16 апреля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

16 апреля

Народився Франс ван МІРІС-старший (16 квітня 1635, Лейден - 12 березня 1681, Лейден) - нідерландський художник, майстер портретного, історичного та жанрового живопису.

Ф. ван Міріс був сином ювеліра і огранщика діамантів. Від 1647 року навчався у свого двоюрідного брата, ювеліра Віллема Франсона. У 1650 переходить в навчання до художника по склу Абрама Торенвліта, потім - до відомого живописця Герарда Доу, найбільшого представника лейденської художньої школи. В 1658 Міріс вступає в лейденську гільдію художників св. Луки, в 1663 і 1664 роках він - її капітан і в 1665 - голова. У 1657 році художник одружується на Кунер ван дер Кок. У цьому шлюбі у нього народилося п'ятеро дітей, з яких двоє синів - Ян і Віллем ван Міріс були також відомі художники.

Живопис Ф. ван Міріса відрізняється тонким виконанням і ретельним виписуванням найдрібніших деталей. Пізні полотна художника невеликі за форматом і написані в дусі класицизму. Значні зібрання робіт Ф. ван Міріса зберігаються в картинній галереї Гааги і в мюнхенській Старій пінакотеці.

Автопортрет, 1667 «Хлопчик, що пускає бульбашки», 1663


Народилася Елізабет ВІЖЕ-ЛЕБРЕН (16 квітня 1755, Париж - 30 березня 1842, там само) - французька художниця-портретистка. Стала другою іноземкою, удостоєною звання академіка Петербурзької академії мистецтв.

Елізабет Віже перші уроки живопису отримала у свого батька, а також у Г. Бріара, потім користувалася консультаціями Греза, Верне, Дуайєна і інших майстрів. Вийшла заміж за Жана Батіста П'єра Лебрена, художника і торговця живописом. Як портретистка Елізабет користувалася популярністю у французької аристократії. Королева Марія-Антуанетта дуже високо оцінила свій портрет роботи Віже-Лебрен, завдяки чому художниця була обрана в члени Королівської академії живопису і скульптури.

Віже-Лебрен багато їздила по Європі, написала портрети багатьох царствених осіб і видатних діячів. Була обрана в багато Академій мистецтв. Під час Великої Французької революції художниця емігрувала в Росію, де стала улюбленицею петербурзького вищого світу. У Петербурзі нею було створено понад півсотні портретів. Елізабет Луїза Віже-Лебрен стала другою після Марі Анн Колло іноземкою, яка була удостоєна звання члена Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Повернулася до Франції на запрошення Наполеона. В достатку й пошані працювала до глибокої старості.

«Автопортрет у солом'яному капелюшку», 1782 «Портрет Марії-Антуанетти, королеви Франції», 1783. Версаль


Дмитро Григорович ЛЕВИЦЬКИЙ (травень 1735, Київ - 16 квітня 1822, Санкт-Петербург) – видатний художник-портретист українського походження, академік Імператорської Академії мистецтв.

Народився в сім'ї священика Григорія Кириловича Левицького (справжнє прізвище Ніс), видатного художника-гравера друкарні Києво-Печерської Лаври. Навчався образотворчого мистецтва у батька, імовірно брав участь у розписі Андріївської церкви в Києві.

Близько 1758 року Левицький переїхав до Санкт-Петербурга, займався у відомого портретиста Олексія Петровича Антропова, а також у Дж. Валеріані і, ймовірно, відвідував класи Ж.-Л. Лагрене, який викладав в Академії мистецтв. Як підмайстер Антропова розписував Тріумфальні ворота в Москві, писав ікони.

Уже в ранніх роботах Левицький показав себе майстром парадного портрета. Його герої подані в виразних позах, жести їх природні, вирази облич передають найтонші відтінки почуттів. Художник володів живим, пастозним мазком, зумів поєднати в своїх роботах колірну насиченість з тональною єдністю і багатством відтінків.

У 1770 році за портрет архітектора О. Ф. Кокорінова тридцятип'ятирічний Левицький отримав звання академіка, а рік по тому йому був доручений портретний клас Академії, яким він керував 17 років. Його учнями були відомі портретисти С. С. Щукін, П. С. Дрождін та інші. Левицький був проведений в радники Академії, а в 1780 «визначений членом академічної ради».

Наприкінці життя матеріальне становище художника було досить скрутним, замовлень ставало все менше, Левицький почав сліпнути. Академія мистецтв підтримала видатного майстра, додавши до його невеликої академічної пенсії платню члена Ради відповідно до «літам його, і званню, і набутої ним слави».

«Автопортрет». 1783 «Портрет П. А. Демидова», 1773. Третьяковська галерея, Москва


Народився Форд Медокс БРАУН (16 квітня 1821, Кале, Франція - 6 жовтня 1893, Лондон) - англійський живописець і поет, один з найвизначніших представників прерафаелітізма, хоча ніколи не входив в саме Братство прерафаелітів.

