18 июля -Музей українського живопису

18 июля

18 липня 1573 року засідав трибунал Святої інквізиції, перед яким постав художник Паоло Веронезе.

Передісторія цієї події така: під час пожежі 1571 року в трапезній домініканської церкви Санті-Джованні е Паоло у Венеції згоріла картина Тиціана «Таємна вечеря». Щоб замінити згоріле полотно, Паоло Веронезе отримав замовлення і в 1573 році написав полотно на той самий біблійний сюжет і з тією ж назвою.

Веронезе відтворив відомий біблійний сюжет відповідно до власних знань і уявлень про епоху Христа. На картині художник зобразив ренесансну архітектуру - розкішну аркаду коринфського ордера. В отворах арок розкривається фантастичний міський пейзаж. У центрі полотна, по осі симетрії картини, за столом зображений Ісус Христос. По боках від Христа розташувалися фігури апостолів - першу ліву фігуру вважають автопортретом художника. Між колонами художник зобразив гостей, які на його думку цілком могли бути присутніми на «Таємній вечері», слуг з тацями, стравами, бутлями і глечиками, маврів, воїнів з алебардами, дітей і навіть собак, які очікують залишків бенкету.


За три місяці після закінчення роботи над полотном таким вільним трактуванням біблійного сюжету зацікавилася Свята інквізиція і художника викликали до суду. Веронезе пояснював: «Ми, живописці, користуємося тими ж вольностями, якими користуються поети і божевільні, і я зобразив цих людей з алебардами ... щоб виправдати їх присутність в якості слуг, так як мені здавалося належним і можливим, що господар багатого і чудового, як мені говорили, будинку мав би мати подібних слуг ... оскільки у мене на картині залишається деякий простір, я прикрашаю його вигаданими фігурами...»

Судді постановили, щоб художник «виправив» картину протягом трьох місяців з дня вироку за власний рахунок. Веронезе і тут досить винахідливо підійшов до вирішення проблеми - він тільки змінив назву: замість «Таємної вечері» зробив напис на балці балюстради: «І зробив для нього Левій велике частування», посилаючись на епізод з Євангелія від Луки.

Картина сильно постраждала під час пожежі в XVII столітті: для того, щоб винести полотно з палаючої будівлі, його розрізали на три частини і замочили у воді. Полотно реставрували в 1827 році. На даний час фарби потьмяніли і картина не справляє того враження, яке, ймовірно, мала на сучасників художника.

Паоло Веронезе. «Бенкет у будинку Левія». 1573. Галерея Академії у Венеції. Полотно, олія. 555 × 1280 см


Народився Хасінто Херонімо де ЕСПІНОСА (18 липня 1600, Косентайна, провінція Аліканте - 20 лютого 1667, Валенсія) - іспанський історичний і релігійний живописець XVII століття.

Спершу навчався художній майстерності у свого батька, художника Хероніма Родрігеса Еспіноси (1562-1639), а потім у Франсіско Рібальта в місті Валенсія. Пізніше удосконалювався в Італії через вивчення робіт болонських майстрів і Антоніса ван Дейка.

Фігури в його картинах відрізняються шляхетністю вираження і граціозністю руху. Еспіноса прекрасно писав також портрети. Найбільш відомі полотна художника присвячені біблійній тематиці; серед них: «Христос в темниці» (велика картина в монастирі Святої Теклі, у Валенсії), «Смерть Святого Людовіка Бельтрана» (у Валенсійському музеї), «Свята Марія Магдалина», «Катування Спасителя» і «Святий Іоанн Хреститель з агнцем» (в мадридському музеї Прадо).

«Продавці фруктів», 1650. Музей Прадо, Мадрид


Родился Гиацинт (Иасент) РИГО (18 июля 1659, Перпиньян – 27 декабря 1743, Париж) – французский художник, мастер парадного барочного портрета, ректор Королевской академии живописи и скульптуры.

Учился живописи в Монпелье, затем работал в Лионе. В 1681 Риго поступает в Королевскую академию в Париже, а уже в 1682 получает первую премию за картину «Каин строит город Енох». Полагающуюся ему поездку в Рим Риго не использовал, а занялся самосовершенствованием в написании портретов. Его увлекало портретное творчество Рубенса, Ван Дейка, Рембрандта. В 1684, представив еще одну историческую картину «Распятие», Риго был принят в Академию и в дальнейшем писал только портреты. Вскоре он стал знаменитым портретистом и любимым художником королевской семьи и аристократии. Его пышные театрализованные композиции отвечали вкусам эпохи. Тщательно выписывая парадные костюмы, художник с вниманием относился к портретируемым и передавал на своих полотнах их характер и индивидуальность. Его клиентами были и монархи – Людовик XIV и Людовик XV, Филипп V Испанский. С портрета Людовика XIV (1701) в мастерской художника было сделано 34 копии. Среди европейских монархов стало престижным иметь портрет кисти Риго. За 60 лет активного творчества художник запечатлел всех знатных людей французского королевства. Всю информацию о написанных портретах Риго заносил в «Домашнюю книгу», которая сохранилась до наших дней.

