17 января -Музей українського живопису

17 января

Родился Антонио дель ПОЛЛАЙОЛО (Антонио ди Якопо Бенчи) (17 января 1433, Флоренция – 4 февраля 1498, Рим) – итальянский живописец, скульптор, ювелир и гравёр. Представитель флорентийской школы позднего кватроченто*.

Работал в содружестве с братом, Пьеро дель Поллайоло (1443–1496). Поллайоло наряду с Боттичелли и Верроккио был одним из создателей нового художественного направления, существенно отличающего флорентийскую школу последней трети XV в. (т. н. эпохи Лоренцо Великолепного) от предшествующего этапа флорентийского Раннего Возрождения. Поллайоло занимает важное место в истории европейской гравюры.

*Кватроче́нто, также кваттроченто (итал. quattrocento, «четыреста», сокращенно от mille quattrocento — «тысяча четыреста») — общепринятое обозначение эпохи итальянского искусства XV века, соотносимой с периодом раннего итальянского Возрождения.

«Портрет молодой женщины».
1465. Государственный музей. Берлин
«Святые Винсент, Иаков и Евстахий».
Около 1466. Галерея Уффици, Флоренция


Помер Йоса БУСОН (1716, с. Кема повіту Хіґасінарі провінції Сеццу — 17 січня 1784, Кіото) — японський культурний діяч, поет і художник періоду Едо. Представник поетичного жанру хайку та художнього стилю нан-ґа. Справжнє прізвище — Таніґуті. Мав багато псевдонімів.

Походив з родини заможного селянина. В середині 1730-х він самостійно вирушив до міста Едо навчатися малюванню, китайській і японській поезії. 1737 року хлопець став учнем Хаяно Хадзіна, наступника легендарного Басьо. Після смерті наставника 1742 року, він перебрався до міста Юкі в провінції Сімоцуке, де став навчатися у майстра Ісаоки Ґанто. 1745 року Бусон прийняв чернечий постриг у монастирі Ґуґьо, який прикрасив своїми настінними розписами.

Бусон віддавав перевагу китайському стилю над японським, малюючи переважно тушеві пейзажі та образи китайських божеств і святих. Завдяки завершенню в 1763 році двох великих настінних розписів «Гори і води» та «Дикі коні» він здобув у столиці визнання одного з провідних художників.

«Зозуля»

Протягом 1764—1772 років Бусон переважно займався малюванням. В цей час він здійснив подорож до провінції Санукі в 1766—1768 роках, де розвинув оригінальну техніку передачі кольору відтінками туші. Після цього 1771 року Бусон спільно з Іке но Тайґою створив серію картин «Десять зручностей, десять приємностей», яка вважається шедевром японського інтелектуального стилю будзін-ґа нового часу. Бусон також активно почав складати нові хайку, використовуючи мотиви японської класичної літератури й історії та естетичні прийоми китайської романтичної поезії.

Сам Бусон мислив себе не стільки як поет, скільки як художник. Проте японські інтелектуали вважали навпаки і щорічно сходилися до Кіото, аби отримати настанови від від Бусона-поета. Після 1777 року літературна активність Бусона спала. Він повністю присвятив себе малюванню, переклавши турботи поетичної школи на плечі учня Кіто.

Йоса Бусон (портрет пензля Ґосюна) «Круки і яструб»


Родился Леон (Антуан-Леон) МОРЕЛЬ-ФАТИО (17 января 1810, Руан — 2 марта 1871, Париж) — французский художник-маринист.

Родился в семье мелкого дворянина. В 1827 году обучался навигации в Британской палате торгового флота. Путешествовал по Италии и Ближнему Востоку, изучая живопись. В 1830 году Морель-Фатио входил в состав французского флота во время экспедиции в Алжир. После этого он написал ряд рисунков и картин, которые принесли ему успех в салоне 1833 года. В 1836 году Луи-Филипп заказал художнику картины, описывающие захвата Алжира французами для исторического музея в Версале. Принимал участие в плавании с адмиралом Жан-Пьером, а в 1840 году написал картину о возвращении Наполеона во Францию.

Морель-Фатио занимался и государственной деятельностью — был ассистентом куратора, а затем куратором военно-морской коллекции Лувра, в 1850 году он создал этнографический и китайский отделы музея. С 1860 по 1869 годы он был мэром в 20-м округе Парижа. Кавалер ордена Почётного легиона (1846).

«Королева Виктория в Шербуре, 6 августа 1858»


Родился Эжен КАРРЬЕР (17 января 1849, Гурнэ, департамент Сены и Марны — 27 марта 1906, Париж) — французский живописец и график.

