16 ноября -Музей українського живопису

16 ноября

Софонисба АНГИССОЛА (ок. 1532, Кремона — 16 ноября 1625, Палермо) — итальянская художница, первая известная художница эпохи Ренессанса.

Родилась в аристократической семье. В 27 лет Ангиссола, бывшая уже признанным живописцем, приехала в Испанию ко двору короля, чтобы служить придворной художницей и придворной дамой королевы Елизаветы Валуа. В последующие годы писала, в основном, официальные придворные портреты. Лучшие из них (Елизаветы Валуа и Анны Австрийской) динамичны и полны жизни. Возвращаясь в Италию, Софонисба познакомилась с Орацио Ломеллино, бывшим капитаном судна, на котором она плыла. Они полюбили друг друга с первого взгляда и вскоре поженились в январе 1580 в Пизе. Брак был исключительно счастливым, хотя муж был значительно моложе 47-летней художницы. В Генуе, в большом доме, где жила семья её мужа, Софонисбе были созданы прекрасные условия для творчества, отдельные апартаменты и собственная мастерская. Многие художники приезжали к ней учиться. Её успех открыл путь в художники другим женщинам эпохи Ренессанса, таким как Лавиния Фонтана, Барбара Лонги, Феде Галиция и Артемизия Джентилески.

В последние годы жизни Ангиссола писала не только портреты, но и полотна на религиозные темы, как и в дни своей юности. Однако многие её картины были впоследствии утрачены. Удачная торговля мужа и щедрая пенсия от Филиппа II позволили ей свободно заниматься живописью и комфортно жить. Она была ведущим портретистом в Генуе, пока не переехала в Палермо, где, почти ослепнув, провела последние годы жизни.

«Автопортрет» «Трое детей с собачкой»


Крещён Барент ФАБРИЦИУС (16 ноября 1624, Бемстер — 20 октября 1673, Амстердам) — голландский художник, вероятно, ученик Рембрандта, брат художников Карела и Йоханнеса Фабрициусов.

В 1657—59 гг. он жил в Лейдене, где был членом гильдии св. Луки. По датам, проставленным на картинах, дошедших до нашего времени, видно, что он работал ещё в 1672 г. В этих картинах он является очень неровным: то замечательным мастером, близким к Рембрандту, отличающимся свободой и мягкостью кисти, блеском золотистого общего тона красок и отлично разыгранной светотенью, то посредственным рисовальщиком, суховатым по кисти, впадающим в неестественно-красный тон и неприятную синеватую черноту теней.

«Автопортрет в образе Иоанна Богослова» «Портрет семейства архитектора ван дер Гельма» (Амстердамский музей)


Народився Франсуа-Жозеф НАВЕЗ (16 листопада 1787, Шарлеруа - 12 жовтня 1869, Брюссель) - бельгійський художник.

Ф.-Ж.Навез у своїй творчості дотримувався неокласичного напрямку живопису. Навчався спершу у П'єра Франсуа в Брюсселі, а потім в Парижі у Жака-Луї Давида. У 1810 році, спільно з іншими бельгійськими художниками, засновує Товариство любителів художньої живопису. У 1817-1822 роках здійснює подорож по Італії, в цей період своєї творчості знаходиться під впливом живопису Енгра.

У 1835-1862 роках Навез - директор Королівської Академії витончених мистецтв у Брюсселі. Був учителем таких художників, як Жан-Франсуа Портель, Фанні Гіфс, Альфред Стівенс. Навез отримав визнання як чудовий портретист, писав також картини на міфологічні та історичні теми.

Автопортрет, 1826 «Хвора дитина», 1844


Родился Михаил Иванович ЛЕБЕДЕВ (4 ноября 1811, Дерпт — 13 июля 1837, Неаполь) — русский живописец-пейзажист.

Сын крепостного. В 1826 году отец вместе с семьей записался в «мещанский оклад», и юноша получил возможность учиться. За полтора года в Дерптской гимназии проявил исключительные способности и по «Высочайшему повелению» Николая I в 1829 году был помещен в ученики Императорской академии художеств «за счёт Кабинета Его Величества». Учился у М. Н. Воробьёва и В. Е. Раева. Во время прохождения академического курса, Лебедев был награждён двумя серебряными медалями. В 1833 году, получив Большую золотую медаль за «Вид в окрестностях Ладожского озера» (приобретена Императором Николаем I, автору пожалован бриллиантовый перстень), был отправлен в качестве пенсионера Академии в Италию, где с жаром принялся трудиться над изучением южной природы и усвоением простой и верной передачи её эффектов. Плодом этих трудов было несколько десятков картин, поставивших его имя в ряду лучших пейзажистов того времени. Художник умер в возрасте 25 лет в Неаполе от холеры.

