15 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

15 октября

Народився Вільгельм фон КАУЛЬБАХ (15 жовтня 1805, Арользен - 7 квітня 1874, Мюнхен) - художник, один з найбільш значних представників німецького історичного живопису.

Навчався у Дюссельдорфській та Мюнхенській академіях мистецтв. У 1835 році Каульбах поїхав до Італії, де зробив велику кількість малюнків та етюдів за мотивами природи Італії. У 1834-37 роках Каульбах створив свій безперечно кращий твір: величну «Битву гунів». За цим твором йшла не менш значна картина Каульбаха «Руйнування Єрусалима» (1839-45). Ці роботи забезпечили художнику ім'я і популярність по всій Німеччині, завдяки чому прусський король Фрідріх Вільгельм IV доручив йому розпис стін парадних сходів берлінського Нового музею, які вважаються найбільшим пам'ятником монументального живопису XIX ст. Вдалими вважаються і його фрески на зовнішніх стінах Нової пінакотеки в Мюнхені: в цих фресках Каульбах спробував сатирично змалювати історію сучасного йому німецького мистецтва і художні витівки короля Людвіга I.

Каульбах помер під час великої епідемії холери в Мюнхені в 1874 році. Художником став син Вільгельма фон Каульбаха - Герман фон Каульбах, а також його племінник - Фрідріх Каульбах.

«Битва гунів», Нова пінакотека. Мюнхен


Родился Михай (Михаил Александрович) ЗИЧИ (15 октября 1827, Зала, Венгрия — 28 февраля 1906, Санкт-Петербург) — венгерский рисовальщик и живописец, придворный художник четырёх русских царей.

Происходил из знатного рода Зичи. Изучал рисование и живопись в Будапеште у итальянского художника Маростони, а потом в Венской академии художеств, где его главным наставником был Ф. Г. Вальдмюллер. Уже в ранней молодости получил известность картинами «Выздоравливающая девушка молится перед образом Богоматери», «Умирающий рыцарь» (1844), «Заколачивание гробика ребёнка», «Распятие», после чего 19-летний художник был приглашен в Петербург преподавателем рисование в царскую семью.


В 1856 году подробно отобразил коронование императора Александра II, за что Санкт-Петербургская академия художеств присудила ему звание академика. В 1859 году Зичи был назначен придворным живописцем и в этом звании оставался до 1873 года. Исполнил множество рисунков, изображающих различные события придворной жизни, сцены императорской охоты, карикатуры на людей, близких ко двору. В 1869 году была устроена выставка его произведений. В 1874 году Зичи уехал в Париж, но с 1880 года художник опять в России, на прежней должности. В творчестве Михая Зичи также имеется немало рисунков откровенного эротического содержания.

«Тарас Бульба», иллюстрация к повести Н.В. Гоголя


Народився Джеймс (Жак-Жозеф) ТІССО (15 жовтня 1836, Нант, Франція - 8 серпня 1902, Шенсе-Бюйон, Франція) - французький художник, працював в Англії.

Навчався в паризькій Школі витончених мистецтв, а також у Енгра і Фландрена. Уже в 23 роки Жак-Жозеф виставився в Салоні. У 1861 його картина «Зустріч Фауста і Маргарити» була придбана державою для Люксембурзької галереї. Перший період творчості художника характеризується його увагою до образів гарненьких жінок, зокрема, в серії робіт, названої їм La Femme a Paris.

Брав участь у франко-пруській війні. Підозрюваний у співчутті до комунарів, Тіссо поїхав з Парижа в Лондон, де писав численні портрети і жанрові картини. У 1880-і художник відправився в Палестину. Він звернувся до основної теми своєї художньої спадщини - створення семисот акварелей, що ілюструють життя Ісуса і Старий Завіт. У 1896 році серія з 350 малюнків за Новим Заповітом була виставлена в Парижі, на наступний рік - у Лондоні. На даний момент колекція з півтисячі рисунків, акварелей і картин олією з цієї серії знаходиться в колекції Бруклінського музею в Нью-Йорку. Потім настала черга старозавітних сюжетів, роботою над якими Тіссо продовжував займатися до самої смерті.

