15 декабря -Музей українського живопису

15 декабря

Крещён Питер ван ЛАР (1599, крещён 15 декабря, Харлем — 1642, там же) — нидерландский живописец начала XVII века. Сооснователь общества голландских и фламандских мастеров в Риме Бентвогелс (Схилдерсбент). Создатель жанра «бамбочатта» или «бамбочада» (жанр народных сценок, происходящих на римских улицах); сам художник получил в Италии прозвище Бамбоччо (итал. bamboccio, карапуз).

Учился у Эсайаса ван де Вельде. Приехав в Рим, поселился в приходе церкви св. Марии дель Пополо. Одним из первых начинает практиковать живописные занятия на пленэре. Ван Лар за все время своей жизни в Риме не раз подвергался нападкам со стороны Академии св. Луки за неакадемичность своего искусства, однако его «бамбочады» были признаны не только в Италии и Голландии, но и почти повсеместно в Европе. Их начали собирать итальянские и фламандские коллекционеры. Именно Ван Лар прославляет и ставит во главу угла не «красивость» персонажей, но их гротескность и драматизм.

«Флагелланты», ок. 1635


Помер Адріан де ВРІС (1545, Гаага — 15 грудня 1626, Прага ) - нідерландський скульптор, представник пізнього маньєризму і раннього бароко зламу 16-17 століть.

Художню освіту почав опановувати в рідному місті. 1581 роком датовані записи про його перебування в місті Флоренція, Адріан працював в майстерні Джованні да Болонья, що теж мав «північне походження». Вже в Італії Адріан де Вріс уславився як фахівець-ливарник. А праця для короля Іспанії підвищила авторитет чужинця в Італії і обумовила його кар'єру надвірного скульптора при особі Карла Эммануїла I, герцога Савойського в місті Турин. Працював також кілька років у Римі та Празі. 1596 року перебрався в багатий Аугсбург, де виконав в бронзі два фонтани - «Геркулес» та «Меркурій», котрі прикрашають місто донині.

«Психея і амури»

З 1601 року починається другий празький період де Вріса при дворі імператора Рудольфа ІІ. Для старого і хворого імператора він працюватиме до смерті останнього у 1612 році. Літній на той час Адріан де Вріс не покине Прагу й надалі. Серед останніх творів майстра в Празі - велика серія садово-паркових скульптур для саду бароко Валдштейнського палацу.

Замок Фредеріксборг і фонтан «Нептун» роботи Адріана де Вріса


Крещён Давид ТЕННИРС-младший (15 декабря 1610, Антверпен — 25 апреля 1690, Брюссель) — один из наиболее значимых художников и гравёров фламандский школы. Писал картины на религиозные темы, жанровые сцены, сцены деревенской жизни, интерьеры, портреты, пейзажи.

Старший из 4 сыновей художника Теннирса Старшего. Первые уроки живописи брал у отца. Считается также, что он учился у Рубенса и Браувера. Рано добился успеха: уже в 1633 Давид вступил в Гильдию Святого Луки Антверпена в качестве мастера, а 4 июля 1637 г. женился на дочери знаменитого художника Яна Брейгеля Старшего. Брак принёс ему солидное приданое, а также дружбу и покровительство Рубенса.

В 1644 г. занял должность декана антверпенской Гильдии Святого Луки. Эрцгерцог Леопольд Вильгельм Австрийский стал покровителем художника и 1651 г. пригласил его в Брюссель к своему двору как придворного живописца и хранителя обширных художественных коллекций. Эрцгерцог также рекомендовал художника европейским монархам, что повлекло огромное количество заказов. В частности, король Испании Филипп IV купил столько картин Теннирса, что пришлось строить новое здание галереи, чтобы вместить их. Вильгельм II Оранский и шведская королева Кристина также были горячими поклонниками его таланта.

Давид Теннирс-младший играл важную роль в основании антверпенской Академии художеств в 1663 г. и был назначен её первым директором. В том же году он был удостоен дворянского звания.

