18 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

18 мая

Сьогодні — Міжнародний день музеїв.

Щороку 18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято. В цей день більшість музеїв працюють безкоштовно і радо показують свої виставкові зали.

Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли 11 генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM) відбулась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята: Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами.

Один із наймолодших художніх музеїв України – Музей українського живопису (м.Дніпро). Наш музей урочисто відкрився 11 жовтня 2013 року, в День художника. Головна мета музею – відродити інтерес до дніпровської школи живопису, яка почала формуватися на рубежі XIX – XX століть, коли розвивалася мистецька культура Єкатеринослава (з 1926 року – Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) і в учбових закладах міста викладали випускники Петербурзької Імператорської академії мистецтв. Становлення дніпровської школи відбувалося у 20-30-ті роки ХХ століття, коли на базі художнього робітфаку спочатку створили технікум, а потім в Дніпропетровське художнє училище. За минулі десятиліття з його стін вийшло багато відомих художників, відомих не тільки в Україні, а й за її межами. Твори представників дніпровської школи живопису й складають основу зібрання нашого музею.



Доменіко БЕККАФУМІ (1486, Монтаперті, Сієна - 18 травня 1551, Сієна) - італійський художник-маньєрист сієнської школи, скульптор.

Син селянина, який працював в маєтку Лоренцо Беккафумі. Бачачи здібності хлопчика до живопису, господар усиновив його і направив вчитися до сиєнського майстр Мекеро (звідси прізвисько художника - Мекеріно). Після короткої подорожі до Риму в 1509 Доменіко вже ніколи не покидав Сієни.

Як художник склався під впливом флорентійської школи, але зберіг певну провінційність стилю. Для Беккафумі характерна ексцентричність в трактуванні сюжетів, пошуки фантастичних світлових ефектів, експерименти з перспективою.

«Автопортрет» «Благовіщення», близько 1546


Народився Володимир Християнович ЗАУЗЕ (18 травня 1859, Санкт-Петербург — 26 червня 1939, Одеса) — художник-графік, педагог. Професор. Член Товариства південноросійських художників і один з засновників Товариства художників імені К. К. Костанді. Довгі роки викладав в Одеському комерційному училищі та Одеському художньому інституті.

У 1870—1879 роках навчався у Строгановському училищі в Москві (нині — Московська державна художньо-промислова академія імені С. Г. Строганова). Викладав у навчальних закладах міста Дубна (Рівненська область), у Миколаєві у 1880—1885 роках, Одеському комерційному училищі (1885—1919), Одеському художньому інституті (1920—1931; професор з 1931). Від 1893 року — член Товариства південноросійських художників, один з засновників Товариства художників імені К. К. Костанді.

Автор ліричних пейзажів України, полотен на історичну тему, станкових гравюр (техніки – офорт, ліногравюра, акварель, аквантинта, мецотинта). Учасник мистецьких виставок від 1893. Персональні виставки – посмертні в Одесі (1941), Києві (1947, 1959). Шевченківська ювілейна медаль (1939). Підготував альбом «Степова Україна. Орнамент» (1929).

«Купання білого коня», 1926


Народився Микола Адріанович ПРАХОВ (18 травня 1873, Рим - 25 листопада 1957, Київ) - український художник і мистецтвознавець, педагог.

Син видатного російського історика мистецтв Адріана Вікторовича Прахова. Від 1883 року Микола Прахов жив у Києві. З 1896 року працював як художник в галузі декоративно-прикладного мистецтва, був професором Київського художнього інституту.

Автор спогадів і статей з образотворчого мистецтва. Був одним з організаторів Асоціації Художників Червоної України (АХЧУ), товариства «Київський художник». У творчості Миколи Прахова помітно вплив М. О. Врубеля. Дружина - Ганна Августівна Крюгер-Прахова – також відомий художник і педагог.

«Будинок рибалки. Капрі», 1912


Народилася Юзефа Богуславівна КРАТОХВИЛЯ-ВІДИМСЬКА (18 травня 1878, Львів - 19 січня 1965, Львів) - українська художниця.

Навчалася живопису в віденській Вищий художній школі в 1890-х, а також у 1921-1923 роках на курсах живопису при Львівській художній школі у Людвика Тировича. Від 1919 року входила у Львівську спілку художниць, з 1933 - до складу правління Спілки львівських мистців-графіків. У 1932 році Паризька академія мистецтв нагородила Кратохвилю-Відимську орденом «Академічні пальми» і надала їй звання академічного офіцера. До війни персональна виставка художниці пройшла у Львові в 1930 році, а в повоєнні роки - у 1951, 1955, 1958 і 1959 роках. У 1940 році Юзефа Богуславівна вступила в Союз радянських художників України. У 1940-1941 її графічні роботи експонувалися в Києві, Львові, Москві, Харкові.

