15 декабря -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

15 декабря

Хрещений Пітер ван ЛАР (1599, хрещений 15 грудня, Гарлем - 1642, там само) - нідерландський живописець початку XVII століття. Співзасновник товариства голландських і фламандських майстрів у Римі Бентвогелс (Схілдерсбент). Творець жанру «бамбочатта» або «бамбочада» (жанр народних сценок, що відбуваються на римських вулицях); сам художник отримав в Італії прізвисько Бамбоччо (італ. bamboccio, карапуз).

Навчався у Есайаса ван де Вельде. Приїхавши до Риму, оселився в приході церкви св. Марії дель Пополо. Одним з перших починає практикувати живописні заняття на пленері. Ван Лар за весь час свого життя в Римі не раз піддавався нападкам з боку Академії св. Луки за неакадемічность свого мистецтва, проте його «бамбочади» були визнані не тільки в Італії і Голландії, а й майже повсюдно в Європі. Їх почали збирати італійські та фламандські колекціонери. Саме Ван Лар прославляє і ставить на перше місце не «красивість» персонажів, але їх гротескність і драматизм.

«Флагелланти», бл. 1635


Адріан де ВРІС (1545, Гаага — 15 грудня 1626, Прага ) - нідерландський скульптор, представник пізнього маньєризму і раннього бароко зламу 16-17 століть.

Художню освіту почав опановувати в рідному місті. 1581 роком датовані записи про його перебування в місті Флоренція, Адріан працював в майстерні Джованні да Болонья, що теж мав «північне походження». Вже в Італії Адріан де Вріс уславився як фахівець-ливарник. А праця для короля Іспанії підвищила авторитет чужинця в Італії і обумовила його кар'єру надвірного скульптора при особі Карла Эммануїла I, герцога Савойського в місті Турин. Працював також кілька років у Римі та Празі. 1596 року перебрався в багатий Аугсбург, де виконав в бронзі два фонтани - «Геркулес» та «Меркурій», котрі прикрашають місто донині.

«Психея і амури»

З 1601 року починається другий празький період де Вріса при дворі імператора Рудольфа ІІ. Для старого і хворого імператора він працюватиме до смерті останнього у 1612 році. Літній на той час Адріан де Вріс не покине Прагу й надалі. Серед останніх творів майстра в Празі - велика серія садово-паркових скульптур для саду бароко Валдштейнського палацу.

Замок Фредеріксборг і фонтан «Нептун» роботи Адріана де Вріса


Крещён Давид ТЕННИРС-младший (15 декабря 1610, Антверпен — 25 апреля 1690, Брюссель) — один из наиболее значимых художников и гравёров фламандский школы. Писал картины на религиозные темы, жанровые сцены, сцены деревенской жизни, интерьеры, портреты, пейзажи.

Старший из 4 сыновей художника Теннирса Старшего. Первые уроки живописи брал у отца. Считается также, что он учился у Рубенса и Браувера. Рано добился успеха: уже в 1633 Давид вступил в Гильдию Святого Луки Антверпена в качестве мастера, а 4 июля 1637 г. женился на дочери знаменитого художника Яна Брейгеля Старшего. Брак принёс ему солидное приданое, а также дружбу и покровительство Рубенса.

В 1644 г. занял должность декана антверпенской Гильдии Святого Луки. Эрцгерцог Леопольд Вильгельм Австрийский стал покровителем художника и 1651 г. пригласил его в Брюссель к своему двору как придворного живописца и хранителя обширных художественных коллекций. Эрцгерцог также рекомендовал художника европейским монархам, что повлекло огромное количество заказов. В частности, король Испании Филипп IV купил столько картин Теннирса, что пришлось строить новое здание галереи, чтобы вместить их. Вильгельм II Оранский и шведская королева Кристина также были горячими поклонниками его таланта.

Давид Теннирс-младший играл важную роль в основании антверпенской Академии художеств в 1663 г. и был назначен её первым директором. В том же году он был удостоен дворянского звания.

