16 августа -Музей українського живопису

16 августа

Народився Агостіно КАРРАЧІ (16 серпня 1557, Болонья — 22 березня 1602, Парма) — італійський художник, гравер, представник Болонської школи живопису.

Походив з відомої мистецької родини Караччі. Агостіно збирався стати ювеліром, але піддався на умовляння свого двоюрідного брата Лодовіко і став художником. Він вчився живопису у Просперо Фонтани, Бартоломео Пассеротті і Доменіко Тібальді. З 1580 року подорожував по Ломбардії, побував у Венеції, мешкав у Пармі. З 1598 року працював у Римі для родини Фарнезе, у 1600—1602 роках займався розписом палаца для Рануччо I, герцога Парми та П'янченци. Під час виконання цих робіт Агостіно Караччі й помер.

Агостіно був більш відомим гравером, ніж його брат Аннібале. Наслідуючи Корнеліса Корта, він досяг великих висот у майстерності гравіювання. З 1574 року почав свою кар'єру копіюванням творів представників болонського маньєризму, потім Мікеланджело, Федеріко Бароччі, Тінторетто, Антоніо Кампі, Веронезе і Корреджо. Агостіно Карраччі здобув популярність завдяки своїм гравюрам еротичного змісту, так званим Позам Аретіно. Його нечисленні живописні твори відрізняються правильністю малюнка і світлим, веселим колоритом.

«Автопортрет» «Відпочинок на шляху до Єгипту»


Родился Иван Яковлевич БИЛИБИН (16 августа 1876, пос.Тарховка близ Петербурга — 7 февраля 1942, Ленинград) — русский художник, книжный иллюстратор и театральный оформитель, участник объединения «Мир искусства».

Родился в семье военно-морского врача. В 1900 году окончил юридический факультет Петербургского университета. Параллельно учился живописи в рисовальной школе Общества поощрения художеств, в 1898 два месяца обучался в мастерской художника А. Ашбе в Мюнхене. Несколько лет (1898—1900) Билибин занимался под руководством Ильи Репина в школе-мастерской княгини Марии Тенишевой, затем (1900—1904) под руководством Репина в Высшем художественном училище Академии художеств.

Иван Билибин жил преимущественно в Санкт-Петербурге. После образования художественного объединения «Мир искусства» становится активным его членом. Много ездил по северным губерниям России. Художественный талант Ивана Яковлевича ярко проявился в его иллюстрациях к русским сказкам и былинам, созданным в особом «билибинском» стиле, а также в работах над театральными постановками. Заставки, концовки, обложки и другие работы Билибина встречаются в таких журналах начала XX века, как «Мир Искусства», «Золотое Руно», в изданиях «Шиповника» и «Московского Книгоиздательства». Во время революции 1905 года художник создаёт революционные карикатуры.

С 1907 года Билибин ведет класс графического искусства в школе Общества поощрения художеств, где среди его учеников был выдающий украинский график Георгий Нарбут. В 1915 году он участвует в учреждении Общества возрождения художественной Руси, наряду со многими другими художниками своего времени. После Февральской революции Билибин нарисовал рисунок двуглавого орла, который использовался в качестве герба Временного правительства, а с 1992 года этот орёл располагается на монетах Банка России.

После Октябрьской революции Билибин уезжает в Крым на свою дачу в Батилимане. С 1920 года художник живет в Каире и Александрии, в августе 1925 Билибин переезжает в Париж. В это время он готовит блистательные декорации к постановкам русских опер, художника приглашают оформить балет Стравинского «Жар-птица» в Буэнос-Айресе и ряд опер в Брно и Праге. Выполняет иллюстрации к русским сказкам, сказкам братьев Гримм, сказкам «Тысячи и одной ночи».

