18 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

18 февраля

День пам’яті ФРА АНДЖЕЛІКО (букв. «Брат Блаженний Ангельський», власне ім'я Гвідо ді П'єтро, ім'я в постригу Джованні да Ф'єзоле), (1400, Віккі, поблизу Флоренції – 18 лютого 1455, Рим). Італійський художник епохи Раннього Відродження, домініканський монах. Небесний покровитель всіх художників. Пам'ять блаженного Фра Анджеліко святкується 18 лютого.

Був відомий під ім'ям Фра (брат, монах) Анджелико. Дуже рано його стали називати Беато Анджеліко, тобто Блаженний Анджеліко, за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю. Але Ватикан офіційно зарахував його до лику блаженних тільки у 1984 році.

Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин. Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.


Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятилем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював по замовам папи римського Євгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. У період 1447—1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер у Римі. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.

Для творчості Фра Анджеліко характерна простота колірних рішень, що межує з наївністю, м'який ліризм, властивий багатьом майстрам кватроченто, широке використання золота.

Рафаель, Портрет Беато Анджеліко, фрагмент
1508—1511. Фреска, Ватікан
«Благовіщення». Бл. 1426. Дошка, темпера. Музей Прадо, Мадрид


Хрещений Пітер МЕЛЕНЕР (лютий 1602, Антверпен - 27 листопада 1654, Антверпен) - фламандський художник-баталіст епохи бароко.

Перші уроки живопису отримав у свого батька художника Яна Меленера, потім у Себастьяна Вранкса, пізніше продовжив навчання у відомого фламандського художника-баталіста Пітера Снайерса. У 1631-1632 рр. був членом цехового об'єднання художників - гільдії Святого Луки в Антверпені. Після 1645 у роботах Меленера відчувається вплив голландських художників, і особливо Паламедеса Паламедеша, настільки, що авторство їх батальних сцен часто плутають.

Творчість Пітера Меленера, в основному, була присвячена зображенню батальних і жанрових сцен. Художник зосередився на епізодах Тридцятилітньої війни, сучасником якої він був. У своїх роботах в композиційному плані він поступався своєму вчителеві Снайерсу, який батальні сцени зображав панорамно. Пітер Меленер обмежувався зображенням баталії в загальному вигляді або окремих епізодів.

«Удар кавалерії», 1649. Музей Прадо, Мадрид


Народився Коррадо ДЖАКВІНТО (18 лютого 1703, Мольфетта - 1766, Неаполь) - італійський художник епохи рококо.

Батьки Джанквінто готували його для кар'єри духовної особи, проте він зумів наполягти на своєму виборі стати художником. Перші уроки живопису брав у місцевого, мольфеттського майстра Саверіо Порта. У 1719-1723 продовжив навчання в Неаполі, в майстерні Франческо Солімена, разом з іншими відомими потім живописцями. Потім жив і працював в Турині, а від 1740 по 1753 рік - в Римі, де став відомим декоратором, виконувавши замовлення папи Бенедикта XIV.

Від 1740 року Коррадо Джаквінто став членом римської Академії Святого Луки. У Римі художник створив майстерню для іспанських живописців, де навчалися Веласкес, П. де Ла Вега, Х. дель Кастілло і інші. У 1753-1761 Джаквінто працював в Мадриді, де для нового Королівського палацу, резиденції Бурбонів, виконав фрески на алегоричні сюжети, що прославляють їх правління, яке принесло мир і справедливість Іспанії. У 1762 повернувся в Неаполь, де помер через кілька років.

«Автопортрет» «Справедливість і Мир», 1760. Музей Прадо, Мадрид


Народився Олексій Гаврилович ВЕНЕЦІАНОВ (18 лютого 1780, Москва — 16 грудня 1847, Тверська губ.) — російський художник, один з основоположників побутового жанру в російському живописі, академік Петербурзької Академії Мистецтв (з 1811). Засновник так званої «венеціановської школи».

Походив із родини грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався самостійно, а потім у В. Л. Боровиковського. За досягнення у живопису в 1811 році отримав звання академіка. У 1819 залишив службу і оселився із родиною в селі Сафонково Тверської губернії, присвятивши свої зусилля розробці «селянського» жанру.

«На ріллі. Весна», 1820. Державна Третьяковська галерея, Москва

Заснував першу в Росії приватну малювальну школу, в якій навчав обдаровану молодь з народу, допомагав талановитим кріпакам дістати волю. Був членом Товариства заохочування мистецтв. У 1829 році отримав звання придворного живописця. Працював також в техніці пастелі на папері й пергаменті. Рисувальник, займався літографією. Венеціанов загинув у наслідок нещасливого випадку по дорозі до Твері.

