19 октября -Музей українського живопису

19 октября

Родился Анри−Франсуа РИЗЕНЕР (19 октября 1767, Париж — 7 февраля 1828, Париж) — французский живописец немецкого происхождения. Мастер парадного светского портрета. Характерный представитель классицизма и раннего романтизма. Создатель натурных портретов Наполеона и Александра I.

Происходил из семьи знаменитых краснодеревщиков, работавших при дворе Людовика XVI, выходцев из Германии. Анри−Франсуа первоначально занимался у А. Вестье, а затем продолжил учёбу в Королевской академии живописи, скульптуры и архитектуры у Ф.−А. Венсана, позднее — у Ж.-Л. Давида. Во время революции он вступил в армию и принимал участие в войнах, которые вела Французская республика. Написанный им в годы Империи натурный «Портрет Наполеона» имел огромный успех. Художник воспроизвёл его более пятидесяти раз (в настоящее время известны 15 реплик этой работы). С 1801 по 1827 год мастер демонстрировал свои произведения в Салоне, наградившем его в 1808 году своей медалью. В 1816-1823 работал преимущественно в России, где выполняет заказы императора Александра I.

Искусствоведы отмечают, что работы его отличает тщательная отделка, сказывающаяся некоторой сухостью и статичностью живописи, но, несомненно, он был отличным рисовальщиком, мастером цвета. А.−Ф. Ризенер блестяще передаёт состояние воздушной среды, колористические эффекты двойного освещения. Большую роль Ризенер сыграл в формировании одного из «самых французских художников» — своего племянника Эжена Делакруа.

«Автопортрет» С. П. Апраксина. Около 1819


Народився Франциск Жозеф ДЮРЕ (19 жовтня 1804, Париж, - 26 травня 1865, там само) - французький скульптор-романтик.

Ф. Ж. Дюре вчився у скульптора Франсуа Жозефа Бозіо. У 1823 році Дюре був нагороджений Римською премією із значним грошовим призом, що дозволило йому провести 4 роки в Італії. У 1831 році скульптору присвоюється золота медаль за його композицію «Меркурій, що винаходить ліру». У 1833 році Дюре створює свого «Рибака, який танцює тарантелу» (зараз - в паризькому Луврі).

Дюре виконує також замовлення по прикрасі палаців у Версалі, для яких створює скульптури Мольєра, Жана де Дюнуа і Рішельє. Для церкви Сен-Мадлен він ліпить статуї Христа і архангела Гавриїла, для Французького театру - скульптури Комедії і Трагедії, а також статую актриси Рашель. У 1860 році майстер закінчує фонтан Сен-Мішель на бульварі Сен-Мішель в Парижі.

Ф. Ж. Дюре займався також викладанням, він був професором Паризької школи образотворчих мистецтв.

Фонтан Сен-Мішель


Родился Теодорос ВРИЗАКИС (19 октября 1814, Фивы, Греция — 6 декабря 1878, Мюнхен) — один из самых видных художников первых послереволюционных лет Греции, основатель так называемой «Мюнхенской школы» греческой живописи.

Почти в самом начале Греческой революции в мае 1821 года его отец, Петрос Вризакис, был повешен турками. Вероятно, Вризакис был послан как сирота, в Греческое педагогическое училище в Мюнхен По возвращению в Грецию поступил в Школу искусств (впоследствии Афинская школа изящных искусств) после чего, получив стипендию, снова уехал в Мюнхен в 1844 году, где был принят в Академию Мюнхена. В Мюнхене Вризакис прожил всю свою оставшуюся жизнь. В 1845—1855 годах Вризакис много путешествовал по Европе.

В 1855 году Вризакис принял участие во Всемирной выставке в Париже со своей работой «Эксодос Месолонгиона». Вризакис, вместе с художником Д. Цокосом, считается одним из двух самых видных художников первых послереволюционных лет. Работы Вризакиса считаются характерными образцами греческих романтических художников 19-го века, получивших художественное образование в Германии и создавших так называемую «Мюнхенскую школу». Его работы, почти все с греческой тематикой, характеризуются помпезной и ностальгической манерой романтических художников 19-го века. Уже при жизни художника, работы Вризакиса пользовались большим спросом как живое и достоверное отображение греческой истории.

