16 марта -Музей українського живопису

16 марта

Родился Джузеппе Мария КРЕСПИ (16 марта 1665, Болонья — 16 июля 1747, там же) — итальянский живописец, рисовальщик, гравёр. Известен также под прозвищем Spagnolo («Испанец»).

В 1689 Креспи поступил в Школу рисунка в Болонье, из которой был исключен за карикатуру на попечителя болонской Академии графа Мальвазиа. В алтарных образах, исполненных до 1700 года, он следовал классической болонской традиции XVII века («Казнь десяти тысяч мучеников», Болонья, ц. Санто Спирито). Однако в его работах постепенно проявился отход от возвышенной идеализированной трактовки сюжета в манере болонцев. Античные идиллии с веселящимися на лоне природы нимфами и амурами на полотнах Креспи стали напоминать сцены народных гуляний, полные искреннего веселья. В начале 1700-х гг. Креспи переходит от мифологических сцен к изображению сюжетов из крестьянской жизни, трактуя их сначала в духе пасторали, а затем придавая им все более убедительный характер бытовой живописи.

Самым значительным произведением зрелого художника явилась серия «Семь таинств» (Дрезден, Картинная галерея). Все семь полотен («Исповедь», «Крещение», «Бракосочетание», «Причащение», «Священство», «Миропомазание», «Соборование») написаны в тёплой красновато-коричневой тональности Рембрандта и представляют собой совершенно новое искусство, знаменующее конец барочной традиции. Как яркий и самобытный мастер Креспи был открыт лишь в XX в. До этого он считался одним из подражателей братьев Агостино и Аннибале Карраччи

«Автопортрет» «Женщина, ищущая блох». Галерея Уффици, Флоренция


Народився Антуан Жан ГРО (16 березня, 1771, Париж — 26 липня, 1835, Медон ) — французький художник.

Його батьки займалися живописом і влаштували хлопця на навчання в Коллеж Чотирьох Націй. Разом із навчанням в коллежі він відвідував уроки уславленого художника Жака-Луї Давіда. Після смерті батька молодий художник вимушено почав заробляти на життя самотужки, виконуючи портрети на замову. Перебуваючи в Італії, Гро познайомився із Жозефіною Богарне, дружиною молодого генерала. Він справив непогане враження на нудьгуючу Жозефіну і супроводжував її у Мілан, де тоді перебував Наполеон. В Мілані і відбулося їх знайомство. Так Антуан Жан Гро приєднався до митців, що роками створюватимуть легенду про Наполеона — непереможного полководця.

Гро створив низку портретів Наполеона, декілька великих за розмірами батальних сцен («Баталія при Абукирі», 1799, «Баталія при Назареті», 1801, «Наполеон відвідує хворих на чуму у Яффі», 1804, «Баталія при Ейлау», 1808). Серед інших Антуан Жан Гро був залучений до кампанії звеличення нової наполеонівської аристократії і створення численних парадних портретів. Апофеозом стало замовлення художникові на розпис купола національного Пантеона з чотирма велетенськими фігурами - Хлодвіга, Карла Великого, святого Людовика і самого Наполеона Бонапарта.

«Наполеон відвідує хворих на чуму у Яффі», 1804. Париж, Лувр

Після відновлення монархії у Франції Гро зробив усе, аби утримати позиції і став портретистом старої аристократії. Серед творів цього періоду — коронаційний портрет Людовика XVIII та велетенський портрет королівського подружжя в куполі Пантеона. Саме за ці твори він отримав від короля винагороду у 100000 та титул барона. 1816 року він отримав призначення на посаду професора в Школі красних мистецтв в Парижі.

Але популярність художника починають затьмарювати твори нової генерації художників Франції і нова течія в мистецтві — романтизм. Власний програш художник визнавав і сам, бо якось сказав щось на кшталт «Важко пережити самого себе». Гро покінчив життя самогубством у липні 1835 р., кинувшись у річку Сена.

Портрет пензля Жерара «Генерал граф Антуан де Лассаль», 1808


Родилась Роза БОНЁР (16 марта 1822, Бордо — 25 мая 1899, Фонтенбло) — французская художница-анималист. В её честь назван кратер на Венере.

