15 июня -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

15 июня

Народився Нікола ПУССЕН (15 червня 1594, Лез-Анделі — 19 листопада 1665, Рим) — видатний французький живописець, найпослідовніший представник класицизму, філософ, мистецтвознавець і теоретик мистецтва, один з найосвіченіших людей свого часу.

Пуссен народився у сім'ї збіднілого шляхтича та колишнього солдата королівської армії. Майже сім років хлопець навчався в Єзуїтській академії в Руані, де давали загальну освіту. Зв'язок з єзуїтами не припинявся й надалі. Першими вчителями Пуссена в Парижі називають Жоржа Лаллемана (1575?-1636) та портретиста Фердинанда ван Еллє (1580?-1649).

Коли молодий Пуссен побачив картини з Італії, то «захворів» цією країною: метою життя стає подорож до Італії. Перше значне замовлення отримав 1623 року у ході оздоблення Люксембурзького палацу в Парижі, де він працював разом з Філіпом де Шампенєм. Нікола захоплюється грецькою та римською міфологією, особливо Метаморфозами Овідія. У 30 років Пуссен нарешті побував у Італії: спочатку у Венеції, потім - Рим. Одне з перших замовлень — «Смерть Германіка», де майстер вразив майстерністю і замовника (кардинала Франческо Барберріні), і багатіїв Риму. З 1635 р. замовником картин Пуссена став сам кардинал Рішельє, який фактично керував у Франції.

«Викрадення сабінянок». Середина 1630-х. Музей Метрополітен, Нью-Йорк

Пуссена у 1639 викликали до Парижа для прикрашення Луврської галереї. Людовик XIII наддав йому звання першого живописця. Але у Парижі серед придворних художників склалася сильна партія противників Пуссена, тому 1642 року митець залишив Париж, аби більше туди не повертатися.

У Римі сталися зміни. Поступово зменшилося коло французьких замовників Пуссена. Папський престол посів Іннокентій Х, який не був ані прихильником мистецтв, ані прихильником французів. Пуссен хворів, почав прогресувати тремор правої руки, котрою він працював. Але майстер продовжував працювати...

«Пейзаж з Поліфемом», 1649. Музей Ермітаж, С.-Петербург

Пуссен був особливо сильний у пейзажі. Він створив так званий «героїчний пейзаж», який компонувався згідно правилам врівноваженого розподілу мас і при своїх приємних і величних формах служив у нього сценою для зображення ідилічної золотої доби. Пейзажі Пуссена пройняті серйозним, меланхолійним настроєм. У зображенні фігур він тримався антиків, через що визначив подальший шлях, по якому пішла після нього французька школа живопису.

«Автопортрет», 1649 «Пастухи Аркадії». Музей Лувр, Париж


Народилася Адріана Йоганна ван ГАНЕН (15 червня 1814, Остергаут, Голландія - 10 серпень 1895 Остербеке) - нідерландська художниця, молодша дочка художника Каспара ван Ганена, яка, мабуть, стала найвідомішою представницею другого покоління родини і спеціалізувалася на натюрмортах і квіткових композиціях.

Адріана ніколи не виходила заміж, судячи з біографії, через свою нетрадиційну орієнтацію. На початку 1830-х років сім'я ван Ганена переїхала жити в Амстердам. У столиці Адріана швидко стала популярною, як художниця натюрмортів. Про її стиль писали, як про «витончений і пишний». Між 1841 і 1892 роками художниця експонувалася на численних виставках в Амстердамі, Гаазі та інших голландських містах, а також в Антверпені, Брюсселі, Парижі та Бремені, де з успіхом продавала свої роботи. У 1845 році ван Ганен стала почесним членом Королівської Академії витончених мистецтв в Амстердамі, 1855 року вона стала членом Товариства любителів мистецтв, у 1862 році на виставці в Амстердамі була нагороджена золотою медаллю.

«Натюрморт с полуницею і виноградом»


Народився Іван ГРОХАР (15 червня 1867, Сподня Соріца, Верхня Крайна, тоді Австро-Угорщина - 19 квітня 1911, Любляна, Австро-Угорщина) - словенський художник-імпресіоніст.