«Эксодос Месолонгиона», 1855, Национальная галерея Греции


Родилась Джейн МОРРИС (19 октября 1839, Оксфорд, Великобритания — 26 января 1914, Бат, там же) — натурщица, воплощение идеала красоты прерафаэлитов. Жена художника Уильяма Морриса, возлюбленная Данте Габриэля Россетти.

Девичье имя – Джейн Бёрден. Её отец работал конюхом, мать была неграмотной. О детстве Джейн известно очень мало, однако ясно, что оно прошло в бедности и лишениях. В октябре 1857 года Джейн со своей сестрой Елизаветой пошли на выступление театра «Друри-Лейн», где её заметили художники Данте Габриэль Россетти и Эдвард Бёрн-Джонс, которые входили в группу художников, писавших фрески в Оксфордском союзе по мотивам Артуровского цикла. Они были поражены её красотой и уговорили позировать. Сначала Джейн была моделью для королевы Гвиневры у Россетти, потом она позировала Моррису для картины «Прекрасная Изольда», который сделал ей предложение, и они поженились.

До замужества Джейн была крайне малообразованна, так как родители скорее всего предполагали для неё карьеру прислуги. После обручения Джейн Моррис начала брать частные уроки, выучила французский и итальянский языки, стала искусной пианисткой. Её манеры и речь настолько преобразились, что современники характеризовали её как «царственную» особу. Позже она вошла в высшее английское общество и, возможно, послужила прообразом Элизы Дулиттл из пьесы Бернарда Шоу «Пигмалион».

Данте Габриэль Россетти. «Синее шёлковое платье». 1868 Уильям Моррис. «Королева Гвиневра». 1858


Народився Сергій Іванович ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ (19 жовтня 1854, Ізюм, Харківська губернія — 7 жовтня 1917 року, Харків) — видатний український художник-пейзажист. Випускник Академії мистецтв. Більшість його робіт присвячено природі та історії України.

Його дід був чумаком з козацького роду, а батько — писарем. Навчався Сергій живопису в Харкові у Дмитра Безперчого і М. Раєвської-Іванової, потім з 1876 по 1885 рік — в петербурзькій Академії мистецтв у пейзажному класі у М. Клодта і В.Орловського. У студентські роки він сильно бідував, жив на горищі в Академії, в так званій «казьонке», разом з Порфирієм Мартиновичем, Опанасом Сластьоном, Геннадієм Ладиженським, Миколою Самокішем, Яном Ціонглінським, які також стали відомими художниками. За роки навчання Васильківський був відзначений декількома срібними медалями і малою золотою. Академію мистецтв Васильківський закінчив із великою золотою медаллю за картину «На Дінці» (1885) і правом на безкоштовну зарубіжну поїздку.

У березні 1886 року Васильківський виїжджає за кордон. Він живе у Франції, подорожує по Англії, Іспанії, Італії, Північній Африці та Німеччині. Він знайомиться з колекціями художніх музеїв, удосконалює майстерність, керуючись порадами Володимира Орловського та Івана Похитонова, які жили в той час в Парижі, багато працює, виставляє свої роботи в Паризькому салоні.

«Весняний день на Україні»


Повернувшись на Україну, Сергій Васильківський багато подорожував, пройшовши пішки Харківську та Полтавську губернії, спустившись по Дніпру до Запоріжжя. Він писав степові пейзажі, сільське життя, історичні сцени з життя козаків, оскільки сам був «козацького роду». Улюблений сюжет Васильківського — озброєний козак-вершник у степу, або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку.

Васильківський не вступав до жодного художнього угрупування, а представляв свої роботи на виставки різних товариств Петербурга, Харкова, Києва. У 1900 році організував у Харкові першу персональну виставку з 120 творів. Васильківський заповів значну грошову суму для створення в Харкові великого національного художнього музею. Залишив після себе майже 3000 робіт, половину з яких заповів музею в рідному Харкові. На жаль, велика частина з них загинула під час радянсько-німецької війни, і сьогодні в музеях і приватних збірках знаходиться близько 500 його творів.