«Найгарніша дівчина в Парижі», 1883-85

Народився Максиміліан ГЕРИМСЬКИЙ (15 жовтня 1846, Варшава - 16 вересня 1874, Бад-Райхенгалль, Баварія) - польський художник і графік, брат художника Олександра Геримського.

Спочатку Максиміліан був механіком і відвідував університет в Варшаві. Брав участь в Січневому повстанні 1863 року. Від 1867 року навчався в Академії мистецтв у Мюнхені у Александра фон Вагнера, Адама Франца і Едуарда Шлейха. Під впливом останнього малював солдатів у поєднанні з багатим пейзажем, створив безліч картин з персонажами в костюмах 18-го століття. Також написав багато романтичних картин із зображенням польської батьківщини. Знаменитими стали його сцени полювання в стилі рококо, які виставлені в Старій національній галереї в Берліні і в Художньому музеї Філадельфії. Помер 1874 року в Райхенгаллі від туберкульозу, хвороби, яка мучила художника протягом останніх років.

«Сутичка з татарами», 1867


Родился Коста́ (Константин) Леванович ХЕТАГУРОВ (15 октября 1859, аул Нар — 1 апреля 1906, с. Георгиевско-Осетинское Кубанской обл., ныне село Коста Хетагурова Карачаево-Черкесской Республики) — осетинский поэт и художник, основоположник осетинской литературы и литературного осетинского языка.

Коста́ Хетагуров родился в семье прапорщика русской армии. С 1871 по 1881 год Коста учился в Ставропольской губернской гимназии. В 1881 году Хетагуров был принят в Петербургскую академию художеств в мастерскую проф. П. П. Чистякова. В 1883 году лишён стипендии и этим почти всех средств к существованию. Вскоре он перестал посещать Академию, а в 1885 году поехал обратно в Осетию. В июне 1891 года за свои вольнолюбивые стихи был выслан за пределы Осетии. Вскоре Коста заболевает туберкулёзом и переносит две операции. В 1899 году он выслан из Ставрополя в Херсон, а оттуда переехал в Очаков, где влюбился в морские просторы. В 1900 года тяжело большой поэт и художник вернулся на Северный Кавказ.

«Автопортрет» «Теберда»

Дмитро Васильович ІЗМАЙЛОВИЧ (1890, містечко Сатанів, Проскурівський повіт, Подільська губернія (нині Хмельницька область) — 15 жовтня 1976, Ріо-де-Жанейро, Бразилія) — бразильський живописець родом з України.

Народився у сім'ї офіцера прикордонної служби. 1907 року закінчив кадетський корпус у Сумах і продовжив навчання в Павловському військовому училищі в Санкт-Петербурзі. Був офіцером російської лейб-гвардії. Під час Першої світової війни був на фронті. Революційні події 1917 року застали Ізмайловича в Києві. Покинувши військову службу, Дмитро Васильович вступив до Української академії мистецтв*, де в 1918—1919 роках навчався в Михайла Жука. Провів у Києві персональну виставку.

У 1920-1927 роках жив у Константинополі, де вивчав візантійське та перське мистецтво. Писав пейзажі, архітектурні краєвиди, інтер'єри, портрети, натюрморти. Брав участь у виставках Союзу російських художників у Константинополі. 1927 року через Афіни, Лондон і США художник потрапив у Бразилію, де і залишився. Викладав живопис у Ріо-де-Жанейро.

Ізмайлович був відомим портретистом. У портретах застосовував елементи іконописної техніки. В останній період життя писав в основному пейзажі та натюрморти. Дві картини художника представлено в постійній експозиції Національного музею образотворчого мистецтва в Ріо-де-Жанейро. Ізмайлович також виконав дві ікони для греко-католицької церкви в Сан-Паулу (1954). Відбулося вісім посмертних персональних виставок робіт художника, всі в Бразилії.

Автопортрет Портрет Еугенії Альваро Морейри


Народився Брайс МАРДЕН (15 жовтня 1938, Бронксвілл, штат Нью-Йорк) - американський художник-мінімаліст.

