17 октября -Музей українського живопису

17 октября

Андрій РУБЛЬОВ (близько 1360, Московське князівство/Великий Новгород — 17 жовтня 1428, Москва, Московське князівство) — середньовічний московітський художник-іконописець, чернець Андронікова монастиря. Мистецтво Рубльова, який мав величезну кількість учнів, вважається найвищим досягненням московітського живопису XV століття.

Про походження художника достеменно нічого не відомо, як невідоме його мирське ім’я. Ще юнаком став ченцем Троїце-Сергієвого монастиря (пізніше лаври), де вивчав філософські праці прогресивних мислителів того часу — засновника монастиря Сергія Радонезького та його учнів. Пізніше проживав у Спасо-Андроніковському монастирі, заснованому Андроніком, послідовником Сергія Радонезького в передмісті Москви (нині музей Андрія Рубльова). Єдина точна дата з його біографії — це дата смерті. Вона була вирізьблена на надгробній плиті і вчасно скопійована в 20 столітті. Попри те, що за життя Рубльов користувався неабиякою повагою, після смерті, з роками, його авторитет поступово почав слабнути. До 20 століття ніхто не знав напевно, які саме роботи належать пензлю ченця-художника.

Найвірогідніше, що свої перші кроки у малярському мистецтві Андрій Рубльов здобував під опікою відомого константинопольського живописця Феофана Грека та його учнів. Вже в 1405 році він разом із Феофаном Греком та старцем Прохором розписав Благовіщенський собор Московського Кремля. На жаль до нашого часу збереглись лише два яруси іконостасу. Дослідники запевняють, що Рубльову належать сім ікон святкового ряду: «Благовіщення», «Хрещення», «Різдво Христове», «Стрітення», «Преображення», «Воскресіння Лазаря» та «Вхід до Єрусалиму». Ці роботи свідчать про неабиякий талант майстра та слідування візантійським традиціям. Від робіт інших майстрів ці ікони відрізняються м'якістю, гармонійністю й таємничою одухотвореністю.

Друга згадка в літописі про мистецтво Андрія Рубльова датується 1408 роком. В цей час він працює разом зі своїм товаришем Данилом Чорним над фресками Успенського собору у місті Владимирі. Аналіз стилю фресок допоміг вченим визначити коло творів, виконаних безпосередньо Рубльовим. Особливістю його робіт в цьому соборі є повний відхід від візантійської традиції і створення нового московітського стилю розпису. Найзначущою із фресок Рубльова в Успенському соборі є композиція «Страшний суд», де традиційно грізна сцена перетворилася в світле свято торжества справедливості.

«Страшний суд», Успенський собор, м. Владимир

Найкращу свою роботу Андрій Рубльов створив у 1411 році. Нею стала ікона «Трійця Старозавітна (Вітхозавітна)», написана Рубльовим на спомин святого Сергія Радонежського, засновника Троїцького монастиря. Ікона ідеально поєднує в собі складний богословський зміст із неабиякою композиційною майстерністю.

Останні роки життя провів в Андроніковському монастирі, де займався розписом храму Спаса. З літописних джерел ми дізнаємось, що він також брав безпосередню участь в будівництві цього храму. На жаль останні роботи майстра не збереглися.

«Звенигородський Спас» «Трійця Старозавітна (Вітхозавітна)»


Родился Баччо БАНДИНЕЛЛИ (17 октября 1493, Флоренция — похоронен 7 февраля 1560, там же) — итальянский скульптор и художник эпохи маньеризма.

Настоящее имя — Бартоломео Брандини. Родился в семье ювелиров. Учился у скульптора Джан Франческо Рустичи, также усердно копируя античные образцы. В 1515 году приглашен флорентийцем папой Львом Х в Рим, где получил доступ к большому количеству антиков, в частности, к знаменитому «Лаокоону», которого Бандинелли реставрировал и копировал.

Пользовался покровительством рода Медичи, получая от них постоянные заказы. В конце 1530-х годов вернулся из Рима во Флоренцию и стал придворным мастером герцога Козимо. Бандинелли был заклятым врагом Бенвенуто Челлини и ревностным соперником Микеланджело. Был успешным графиком.

В 1530 году, готовя документы к получению ордена Св. Якова от императора Карла V, сфальсифицировал свою родословную, произведя её к благородной фамилии Бандинелли из Сиены, и отказавшись от отеческого прозвания Брандини.

«Автопортрет» «Климент VII коронует Карла V»


Родился Кристофа́но АЛЛОРИ (17 октября 1577, Флоренция— 2 апреля 1621, там же) — итальянский (флорентийский) живописец, сын художника Алессандро Аллори.

Кристофано, прозванный Младшим Бронзино, учился у отца Алессандро Алло́ри, а потом у Санти ди Тито, Чиголи и Грегорио Пагани. Увлекшись эклектическим направлением, он стремился в своих произведениях к блеску красок, эффектной игре светотенью, к большой рельефности изображенного, что вполне удалось ему только в немногих картинах, каковы, например, его знаменитая Юдифь (заглавная героиня написана с подруги художника, а голова Олоферна, как предполагают, с него самого), «Св. Юлиан Странноприимец», «Иоанн Креститель в пустыне», «Кающаяся Мария Магдалина» (в галерее Уффици, во Флоренции), «Младенец-Христос, спящий на кресте» (там же) и «Изабелла Арагонская у ног Карла VIII» (Лувр, Париж). Сохранилось несколько отличных портретов, вышедших из-под кисти Аллори.