С. Васильківський. Портрет пензля Н.Уварова «Запорожець на посту», близько 1890


Родился Умберто БОЧЧОНИ (19 октября 1882, Реджо-ди-Калабрия — 17 августа 1916, Верона) — итальянский художник, скульптор и теоретик футуризма.

Обучался живописи в Scuola Libera del Nudo (вольная школа обнажённой натуры) при Академии изящных искусств в Риме. Одновременно вместе с Джино Северини изучал технику пуантилизма у Джакомо Балла. В 1906 году Боччони знакомился с импрессионизмом и постимпрессионизмом в Париже. В конце 1906 — начале 1907 года посещал курсы рисования в Академии изящных искусств в Венеции. В 1907 году художник поселился в Милане, где познакомился с представителями футуризма. Особое влияние на Боччони оказал Филиппо Маринетти — основоположник и теоретик футуризма в европейской литературе, автора «Манифеста футуризма» (1909). Боччони адаптировал идеи Филиппо Маринетти к визуальному искусству, выпустив в 1910 году «Технический манифест футуристической живописи».

Боччони стал одним из главных теоретиков движения. В 1912 году он также решил заняться скульптурой после посещения парижских студий Жоржа Брака, Александра Архипенко, Константина Брынкуши, Раймона Дюшан-Вийона и, вероятно, Медардо Россо. В том же году он вместе с другими футуристами выставил свои работы в галерее Бернхайма-младшего, в 1913 году была организована выставка скульптур.

После начала Первой мировой войны Боччони был призван в армию. Во время тренировочных занятий 33-летний художник упал с лошади и, получив смертельную травму, умер на следующий день.

Большинству европейцев хорошо известна скульптура Умберто Боччони «Уникальные формы непрерывности в пространстве» (1913), которая изображена на итальянской монете номиналом в 20 евроцентов.

«Автопортрет» «Эластичность»


Народився Федір Федорович МАНАЙЛО (19 жовтня 1910, Іванівці, нині в Мукачівському районі Закарпатської обл. — 15 грудня 1978, Ужгород) — український живописець, народний художник України (1976). Самобутній представник закарпатської школи живопису.

Народився в сім'ї сільського вчителя. З 1928 по 1934 рр. Федір Манайло навчався у Вищій художньо-промисловій школі у Празі, у 1933 році його роботи були показані в столиці Чехії на виставці закарпатських художників. У 1937-1945 роках Манайло викладав декоративне мистецтво в Ужгородській ремісний школі. У 1946 році був прийнятий до Спілки художників України. До 1955 року — викладав в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, у створенні якого брав безпосередню участь. Федір Манайло був у 1948 році обраний головою Закарпатської організації спілки художників УРСР. У 1972 році Манайлу Ф.Ф. присвоєно звання Заслужений художник УРСР.

Працював у галузі станкового та монументального живопису, автор пейзажів, натюрмортів і сюжетних композицій. Плідно займався книжковою графікою: проілюстрував твори Івана Франка, Марка Черемшини, Ольги Кобилянської, збірки народного фольклору. 9 лютого 1981 року в Ужгороді відкрився Меморіальний будинок-музей Ф.Ф. Манайла.

Манайло Іван. «Портрет Федора Манайла», 2004 «Водоспад», 1960-і


Народився Степан Калинович ЯРОВИЙ (19 жовтня 1913, Барвінкове, нині Харківської обл. – 3 липня 1988, Ялта, АР Крим) – український кримський художник. Пейзажист, мариніст, портретист, майстер натюрморту.

Від 1936 жив у Криму. Займався в художній студії Ялтинського будинку народної творчості. Учасник радянсько-німецької війни. У 1946 році навчався в Московській центральній художньої студії "Всекохудожник" під керівництвом Б.Йогансона. Від 1954 р - учасник республіканських, всесоюзних виставок, в тому числі зарубіжних (Угорщина, Японія, Франція). З 1958 року - член НСХУ. Жив і працював в Ялті. Роботи знаходяться в музейних та приватних колекціях в Україні, Росії, Франції, Німеччині, Японії, Польщі, Фінляндії та Канаді.

