16 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

16 августа

Народився Агостіно КАРРАЧІ (16 серпня 1557, Болонья — 22 березня 1602, Парма) — італійський художник, гравер, представник Болонської школи живопису.

Походив з відомої мистецької родини Караччі. Агостіно збирався стати ювеліром, але піддався на умовляння свого двоюрідного брата Лодовіко і став художником. Він вчився живопису у Просперо Фонтани, Бартоломео Пассеротті і Доменіко Тібальді. З 1580 року подорожував по Ломбардії, побував у Венеції, мешкав у Пармі. З 1598 року працював у Римі для родини Фарнезе, у 1600—1602 роках займався розписом палаца для Рануччо I, герцога Парми та П'янченци. Під час виконання цих робіт Агостіно Караччі й помер.

Агостіно був більш відомим гравером, ніж його брат Аннібале. Наслідуючи Корнеліса Корта, він досяг великих висот у майстерності гравіювання. З 1574 року почав свою кар'єру копіюванням творів представників болонського маньєризму, потім Мікеланджело, Федеріко Бароччі, Тінторетто, Антоніо Кампі, Веронезе і Корреджо. Агостіно Карраччі здобув популярність завдяки своїм гравюрам еротичного змісту, так званим Позам Аретіно. Його нечисленні живописні твори відрізняються правильністю малюнка і світлим, веселим колоритом.

«Автопортрет» «Відпочинок на шляху до Єгипту»


Народився Іван Якович БІЛІБІН (6 серпня 1876, пос.Тарховка поблизу Петербурга - 7 лютого 1942, Ленінград) - російський художник, книжковий ілюстратор і театральний оформлювач, учасник об'єднання «Світ мистецтва».

Народився в сім'ї військово-морського лікаря. 1900 року закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Паралельно навчався живопису в художній школі Товариства заохочення мистецтв, у 1898 два місяці навчався в майстерні художника А. Ашбе в Мюнхені. Кілька років (1898-1900) Білібін вчився у Іллі Рєпіна в школі-майстерні княгині Марії Тенишевої, потім (1900-1904) під керівництвом Рєпіна у Вищому художньому училищі Академії мистецтв.

Іван Білібін жив переважно в Санкт-Петербурзі. Після утворення об'єднання «Світ мистецтва» стає активним його членом. Багато їздив по північних губерніях Росії. Художній талант Івана Яковича яскраво проявився в його ілюстраціях до російських казок і билин, створених в особливому «білібінському» стилі, а також в роботах над театральними постановками. Заставки, кінцівки, обкладинки та інші роботи Білібіна зустрічаються в таких журналах початку XX століття, як «Світ Мистецтва», «Золоте Руно», у виданнях «Шиповника» і «Московського Книговидавництва». Під час революції 1905 року художник створює революційні карикатури.

Від 1907 року Білібін веде клас графічного мистецтва в школі Товариства заохочення мистецтв, де серед його учнів був видатний український графік Георгій Нарбут. У 1915 році Іван Якович бере участь у заснуванні Товариства відродження художньої Русі, поряд з багатьма іншими художниками свого часу. Після Лютневої революції Білібін намалював рисунок двоголового орла, який використовувався як герб Тимчасового уряду, а з 1992 року цей орел зображений на монетах Банку Росії.

Після Жовтневої революції Білібін їде в Крим на свою дачу в Батілімані. Від 1920 року художник живе в Каїрі і Александрії, в серпні 1925 Білібін переїжджає в Париж. В цей час він готує блискучі декорації до постановок російських опер, художника запрошують оформити балет Стравінського «Жар-птиця» в Буенос-Айресі і кілька опер в Брно та Празі. Виконує ілюстрації до російських казок, казок братів Грімм, до «Тисячі і однієї ночі».

