майстерні Рубенса, Еразм був прийнятий в антверпенську гільдію художників. Після смерті Рубенса обіймає посаду антверпенського міського художника. Син Еразма - також художник Ян Еразм Квеллін.

«Натюрморт на архітектурному тлі», близько 1645.


Родился Эста́ш ЛЁСЮЁР (19 ноября 1616 года, Париж — 30 апреля 1655 года, там же) — французский художник стиля барокко.

Ученик С. Вуэ. Один из старейшин французской Академии живописи и скульптуры (с 1648). Считается основателем классической французской живописи. Лёсюёр писал картины на религиозно-исторические темы и был прозван «французским Рафаэлем».

В его картинах видно стремление отделаться от академического стиля его учителя и достигнуть чистой красоты великого урбинского мастера. Рисунок в них правильный, колорит по большей части светлый, композиция зрело-обдуманная и красивая, но нередко холодная, точно так же как и экспрессия. Самые известные произведения художника находятся в Париже в музее Лувр.

«Благая весть»

Родился Луи де БУЛОНЬ Младший (19 ноября 1654, Париж — 21 ноября 1733, там же) — французский придворный живописец, гравер эпохи барокко.

Родился в семье художника Луи де Булоня (полного тёзки), известного как Le Vieux (1609—1674). Брат художника Бона Булоня Старшего, известного как L’Aîne (1649—1717) . Первые уроки рисования получил под руководством своего отца. Уже на 18 году жизни был удостоен академической премии и за королевский счет отправлен на учебу в Италию. По возвращении в Париж, работал преимущественно над церковными сюжетами. В 1681 стал членом Королевской Академии живописи и скульптуры, в 1693 — профессором Академии, в 1722 — еë директором, а в 1725 году получил титул «первого королевского живописца» Людовикa XV.

Писал художественные композиции на религиозные, мифологические и исторические темы. Декорировал плафон версальской капеллы. Картины Луи де Булоня Младшего характеризуют простота композиции, правильность рисунка и удачное распределение света и тени.

Портрет Луи де Булоня Младшего
работы Гиацинта Риго
«Земля», 1698. Картинная галерея Сан-Суси, Потсдам (Германия)


Жан-Батист ПЕРРОННО (1715, Париж — 19 ноября 1783, Амстердам) — французский гравер и художник. Наряду с де Латуром считается одним из крупнейших мастеров французского пастельного портрета.

Родился в буржуазной семье. Начал учиться рисунку у Шарля-Жозефа Натуара. Затем перешел к Лорану Кару с намерением стать гравером, но вскоре решил оставить гравюры и стал писать пастелью. В этом он довольно быстро преуспел. В 1753 году Перронно было присвоено звание академика.

В целом жизнь художника можно разделить на два этапа: он, почти не выезжая, жил в Париже до свадьбы на дочери миниатюриста Луи-Франсуа Обера в ноябре 1752 года, тогда как после — переезжал и странствовал до конца своей жизни. Он путешествовал по Франции, посетил Италию, Испанию, Англию, Германию, Польшу, Россию… Перронно много ездил в Нидерланды, пользовавшиеся в то время популярностью у художников. Он умер в Амстердаме в 1783 году. Самые крупные собрания работ Перронно представлены в Лувре и музее изящных искусств Орлеана.

«Автопортрет», около 1745 «Магдалена Пинселу де ла Гранж», 1747, Музей Гетти, Калифорния


Народився Бе́ртель ТОРВАЛЬДСЕН (19 листопада 1770, Копенгаген — 24 березня 1844, там же) — данський художник, скульптор, яскравий представник класицизму, згодом академізму.

Бертель Торвальдсен був сином ісландського різьбляра на дереві, який оселився у Данії. У 1781-93 роках навчався в Копенгагенській Академії мистецтв. В 1797 році поїхав до Італії, де, спершу в Неаполі, потім у Римі, жив і творив упродовж понад сорока́ років. Справжнім відкриттям для Торвальдсена стало античне мистецтво, наслідувати яке митець вважав своєю високою метою життя.

Бертель Торвальдсен за життя набув величезної слави і комерційного успіху. Визнання митця було загальноєвропейським — його тріумфально вітали у найбільших культурних осередках континенту того часу — Відні, Берліні, Варшаві тощо. Замовлення Торвальдсену надходили звідусіль. Ідеалізовані портретні бюсти і скульптури Торвальдсена користувались попитом у всій Європі. Митець увіковічнив у мармурі численних представників аристократії різних держав. Торвальдсен — автор пам'ятників Юзефу Понятовському (1820—29), Миколі Копернику (1830) для Варшави; Джорджу Байрону (1830—31) для Кембриджа; Фрідриху Шиллеру (1835—39) для Штутгарта тощо.

Пам'ятник Миколі Копернику у Варшаві

Бертель Торвальдсен є одним з найплідніших скульпторів за всю історію мистецтва — навіть приблизно важко підрахувати загальну кількість його робіт, що нерідко викликало питання з приводу їхнього авторства. Найповніше талант митця розкрився у творах на античні сюжети, а також у копіюванні давніх робіт.

