18 сентября -Музей українського живопису

18 сентября

Губерт ван ЕЙК (1370, Маасейк - 18 вересня 1426, Гент) - південнонідерландський (фламандський) живописець епохи Північного Відродження.

Старший брат Яна ван Ейка, навчав того живопису. Від початку 1420-х років жив у Генті. Існування Губерта ван Ейка залишається під сумнівом. Є гіпотези, що Губерта ван Ейка взагалі не існувало і що його образ створив Ян ван Ейк. До цієї гіпотези підштовхнула мала кількість відомих фактів про нього, а також те, що його ім'я ніде не згадується крім найвідоміших робіт Яна ван Ейка, які підписані обома іменами («Гентський вівтар», «Три Марії біля гробу Господнього»).

«Три Марії біля гробу Господнього»


Родился Николай Петрович ПЕТРОВ (18 сентября 1834, Санкт-Петербург — 25 июля 1876, Аричча, Италия) — русский жанровый живописец, академик Императорской Академии художеств, участник «бунта четырнадцати», один из учредителей Санкт-Петербургской артели художников.

Сын петербургской мещанки, он обучался в Академии художеств под руководством профессора А. Т. Маркова. В годы учебы неоднократно отмечался серебряными медалями. На малую золотую медаль он написал картины: «Христославы в деревне» и «Смотрины невесты», но получил эту медаль лишь в 1862 году за картину: «Сватовство чиновника к дочери портного» — самую лучшую из его работ.

От конкуренции же на первую золотую медаль он вместе с прочими конкурентами отказался («бунт четырнадцати») и, выйдя из Академии с званием классного художника, участвовал в образовании «Художественной Артели» и много работал по заказам, получавшимся этой артелью.

Н. П. Петров (стоит, шестой справа) на фотографии Санкт-Петербургской Артели художников (1863—1864)


В 1867 году за картины «Крестьянин в беде» и «Сборы на церковь» признан академиком; затем написал еще картины: «Два прохожих», «Этюд собаки» и «Крестьянин-бобыль». В 1873 году у него стала развиваться чахотка. Чтобы поправить свое здоровье, а вместе с тем и изучить иностранную живопись, он поехал в Италию, где успел создать еще несколько работ. Но болезнь была неумолима.

«Сватовство чиновника к дочери портного», 1862. Государственная Третьяковская галерея


Родился Антон МАУВЕ (18 сентября 1838, Зандам — 5 февраля 1888, Арнем) — голландский художник-пейзажист.

В 16-летнем возрасте А. Мауве поступил в обучение к художнику-анималисту Питеру Фредерику ван Осу, и рисовал сценки с овцами, коровами и лошадьми. Любимой темой молодого художника стало изображение лошадей. Пользовался поддержкой Пауля Й. К. Габриеля. Благодаря своему выбору крайне простых сюжетов, которые Мауве исполнял, как правило, в серых или серебристых тонах, он оказался одним из лучших акварелистов Гаагской школы. Одним из наиболее частых сюжетов на картинах А. Мауве было изображение сельского пейзажа с пасущимися коровами, овцами и лошадьми.

А. Мауве оказал большое влияние на художественное становление своего родственника Винсента ван Гога (бывшего двоюродным братом жены Мауве). В октябре 1881 года Мауве послал ван Гогу «ящик художника», полный масляных красок. В конце ноября того же года А. Мауве с течение 3 недель в своей гаагской мастерской преподавал ван Гогу акварельную живопись, однако Винсент оказался не расположен к акварели, и кроме тех, что были им созданы в ателье у Мауве, никогда акварелей не писал. А. Мауве также познакомил Иохана Хендрика Вейсенбруха, одного из корифеев голландской живописи конца XIX столетия, с Ван Гогом и его графическими работами, и Вейсенбрух дал весьма положительный отзыв о мастерстве и таланте молодого художника, заставив поверить в свои творческие силы.

«Автопортрет» «Овцы на пастбище»


Родился Михаил Иванович АВИЛОВ (18 сентября 1882, Санкт-Петербург — 14 апреля 1954, Ленинград) — русский советский живописец и педагог. Народный художник РСФСР (1953).

