15 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

15 мая

Народився Карло ЧІНЬЯНІ (15 травня 1628, Болонья - 6 вересня 1719, Форлі) - італійський живописець, представник болонської школи. Отримав від папи Климента XI за свої талант і праці титул графа.

Чіньяні народився в багатій болонської сім'ї, навчався спочатку у Баттіста Каїро, а потім у Франческо Альбані, вивчав твори Агостіно Карраччи, Рені, Тіціана та Корреджо. Багато працював для болонських церков, для італійської аристократії і для вищих духовних осіб. В болонському Палаццо Фарнезе ним написані дві великі фрескові картини: «Король Франциск I, проїздом через Болонью, печеться про хворих» і «В'їзд папи Павла III в Болонью».

Чіньяні останні двадцять років життя провів в Форлі, займаючись фресковим розписом купола в тамтешньої церкви Санта-Марія-дель-Фуоко («Взяття Богородиці на небо»). Коли він вирушив у Форлі, болонська академія, в якій він був у той час директором, добровільно пішла туди за ним в повному своєму складі.

У всіх своїх творах Чіньяні є відмінним малювальником і приємним колористом, спритним в композиції, але здатним до передачі тільки зовнішньої краси і реальності. Особливо привабливими виходили у художника фігури молодих жінок і дітей.

Його син Феліче Чіньяні (1660-1724) і племінник Паоло (1709-1764) також були художниками.

Автопортрет «Йосип та дружина Потіфара», 1680. Галерея старих майстрів, Дрезден


Народився Кнуд БЕРГСЛІН (15 травня 1827, Восс - 27 листопада 1908, Осло) - норвезький художник і педагог. Був майстром портретного живопису, писав також сцени з народного життя і з історії Норвегії.

Походив з родини з мистецькими традиціями. У віці 18 років К.Бергслін завербувався в армію солдатом, так як мав потребу в коштах для навчання. Потім навчається в бергенській школі рисунка Ганса Реуша. У 1844-1852 вивчає живопис в Антверпені, в 1850-1851 живе в Парижі. З 1855 по 1869 навчається і працює в Дюссельдорфі, належав до дюссельдорфської школи живопису. Після повернення на батьківщину К.Бергслін був директором Школи живопису в Осло. У 1875 році був нагороджений королем Швеції і Норвегії Оскаром II орденом Ваза.

«Біркебейнери Торстейн Скевла і Ск'єрвальд Скрукка спасають на лижах майбутнього короля Норвегії Гокона IV Гоконссона», 1869


Родился Валерий Иванович ЯКОБИ (Яко́бий) (15 мая 1834, Казанская губерния —26 мая 1902, Ницца) — русский жанровый и портретный живописец, профессор, академик, член академического Совета Императорской Академии художеств, один из учредителей Товарищества передвижных художественных выставок.

Сын помещика. Учился в Казанском университете, но курса не окончил. Прибыв в 1856 году в Санкт-Петербург, стал посещать классы академии художеств. Состоя в ней учеником профессора А. Т. Маркова, он прошёл её курс чрезвычайно быстро и получил одну за другой все награды, установленные для полного его окончания, в том числе большую золотую медаль в 1862 году за картину «Привал арестантов», произведшую большое впечатление на публику.

Как пенсионер академии Якоби посетил Германию, Швейцарию, где работал некоторое время в Цюрихе, а затем жил в Париже, Неаполе и Риме. За картину «Кардинал Гиз, получивший голову адмирала Колиньи, убитого в Варфоломеевскую ночь» получил звание академика, а по возвращению в 1869 году в Санкт-Петербург за картину «Арест герцога Бирона» был возведен в звание профессора. Последние годы своей жизни провел отчасти в Санкт-Петербурге, преимущественно же в Алжире и на юге Франции.

Другие известные картины Якоби: «Парижский тряпичник перед дверью таверны» (1865), «Политика после завтрака» (1869), «Волынский в заседании кабинета министров» (1876), «Костюмированное утро при дворе императрицы Анны Иоанновны», «Свадьба в Ледяном доме» (1881) и «Первое торжественное собрание академии художеств» (1889).

«Автопортрет», 1873 «Привал арестантов», 1861. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Родился Николае ГРИГОРЕСКУ (15 мая 1838, Питару — 21 июля 1907, Кымпина) — крупнейший румынский художник.

Происходил из многодетной семьи и рано потерял отца. Зарабатывал на жизнь как иконописец. В 1861 году Николае получил стипендию на обучение за границей и отправился в Париж, где учился в Школе изящных искусств, а также посещал мастерскую Себастьена Корню, где одним из его соучеников был Пьер-Огюст Ренуар. Будучи увлечён идеей пленэра, Николае сблизился с группой художников Барбизонской школы, в первую очередь Жаном-Франсуа Милле и Гюставом Курбе. В 1867 году на Всемирной Выставке в Париже он представил семь работ, а в Салоне 1868 года — картину «Цыганская девочка».

