17 августа -Музей українського живопису

17 августа

Народився Франческо АЛЬБАНІ (17 серпня (або 17 березня) 1578, Болонья - 4 жовтня 1660, там само) - італійський художник болонської школи.

Син торговця шовком. З 12 років почав вчитися в школі Деніса Калверта, де познайомився з Доменікіно і Гвідо Рені. Потім перейшов до Академії сімейства Карраччі. У 1600 переїхав до Риму, де працював в палаццо Фарнезе, був одним з найбільш близьких помічників Аннібале Карраччі в розписах церкви Сан-Джакомо дельї Спаньолі і палаццо Маттеї ді Джове, потім працював в церквах Санта-Марія-делла-Паче, Сан-Себастьяно-фуорі-ле-Мура та ін. Після 1625 року повернувся до Болоньї. Був майстром міфологічних сюжетів («Спляча Венера», «Купання Діани», «Викрадення Європи» і ін.), розробляючи їх у стилістиці, близькій до рококо.

«Автопортрет» «Хрещення Христа». Державний Ермітаж


Родился Максим Никифорович ВОРОБЬЁВ (17 августа 1787, Псков — 11 сентября 1855, Санкт-Петербург) — русский живописец, наставник целого поколения русских пейзажистов.

В Энциклопедическом словаре Брокгауза и Эфрона рассказывается: «Сын вахтера академии художеств, Воробьёв в десятилетнем возрасте поступил воспитанником в академию, и показал большие успехи в рисовании, перспективе, архитектуре (профессор Томас де-Томон) и пейзажной живописи; наставниками его в последнем были Ф. Я. Алексеев и, вероятно, М. М. Иванов (пейзажист). Род живописи, избранный молодым художником или, вернее, назначенный ему академическим начальством, был архитектурно-пейзажный. Он хорошо рисовал и группировал человеческие фигуры, оживлявшие его картины. В 1809 г. Ф. Я. Алексеев, пейзажист декорационного направления, участник экспедиции для изучения исторических местностей Средней России, получил в помощники, для писания видов городов, молодого Воробьёва. Для оживления этих видов человеческими фигурами Алексеев решил изобразить эпизоды посещения городов государем. Эта официальная задача была выполнена им и Воробьёвым с успехом. В 1813—14 гг. В. присутствовал при главной квартире в Германии и Франции, а в 1820 г. совершил, по поручению правительства, путешествие в Палестину, где он вычертил, вымерил и зарисовал все главнейшие места, чтимые христианами. Трудность этого предприятия заключалась в том, что все измерения и рисунки надо было делать тайком от надзора местных мусульманских властей. Кроме храмов, Воробьёв нарисовал несколько пейзажных видов Иерусалима и Мертвого моря, а по пути в Палестину — виды Константинополя, острова Родоса, Смирны, Яффы и др. …

«Вид Иерусалима», 1821


Во время турецкой войны в 1828 г. Воробьев состоял при свите государя для рисования и писания этюдов по указаниям его величества. Плодом этого времени были, между прочим: «Вид осады Варны», «Взрыв Варны», «Вид Одессы», «Корабль во время бури, на котором находился государь». Глубоко сохранившиеся воспоминания об Иерусалиме были вызваны к жизни через 16 лет после палестинского путешествия («Общий вид Иерусалима», а также «Вид Константинополя с азиатского берега»). С 1840 г. начинается печальный период жизни Воробьёва; потеряв в этом году нежно любимую жену, он стал перерождаться морально в худшую сторону, впал в излишества, развившие в нем болезнь, от которой он скончался в 1855 г.; в тот же период понизилась и художественная его деятельность. Последние годы своей жизни он занимался преимущественно итальянскими видами, по этюдам, сделанным им в окрестностях Рима и Палермо, во время путешествия 1844—46 гг.

«Итальянский пейзаж»


Современники ставили Воробьёва очень высоко. Н. Кукольник, издатель журнала «Изящных Искусств», отзывался о «Виде Константинополя», действительно одной из лучших картин Воробьёва, так: «это не картина, а ода из воды, земли и воздуха». К лучшим же картинам рода открытого пейзажа с далеким горизонтом принадлежат: «Мертвое море» и некоторые виды Невы. «Ночной вид Невы» по стилю напоминает французского художника Жозефа Берне. Впрочем, изображение воды в движении, в особенности большие волны, слабо удавались нашему художнику, которого главная сила заключалась в линейной и воздушной перспективе и в разумном понимании отношения между силами красок.

«Восход солнца над Невой», 1830


Если в числе произведений Воробьёва было немного чисто художественных, то это следует приписать не недостатку таланта в нем, а тому обстоятельству, что много лет он, относительно выбора сюжетов и отчасти способов их обработки, был в зависимости от посторонних указаний. Таковы, например, его картины, относящиеся к войне 1828 г., большая часть его перспективных картин святынь Иерусалима, изображения парадов, торжественных въездов и т. п. работы, в которых безусловная верность с действительностью была господствующим требованием. Большая часть деятельности Воробьёва была служебно-художественная и только в редких случаях он беспрепятственно отдавался художественному настроению, причем он передавал не только общие впечатления от широких пространств, но занимался и мирной жизнью природы, как это видно в некоторых видах Парголова. Самая оригинальная его художественная попытка, впрочем, более смелая, чем успешная, это — «Гроза» (удар молнии в дерево), с человеческой фигурой, скрывающейся от страшного явления, оптическая задача, почти невозможная для живописи. Техника картин Воробьёва полна знания, обдумана и закончена, но при всем том свободна…» (Ф.Петрушевский).