У 1835 році Браун вступив до Академії мистецтв у Брюгге, навчався потім в Генті і Антверпені (у Густава Вапперса). Його першою великою картиною стала написана 1840 року «Страта Марії Шотландської». У майстерні Вапперса Браун вивчав техніку фрескового розпису, живопис олією, акварель, пастель, різні види гравюри. Пізніше він переїхав до Парижа, де під впливом творчості художників-романтиків звернувся до літературних сюжетів. У 1845 році він відвідав Рим, де зблизився з назареями. Браун багато чого перейняв у назареїв і ці погляди згодом вплинули на прерафаелітів. У 1848 році Форд Медокс Браун знайомиться з Россетті.

«Ісус миє ноги апостолу Петру», 1852. Галерея Тейт, Лондон

Історичні і релігійні композиції Брауна мають романтичний моралізаторський характер, відрізняються здоровим реалізмом, виписаністю деталей і різкістю кольору. У той же час художник хотів відображати в своїх роботах сучасність. Він прагне до життєвої правди, до відтворення драматичних моментів життя. «Труд» - алегорія вікторіанського суспільства, традиційно вважається вершиною його творчості. Тут люди праці протиставлені бездіяльним багатіям.

«Труд». 1852—1865. Міська галерея мистецтв, Манчестер

Одна з найбільш відомих картин Брауна «Прощання з Англією» (1855) до сих пір залишається однією з кращих робіт, присвячених темі еміграції. Медокс Браун так коментував своє «Прощання з Англією»: «Абсолютно не беручи до уваги мистецтво будь-якого періоду або країни, я намагався відобразити цю сцену так, як вона повинна була виглядати».

«Автопортрет» «Прощання з Англією». 1855. Бірмінгемський музей і художня галерея


Народився Александр фон ВАГНЕР (16 квітня 1838, Пешт, Угорщина - 19 січня 1919, Мюнхен, Німеччина) - угорський художник, професор Мюнхенської академії образотворчих мистецтв.

У 19 років Александр фон Вагнер вступив до Академії образотворчих мистецтв у Відні, де навчався у Генріха Вебера. На наступний рік він перевівся в Королівську академію образотворчих мистецтв у Мюнхені і займався у професора Карла Теодора фон Пілоті (в 1856-1864 роках).

Від 1869 по 1910 Александр фон Вагнер - професор з історії мистецтв у Мюнхенській Академії. Він працював над історичними сюжетами і сценами з угорського життя. Відвідував Угорщину, Італію та Іспанію.

«Перегони на колісницях», 1882. Художня галерея Манчестера.

Найбільш відома робота Александра фон Вагнера - «Перегони на колісницях» (зберігається в Художній галереї Манчестера). Він написав її для Віденської виставки і створив збільшену копію для ювілейної експозиції. На картині зображені давньоримські перегони на колісницях у Великому цирку перед ложею імператора Доміціана.

«Тітус Дугович жертвує собою в битві за Белград», 1859


Родился Эрнст Ю́СЕФСОН (16 апреля 1851, Стокгольм — 22 ноября 1906, там же) — шведский художник, график, поэт. Родом из еврейской семьи. Писал преимущественно портреты, пейзажи и сцены из жизни народа. Творчество Юсефсона предвосхитило течения в живописи XX века: экспрессионизм, модернизм, примитивизм.

В 1867—1876 годах учился в Стокгольмской Академии художеств, а также в Италии, Франции, Нидерландах и других странах. Много путешествовал по странам Европы, в 1879 году поселился в Париже. Первые работы, созданные в этот период, отмечены влиянием импрессионизма. Юсефсон писал интерьеры королевских замков и деревенских домов, портреты, шведские пейзажи. Не принятый современниками, в 1886 году покинул Париж, переехав в сельскую местность. Искусство его стало близко к символизму.

«Давид и Саул»

В 1888 году, во время поездки по Бретани, у Юсефсона ухудшилось психическое состояние, он был госпитализирован в больницу города Уппсала, где ему поставили диагноз «деменция прекокс». Находясь на лечении в Стокгольме, он продолжал заниматься творчеством. Душевное расстройство наложило отпечаток на работы этого периода, Юсефсон писал гротескно-фантастические и экспрессивные полотна. Юсефсон также написал два сборника стихов: «Чёрные розы» и «Жёлтые розы».

«Автопортрет» «Стромкарл» (скандинавский дух воды). 1884


Народився Віктор ЦИМБАЛ (16 квітня 1901, с. Ступична на Черкащині — 28 квітня 1968, Нью-Йорк, США) — український маляр, графік і художник книги.

