19 июля -Музей українського живопису

19 июля

Родился Лан ШИНИН, он же Джузеппе Кастильоне (19 июля 1688, Милан — 17 июля 1766, Пекин) — итальянский монах-иезуит, миссионер и придворный художник в Китае.

В молодости Джузеппе Кастильоне изучал живопись, но в 19 лет постригся в монахи, писал алтарные образы и храмовые росписи. В 1715 году итальянский миссионер отправился в Китай. В Пекине были настолько поражены живописными талантами Джузеппе, что император назначил его придворным художником. В Китае Кастильоне получил новое имя - Лан Шинин. Европейская живопись маслом была в новинку для китайцев и вызывала большой интерес. Лан Шинину удалось соединить традиции китайской живописи с европейскими достижениями, такими как использование перспективы и распределение светотени. Кастильоне перевел на китайский язык трактат своего учителя, тоже монаха-иезуита Андреа Поццо, посвященный перспективе; эта книга переиздавалась неоднократно. Художник работал как в европейской технике, так и в традиционном китайском рисунке тушью, в котором первым из европейцев достиг больших успехов. Особой славой пользовались его портреты и изображения животных. Лан Шинин писал также пейзажи и жанровые сцены. Сохранился, например, большой горизонтальный свиток Лан Шинина «Ледовые забавы, или Игры на льду озера Тайи» высотой более полуметра и длиной 19 метров, написанный для императора Цяньлуна. Подпись на свитке гласит: «Написал подданный Западного моря с почтением».

Лан Шинин много занимался архитектурным проектированием и строительством. Ему в 1723 году было доверено проектирование огромного парка Юаньминъюань со 145 постройками, сочетавшими как европейский стиль рококо, так и китайские архитектурные традиции. За полвека Лан Шинин побывал придворным живописцем трёх китайских императоров – Канси, Юнчжэна и Цяньлуна – и пользовался таким почётом, что на его 70-летие император собственноручно написал поздравление художнику.
 В ХХ веке более 40 работ Лан Шинина были использованы для создания почтовых марок. В 2000 году его картина «Осенние поля» была продана на аукционе за 2,2 млн. долларов США.


Картина (свиток) Лан Шинина «100 лошадей» на марках Тайваня (Китайская республика)



Народився Едґа́р ДЕҐА (справжнє ім'я Едґар-Ілер-Жермен де Ґа, 19 липня 1834, Париж — 27 вересня 1917, Париж) — французький живописець, близький у своїй творчості до імпресіонізму, графік, гравер і скульптор.

Деґа народився в сім'ї, що походила з аристократичного роду. Батько — паризький банкір П'єр Ауґуст де Ґа, мати — Селестан Мюссон. Пізніше Едґар спростив своє прізвище на громадянське — Деґа. Достаток дозволяв Деґа не поспішати продавати свої роботи і прагнути до досконалості кожного полотна. Живопису Едґар навчався в майстерні відомого тоді художника Луї Ламота - учня самого Енгра. Багато часу Деґа присвячував копіювання в Луврі робіт таких прекрасних малювальників як Нікола Пуссен і Ганс Гольбейн, не раз бував в Італії, де вивчав старих майстрів.

На початку 1860-х Деґа відкриває в Парижі власну майстерню, пише портрети ( «Портрет сім'ї Беллеллі») і історичні картини, щоб виставлятися в Салоні. Ці нічим особливо не примітні полотна художник фактично так ніколи і не закінчив. Незабаром Деґа зацікавився сценами з сучасного життя, і в першу чергу, кінними перегонами.
«Скакові коні перед трибунами», 1869-1872. Музей Орсе, Париж

Одночасно він знайомиться з Едуардом Мане, з яким художника зв'яже довга дружба і загальне неприйняття академічного салонного мистецтва. Деґа відкидав термін «імпресіонізм», не любив пленер, вважаючи за краще роботу в студії. Він віддавав перевагу вираженню сутності людини, ніж зображенню постійного кругообігу природи. Чіткий малюнок художника абсолютно нетиповий для імпресіоністів, від яких Деґа дистанціювався наприкінець життя. Але певний час Деґа бере участь по всіх їхніх виставках, починаючи від 1874 року (він пропустив лише передостанню виставку в 1882).