Осиротів у дитинстві. Рано виявив живописні здібності, розвивав їх завдяки заступництву старших майстрів. З 1894 по стипендії вчився живопису у Відні та Граці. У 1896 відкрив власну студію в Шкофья-Лока. Під впливом Сегантіні звернувся до релігійного живопису, зазнав впливу символізму. У 1904 разом з іншими словенськими імпресіоністами брав участь у виставці, організованій у Відні, яка мала великий успіх. Після цього його роботи експонувалися в Лондоні, Белграді, Трієсті, Варшаві, Берліні. Помер від туберкульозу. Полотно Грохара «Сівач» відтворено на словенській монеті в 5 євроцентів (2007).

«Сівач»


15 червня 1898 року на Виставковому майданчику в Голешововіце у Празі відкрилася Виставка архітектури і техніки, на якій у спеціальному павільйоні вперше демонструвалася колосальна «Марольдова панорама» . Панорамне полотно «Битва у Липан» (мова йде про битву, яка сталася 30 травня 1434 р.) було створене чеським художником Людеком Марольдом (1865-1898). Завдяки своїм розмірам (11 м у висоту і 95 м в довжину, площа полотна 1045 м²), воно є найбільшим історичним полотном в Чехії. Картина доповнена автентичними предметами, що створює ілюзію тривимірного простору.


Художник, зробивши ряд ескізів на поле битви, почав працювати над нею на початку 1898 року. У створенні панорами брали участь також пейзажист Вацлав Янса, Карел Рашек, Карел Штапфер, Людвік Ваватко і інші. У Марольда було дуже мало часу для реалізації цього проекту, і він був змушений працювати на межі своїх фізичних можливостей. Картина була закінчена вчасно, але її реалізація стала, мабуть, фатальною, бо 1 грудня 1898 художник, будучи ще в молодому віці, раптово помер.

Будівля панорами Фрагмент панорами «Битва у Липан»


Родился Виктор БРАУНЕР (15 июня 1903, Пьятра-Нямц, Молдова — 12 марта 1966, Париж) — румынский и французский живописец и график, мистик и эзотерик, заметный участник группы сюрреалистов. Творчество Браунера — сплав европейского авангарда с экзотическими архетипами коренных народов Северной и Южной Америки.

Виктор Браунер вырос в Бухаресте в еврейской семье мелких торговцев и банковских служащих. Восемнадцати лет от роду, в 1921 году Виктор Браунер поступил в бухарестскую Школу изящных искусств. Уже с двадцати лет Браунер — один из активных участников румынского авангарда. В 1925 году Браунер приехал в Париж и с перерывами прожил во Франции до конца жизни. В 1932 году он становится формальным членом парижской группы сюрреалистов.

«Живопись с натуры», 1937

Картина Браунера 1931 года «Автопортрет с вырванным глазом», ставшая впоследствии одной из самых знаменитых картин сюрреалистов, получила своё страшное воплощение в жизни своего автора — семь лет спустя, в 1938 году. Она была написана художником безо всякого реального повода. Однако спустя семь лет этот автопортрет стал настоящей «сюр-реальностью». Весной 1938 года во время драки в баре (дело совершенно будничное для группы сюрреалистов), Виктор Браунер случайно лишился левого глаза — именно таким образом, как было нарисовано.

Весь последующий период творчества Виктора Браунера (примерно до 1950 года) заполнен мрачными видениями и галлюцинациями. Его картины — окончательно превращаются в сложный сплав видений и образов, исходящих из подсознания современного европейца, отягощённого массой страхов и табу. В последние пять лет жизни, отчасти под влиянием болезни, искусство Виктора Браунера лишается своего экспрессионистского накала, становится более спокойным, наполненным этническими и анималистическими мотивами.

«Автопортрет с вырванным глазом», 1931 «Фрике в виде страха»


Народився Михайло Владиславович АНТОНЧИК (15 червня 1921, Київ - 8 липня 1998) - відомий український живописець. Народний художник України (1982). Входить до неофіційного списку 100 кращих художників України.