Мистецьку освіту починає вже юнаком у II київській гімназії. Після закінчення середньої освіти записується до Київського художнього училища у класс видатного українського мистця Олександра Мурашка. Одначе через воєнні події змушений перервати навчання, вступивши добровольцем у 1917 в ряди армії Української Народної Республіки. Брав участь у боях аж до листопада 1920 року. Після війни вчиться в Празі в Мистецько-промисловій школі, яку успішно закінчує в 1928 році з нагородою одномісячною стипендією до Італії, згодом - в Українській Студії Пластичного Мистецтва. 1928 року Цимбал переїхав до Аргентини, де працював ілюстратором і в комерційній рекламі для фірм Аргентини й США аж до свого переїзду 1960 року до Нью-Йорку.

Творчість Цимбала позначена сильним впливом символізму. Він також один з піонерів «видрапуваної техніки». Мав виставки у Буенос-Айресі (1936, 1948, 1956, 1959), а переїхавши 1960 до Нью-Йорку, виставляв там двічі (1960, 1961) і двічі в Детройті (1961, 1963). Цимбал брав активну участь у громадському та культурному житті української громади країни свого поселення. Аргентинці й донині вважають Віктора Цимбала національним художником і вносять у перелік митців світової слави.

«Рік 1933»


Народився Микола Іванович КОМПАНЕЦЬ (16 квітня 1939, с.Рудня Київської обл.) - український графік, заслужений діяч мистецтв України (1989), лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка 2015 року.

У 1957 році закінчив Київську художню школу ім. Т. Г. Шевченка, в 1964-му - Київський художній інститут за профілем книжкової графіки, де навчався у Г.Якутовича і Г.Гавриленка.

Є автором численних станкових графічних творів. Головні роботи: ілюстрації до повістей М.В.Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки», «Петербурзькі повісті»; цикл акварелей і виконання в кольорової туші «Земля батьків моїх»; ілюстрації до творів Г.Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т.Шевченка, М.Старицького. Види творів і техніки: ілюстрації, пейзаж, сюжетні роботи, виконані в техніках акварель, пастель, кольорова і чорно-біла туш. Нагороджений срібною медаллю Національної академії мистецтв.

Від 1983 року Микола Компанець працює в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею вільної графіки, від 1992 - доцент, з 1995 - професор.

«Пропала грамота», 2009


Народився Олег Григорович ПРОКОПЧУК (16 квітня 1944 с. Васьківці, Ізяславський район, Хмельницька обл.) — український скульптор (м. Суми). Заслужений художник України (2018). Викладач Сумського педагогічного університету.

Народився в сім'ї вчителів. Навчався в одному класі з Василем Зінкевичем, а також в одній художній школі у Вижниці. Там же із Зінкевичем організували ансамбль «Червона Рута». Олег в ансамблі був танцюристом. Після армії поступив до Московського вищого промислового художнього училища на відділення скульптури.

Працює в галузі монументальної і станкової скульптури, модельерной пластики, акварелі, олійного живопису. Член національної спілки художників України з 1977 р. У творчому доробку Олега Прокопчука десятки пам'ятників, меморіальних дощок. Автор пам'ятного знаку Голодомору, скульптурної композиції «Малюки», пам'ятника тричі Герою Радянського Союзу льотчику-винищувачу Кожедубу І. М. Серед багатьох меморіальних дощок є О. Олесю в Сумах та Білопіллі, Бурлюку Давиду, Охріменку Павлу, Ключині Павлу та багато інших. Створив цілий ряд скульптурних портретів наших сучасників.

Пам'ятник жертвам Голодомору у м Суми, 2008. Скульптор О. Прокопчук.


Народився Віктор Данилович ЗАДИРІЄНКО (16 квітня 1945, м. Генічеськ Херсонської обл.) – український живописець і графік. Заслужений художник України (2012) та АР Крим (2006).

Навчався у дитячій художній школі в Сімферополі та Кримському художньому училищі ім. М. Самокиша. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1973; викладачі В. Ненадо, В. Сизиков). Відтоді працює викладачем Кримського художнього училища (Сімферополь). Член Національно спілки художників України від 1990. Від 2005 до 2009 – голова Сімферопільского відділення Кримської організації НСХУ. Учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок від 1975. У реалістичній манері використовує різноманітні графічні техніки (олівець, вугілля, сангіна, соус, туш, перо, ліногравюра). Для творчості характерна продуманість композиційних рішень, уміла стилізація, акцентування на деталях. Улюблений жанр – портрет.

Твори: серії ліногравюр – «По Закарпаттю» (1976), «Київська Русь» (1989), «Мій час» (2002); живопис – «Автопортрет» (1995), «Син», «Дружина» (обидва – 2000), «Карпатська зима» (2004), «Натюрморт з ягодами», «Лівадійський куточок» (обидва – 2005), «Свято-Преображенський храм», «Осіння пора», «До храму» (усі – 2006), «Сонячний день», «Святковий настрій» (обидва – 2007), «Море хвилюється» (2008).

«Матері»