Венеціанов високо оцінив мистецький талант Тараса Шевченка, познайомив його з передовими діячами російської культури і особисто клопотався про звільнення поета з кріпацтва. Шевченко змалював образ Венеціанова у повісті «Художник».

«Автопортрет». 1811 «Женці», 1820-ті, Державний Російський музей, С.-Петербург


Иван Петрович ТРУТНЕВ (1827, Лихвин, Калужская губерния — 18 февраля 1912, Вильна) — русский живописец, педагог, основатель и руководитель Виленской Рисовальной школы, академик и почётный вольный общник Императорской Академии художеств.

Иван Тру́тнев родился в семье крестьянина Калужской губернии. В 1845 году поступил в художественную школу графа Строганова в Москве. В 1851—1858 годах продолжил обучение в Петербургской академии художеств в студии батального жанра у профессора Б. П. Виллевальде. В 1852—1854 годах картины Трутнева награждались серебряными и золотыми медалями. Заканчивая курс академии, Трутнев написал «Крестный ход в деревне» (1858). Работа была награждена большой золотой медалью, предоставляющей право в течение шести лет на средства академии совершенствоваться в области искусства за границей. 1860—1865 годы провёл в путешествиях по Европе (Вена, Париж, Дрезден, Антверпен). В 1866 году получил приглашение организовать в Вильне школу рисования.

Трутнев был постоянным участником выставок, организуемых художниками-передвижниками и петербургской Академией художеств. В 1868 за картины, написанные в Вильне, совет Академии художеств удостоил его звания академика и почётного вольного общника. В Вильне писал виды города и окрестностей, жанровые полотна на местные темы «Литовская корчма», «Толкучий рынок в Вильне», «Казимировская ярмарка», «Плотовщики на реке Вилии», «Гвалт» (1905), сцены еврейской жизни «Накануне шабаша», «Подвальные трущобы», «Евреи в синагоге», картины церковно-исторического. Особая область творчества Трутнева — иконы для церквей городов западных губерний Ковна, Минска, Гродно, Чернигова, Хелма, Люблина…

«Панорама Вильнюса с горы Бекеша», 1865, хромолитография

Главная заслуга Трутнева — основанная и руководимая им Рисовальная школа в Вильно. Она стала основным художественным учебным заведением Литвы второй половины XIX — начала XX вв. и заново после перерыва в три десятилетия положила начало профессиональному художественному обучению в стране. В школу принимали без различия национальностей, сословий, вероисповеданий; атмосфера в школе отличалась демократичностью. За 41 год её посещали более 4000 человек.

«Крестный ход на водоосвящение в деревне», 1858. Национальный художественный музей Республики Беларусь.


Родилась Викторина МЁРАН (18 февраля 1844, Париж — 17 марта 1927, Коломб) — французская художница и музыкант. Любимая модель Эдуара Мане.

Викторина Мёран родилась в Париже в семье гравёра Жана-Луи-Этьенна Мёрана. Её дядя был скульптором, а сама она хорошо играла на гитаре, выступала в кафе-шантанах и давала уроки музыки, зарабатывая себе на жизнь.

Амбруаз Воллар описывал её как своенравное существо, разговаривавшее как парижские уличные женщины. С декабря 1861 по январь 1863 она работала моделью в мастерской художника Тома Кутюра. Мане познакомился с ней в 1862, когда ей было 18 лет. До 1875 Викторина позировала ему для многочисленных полотен, в том числе таких его шедевров, как «Уличная певица», «Завтрак на траве», «Олимпия» и «Железная дорога». Она была также моделью Эдгара Дега.

Эдуар Мане. «Олимпия», 1863, Музей Орсе, Париж

После поездки в Америку Викторина Мёран стала брать уроки живописи и представила свой автопортрет на Парижском салоне 1885. Другие её известные работы — «Нюрнбергская горожанка в XVI веке» (салон 1879 г.) и «Вербное воскресенье» (салон 1885 г.). Последним художником, которому позировала Викторина, был в 1890 г. Норбер Гонетт.

Позднее она стала питать слабость к алкоголю и завела любовные отношения с моделью Мари Пеллегри. Поначалу La Glu (липучка) попрошайничала в кафе и барах, а потом завела себе обезьянку и как la vielle au singe (старуха с обезьяной), одетая в лохмотья, играла на улице на гитаре и просила подаяние.

Большинство её полотен и рисунков считаются сегодня утерянными, однако в 2004 одна из ее картин обнаружена и находится сейчас в историческом музее Коломба.

