18 декабря -Музей українського живопису

18 декабря

Родилась Мари-Гийемин БЕНУА (18 декабря 1768, Париж —1826) — французская художница (неоклассическая, историческая и жанровая живопись).

Родилась в семье государственного чиновника и политика. Ее профессиональная подготовка в качестве художника началась в 1781 году под руководством знаменитой Элизабет Виже-Лебрен. В 1786 году Мари-Гийемин поступила на обучение в мастерскую Жака-Луи Давида вместе со своей сестрой Мари-Элизабет. В 1791 году она впервые экспонируется в «Парижском салоне» с картиной «Психея прощается с ее семьей». Ее работы, отражающие влияние Жака-Луи Давида, стали склонятся в большей степени к исторической живописи. В то время этот жанр считался сугубо мужским, женщинам-художницам полагалось рисовать семейные портреты, натюрморты, животных, пейзажи, все то, что могло развлечь и доставить удовольствие зрителю.

В 1800 году в «Парижском Салоне» Мари Бенуа экспонирует «Портрет негритянки». За шесть лет до этого было отменено рабство, и этот образ, обыгрывающий аналогию женщин и рабов, стал символом свободы эмансипации женщин и расовых прав. Важным этапом для художницы стало награждение Золотой медалью «Парижского Салона» 1804 года, что дало и получение государственного пособия. В это время она открыла студию по художественному обучению женщин. Ее карьера пострадала от политических событий, развернувшихся во Франции, так как ее семья имела очень тесные связи с монархистами. В период реставрации монархии после 1814 года ее муж, убежденный роялист, граф Бенуа был назначен в Государственный совет. Несмотря на то, что Мари-Гийемин находилась в это время на пике своей популярности, она была вынуждена отказаться от своей карьеры художника в связи с обязанностями перед семьей и решительным принуждением к консервативному образу жизни.

«Автопортрет», 1790 «Портрет негритянки», 1800


Народився Амвросій Андрійович ЖДАХА (справжнє прізвище: Смаглій; 18 грудня 1855, Ізмаїл, Князівство Молдавія, Османська імперія — 8 вересня 1927, Одеса) — український ілюстратор і художник. Першим з українських графіків розпочав працю над комплексним оформленням «Кобзаря» Тараса Шевченка.

Батько, Андрій Ждаха, походив із задунайських запорожців, мати — Уляна Смаглій, родом з Київщині. Малювати А. Ждаха почав з шести років. Згодом відвідував недільні безкоштовні класи Одеського Товариства красних мистецтв. Навчався в Єлізаветградському юнкерському кавалерійському училищі, у Одеській школі малювання і креслення. У 1887 р. А. Ждаха влаштувався креслярем до Земського банку Херсонської губернії, де і пропрацював на цій посаді 32 роки.

Значний вплив на формування А. Ждахи, як українського художника, мали Стара Одеська громада, Братерство тарасівців, український театр. У 1883–1885 рр. А. Ждаха виконує для трупи М. Кропивницького та М. Старицького ескізи українських історичних костюмів та народного одягу. У 1890 р. бере участь у першій виставці Товариства південноросійських художників.

З початку 90-х років Амвросія Ждаху активно приваблює історико-етнографічна тематика, яка і стає головним напрямком його творчості. Свою титанічну працю над ілюстраціями до українських народних пісень, що почалася з замовлення М. Лисенка, він започаткував у 1893 р. Для відомого в Одесі видавця Ю. Фесенка виконував акварельні види багатьох, монастирів, малюнки з Святої історії, обкладинки книжок. В творчому доробку А. Ждахи робота над ілюструванням Нового завіту, «Іліади» та «Одіссеї» Гомера, «Слова про Ігорів похід», творів П. Куліша, М. Комарова та І. Липи, легенд В. Гаршина, що переклав його зять В. Боровик.

Від 1910 мешкав в Одесі. В 20-х роках викладав в Одеській торговельно-промисловій школі та Політехнікумі мистецтв. Був членом Одеського Товариства художників імені Костанді.

Автопортрет


Народився Петро Іванович ХОЛОДНИЙ (18 грудня 1876, Переяслав Полтавської губернії — 7 червня 1930, Варшава) — художник-монументаліст, графік, іконописець, а також вчений-хімік, педагог і політичний діяч.

Предки по матері були іконописцями, працювали на Полтавщині. Мистецьку освіту Холодний отримав у Київській художній школі у М. І. Мурашка. У 1897 закінчив Київський університет за спеціальністю математика і мінералогія. З 1898 викладав фізику в Київській технічній школі. У 1906 був призначений директором комерційного училища, восени 1917 - директором першої української гімназії в Києві.