У 1944-1950 роках навчався в Київському художньому інституті у А. Петрицького та К. Елеви. Член Спілки художників з 1950 року. Працював у галузі станкового живопису. Автор ліричних полотен на сільську тематику, плакатів, портретів. Дотримувався реалістичної манери з елементами декоративізму. У 1970 Михайлу Антончику присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».

Автор картин «Портрет доярки К. Кошової» (1949), «Ганна Семенівна» (1961), «Свято в селі Моринцях. Відкриття Палацу культури» (1963–64), «Золотий вік» (1971), «Жовтнем народжені» (1963–64), «Колгоспники» (1964–67), триптих «Поема про жінку» (1968–69), «Мої вчителі. Кость Єлева і Анатолій Петрицький» (1971–72), «Хазяїн рідної землі» (1975), «Творці» (1979), «Листи сина» (1983), «Земля рідна» (1984), «Безсмертя» (1985), «Фронтові листи» (1990).

«Золотий вік», 1971


Родился Аарон АПРИЛЬ (15 июня 1932, г. Вилкавишкис, Литва) — известный израильский живописец, график и скульптор.

За несколько дней до нападения Германии на Советский Союз, в июне 1941 г. семья Априль была сослана в Сибирь. Будущий художник рос в Заполярье. В 1947 г. с золотой медалью окончил среднюю школу в Якутске. В 1948 г. Априлю удалось стать студентом Московского художественного училища памяти 1905 года. Там он проучился только полтора года, так как в канун «Дела врачей» был снова сослан в Якутск, где окончил Художественное училище и одновременно — заочно — четыре курса исторического факультета Педагогического института. В 1953 г. был освобожден из ссылки. В 1954—1960 гг. учился в Московском государственном художественном институте (МГХИ) им. Сурикова. После окончания МГХИ в 1961 г. был принят в число членов Московского отделения Союза художников. В 1958—1972 гг. регулярно участвовал во многих московских, республиканских, всесоюзных и зарубежных выставках. В Москве состоялись две его персональные выставки.

В 1972 г. переехал в Израиль, где обосновался в Иерусалиме. После ряда персональных выставок в Иерусалиме, Тель-Авиве и Хайфе, неоднократно выставлялся США, Канаде, Германии, Швейцарии, Франции и других странах, а в 2000-е годы и в России. С 2005 г. — почетный член Российской академии художеств.

Живописные произведения Априля впечатляют своей красочностью, темпераментным буйством цвета, фантастической его игрой. Однако в этом цветовом хаосе просматриваются и предметность, и даже программность произведений. Из кажущихся беспорядочными пульсирующих мазков неожиданно возникают лица, фигуры, библейские персонажи.

«Причуды памяти», 2003-2004


15 червня 1944 року на честь 100-річчя від дня народження великого живописця Іллі Юхимовича Рєпіна була заснована Харківська дитяча художня школа № 1 ім. І.Ю. Рєпіна - «Рєпінка».

Ідея цього проекту належить самому видатному художнику - Іллі Юхимовичу Рєпіну. Заповідаючи учням свою нездійснену мрію про надання можливості юним слобожанам вчитися живопису, він висловив турботу про майбутнє культурно-мистецьке зростання українського суспільства. Учень І. Рєпіна, професор, заслужений діяч мистецтв УРСР Семен Маркович Прохоров став ініціатором втілення в життя намірів свого вчителя. У 1953 р в місті Чугуєві, на батьківщині І.Ю. Рєпіна, відкрилася філія Харківської дитячої художньої школи ім. І. Рєпіна.

ДХШ № 1 ім. І.Ю. Рєпіна підготувала понад 4000 випускників, серед яких багато професійних художників, художників-педагогів, які збагатили українське образотворче мистецтво. Слід назвати імена Віктора Дмитровича Сидоренка - народного художника України, академіка Академії мистецтв України; Юрія Михайловича Шкодовського - заслуженого архітектора України, професора, Головного архітектора Харківської області; Віктора Яковича Даниленка - ректора Харківської академії дизайну і мистецтв, професора, члена-кореспондента Академії мистецтв України.