Сын — Воробьёв Сократ Максимович (1817—1888) — русский живописец-пейзажист и гравер, академик, профессор. Продолжал дело отца — преподавал в Императорской Академии художеств, где руководил классом пейзажной живописи.

«Набережная Невы у Академии художеств», 1835


Народилася Євгенія Костянтинівна ЕВЕНБАХ (17 серпня 1889, Кременчук — 18 липня 1981, Ленінград) — художниця, майстер графіки, член Спілки художників СРСР. Перша дослідниця петриківського розпису.

Народилася в родині залізничників у Кременчуці. Освіту отримала в гімназії м. Катеринослава. 1910 року продовжила навчання в Імператорському товаристві заохочення мистецтв у Миколи Реріха. У 1911 і 1913 протягом двох експедицій за дорученням Дмитра Яворницького збирала і перемальовувала зразки народної творчості Катеринославщинини, вперше відкривши для широкого загалу петриківський розпис. Фрагменти стінописного декору хат фіксувала у вигляді замальовок і кальок; третина зразків – петриківський розпис. Знайомство 1913 року із Т. Патою дало поштовх до вивчення, колекціонування творів мистецтва українських народних художників. Копіювала монументальний живопис Київської Русі та Грузії.

1918-21 навчалась у Петроградських державних вільних художніх майстернях у Василя Шухаєва. З 1920-тих років співпрацювала з дитячими видавництвами над книжковими ілюстраціями. В 1930-ті роки ілюструвала підручники для народів Крайної Півночі, подорожувала Далеким Сходом та Амуром. Авторка живописних і графічних пейзажів, портретів, жанрових композицій, ілюстрацій до дитячих книжок.

«Юріїв монастир. Золоті бані», 1920. Папір, акварель


Народився Уча (Ілія) Малакійович ДЖАПАРІ́ДЗЕ (17 серпня 1906, с. Гарі, Грузія – 06 липня 1988, Тбілісі) – грузинський живописець і графік. Народний художник Грузинської РСР (1946) та СРСР (1963). Дійсний член АМ СРСР (1958). Сталінська премія (1942). Державна премія ім. Ш. Руставелі (1987).

У 1922—1924 роках вчився в Народній художній студії М. Тоїдзе. Закінчив Тбіліську Академію мистецтв у 1931 (викладач Л. Ґудіашвілі). Працював у ній від 1936: 1939–88 – зав. кафедрою живопису і композиції, 1942–48 – ректор, від 1944 – професор. Голова Спілки художників Грузії (1954–72).

Автор портретів, історичних і жанрових полотен у реалістичному стилі, позначених прагненням до героїзації та романтизації образів. Звертався до української тематики (портрети Т.Шевченка, Лесі Українки). Автор ілюстрацій до книг Ш. Руставелі, Г. Табідзе (1937), І. Чавчавадзе (1952). У Тбілісі відкрито Будинок-музей Джапарідзе.

«Гордість дідуся» 1955


Народився Леонід Григорович ФАЩЕНКО (17 серпня 1937, Запоріжжя - 30 січня 2010, там само) - запорізький художник.

Від 1952 по 1957 рік навчався в Дніпропетровському художньому училищі. Надалі жив і працював у Запоріжжі. Молодий художник стає активним учасником багатьох обласних і республіканських виставок, за результатами яких його 1966 року прийняли в члени Спілки художників України.

Леонід Фащенко - художник ліричного пейзажу, для якого головне - передати настрій, стан природи. Його улюблена тема - природа рідного краю. Творчість художника відзначена індивідуальною живописною манерою, багатою барвистою палітрою з безліччю відтінків. Л.Г. Фащенко - лауреат премії ім. І. Бродського (1993). Його роботи зберігаються в Запорізькому художньому музеї, в численних приватних збірках в Україні та за кордоном.

«Міський пейзаж. Зима.»


Народився Микола Миколайович ПРОКОПЕНКО (17 серпня 1945, смт Лиманське Одеської області) – одеський художник, живописець, графік, книжковий графік-ілюстратор. Народний художник України (2015). Заслужений художник України.

Навчався в Одеському державному художньому училищі ім. М. Грекова (1964-1971), Київському державному художньому інституті (1971-1977, педагог з фаху – В. Болдирєв). Лауреат, дипломант і призер міжнародних, всеукраїнських та регіональних виставок, а також ряду міжнародних бієнале. Провів 56 персональних виставок, 9 бієнале. Учасник понад 250 всесоюзних, всеукраїнських, зарубіжних, міжнародних та регіональних виставок. Член Національної спілки художників України з 1988 року та Національної Спілки театральних діячів України.

«Кавунове літо»