15 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

15 июля

Народився РЕМБРАНДТ Гáрменсзон ван Рейн (15 липня 1606 (або 1607), Лейден — 4 жовтня 1669, Амстердам) — видатний нідерландський художник, офортист доби бароко, найбільший представник золотого століття голландського живопису.

Рéмбрандт походив з багатодітної родини заможного власника млина. У Лейдені він відвідував латинську школу при університеті, але найбільший інтерес проявляв до живопису. У 13 років його віддали вчитися образотворчому мистецтву до історичного живописця Якоба ван Сваненбюрха, про якого сьогодні занадто мало відомо. У 1623 році Рембрандт продовжив художнє навчання в Амстердамі у Пітера Ластмана, який встиг побувати в Італії і спеціалізувався на історичних, міфологічних і біблійних сюжетах. В 1627 році Рембрандт покинув Ластмана і повернувся у Лейден, де разом з товаришем Яном Лівенсом відкрив власну майстерню і почав набирати учнів. За декілька років він здобув значну популярність.

Ластманвська пристрасть до строкатості і детальність у виконанні справила величезний вплив на молодого художника. Його перші роботи надзвичайно барвисті, художник прагне ретельно виписати кожну деталь матеріального світу, як можна достовірніше передати екзотичну обстановку біблійної історії. Майже всі герої постають перед глядачем вбрані в химерні східні наряди, блищать коштовностями, що створює атмосферу парадності та святковості.
«Алегорія музики», 1626

У 1631 році Рембрандт покинув майстерню у Лейдені та виїхав до Амстердама. Через рік майстерню закрив і Лівенс та виїхав на заробітки у Англію. Шляхи друзів розійшлися. В Амстердамі Рембрандт створив багато портретів. Він малює безліч етюдів чоловічих і жіночих голів, в яких досліджує своєрідність кожної моделі, експериментує з рухомою мімікою облич. У перші амстердамські роки чільне місце у творчості Рембрандта займає жанр автопортрета; зображуючи себе в фантастичних шатах і хитромудрих позах, він намічає нові шляхи розвитку свого мистецтва. Не забуває й про релігійні сюжети («Пророк Ієремія» 1630 рік, Ріксмузей).

Слава про Рембрандта як про неабиякого майстра поширилася по Амстердаму після завершення ним групового портрета «Урок анатомії доктора Тульпа» (1632), на якому уважні хірурги не були вишикувані в паралельні ряди звернених до глядача голів, як то було прийнято в портретному живописі того часу, а строго розподілені в пірамідальній композиції, що дозволила психологічно об'єднати всіх дійових осіб в єдину групу. Багатство міміки кожної особи і драматичне використання світлотіні підводить підсумок під роками експериментування, бо свідчить про настання творчої зрілості художника.
«Урок анатомії доктора Тульпа», 1632

На хвилі успіху майстер 1634 року взяв шлюб з Саскією ван Ейленбюрх, дочкою бургомістра міста Лаувердена. Рембрандт завдяки вдалому шлюбу увійшов у коло заможних людей. Тепер Рембрандт не встигав писати портрети. З'явилися великі гроші, тож він купив оселю в Амстердамі. Там же влаштував майстерню і почав збирати витвори мистецтв (гравюри, картини іноземних майстрів, зброю, музичні інструменти, рідкісний одяг та екзотичні заморські речі). У цей період з'явилося і декілька його шедеврів («Автопортрет з Саскією на своїх колінах» 1636 рік). У дитячому віці померло троє дітей подружжя. У 1641 році народився син Тітус. А через рік померла дружина Рембрандта Саскія.
«Блудний син в таверні (Автопортрет з Саскією на колінах)», 1635

«Даная». 1636—1647, Ермітаж, С.-Петербург

Через деякий час після смерті дружини багато галасу створив роман Рембрандта з коханкою Гертьє Діркс. Діло дійшло до суду і нового скандалу. Взяти новий шлюб художнику заважав заповіт першої дружини, яка забороняла чоловіку користуватися своїм майном у разі нового шлюбу. Це стало перешкодою і для шлюбу з 20-річною служницею Хендрик'є Стоффельс. Під час роману художник створив багато портретів коханки, які стали вершиною творів митця («Хендрик'є» 1654 рік, Лувр, Париж, «Жінка, що купається», 1654, Лондон, Нац.галерея, «Купання Вірсавії» 1654, Лувр). На рівні з найкращими портретами світу ставлять «Портрет Хендрик'є біля вікна» (Берлін). Хендрик'є народила художнику дочку Корнелію і прожила з ним 10 років.
«Жінка, що купається», 1654, Лондон, Національна галерея