Навчальний процес базується на академічних традиціях у викладанні основних дисциплін - рисунка, живопису, композиції, скульптури. На сьогоднішній день в школі працює близько 30 викладачів і вчиться 500 дітей. В чудовому виставковому залі школи працює єдина в м.Харкові Дитяча художня галерея.

Будівля школи Відкриття виставки робіт учнів художньої школи


15 июня 1985 года в результате акта вандализма в Эрмитаже была сильно повреждена картина Рембрандта «Даная».

Был обычный субботний день, когда один из посетителей Эрмитажа поинтересовался у работниц музея в зале Рембрандта, какая картина здесь самая ценная, после чего плеснул жидкостью из пузырька на полотно «Даная». Краска немедленно начала пузыриться, менять цвет – в склянке оказалась серная кислота. Злоумышленник еще успел дважды порезать картину ножом.

48-летний житель Литвы Бронюс Майгис, который объяснил свой поступок политическими мотивами, был признан душевнобольным и отправлен в психиатрическую лечебницу. После выхода Литвы из СССР он был выпущен на свободу.

Многие эксперты посчитали, что картина утрачена навсегда. Было уничтожено 27% живописи. Весь центр полотна состоял из смешения бурых рельефных пятен, набрызгов, вертикальных натеков и утрат. Работа над восстановлением шедевра началась в тот же день. Через полтора часа промывания водой удалось остановить действие кислоты, после чего укрепили красочный слой. В результате дискуссии специалистов о будущем «Данаи» было решено восстановить утраты, удалить следы кислотной реакции, в максимальной степени сохраняя рембрандтовскую живопись. В течение полутора лет над полотном работали реставраторы Эрмитажа Евгений Герасимов, Александр Рахман, Геннадий Широков и Татьяна Алешина. Окончательно реставрация закончилась лишь спустя 12 лет, в 1997 году, с тех пор картина демонстрируется за бронированным стеклом.

«Даная» – картина Рембрандта, написанная по мотивам древнегреческого мифа о Данае, матери Персея. Классический сюжет картины – явление Зевса в виде золотого дождя к находящейся в заключении женщине. В отличие от произведений других художников, на картине отсутствует золотой дождь, символизирующий Зевса, и композиция скорее напоминает прощание с любовником. Как показала рентгеновская съемка, вначале лицо царевны было похоже на лицо Саскии – супруги живописца, умершей в 1642 году. Но потом художник переписал картину, внеся в образ Данаи некоторые черты Гертье Диркс – любовницы Рембрандта, с которой художник жил после смерти жены. Кроме того, рентгеноскопия показала, что на первоначальном изображении присутствовал золотой дождь, льющийся на Данаю, а взгляд ее был направлен вверх, а не в сторону.

/>
Поврежденное полотно, 1985 Рембрандт «Даная» (1636-1647), Государственный Эрмитаж, С.-Петербург


З метою реалізації мрії А. Ерделі про вищий навчальний заклад, а також для збереження традицій закарпатської художньої школи розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2003 р. було створено Закарпатський художній інститут.

Інститут був створений на базі Ужгородського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі, який увійшов до його складу. Спеціальності/напрями та спеціалізації, за якими здійснюють підготовку фахівців: «Дизайн», «Образотворче мистецтво» (живопис), «Декоративно-прикладне мистецтво» (художня обробка дерева, художня обробка металу, художня кераміка).

Свої початки заклад бере у публічної школи рисунку, яку було засновано у 1927 році, а перший художній навчальний заклад на Закарпатті засновано у березні 1946 р. під назвою Ужгородське державне художньо-промислове училище на чолі з Адальбертом Михайловичем Ерделі. Випускниками училища були такі відомі з часом художники, як Володимир Микита, Михайло Заяць, Юрій Герц, Іван Шутєв, Павло Бедзір, Едіта і Микола Медвецькі, Іван Ілько, Ференц Семан, Антон Шепа, Єлизавета Кремницька.