16 апреля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

16 апреля

Родился Клод ЖИЛЛО (16 апреля 1673, Лангр — 4 мая 1722, Париж) — французский живописец и гравёр.

Учился у Жана-Батиста Корнеля. В 1715 г. был принят в Королевскую академию за полотно «Иисус на кресте», считался мастером пышных мифологических сцен с подробно выписанным пейзажем («Торжество Вакха» и др.), однако тяготел скорее к жанровым сценкам, много работал как сценограф и автор костюмов для оперы и драматического театра, иллюстрировал книги (в частности, «Басни» Удара де ла Мотта, 1719). По мнению Александра Бенуа, в его оригинальных мыслях и, особенно, в его гравированных проектах для расписных панно или гобеленов легкомысленный, грациозный, остроумный стиль регентства уже царит безраздельно. Известен также как первый наставник Ватто. Учеником Жилло был и Николя Ланкре. В честь Жилло Клодом был наречён сын Пабло Пикассо и его подруги художницы Франсуазы Жило.

«Две повозки»


Народилася Елізабет ВІЖЕ-ЛЕБРЕН (16 квітня 1755, Париж - 30 березня 1842, там само) - французька художниця-портретистка. Стала другою іноземкою, удостоєною звання академіка Петербурзької академії мистецтв.

Елізабет Віже перші уроки живопису отримала у свого батька, а також у Г. Бріара, потім користувалася консультаціями Греза, Верне, Дуайєна і інших майстрів. Вийшла заміж за Жана Батіста П'єра Лебрена, художника і торговця живописом. Як портретистка Елізабет користувалася популярністю у французької аристократії. Королева Марія-Антуанетта дуже високо оцінила свій портрет роботи Віже-Лебрен, завдяки чому художниця була обрана в члени Королівської академії живопису і скульптури.

Віже-Лебрен багато їздила по Європі, написала портрети багатьох царствених осіб і видатних діячів. Була обрана в багато Академій мистецтв. Під час Великої Французької революції художниця емігрувала в Росію, де стала улюбленицею петербурзького вищого світу. У Петербурзі нею було створено понад півсотні портретів. Елізабет Луїза Віже-Лебрен стала другою після Марі Анн Колло іноземкою, яка була удостоєна звання члена Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Повернулася до Франції на запрошення Наполеона. В достатку й пошані працювала до глибокої старості.

«Автопортрет у солом'яному капелюшку», 1782 «Портрет Марії-Антуанетти, королеви Франції», 1783. Версаль


Дмитро Григорович ЛЕВИЦЬКИЙ (травень 1735, Київ - 16 квітня 1822, Санкт-Петербург) – видатний художник-портретист українського походження, академік Імператорської Академії мистецтв.

Народився в сім'ї священика Григорія Кириловича Левицького (справжнє прізвище Ніс), видатного художника-гравера друкарні Києво-Печерської Лаври. Навчався образотворчого мистецтва у батька, імовірно брав участь у розписі Андріївської церкви в Києві.

Близько 1758 року Левицький переїхав до Санкт-Петербурга, займався у відомого портретиста Олексія Петровича Антропова, а також у Дж. Валеріані і, ймовірно, відвідував класи Ж.-Л. Лагрене, який викладав в Академії мистецтв. Як підмайстер Антропова розписував Тріумфальні ворота в Москві, писав ікони.

Уже в ранніх роботах Левицький показав себе майстром парадного портрета. Його герої подані в виразних позах, жести їх природні, вирази облич передають найтонші відтінки почуттів. Художник володів живим, пастозним мазком, зумів поєднати в своїх роботах колірну насиченість з тональною єдністю і багатством відтінків.

У 1770 році за портрет архітектора О. Ф. Кокорінова тридцятип'ятирічний Левицький отримав звання академіка, а рік по тому йому був доручений портретний клас Академії, яким він керував 17 років. Його учнями були відомі портретисти С. С. Щукін, П. С. Дрождін та інші. Левицький був проведений в радники Академії, а в 1780 «визначений членом академічної ради».

Наприкінці життя матеріальне становище художника було досить скрутним, замовлень ставало все менше, Левицький почав сліпнути. Академія мистецтв підтримала видатного майстра, додавши до його невеликої академічної пенсії платню члена Ради відповідно до «літам його, і званню, і набутої ним слави».