Викторина Мёран. «Вербное воскресенье», фрагмент Эдуар Мане. «Железная дорога», 1872-1873, Национальная галерея искусства, Вашингтон


Родился Луис Комфорт ТИФФАНИ (18 февраля 1848, Нью-Йорк – 17 января 1933, Нью-Йорк) – американский художник и дизайнер, представитель модерна.

Родился в Нью-Йорке, в семье основателя ювелирной фирмы «Тиффани и Ко» – Чарльза Льюиса Тиффани. Начинал как живописец, обучался мастерству в Нью-Йорке и Париже.

В 1876 году работы Тиффани экспонировались на Всемирной выставке в Филадельфии, а в 1877 году он стал одним из учредителей «Общества американских художников». Кроме того, он был архитектором, занимался дизайном ландшафтов и интерьеров, создавал новую мебель, ковры и обои.

Международное признание Тиффани принесли его изысканные изделия из стекла: витражи, абажуры, бижутерия. Крупнейшая в мире коллекция его ювелирных и стекольных изделий находится в музее «Метрополитен» в Нью-Йорке. Изобретенный им способ соединения небольших кусочков стекла с помощью медной фольги, а также новые виды созданных им стекол произвели революцию в художественном стеклоделии. Стиль модерн, в котором работал дизайнер, в США и других странах называют также стилем «тиффани».

«Портрет Луиса Комфорта Тиффани»,
художник Хоакин Соройя. 1911
Витраж «Образование. Искусство» (левая часть)


Родился Макс КЛИНГЕР (18 февраля 1857, Лейпциг – 4 июля 1920, близ Наумбурга) – немецкий художник, график и скульптор, представитель символизма.

Учился рисованию в Карлсруэ у жанрового художника К. Гуссова. В Берлине продолжил образование в Королевской Академии искусств, которую окончил в 1876 году с серебряной медалью. В 1879 г. пишет полотно «Смерть Цезаря», ставшее центральным в развитии немецкого исторического символизма. В 1892 был одним из создателей «Общества берлинских художников», членом «Мюнхенского Сецессиона».

Большое значение в творчестве Клингера занимала графика. Виртуозный рисовальщик, он создал серии графических произведений «Утерянная перчатка дамы», «Жизнь», «Любовь», «Фантазия Брамса» и др. Считал, что графике свойственно передавать демонически-темные аспекты жизни, а живопись отражает ее реалистическую позитивную сторону. С 1897 года – профессор графики Академии художеств Лейпцига.

Много работал как скульптор. Будучи талантливым пианистом, Клингер создал скульптуры Бетховена, Брамса, Листа…

Художник вошел в историю европейского искусства как один из ярких представителей раннего югендстиля (стиля модерн).

«Посланник». 1882


Народився Андерс Леонард ЦОРН (18 лютого 1860, Мура, Коппарберг, Королівство Швеція - 22 серпня 1920, там само) - шведський художник, графік і скульптор.

Навчався в Художньо-промисловій школі (1875-1877) та Академії мистецтв (1877-1881) в Стокгольмі; в 1882-1885 працював у Великобританії, в 1888-1896 - в Парижі, відвідував Італію, Іспанію, Росію, США.

Головним героєм його картин став народ, селяни з рідного села, їх щоденна праця і веселі ярмарки, народні гуляння. Але Андерс Цорн був в той же час модним живописцем. Ним було створно чимало вишуканих світських портретів. Замовників вражала швидкість його пензля і точність ока. Також пензлю художника належать численні ню.

«Купання у скель», 1891. Національний музей, Стокгольм

Зазнавши впливу імпресіонізму, Цорн працював у вільній і віртуозній, майже ескізній манері, він соковито і сміливо виліплював форми широким мазком. Індивідуальність моделі, своєрідність міміки, жесту, скороминущого виразу обличчя точно схоплені в портретах Цорна, багатою грою світла і тіні відрізняються його численні офорти.

За словами відомого російського критика В.В. Стасова, Цорн «...вносив своїм великим пензлем стільки правди життя, світла, поезії, елегантності, життєвої радості, світлої душі, що ... безперечно, є одним з найблискучіших представників не тільки шведського, але європейського мистецтва».

«Автопортрет у червоному», 1915 «Полудень», 1891


Народився Ґергард МАРКС (18 лютого 1889, Берлін - 13 листопада 1981, Бургброль, Айфель) - німецький скульптор і графік, один з найбільших європейських скульпторів XX століття.

Починаючи з 1908 року Маркс працював у скульптурній майстерні під керівництвом Георга Кольбе й Августа Гауля. В цей свій ранній період він займався порцеляною і створив численні статуетки тварин. У 1918 році він вступив до берлінської Державної школи прикладного мистецтва, в клас Бруно Пауля. У 1919 році Маркс був запрошений в Веймар і брав участь в проекті Баугауз. У 1920 році він очолив відділення художньої кераміки в школі Баугауз в Дорнбурзі. Тут він почав займатися ксилографією і різьбленням по дереву.