«Двенадцатая ночь (Король выпивох)», 1634-1640


Родился Юлиуш КОССАК (15 декабря 1824, Новый Виснич, Польша — 3 февраля 1899, Краков) — польский художник-баталист.

Юлиуш родился в семье львовского судьи, владельца села Княгинин около Перемышля. Рано осиротел. Учился в василианской школе во Львове и был известен благодаря карикатурам на учителей, за что его неоднократно наказывали. Мать будущего художника хотела, чтобы он поступил во Львовский университет и стал юристом, но Юлиуш хотел заниматься живописью, что вызвало длительный конфликт закончившийся разрывом и отказом от наследства.

Учился живописи у Яна Машковского во Львове, затем в Париже (1855—1861) и в Мюнхене (1868—1869). Жил попеременно во Львове и Варшаве, с 1869 года в Кракове. Занимался главным образом акварелью и графикой; иллюстрировал периодические издания. Излюбленный мотив — кони и батальные сцены с их участием. Участвовал в революционных событиях в Европе и во Франции середины XIX века. Отец художника Войцеха Коссака.

«Чарнецкий под Плоцком»


Народилася Ганна СОБАЧКО-ШОСТАК (15 грудня 1883, Скопці (нині Веселинівка) Полтавської губернії — 3 грудня 1965, Черкізово Московської області) — знаний майстер українського декоративного розпису. Все життя вона малювала тільки квіти. Вона створила їх тисячі. І жодна не повторилась. Кожна була іншою за своєю кольоровою мелодією, за формою.

Народилась в сім'ї бідних селян. Тільки дві зими ходила до школи, а потім довелось тяжко працювати. Взимку допомагала мамі ткати полотно та вишивати. Робила мальовки на папері, розписувала хати. Та особливо подобались односельцям її мальовані рушники, які в той час були поширені на Переяславщині. Сама Ганна про свої малюнки говорила: "Як намалювала б квітку точнісінько такою, як вона є, як всі її бачать, то мені б сказали люди у селі: «То ж не твоя квітка, Ганно, а природня, огородня». Тому й вигадувала з голови.

В селі Скопцях (нині село Веселинівка) як раз жила в той час відома шанувальниця народної творчості, меценатка, активна учасниця революційного руху пані Семиградова А. В. Вона помітила талант молодої селянки, стала купляти її рушники та надала в своєму будинку навіть кімнату, де та могла малювати. А потім познайомила з роботами Ганни Собачко художницю Євгенію Прибільську.


Під впливом професійних митців Є. Прибільської та О. Екстер у 1910 р. перейшла від традиційного народного розпису до декоративної графіки; працювала в техніці акварелі і гуаші. Її динамічні композиції асиметричні за формою, з довільним, повним фантазії малюнком рослинно-квіткових мотивів і птахів, з буйним колоритом. До 1930-х pp. за її ескізами вишивали декоративні панно, килими. Працюючи в Київській артілі, в 1931 році стала переможцем республіканського конкурсу українського народного декоративного живопису. Потім вона оформлює український павільйон у Москві на Всеросійській Сільськогосподарській Виставці. За це їй присуджують звання Майстра народної творчості і приймають в Спілку художників СРСР. З 1932 року жила в селищі Черкізове Московської області, де працювала на фабриці «Експортнабивтканина».

Праці Собачко-Шостак експонувалися з 1913 на виставках у Петербурзі, Києві і Парижі, 1914 в Берліні, 1915 у Москві, 1922 і 1924—25 у Берліні, Дрездені, Мюнхені, 1927 у Москві, 1936 у Києві й ін. У 1965 - персональна ретроспективна виставка в Києві.

«Шпаківня», 1963


Родился Эугениуш ЗАК (15 декабря 1884, д. Могильно, Минская губерния — 15 января 1926, Париж) — французский и польский художник, один из основателей художественного объединения «Ритм».