«Автопортрет». 1783 «Портрет П. А. Демидова», 1773. Третьяковська галерея, Москва


Родился Форд Мэдокс БРАУН (16 апреля 1821, Кале, Франция — 6 октября 1893, Лондон) — английский живописец и поэт, один из виднейших представителей прерафаэлитизма, хотя никогда не входил в само Братство прерафаэлитов.

В 1835 году Браун поступил в Академию художеств в Брюгге, учился затем в Генте и Антверпене (у Густава Вапперса). Его первой большой картиной стала написанная в 1840 году «Казнь Марии Шотландской». В мастерской Вапперса Браун изучал технику фресковой росписи, живопись маслом, акварель, пастель, различные виды гравюры. Позднее он переехал в Париж, где под влиянием творчества художников-романтиков обратился к литературным сюжетам. В 1845 году он посетил Рим, где сблизился с назареями. Браун многое перенял у назареев и эти взгляды впоследствии оказали влияние на прерафаэлитов. В 1848 году Форд Мэдокс Браун знакомится с Россетти.

«Иисус, омывающий ноги апостолу Петру», 1852, Галерея Тейт, Лондон

Исторические и религиозные композиции Брауна носят романтический морализирующий характер, отличаются здоровым реализмом, выписанностью деталей и резкостью цвета. В то же время художник хотел отражать в своих работах современность. Он стремится к жизненной правде, к ясной характеристике и к воспроизведению драматических моментов жизни. «Труд» — аллегория викторианского общества, традиционно считается вершиной его творчества. Здесь люди труда противопоставлены праздным богачам.

«Труд». 1852—1865. Городская галерея искусств, Манчестер

Одна из наиболее известных картин Брауна «Прощание с Англией» (1855) до сих пор остается одной из лучших работ, посвящённых теме эмиграции. Мэдокс Браун так комментировал своё «Прощание с Англией»: «Совершенно не принимая во внимание искусство какого-либо периода или страны, я старался отразить эту сцену так, как она должна была выглядеть».

«Автопортрет» «Прощание с Англией». 1855. Бирмингемский музей и художественная галерея


Народився Александр фон ВАГНЕР (16 квітня 1838, Пешт, Угорщина - 19 січня 1919, Мюнхен, Німеччина) - угорський художник, професор Мюнхенської академії образотворчих мистецтв.

У 19 років Александр фон Вагнер вступив до Академії образотворчих мистецтв у Відні, де навчався у Генріха Вебера. На наступний рік він перевівся в Королівську академію образотворчих мистецтв у Мюнхені і займався у професора Карла Теодора фон Пілоті (в 1856-1864 роках).

Від 1869 по 1910 Александр фон Вагнер - професор з історії мистецтв у Мюнхенській Академії. Він працював над історичними сюжетами і сценами з угорського життя. Відвідував Угорщину, Італію та Іспанію.

«Перегони на колісницях», 1882. Художня галерея Манчестера.

Найбільш відома робота Александра фон Вагнера - «Перегони на колісницях» (зберігається в Художній галереї Манчестера). Він написав її для Віденської виставки і створив збільшену копію для ювілейної експозиції. На картині зображені давньоримські перегони на колісницях у Великому цирку перед ложею імператора Доміціана.

«Тітус Дугович жертвує собою в битві за Белград», 1859


Родился Эрнст Ю́СЕФСОН (16 апреля 1851, Стокгольм — 22 ноября 1906, там же) — шведский художник, график, поэт. Родом из еврейской семьи. Писал преимущественно портреты, пейзажи и сцены из жизни народа. Творчество Юсефсона предвосхитило течения в живописи XX века: экспрессионизм, модернизм, примитивизм.

В 1867—1876 годах учился в Стокгольмской Академии художеств, а также в Италии, Франции, Нидерландах и других странах. Много путешествовал по странам Европы, в 1879 году поселился в Париже. Первые работы, созданные в этот период, отмечены влиянием импрессионизма. Юсефсон писал интерьеры королевских замков и деревенских домов, портреты, шведские пейзажи. Не принятый современниками, в 1886 году покинул Париж, переехав в сельскую местность. Искусство его стало близко к символизму.

