18 апреля -Музей українського живопису

18 апреля

Філіппіно ЛІППІ, справжнє ім'я Філіппо Ліппі (близько 1457, Прато — 18 квітня 1504, Флоренція) — відомий художник доби італійського Відродження. Талановитий портретист.

Був позашлюбною дитиною художника і монаха Філіппо Ліппі. Аби не плутати батька і сина — останнього прозвали Філіппіно. Батько помер у 1469 році, коли сину було 12—14 років. Перші художні навички отримав від батька. Потім перебрався з Прато в Сполето, де працював на побудові кафедрального собору. Вважається, що учнем батька був Сандро Боттічеллі, помічником якого і став Філіппіно.

Аллегорія музики. Близько 1500

Близкість стилістики Філіппіно Ліппі до стилю Боттічеллі на ранішньому етапі заплутала атрибуцію робіт обох майстрів. Їх художні манери дуже схожі. Хоча Філіппіно більше полюбляв деталі і дрібниці, якими насичені і його фрески, і його станкові картини. Художник запозичив у Боттічеллі і вітер, що підхоплює одяг персонажів. А його янголи дивували сміливими ракурсами і грацією. Але образам Боттічеллі притаманні або більша поезія, або більший драматизм, що переходить в справжню трагедію, до яких Філіппіно не дійшов.

Філіппіно добрий майстер портрету. На жаль, він мало виконав станкових портретів. Значно більше портретів на фресках Філіппіно, які мало відомі широкому загалу. Серед них і автопортрет молодого Філіппіно в капелі Бранкаччі.

Автопортрет «Портрет невідомого юнака». Вашингтон, Національна галерея


18 квітня 1506 року за Юлія II було закладено перший камінь у будівництво Собору Святого Петра — найбільшої споруди Ватикану та найбільшої християнської церкви у світі. Собор також входить у десятку найвищих церков світу, є однією із чотирьох патріарших базилік Рима та церемоніальним центром Римської католицької Церкви. Баня собору є одним із символів Рима.

Будівництво цього собору тривало 120 років, а посвячення здійснив папа Урбан VIII у 1626 р. Таким чином, спорудження собору, розпочате Юлієм II, тривало за правління ще дев'ятнадцяти пап римських. Витрати на будівництво виявилися такі великі, що для їх покриття папі Леву X довелося за велику суму передати право поширювати індульгенції Альбрехту Брандербурзькому. Зловживання індульгенціями у німецьких землях викликали протест Лютера, Реформацію і подальший розкол Європи.

Архітекторами храму були такі італійські митці як Донато Браманте, Рафаель Санті, Бальдазаре Перуцці, Антоніо да Сангалло, Мікеланджело, Джакомо да Віньола, Джакомо делла Порта, Карло Мадерно, Лоренцо Берніні та інші.



Родился Жан-Батист ДЕБРЕ (18 апреля 1768, Париж, – 28 июня 1848, там же) – французский художник. Получил известность как создатель литографий, изображающих жизнь населения Бразилии XIX века. Обучался в Париже в Академии изящных искусств, ученик Ж. Л. Давида, своего родственника. В 1798 впервые выставился в Парижском Салоне, получил второй приз.

В 1816 году Дебре отправился в Бразилию в составе Французской художественной миссии. В Рио-де-Жанейро миссионерами был создан Лицей искусств и ремесел, который позднее превратился в Имперскую академию изящных искусств. В Бразилии Дебре получал многочисленные заказы от португальского королевского двора, находящегося в изгнании, и открыл собственную школу. В 1829 году организовал первую художественную выставку в Бразилии, где представил как собственные работы, так и работы своих учеников.

Вернувшись во Францию после свержения Бурбонов, Дебре был избран членом Академии изящных искусств. Опубликовал серию гравюр в 3-х томах под названием «Живописное и историческое путешествие в Бразилию, или Жизнь французского художника в Бразилии».

«Наказание раба»


Народився Йосип-Казимир Костянтинович БУДКЕВИЧ (Буткевич) (18 квітня 1841, Київ — 3 грудня 1895, Київ) — український живописець, рисувальник та педагог.

Випускник Петербурзької академії мистецтв — навчався в 1871—1873 роках, вільний слухач, закінчив із званням класного художника 3-го ступеня. В часі навчання нагороджений трьома малими срібними та двома третіми великими срібними медалями. Удосконалювався в майстерності в Іспанії, Італії, Палестині та Франції. Працював викладачем Київської рисувальної школи М. Мурашка. Був учителем Миколи Пимоненка. Входив до складу Київського товариства художніх виставок в 1887—1895 роках.

Малював карини, відображаючі перебіг російсько-турецької війни 1877—1878 років (у 1880) та на мотиви відвідин Близького Сходу.

«Єрусалим», 1894


Анна БІЛІНСЬКА-БОГДАНОВИЧ (1857, Златопіль Чигиринського повіту Київської губ., зараз у складі Новомиргорода Кіровоградської обл. — 18 квітня 1893, Варшава) — польська художниця родом з України. Була майстром портрета, писала також натюрморти, картини на біблійну та морську тематику, жанрові сценки та пейзажі.