Несколько раз Николае Григореску возвращался в Румынию, где, начиная с 1870 года, регулярно участвовал в выставках. В 1890 году он поселился в Кымпине и в дальнейшем изображал в основном портреты крестьянок и сельские пейзажи. В 1899 году он был избран почётным членом Румынской Академии.

«Автопортрет», 1888 «Весёлая крестьянка», 1894. Национальный музей искусств Румынии, Бухарест


Родился Виктор Михайлович ВАСНЕЦОВ (15 мая 1848, Вятская губерния – 23 июля 1926, Москва) – русский художник-живописец и архитектор, мастер исторической и фольклорной живописи. Один из основоположников русского модерна в его национально-романтическом варианте. Старший брат художника Аполлинария Васнецова.

Картины Виктора Васнецова в бывшем СССР были чрезвычайно популярны, их бесчисленные репродукции украшали множество общественных зданий, от министерств до детских садиков. Достаточно вспомнить всего несколько названий: «Витязь на распутье» (1882), «Аленушка» (1881), «Иван-Царевич на Сером Волке» (1889), «Богатыри» (1881–1898), «После побоища Игоря Святославича с половцами» (1880), «Царь Иван Васильевич Грозный» (1897)…

«Витязь на распутье», 1882. Государственный русский музей, С.-Петербург

В «Энциклопедическом словаре» Брокгауза и Эфрона, изданном в 1892 году, о Викторе Васнецове было написано: «…воспитывался в Вятской духовной семинарии, откуда в 1868 г. перешел в ученики Императорской Академии художеств, в которой пробыл до 1875 г., получив за успехи в рисовании и за этюды с натуры две малые и одну большую серебряные медали. По выходе из Академии предпринял несколько путешествий за границу. Свои произведения впервые представил на суд публики в 1869 г. и с тех пор весьма часто участвовал сначала в академических, а потом передвижных художественных выставках. Воспроизводит преимущественно сцены русского быта и сказочные сюжеты; в последнее время трудится над украшением стен Владимирского собора в Киеве религиозными изображениями. Из картин его особенно достойны внимания: «С квартиры на квартиру» (1876), «Акробаты» (1878, собствен. Государя Императора), «Витязь» (1878), «Дурочка Аленушка» (1881) и нек. др. (А. Сомов)».

«Три царевны подземного царства», 1884 год. Киевский национальный музей русского искусства

Можно добавить, что родился Васнецов в семье священника и перешел из семинарии в Академию художеств с благословения отца. В раннем творчестве художника преобладали бытовые мотивы (картины «С квартиры на квартиру» (1876), «Военная телеграмма» (1878), «Книжная лавочка» (1876), «Балаганы в Париже» (1877). Им на смену пришла былинно-историческая тематика.

«Три богатыря», 1898. Государственная Третьяковская галерея, Москва

В 1893 году Виктор Васнецов становится действительным членом Академии художеств. Все большее место в его творчестве начинают занимать религиозные работы. Он расписывает храмы в Киеве, Петербурге, Москве, Софии. В 1912 году Васнецову было пожаловано потомственное дворянство. После 1905 художник был близок к Союзу русского народа, являлся убежденным монархистом. Советскую власть Виктор Михайлович Васнецов не принял, революционных картин не писал и, оставаясь в Москве, продолжал работу над народными сказочными темами — «Бой Добрыни Никитича с семиглавым Змеем Горынычем» (1918); «Кощей Бессмертный» (1917–1926).

«Автопортрет», 1873 «Алёнушка», 1881.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


15 травня 1863 року в Парижі розпочав свою роботу «Салон невизнаних» (фр. Salon des Refusés).

Навесні 1863 року журі Паризького салону – провідної щорічної виставки живопису - відкинуло більшу частину (близько 60%) з поданих на експозицію 5000 робіт. Участь в Паризькому салоні була для молодих художників єдиною можливістю звернути на себе увагу і домогтися успіху. А у таких новаторів як Моне, Мане, Ренуар, Базиль або Сіслей шанси потрапити в офіційну експозицію були мінімальними, оскільки журі орієнтувалося на класичні канони.

Французький імператор Наполеон III, оглянувши прийняті і відкинуті картини, виступив із заявою на підтримку скривджених художників і повелів організувати паралельну офіційному салону виставку. Участь у ній була добровільною, картини для об'єктивності розставляли за алфавітом. Офіційний Паризький салон відкрився 1 травня, «Салон невизнаних» почав роботу 15 травня.