Роза Бонёр является одним из крупнейших французских художников-анималистов XIX века. В становлении Розы как мастера живописи огромную помощь оказал её отец, Раймон Бонёр, художник-пейзажист и мастер рисунка. Он же был её первым и единственным учителем. С юности художница определилась в том, что изображения животных станет определяющей темой в её творчестве.

Впервые Роза выставляет два своих полотна с изображениями животных в 1841 году в Бордо. В 1848 она выставляет в Парижском салоне картину «Стадо коров», в 1849 — полотно «Пашущие волы» (ныне хранится в парижском Люксембургском дворце). В 1853 году главной сенсацией салона стала картина Бонёр «Ярмарка лошадей» (в нью-йоркском Метрополитен-музее). Это полотно купил американский миллионер Корнелиус Вандербильт, пожертвовавший его затем нью-йоркскому музею.

«Ярмарка лошадей 1835 года», 1853. Музей Метрополитен, Нью-Йорк

Роза Бонёр была профессиональной художницей, что для XIX столетия было редким явлением (женщина-профессионал). Изображения животных, созданные кистью Розы Бонёр, практически безупречны. Особой любовью и спросом её произведения пользовались в Англии. Её младший брат Огюст (1824—1884) также пошёл по стопам отца и сестры и стал художником-анималистом и ландшафтным живописцем.

«Портрет Розы Бонёр с быком»
кисти Луи-Эдуарда Дюбуфа
«Монарх стада», 1868


Народився Адріан Вікторович ПРАХОВ (16 березня 1846, Мстиславль - 14 травня 1916, Ялта) – історик мистецтва, археолог і художній критик, який відіграв важливу роль у культурному житті Києва.

Закінчив Санкт-Петербурзький університет (1867) і був відряджений за кордон для приготування до заняття кафедри історії витончених мистецтв. Відвідав Мюнхен, де прослухав курс лекцій, потім Париж, Лондон, Берлін, міста Італії і Відень, вивчаючи стародавні і сучасні художні твори. Після повернення до Петербурга Прахов викладав в університеті та в Імператорській академії мистецтв. У 1881-1882 здійснив подорож по Єгипту, Близькому Сходу і Греції, у 1886-1887 вдруге їздив на Схід і в Італію.

У 1880-1890-ті роки Адріан Вікторович часто й подовгу жив у Києві, де в 1887-1897 роках займав кафедру історії мистецтв у Київському університеті. Досліджував стародавні храми Волині, в Києві вивчав мозаїки і стінний живопис у Софійському соборі, фрески Кирилівської церкви та Михайлівського Золотоверхого монастиря.

З 1884 по 1896 рік Прахов керував внутрішнім оздобленням Володимирського собору в Києві, над яким працювали такі відомі художники як В.М. Васнецов, М.О. Врубель, М.В. Нестеров, П.О. Свєдомський, В.О. Котарбінський. Сам Прахов виконав проекти на всі мармурові та бронзові роботи, деякі орнаментальні і меблеві. У Києві на будинку, де жив професор А. В. Прахов встановлено меморіальну дошку. Тут в салоні у гостинної Емілії Львівни Прахової, піаністки, учениці Ф.Ліста, регулярно збиралися люди мистецтва.

У 1897 році Прахов повернувся на колишню свою кафедру в Санкт-Петербурзькому університеті. Він був близьким другом Іллі Рєпіна, дав путівку в життя художнику Михайлу Нестерову.

А.В. Прахов відображений в образі одного з святих на композиції «Зішестя Святого Духа» пензля Врубеля в Кирилівській церкві в Києві. Його дружину, Емілію Львівну, Врубель зобразив там же в образі Божої Матері на одній з ікон. Дочка Олена, художниця, вишила плащаницю для Володимирського собору. Вона зображена в соборі на іконах Васнецова «Богоматір з немовлям» (вівтар) і «Великомучениця Варвара», що викликало скандал, коли дружина київського генерал-губернатора Софія Ігнатьєва відмовилася відвідувати собор: «Що ж я на Льолю Прахову молитися буду?».