Анна народилась у сім'ї лікаря-поляка. Деякий час Білінські жили в Києві, а з 1869 по 1871 рік — у В'ятці. Тут дівчина почала навчатися малюванню у відомого польського художника Міхала Ельвіро Андріолі, який відбував заслання за участь у польському повстанні 1863 року. Коли сім'я переїхала до Варшави, Анна серйозно захопилася музикою. Потім записалася на навчання у приватну рисувальну школу художника Войцеха Ґерсона. Уже в 1876 року почала виставлятися в Товаристві заохочення образотворчого мистецтва, перші роботи отримали схвальні відгуки критиків.

На початку 1882 року поїхала до Європи, відвідала Краків, Берлін, Мюнхен, Зальцбург, Відень, Баден-Баден, північ Італії. В листопаді 1882 року переїхала до Парижа та розпочала навчання в Академії Жуліана. У 1883 році також записалася до майстерні Олів'є Мерсона. У 1884 році вона вперше виставляється у Салоні з портретом жінки. Художниця виставлялась у Салоні і в наступні роки: у 1885, 1887, 1892. У 1887 році художниця малює та виставляє на загал картину «Автопортрет», за яку отримує золоту медаль паризького Салону та срібну на Всесвітній виставці у 1889 році в Парижі. Картина з тріумфом експонується в Англії у Королівській академії мистецтв. У 1891 році Білінська відзначена малою золотою медаллю на міжнародній виставці в Берліні.

В 1892 році Білінська виходить заміж за лікаря Антоні Богдановича. З чоловіком Анна повертається до Варшави, щоб відкрити школу для жінок, які прагнуть стати художницями. Але 18 квітня 1893 року Анна помирає від хвороби серця на 37 році життя. Число робіт художниці сягає п'ятисот. Ії чоловік видав книжку під назвою «Анна Білінська, жінка, полька і художниця у світлі її щоденника та відгуків світової преси».

«Автопортрет» «Негритянка», 1884. Національний музей у Варшаві


Родился Иван АНГЕЛОВ, настоящие имя и фамилия Иван Стоянов (18 апреля 1864, с. Вреница Врачанского округа, Болгария — 4 августа 1924, София) — болгарский художник и график, педагог, профессор (1921), основатель болгарской школы критического реализма в живописи.

Родился в крестьянской семье. Способности к рисованию привели Ивана в 1882 в Художественно-прикладное училище в Мюнхене, откуда через год, он перешёл в Королевскую Баварскую Академию изящных искусств. В 1886 Ангелов вернулся в Болгарию и трудился преподавателем рисования в школах Варны, затем Софии. В Софии в 1887 состоялась его первая персональная выставка (вторая в Болгарии после освобождения от турок). На своей выставке Ангелов показал жанровые картины, серию пейзажей Болгарии, благожелательно встреченные болгарской общественностью. В течение ряда лет преподавал в софийском Рисовальном училище (в 1908-1921 — Художественно-индустриальное училище). Был одним из инициаторов создания на его базе болгарской Академию художеств, где стал профессором.

Иван Ангелов — автор многих пейзажей, жанровых картин, портретов, большого числа рисунков и акварелей. Основная тема его творчества - труд и быт болгарских крестьян.

«Жницы», около 1905


Родился Макс ВЕБЕР (18 апреля 1881, Белосток Гродненской губ. – 4 октября 1961) – американский живописец-авангардист польского происхождения, представитель футуризма.

В возрасте 10 лет приехал вместе с родителями в Америку. Изучал искусство в Институте Пратта в Бруклине, у Артура Уэсли Доу. В 24 года Макс Вебер поехал в Париж учиться в школе Матисса. Сблизился с фовистами, находился под влиянием Поля Сезанна.
В 1908 Вебер вернулся в Америку, где работал над созданием собственной разновидности экспрессионистской живописи. Оказал большое влияние на ранние работы Марка Ротко.

«Соло». 1918



Народився Теодор Якимович ВА́ЦИК (18 квітня (за іншими даними – 11 квітня або 20 листопада) 1886, Тернопіль – 22 червня 1968, м. Пляттінґ, Німеччина) – український живописець.

Закінчив Краківську Академію Мистецтв у 1909 році (клас Ю. Панькевича), удосконалював майстерність у Відні (у К. Похвальського), Мюнхені (у Й. Брандта) і Венеції. Працював у Львові (1910–14), Відні (1920), Італії (1920–24), у м. Берегове (нині Закарпатської обл., 1925–35). Під час 1-ї світ. війни мобілізований до австрійської армії (старшина), воював на італійському фронті, був полонений. Згодом – в УГА, з якою потрапив до Одеси. 1920 виїхав до Італії, 1924 переїхав у м. Берегове, від 1929 – в Ужгороді. 1935–43 – викладав у Тернополі. Розмалював церкву св. Михаїла в м-ку Товсте (нині смт Заліщицького р-ну Тернопільської обл.). Емігрував до Німеччини 1942. Персон. виставки – у Львові (1928), Філадельфії (США), Нью-Йорку (обидві – 1974).

