17 июня -Музей українського живопису

17 июня

Народився Джованні Паоло ПАНІНІ (17 червня 1691, П'яченца - 21 жовтня 1765, Рим) - італійський художник і архітектор, відомий своїми роботами в жанрі міського пейзажу - «ведути».

Навчався живопису в рідній П'яченці у місцевих художників. У 20-річному віці переїхав до Риму, де займався у Бенедетто Луті. Досяг популярності своїми роботами з декорування палаців, почав викладати в Академії Святого Луки і у Французькій академії. Від 1754 очолював Академію Святого Луки.

Знаний своїми картинами з пам'ятками Риму в стилі ведута (детальне зображення повсякденного міського пейзажу). Багато його робіт, зокрема пейзажі руїн, мають особливу і химерну атмосферу з нереальною красою інтер'єрів і декорацій, які характеризують унікальний стиль капричіо. В його студії працювали син Франческо Паніні і Юбер Робер. Паніні справив значний вплив на творчість інших ведутистів - Антоніо Джолі, Каналетто і Бернардо Беллотто. Створив галерею портретів відомих людей свого часу, включаючи Папу Бенедикта XIV.

Портрет Паніні роботи Луї Габріеля Бланше «Давньоримські руїни і проповідь апостола Петра», Ермітаж, Санкт-Петербург


Народився Франц Олексійович РУБО (17 червня 1856, Одеса — 13 березня 1928, Мюнхен, Німеччина) — український і російський художник-баталіст французького походження, автор панорам «Штурм аулу Ахульго», «Оборона Севастополя», «Бородінська битва».

Народився в Одесі в сім'ї французького комерсанта, що влаштувався в Російській імперії. Вчився в Одеській рисувальній школі (1865-1877), а у 1878-1883 — в Мюнхенській академії мистецтв. Спеціалізувався на батальному живопису у майстерні Йозефа Брандта.

Після повернення до Росії отримав від тіфліського музею «Храм Слави» замовлення на серію картин з історії Кавказької війни. Крім цих картин, написаних в 1885–1895 рр., масштабним результатом його кавказьких етюдів стала панорама «Штурм аулу Ахульго», яка з великим успіхом демонструвалася у Парижі і Берліні, а в Росії вперше була показана на художньо-промисловій виставці в Нижньому Новгороді у1896. Збереглися лише її окремі фрагменти, що знаходяться нині в краєзнавчому музеї Махачкали. У 1889 році в залах Імператорського Товариства заохочення художників відкрилася перша персональна виставка Ф. О. Рубо.

«Штурм аулу Ахульго», 1888

«Базарний день»

У 1902-1904 під керівництвом Франца Рубо в передмісті Мюнхена група німецьких художників створила панораму «Оборона Севастополя» (відкрита 1905 року в Севастополі в зведеній для неї будівлі). Рубо ретельно вивчав історичні матеріали, розмовляв в учасниками оборони, які ще залишалися в живих, писав етюди з Малахова кургану. На його прохання на місцях боїв влаштовувалися інсценування бойових дій.

Іншою відомою його панорамою є «Бородінська битва». Робота над нею йшла в тих самих умовах, за участю І. Г.М'ясоєдова (була відкрита 1912 року в спеціальному павільйоні на Чистих Прудах у Москві; після тривалої реставрації її відтворили 1962 року в новій будівлі на Кутузовському проспекті).

Від 1903 — Рубо професор-керівник батальної майстерні Петербурзької академії мистецтв (серед його учнів був М.Греков). У1912 художник остаточно влаштувався в Німеччині. Не маючи останніми роками значних замовлень, жив майже в повному забутті.

Портрет Ф. О. Рубо «Кінний набіг на аул»


Народився Ульріх ХЮБНЕР (17 червня 1872, Берлін - 29 квітня 1932, Нойбабельсберг) - німецький художник-імпресіоніст.

Ульріх Хюбнер походив із артистичної сім'ї. Майбутній художник навчався живопису, вступивши 1892 року в Академію красних мистецтв в Карлсруе. У 1899 році він приєднується до культурного руху Берлінський сецесіон. Вже у 1905 році У.Хюбнер отримує премію Вілла Романа, ставши одним з перших лауреатів цієї найстарішої мистецької премії Німеччини. Митець жив у Берліні, працював у Берліні, в долині Гафель (Гафельланд), в літні місяці - у Гамбурзі, Любеку і в Травемюнде.

Художник особливо любив малювати види на море і зображення гаваней з кораблями. Велика кількість робіт У. Хюбнера зберігається в музеї Бенхауз в Любеку.