В картинах Михаила Лебедева присутствует динамизм, не характерный академической школе того времени, его работы оказали несомненное воздействие на последующее развитие пленэрной живописи в России.

«Аричча близ Рима»


Александр РАЧИНСЬКИЙ (1822, Львів, Галичина, Австрійська імперія - 16 листопада 1889 році, там же) - польський художник-портретист.

Спочатку навчався мистецтву живопису у Львові під керівництвом Яна Машковського. Потім до 1846 у Віденській академії образотворчих мистецтв і Мюнхенській академії мистецтв. Удосконалював майстерність у Національній вищій школі образотворчих мистецтв в Парижі. В період навчання створив ряд гумористичних малюнків про життя богеми і карикатур.

Близько 1857 здійснив поїздку до Італії, після чого повернувся на батьківщину і оселився у Львові. Був близьким другом Артура Гротгера, для багатьох полотен якого створив пейзажний фон. Був відомим портретистом, траплялося через нестачу коштів вимушений був писати портрети навіть з фотографій. Свої картини виставляв рідко: у Кракові в 1856-1858 рр. у Товаристві друзів витончених мистецтв, у Львові в 1868, 1877, 1878 і 1881. Був одним з творців львівського Товариства любителів витончених мистецтв і членом його Художньої комісії, а також директором Технічної академії. Кілька картин художника знаходяться зараз у Львівській галереї мистецтв та варшавському палаці-музеї Вілянув.

Автопортрет «Зуави в бою», 1858. Львівська національна галерея мистецтв


Народився Микола Львович СКАДОВСЬКИЙ (16 листопада 1846, с. Білозерка, Херсонський повіт - 11 червня 1892, Ланжерон під Одесою) - український художник. Автор переважно жанрових картин, але також пейзажів, портретів. Працював у своєму маєтку на Херсонщині та в Одесі. Один із засновників Товариства південноросійських художників.

Нащадок старовинного польського дворянського роду Скодовських. У 1865 році, дев'ятнадцятирічним юнаком, вступив до Московського університету. Одночасно записався вільним слухачем до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Деякий час займався в Дюссельдорфській академії мистецтв. Будучи заможною людиною, вивчав роботи провідних майстрів у кращих галереях Європи, відвідавши Рим, Падую, Флоренцію, Париж і Відень.

З 1876 року Микола Львович почав працювати в своєму власному ательє, в рідному селі Білозерка. Але відірваність від активного мистецького життя змусила його три роки по тому переселитися до Одеси, де він відразу набув багато друзів серед місцевих художників, артистів, музикантів. А садиба і майстерня в Білозерці стали центром літнього паломництва багатьох відомих художників. У його гостинному домі жили і працювали Геннадій Ладиженський, Микола Кузнєцов, який написав портрет Скадовського, відомі художники Костанді, Размаріцин, скульптор Едуарде. Два літа поспіль у Білозерці гостював Руфін Судковський.

«Трактирний оратор», 1881

Особливо розкрився талант художника в 1880-і роки. У 1882 році картина Скадовського «Трактирний оратор» була придбана для Третьяковської галереї. У 1883 році з картиною «Відкриття полювання» Скадовський (а Микола Львович і сам був пристрасним мисливцем) бере участь в міжнародній художній виставці в Мюнхені. У тому ж році Товариство заохочення художників видало йому премію за картину «Безпритульні», а в 1888 році на конкурсі Московського товариства любителів мистецтва він також отримав премію за картину «Розтин мертвого тіла». У 1887 році 70 картин Скадовського і 50 його акварелей були показані на виставці в Херсоні.

«Безпритульні»

Всього Миколою Скадовським було написано понад сто картин, місцезнаходження багатьох з яких в даний час невідомо. У збірці Херсонського художнього музею зберігається найбільш повна колекція творів Миколи Скадовського: 13 живописних полотен, 22 малюнка та акварелі, два дорожніх альбома з олівцевими начерками та ескізами, акварельними етюдами.

«Віолончеліст перед концертом», 1889


Народився Михайло Іванович ПАРАЩУК (16 листопада 1878, с. Варваринці, нині Тернопільська область — 24 грудня 1963, с. Баня, Пловдивська область або Софія, Болгарія) — український і болгарський архітектор, скульптор і громадський діяч. Працював у галузі портрета, декоративної та монументальної скульптури.

Навчався у Мюнхенській, Краківській та Віденській академіях мистецтв, Академії Жуліана та майстернях Оґюста Родена у Франції. У Баварії в 1911 році був одним із засновників та першим головою Українського освітнього Товариства — організації, що була першою з офіційно зареєстрованих українцями в Мюнхені. З 1898 р. проживав у Львові, потім у Варшаві (1902—1905), у Москві (1910—1911) і Києві (1911—1913). Виконав близько 30 портретів — В. Стефаника, С. Людкевича (обидва — 1906), Т. Шевченка (1912), І. Франка, М. Лисенка (обидва — 1913), О. Олеся, М. Яцківа, ряд жанрових композицій, в яких помітні риси роденівського імпресіонізму. Брав участь у створенні відомого пам'ятника А. Міцкевичу у Львові (1905—1906, бронза, граніт).