«Двенадцатая ночь (Король выпивох)», 1634-1640


Родился Юлиуш КОССАК (15 декабря 1824, Новый Виснич, Польша — 3 февраля 1899, Краков) — польский художник-баталист.

Юлиуш родился в семье львовского судьи, владельца села Княгинин около Перемышля. Рано осиротел. Учился в василианской школе во Львове и был известен благодаря карикатурам на учителей, за что его неоднократно наказывали. Мать будущего художника хотела, чтобы он поступил во Львовский университет и стал юристом, но Юлиуш хотел заниматься живописью, что вызвало длительный конфликт закончившийся разрывом и отказом от наследства.

Учился живописи у Яна Машковского во Львове, затем в Париже (1855—1861) и в Мюнхене (1868—1869). Жил попеременно во Львове и Варшаве, с 1869 года в Кракове. Занимался главным образом акварелью и графикой; иллюстрировал периодические издания. Излюбленный мотив — кони и батальные сцены с их участием. Участвовал в революционных событиях в Европе и во Франции середины XIX века. Отец художника Войцеха Коссака.

«Чарнецкий под Плоцком»


Народився Альфред ІСТ (15 грудня 1844, Кеттерінг, графство Нортгемптоншир — 28 вересня 1913, Лондон) — англійський живописець і гравер.

Навчався у Школі мистецтв Глазго, потім у Парижі у Школі образотворчого мистецтва в класах Робера-Флорі і Бугро. Після повернення до Лондона, в квітні 1888 року, спільно з художниками Томасом Готчем і Вільямом Інгремом організував виставку у галереї Товариства витончених мистецтв, а наступного року, отримавши замовлення від директора Товариства, провів шість місяців у Японії, де малював пейзажі і портрети місцевих жителів. Виставка робіт, створених у цій подорожі, відбулась у Товаристві 1890 року і мала величезний успіх.


Картини Іста регулярно виставлялися у Королівський академії мистецтв з 1883 року. Пізніше він став асоційованим членом академії, а 1913 року був обраний повноправним членом. У 1906 році Альфред Іст був обраний президентом Королівського товариства британських художників і обіймав цю посаду до кінця життя. Також 1906 року він опублікував ілюстрований альбом «Мистецтво пейзажу у живопису» (The Art of Landscape Painting in Oil Colour). У 1910 році король Едуард VII посвятив Альфреда Іста у лицарі. 31 липня 1913 року у Кеттерінгу відкрилася Художня галерея Альфреда Іста, спроектована Джоном Альфредом Готчем. Романтичні пейзажі Альфреда Іста демонструють вплив барбізонської школи.

Портрет роботи Філіпа Де Ласло, 1907 «Озеро восени»


Народилася Ганна СОБАЧКО-ШОСТАК (15 грудня 1883, Скопці (нині Веселинівка) Полтавської губернії — 3 грудня 1965, Черкізово Московської області) — знаний майстер українського декоративного розпису. Все життя вона малювала тільки квіти. Вона створила їх тисячі. І жодна не повторилась. Кожна була іншою за своєю кольоровою мелодією, за формою.

Народилась в сім'ї бідних селян. Тільки дві зими ходила до школи, а потім довелось тяжко працювати. Взимку допомагала мамі ткати полотно та вишивати. Робила мальовки на папері, розписувала хати. Та особливо подобались односельцям її мальовані рушники, які в той час були поширені на Переяславщині. Сама Ганна про свої малюнки говорила: "Як намалювала б квітку точнісінько такою, як вона є, як всі її бачать, то мені б сказали люди у селі: «То ж не твоя квітка, Ганно, а природня, огородня». Тому й вигадувала з голови.

В селі Скопцях (нині село Веселинівка) як раз жила в той час відома шанувальниця народної творчості, меценатка, активна учасниця революційного руху пані Семиградова А. В. Вона помітила талант молодої селянки, стала купляти її рушники та надала в своєму будинку навіть кімнату, де та могла малювати. А потім познайомила з роботами Ганни Собачко художницю Євгенію Прибільську.