Гиацинт Риго стал основателем искусства парадного портрета, ставшего образцом для европейских художников XVIII столетия. Его мощная живописная манера, эффектные композиции и благородство поз персонажей на фоне ярких, зачастую смятых драпировок, тщательно выписанная фактура бархата, шелка и кружев вызывали восторженную оценку. Звание академика Гиацинт Риго получил в 1700 году. Последние годы своей долгой и активной жизни художник провел на вершине славы, будучи избранным ректором Королевской академии живописи и скульптуры.

«Автопортрет», 1698 «Шарль де Сен-Альбин, архиепископ Камбре», 1723



Родился Жозеф Мари ВЬЕН (18 июля 1716, Монпелье — 27 марта 1809, Париж) — французский художник.

Изучал рисование в Королевской академии живописи и скульптуры под руководством художника Шарля-Жозефа Натуара; при его поддержке принял участие в выставках Парижских салонов. В 1743 году завоевал Гран-при и, вследствие этого, получил королевскую стипендию для своего учебного гранд-тура в Италию. В начале 1744 года прибыл в Рим и поступил в Римскую французскую академию.

После возвращения в Париж жил и работал как свободный художник; в 1750 открыл собственную школу живописи. В 1775 стал директором Римской французской академии. В 1781 вернулся во Францию и в 1789 был назначен Главным придворным художником короля Людовика XVI. В начальный период Великой французской революции оставался малозаметным художником, однако с приходом к власти Наполеона I оказался в центре внимания первого консула. С восшествием на императорский престол Франции (в 1804 году) Наполеон сделал Вьена сенатором и графом Империи.

Творчество Вьена отражает во французской живописи переход от рококо к раннему классицизму. Среди многочисленных учеников художника следует назвать Жака-Луи Давида.

Жозеф Дюплесси.
Портрет Жозефа Мари Вьена (1784)
Ж.М. Вьен. «Ловкая афинянка», 1762.
Музей изящных искусств, Страсбург


Народився Францішек ЖМУРКО (18 липня 1859, Львів - 9 листопада 1910, Варшава) - польський салонний художник, портретист.

Перші уроки малювання отримав у львівського художника Францішека Тепа. У 1874-1875 і 1879-1882 роки навчався живопису у Яна Матейка в Школі витончених мистецтв в Кракові. Деякий час студіював у віденській академії, після чого приймає рішення вивчати живопис самостійно і відправляється до Мюнхена, де вступає в місцеву Академію красних мистецтв і протягом півроку удосконалює свою майстерність під керівництвом Олександра Вагнера.

У 1880 році художник повернувся до Кракова. Завдяки стипендії, отриманої від імператора Австро-Угорщини, кілька місяців жив і працював у Римі, де посилено займався копіюванням різних шедеврів італійських майстрів. 1882 року переселяється на постійне проживання до Варшави. Брав участь в показах своїх робіт в салонах Варшави і Кракова, на міжнародних виставках в Парижі, Лондоні, Чикаго, Сан-Франциско і ін. На посмертній виставці в 1911 році були показані понад 150 картин майстра.

Сюжетами його картин були композиції з античної історії, екзотичних сцен, історичні, релігійні та символічні теми. Особливу популярність художник здобув, головним чином, як творець чуттєвих портретів жінок, оформлених в теплих тонах, і акту, який є зображенням оголеного людського персонажа, в основному, жіночого.

«Минуле грішника - Сім смертних гріхів». 1895 р Національний музей у Варшаві



Родился Джакомо БАЛЛА (18 июля 1871, Турин – 1 марта 1958, Рим) – итальянский художник, один из основоположников итальянского футуризма.

Живописному мастерству обучался на родине, в туринской Академии Альбертина. В 1895 году Балла уехал в Рим, где регулярно участвовал в выставках. Но молодому художнику хотелось окунуться в современные течения живописи, и в 1900 Джакомо едет в Париж, где его привлекают импрессионизм и пуантилизм, особенно работы дивизионистов Жоржа Сера и Поля Синьяка. Вернувшись в Рим и женившись, Балла был вынужден заниматься преподавательской деятельностью, продолжая в то же время писать в духе реализма. Но в 1910 вместе со своими учениками У. Боччони, Дж. Северини, а также К. Карра и Л. Руссоло он подписал «Манифест художников-футуристов». Как и большинство футуристов, Балла прежде всего интересовала возможность запечатления на холсте движения, динамики. Художник хотел передать последовательность фаз движения различных объектов, совмещая их в одной композиции (знаменитые работы 1912–1913 гг.: «Руки скрипача», «Динамизм собаки на поводке», «Девушка, бегущая на балкон», «Полет ласточек»). Он начинает экспериментировать с абстрактным искусством, пытаясь передать красками некое душевное состояние без связи с конкретным объектом. В начале 1920-х Балла увлекся спиритизмом, который оказал большое влияние на его творчество. Средствами живописи он попытался передать феномен космического излучения («Преображение духовных форм», 1920).