Родился в еврейской семье. Школу окончил в Варшаве. С 1901 года жил во Франции, Мюнхене и Италии, в 1904 году вернулся в Париж. Участник Осеннего салона (с 1904 года), Салона независимых, выставок Национального Общества изящных искусств. Участник Общества польских художников во Франции. С 1912 года профессор Académie La Palette. В 1913 году женится на художнице Ядвиге Кон. Выставлялся в галереях Парижа, в Нью-Йорке, Кельне и Лондоне.

В 1916 году Зак приезжает в Польшу, на родину жены, в г. Ченстохова. Посещает Варшаву, его считают одним из основоположников движения художников «Ритм» стиля Ар-деко (Варшава, 1922). В 1922 году он уезжает работать в Германию, затем снова в Париж. Его творчество находилось под влиянием символизма, художник считается представителем неоклассицизма.

«Автопортрет» «Женщина с кроликом»


Народився Павло Антонович ГРОМНИЦЬКИЙ (15 грудня 1889, с. Громниця Катеринославської губернії, нині Дніпропетровської обл. - 23 серпня 1977, Прага) – український і чеський живописець.

У роки Громадянської війни воював на боці незалежної України, потім перебував у таборі для інтернованих військових у Чехословаччині. У 1922 потрапив до Праги, де відвідував студію пейзажиста Ф. Енгельміллера і Українську академію пластичних мистецтв. У 1922-1925 навчався в Парижі в майстерні А. Матісса, завдяки якому, а також за підтримки П. Пікассо, влаштував 1925 року в Парижі персональну виставку. Подорожував по Італії, Індії, Тибету, Японії, США, працював в Осло на запрошення короля Норвегії.

У 1928 повернувся до Праги, де здобув популярність як автор численних пейзажів, натюрмортів і портретів (в тому числі ряду діячів української культури). Кілька пейзажів Гуцульщини були куплені державою для будівлі Парламенту Чехословаччини. В кінці 1930-х працював у Парижі. У 1945-1952 Громницький, за деякими відомостями, жив в СРСР і прийняв радянське громадянство. Персональні виставки в різні роки відбулися в Парижі, Відні та Празі.

«Староміська площа в Празі»


Родился Соломон Борисович НИКРИТИН (15 декабря 1898, Чернигов — 3 декабря 1965, Москва) — украинский и российский художник, теоретик искусства, представитель постфутуристического направления авангарда.

Родился в Чернигове, в семье предпринимателя. Учился в Киевском художественном училище и студии А. Мурашко (1909—1914), частной школе Л. О. Пастернака в Москве, мастерской А. Е. Яковлева в Петрограде. В 1917 вернулся в Киев, посещал школу-студию Александры Экстер. Участник боев в Гражданскую войну, освобождал Одессу от белых (1920), после чего переехал в Москву, где продолжил образование во ВХУТЕМАСе у Василия Кандинского.

В начале 1920-х годов Никритин завоевал в Москве первую премию на конкурсе проектов оформления Красной площади к Третьему конгрессу Коминтерна. В 1922, вместе с К.Редько и А.Тышлером, организовал группу «проекционистов». В дальнейшем увлекся идеями биомеханики под влиянием Всеволода Мейерхольда. В 1930-е годы он был главным художником Политехнического музея и Всесоюзной сельскохозяйственной выставки, ныне ВДНХ. В годы Великой Отечественной войны делал "Окна ТАСС".

«Автопортрет», 1936 «Суд народа»


Народився Михайло Миколайович СЕЛЕЗІНКА (15 грудня 1942, с.Вікно, Городенківський р-н, Івано-Франківська обл.) — народний художник України (2016), львівський живописець і графік.

Навчався у Львівському політехнічному інституті (відділ архітектури). Член Національнолї спілки художників України з 1983. Заслужений художник України з 2005 р. Учасник регіональних, республіканських та міжнародних виставок.