У 1936 році художник повертається до Ленінграда. Білібін викладає у Всеросійській Академії мистецтв, продовжує працювати як ілюстратор і художник театру. Білібін помер у блокадному Ленінграді в лікарні при Всеросійській Академії мистецтв і похований у братській могилі професорів Академії мистецтв біля Смоленського кладовища.

Портрет І. Я. Білібіна (Б. Кустодієв, 1901) «Острів Буян», 1905


Народився Альфонс Костянтинович ЖАБА (16 серпня 1878, Тифліс - 1942, Ленінград) - російський радянський живописець, графік, художник книги; жанрист, баталіст, пейзажист, майстер історичної картини.

Жив і працював в Ленінграді. Брат художниці Н. К. Жаба́. У 1899-1907 навчався в Петербурзькій Академії мистецтв у П. Ковалевського, Ф. Рубо. У 1908-1930 - член секції акварелістів Товариства заохочення мистецтв. Один з організаторів і в 1910-і - 1920-і роки - член «Громади художників». Експонент Товариства художників-індивідуалістів (1921-1928). Персональні виставки «Картини і етюди Крайньої Півночі» відбулися в Петербурзі (1909) і Москві (1937).

У 1914 Альфонс Жаба́ виконав ілюстрації до видання байок І. А. Крилова. Після Жовтневої революції писав картини на теми армії і флоту, революційної історії, радянського побуту та індустріального будівництва. Багато працював у техніці акварелі. У 1910-і - 1930-і роки регулярно виїжджав влітку на етюди в Крим, виконав серію акварельних пейзажів «Бахчисарай» (1929-1933). Ілюстрував і оформляв дитячі книги для видавництва «Веселка». Помер Жаба в блокадному Ленінграді в лютому 1942.

«Після роботи», 1910-і


Народився Іван Кирилович ДРЯПАЧЕНКО (16 серпня 1881 с. Василівка, Полтавська обл. - 24 січня 1936, там само) - український живописець і графік.

Уже в 13-річному віці талановитий сільський хлопчик почав навчання в Київській художній школі (1894-1898, педагоги М. Мурашко та М. Пимоненко). Після Києва Іван Дряпаченко продовжив освіту як вільний слухач у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури в майстерні Валентина Сєрова. Отримав малу срібну медаль (1901) і звання некласного художника (1903). У 1903-1911 роках займався в санкт-петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Юхимовича Рєпіна, а також у В. Савинського і П. Чистякова. У 1911 отримав звання художника за картину «Саломея». Удостоєний третьої премії на конкурсі імені А. Куїнджі. Іван Дряпаченко експонувався на виставках від 1898. У 1910-х створив серію малюнків для петербурзьких видань «Аргус», «Сонце Росії», «Нива», «Вогник». У роки Першої світової війни, перебуваючи на фронті у складі спеціального загону художників, виконав численні малюнки та етюди.

«Сутінки», 1914

З 1918 року художник Іван Кирилович Дряпаченко назавжди поселяється поблизу Козельщини в своїй рідній Василівці. Він автор картин на міфологічну і жанрову тематики, численних пейзажів і портретів. Трагічно загинув від нещасного випадку на 56 році життя.

За радянських часів художника взагалі було забуто і лише у 1960-ті роки поступово відновлюється інтерес до його творчості, та більшість його робіт була втрачена. Нечисленні відомі роботи Івана Кириловича Дряпаченка в наш час експонуються в музеях Полтави, Донецька, Харкова, Москви і Санкт-Петербурга.

«Українка», 1931


Народився Анхель САРРАГА-і-АРГУЕЛЬЄС (16 серпня 1886, Вікторія-де-Дуранго, Мексика - 22 вересня 1946, Куернавака, Мексика) - мексиканський художник і поет-модерніст.