Власний будинок в Амстердамі Рембрандт купив з правом сплати грошей за шість років. Після восьмирічного терміну художник багато заборгував усім та не зміг сплатити борг за будинок. Майно художника описали судові пристави і продали на публічному аукціоні. Опис речей художника зберегли. У ньому перелік від «брудного спіднього, що треба прати» до картин митців Італії, Німеччини, Фландрії, книжок, гравюр та великий шолом. Майно, нажите за кілька років, продали лише за 6 тисяч флоринів. Після цього Рембрандт переїхав до бідної оселі на околиці. Аби менше платити за місце на цвинтарі, переніс ближче до дому й могилу покійної Саскії. Лише на твори мистецтва та на їжу він не жалкував грошей. Дійшло до опіки над батьком, що виконував тепер син.
«Матвій і ангел», 1661

Відмінна риса рембрандтівскої творчості 1650-х — ясність і монументальність крупнофігурних композицій. Якщо на полотнах 1650-х років число фігур ніколи не перевищувало трьох, то в останнє десятиліття свого життя Рембрандт повернувся до створення багатофігурних композицій. У двох випадках це були великі й престижні замовлення. Монументальна героїчна картина «Змова Юлія Цивіліса» (1661 рік) створювалася для нової Амстердамської ратуші, але з якихось причин не задовольнила замовників і не була оплачена. Груповий портрет «Синдіки» (1662 рік), незважаючи на природність поз, жвавість міміки і спаяність композиційного рішення, являє собою крок назад порівняно з безкомпромісним натуралізмом «Нічного дозору». Проте всі вимоги замовників були виконані.
«Синдіки», 1662. Рійксмюзеум, Амстердам

Останні два десятиліття життя Рембрандта стали вершиною його майстерності як портретиста. Моделями виступали не тільки товариші художника (Ніколас Брейнінг, 1652 рік; Герард де Лересс, 1665; Йереміас де Деккер, 1666), але й невідомі солдати та старі люди. Їхні обличчя і руки осяяні внутрішнім духовним світлом. Внутрішню еволюцію художника передала низка автопортретів, що розкриває глядачеві світ його таємних переживань. 1663 року померла Хендрик'є. 1668 року помер син Тітус. Останньою втіхою старого стала 14-літня дочка від Хендрик'є, Корнелія, яку назвали на честь матері Рембрандта. Смерть прийшла до нього 4 жовтня 1669 року. Поховали на цвинтарі для бідних. Могила не збережена. Лише на стовпі є табличка, що саме тут знайшов свій останній спокій один з найкращих художників світу.
«Повернення блудного сина», 1666/1669, Ермітаж, С.-Петербург

Йдучи з життєвих спостережень, Рембрандт досяг високих митецьких узагальнень, які зберігають за його шедеврами значення неминущих цінностей. Улюбленим засобом моделювання образів стало застосування худоником ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, за допомогою яких він досягав великої матеріальності та спрямовував увагу глядача на найголовніше в композиції. Стримана золотаво-червона гама, лаконічний малюнок і мерехтіння світла надавали живописній манері Рембрандта специфічності та емоційної виразності. Рембрандт зробив великий внесок у розвиток світового реалістичного мистецтва.

Протягом усього XX століття голландці вели копітку роботу по скупці полотен Рембрандта і їх поверненню на батьківщину; в результаті цих зусиль найбільше число картин Рембрандта можна нині побачити в амстердамському Рійксмюзеумі.
«Єврейська наречена». 1665. Рійксмюзеум, Амстердам

Однією з нерозв'язних проблем для дослідників творчості Рембрандта до останнього часу залишалося величезне число копій і реплік з його полотен, які з давніх-давен проходили в каталогах під його ім'ям. У 1968 році в Амстердамі почав роботу дослідницькій проект «Рембрандт», який поставив собі за мету складання вивіреного реєстру творів Рембрандта з використанням новітніх методів атрибуції. Як наслідок, число атрибутуємих Рембрандту полотен скоротилося до 350 одиниць, в той час як на початок XX століття вважалося, що пензлю Рембрандта належать близько 800 картин.

«Автопортрет», 1665/1669. Кенвуд-хаус, Лондон «Святе сімейство», 1645. Ермітаж, С.-Петербург


Родился Александр РОСЛИН (Росле́н (15 июля 1718, Мальмё — 5 июля 1793, Париж) — шведский художник-портретист, с 1750-х годов работавший, в основном, в Париже.

Художественное образование получил в Париже, где впоследствии был принят в члены Академии художеств. Был особенно искусен в изображении тканей, кружев, вышивок и других аксессуаров. Пользовался почётом у парижской публики и написал огромное количество портретов выдающихся людей своего времени. Посетив в 1776—77 гг. Петербург, исполнил здесь несколько портретов особ императорской фамилии и представителей русской аристократии: Ивана Ивановича Бецкого, Ивана Ивановича Шувалова и других. В Стокгольме портретировал короля Густава III и двух его братьев.