Майже вся творчість Степана Ярового присвячена пейзажам Криму. У майстра був особливий композиційний дар: він завжди знаходив якісь головні деталі пейзажу, завдяки яким його натурні роботи не мали етюдного характеру, а виглядали як закінчені твори, наповнені внутрішньою гармонією. Свої твори Степан Калинович прагнув робити на одному диханні, тому від них виходить відчуття свіжості і безпосередності.

«Скелі біля моря», 1962


Народився Євген Федорович ЖЕРДЗИЦЬКИЙ (19 жовтня 1928, с. Егорліцкое Ростовської обл.) - живописець і педагог. Заслужений діяч мистецтв України (від 1993).

Закінчив Дніпропетровське художнє училище в 1949 році, а також Харківський державний художній інститут (1947-1954), де навчався у О. Кокеля, С. Прохорова, Г. Томенка, С. Бесєдіна. Член НСХУ з 1958. Створив яскраві багатогранні портрети робітників. Учасник виставок від 1954, республіканських, всесоюзних, міжнародних і зарубіжних - з 1956. Персональні виставки: у Харкові (1979, 1985, 2007–08), Києві (1980), м. Хюнфельд (1991, 1994, 2001), м. Бад Херсвель (1994, 2000), м. Кляйнзассен (1996–97), м. Бад Цвестен (1998–99, 2002), м. Бад Вільдунґен (2001), м. Кобленц (2004; усі – Німеччина).

Багато сил віддав викладанню в Харківському художньо-промисловому інституті, зав.кафедрою в 1990-2000-х рр., професор (1990). Автор картин: «Суботник. 1920-й рік» (1957), «Т.Г. Шевченко. Дорогами гайдамаків» (1961), «Ентузіасти» (1965), триптих «Пейзажі Рена» (1997).

«Балтійське море», 1989


Народився Євген Іванович БЕЗНІСКО (19 жовтня 1937 р Кагарлик Київської обл. – 11 липня 2015, Львів) - живописець, графік. Народний художник України (2013). Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2006).

Закінчив художню студію в Самборі (1950; викладач М. Прокопенко), Київську художню школу ім. Т. Шевченка (1955; викладач О. Лопухов), 1964 року - Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Педагоги: Л. Левицький, Р. Сельський. Член НСХУ з 1968 року. Працює в галузі монументального та станкового живопису, графіки. Автор ілюстрацій до поем Івана Франка «Мойсей», «Смерть Каїна», «Одержимій» Лесі Українки, новел Василя Стефаника та до багатьох інших книг. Оформив каплицю Золочівського замку в 1995, меморіальне кладовище Січових стрільців на горі Маківка в 1996-99. У 1989 році був удостоєний звання Заслужений художник України. У 1997 і 2004 роках Євген Іванович працював у Чорнобильській зоні, де створив 45 пастелей. Він автор портретів видатних культурних і громадських діячів України. Минуло близько двадцяти персональних виставок художника.

«Львів. Опера», 2011. Пастель


Народився Андрій Вікторович ЯЛАНСЬКИЙ (19 жовтня 1959, Київ) - український живописець, педагог. Народний художник України (2012).

Син графіка Віктора Яланського. Займався в приватній студії художника В.Зарецького. У 1984 закінчив Київський художній інститут, де його педагогами були А. Пламеницький і В. Шаталін. У 1989-1991 навчався в Академічній майстерні АМ СРСР в Києві у Т. Голембієвської. Від 1984 року викладає на кафедрі живопису і композиції НАОМА, доцент. Від 2004 року був деканом факультету образотворчого мистецтва, з 2011 року - проректор Академії. Член НСХУ з 1989. Заслужений художник України з 1998. Автор пейзажів, натюрмортів, жанрових картин. Значну увагу приділяє пленеру, традиційному пейзажу реалістичного напряму. Учасник вітчизняних (з 1981) і міжнародних (з 1986) виставок. Представлений в музейних та приватних збірках України. Головна ідея та принцип роботи Андрія Яланського: «По-своєму показати світ, який я люблю».

«Іній», 2000-і