Під впливом професійних митців Є. Прибільської та О. Екстер у 1910 р. перейшла від традиційного народного розпису до декоративної графіки; працювала в техніці акварелі і гуаші. Її динамічні композиції асиметричні за формою, з довільним, повним фантазії малюнком рослинно-квіткових мотивів і птахів, з буйним колоритом. До 1930-х pp. за її ескізами вишивали декоративні панно, килими. Працюючи в Київській артілі, в 1931 році стала переможцем республіканського конкурсу українського народного декоративного живопису. Потім вона оформлює український павільйон у Москві на Всеросійській Сільськогосподарській Виставці. За це їй присуджують звання Майстра народної творчості і приймають в Спілку художників СРСР. З 1932 року жила в селищі Черкізове Московської області, де працювала на фабриці «Експортнабивтканина».

Праці Собачко-Шостак експонувалися з 1913 на виставках у Петербурзі, Києві і Парижі, 1914 в Берліні, 1915 у Москві, 1922 і 1924—25 у Берліні, Дрездені, Мюнхені, 1927 у Москві, 1936 у Києві й ін. У 1965 - персональна ретроспективна виставка в Києві.

«Шпаківня», 1963


Народився Еугеніуш ЗАК (15 грудня 1884, с. Могильно, Мінська губернія - 15 грудня 1926, Париж) - французький і польський художник, один із засновників мистецького об'єднання «Ритм».

Народився в єврейській родині. Школу закінчив у Варшаві. З 1901 року жив у Франції, Мюнхені та Італії, 1904 року повернувся в Париж. Учасник Осіннього салону (від 1904 року), Салону незалежних, виставок Національного Товариства витончених мистецтв. Учасник Товариства польських художників у Франції. З 1912 року професор Académie La Palette. У 1913 році одружується на художниці Ядвізі Кон. Виставлявся в галереях Парижа, у Нью-Йорку, Кельні та Лондоні.

У 1916 році Зак приїжджає до Польщі, на батьківщину дружини, в місто Ченстохова. Відвідує Варшаву, його вважають одним з основоположників руху художників «Ритм» стилю Ар-деко (Варшава, 1922). У 1922 році він їде працювати до Німеччини, потім знову в Париж. Його творчість перебувала під впливом символізму, художник вважається представником неокласицизму.

«Автопортрет» «Жінка з кроликом»


Народився Павло Антонович ГРОМНИЦЬКИЙ (15 грудня 1889, с. Громниця Катеринославської губернії, нині Дніпропетровської обл. - 23 серпня 1977, Прага) – український і чеський живописець.

У роки Громадянської війни воював на боці незалежної України, потім перебував у таборі для інтернованих військових у Чехословаччині. У 1922 потрапив до Праги, де відвідував студію пейзажиста Ф. Енгельміллера і Українську академію пластичних мистецтв. У 1922-1925 навчався в Парижі в майстерні А. Матісса, завдяки якому, а також за підтримки П. Пікассо, влаштував 1925 року в Парижі персональну виставку. Подорожував по Італії, Індії, Тибету, Японії, США, працював в Осло на запрошення короля Норвегії.

У 1928 повернувся до Праги, де здобув популярність як автор численних пейзажів, натюрмортів і портретів (в тому числі ряду діячів української культури). Кілька пейзажів Гуцульщини були куплені державою для будівлі Парламенту Чехословаччини. В кінці 1930-х працював у Парижі. У 1945-1952 Громницький, за деякими відомостями, жив в СРСР і прийняв радянське громадянство. Персональні виставки в різні роки відбулися в Парижі, Відні та Празі.

«Староміська площа в Празі»


Родился Соломон Борисович НИКРИТИН (15 декабря 1898, Чернигов — 3 декабря 1965, Москва) — украинский и российский художник, теоретик искусства, представитель постфутуристического направления авангарда.

Родился в Чернигове, в семье предпринимателя. Учился в Киевском художественном училище и студии А. Мурашко (1909—1914), частной школе Л. О. Пастернака в Москве, мастерской А. Е. Яковлева в Петрограде. В 1917 вернулся в Киев, посещал школу-студию Александры Экстер. Участник боев в Гражданскую войну, освобождал Одессу от белых (1920), после чего переехал в Москву, где продолжил образование во ВХУТЕМАСе у Василия Кандинского.