Жена Рослина, Мари-Сюзанн (1734—1772), была также портретистка, работавшая пастельными карандашами.

«Автопортрет» «Портрет Зои Гики, молдавской принцессы», 1777. Национальный музей Швеции, Стокгольм


Родился Жан-Пьер НОРБЛЕН де ла Гурден (15 июля 1740, департамент Сена и Марна, по другим сведениям 1 июля 1745, Шампань — 23 февраля 1830, Париж) — польский художник французского происхождения; живописец, график и гравёр, один из создателей польской жанровой живописи; отец художника Себастьена Луи Гийома Норблена.

Ученик Ф. Казановы в Дрездене. Познакомился с князем А. К. Чарторыйским и был приглашён обучать рисованию его детей и в 1774 году приехал в Польшу. В Польше сделался королевским придворным живописцем и основал в Варшаве художественную школу, существовавшую с 1774 по 1804 год. В 1804 году Норблен возвратился на родину, во Францию.

Автор многочисленных жанровых сцен, портретов польских аристократов, полотен с историческими сюжетами, сцен в духе Ватто. Был свидетелем событий в Варшаве во время восстания Костюшко и запечатлел их в рисунках и полотнах.

Автопортрет «Казнь предателей»


Народився Яцек МАЛЬЧЕВСЬКИЙ (15 липня 1854, Радом - 8 жовтня 1929, Краків) - польський художник, представник модернізму і символізму в живопису.

1871 року Яцек переїжджає до Кракова, де вчиться в гімназії і відвідує заняття в місцевій Школі витончених мистецтв (пізніше - краківська Академія). Викладав Мальчевському художник Ян Матейко, який переконав талановитого юнака вступити на курс живопису, продовженням якого стало навчання в паризькій Школі витончених мистецтв. Після повернення на батьківщину Я.Мальчевський - професор краківської Академії (у 1896-1900 і в 1912-1921 роках). Художник багато подорожував, відвідав Німеччину, Австрію, Італію, Францію, Грецію, Туреччину. У 1897 році він вступає в краківський союз художників.

«Порочне коло» (1895-1897), Народний музей в Познані

Спочатку в творчості Мальчевського переважали пейзажі, портрети і картини на історичну тематику в стилі романтизму, переважно в темних тонах. Він перебував під впливом творчості художника Артура Гротгера. У 1890 році зацікавився символізмом, фарби на його полотнах світлішають і стають більш «живими». Історичні роботи Я. Мальчевського - про трагічну долю його Батьківщини, проте художник звертається і до автобіографічних, і до символічних тем. Майстер написав низку автопортретів у різних вбраннях (як художник, як лицар та інше).

«Автопортрет» «Портрет Адама Асника з музою»


Родился Ре́йнгольд БЕГАС (15 июля 1831, Берлин — 3 августа 1911, там же) — немецкий скульптор и художник. Сын художника Карла Йозефа Бегаса и главный представитель необарокко берлинской скульптурной школы.

Рейнгольд Бе́гас получил первые уроки скульптуры у Людвига Вильгельма Вихмана в Берлине. В 1846—1851 годах он учился у скульптора Кристиана Даниэля Рауха в Берлинской академии художеств.

В 1848 году приступил к работе под руководством Рауха. Первый успех пришёл к Бегасу в 1852 году с гипсовой скульптурной группой «Агарь и Измаил», представленной на выставке в академии. Назначенная Бегасу стипендия позволила отправиться в Рим, где он проживал в 1856—1858 годах. В 1861 году Бегаса пригласили преподавать в Веймар в учреждённую за год до этого высшую школу изобразительных искусств великого герцога Саксонского. В 1863 году Бегас вернулся в Берлин. Затем он вновь отправился в Рим, попеременно проживал то в Берлине, то в Риме и Париже.

Бегас получал многочисленные заказы на портретные бюсты, памятники (в т.ч. памятник Шиллеру, 1871 г.) и малую пластику. Бегас входил в Союз немецких художников и являлся членом Берлинской академии художеств. В Берлине Бегас создавал монументальные работы, характерные для прусского кайзеровского Берлина. Пафос работ Бегаса был высоко оценён кайзером Вильгельмом II, который поручал Бегасу представительские работы.

Национальный памятник Бисмарку на площади Большая Звезда в Берлине


Народився Володимир Степанович БОЛДИРЄВ (15 липня 1911, ст. Ханжонкове (нині Донецька обл.) — 29 березня 1993, Київ) — український художник, заслужений діяч мистецтв України (з 1990 року), член Спілки художників (з 1939 року).