Учился в Рисовальной школе Общества поощрения художеств в Петербурге, также в студии Л. Е. Дмитриева-Кавказского. С 1904 года Авилов занимался в Академии художеств (мастерская Ф. А. Рубо, с 1910 — у Н. С. Самокиша). Принимал участие в выставках с 1908 года, в том числе, на выставках Академии художеств, Общества имени А. И. Куинджи и других. В 1913 году за картину «Молодой царевич и бояре-воспитатели» Авилову было присвоено звание художника. В 1916 ему присуждена первая премия Общества поощрения художеств за картину «Опричники». С 1921 года Авилов преподает в учебных заведениях Ленинграда. В 1946 году Михаил Авилов отмечен Сталинской премией первой степени за картину «Поединок Пересвета с Челубеем на Куликовом поле» (1943).

«Поединок Пересвета с Челубеем на Куликовом поле»,1943


С 1947 — действительный член АХ СССР, преподаватель в Институте живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Е. Репина в Ленинграде (до самой смерти).

Художник работал главным образом в батальном жанре, известен как мастер исторических полотен из российской истории. Участник создания панорамы «Штурм Перекопа». Работал также в книжной графике, создавал плакаты.

Картины Михаила Ивановича Авилова находятся в Русском музее, Третьяковской галерее, в Днепропетровском художественном музее, Днепропетровском историческом музее им. Д. И. Яворницкого, Николаевском художественном музее им В. В. Верещагина, в других общественных и частных собраниях.

«Опричники в Новгороде»


Харитон Платонович ПЛАТОНОВ (1842, село Ворона, Ярославська губернія — 18 вересня 1907, Київ) — російській і український живописець, педагог, академік Імператорської Академії мистецтв (1893).

Народився в селянській родині. З 1859 по 1870 рік навчався в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі. За успіхи у навчанні неодноразово нагороджувався медалями Академії. У 1877 році Платонов переїхав до Києва. Протягом двадцяти років викладав живопис у Київській художній школі М. І. Мурашка, потім у Київському художньому училищі. Серед його учнів видатні українські художники М. К. Пимоненко, М. Г. Бурачек, М. І. Жук.

Постійний учасник виставок Імператорської Академії мистецтв, експонент виставок Товариства пересувних художніх виставок. Відомі картини Харитона Платонова «Наймичка», «Маленька няня», «Селянська дівчинка». За словами мистецтвознавця Федора Булгакова: «Улюблений сюжет Харитона Платонова — типи молодих дівчат з виразом елегійного настрою».

«Селянська дівчинка (Молоко пролила) », 1876


Народився Марк ді СУВЕРО (18 вересня 1933, Шанхай, Китай) - один з найвідоміших американських скульпторів, які працюють зі сталлю в крупних формах.

Марк ді Суверо народився в Шанхаї в сім'ї італійського дипломата. У 1941 році сім'я переїхала в Сан-Франциско. Ді Суверо з 1954 по 1955 навчався в університеті в Санта-Барбарі; в ці ж роки почав займатися скульптурою. Від 1955 до 1957 вивчав філософію в Каліфорнійському університеті в Берклі. Після закінчення університету переїхав до Нью-Йорка, де потрапив під вплив абстрактного експресіонізму.

Ді Суверо довгий час працював зварювальником і оператором крана. У 1960 р, напередодні своєї першої сольної виставки, в результаті нещасного випадку на будівництві він зламав хребет і його паралізувало на два роки. В період реабілітації ді Суверо повністю зосередив свою увагу на скульптурі, комбінуючи дерево, сталь і зварювальні техніки. До 1965 року його здоров'я відновилося настільки, що він зміг ходити без сторонньої допомоги.

Його ранні роботи представляли собою великі скульптури, які включали в себе шпали, металобрухт і металоконструкції. Багато творів мали частині, які могли гойдатися або обертатися.

У 1971 році, в знак протесту проти війни у В'єтнамі, скульптор залишив США. Спочатку він працював і викладав у Венеції, потім переїхав до Франції.

Роботи Марка ді Суверо представлені в багатьох великих музеях світу. Він є лауреатом численних премій в галузі мистецтва і має ряд нагород, серед яких Національна медаль США в галузі мистецтв (2010), Золота медаль Американської академії мистецтв і літератури (2013) і ін.