В 1936 году художник возвращается в Ленинград. Билибин преподаёт во Всероссийской Академии художеств, продолжает работать как иллюстратор и художник театра. Билибин умер в блокадном Ленинграде в больнице при Всероссийской Академии художеств и похоронен в братской могиле профессоров Академии художеств возле Смоленского кладбища.

Портрет И. Я. Билибина (Б. Кустодиев, 1901) «Остров Буян», 1905


Родился Альфонс Константинович ЖАБА (16 августа 1878, Тифлис — 1942, Ленинград) — русский советский живописец, график, художник книги; жанрист, баталист, пейзажист, мастер исторический картины.

Жил и работал в Ленинграде. Брат художницы Н. К. Жаба́. В 1899—1907 учился в Петербургской Академии художеств у П. Ковалевского, Ф. Рубо. В 1908—1930 — член секции акварелистов Общества поощрения художеств. Один из организаторов и в 1910-е — 1920-е годы — член «Общины художников». Экспонент Общества художников-индивидуалистов (1921—1928). Персональные выставки «Картины и этюды Крайнего Севера» состоялись в Петербурге (1909) и Москве (1937).

В 1914 Альфонс Жаба́ выполнил иллюстрации к изданию басен И. А. Крылова. После Октябрьской революции писал картины на темы армии и флота, революционной истории, советского быта и индустриального строительства. Много работал в технике акварели. В 1910-е — 1930-е годы регулярно выезжал в летние месяцы на этюды в Крым, выполнил серию акварельных пейзажей «Бахчисарай» (1929—1933). Иллюстрировал и оформлял детские книги для издательства «Радуга». Умер Жаба́ в блокадном Ленинграде в феврале 1942.

«После работы», 1910-е


Народився Іван Кирилович ДРЯПАЧЕНКО (16 серпня 1881 с. Василівка, Полтавська обл. - 24 січня 1936, там само) - український живописець і графік.

Уже в 13-річному віці талановитий сільський хлопчик почав навчання в Київській художній школі (1894-1898, педагоги М. Мурашко та М. Пимоненко). Після Києва Іван Дряпаченко продовжив освіту як вільний слухач у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури в майстерні Валентина Сєрова. Отримав малу срібну медаль (1901) і звання некласного художника (1903). У 1903-1911 роках займався в санкт-петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Юхимовича Рєпіна, а також у В. Савинського і П. Чистякова. У 1911 отримав звання художника за картину «Саломея». Удостоєний третьої премії на конкурсі імені А. Куїнджі. Іван Дряпаченко експонувався на виставках від 1898. У 1910-х створив серію малюнків для петербурзьких видань «Аргус», «Сонце Росії», «Нива», «Вогник». У роки Першої світової війни, перебуваючи на фронті у складі спеціального загону художників, виконав численні малюнки та етюди.

«Сутінки», 1914

З 1918 року художник Іван Кирилович Дряпаченко назавжди поселяється поблизу Козельщини в своїй рідній Василівці. Він автор картин на міфологічну і жанрову тематики, численних пейзажів і портретів. Трагічно загинув від нещасного випадку на 56 році життя.

За радянських часів художника взагалі було забуто і лише у 1960-ті роки поступово відновлюється інтерес до його творчості, та більшість його робіт була втрачена. Нечисленні відомі роботи Івана Кириловича Дряпаченка в наш час експонуються в музеях Полтави, Донецька, Харкова, Москви і Санкт-Петербурга.

«Українка», 1931


Народився Анхель САРРАГА-і-АРГУЕЛЬЄС (16 серпня 1886, Вікторія-де-Дуранго, Мексика - 22 вересня 1946, Куернавака, Мексика) - мексиканський художник і поет-модерніст.

Анхель Са́ррага народився в сім'ї лікаря Фернандо Са́ррагі. Він рано зацікавився образотворчим мистецтвом і близько 1903 року вступив до Академії Сан-Карлос у Мехіко. Навчання він продовжив у Королівській Академії науки і мистецтв Бельгії під керівництвом професора Ісидора Верхейдена. Пізніше він відправився в Іспанію, де брав участь у колективних виставках. Після довгої подорожі по європейських містах Анхель Саррага 1911 року оселився надовго в Парижі, де вперше продемонстрував публіці свої картини «Святий Себастьян» і «Подарунок». Обидві картини викликали захоплення паризької критики.