Художниця жила і працювала у Львові, і це місто було одним з головних героїв її творів. Ю.Б. Кратохвиля-Відимська працювала переважно в жанрі пейзажу, портрета, натюрморту. За радянських часів писала портрети ланкових і свинарок, жанрові полотна на радянську тематику («Гуцули читають газету "Вільна Україна"», «Вступ Червоної Армії до Львова»).

«Проліски в близнюках». 1955


Народився Кавасе Хасуї (18 травня 1883, Токіо — 7 листопада 1957) — японський художник першої половини 20 ст.

Походить з родини купця. Ще в дитячому віці навчався малювати в західноєвропейському стилі. Його першим вчителем був Сабуросуке Окада, що сприяв опануванню учнем техніки акварелі та живопису олійними фарбами. В родині не вітали прихильності сина до мистецтва, бо бачили його продовжувачем родинного бізнесу.

Вже підлітком у 12 років він покинув школу і працював в майстерні художника Айягі Бокусена, потім у відомого художника Кійоката Кабурагі. На художника звернув увагу видавець Ватанабе Шоцабуро, котрий психологічно і фінансово підтримував художників нової на той час стилістики Син-Ханга (так звана нова гравюра).

За складом обдарування художник переважно пейзажист. Він робив замальовки в самому Токіо чи в провінціях Японії під час подорожей. Але брався і за створення японських ширм — традиційний замінник монументального живопису Японії з доби середньовіччя. В його гравюрах є зображення людей, але їх мало і вони виконують ту ж функцію, що і стафаж у західноєвропейських пейзажистів. Загальна кількість графічних творів Кавасе Хасуі до року смерті перебільшувала 400 зразків.

Разом із художником Хиросі Єсида вважається найбільш обдарованим митцем, котрий працював в стилі Син-Ханга («Нова гравюра»). За рік до смерті уряд країни надав йому звання Національний скарб Японії.

«Дощ вночі», 1920 р., дереворит, Бруклінський музей, Нью-Йорк


Народився Євген Васильович ЧУЙКОВ (18 травня 1924, с. Нижній Реут Курської області – 15 лютого 2000) - один з провідних пейзажистів України останньої третини двадцятого століття. Народний художник України (1995).

В 1940—1942 роках вчився в Омському художньому училищі на живописному факультеті. По тому призваний в лави діючої армії. За звитягу на фронтах нагороджений орденами Слави 2 і 3 ступенів. Бойовий шлях закінчив у Берліні. По демобілізації навчався в студії Івана Ф. Федяніна, по навчанню працював із Г. С. Колосовським.

Член Спілки художників СРСР з 1960 р. Заслужений художник України з 1977. Голова Запорізького відділення Спілки художників, член правління Спілки художників УРСР. Працював також в жанрах портрета та натюрморту. Основні твори: "Весняні поля" (1965), "Тиша" (1971), "Над безіменними висотами" (1977), триптих «Трагедія Чилі» (1976), «Че» (1978), триптих «Святий князь Володимир» (1988), «Джерело» (2009). Учасник міжнародних художніх виставок у Франції (1968), Фінляндії (1972), Польщі (Вроцлав, 1974), у Західному Берліні (1978), в Канаді (1978 і 1983), в Югославії (1979). Від 1990 р жив і працював у Великобританії.

«Стара церква. Седнів», 1974


Народився Михайло Володимирович НАДЄЖДІН (18 травня 1935, с. Костянтинівка Хотінського району Сумської обл.) - український живописець. Народний художник України (1997). Заслужений діяч мистецтв України (1994).

Виріс у багатодітній селянській родині. Дід художника - Марко Іванович Надєждін - був іконописцем. Михайло навчався в Дніпропетровському державному художньому училищі, де викладали такі майстри як Григорій Чернявський, Микола Родзін, Олександр Куко. Після закінчення навчання жив і працював у Запоріжжі, а з 1963 року - в Кіровограді (зараз – м.Кропивницький). У 1985 році Михайло Надєждін ініціює створення в Кіровограді організації Спілки художників України. У 1989 році був обраний її першим головою. У 1994 році Михайлу Володимировичу було присвоєно звання Заслужений діяч мистецтв України. Перший лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва ім. О. О. Осмьоркіна.

У своїй творчості художник був вірний ідеалам «шістдесятництва», відмовившись від методу соцреалізму і з'єднавши на своїх полотнах досягнення класичного і авангардного живопису.



Народився Володимир Васильович НІКІТІН (18 травня 1947, с. Бендзари, Одеська обл.) - український живописець і графік. Заслужений художник України (2006).

Закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г.Шевченка (1967). У 1973 році закінчив Київський державний художній інститут, де вчився у І. Селіванова, Л. Чичкана та М. Попова. Учасник всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних виставок від 1974. Член Національної спілки художників України від 1980. Живе та працює в Києві. Викладає в НАОМА, професор з 2007. Автор пейзажів, натюрмортів, жанрових і алегоричних композицій.