В начале 1920-х годов Никритин завоевал в Москве первую премию на конкурсе проектов оформления Красной площади к Третьему конгрессу Коминтерна. В 1922, вместе с К.Редько и А.Тышлером, организовал группу «проекционистов». В дальнейшем увлекся идеями биомеханики под влиянием Всеволода Мейерхольда. В 1930-е годы он был главным художником Политехнического музея и Всесоюзной сельскохозяйственной выставки, ныне ВДНХ. В годы Великой Отечественной войны делал "Окна ТАСС".

«Автопортрет», 1936 «Суд народа»


Народився Саттар Бахлул огли БАХЛУЛЗАДЕ (15 грудня 1909, село Амірджан, нині в межах Баку - 14 жовтня 1974, Москва, похований в рідному селищі Амірджан) - азербайджанський живописець XX століття, відомий в основному своїми великими ліричними пейзажами, що оспівують природу Азербайджану, Заслужений діяч мистецтв Азербайджанської РСР (1960), Народний художник Азербайджанської РСР (1963), лауреат Державної премії Азербайджанської РСР (1972).

Навчався в Азербайджанському художньому технікумі (1927-1931) і в Московському художньому інституті (1933-1940) у Володимира Фаворського і Григорія Шегаля. Після закінчення навчання основне місце в творчості Бахлулзаде займали портрети історичних особистостей (Фаталі-хана, каліграфа Мір Алі і ін.). У 1941 році він став членом Союзу художників СРСР. У повоєнні роки Бахлулзаде написав картини, на яких відобразив нафтові промисли Апшерону, дачі і села півострова. Саттар Бахлулзаде вважається одним з основоположників сучасного азербайджанського пейзажного живопису, а також основоположником азербайджанського імпресіонізму.

Хоча пейзажі Бахлулзаде не відповідали повністю вимогам соціалістичного реалізму, вони були напрочуд реалістичними і детальними, чим, можливо, і пояснюється їх прийнятність в суворому культурному середовищі сталінської епохи. Більшість збережених робіт Бахлулзаде були створені в так званій другій період творчості художника, від 1940 до приблизно 1960. Живопис Саттара Бахлулзаде органічно переплетений з традиціями азербайджанського мистецтва.

Майже все життя Саттар Бахлулзаде прожив у рідному селі Амірджан. Художник рідко виходив у місто, щоб побачитися з друзями та родиною. Саттар Бахлулзаде не був одружений, і у нього не було багато особистого життя, але ті хто його знали, звикли до його ексцентричності.



Народився Григорій Зиновійович КРИЖЕВСЬКИЙ (15 грудня 1918, Харків – 9 вересня 1992, Оде¬са) – живописець. Заслужений художник України (1974).

У 1934-1939 роках учився в Харьківському художньому училищі. Від 1939 року служив в армії. Учасник 2-ї світової війни, мав бойові нагороди. Закінчив Харківський художній інститут у 1951; викладачі - С. Бесє¬дін, Г. Бондаренко, М. Дерегус. Член Спілки художників України від 1954. Персональні виставки – в Одесі (1962, 1978), Ки¬шиневі (1963), Каховці (Херсонська обл., 1977), Києві (1987, 2000 – посмертна), Херсоні (1989). Працював викладачем та директором Одеського художнього училища (1951–1958).

Автор тематичних картин, портретів, пейзажів, натюрмортів. Його картинам притаманне філософське осмислення проблем буття. Твори художника привертають увагу своєю яскравою творчою манерою, мажорним напруженим кольором, загальним життєлюбним настроєм, енергійним мазком, високою культурою і вишуканістю фактури поверхні живопису. На честь Григорія Крижевського в Одесі та Харкові встановлено ме-моріальні дошки.

Автопортрет «Яхти на березі»


Народився Михайло Миколайович СЕЛЕЗІНКА (15 грудня 1942, с.Вікно, Городенківський р-н, Івано-Франківська обл.) — народний художник України (2016), львівський живописець і графік.