«Ex voto (Святий Себастьян)», 1912. Мексиканський національний інститут витончених мистецтв

Між 1914 і 1917 роками він захопився кубізмом, але незабаром повернувся до більш реалістичної творчості. Саррага також зробив розписи мексиканського посольства в Парижі. Під час Другої світової війни він повернувся до Мексики, де створив фрески в клубі Банкірів і в соборі Монтеррея.

Саррага працював головним чином в портретному жанрі: забиті селяни, злиденні і літні люди (в Іспанії), численні портрети художників, мистецтвознавців, шляхетних жінок (у Франції). Пензлю художника також належать спортивні тематичні картини, в основному - невідомі на ім'я футболісти і регбісти, хоча деякі з них були ідентифіковані. Стилістичні зміни творчості Саррагі були в цілому незначними. Його ранні роботи були створені в рамках символізму і характеризуються критиками як складне з'єднання духовності і чуттєвості.

«Футболістки», 1922.


Народився Євген Йосипович ОРЛИКОВ (16 серпня 1941, Ставропольський край) - донецький художник-монументаліст, заслужений художник України (1996).

Виріс у Дніпропетровську, де навчався в художній школі, потім закінчив живописний факультет Дніпропетровського художнього училища. Отримав направлення в Київський державний художній інститут, займався на факультеті монументального мистецтва у народних художників України Вілена Чеканюка і Тетяни Яблонської.

Працюючи в Донецьку, прикрасив регіон більш ніж 50 монументальними творами (обласна філармонія, фізичний факультет ДНУ, Палац спорту «Дружба», ресторан «Русь», мозаїка на заводі «Точмаш», різьблення по гіпсу в вестибюлі шахти «Панфіловська», мозаїка і рельєф в Харцизькому плавальному басейні і ін.). У пострадянський час Є.Орликов розписував храми. Займається також станковим живописом. Член Національної спілки художників України від 1982. Доцент, викладає в Донбаській національній академії будівництва і архітектури.

Є.Орликов з автопортретом у руках Картини Є.Орликова на виставці


Народився Михайло Миколайович РОМАНИШИН (16 серпня 1933, Великий Березний на Закарпатті — 12 жовтня 1999, Київ) — український художник, член Спілки художників України (з 1965 року), Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1976 року), Народний художник України від 1991 року.

В 1953 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, де навчався у А. Ерделі, Й. Бокшая та Ф. Манайла. В 1960 році - Київський художній інститут, де його викладачами були К. Трохименко і Г. Меліхов. Жив і працював у Києві. Учасник художніх виставок від 1960 року. Представляв українське мистетцво у Лейпцігу, Кракові, Кіото, Флоренції, Парижі. З кінця 1980-х років очолював Національний художній музей України.

Коло творчих інтересів Михайла Миколайовича досить широке. Те¬матична картина, пейзаж, портрет, натюрморт. Рідні Карпати й не менш рідний Київ — дві віхи, котрі, переплітаючись, створюють цілу галерею образів-пейзажів первозданної та руко¬творної природи. Ми не бачимо в його картинах різких контрастів світла і тіні, звучність барв немовби приглуше¬на загальним колоритом твору, що будується на великих просто¬рових колірних поєднаннях. Маси кольору, всередині яких — безліч найвитонченіших відтінків і тонових переходів, врівнова¬жені композиційно. Художник органічно поєднав у своїх творах декоративність на¬родного мистецтва й матеріальність пластичної форми, міцність, закінченість композиції й імпресіоністичне сприйняття природи через пленер.

«Нова дорога на перевал», 1976