«Бриз», 2013


Народився Гарнік Ашотович ХАЧАТРЯН (18 травня 1950, Кафан, Вірменія) — український скульптор. Заслужений художник України (2007), Почесний громадянин Кам'янського (2002), член Національної спілки художників України (1991).

У 1972 році закінчив Єреванське художнє училище ім. Ф. Терлемезяна, а у 1981 — Харківський художньо-промисловий інститут. Навчався у В. П. Воловика, Б. П. Королькової, Л. І. Жуковської. Після закінчення інституту за розподілом направлений до Дніпродзержинська, нині — м. Кам'янське, де він мешкає і працює до теперішнього часу.

Найбільша в Україні статуя Христа на Соборній площі у Кам'янському. Автор - Гарнік Хачатрян

Автор пам'ятників, меморіальних комплексів, скульптур та скульптурних портретів. Гарнік Хачатрян – автор пам’ятників Тарасові Шевченку, Жінці-матері, загиблим героям Карнаухівського плацдарму, встановлених у Кам'янському, пам’ятника жертвам Голодомору у Дніпропетровській області, лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» (1995 р.), рейтингового конкурсу «Світоч Придніпров’я». У 2011 році виборов Гран-прі Всеукраїнського трієнале скульптури (за скульптурну роботу «Людина з мітлою»).

«Козак-Мамай»


18 травня 1980 року відкрився Музей мистецтв Прикарпаття (з 1980 по 2012 роки — Івано-Франківський обласний художній музей) — цінне зібрання творів мистецтва, зокрема, заклад володіє однією з найкращих колекцій галицького сакрального мистецтва.

Художній музей у Івано-Франківську було розміщено у приміщенні колишньої культової споруди — барокового Колегіального костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії XVII століття, що був усипальницею Потоцьких. У 1990—93 роки львівські реставратори розчистили в інтер'єрі костьолу розписи Е.-Р. Фабіянського (1877), що стало одним із чинників представити у музеї тематичну постійну виставку сакрального мистецтва.

Музей мистецтв Прикарпаття є багатою скарбницею образотворчого і народного мистецтва краю. 15-тисячна музейна збірка охоплює унікальні пам'ятки Галицького іконопису й барокової скульптури, зокрема 6 скульптур Пінзеля; творчість класиків західноукраїнського малярства — Корнила Устияновича, Івана Труша, Ярослава Пстрака, Юліана Панькевича, Олекси Новаківського, Осипа Сорохтея, Олени Кульчицької; роботи українських художників 2-ї половини ХХ століття, а також твори польських, австрійських, німецьких та італійських майстрів XVIII-XX століть.

Найцінніші експонати музейного фонду представлені на діючій виставці в експозиційному залі музею. Тут представлено іконопис краю XV–XIX століття, твори барокової пластики Томаса Гуддера, Конрада Кутченрайтера, Йоана-Георгія Пінзеля, Матвія Полейовського, Діонеза Станетті, картини братів Унтербергерів, старовинні церковні книги, видані у Львові, Почаєві, Уневі.

Значну частину колекції музейного закладу становлять твори народного мистецтва, зокрема художні вироби майстрів Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Опілля.

Крім того, в музеї зберігається велика колекція сучасної зарубіжної графіки, подарованої з виставок Міжнародного бієнале «Імпреза».

Адреса музею: м. Івано-Франківськ, площа А. Шептицького,8



18 травня 2007 року в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася картинна галерея уродженця Кіровоградщини, народного художника СРСР Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» . П.П.Оссовській - один із зачинателів «суворого стилю» в радянському живопису.

Петро Павлович ОССОВСЬКИЙ (18 травня 1925, Мала Виска (нині Кіровоградська область) — 1 серпня 2015, Псков, Росія) — радянський та російський художник українського походження. Народний художник СРСР (1988).

У 1944 році закінчив середню художню школу в Москві і вступив до Державного художнього інституту ім.В.І.Сурікова, де навчався в майстерні С.В.Герасимова. У 1956 році прийнятий до Спілки художників СРСР. П.П.Оссовський за свою піввікову діяльність брав участь у багатьох великих виставках у різних країнах світу. Його твори знаходяться в Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музеї, великих музеях Росії та країн колишнього СРСР, а також в різних зарубіжних колекціях.

Для картинної галереї «Світ і Вітчизна» Петро Павлович передав 53 свої роботи. В експозиції представлені серії робіт «Чехія та Словаччина», «Болгарія», «Польща», «Сказання про Байкал», «Слов'янські портрети», «Мати і Батько», «Куба», «Мексика».

Петро Оссовський. «Автопортрет» Картини з експозиції галереї