Син А.Прахова - Микола - став відомим українським художником і мистецтвознавцем, жив у Києві з дружиною, художницею Анною Августівною Крюгер-Праховою.

Портрет Адріана Прахова роботи І.Крамського. 1879 Іконостас Володимирського собору в Києві, виконаний за малюнками Адріана Прахова


Народився Герасим Семенович ГОЛОВКОВ (16 березня 1863, Одеса, Херсонська губернія —3 листопада 1909, Берлін) — український художник часів Російської імперії. Зараховують до молодшого покоління одеських живописців, що входили в Товариство південноросійських художників майже з моменту його утворення 1893 року.

Народився в міщанській родині, котра проживала поблизу Молдаванки. Протягом 1881—1883 років навчався в Одеській рисувальній школі. Був вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв (педагог Петро Клодт), під час навчання отримав малу та велику срібні медалі. Через важкий матеріальний стан 1887 року змушений повернутися до Одеси. Диплом про закінчення навчання та право викладати в середніх навчальних закладах отримав аж через 7 років.

Жив і працював в Одесі. Почав виставлятися з 1888 р. Член Товариства південноросійських художників, Московського товариства любителів мистецтв, Міжнародного союзу художників і літераторів. Брав участь у виставках передвижників у 1898-1907 рр. Виставлявся в Осінньому салоні в Парижі. У 1909 р твори художника з успіхом експонувалися в Парижі і Мюнхені (золота медаль). Помер в берлінській клініці під час операції з приводу раку горла.

Головков відомий як автор пейзажів-настроїв: тонко переданих в кольорі марин, картин сільських і міських околиць, життя порту. Близько 30 картин художника зберігаються в музеях України, найбільше зібрання - в Одеському художньому музеї.

«Дубки»


Народився Микола Григорович БУРАЧЕК (16 березня 1871, Летичів, нині Хмельницької області — 12 серпня 1942, Харків) — український живописець, мистецтвознавець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).

Народився в родині поштового службовця. Навчався в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (малювання йому викладав Іван Васьков), Київському університеті, з якого його виключили як учасника студентських заворушень. Маючи неабиякі акторські здібності, 17 років працював у пересувних театральних трупах, водночас не полишаючи занять живописом. Учився малювання у Київській рисувальній школі М. Мурашка М.Пимоненка та Х.Платонова, а згодом, покинувши сцену, в 1905 р. вступив до Краківської академії красних мистецтв, де його педагогом був польський пейзажист Я. Станіславський. По закінченні академії вдосконалював майстерність у Парижі в майстерні А. Матісса та академії Рансона.

«Натюрморт з червоними і жовтими квітами»

Повернувшись на батьківщину, митець присвятив себе створенню образів української природи. Його ранні твори, на яких позначився вплив імпресіонізму, написано вільно, соковито. З середини 1930-х рр. від імпресіоністичних етюдів, написаних на пленері, М. Бурачек перейшов до створення картин, що передають узагальнений образ української природи. У цей час він працював і як театральний художник.

«Літом»

Микола Бурячек – один із засновників і викладачів (1917–1921) Української академії мистецтв, де він був керівником пейзажного класу. У 1918–1921 роках — викладач Київського інституту театрального мистецтва, від 1925 року — директор Харківського художнього технікуму, від 1927 року — професор Харківського художнього інституту.

Микола Бурачек був головою Центрального бюро працівників мистецтв у Харкові. З його ім’ям пов’язане проектування та спорудження пам’ятників Т. Шевченку в Харкові, Києві, Каневі, створення музеїв Т. Шевченка та М. Коцюбинського. Результатом багаторічного дослідження мистецької спадщини Т. Шевченка стала монографія М. Бурачека «Великий народний художник».

«Автопортрет» «Березень». 1917


Родился Теофил Борисович ФРАЕРМАН (16 марта 1883, Бердичев – 7 января 1957, Одесса) – известный украинский художник, один из «одесских парижан».

Учился в Одесском художественном училище у лидера Южнорусской школы Кириака Костанди. Продолжил учебу в мастерских известных художников Мюнхена и Парижа. Его работы, подписанные «Тео Фра», были выставлены в Осеннем салоне 1909 г. и сразу были замечены коллекционерами.