Учился в Национальной высшей школе изящных искусств в Париже у А. Кабанеля. Писал наполненные чувством жанровые картины, особенно удачно передавал тему материнства. Автор ряда религиозных полотен и психологических портретов Доде, Анатоля Франса, Поля Верлена, Родена, Э. Гонкура и др.

Особенностью стиля является преднамеренная бедность палитры, которую художник сократил до нескольких тонов серого цвета. Резкое разделение картины на планы, также является отличительной чертой живописи Эжена Каррьера. Также занимался литографией и сценографией. В 1898 году создал фрески для Сорбонны и парижской ратуши. В 1897 году организовал частную художественную школу — Академию Каррьер (фр. Acadèmie Carrière), в которой, среди прочих, некоторое время учились Анри Матисс и Андре Дерен.

Автопортрет «Женщина с ребенком на коленях»


Народився Іван Іванович ТРУШ (17 січня 1869, Висоцько, Бродівський повіт, Австро-Угорщина — 22 березня 1941, Львів) — український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині. Зять Михайла Драгоманова. Його називали поетом кольору та Сонця.

Вчився у Краківській Школі образотворчих мистецтв (1891 — 1897, у класі Леона Вичулковського і Яна Станіславського), у Відні (1894) і Мюнхені (1897, у Антона Ажбе); під час студій у Кракові приятелював з Василем Стефаником.

З 1898 у Львові, де включився в українське мистецьке і громадське життя, зблизився з Іваном Франком і Науковим Товариством ім. Шевченка (НТШ), для якого виконував різні мистецькі роботи (зокрема портрети).

«Портрет Івана Франка», 1940

Труш здійснив мистецькі подорожі до Криму (1901 — 1904), Королівства Італія (1902, 1908), Єгипту і Палестини (1912). Ініціював і організував перші мистецькі професійні товариства в Галичині: Товариство для розвою руської штуки (1898) та його три виставки, Товариство прихильників української науки, літератури і штуки (1905) і його першу «Виставку українських артистів», в якій взяли участь також київські митці: Михайло Жук, Микола Бурачек, Фотій Красицький. 1905 видавав (з С. Людкевичем) перший український мистецький журнал «Артистичний вісник». Виголошував прилюдні лекції з мистецтва і літератури, виступав як критик і публіцист.

«Біля берегів Італії», 1900-1910-і

Іван Труш — один з найвизначніших українських митців-імпресіоністів, вельми своєрідний колорист. Своєю творчістю він розпочав відродження галицького малярства. В численній мистецькій спадщині Труша понад 6 000 робіт, переважно пейзажів. Мазок картин Труша соковитий, колорит спершу живий, у пізніших картинах стонований. Труш дав також чимало жанрових картин («Гагілки», «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», «Прачки», «Гуцулки біля церкви», «Араби в дорозі», «Арабські жінки»), які відзначаються лаконізмом мистецької мови і простотою композиції. Труш створив галерею психологічних, академічних за типом, портретів.

«Тремібітарі»

Перша виставка Труша відбулася у Львові 1899 р. Відтоді часто виступав з індивідуальними виставками та брав участь в збірних виставках українських і польських митців у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Познані, Варшаві, а також Лондоні, Відні, Софії. Велика ретроспективна виставка його творів відбулася посмертно у Львові 1941 року. Найбільша колекція його картин знаходиться у Львівському національному музеї. Там же, у Львові, діє Художньо-меморіальний музей І.І. Труша, споруджено пам'ятник художнику.

Крізь усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу (створив декілька цих однойменних пейзажів), широкої, розлогої, обшарпаної вітрами, паленої сонцем, проте усе ж таки вільної і прекрасної… Цей образ вважають символом самого автора.

«Самітня сосна», 1930-і


Народився Бернард Михайлович КРАТКО́ (справжнє ім'я – Арон-бер Шимон; 17 січня 1884, Варшава, Російська імперія — 1 серпня 1960, Київ) — український скульптор єврейського походження, чоловік скульпторки Жозефіни Діндо. Професор Київського художнього інституту (1925–1936).

Працюючи учнем типографії, навчався у вечірній школі мистецтв при музеї в майстерні К. Дуніковського. У 1901–1906 роках навчався у Варшавському художньому інституті (спочатку живописний факультет, потім скульптурне відділення). По закінченні інституту був премійований поїздкою до Німеччини, Єгипту, Італії. Зацікавившись єврейським народним мистецтвом, у 1910–1911 роках їздив Польщею в пошуках старосвітських ритуальних предметів і традиційного одягу. 1913 року виконав для Варшави декоративну скульптуру-фонтан «Чотири пори року».