С 1912 по 1930 год Балла также занимался архитектурными и скульптурными экспериментами, создавал необычные интерьеры, делал мебель в стиле ар нуво. В 1929 году Балла подписывается под манифестом аэроживописи, знаменующим наступление второго периода футуризма. В дальнейшем, откликаясь на различные течения в модернизме, художник периодически меняет свою манеру, возвращаясь даже к фигуративному искусству. Но в историю живописи Джакомо Балла вошел как признанный лидер футуризма.

«Линии в движении+динамические последовательности. Полет ласточек», 1913.
Музей современного искусства, Нью-Йорк



Народився Василь Іванович ЗАБАШТА (18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — 20 квітня 2016, Київ) —живописець, народний художник України (1999), заслужений діяч мистецтв УРСР (1979), професор Київського художнього інституту від 1980.

Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка. Учасник радянсько-фінської — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти. Нагороджений орденами Слави II і III ступеня (1944) та медалями.

Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького. Від 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках. Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.

Від 1956 року працював у Київському художьому інституті (зараз - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). У 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керував навчально-творчою майстернею пейзажного живопису. Серед учнів – І. Вишеславська-Макарова, Т. Голембієвська, В. Гурін, П. Колісник, О. Морозова, О. Одайник, В. Реунов, М. Романишин.

«Відроджена церква. Седнів», 1995

Основна галузь – станковий живопис. Майстер історично-жанрової картини, портрета, пейзажу та натюрморту. Живописна манера Василя Забашти еволюціонувала від мінорно-хроматичного до мажорно-світлоносного колориту, акцентованої звучності барв. Надавав естетичної самоцінності барвистому, багатошаровому пастозному малярству. Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».

Автопортрет, 2002 «Т.Шевченко і М.Костомаров» (фрагмент картини «Прометей Духу»), 2008


Родилась Анна ХРОМИ (род. 18 июля 1940 года, Чески-Крумлов) — чешский художник и скульптор. Первая женщина, награждённая премией Микеланджело — ежегодной премией, присуждаемой скульпторам в Италии (2008).

Родилась в Богемии (Чешская Республика), выросла в Австрии, проживает во Франции и работает в Италии. Называет себя квинтэссенцией европейца.

В конце Второй мировой войны семья Анны Хроми переехала из Чехии в Вену. Её семья не имела достаточно средств, чтобы Анна могла учиться в школе искусств. Однако, как только она вышла замуж и переехала в Париж, это стало возможным. Она получила образование в Школе изящных искусств. Именно здесь у неё проявился интерес к творчеству Сальвадора Дали и других сюрреалистов, а также стала использовать в живописи мягкую колористику в стиле Уильяма Тёрнера. Источники вдохновения живописных работ Анны Хроми - музыка, в особенности опера, классический балет и древние мифы. В её картинах заметно влияние художников Венской школы фантастического реализма и других художников центральной Европы.

«Эвридика»

«Мост», 2012

После опасной для жизни аварии, которая произошла в 1992 году, Анна Хроми получила тяжелые травмы и не могла писать в течение восьми лет. Она обратила внимание на скульптуру, использую бронзу и мрамор в своей технике.

Самое известное творение Хроми — пустой плащ, известный как Плащ Совести, Pieta, «Командор» и под другими названиями. Скульптуры размещены в Зальцбургском соборе в Австрии, перед Сословным театром в Праге, в Национальном археологическом музее в Афинах и в других местах. За время работы над образом Хроми превратила плащ в часовню высотой более четырех метров, вырезанную из блока белого мрамора весом 200 тонн в пещере Микеланджело в Карраре. Персональные копии «Плаща» приобрели римские папы Иоанн Павел II и Бенедикт XVI.

В 2012 году во время Олимпийских игр в Лондоне скульптуру «Олимпийский дух» Анны Хроми был установлен в Олимпийской деревне, где жили спортсмены в течение игр. Другая скульптура из олимпийской коллекии, «Улисс», установлена в заливе Монако, а «Сизиф» — в Пизанском университете.

«Плащ совести»



Народився Микола Іванович ВОРОХТА (18 липня 1947, м. Рахів, Закарпатська область) — заслужений художник України (2014).

Закінчив Одеський державний педагогічний інститут ім. К. Ушинського (1971). Педагог з фаху — В. Єфименко. Працює в галузі живопису, графіки. Неодноразовий учасник міжнародних, республіканських і всеукраїнських виставок.

Член Спілки художників України від 1995 року. На творче становлення вплинули зустрічі з народним майстром Рахівщини М. М. Тулайданом і народним художником України А.А. Коцкою . Тематика творів Миколи Ворохти є вельми широкою: від традиційних гірських і морських пейзажів до новаторських робіт з використанням нетрадиційних технік і матеріалів; від живопису — до авторської графіки; від абстрактного мистецтва — до творів у жанрі соцреалізму.

«Великий Фонтан», 1979