Творчість Михайла Селезінки — це світ яскравої особистості з унікальним поглядом на життя і на місце людини у світі. При всій витонченості ця художня натура щира і безпосередня в сприйманні себе в нерозривному зв'язку з природою. Його витончені ліричні пейзажі — мініатюрні шедеври, кожен з яких має свій особливий настрій.

Протягом всього свого творчого шляху художник М.Селезінка велику увагу приділяє пізнанню і зображенню внутрішнього світу людини. Сама тематика його творів: «Гріхопадіння», «Духи стихій», «Рок вічності», «Апокаліпсис», «Покаяння», «Засмучена старість», «Хаос» яскраво свідчить про нетерпимість художника до проявів насильства, несправедливості, приниження людської гідності. Твори, які об'єднані в цикли «Гармонія», «Пробудження», «Людина і плах», «Симфонія», «Відлуння», «Ліра дарує поетові безсмертя» сповнюють наші серця життєдайним оптимізмом, пробуджують у душах відчуття краси, гармонії, справедливості, віри і надії.

«Сяйво», 2003


Народився Анатолій Микитович ЯНЄВ (15 грудня 1945, с.Мітрофанівка Новгородківського р-ну Кіровоградської обл.) - український живописець, працює в жанрах пейзажу, натюрморту, портрету та тематичної картини. Заслужений художник України (2013).

У 1974 закінчив живописний факультет Київського художнього інституту, де навчався у Т.Н. Голембієвської і В.В. Шаталіна. З 1978 року бере участь у міських, республіканських та зарубіжних художніх виставках. Янев А.М. - член Національної спілки художників України з 1988 року. З 1974 по 1994 рік працював у Кіровоградських художньо-промислових майстернях Художнього фонду України. З 1994 по 1996 рік викладав у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. Володимира Винниченка, а з 1996 по 1999 рік - в міській художній школі ім. Олександра Осмьоркіна.

Один з провідних художників Кіровоградщини, продовжувач традицій українського класичного образотворчого мистецтва. У 2005 році художник став лауреатом Кіровоградської обласної премії в галузі образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О.Осмьоркіна в номінації "Національна традиція".

Автопортрет «В м'якому кріслі»


15 грудня 1973 року у Богуславі (Київська обл.) відбулося урочисте відкриття Музею-садиби художника Івана Максимовча Сошенка.

Це будинок батька художника, де в 1807 р. народився Іван Сошенко. Експозиція розміщена в трьох кімнатах. У першій кімнаті експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана. Експозиція наступної кімнати висвітлює перебування художника в Петербурзі та навчання в Академії художеств (1832-1838р.р.). У третій кімнаті розповідається про зустріч І. Сошенка з Т.Г. Шевченком, про роботу художника вчителем малювання. В музеї представлені фоторепродукції численних ескізів і малюнків художника.

Сошенко Іван Максимович (нар. 2 червня 1807, Богуслав — † 19 липня 1876, Корсунь) — український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва. В 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв; з 1839 — викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846) і з 1856 київських гімназіях.

Сошенко познайомився з Тарасом Шевченком 1836 року в Петербурзі. Сошенко був одним із перших, хто звернув увагу на художній хист Шевченка, й познайомив його з такими відомими людьми, як Євген Гребінка, Василь Григорович, Олексій Венеціанов та інші. Деякий час Шевченку і Сошенку довелося жити на одній квартирі. Сошенко згодом зустрівся з Шевченком у Ніжині 1846 року та в Києві 1859 року, вони також багато листувалися. У травні 1861 року Сошенко супроводжував труну Шевченка до Канева. Адреса: Київська обл., м. Богуслав, вул. Андрія Зозулі, 1 Час роботи: понеділок-п'ятниця: 9.00-18.00. Субота,неділя-вихідний.

Іван Сошенко Вхід до Музею-садиби