Анхель Са́ррага народився в сім'ї лікаря Фернандо Са́ррагі. Він рано зацікавився образотворчим мистецтвом і близько 1903 року вступив до Академії Сан-Карлос у Мехіко. Навчання він продовжив у Королівській Академії науки і мистецтв Бельгії під керівництвом професора Ісидора Верхейдена. Пізніше він відправився в Іспанію, де брав участь у колективних виставках. Після довгої подорожі по європейських містах Анхель Саррага 1911 року оселився надовго в Парижі, де вперше продемонстрував публіці свої картини «Святий Себастьян» і «Подарунок». Обидві картини викликали захоплення паризької критики.

«Ex voto (Святий Себастьян)», 1912. Мексиканський національний інститут витончених мистецтв

Між 1914 і 1917 роками він захопився кубізмом, але незабаром повернувся до більш реалістичної творчості. Саррага також зробив розписи мексиканського посольства в Парижі. Під час Другої світової війни він повернувся до Мексики, де створив фрески в клубі Банкірів і в соборі Монтеррея.

Саррага працював головним чином в портретному жанрі: забиті селяни, злиденні і літні люди (в Іспанії), численні портрети художників, мистецтвознавців, шляхетних жінок (у Франції). Пензлю художника також належать спортивні тематичні картини, в основному - невідомі на ім'я футболісти і регбісти, хоча деякі з них були ідентифіковані. Стилістичні зміни творчості Саррагі були в цілому незначними. Його ранні роботи були створені в рамках символізму і характеризуються критиками як складне з'єднання духовності і чуттєвості.

«Футболістки», 1922.


Народився Євген Йосипович ОРЛИКОВ (16 серпня 1941, Ставропольський край) - донецький художник-монументаліст, заслужений художник України (1996).

Виріс у Дніпропетровську, де навчався в художній школі, потім закінчив живописний факультет Дніпропетровського художнього училища. Отримав направлення в Київський державний художній інститут, займався на факультеті монументального мистецтва у народних художників України Вілена Чеканюка і Тетяни Яблонської.

Працюючи в Донецьку, прикрасив регіон більш ніж 50 монументальними творами (обласна філармонія, фізичний факультет ДНУ, Палац спорту «Дружба», ресторан «Русь», мозаїка на заводі «Точмаш», різьблення по гіпсу в вестибюлі шахти «Панфіловська», мозаїка і рельєф в Харцизькому плавальному басейні і ін.). У пострадянський час Є.Орликов розписував храми. Займається також станковим живописом. Член Національної спілки художників України від 1982. Доцент, викладає в Донбаській національній академії будівництва і архітектури.

Є.Орликов з автопортретом у руках Картини Є.Орликова на виставці


Народився Михайло Миколайович РОМАНИШИН (16 серпня 1933, Великий Березний на Закарпатті — 12 жовтня 1999, Київ) — український художник, член Спілки художників України (з 1965 року), Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1976 року), Народний художник України від 1991 року.

В 1953 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, де навчався у А. Ерделі, Й. Бокшая та Ф. Манайла. В 1960 році - Київський художній інститут, де його викладачами були К. Трохименко і Г. Меліхов. Жив і працював у Києві. Учасник художніх виставок від 1960 року. Представляв українське мистетцво у Лейпцігу, Кракові, Кіото, Флоренції, Парижі. З кінця 1980-х років очолював Національний художній музей України.

Коло творчих інтересів Михайла Миколайовича досить широке. Тематична картина, пейзаж, портрет, натюрморт. Рідні Карпати й не менш рідний Київ — дві віхи, котрі, переплітаючись, створюють цілу галерею образів-пейзажів первозданної та рукотворної природи. Ми не бачимо в його картинах різких контрастів світла і тіні, звучність барв немовби приглушена загальним колоритом твору, що будується на великих просторових колірних поєднаннях. Маси кольору, всередині яких — безліч найвитонченіших відтінків і тонових переходів, врівноважені композиційно. Художник органічно поєднав у своїх творах декоративність народного мистецтва й матеріальність пластичної форми, міцність, закінченість композиції й імпресіоністичне сприйняття природи через пленер.

«Нова дорога на перевал», 1976