«Гамбурзький порт», 1909. Стара і Нова Національні Галереї, Берлін


Похоронен Леонид Иванович СОЛОМАТКИН (1837, Суджа, Курская губерния — похоронен 18 июня 1883, Санкт-Петербург) — русский художник-жанрист середины XIX века.

Осиротел в юном возрасте и был вынужден много работать. Был чумаком, посетил множество городов и деревень. Благодаря той среде, в которой он жил, Леонид Соломаткин прекрасно разбирался в народной жизни, что отразилось на его творчестве. Соломаткин начал рисовать и делать наброски, ещё будучи чумаком. В 1855 году поступил в Московское училище живописи и ваяния, где учился живописи до 1860 года. В 1861—1866 является вольноприходящим учеником Императорской академии художеств в Санкт-Петербурге. В 1862 году за картину «Именины дьячка» получил малую серебряную медаль.

Художник писал жанровые сцены из жизни простого народа. Одной из самых известных его работ является картина «Славильщики-городовые» (1864, оригинал утерян), которая впоследствии выдержала ряд авторских повторений. Среди других его работ: «Охотник» (1861), «У питейного дома» (1867), «Постоялый двор» (1870), «Пирушка», «За пенсией» (обе 1878), «Переезд с дачи», «Свадьба» и «Странствующие музыканты» (обе 1872), «Угощение сбитнем» (1868), «Артисты на привале» (1869), «Ряженые» (1872), «Петрушка» (1878). Так как художник постоянно нуждался, то он писал картины малого размера, многократно повторяя их.

Несмотря на получение художественного образования, Леонид Соломаткин вплоть до самой кончины вёл бедное существование и даже не всегда имел постоянное место для ночлега. Умер художник в больнице для бедных.

«Автопортрет» «Славильщики-городовые». 1872


Народилася Ольга Степанівна ХОХЛОВА (17 червня 1891, Ніжин, Україна — 11 лютого 1955, Канни, Франція) — балетна танцівниця українського походження, більш відома як перша дружина Пабло Пікассо та мати його сина Пауло.

Народилася в родині російського офіцера. Мати — Лідія Зінченко — була українкою за походженням. Раннє дитинство Ольги пройшло в Ніжині, однак у зв'язку з переведенням батька родина переїздить до Петербурга. Дівчина починає захоплюватись балетом і вступає до балетної школи. У 1912 року відбулося знайомство з Сергієм Дягілєвим — засновником та керівником нової школи російського балету. Невдовзі Ольга Хохлова стає балериною його трупи, у складі якої вона приїздить у 1917 році до Риму. Тут вона знайомиться с Пабло Пікассо, який здійснював оформлення кількох вистав трупи.

Спочатку Пікассо легковажно ставився до стосунків з Хохловою, та згодом захопився нею з усім притаманним йому темпераментом, але Ольга довгий час не відповідала взаємністю. Нарешті 12 липня 1918 року Ольга Хохлова і французький художник Пабло Пікассо побралися. Вона стала його першою законною дружиною. Цікавим є те, що вінчались вони в православній церкві Олександра Невського. На весіллі зібралася майже вся богема Парижа. Перед одруженням Ольга та Пабло уклали шлюбний контракт, за умовами якого все спільно нажите майно (в тому числі і картини Пікассо), належали їм обом, а при умові розлучення все ділилось порівну. 4 лютого 1921 року у них народився син Пауло (Поль). Кілька років молоде подружжя насолоджувалось сімейним життям. Вплив дружини на творчість художника проявився в тому, що в цей час Пабло вперше і востаннє пише портрети в реалістичному стилі.


Але сімейне життя не склалось. За кілька років подружнього життя між ними почало виникати все більше конфліктів. У їх основі було протистояння тих норм життя, що нав'язувала Ольга Хохлова і протесту Пікассо проти цього. У січні 1927 року Пабло заводить коханку — 17-річну Марі-Терезу Вольтер. Дійшло до того, що він навіть намалював подвійний портрет: Ольгу і Марі разом. Дружина не витримала постійної присутності у її домі третьої жінки і пішла від Пікассо. Ольга одразу подала на розлучення, але проти нього виступив сам Пікассо. Протест художника був пов'язаний не з тим, що художник досі любив дружину, а з тим що йому було не вигідним розлучення, оскільки Ольга була власницею половини майна. Пабло не хотів ділити свій статок, тому юридично їх шлюб продовжувався ще 20 років.

«Ольга Хохлова в мантильї», 1917. Малага, Музей Пікассо «Портрет Ольги Пікассо», 1923


Родился Мауриц (Маук) Корнелис ЭШЕР (17 июня 1898, Леуварден, Фрисландия – 27 марта 1972, Ларен, Нидерланды) – нидерландский художник-график. Автор знаменитых трехмерных объектов.