Від 1925 року Маркс викладав скульптуру у Вищій школі мистецтва та дизайну в Галле (замок Гібігенштейн). У цей період зробив кілька робочих поїздок в Париж, в Італію (в римську Німецьку академію мистецтв Вілла Массімо) і в Грецію. У 1928 році став ректором Вищої школи в Галле.

Після приходу до влади в Німеччині нацистів Маркс був звільнений з керованої ним школи. У 1937 році націонал-соціалісти конфіскували 86 робіт скульптора в німецьких музеях, 5 з них виставили на виставці дегенеративного мистецтва.

Від 1955 року Маркс - член Берлінської Академії мистецтв. У 1979 році він був нагороджений Командорським хрестом ордена «За заслуги» ФРН. У 1971 році в Бремені відкрився Будинок Ґергарда Маркса, що став в даний час центром дослідження його творчості і музеєм сучасної скульптури.

«Іов», 1957, Нюрнберг


Родился Иван МИЛЕВ ЛАЛЕВ (18 февраля 1897, Казанлык — 25 января 1927, София) — болгарский художник и сценограф, один из главных представителей болгарского модерна.

Родился в семье чабана. В 1917 году открылась персональная выставка Милева в Казанлыке. В 1919 году он закончил казанлыкское педагогическое училище и три года работал учителем в селе Горски-Извор. В 1920 году был принят в Государственное училище художественных искусств в Софии, в 1925 году окончил специальный курс декоративного отделения у профессора Стефана Баджова. За время своего обучения провел три персональные выставки. Сотрудничал в газете «Червен смях» как иллюстратор и карикатурист.

Летом 1923 года с группой студентов посетил Турцию, Грецию и Италию. В Риме, Неаполе, Флоренции и Венеции близко познакомился с достижениями итальянского Ренессанса и барокко. Некоторое время работал художником-постановщиком Народного театра, где оформил несколько спектаклей. Помимо этого, сделал обложки для нескольких книг, расписывал фресками дома богачей. Умер от гриппа, не дожив до 30 лет.

Является одним из величайших мастеров акварельной и темперной техники в болгарском изобразительном искусстве. Его чрезвычайно самобытный декоративный стиль испытал влияние тогдашнего европейского модерна, в то же время основываясь на традициях народного творчества и иконописи.

«Автопортрет» «Скрипач», 1924


Народився Олексій Михайлович АРТАМОНОВ (18 лютого 1918, с.Введенка Тамбовської обл. - 18 грудня 2011, Київ) – живописець. Народний художник УРСР (1985).

Закінчив Московське вище художнє училище ім. 1905 року (педагог - Микола Кримов). З 1938 року служив у Червоній армії, учасник радянсько-фінської та Другої світової воєн. Потрапив на Україні в оточення, воював у складі партизанського загону, нагороджений орденом Леніна. Після визволення України був призначений головним художником Виставки партизанської слави (1945–49). Член Національної спілки художників України від 1945 року. Війна і подвиги партизанів стали провідними темами його творчості.

«Партизанка». 1966


Народився Олександр Матвійович ТАЛЄЄВ (18 лютого 1924, Єлисаветград (тепер Кропивницький) - 4 квітня 2006, Дніпропетровськ) - художник дніпровської школи. Заслужений художник України (2004). Живописець-монументаліст, станковіст, графік, ілюстратор.

Йому виповнилося лише 17, коли прийшла війна. А через рік, у 1942, його вивезли до Німеччини. Зміг втекти з табору, служив у Радянській Армії, у 1946 році був демобілізований. Поїхав вчитися в Казанське художнє училище в Росії (1946-1949), викладачами за фахом були В. Русецький, В. Сперанський.

Від 1951 року Талєєв жив і працював у Дніпропетровську. Брав участь у численних колективних обласних, республіканських (з 1960 р) і всесоюзних (з 1961 р) виставках. У 1962 році, одним з перших в області, був прийнятий до Спілки художників УРСР та СРСР. Працював у галузі станкового та монументального живопису, станкової та книжкової графіки. За довге творче життя створив прекрасні живописні полотна, графічні серії, монументально-декоративні панно для декількох палаців культури. Як художник-ілюстратор довгий час співпрацював з видавництвом дитячої літератури «Веселка». Ілюстрації Талєєва до книг для дітей користуються особливою любов'ю публіки.

Твори Олександра Талєєва зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), Дніпропетровському художньому музеї, Музей українського живопису (Дніпро), приватних колекціях.

«Пастушок». 1980. Музей українського живопису (Дніпро)