Для глядачів, рухомих цікавістю, «Салон невизнаних» виявився більш привабливим, ніж офіційний салон. Однак і численні статті в пресі, і реакція публіки були, в основному, негативними, так як експозиція представляла дивну суміш картин самого різного ґатунку і різної тематики.

Загальний успіх мала картина Вістлера «Дівчина в білому». Сенсацією стала виставлена в «Салоні невизнаних» картина Едуарда Мане «Сніданок на траві», біля якої постійно збиралися глядачі. Одні захоплювалися новаторством художника, інші - більшість - обурювалися, побачивши в картині виклик суспільству.

Едуар Мане «Сніданок на траві», 1863. Музей Орсе, Париж Джеймс Вістлер «Дівчина в білому», 1862.
Національна галерея мистецтв, Вашингтон


Народився Семен Натанович (Сімка Нусенович) ГУЄЦЬКИЙ (15 травня 1902, Житомир — 20 серпня 1974, Київ) — відомий український живописець радянських часів, член Спілки художників СРСР, 1968 — заслужений діяч мистецтв УРСР, 1973 — кавалер ордена «Знак Пошани».

З 1921 року навчався в Житомирській художній профтехшколі. 1929 року закінчив Київський художній інститут — де навчався у М.Бойчука, Ф. Кричевського і Л. Крамаренка. Працював художником-мультиплікатором на Київській кіностудії. Учасник Другої світової війни. Брав участь у республіканських та всесоюзних виставках. Працював у жанрах історичної картини, портрета, пейзажу й натюрморту. Полотна відзначаються досконалою композицією; портрети позначені виразною психологічною характеристикою.

Семен Гуєцький - автор відомих портретів В.І. Леніна, історичних картин на теми революції і Громадянської війни. Його найвідоміша робота «Смольний. 1917 рік» (1957) була куплена Дрезденської галереєю.

«Оголена» «Смольний. 1917 рік», 1957. Дрезденська галерея, Німеччина


Народився Анатолій Георгійович ПЛАТОНОВ (15 травня 1927, Херсон - 27 травня 2005, Херсон) - херсонський художник, народний художник України (1999).

Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М. Б. Грекова. Від 1957 року брав участь в різних виставках. Був одним з творців і першим головою Херсонської організації СХУ, 10 років очолював її. Персональні виставки художника пройшли в Києві (1979), а також в Херсоні, Миколаєві, Угорщини, Польщі, Німеччини, Болгарії.

Провідними жанрами творчості Анатолія Платонова були пейзаж і натюрморт. Художник створив великий цикл архітектурних пейзажів, побувавши в багатьох містах України.

«Судак. Генуезька фортеця», 1986


Народився Джаспер ДЖОНС (15 травня 1930 року, Огаста, Джорджія, США) - сучасний американський художник, один з основоположників "нового реалізму".

Джонс деякий час навчався живопису в університеті Південної Кароліни, потім переїхав до Нью-Йорка, де познайомився з Робертом Раушенбергом, від якого сприйняв передові ідеї в сучасному мистецтві. Працюючи разом, вони освоювали арт-сцену і розвивали свої ідеї в мистецтві. На Джаспера Джонса також вплинули ідеї Марселя Дюшана. Був дружний з Енді Ворголом.

Найбільш значними творами Джаспера Джонса прийнято вважати серію його ранніх живописних робіт, створену в другій половині 1950-х років. Ранні роботи створені з використанням таких простих образів, як прапори, карти, мішені, букви і цифри. Трактування поверхні часто соковите і мальовниче. Художник часто включає енкавстику і рельєф у свій живопис.

Скульптури Джаспера Джонса зображають відлиті в бронзі повсякденні предмети: один з найбільш відомих творів Джаспера Джонса - дві бронзові банки з-під пива. У 1988 році робота Джаспера Джонса "Фальстарт" булла продана за 17 млн. доларів. На той момент це була рекордна сума, сплачена за витвір сучасного мистецтва за життя художника. В даний час Джаспер Джонс є найдорожчим серед нині живих художників.

«Три прапора»


Родился Александр Григорьевич СТОВБУР (15 мая 1943, Омск) – украинский живописец и график, заслуженный художник Украины (2013).

Закончил отделение живописи Одесского художественного училища в 1971 г. Участвовал в «квартирных» выставках, входил в группу молодых художников неформального направления. Один из основателей группы «Човен» и творческого объединения «Мамай». Живет и работает в Одессе, занимается станковой и монументальной живописью. Персональные выставки Александра Стовбура прошли в Одессе и дважды в Киеве. Произведения художника находятся в Национальном художественном музее и других музеях Украины, России, а также во многих частных коллекциях.