«Автопортрет», 1606 «Юдифь», галерея дворца Питти, Флоренция, 1613


Родился Анри ГРЕВЕДОН (17 октября 1776, Париж — 1 июня 1860, Париж) — французский художник.

Настоящее имя Пьер Луи Греведон. Ученик Жана Батиста Реньо. Сначала писал исторические картины и сцены народного быта. Некоторое время работал в России, в 1810 году был принят Санкт-Петербургской академией художеств в «назначенные академики» на основании картин «Смерть Гектора», «Девочка с бабочкою» и «Мальчик с зайцем». Затем перешёл почти исключительно на портретный жанр, преимущественно в технике литографии (как на основании собственных рисунков, так и по работам других авторов).

Наиболее известны серии Греведона «Галерея красоты» (1830), «Знаменательные эпохи в жизни женщины» (1830); «Словарь женщин» (1831), «Героини главных современных романистов» (1833) и «Сборник портретов актрис главных парижских театров» (1831—1834). Портреты Греведона, особенно женские, носили возвышенно-идеализированный характер.

«Федора» (1830-е годы) Портрет генерала Антуана Лассаля


Родился Франсуа Эдуар ПИКО (17 октября 1786, Париж — 15 марта 1868, Париж) — французский исторический живописец, ученик Франсуа Андре Венсена и Жака-Луи Давида, представитель неоклассицизма.

Получив в 1813 году большую римскую премию, учился в Италии, где написал картину «Амур и Психея» (1817) положившую начало его известности. В произведениях первой поры своей деятельности он выказал больше простоты и натуральности в композиции, больше теплоты и блеска в колорите, больше мягкости и приятности в общем впечатлении. Когда возникло во французской живописи романтическое направление, Пико примкнул к нему и стал стремиться в своих работах согласовать теплоту чувства и живописность с чистотой и строгостью стиля. Он сделался одним из видных корифеев романтической школы и принес немаловажную пользу французскому искусству тем, что воспитал многих учеников, к числу которых принадлежат такие художники, как Пиль, Кабанель, Бугеро, Леневе, Бенувиль, Г. Моро, Э. Леви и др.

С 1836 г. Пико был членом французского института. Важнейшие из произведений этого художника относятся к монументальной живописи; из них особенно заслуживают быть упомянутыми аллегорический плафон в одной из зал Версальского музея, два таких же плафона в Луврский галерее и стенная роспись в парижских церквах Нотр-Дам-де-Лорет («Небесное увенчание Богородицы»), Сент-Винсент-де-Поль («Христос и апостолы») и др. Кроме того им написано много прекрасных портретов.

«Амур и Психея», 1817


Народився Степан Владиславович БАКАЛОВИЧ (17 жовтня 1857, Варшава — 1947, Рим) — польський живописець, представник інтернаціонального салонного академізму XIX століття.

С.В.Бакалович народився в родині художника. Мати - відома в Варшаві актриса. Початкову художню освіту здобув у батька в Варшавській художній школі. Продовжив освіту в петербурзькій Академії мистецтв, з 1883 року оселився в Римі, де прожив понад шістдесят років, при цьому регулярно виставляючись в Росії; перша виставка у Варшаві пройшла в 1903 році.

«В приймальні у Мецената». 1890

Писав картини переважно на теми з життя Стародавнього Риму, трактовані в побутовому плані; також успішно працював в жанрі офорта. Йому супроводжує величезний успіх, картини миттєво розкуповуються (і в Росії, і в Італії). Він стає одним із стовпів так званого пізнього академізму. У 1886 р Бакалович отримує звання академіка історичного живопису за картини "Вечірня розмова", "Сусідки", "Послання" і "Римський поет Катулл читає свої вірші друзям". У 1903 р Бакалович відвідує Єгипет, що відбивається в його творчості.

«Моління Кхонсу», 1905. Державний Російський музей, Санкт-Петербург

Після 1914 року його живопис вийшов з моди, і він перестав посилати свої полотна на виставки в Санкт-Петербург. В Італії був також відомий як портретист; у 1921 році провів в Римі персональну виставку. У 1936 році увійшов до складу правління польського товариства художників «Капітолій», заснованого в Італії. Помер і похований у Римі. Його картини виставлені в постійній експозиції Російського музею та Третьяковської галереї, Київського національного музею російського мистецтва, представлені в приватних зібраннях.

«Мир з вами», 1900


Народився Фредерік Чайльд ГАССАМ (17 жовтня 1859, Дорчестер, Массачусетс - 27 серпня 1935, Лонг-Айленд, Нью-Йорк) – провідний американський художник-імпресіоніст.

