17 апреля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

17 апреля

Народився Семен Федорович ЩЕДРІН (17 квітня 1745, Санкт-Петербург - 13 вересня 1804, Санкт-Петербург) - родоначальник російського пейзажного живопису, перший професор пейзажного класу АМ.

Був сином солдата лейб-гвардії Преображенського полку. У 1759 вступив до Академії мистецтв, закінчив її в 1765 із золотою медаллю. Отримав право на пенсіонерську поїздку - спочатку в Париж, потім у Рим, де затримався понад термін свого пенсіонерства на чотири роки. У Римі на нього великий вплив зробили ідеї класицизму про те, що творчість має існувати в суворих канонах і орієнтуватися на античне мистецтво.

Повернувшись до Петербурга в 1776 році, Щедрін стає професором пейзажного живопису. Йому також було доручено зафіксувати види палаців і парків Катерини II. У 1799 він очолює новий клас пейзажного живопису в Академії мистецтв. Під керівництвом Щедріна виросло кілька поколінь російських живописців. Композиція всіх його робіт однакова і відповідає правилам академічного класицизму.

«Пейзаж в околицях Петербурга». Державна Третьяковська галерея, Москва


Народився Олександр Веніамінович ХВОСТЕНКО-ХВОСТОВ (17 квітня 1895, с. Борисівка, нині Білгородська обл. - 16 січня 1967, Київ) - український театральний художник, один з основоположників української сценографії. Живописець. Народний художник УРСР (1945).

Навчався в 1907-1917 роках у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. У 1918-1919 роках займався в художній майстерні Олександри Екстер в Києві. Від 1920 працює як театральний художник в Харкові і Києві, як правило, в конструктивістському стилі. Оформив у 1921 році першу в Україні постановку «Містерії-Буф» Володимира Маяковського в харківському Героїчному театрі. Від 1925 - головний декоратор Харківського театру опери та балету. Створив сценічне оформлення опер Ш. Гуно, Дж. Россіні, Р. Вагнера, Ж. Бізе, М. Лисенка та ін.

Ескіз кабалістичної завіси до опери С. Прокоф'єва «Любов до трьох апельсинів». 1926

У 1927 році Хвостенко-Хвостов брав участь у Всеукраїнській художній виставці «Х років Жовтня» (поряд з О. К. Богомазов, В. Г. Меллером, В. Є. Татліним, В. Н. Пальмовим та іншими).

У Київському театрі опери та балету оформив вистави "Червоний мак" Р. Глієра (1928), "Джонні грає" Е. Кшенека (1929), "Золотий обруч" Б. Лятошинського (1930), "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського (1935), "Продана наречена" Б. Сметани (1937), "Щорс" Б. Лятошинського (1938), "Лісова пісня" М. Скорульського (1946), "Галька" С. Монюшка (1946), "Утоплена" М. Лисенка (1950) і ін.

«Київ зимовим вечером», 1954


Народився Марк ВЛОДАРСЬКИЙ (Генріх ШТРЕНГ) (17 квітня 1898, Львів – 23 травня 1960, Варшава) – український і польський художник, педагог. Був одним з провідних представників авангарду Львова міжвоєнного періоду. Його інтимна і лірична творчість розвивалася під впливом Фернана Леже і французького сюрреалізму.

Генріх Штренґ у 1921-1924 рр. навчався у майстерні Казимира Сіхульського (Державна промислова школа у Львові) на відділі декоративно-прикладного мистецтва. 1924-1926 – виїжджає в Париж, де навчається у майстерні Фердинанда Леже. 1928 – перша виставка у Львові, мистці іменують себе „конструктивістами”. 1929 – входить до об’єднання мистців Артес; 1930-1932 – виставки Артесу у Львові, Варшаві, Кракові та Тернополі. 1930-ті – Генріх Штренґ анґажується у ліве середовище, бере участь у багатьох виставках у Варшаві, Львові, у Швеції та на Балканах.

«Людина з грамофоном», 1926

З початком Другої світової війни Штренґ бере участь як солдат у вересневій кампанії. По закінченні боїв повертається до Львова. У 1940 – член Оргкомітета по утворенню Львівської організації Спілки художників України, бере участь у виставці образотворчого мистецтва західних областей України у Москві та Києві, знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, художницею Яніною Брош.

Під час німецької окупації Генріх Штренґ переховується у знайомих та друзів та на якийсь час потрапляє до Янівського концтабору, звідки втікає ймовірно у 1942 році. Змінює прізвище та ім’я на Марк Влодарський. У Львові наново підписує свої довоєнні роботи своїм новим прізвищем. Знищує документи, які ідентифікують його як Генрика Штренґа. Брав участь у Варшавському повстанні, знову потрапляє до концтабору Штуттгоф біля Ґданська.

1945 – повертається до Варшави. Залишається під своїм окупаційним прізвищем. Після війни до кінця 40-х років бере участь у численних виставках. Протягом одного навчального року Влодарський був деканом факультету живопису Академії мистецтв у Варшаві, отримує звання професора. У наступні роки бере участь у виставках, в тому числі у Мюнхені, Белграді, Любляні, Заґребі, Скоп’є, Варшаві, Каїрі, Александрії, Дамаску, Багдаді, Венеції, Амстердамі, Копенгаґені.

«Натюрморт кришталь і балія», 1930


17 квітня 1898 року відкрився Музей Конде — музей у замку Шантійї, що за 40 км на північ від Парижа, на території найбільшого у Франції родинного володіння принців. Зібрання музею Конде нараховує близько 800 робіт старих майстрів і за розмірами та значенням є одним з кращих у Франції. В ньому представлені полотна Фра Анжеліко, Рафаеля, Пуссена, Енгра, Делакруа, Клуе, Ватто. Щороку музей приймає близько 250 000 відвідувачів.