В 1916 році переїхав до Петербурга, а в 1918 році — в Україну до Києва, у 1920 році до Харкова (1920–1925), а потім працював у Київському художньому інституті (1925–1935), де викладав скульптуру. 7 грудня 1937 заарештований за звинуваченням у зв'язках «з ворогом народу Бойчуком» і засуджений до заслання на невизначений термін» до Середньої Азії. Місцева влада м. Чарджоу (Туркменістан) кате¬горично заборонила Кратко займатися мистецтвом. Працював штукатуром, організував для робітничої молоді студію рисунка й живопису, налагодив в謬готовлення малої скульптури для місцевих потреб.

У 1945 році знову повернувся до Києва, у 1948 році переїхав на Донбас. Після смерті Сталіна переїхав до Києва. Створював погруддя, портрети, композиції, пам’ятники. Більшість творів Бернарда Кратка втрачено, але деякі з них зберігаються в Національному художньому музеї України.



Родился Иштван СЬОНИ (17 января 1894 – 30 августа1960, Забегени) – венгерский живописец и график.

Родился близ Будапешта. Учился в Академии художеств в Будапеште. В 1914 году приехал учиться живописи в колонию венгерских художников в Надьбани. Был первым учеником Кароля Ференчи (Ferenczy Károly), основавшего там школу, затем учился у Иштвана Рети (Réti István). В конце 1920 художник поселился в Забегень (Zebegény). Основываясь на «надьбанских» традициях, он создал свой стиль в солнечных цветах и мягких тонах. Писал лирические пейзажи, жанровые картины. С 1938 года и вплоть до своей кончины он был преподавателем в художественной школе.

В 1967 году в Забегени открыт музей художника

«Автопортрет». 1928 «Голубой Дунай». 1935


Народився Василь Іванович СОКОЛЕНКО (17 січня 1922, с.Петриківка Дніпропетровської обл.) — український майстер народного декоративного розпису та графіки, заслужений майстер народної творчості України. Член Національної спілки художників України з 1962 року.

1941 року закінчив Петриківську школу декоративного розпису, де навчався у славетної майстрині Тетяни Пати. У роки Другої світової війни був солдатом. У повоєнні роки повернувся до свого покликання – вже у 1949 брав участь в обласній художній виставці. Потім були численні всеукраїнські і міжнародні експозиції. Мотиви для своїх орнаментальних композицій він бере як традиційні, так і стилізовані ним квіти та злаки. Охоче малює В. Соколенко також птахів – реальних і фантастичних.

З 1971 по 1992 роки працював головним художником на фабриці петриківського розпису. Завдяки йому повернувся з небуття дерев'яний посуд, який здавна був у вжитку в запорізьких козаків. Краса цих речей чудово гармонує з характером ненав'язливого витонченого розпису. За 20 років педагогічної роботи гуртках-студіях та дитячій художній школі В.Соколенко вніс значний вклад у підготовку молодої зміни Петриківки. Багато його учнів стали майстрами і успішно творчо працюють у петриківському розписові.

Родина Соколенків — одна з найвідоміших серед послідовників та продовжувачів петриківського розпису. У часи перебудови Василь Іванович власноруч збудував хату-музей, що отримала статус і назву «Народний музей Соколенків». Тут зібрано до 600 експонатів — це роботи самого майстра, а також дружини, учнів і онуків Світлани Туренко і Дмитра Соколенка.



Народився Євген Спиридонович ЛОГВИНЕНКО (17 січня 1944, с. Володарське Кокчетавської обл.. Казахстан) – дніпровський живописець, майстер тематичної картини і пейзажу. Заслужений художник України (2015).

Народився в Казахстані. 1950 року родина повернулась до. Дніпропетровська. У 1964 році Євген Логвиненко закінчив Дніпропетровське художнє училище. Продовжив навчання у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна AM СРСР, який закінчив у 1975. За дипломну роботу – картину «У звільненому селі» - отримав оцінку «відмінно». Член Національної спілки художників України з 1977.

Автор картин на історичну та сучасну тематику, а також – міфологічну та біблійну. Часто звертається до теми козацтва. Пише портрети і натюрморти. Основні твори: «У звільненому селі» (1975), «Портрет вчительки» (1975), «Початок» (1976), «Техогляд» (1977), «Весни цвітіння» (1977). Роботи художника брали участь у багатьох всеукраїнських та міжнародних виставках. Після 1990 року картини художника виставлялися в Австрії, Англії, Угорщині і Канаді.

«Страта на Голгофі», 1992