Під час Першої світової війни в 1914–1918 роках був активним членом Союзу визволення України. В 1915–1918 роках вів курси скульптури, гончарства і різьби по дереву для полонених солдат-українців російської армії в таборах Раштаті і Вецларі. 1918 року повернувся в Україну. З 1920 року — секретар, а згодом голова дипломатичної місії УНР у Таллінні, радник представництва УНР у Литві.

З 1921 Паращук оселився в Софії (Болгарія), де відкрив свою мистецьку школу. Він створив чимало портретів визначних політичних і культурних діячів Болгарії, визначних діячів української культури. Скульптурно оздобив репрезентативні будівлі Міністерства оборони, Військової академії, Академії наук, Народного театру, бібліотеки ім. В. Коларова, Національної бібліотеки ім. Кирила і Мефодія, ректорату Софійського університету, будівля Національного банку Болгарії.

У Болгарії Михайло Паращук брав активну участь у громадському житті української еміграції, був активним діячем товариства, організував з'їзд української еміграції і очолив Малу Раду, обрану на ньому. Він кавалер ордена Кирила і Мефодія.

Пам'ятник загиблим полоненим-українцям у Раштаті (Німеччина)


16 ноября 1914 года основан Балтиморский художественный музей (сокр. BMA) — художественный музей в городе Балтимор на востоке США.

Здание музея построено в 1929 году в классических формах наподобие древнеримского храма по проекту Джона Расселла Поупа. Соперничает за звание главного музея Балтимора с Художественным музеем Уолтерса.

Коллекция музея насчитывает 90 000 экспонатов. Помимо традиционного европейского искусства, интерес представляют отделы искусства доколумбовых цивилизаций, тихоокеанских островов и Азии, собрание античных мозаик из Антиохии и коллекция сестёр Коун. БХМ стал одним из первых музеев в США, показавшем коллекцию африканского искусства. Отдельное крыло выделено под современное искусство.

БХМ обладает из одной лучших в мире коллекций произведений американского искусства, охватывающих период от колониальной эпохи до конца ХХ века. По естественным причинам прекрасно представлено искусство Балтимора: портреты Чарльза Уилсона Пила, Рембрандта Пила и других членов этой семьи. В собрание живописи входят портреты XVIII- XIX вв., пейзажи и другие полотна от американского импрессионизма до модернизма в т.ч. работы Джона Синглтона Копли, Томаса Салли, Томаса Икинса, Джона Сингера Сарджента, Чайльда Гассама и Томаса Гарта Бентона.

Из собрания музея: Гоген. «Портрет скрипача Шнеклюда», 1894


Народився Григорій Олексійович ТОМЕНКО (16 листопада 1915, с. Велика Рогозянка, нині Харківська обл. - 24 жовтеня 1994, Харків) - живописець, графік, плакатник. Народний художник України (1966).

Закінчив Харківський художній технікум (1934-38 р.р.) і Харківський художній інститут (1938-42 р.р.), де навчався у М.Федорова, С. Прохорова, О.Хвостенко-Хвостова. Член Харківського відділення Спілки художників України з 1942 року. Учасник радянсько-німецької війни.

Г.о. Томенко - учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок від 1946 року. Персональні виставки художника: Харків (1959, 1965, 1975, 1986), Одеса (1959), Львів (1966), Київ (1968), м. Золочів (Харківська область) - 1990 рік.

Томенко Григорій Олексійович викладав у Харківському державному художньому інституті. У 1949 році був призначений на посаду доцента.

«М.Лисенко слухає кобзаря», 1958


Народився Сергій Вадимович ОДАЙНИК (16 листопада 1949 Київ) - український художник, живописець, педагог. Заслужений художник України (2002).

Син художників: заслуженого художника України Зої Одайник-Самойленко та народного художника УРСР Вадима Одайника, брат народного художника України Оксани Одайник. Був чоловіком художниці Галини Бородай (1949-1980).

У 1967 році закінчив Республіканську художню середню школу ім.Т.Г.Шевченка, в 1973 році - Київський державний художній інститут, майстерню монументального живопису під керівництвом Тетяни Яблонської, в 1977 році - Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР під керівництвом Сергія Григор’єва.

Сергій Одайник працює в галузі станкового живопису та монументально-декоративного мистецтва. Від 1971 року - учасник всесоюзних, республіканських і групових виставок. Викладач на кафедрі живопису в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

«Галя. Ранковий етюд», 1978