Ще в 1910 році на виставці українського мистецтва в Києві без відома Холодного були показані його роботи, і це стало початком кар'єри Петра як художника. Холодний епізодично брав участь у київських виставках, показуючи імпресіоністські жанрові картини і пейзажі. Одночасно вивчав старовинні ікони, ставши одним з кращих знавців української іконописної творчості і технології іконописання. З 1916 розробляв власний живописний стиль, поєднуючи народну традицію з естетикою модерну.

З 1917 Петро Холодний працював у Секретаріаті Центральної Ради. У грудні 1918 - квітні 1919 і з травня 1920 - міністр освіти в уряді Української Народної Республіки. Керував розробкою основ українського шкільництва. У 1922 влаштувався з родиною у Львові. Увійшов в Гурток діячів українського мистецтва і до 1927 очолював його. Брав участь в львівських виставках, демонструючи станковий живопис і графіку, твори монументального і декоративного мистецтва в естетиці Сецессіона і арт-деко з в традиції користанням традицій древнього візантійського іконопису.

Автор вітражів, фресок і ікон для львівських церков. У 1931 в Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка, на якій було показано 350 його творів. На початку 1950-х значна частина робіт художника була знищена. Син Петро Холодний (молодший) - живописець, графік, іконописець.

«Дівчина і павич», 1915


Родился Пауль КЛЕЕ (18 декабря 1879, Мюнхенбухзее, под Берном — 29 июня 1940, Локарно) — немецкий и швейцарский художник, одна из крупнейших фигур европейского авангарда.

Родился в семье преподавателя музыки и певицы. С 1898 Клее учился живописи в Мюнхене, с 1900 — в Академии изящных искусств вместе с Кандинским. В Италии открыл для себя архитектуру и живопись Ренессанса (прежде всего — Микеланджело), в Мюнхене — Гойю, Блейка, Энсора, Ван Гога и Сезанна. В 1911 вошел в экспрессионистскую группу «Синий всадник». В 1912 в Париже встретился с Робером Делоне, увидел работы Пикассо, Таможенника Руссо, Брака. Большое впечатление на художника произвела поездка в 1914 в Тунис; его работа с восточными мотивами близка аналогичным поискам Матисса.

В 1921—1930 годах Клее преподавал в Баухаусе. В 1925 году участвовал в парижской выставке сюрреалистов. В 1933 году под давлением нацистов был вынужден отказаться от места профессора в Дюссельдорфской художественной академии и вернулся в Швейцарию. В 1935 году большая экспозиция работ Клее прошла в Берне. В 1937 году 17 его работ фигурировали на пропагандистской выставке нацистов «Дегенеративное искусство». В наследие Клее входят около 9000 работ. Имя Пауля Клее носит выставочный центр в Берне.

«Blick in das Fruchtland (Взгляд в сад)»


18 декабря 1911 года состоялась первая выставка объединения «Синий всадник» (Мюнхен).

Объединение «Синий всадник» (нем. Der Blaue Reiter) было основано в декабре 1911 года в Мюнхене Василием Кандинским и Францем Марком: «Название Синий всадник мы придумали за кофейным столом в саду в Зиндельдорфе. Мы оба любили синий, Марк — лошадей, я — всадников. И название пришло само». Основной целью было освобождение от окаменелых традиций академической живописи. Помимо них в группе также были Август Маке, Марианна Веревкина, Алексей Явленский и Пауль Клее. Их объединял интерес к средневековому и примитивному искусству и движениям того времени — фовизму и кубизму. Объединение выпускало альманах "Синий всадник", который был манифестом художников, музыкантов, деятелей театра, философов и поэтов, рассматривавших искусство как целостное явление.

Обложка альманаха «Синий всадник» Франц Марк. «Башня синих коней», 1913


Народилася Леокадія Петрівна ЛЯХОВИЧ (18 грудня 1915, Катеринослав (Дніпро) – 2000) – українська художниця, родом з міста Дніпро.

Закінчила робітфак у Дніпропетровьску у 1934 році, вчилась у Харьківський художній школі (1934-1938), Харьківському художньому інституті (1938-1941). Закінчила Київський художній інститут у 1946. Вчителі з фаху – М.Панін, С. Прохоров, К. Трохименко. Брала участь у республіканських виставках з 1949. Працювала у галузі станкового живопису. Основні твори: «На Полтавщині» (1949), «Калинка» (1952), «Діти» (1954), «Настурції» (1960), «Натюрморт» (1967) та ін.

«Ілля та Кирило», 1950-ті


18 грудня 1917 з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва — академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича — була створена Українська академія мистецтва.