Родился в семье инженера, с детства отличался слабым здоровьем. Мальчик любил рисовать, но провалил школьный экзамен по этому предмету. Все же Мауриц сумел окончить Школу архитектуры и декоративных искусств в Харлеме. Огромное влияние на Эшера оказал его преподаватель – художник Самуэль де Мескита, с которым Мауриц поддерживал дружеские отношения вплоть до гибели Мескиты в Освенциме в 1944 году.

Во время поездки в Италию в 1921 году на молодого художника огромное впечатление произвело искусство Возрождения. Он полюбил этот край, каждый год бывал в Италии, где написал множество пейзажей. Эшер купил дом в Риме и хотел остаться здесь навсегда. Уже в те годы он начинает эксперименты со сферами, зеркалами, много занимается литографией. Его работы стали популярными в Нидерландах и Швейцарии, куда художник переселился в 1935.

«Рисующие руки», 1948

1937 год является переходным в творчестве Эшера, когда он сменил жанр пейзажа на создание произведений, изображающих геометрические конструкции. В том же году художник перебрался в Бельгию, а в 1941 – в Нидерланды. В те годы Эшер создает свои знаменитые «Метаморфозы» (1939).

Расцвет популярности творчества Эшера приходится на послевоенные годы. Он становится известен в США, много путешествует. Для сюжетов «классических» произведений Эшера («Рисующие руки», «Метаморфозы», «День и ночь», «Рептилии», «Встреча», «Дом с лестницей» и т. д.) характерно остроумное осмысление логических и пластических парадоксов, неординарное использование перспективы. Многие графические и концептуальные находки Эшера вошли в число символов XX века. Нередко идеи своих работ Эшер брал из научных журналов. Сам художник писал: «Хотя я абсолютно несведущ в точных науках, мне иногда кажется, что я ближе к математикам, чем к моим коллегам-художникам».

«Автопортрет», 1929 «Относительность», 1953


Народився Сабін БЕЛАША (17 червня 1932, Добрічень, Королівство Румунія - 1 квітня 2008, Бухарест, Румунія) - один з найбільш відомих сучасних румунських художників. Сам Белаша позиціонував свої твори як «космічний романтизм».

У 1955-му Белаша закінчив Інститут образотворчих мистецтв ім. Ніколає Григореску в Бухаресті, потім навчався в Італії - в Сієні і Перуджі. Белаша зізнавався що, черпав натхнення для своїх творів в Італії, часто її відвідував, улюбленим його місцем була Флоренція.

У 1968-1978-х роках Белаша створив серію з 19 фресок, що відображають «румунський дух», історію і культуру румунів, які прикрасили стіни фойє Ясського університету та отримали поетичну назву «Зал втрачених кроків». Ці роботи принесли художнику популярність.

У 1973 році за солідну винагороду на замовлення мерії Бухареста Белаша написав сімейний портрет президента СРР Ніколає Чаушеску і його дружини Олени Чаушеску. Пізніше художнику пригадали його картину, і він був звинувачений в прославлянні культу особи Чаушеску. У той же час творчість Белаша йшла врозріз з пануючим тоді соцреалізмом. Він ніколи не писав картин за тематикою і стилю близьких соцреалізму, не зображував робітників і селян, побут простих людей.

Відмінними рисами його творчості було зображення нарівні з людьми напівлюдей-напівзвірів і міфічних тварин, наділених людськими рисами. У більшості його картин колірна гамма складається з відтінків синього і блакитного.



17 червня 2005 року в Києві відкрився перший в Україні приватний Музей сучасного мистецтва.

Засновник музею - бізнесмен і меценат Сергій Цюпко - почав збирати свою колекцію понад 20 років тому. Спочатку інтерес художника викликав нефігуративний живопис сучасних українських художників, але поступово зібрання розширилося до українського живопису другої половини ХХ століття і охоплює творчість художників різних шкіл і всіх регіонів країни.

У музеї можна побачити також колекцію старовинної української ікони, картини класиків українського живопису початку ХХ століття, широку експозицію творів епохи соцреалізму і роботи майстрів андеграунду 1960-1970-х років. Колекція нараховує понад п’ять тисяч творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва, створених більш ніж 700 авторами.

У Музеї працює бібліотека; у лекційній залі проходять теоретично-практичні заходи: майстер-класи, лекції, семінари, круглі столи, конференції із запрошенням українських та іноземних мистецтвознавців, художників, кураторів, галеристів і всіх, кого цікавить стан і проблеми сучасного мистецтва в Україні та його презентація за межами нашої держави.

Адреса музею: Київ, вул. Кирилівська,41 В залах музею