З дитинства захоплювався малюванням. В юності створював ілюстрації для журналів. У 1878 почав відвідувати вечірні курси при Бостонському мистецькому клубі та інституті Лоуелла. У цей період написав свої перші пейзажі в натуралістичному стилі, в основному це види Бостона і його околиць. У 1882 відбулася перша персональна виставка Гассама, на якій він вперше продавав свої полотна.

«Дощовий день в Бостоні», 1885

Влітку 1883 року Гассам побував у Європі, де великий вплив на нього справили акварелі У. Тернера. У 1884 виставив у Бостоні 67 зроблених ним в Європі акварелей. З 1886 три роки прожив в Парижі; навчався в академії Жюліана. У 1887 році Гассам вперше виставляв свої полотна в Паризькому Салоні. Брав участь у Всесвітній виставці 1889, на якій завоював бронзову медаль. У тому ж році виїхав до Нью-Йорка.

Гассам надихався американськими реаліями. Він не звертався і до улюблених тем французьких імпресіоністів, таких як катання на човні, перебування в кафе, в дешевих театриках і кабаре, прогулянки від нудьги. Але його мало приваблювали халупи бідняків і зубожіння. Гассам залишався досить самостійним і в використанні кольорів. Так, він створював композиції з використанням коричневих і чорних фарб, формально заборонених імпресіоністам. Водночас він міг створити композицію з використанням одноманітних і зближених фарб.

«П'ята авеню взимку», 1919

У 1897 вступив в Американське товариство художників і спільно з Джоном Твахтманом і Джуліаном Вейром створив групу Десять американських художників (Десятка). Стає у той час провідним представником американського імпресіонізму. Великим успіхом користувалися його міські пейзажі. На злам 19-20 століть прийшовся етап визнання і узаконення французького і американського імпресіонізму в художніх колах Сполучених Штатів. Гассам почав продавати власні твори великим музеям США і отримувати призи і медалі на виставках. 1906 року його обрали членом Національної академії дизайну (що відігравала роль Академії мистецтв США). Близько 1915 року він повернувся до створення офортів і літографій та встиг створити близько чотирьохсот (400) графічних творів.

«Импровизация»


Народився Ростислав Васильович СИЛЬВЕСТРОВ (17 жовтня 1917, Вінниця — 1976, Львів) — український живописець, витончений колорист.

Син видатного українського художника Василя Сильвестрова, розстріляного у 1937 році. У 1936–1938 роках навчався на архітектурному факультеті, від 1938 року (з перервами – у роки війни був вивезений німцями на роботи до Австрії) — на живописному факультеті Київського художнього інституту (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень Олексія Шовкуненка. 1949 року закінчив інститут. У 1949–1959 роках працював у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), у 1961–1965 роках — у Львівському поліграфічному інституті імені Івана Федорова (нині Українська академія друкарства).

Сильвестров розкриває себе в різних родах живопису – у пейзажі, портреті і жанровому живопису. Особливістю його видатного таланту було вміння вловлювати найтонші нюанси тону і кольору. У прагненні до узагальнення форм, Ростислав Сильвестров опинився в опозиції соцреалізму. Його було звільноно з посади керівника кафедри живопису, а діяльність кафедри призупинено. У наступні роки художник перейшов на активну творчу і громадську роботу. Його обирали і головою Спілки художників Львова, членом республіканського і обласного правління, головою секції живопису, делегатом з’їздів художників.

«Голубий відблиск вечора»


Родился Ю́ло И́льмар СООСТЕР (17 октября 1924, дер. Юхтри, о. Хийумаа, Эстония — 25 октября 1970, Москва) — эстонский живописец, график, художник книги, один из крупнейших представителей «неофициального» искусства.

В 1943 году поступил в тартускую Высшую художественную школу «Паллас». В 1945—1949 годах продолжил обучение в Тартуском государственном художественном институте (бывший «Паллас»). Был арестован за «принадлежность к антисоветской группе», отбывал заключение под Карагандой в 1949—1956 годы. После освобождения переехал в Москву, начал работать в издательствах. Выставочная деятельность Соостера началась в 1959 году. Он стал одним из лидеров неофициальной художественной культуры Москвы 1960-х. В 1962 году участвовал в юбилейной выставке «30 лет МОСХа» в Манеже, где дерзнул возразить лидеру ЦК КПСС Никите Хрущеву, нападавшему на авангардистов. Соостер лишается работы и берёт псевдоним Смородин.

В основном Соостер рисовал символы-метафоры — яйца, рыб и можжевельники. Другие метафоры художника – образ женщины, голова человека с её отдельными составляющими (глаз, нос, губы, ухо) и мотив окон. Некоторые из этих символов можно распознать и в абстрактных рисунках. При жизни персональных выставок у художника не было.

«Залитые лунным светом можжевельники»


Соостер в качестве художника-постановщика вместе со своим другом и соратником Юрием Соболевым-Нолевым сделал мультфильм «Стеклянная гармоника» (режиссер Андрей Хржановский, 1968) на музыку Альфреда Шнитке, написанную специально для этого проекта. Этот мультипликационный фильм был запрещен в 1969.

«Красное яйцо»