Його родина збанкрутіла, і художнику довелося продати будинок, колекцію картин старих майстрів і виставити на продаж власні роботи. Напружена щоденна праця принесла плоди, і до 1880 Деґа вирішив свої фінансові проблеми, а після 1886 взагалі перестав публічно виставлятися, продаючи свої картини через агентів.
«Прасувальниці», близько 1884

Широко відома і популярна серія картин Деґа, присвячена балету і танцівницям. Художник яскраво зобразив світ краси і грації, викликавши своїми роботами захоплення сучасників. До зображення балетних сценок художник звертався так часто, що змушений був визнавати: «Мене називають живописцем танцівниць». Ці картини позбавлені умовності і застиглих поз Ватто, художник зображує сценки, немов випадково вихоплені з театрального контексту: балерини в хвилини відпочинку, в танцювальному класі, на сцені...
«Блакитні танцівниці», 1897. ДМОМ ім. Пушкіна, Москва

Інша популярна тема картин Деґа - зображення кафешантанів, де розважалися прості парижани. Його притягували незвичайні типи, демократизм і щирість людей з народу, подобалося штучне освітлення. Прагнучи до максимальної реалістичності своїх творів, Деґа створює асиметричні композиції, схожі на випадковий фотознімок. Ми можемо бачити «живий» Париж позаминулого століття - його вулиці, кафе, театри, перегони...
«Миття». 1886 р. Музей Хілл-Стенд, Фармінгтон, Коннектикут, США

З роками Деґа все частіше працює пастеллю, нерідко в поєднанні з монотипією, літографією або гуашшю. Ця техніка дозволяла яскравіше проявитися таланту Деґа-художника. Хоча митець від 1882 року почав сліпнути, в його роботах зросла інтенсивність кольору, лінія стала більш експресивною. Деґа звертається до скульптури, працюючи тільки з м'якими матеріалами і створюючи пластично виразні фігурки балерин, купальниць, коней. Після смерті художника спадкоємці перевели їх у бронзу. Останні десять років свого життя майже сліпий Деґа практично перестав писати і самотньо доживав у захаращеній холостяцькій квартирі. Нечувані ціни на його картини не повернули художнику старих друзів, які або вже померли, або з якими він посварився.

«Автопортрет», 1856 «Абсент», 1876


Народився Альфред ЮСТИЦЬ (19 липня 1879, Нова-Церекев, Височіна, Австро-Угорщина - 9 лютого 1934, Братислава) - чеський художник, графік та ілюстратор, а також кінолог.

Народився в сім'ї лікаря. Перше знайомство з майстерністю живопису у Альфреда сталася в Їглаві, де він познайомився з художником Романом Гавелко і його роботами. Вивчав архітектуру в Чеському вищому технічному училищі в Празі у професора Яна Котери. Пізніше вчився і працював у Німеччині: в Карлсруе у професора Людвіга Шмідт-Ройте і в Берліні - у професора Вільгельма Трюбнера. У 1910 році Юстиць приїжджає до Парижа, де знайомиться з творами Сезанна, Дерена, Дом'є та інших провідних французьких майстрів.

У 1928 році Юстиць вступає в художній союз SVU Mánes. Крім занять живописом, художник також захоплювався графікою, був талановитим ілюстратором (наприклад, його малюнки до роману В. Гюго «Собор Паризької богоматері»). Автор також багатьох художніх плакатів.

А. Юстиць був також пристрасним любителем собак, авторитетним кінологом, знавцем і пропагандистом знань про собак, зокрема породи німецький боксер.

Автопортрет «Самарянин», (до 1934)


Народився Володимир Володимирович МАЯКОВСЬКИЙ (19 липня 1893, село Багдаді, Кутаїська губернія, Грузія — 14 квітня 1930, Москва) — російський радянський поет українського походження. Художник за освітою.

Предки його батька, що служив лісничим, були з козаків Запорізької Січі. Мати, Олександра Олексіївна Павленко, походила з херсонських селян. Сам поет про своє походження говорив так: «Батько був козак, мати - українка. Перша мова - грузинська. Так би мовити, між трьома культурами».