Генріх Орлеанський, герцог Омальський, син короля Луї-Філіпа I, у 1897 році заповів замок Шантійї з усіма колекціями, що знаходяться там, Інституту Франції. Згідно із заповітом герцога, жоден предмет з його колекцій не може бути вивезений за межі садиби Шантійї, а постійна експозиція не повинна змінюватися. Зали музею виглядають в даний час так само, як в рік його заснування.

Кабінет рисунка налічує 2 500 одиниць зберігання. У бібліотеці музею зберігаються 1 500 манускриптів, з них 200 ілюмінованих. У музеї також є колекції гравюр, портретної мініатюри, скульптури, зібрання творів античного мистецтва, фотографії та предметів декоративного мистецтва - меблів та порцеляни.

Замок Шантійї Із зібрання музею: Рафаель Санті. «Мадонна з вуаллю», бл. 1508


Народився Антон Олексійович ШЕПА (17 квітня 1928, с. Підгоряни Мукачівський р-н, Закарпаття — 4 липня 2014, Закарпаття) — український художник-живописець. Заслужений художник України (2008), лауреат обласної премії ім. Й.Бокшая і А. Ерделі.

У віці шести років залишився без матері у багатодітній родині. 1948 року вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (факультет монументального живопису). Учився у Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. У 1954 році закінчив Інститут у класі Романа Сельського. Від 1954 року в Ужгороді працював паралельно в галузі монументального і станкового живопису, поєднуючи роботу з викладанням живопису в Ужгородському училищі прикладного мистецтва впродовж семи років.

1957 року дебютував одночасно на республіканській (Київ), всесоюзній (Москва), міжнародній (Москва) виставках творів молодих художників до VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. З 1957 учасник майже всіх республіканських, багатьох всесоюзних виставок українського мистецтва закордоном: Австрія, Кіпр, Японія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Німеччина, Монголія та інші держави. Член Національної спілки художників України від 1960 року. Із початку 60-х р.р. у творчих відрядженнях відвідав більшість республік СРСР, а також побував і за кордоном в Румунії, Чехословаччині, Угорщині, Югославії. У 1970 році Шепа переїжджає у місто Київ, де творчо працює і живе до 2004 року. У 2004 році повертається на Закарпаття і поселяється у с. Кольчино (Мукачівський р-н.).

У радянський час його неодноразово звинувачували у формалізмі, називали фовістом та «закарпатським Ван Гогом». Основні роботи станкового живопису: «Карпатський край» (1966), «Гуцульщина» (1968), «Старе Закарпаття» (1969), “Карпатська осінь(1968)”, “Карпатська весна (1966)”, “Весна в горах(1969)”, “Ужанська долина (1969)”, “На поточку прала (1966)”, “Колядники (1987)”, “Весілля (1969)”, “Свято в с. Опорець (1971)”. А. Шепа відомий своїми монументальними живописними творами, нажаль більшість яких не збереглися: «Карпатські опришки» і фреска «Легенда про Пинтю» в с. Буштині, «Верховинське весілля» та «Суворі Бескиди» в с. Нижні Ворота. Із монументальних робіт, які уціліли, є розписи в церкві монастиря с. Імстичево (1996 р.), будинку культури с. Петрово та одне з приміщень в замку «Паланок» м. Мукачево (1998 р.).

«Квіти», 1968


Народився Володимир Володимирович КО́ХАЛЬ (17 квітня 1941, м. Тирасполь, Молдова) – живописець. Заслужений художник України (1985).

Закінчив Київський художній інститут у 1971 (викладачі - О. Басанець, В. Шаталін). Член Національної спілки художників України від 1974. Заступник голови Київської організації НСХУ наприкінці 1990-х рр.. Створює пейзажі, натюрморти, полотна на історичні і побутові теми у реалістичному стилі. Батько художниці Наталії Кохаль.

Твори: «Прибій», «Весна в старому Криму», «Осінній букет» (усі – 1970-і рр.), «До свята» (1973), «Балада про знамено» (1978), «Г. Книшов» (1981), «На безіменній висоті» (1985), «Смута» (1992), «Зустріч Ярослава Мудрого із братом» (2008), «Гопак» (2010).

«На безіменній висоті». 1985


Народився Пітер ДОЙГ (17 квітня 1959, Единбург, Шотландія) - британський художник, який працює в руслі магічного реалізму. Помітна фігура ренесансу фігуративного живопису.

Виріс у Канаді та на карибських островах Тринідад і Тобаго. У Лондоні навчався в коледжах St. Martin's і Chelsea, подружився з багатьма представниками руху «Молодих британських художників». У 2002 році знову переїхав на Тринідад. У 2008 в лондонській галереї Тейт пройшла ретроспективна виставка Дойга.

Працює в жанрі пейзажу. Його картини складні і красиві, що здобуло йому любов критики і публіки, втомлених від саркастичного постмодерністського мистецтва. Художник любить зображати дикі, пустельні місця, де видно сліди присутності людини: самотні човни, покинуті будинки...

Безпомилково впізнаваний стиль живопису митця можна охарактеризувати як фігуратив і абстракцію одночасно. Мерехтіння лаку створює якусь завісу, руйнуючи тим самим відчуття простору. У 2007 році картина Дойга «Біле каное» була продана на аукціоні Sotheby's за $ 11.2 мільйонів доларів, що в той момент було рекордом для живого європейського художника.

«Біле каное». 1990–1991.