1931 року вступив на IV курс художнього робітфаку в Запоріжжі. У 1932–1934 роках навчався у Харківському, а після реорганізації вищої художньої освіти — у Київському художньому інституті (1934–1939 роки) у Ф. Кричевського, К. Єлеви та С. Григор'єва. Після закінчення інституту викладав у Київській художній середній школі. Брав участь у радянсько-фінській і радянсько-німецькій війнах. З 1948 року працював в Київському художньому інституті, з 1963 року на посаді професора кафедри рисунка. Доцент — з 1952 року, професор — з 1991 року. Серед багатьох його учнів В.Бородай, О.Губарев, В.Зноба, Г.Кальченко, В.Лопата, В.Чепелик, В.Швецов, Г.Якутович та ін. Працював у галузі станкового та монументально-декоративного живопису, книжкової і станкової графіки і, здебільшого, в рисунку. Серед його робіт твори на історичну тематику, портрети сучасників, низка поетичних акварельних краєвидів та індустріальних пейзажів, виконаних у техніці рисунка. У творчій практиці був прихильником реалістичного методу. Чимало уваги присвятив художньому втіленню образу Т. Шевченка.

Дружина – заслужений художник України Євдокія Гаврилівна Болдирєва. Дочка – художник-графік Наталія Володимирівна Болдирєва. Онука – художниця Олена Іллівна Толкачова.

«Дорога в Криму», 1965


Народився Сергій Павлович ПОДЕРЕВ'ЯНСЬКИЙ (15 липня 1916, Київ - 9 лютого 2006, Київ) - український живописець і графік, народний художник України (1982), професор. Заслужений діяч мистецтв України.

Творчий шлях розпочав у 1930-ті роки як автор політичних і кіноплакатів. Учасник радянсько-німецької війни. Відзначений бойовими нагородами. З 1946 по 1952 рік навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені І.Ю.Репіна у К.Рудакова, В.Конашевича, М.Авілова. Дипломна робота Сергія Подерв'янського «М.Г. Чернишевський у 1862 році в Петропавлівській фортеці» експонувалася на Виставці дипломних робіт випускників інституту, відкритій у липні 1952 року в Ленінграді, в Науково-дослідному музеї Академії мистецтв СРСР.

Від 1953 року - учасник республіканських та всесоюзних художніх виставок. Працював у царині жанрового живопису та книжкової графіки. Майстер портрета та пейзажу. Виконав ілюстрації до творів Е.Войнич «Ґедзь» (1967 рік), Р.Джованьйолі «Спартак» (1966 рік), О. Герцена «Хто винен?» (1958 рік), В.Короленка «Діти підземелля" (1964 рік ).

Від 1952 року Подерв'янський Л.П. - викладач рисунку та живопису Київського художнього інституту, з 1963 року - доцент, з 1970 року - завідувач кафедри, від 1982 року - професор. Персональні виставки художника пройшли в Києві в 1973 і в 2006 році. Дружина - мистецтвознавець Лада Міляєва, син - художник і письменник Лесь Подерв'янський.

«На пляжі», 1970


Родился Олег ЦЕЛКОВ (15 июля 1934, Москва) – российский и французский художник, представитель советского андеграунда.

С 1949 по 1953 учился в МСХШ. Один год проучился в Минском художественном институте, ещё год — в Академии художеств им. И. Е. Репина в Ленинграде, был исключён. Был принят в Институт театра и кино, где завершил образование. В 1956 прошла первая квартирная выставка Олега Целкова в Москве. В 1965 в Институте атомной физики им. Курчатова в Москве состоялась первая официальная персональная выставка. В 1977 году принял предложение «властей» покинуть СССР. Живет в Париже.

Начиная с 1960 года, с картины «Портрет», в течение последующих сорока лет в живописи разрабатывает один единственный сюжет — образы деформированного человеческого лица и фигуры, напоминающие зловещие маски или человекоподобного мутанта. Его портреты стали своеобразной реакцией на новые формальные приемы сурового стиля. Особая черта его картин — «шаблонность», крупный масштаб и яркие анилиновые цвета.

«Театр», 2008


Народився Сергій Юрійович БАБИЧ (15 липня 1953, Дніпродзержинськ (нині - Кам'янське) Дніпропетровської обл.) - художник-живописець, графік.

Закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, архітектурний факультет, у 1977 р, викладачі - О. Петров, Б. Волков. Від 1978 р - учасник багатьох обласних, персональних виставок (Дніпродзержинськ, 1996, 2000, 2003 рр; Мійо, Франція, 2003 р .; Дніпропетровськ, 2003 р. та ін), групових ( "Естамп'88", Київ; виставка мініатюр, Торонто, Канада, 1991 р .; виставка українських художників у галереї "Базальт", Белград, Сербія, 1996 р.) і ін. Член Національної спілки художників України з 1992 р. Для творчості Бадича характерні алегоричність та символізм графічних композицій. Живе і працює в Кам'янському.
«Зелений кінь», 2000