«Давид и Саул»

В 1888 году, во время поездки по Бретани, у Юсефсона ухудшилось психическое состояние, он был госпитализирован в больницу города Уппсала, где ему поставили диагноз «деменция прекокс». Находясь на лечении в Стокгольме, он продолжал заниматься творчеством. Душевное расстройство наложило отпечаток на работы этого периода, Юсефсон писал гротескно-фантастические и экспрессивные полотна. Юсефсон также написал два сборника стихов: «Чёрные розы» и «Жёлтые розы».

«Автопортрет» «Стромкарл» (скандинавский дух воды). 1884


Народився Віктор ЦИМБАЛ (16 квітня 1901, с. Ступична на Черкащині — 28 квітня 1968, Нью-Йорк, США) — український маляр, графік і художник книги.

Мистецьку освіту починає вже юнаком у II київській гімназії. Після закінчення середньої освіти записується до Київського художнього училища у класс видатного українського мистця Олександра Мурашка. Одначе через воєнні події змушений перервати навчання, вступивши добровольцем у 1917 в ряди армії Української Народної Республіки. Брав участь у боях аж до листопада 1920 року. Після війни вчиться в Празі в Мистецько-промисловій школі, яку успішно закінчує в 1928 році з нагородою одномісячною стипендією до Італії, згодом - в Українській Студії Пластичного Мистецтва. 1928 року Цимбал переїхав до Аргентини, де працював ілюстратором і в комерційній рекламі для фірм Аргентини й США аж до свого переїзду 1960 року до Нью-Йорку.

Творчість Цимбала позначена сильним впливом символізму. Він також один з піонерів «видрапуваної техніки». Мав виставки у Буенос-Айресі (1936, 1948, 1956, 1959), а переїхавши 1960 до Нью-Йорку, виставляв там двічі (1960, 1961) і двічі в Детройті (1961, 1963). Цимбал брав активну участь у громадському та культурному житті української громади країни свого поселення. Аргентинці й донині вважають Віктора Цимбала національним художником і вносять у перелік митців світової слави.

«Рік 1933»


Народився Микола Іванович КОМПАНЕЦЬ (16 квітня 1939, с.Рудня Київської обл.) - український графік, заслужений діяч мистецтв України (1989), лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка 2015 року.

У 1957 році закінчив Київську художню школу ім. Т. Г. Шевченка, в 1964-му - Київський художній інститут за профілем книжкової графіки, де навчався у Г.Якутовича і Г.Гавриленка.

Є автором численних станкових графічних творів. Головні роботи: ілюстрації до повістей М.В.Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки», «Петербурзькі повісті»; цикл акварелей і виконання в кольорової туші «Земля батьків моїх»; ілюстрації до творів Г.Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т.Шевченка, М.Старицького. Види творів і техніки: ілюстрації, пейзаж, сюжетні роботи, виконані в техніках акварель, пастель, кольорова і чорно-біла туш. Нагороджений срібною медаллю Національної академії мистецтв.

Від 1983 року Микола Компанець працює в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею вільної графіки, від 1992 - доцент, з 1995 - професор.

«Пропавшая грамота», 2009


Народився Віктор Данилович ЗАДИРІЄНКО (16 квітня 1945, м. Генічеськ Херсонської обл.) – український живописець і графік. Заслужений художник України (2012) та АР Крим (2006).

Навчався у дитячій художній школі в Сімферополі та Кримському художньому училищі ім. М. Самокиша. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1973; викладачі В. Ненадо, В. Сизиков). Відтоді працює викладачем Кримського художнього училища (Сімферополь). Член Національно спілки художників України від 1990. Від 2005 до 2009 – голова Сімферопільского відділення Кримської організації НСХУ. Учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок від 1975. У реалістичній манері використовує різноманітні графічні техніки (олівець, вугілля, сангіна, соус, туш, перо, ліногравюра). Для творчості характерна продуманість композиційних рішень, уміла стилізація, акцентування на деталях. Улюблений жанр – портрет.

Твори: серії ліногравюр – «По Закарпаттю» (1976), «Київська Русь» (1989), «Мій час» (2002); живопис – «Автопортрет» (1995), «Син», «Дружина» (обидва – 2000), «Карпатська зима» (2004), «Натюрморт з ягодами», «Лівадійський куточок» (обидва – 2005), «Свято-Преображенський храм», «Осіння пора», «До храму» (усі – 2006), «Сонячний день», «Святковий настрій» (обидва – 2007), «Море хвилюється» (2008).

«Матері»