Александр Стовбур – художник нефигуративной живописи. «...Цвет – это уже идея, сюжет, он имеет самоценность, – считает живописец. – Нельзя смешивать литературу и живописное искусство. Если четко решена задача, то есть правильно размещена и определена цветовая среда, цвет как живописная структура, способен говорить сам».

«Образ и знак», 2007


Родился Ярослав Михайлович МЫСЬКИВ (15 мая 1953, с. Коропец Тернопольской обл.) – севастопольский график. Заслуженный художник Украины (2011). Заслуженный художник АР Крым (2000).

В 1977 году окончил Львовский государственный институт прикладного и декоративного искусства. Педагоги по специальности: Д.Довбошинский, М.Лозинский, В.Овсийчук. С 1979 года — участник городских, областных, республиканских, международных выставок. С 1987 года — член Национального Союза художников Украины. С 2001 года — преподаватель, заведующий кафедрой «Дизайн» факультета Львовской Национальной Академии Искусств в городе Севастополе. В 2003 году награжден почетной грамотой Верховного Совета Украины. В 2006 году — Почетный Диплом Президиума Академии Искусств Украины.

Работы Ярослава Мыськива, выполненные в сложных и редких графических техниках, отличающиеся глубоким пониманием натуры, явлений, тонкой философией и всегда изысканной эстетизацией образа, неизменно привлекают к себе внимание. Художник, владеющий в полной мере секретами графического искусства, с легкостью импровизирует. Традиции западноевропейской гравюры, превосходное владение академическим рисунком автор соединяет с новаторскими методами, зачастую весьма смелыми, авангардными, однако же, никогда не бьющими лишь на внешний эпатаж.

«Ангел», 2012


Народився Володимир Євгенович КОЗЮК (15 травня 1972, с. Чеснівка, Хмільницький район, Вінницька область) — художник, фотограф, колекціонер, краєзнавець, меценат. Народний художник України (2016). Радник голови Вінницької облдержадміністрації з питань культури і духовності.

Народився у селянській родині. Мистецтву навчався у студіях Ю. Михайлівського та А. Сороки. Учасник міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок (від 2000 р.) і пленерів (від 2004 р.). Володимир відданий одному жанру — пейзажу, художник постійно відкриває для себе і для глядачів нові образи і живописні можливості, демонструючи багатство тем і сюжетів. В його пейзажних роботах ліричні картинки природи багатьох куточків світу.

Заснував у 2003 році етнографічний центр при кафедрі культури Вінницького національного технічного університету. Розробив у 2005 році проект духовного збереження та відродження Поділля. Від 2000 року здійснив понад 30 творчих експедицій Вінниччиною для досліджень «Хати під стріхою» (виконав близько 150 етюдів).

Володимир Козюк знаний серед українських та зарубіжних колекціонерів збирач старожитностей Подільського краю. Член правління Вінницького клубу колекціонерів. Власник одного з найповніших в Україні зібрань українських листівок, а також старовинних фотографій. Досліджує та колекціонує також подільські народні ікони, пропагує їх на численних виставках.

«Перед грозою»


15 мая 1990 года картина голландского живописца Винсента Ван Гога «Портрет доктора Гаше» (фр. Portrait du Dr Gachet avec branche de digitale) была продана на аукционе Christie’s японскому бумажному магнату Рёэй Сайто за рекордную на тот момент сумму в 82,5 млн долларов. На протяжении последующих 15 лет эта работа ван Гога возглавляла список самых дорогих картин (из выставляемых на продажу).

Портрет своего врача Ван Гог написал в июне 1890 года, незадолго до смерти. Художником было создано два варианта картины. Один из них имел довольно бурную историю и после смерти Сайто в 1996 году был перепродан в «неизвестные руки». Второй вариант портрета находится в Музее Орсе в Париже.

Сам Винсент писал брату об этой своей работе: «Господин Гаше, на мой взгляд, так же болен и нервен, как я или ты, к тому же он много старше нас и несколько лет назад потерял жену; но он врач до мозга костей, поэтому его профессия и вера в нее помогают ему сохранять равновесие. Мы с ним уже подружились. Работаю сейчас над его портретом: голова в белой фуражке, очень светлые и яркие волосы; кисти рук тоже светлые, синяя куртка и кобальтовый фон. Он сидит, облокотясь на красный стол, где лежит желтая книга и веточка наперстянки с лиловыми цветами».

Винсент Ван Гог «Автопортрет», 1889 Винсент Ван Гог «Портрет доктора Гаше», 1890