Статут Академії затвердила Українська Центральна Рада 5 (18) листопада 1917 року, а урочисте відкриття відбулося 5 (18) грудня того ж року у приміщенні Української Центральної Ради. Академію очолювала Рада Академії у складі Дмитра Антоновича, Павла Зайцева, Данила Щербаківського (вчений секретар) та ін. Ректорами Академії були: Василь Кричевський, Федір Кричевський (1918 і 1921 — 23), Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук. Перші професори: Михайло Бойчук (монументальне мистецтво), Микола Бурачек (пейзаж), Василь Кричевський (архітектура, композиція), Федір Кричевський (побутовоісторичне малярство, портрет), Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Михайло Жук (станкове малярство, рисунок), Юрій Нарбут (графіка), Данило Щербаківський (українське народне мистецтво, історія українського мистецтва). 1921 року до професорського складу додатково увійшли: Лев Крамаренко (монументально-декоративне малярство), Вадим Меллер (театральне оформлення), Софія Налепинська-Бойчук (дереворит), Євген Сагайдачний, Бернард Кратко (скульптура), Андрій Таран (мозаїка) та ін.

Герб Академії Фундатори української академії мистецтв під час її відкриття у грудні 1917 року. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять: Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек.


18 декабря 1919 года в Эрец-Исраэль прибыл корабль «Руслан» с евреями-репатриантами из Одессы. В числе пассажиров были художники Ицхак Френкель, Арье Навон, Йосеф и Иудит (Ида) Константиновские, а также Яков Абрамович Перемен (1881—1960) — еврейский общественный деятель, меценат и коллекционер, учёный-ассириолог.

Перемен вывез с собой в Тель-Авив художественную коллекцию из двухсот двадцати картин «независимых» одесских художников-евреев, представителей новых течений в искусстве начала XX века. Ее сердцевину составляли работы одесских модернистов из Общества независимых художников — Михаила Гершенфельда, Амшея Нюренберга, Исаака Малика, Теофила Фраермана, Сигизмунда Олесевича, Израиля Мексина, Сандро Фазини — старшего брата Ильи Ильфа, и др. В коллекции были и картины южнорусских художников, членов ТЮРХ: Владимира Заузе, Исаака Бродского, Вацлава Нааке, Николая Иванова, Моисея (Михаила) Феферкорна.

В 2010 году на русских торгах Sotheby’s в Нью-Йорке лучшие работы из коллекции Якова Перемена продавалась единым лотом: 86 произведений за 1,99 млн долларов были куплены группой украинских коллекционеров для созданного ими фонда «Украинский авангард». После экспонирования в США коллекция в конце 2013 года была показана в Национальном музее Украины в Киеве, а затем «на родине» коллекции – в Одессе.



Народився Михайло Євгенович ГУЙДА (18 грудня 1955, х. Тихенький Павловського району Краснодарського краю) — український художник-живописець, графік. Заслужений діяч мистецтв України (1991), народний художник України (2001), дійсний член Національної академії мистецтв України (2001). Лауреат Міжнародного фестивалю «Золотий перетин» (1996) та премії ім. І. Огієнка (2000).

У 1982 році закінчив Київський державний художній інститут у навчально-творчій майстерні станкового живопису під керівництвом В. Шаталіна. Проходив стажування у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Рєпіна під керівництвом В. Орешнікова. Працює в галузі станкового живопису і графіки. Член Національної спілки художників України з 1983.

«У гримерній», 2006

З 1982 року працює у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури як викладач кафедри живопису, з 1995 року — професор; з 1993 року — керівник навчально-творчої майстерні станкового живопису.

У 1989–1993 роках — голова Київської організації Спілки художників України. Неодноразово обирався членом правління Спілки художників України, секретарем Спілки художників СРСР. У 2004 році був нагороджений Золотою медаллю Академії мистецтв України. Персональні виставки художника пройшли в Україні, США, Італії, Польщі, Китаї.



Родился Нури Факриевич ЯКУБОВ (18 декабря 1963, Узбекистан) — крымскотатарский живописец, заслуженный художник Крыма.

В 1987 году Якубов поступил учиться в Московский государственный художественный институт им. В.Сурикова. Получив красный диплом, Нури переехал на родину в Крым, его семья поселилась на востоке полуострова - в городе Старый Крым. В 1993 вступил в Национальный союз художников Украины, член Ассоциации крымскотатарских художников.

Визитной карточкой мастера стали крымские пейзажи и натюрморты. Нури Якубов пишет древние крымские улочки, сады, виноградники, Хан-Джами, крымскотатарские дома, крытые красной черепицей, старинные дворики Гурзуфа и Феодосии, Судакскую крепость. Главной задачей для Якубова является создание художественного образа с национальным колоритом и духом, в котором современность сочетается с прошлым. Его работы были представлены на 45 выставках в десяти странах мира.

«Переулок с мечетью»