После очередной выставки в Осеннем салоне был избран действительным и постоянным членом его жюри. Участвовал также в Салоне независимых и в других парижских выставках. Периодические издания отмечали его работы как одни из лучших, помещали их репродукции. В 1914–1917 гг. жил и работал в Лондоне.

Голова Иоанна Крестителя», 1918

В 1917 году, будучи европейски известным художником, вернулся в Одессу к больной матери. Активно участвовал в организации Общества независимых художников и проведении выставок в Одессе. Организатор и руководитель Одесского музея западного и восточного искусства, в котором проработал почти 30 лет. Профессор, руководитель кафедры живописи в Одесском художественном институте. Профессор кафедры графики и рисунка Одесского инженерно-строительного института. За 30 лет преподавания вырастил целую плеяду известных художников, среди которых народный художник СССР Е. А. Кибрик, заслуженный художник УССР Н. А. Шелюто и многие другие.

«Жираф». 1918

Периодически подвергался нападкам (вплоть до увольнения) за «формализим», затем за «космополитизм», поэтому многие свои работы показывал только близкие друзьям. В 1957 году в Киеве и Одессе состоялись посмертные выставки живопиского наследия Фраермана. Множество работ художника утеряны, как раннего периода, оставленные в Европе, так и отошедшие по наследству к родственникам жены художника после ее смерти.

«Автопортрет» «Ударная бригада. Строители», 1920-е. Национальный художественный музей Украины


Народився Йосип Йосипович ГАРА́НІ (16 березня 1921, с. Вузлове, нині Берегівського р-ну Закарпатської обл. – 20 травня 2009, Берегівщина) – відомий закарпатський художник-графік.

Навчався у Й. Бокшая та А. Ерделі. Працював в галузі станкового живопису, графіки. Учасник художніх виставок: обласних – з 1950 року, всеукраїнських – з 1957 року. Член Національної спілки художників України з 1961 р. Персональна виставка відбулась в 1965 році в м. Берегово. Твори знаходяться в Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая, інших музейних зібраннях та приватних колекціях.

«Річка Тиса», 1994. Папір, пастель. Закарпатський обласний художній музей ім. Й.Бокшая


Народився Микола Васильович ПІДГОРНИЙ (16 березня 1944, Балашово Саратовської обл.) - полтавський художник і графік. Заслужений художник України (1993).

Народився у сім'ї репресованих під час війни, коли його родина змушена була евакуюватися з Полтави до Саратовської області. По закінченню війни родина Миколи Васильовича повернулася до рідного міста. Згодом закінчив Дніпропетровське художнє училище в 1965 році (педагоги за фахом: В.Шеховцев, М.Родзін. Член НСХУ з 1983 року. Мистецький доробок переважно складають портрети, в т.ч. історичні, а також земляків-полтавців, і поєднання абстракції та ню. Окрім того певну частину робіт, котрі зберігаються в Полтавському історичному музеї, Микола Підгорний присвятив епосі Козаччини.



Народився Іван Миколайович КИРИЧЕНКО (16 березня 1960, Київ) – художник-графік і емальєр. Заслужений працівник культури України (1998). Брат заслуженого художника України Віктора Кириченка.

Закінчив Київський державний художній інститут (1984). Педагоги з фаху – І. Селіванов, А. Чебикін, В. Сергєєв. Член НСХУ від 1989. Працює від 2002 у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (Київ): від 2007 – доцент кафедри графіки, від 2011 – декан образотворчого факультету. Учасник всеукраїнських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких виставок від 1982. У творчості переважає світла гама кольорів, домінують міфологічні сюжети. Для авторської техніки Івана Кириченка характерне застосування емалі.

Основні твори: «Той, хто подорожує верхи», «Завоювання раю», «Грішні ангели», «Орфей», «Вершник», «Тесей та амазонка» (усі – 1993), «Оленячі лови», «Троянський кінь», «На березі сновидінь», «Полювання» (усі – 1996), «Оголена», «Викрадення Європи», «Натюрморт із птахами», «Портрет» (усі – 1997), «Прогулянка» (2002); цикл «Україна і українці» (2000–12).

«Викрадення Європи», 1997. Мідь, емаль