Творчий шлях художника переривали дві війни, багато творів художника пропали безслідно. Частина збережених робіт - портрети, пейзажі, натюрморти, фігурні композиції та ікони, виконані маслом, пастеллю, аквареллю, тушшю, знаходяться в музеях Львова, Праги, Мюнхена, Тернополя. У липні 2007 у Львівському національному музеї відбулася виставка до 120-річчя від дня народження Теодора Вацика.

«Українська дівчина», 1928


Родилась Елена Дмитриевна АХВЛЕДИАНИ (18 апреля 1901, Телави — 30 декабря 1975, Тбилиси) — грузинская художница, график, театральный оформитель.

Родилась в семье врача. Ещё в гимназии она начала серьёзно заниматься живописью, а в 1919 году приняла участие в художественной выставке в Тбилиси. В 1922 году поступила в Тбилисскую академию художеств, где училась в классе Георгия Габашвили. По окончании первого курса как стипендиат академии была командирована в Италию и Францию. На несколько лет поселилась в Париже, где с 1924 по 1927 год занималась в свободной художественной академии Коларосси. Всё это время основной темой творчества Ахвледиани оставались грузинские пейзажи, виды старого Тбилиси. Творчество художницы получило благосклонный приём у французской художественной критики.

В 1927 году Ахвледиани возвращается в Грузию, проводит персональные выставки в Телави, Тбилиси и Кутаиси, от Котэ Марджанишвили получает приглашение работать в Театре драмы в Кутаиси. Она становится художницей в театрах Грузии, а потом и за её пределами. Ахвледиани оформила ряд кинофильмов и свыше 60 спектаклей, в том числе в Тбилиси, Киеве; Ленинграде. При этом Ахвледиани продолжает заниматься пейзажной живописью. Основная тема — маленькие грузинские города («Шатили», «Телави», «В старом Кутаиси»), впоследствии - горные пейзажи. Многочисленные пейзажи были написаны ею на Украине, в Таллинне, Праге, Братиславе. Графические работы художницы отличаются тем, что она создавала целые серии, такие как «В дни войны», «Старый и новый Тбилиси». В доме в Тбилиси, где она жила, открыт мемориальный дом-музей.



Народився Станіслав Федорович ФОМЕНОК (18 квітня 1941, Нікополь) — дніпровський живописець. Заслужений художник України (1985).

Виріс у Ніікополі, де відвідував художню студії при Палаці піонерів. У 1958–1966 роках навчався в: Дніпропетровському художньому училищі — педагоги К. Беркута та Г. Чернявський, в 1966–1972 — у Київському художньому інституті (викладачі – В.Костецький, В.Шаталін, М.Хмелько). Дипломна робота Станіслава Фоменка «Сильні духом. Письменники України І.Франко, М.Коцюбинський, Л.Українка» експонувалась на Всесоюзній виставці дипломних робіт. Написав низку картин на історико-патріотичну тематику. З 1972 по 1996 рік брав участь у багатьох виставках на теренах колишнього СРСР, в 1981, 1984 та 1986 відбувалися його персональні виставки. З 1976 — член Національної спілки художників України. 1996 року переїхав на проживання в Німеччину, з 1997 — член Спілки професійних художників Німеччини.



Народився Нео РАУХ (18 квітня 1960, Лейпциг) - відомий сучасний німецький художник, чиї картини мають величезний попит у колекціонерів, лауреат премії Вінсента в 2002 році.

Як пише Вікіпедія, фігуративний живопис з елементами сюрреалізму став у Європі дуже популярним в останні роки. Похмурі картини Нео Рауха породили справжній бум навколо Лейпцизької школи і принесли мільйони їх автору. Раух щорічно пише дюжину картин в ательє, розташованому в будівлі колишньої текстильної фабрики в Лейпцигу. Цінителі марки «Нова Лейпцизька школа» чекають їх з трепетом. Покупці, особливо американці, готові призначити ціну ще до того, як пензель художника торкнеться полотна. Зали виставки-продажі галериста Гаррі Лібке, що колись відкрив Рауха, порожніють через кілька хвилин після початку роботи.

Навряд чи можна віднести його манеру до реалізму. Теорії, концепції, абстракції, незважаючи на їхнє величезне значення для німецького мистецтва, ніколи його не цікавили. «Хорошу фігурну композицію створити важче, ніж абстрактний образ. Я міг би стати видатним абстракціоністом, але це нудно», - заявив Раух в інтерв'ю «Spiegel». Живопис художника являє дивний світ, кольори і образи Раух взяв з естетики соціалістичного реалізму Східної Німеччини, де він виріс і здобув освіту. При цьому трактування простору і зміст носять скоріше сюрреалістичний характер.