Талант художника у Маяковського проявився ще в семирічному віці, під час навчання в Кутаїській гімназії. Після смерті батька 1906 року родина Маяковських переїхала до Москви. У 1911 році подруга поета богемна художниця Євгенія Ланг надихнула Володимира на малярство. Маяковський навчався в підготовчому класі Строгановського училища, в студіях художників С. Ю. Жуковського і П. І. Келіна. У 1911 році вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури - єдине місце, куди прийняли без свідоцтва про благонадійність. Познайомившись з художником і поетом Давидом Бурлюком, засновником футуристичної групи «Гілея», увійшов у поетичне коло і приєднався до кубофутуристів.

Володимир Маяковський. «Натурниця, що сидить», 1911

У 1911 - 1915 роках створив багато робіт - від смішних малюнків і шаржів до цілком професійних портретів. Писав пастеллю, маслом, тушшю, аквареллю, вугіллям, олівцем. У лютому 1914 Маяковський і Бурлюк були виключені з училища за публічні виступи.

Володимир Маяковський. Лубок

Перші плакати Маяковський почав робити з 1914 року, причому, у співпраці з Казимиром Малевичем. Зрозуміло, що тематика текстів і малюнків була «ура-патріотична» і висміювала німецьку та австро-угорську армії. У наступні роки воєн і революцій Маяковський малював плакати, забезпечуючи їх віршованими рядками, - спочатку для видавництва «Сьогоднішній лубок», а потім для «Вікон ЗРОСТАННЯ». Кількість малюнків Маяковського обчислюється тисячами. А у 1920-ті роки він створив величезну кількість рекламних плакатів, етикеток…

Олександр Дейнека. «Маяковський в РОСТА», 1941 Володимир Маяковський. «Рулетка», 1915


Родился Хосе де ТОГОРЕС (19 июля 1893, Cerdanyola del Vallés возле Барселоны – 17 июня 1970, Барселона) – каталонский (испанский) художник.

Родился в богатой семье. Отец - президент Ассоциации Футбольных Клубов Барселоны и соучредитель газеты El Mundo Deportivo. С раннего возраста маленький Хосе начинает посещать рисовальные классы. В 13 лет мальчик заболел менингитом и остался глухим.. Свое художественное образование Хосе продолжил в Париже и Брюселе. После Первой мировой войны Тогорес возвращается в Париж и очень тесно контактирует с авангардными художниками - Пикассо, Браком, Сутиным, Паскиным, Модильяни. Это был его период символизма и экспериментальной живописи. Художник имеет большой успех. Он начинает выставлять свои картины в нескольких европейских городах и уделяет особое внимание обнаженной женской натуре.

В 1939 году художник вернулся в Испанию, имея большой авторитет в живописи. Во время Второй мировой войны исчезли многие работы, что привело к падению популярности художника; были и личные кризисы, которые влияли на разнообразие стилей в его работах. Автомобильная авария положила конец жизни Хосе де Тогореса.

Автопортрет


Родился Лео СВЕМПС (19 июля 1897, хутор Вецбабрани (сегодняшний Гулбенский край), Латвия — 7 марта 1975, Рига) — латвийский художник и педагог. Ректор Латвийской академии художеств. Народный художник СССР (1963).

Родился в семье крестьянина. Учился в Рижской православной духовной семинарии (1909—1917), на юридическом факультете Московского университета (1917—1918), в художественной студии А. Большакова, Московском училище живописи, ваяния и зодчества (преподаватель И. Машков, 1918—1919). Окончил юридический факультет Латвийского университета (1925).

С 1922 года состоял участником объединения «Рижская группа художников». Был педагогом Латвийской академии художеств (1940—1941), вёл класс живописи в собственной студии и в студии Романа Суты (1941—1944). После войны был руководителем кафедры живописи и композиции Латвийской академии художеств (1944—1952), профессором (с 1947 года) и ректором (1961—1975) этого учебного заведения. Долгие годы руководил Союзом художников Латвийской ССР, был председателем Правления (1965-1968), секретарём оргкомитета, а также членом Правления СХ СССР. Наиболее известные работы в жанре натюрморта, пейзажа и портрета.