З 1825 року Бертель Торвальдсен стає президентом Академії Святого Луки в Римі, з 1833 року — Академії мистецтв у Копенгагені. Вже похилого віку, у 1838 році Торвальдсен прийняв рішення повернутися на батьківщину, звістка про що стала справжньою подією національної історії. Вже в 1839 році, за рік після повернення Торвальдсена до Данії, розпочалось будівництво прижиттєвого Музею Торвальдсена в Копенгагені. Саме цьому музею судилося стати не тільки одним з найбільших зібрань творів митця, а і його мавзолеєм.

Бертель Торвальдсен,
портрет пензля Карла Бегаса
Хрестильна купіль, Собор Святої Діви у Копенгагені


19 листопада 1819 року вважається датою заснування Музею Прадо в Мадриді, коли відбулося відкриття Музею науки і мистецтва, в колекції якого налічувалося 311 картин. Саме тоді музей отримав свою остаточну назву - Прадо, що підкреслювало його спадкоємність з першої картинною галереєю в королівському заміському палаці Ель Прадо, яка була доступною раніше лише придворній публіці. У 1868 Прадо з королівського музею стає музеєм міста Мадрид.

Музей створений на основі іспанських королівських і церковних колекцій. Один з найбільших і значущих музеїв європейського образотворчого мистецтва. Зараз живописна колекція музею налічує понад 8600 полотен. Через нестачу місця виставлено менше ніж 2000 картин. У колекції музею зберігаються одні з найбільш повних зібрань творів Босха, Веласкеса, Гойї, Мурільйо, Сурбарана і Ель Греко.

Прадо має чудові зібрання художників італійської (Рафаель, Боттічеллі, Караваджо, Тіціан, Тінторетто, Веронезе) і фламандської (Мемлінг, Босх, Рубенс, Ван Дейк, Брейгель) шкіл. Колекція німецького живопису включає в себе шедеври Альбрехта Дюрера і Лукаса Кранаха. Найбільш широко представлений в музеї іспанський живопис. На першому поверсі розміщена експозиція картин Ель Греко, Веласкеса, Рібери, Мурільйо, Сурбарана і інших художників Золотого століття. Ансамбль іспанського живопису в Прадо вінчають творіння Гойї.

Будівля музею Із зібрання музею: Рубенс. «Три грації», 1670

Родился Жан-Баттист Клод РОБИ (19 ноября 1821, Брюссель - 8 декабря 1910, Сен-Жиль, Бельгия) — бельгийский живописец, литератор. Знаменит своими натюрмортами.

Сын кузнеца. Рос в многодетной семье. С 11 лет, оставив кузницу, начал зарабатывать росписью по фарфору и одновременно учиться живописи. В 16 лет Жан уехал в Париж продолжать своё образование, но не нашел ни работы, ни места ученичества. Вернувшись домой, Роби занялся самообразованием. С 1838 года обучался в Королевской Академии художеств Брюсселя под руководством Бальтазара-Франсуа Тассон-Снела и Жана-Батиста ван Эйкена. Дебютировал со своими работами в 1842 году на брюссельском Салоне. В 1848 году был награждён золотой медалью за роскошный цветочный натюрморт. С этого момента художник активно участвовал в художественной жизни Брюсселя и являлся постоянным участником Салонов и выставок. В 1861 году был посвящен в рыцари. В 1863 году впервые показал свои полотна на Парижском Салоне.

В течение всей жизни Роби много путешествовал по Европе, посетил Италию, Испанию, Францию и Германию. Совершил ряд поездок по странам Ближнего Востока, впечатления о которых изложил в записках и создал цикл живописных картин, включающие пейзажи, марины и многочисленные жанровые сцены. О своём длительном пребывании в Индии, написал самую известную из многих книг о путешествиях.

Считается, что Роби сыграл ключевую роль в эволюции натюрморта, способствуя его развитию от романтизма к реализму. Его работы известны своим точным и глубоким использованием цвета, ясностью и особым вниманием к деталям.

«Автопортрет» «Натюрморт с розами, виноградом и сливами»


Народився Анджей Броніслав ГРАБОВСЬКИЙ (19 листопада 1833, Краків — 2 вересня 1886, Львів) — львівський художник.

Старший брат художника Войцеха Грабовського. Сучасники вважали його художником романтичного типу. Вирізнявся оригінальним одягом та екстравагантною поведінкою.

У 1849–1855 рр. навчався у Школі образотворчого мистецтва в Кракові, де заприятелював з Артуром Ґроттґером. З 1860 року навчався в академії у Відні, пізніше в Парижі та в академії в Мюнхені. У 1866 році оселився у Львові. Його майстерня знаходилася у будинку на вул. Личаківська, 15. У ранній період творчості малював романтичні руїни замків, гумористично загострені жанрові сцени — «Обірванці» (бл. 1853), «Рибалка» (бл. 1855—1856). Привертає увагу «Українська русалка» (1873). «Автопортрет» (1862, Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького) — намалював у драматичному освітленні, підкреслюючи романтичний конфлікт з оточенням. 3 1877 року завдяки Яну Матейці став професором Академії образотворчих мистецтв у Кракові.