Навчався у Львівському політехнічному інституті (відділ архітектури). Член Національнолї спілки художників України з 1983. Заслужений художник України з 2005 р. Учасник регіональних, республіканських та міжнародних виставок.

Творчість Михайла Селезінки — це світ яскравої особистості з унікальним поглядом на життя і на місце людини у світі. При всій витонченості ця художня натура щира і безпосередня в сприйманні себе в нерозривному зв'язку з природою. Його витончені ліричні пейзажі — мініатюрні шедеври, кожен з яких має свій особливий настрій.

Протягом всього свого творчого шляху художник М.Селезінка велику увагу приділяє пізнанню і зображенню внутрішнього світу людини. Сама тематика його творів: «Гріхопадіння», «Духи стихій», «Рок вічності», «Апокаліпсис», «Покаяння», «Засмучена старість», «Хаос» яскраво свідчить про нетерпимість художника до проявів насильства, несправедливості, приниження людської гідності. Твори, які об'єднані в цикли «Гармонія», «Пробудження», «Людина і плах», «Симфонія», «Відлуння», «Ліра дарує поетові безсмертя» сповнюють наші серця життєдайним оптимізмом, пробуджують у душах відчуття краси, гармонії, справедливості, віри і надії.

«Сяйво», 2003


Народився Анатолій Микитович ЯНЄВ (15 грудня 1945, с.Мітрофанівка Новгородківського р-ну Кіровоградської обл.) - український живописець, працює в жанрах пейзажу, натюрморту, портрету та тематичної картини. Заслужений художник України (2013).

У 1974 закінчив живописний факультет Київського художнього інституту, де навчався у Т.Н. Голембієвської і В.В. Шаталіна. З 1978 року бере участь у міських, республіканських та зарубіжних художніх виставках. Янев А.М. - член Національної спілки художників України з 1988 року. З 1974 по 1994 рік працював у Кіровоградських художньо-промислових майстернях Художнього фонду України. З 1994 по 1996 рік викладав у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. Володимира Винниченка, а з 1996 по 1999 рік - в міській художній школі ім. Олександра Осмьоркіна.

Один з провідних художників Кіровоградщини, продовжувач традицій українського класичного образотворчого мистецтва. У 2005 році художник став лауреатом Кіровоградської обласної премії в галузі образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О.Осмьоркіна в номінації "Національна традиція".

Автопортрет «В м'якому кріслі»


15 грудня 1973 року у Богуславі (Київська обл.) відбулося урочисте відкриття Музею-садиби художника Івана Максимовча Сошенка.

Це будинок батька художника, де в 1807 р. народився Іван Сошенко. Експозиція розміщена в трьох кімнатах. У першій кімнаті експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана. Експозиція наступної кімнати висвітлює перебування художника в Петербурзі та навчання в Академії художеств (1832-1838р.р.). У третій кімнаті розповідається про зустріч І. Сошенка з Т.Г. Шевченком, про роботу художника вчителем малювання. В музеї представлені фоторепродукції численних ескізів і малюнків художника.

Сошенко Іван Максимович (нар. 2 червня 1807, Богуслав — † 19 липня 1876, Корсунь) — український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва. В 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв; з 1839 — викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846) і з 1856 київських гімназіях.

Сошенко познайомився з Тарасом Шевченком 1836 року в Петербурзі. Сошенко був одним із перших, хто звернув увагу на художній хист Шевченка, й познайомив його з такими відомими людьми, як Євген Гребінка, Василь Григорович, Олексій Венеціанов та інші. Деякий час Шевченку і Сошенку довелося жити на одній квартирі. Сошенко згодом зустрівся з Шевченком у Ніжині 1846 року та в Києві 1859 року, вони також багато листувалися. У травні 1861 року Сошенко супроводжував труну Шевченка до Канева. Адреса: Київська обл., м. Богуслав, вул. Андрія Зозулі, 1 Час роботи: понеділок-п'ятниця: 9.00-18.00. Субота,неділя-вихідний.

Іван Сошенко Вхід до Музею-садиби