Отримав ступінь бакалавра образотворчих мистецтв в Університеті Бостона в 1961 році, магістра образотворчих мистецтв в Єльській школі мистецтва і архітектури (1963), де навчався з Естебаном Вісенте, Алексом Кацом, Джеком Творковим, Реджинальдом Поллаком, Філіпом Перлстайном і Габором Петерді. Серед його однокурсників були знамениті в майбутньому художники Річард Серра, Чак Клоуз, Ненсі Грейвз і Роберт Мангольд.

Марден переїхав 1963 року в Нью-Йорк, де познайомився з творчістю Джаспера Джонса. Наступного літа Марден подорожує до Парижа. У 1966 році він був найнятий як помічник Роберта Раушенберга. У цьому ж році відбулася його перша персональна виставка в Нью-Йорку в Bykert Gallery. У 1972 році роботи Мардена були показані на Документі в Касселі, в 1975 році пройшла ретроспектива в Музеї Гуггенхайма в Нью-Йорку.

Summer Table, 1972

Ще в Єлі Марден розробив формальні принципи, які характеризували його графіку та живопис в наступні десятиліття: переважання прямокутних форматів, використання приглушеної індивідуальної палітри. У ранніх роботах 1960-х і 1970-х років переважали монохромні полотна, по одному або в серіях. Ці ранні монохромні роботи покриті товстим шаром енкаустики, зберігаючи сліди роботи художника мастихіном. Це відрізняє манеру Мардена від сучасників-мінімалістів, які вважали за краще індустріальну якість робіт, до яких ніби не торкалася рука художника.

В середині 1980-х років Марден перейшов від мінімалізму до жестикуляційного живопису (як раз в цей час Марден подорожував по Азії, де захопився мистецтвом каліграфії).

Bridge Study, 1991


Народилася Ніна Яківна МАРЧЕНКО (15 жовтня 1940, Ленінград) — український художник-живописець. Заслужений художник України (1976).

Закінчила Київський державний художній інститут (1965) — поступила з наполягання Сергія Григор'єва. Дипломною роботою була картина «Повернене дитинство», присвячена дітям Бухенвальда. Продовжила навчання у творчих майстернях при АМ СРСР. Член НСХУ з 1973.

Є авторкою творів: 1965 — «Повернене дитинство», 1968 — «Студенти-медики», 1970 — «Ніхто не забутий», 1971 — «На свято», 1972 — «Материнські думи», 1972—1975 — «Народні майстри», 1975—1976 — «Мир. Кінець війни», 1985 — «Пам'ять», 1987 — «Посвячені яблука», 1988 — «Чекала мати сина», 1992 — «Нове життя», 1994 — «Теплий вечір», 1995 — «Бабусин хліб» та ін.

«Салют Перемоги», 1977


Народився Андрій Данилович АНТОНЮК (15 жовтня 1943, м.Первомайськ Миколаївської обл. — 13 квітня 2013, Миколаїв) — живописець. Народний художник України (2007). Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1994). Почесний громадянин Миколаєва.

У 1962 році закінчив Одеське художнє училище,де вчився в Олександра Ацманчука та Тамари Єгорової. У 1965-1971 роках працював в Одесі в Художньому фонді. У 1971 році, за наполяганням першого секретаря Миколаївського обкому партії, переїхав до Миколаєва. Учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок з 1966. Член СХУ (1970). Заслужений художник України з 1989. Персональні виставки А.Д. Антонюка пройшли в Києві (2005, 2006), Миколаєві (1987, 2007), Мюнхені, Женеві, Лондоні, Парижі та інших містах Європи.

Творчості Антонюка притаманні вплив наївного народного мистецтва, символіка експресіонізму і естетика модерну. Картини художника часто не вписувалися в жорсткі рамки офіційного «соціалістичного реалізму» і нерідко викликали гостру критику з боку українських чиновників від мистецтва. Творчість Андрія Антонюка отримала широке міжнародне визнання. У 2002 році він нагороджений Золотою медаллю Національної академії мистецтв України. Серед основних робіт художника картини «Учитель, хто ми?» (1994), «В казематі Т. Шевченка» (1994), «Атлантида-Україна» (1997) та ін.

«Наш край – то рай»