Писав жанрові та історичні картини, портрети аристократії та своїх сучасників. Використовував широкі, енергійно покладені мазки, ефекти світлотіні, тонко окреслював градації стриманих тонів, влучно схоплював властиві особливості зображуваних мешканців міста. Його олійні портрети наповнені деякою експресією та високою ретельністю. Працював також над сатиричною графікою. Друкував свої карикатурні статті під псевдонімом «Кобальт» у львівському гумористичному часописі «Хохлік» (пол. «Chochlik»).

«Автопортрет», 1862 «Молода панна. Портрет Марії Немчиновської», 1872


Народився Анатолій Олександрович ПЛАМЕНИЦЬКИЙ (19 листопада 1920, с. Ягідне Оренбурзької обл. - 10 вересня 1982, Київ) - український художник і педагог, професор (1977). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1964). Народний художник України (1976).

Від 1939 по 1940 рік Анатолій Олександрович навчався в Бакинському художньому училищі. Учасник Другої світової війни. У 1953 році А. Пламеницький закінчив Київський художній інститут. Навчався у І. Штільмана, М. Шаронова, М. Іванова, К. Єлеви, а з четвертого курсу в майстерні О. Шовкуненка, де асистентами були Т.Яблонська і В.Пузирков. Від 1954 року - учасник міських, республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок. Після закінчення навчання з 1963 року був старшим викладачем, а від 1977 року - і професором кафедри живопису Київського державного художнього інституту.

Працював в галузі станкового живопису, звертався до жанру історичної картини, майстер пейзажу. Пейзажний живопис Пламеницького характеризується простими і дохідливими мотивами, частіше з жанровими елементами. Художник з великою любов'ю і майстерністю створював барвисті, насичені кольорами краєвиди України, зокрема численні мотиви седнівської серії – саме вони принесли Анатолію Пламеницькому славу провідного пейзажиста України.

«Будинок Енгельгардта», 1963


Народився Михайло Федорович ПУШНИЙ (19 листопада 1929, ст. Алейська Алтайського краю - 26 квітня 1996, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) - відомий дніпровський художник і педагог.

У 1945 році вступив до Дніпропетровського державного художнього училища. Його педагогами були М. Панін і М. Погребняк. У 1949 році Пушний закінчив училище і вступив до Київського державного художнього інституту. Навчався в майстерні В. Пузиркова і у О. Шовкуненка. У 1955 році М.Ф. Пушний закінчив інститут (дипломна робота - «Після уроків») і повернувся до Дніпропетровська, де пропрацював все своє життя. У 1958 році Михайло Федорович був прийнятий до Спілки художників України. Від 1964 по 1988 роки він керував студією образотворчого мистецтва Дніпропетровського Палацу студентів, однією з найстаріших в Україні.

Творчість М.Ф. Пушного охоплює всі жанри образотворчого мистецтва: портрет, пейзаж, натюрморт, історичні та батальні картини. Брав активну участь в обласних, республіканських, всесоюзних виставках. Його роботи експонувалися за кордоном.

«Дніпропетровськ. Річковий порт»


19 листопада 2012 року на Театральній площі в Ужгороді відкрито пам'ятник художнику Іґнацу Рошковичу, на березі річки Уж. Точну копію пам'ятника було встановлено в Будапешті у 2014 році, на березі річки Дунай. Пам'ятники ідентичні - єдине що їх відрізняє малюнок - в Ужгороді Рошкович малює старий Пішохідний міст, а в Будапешті - Ланц-гід.

І́ґнац Рошко́вич (1854 — 1915) — угорський живописець та графік русинського походження, представник академічної школи Мюнхенського реалізму. У 1866 р. батько Іґнаца — Іґнац Рошкович ст. — був призначений духівником Ужгородської богословської семінарії, і сім'я Рошковичів переїхала в Ужгород. Саме в цей час Іґнац захопився малюванням. Його роботи побачив видатний ужгородський художник Ференц Гевердле, який високо оцінив талант хлопця. Ференц Гевердле порадив батькові Іґнаца розвивати художні здібності сина. Першим наставником Іґнаца Рошковича з живопису став відомий митець Фердинанд Видра. Згодом – на початку 1880-х – Рошкович деякий час працював в Ужгороді вчителем малювання.

Іґнац Рошкович виконав ряд робіт в храмах Закарпаття — розпис іконостасів в Успенському храмі Мукачева, в Преображенському храмі в Ужгороді, в храмі у Великій Копані Виноградівського району. Для Ужгородського та Пряшівського кафедральних соборів Іґнац виготовив «Плащаниці». У Закарпатському художньому музеї зберігається робота Іґнаца Рошковича «Святі Кирило і Мефодій» та портрет графа Йожефа Терека.

Будапешт Ужгород