«Натюрморт», 1960



19 июля 1937 года в Мюнхене в здании галереи в парке Хофгартен открылась выставка под названием «Дегенеративное искусство». Нацистами было представлено около 650 произведений, конфискованных в 32 музеях Германии. Выставка вызвала у публики огромный интерес. Побывала в её залах и вся верхушка Третьего рейха во главе с Гитлером и Геббельсом. Картины и скульптуры специально были размещены очень тесно и дополнены издевательскими комментариями. «Усиливали» впечатление фотографии калек и душевнобольных, корчащих гримасы. Как сказал на открытии выставки президент Имперской палаты изобразительных искусств Адольф Циглер: «Все, что представлено на выставке, вызывает у нас гнев и отвращение». Впрочем, авангардное искусство вызывало «гнев и отвращение» и у руководителей другой краснознаменной империи – СССР.

Среди художников и скульпторов, чьи изъятые произведения были представлены в экспозиции, были Эрнст Барлах, Макс Бекман, Ханс Беллмер, Рудольф Беллинг, Жорж Грос, Отто Дикс, Иоханнес Иттен, Генрих Кампендонк, Василий Кандинский, Эрнст Людвиг Кирхнер, Пауль Клее, Оскар Кокошка, Ловис Коринт, Вильгельм Лембрук, Эль Лисицкий, Франц Марк, Герхард Маркс, Паула Модерзон-Беккер, Оскар Молл, Пит Мондриан, Ласло Мохой-Надь, Эмиль Нольде, Отто Панкок, Макс Пехштейн, Ханс Рихтер, Кристиан Рольфс, Рауль Хаусманн, Карл Хофер, Бернгард Хётгер, Марк Шагал, Эдвин Шарф, Курт Швиттерс, Оскар Шлеммер, Карл Шмидт-Ротлуф, Курт Штёрмер, Отто Фрейндлих, Генрих Эмзен, Макс Эрнст, Алексей фон Явленский.

До апреля 1941 года выставка объехала ещё 12 городов, её посетили 3 миллиона зрителей. Что интересно, официальную «Большую германскую художественную выставку», открывшуюся на день раньше, где были представлены «лучшие» произведения чисто «арийского» искусства, посмотрело лишь 420 тысяч посетителей. Всего национал-социалисты изъяли более 20 тысяч произведений искусства 1400 художников и скульпторов из ста с лишним музеев Германии. Многие шедевры были утеряны безвозвратно, погибли многие художники, а другие не смогли вернуться к полноценной живописи.

Посещение Й.Геббельсом выставки (1937) Из экспозиции выставки: Ловис Коринт, «Ecce homo», 1925


Народилася Ольга Михайлівна СЕВЕРІН (19 липня 1958, Дніпропетровськ) – дніпровська художниця-графік.

У 1977 році закінчила Дніпропетровське художнє училище, живописно - педагогічне відділення. У 1979-1985 рр. – навчалася в Харківському художньо-промисловому Інституті, на відділенні «Інтер’єр та обладнання». З 1978 р. учасниця міських, республіканських та міжнародних виставок.

Працює в техніці акварелі та батика. Перевагу надає квітковим композиціям, тематичним натюрмортам. Особливо захоплюється етюдами квітів з натури. Багато її рабіт знаходиться в приватних колекціях України та за кордоном. Член Національної Спілки художників України. Займається творчою та викладацькою діяльністю.



Народився Євген Анатолійович ЛУНЬО́В (19 липня 1961, Дніпропетровськ) – дніпровський графік, живописець.

Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1987; викладачі - С. Бесєдін, В. Шевченко). Відтоді працював на За¬порізькому художньо-виробничому комбінаті; 1997–98 – дизайнер рекламного агентства. Зараз на творчій роботі. Член Національної спілки художників України з1989. Учас¬ник всесоюзних, зарубіжних мистецьких виставок від 1989. Автор політичних і сатиричних плакатів, рекламної продукції, фірмових знаків, логотипів, живописних тематичних картин, мо¬нументально-декоративних розписів церков, баз відпочинку та ресторанів.

«Перебудова», 1991