15 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

15 января

Народився Бальдассаре ПЕРУЦЦІ (15 січня 1481, Сієна - 6 січня 1536, Рим) - італійський архітектор, живописець і декоратор.

Починав як художник під керівництвом Пінтуріккьо і Содоми, розписавши капелу Сан-Джованні в Сієнському соборі (1501). У 1503 році відправився в Рим, де розписував церкви, створював мозаїки. Був запрошений для роботи в Ватикані. Згодом захопився архітектурою, став одним з найбільших зодчих свого часу. Зажив слави знавця античності. Як архітектор, після смерті Рафаеля, продовжив роботи над собором Святого Петра. Перуцці похований в римському Пантеоні поруч з могилою Рафаеля.

У творчості Перуцці принципи Високого Відродження починають поєднуватися з першими ранньоманьєристичними віяннями.

«Танець Аполлона і муз»


Каспар НЕТШЕР (1639, Хайдельберг или Прага — 15 января 1684 года, Гаага) — голландский живописец золотого века голландской живописи; известен своими портретами.

Был предназначен матерью и своим воспитателем доктором Туллекенсом к медицине, но предпочёл пойти в ученики к Костеру, живописцу мёртвой природы, от которого он впоследствии перешёл к Терборху. Нетшер пользовался в своё время большой известностью. Он хорошо компоновал сцены и во многих из них поместил полные изящества фигуры, но уступал Терборху в передаче светотени и гармонии колорита, в натуральности тонов и тонкости письма. Писал много портретов небольшой величины — преимущественно женских; изображал иногда исторические и библейские сцены («Вирсавия в купальне», «Смерть Клеопатры», «Приношение Венере»).

Два сына Нетшера стали художниками: Константин (1668—1721), Теодор (1661—1732). Оба они были значительно слабее своего отца, хотя и пользовались известностью у современников.

«Автопортрет». Около 1675 «Соблазнение», 1664


15 января 1759 года открылся для публики Британский музей — главный историко-археологический музей Британской империи (ныне — Великобритании) и один из крупнейших музеев мира, второй по посещаемости после Лувра.

Музей изначально задумывался как собрание древностей Древней Греции и Древнего Рима. Вместе с археологическими находками и предметами искусства, которые свозили в Лондон со всех уголков колониальные агенты Британской империи, музей пополнялся рисунками, гравюрами, медалями, монетами и книгами самых разных эпох. Греция и Египет, из которых были вывезены древние памятники, до сих пор требуют их возвращения назад.

Британскому музею принадлежит одно из крупнейших в мире собраний графики и гравюры: Микеланджело, Рафаэль, Леонардо да Винчи, Альбрехт Дюрер, Рембрандт, Уильям Блейк и др. Представлены экземпляры таких общеизвестных гравюр, как «Большая волна в Канагаве» и «Ужасы войны» Гойи, а также фрагменты утраченных «Поз Аретино».

Здание Британского музея Микеланджело. «Эпифания», 1550-53


Народився Фердинанд Георг ВАЛЬДМЮЛЛЕР (15 січня 1793, Відень - 23 серпня 1865, Хінтербрюль поблизу Медлінга) - один з найбільш відомих австрійських художників першої половини XIX ст.

Від 1807 по 1813 рр. Вальдмюллер періодично відвідував заняття у віденській академії мистецтв і вчився у Губерта Маурера і Йоганна Батіста Лампі. Вальдмюллер заробляв на життя портретами-мініатюрами. 1822 р портрети роботи Вальдмюллера взяли участь у виставці в Академії св. Анни. Від 1825 по 1844 рр. Вальдмюллер побував у кількох навчальних поїздках до Італії. У 1829 року Вальдмюллер отримав посаду зберігача картинної галереї в академії і звання професора. У 1830 р він вперше відправився в Париж.

Відомий як своїми пейзажами, так і роботами в портретному і жанровому живопису. Реформаторські устремління художника, який віддавав перевагу роботі з натури, а не копіюванню картин старих майстрів, коштували йому майстерні і звання радника Академії мистецтв. Але в останні роки життя успіх і визнання знову прийшли до Вальдмюллера.

Творча спадщина живописця складає близько 1200 картин. У Відні йому споруджено пам'ятник, його ім'ям названо парк і провулок, до 100-річчя від дня смерті художника випущена поштова марка.

«Автопортрет», 1828 «Пасхальний ранок», 1857


Родился Ион АНДРЕЕСКУ (15 января 1850, Бухарест — 22 октября 1882, там же) — румынский художник. Первый представитель импрессионизма в румынской живописи.

Родился в Бухаресте в семье лавочника. В 1863 году поступил в художественную школу, с 1869 года занимался под руководством одного из крупнейших румынских художников того времени Теодора Амана. С сентября 1872 года работал учителем в Бакэу. Андрееску вскоре разочаровался в румынской системе художественного образования и уехал в Париж, где в 1878 году начал посещать художественную Академию Жюлиана. Одновременно он сблизился с художниками Барбизонской школы, среди которых был и Николае Григореску. Впоследствии он был близок импрессионистам и считается первым представителем импрессионизма в румынском искусстве. В 1881 году Андрееску вернулся в Румынию, где на следующий год умер от туберкулёза в возрасте 32 лет. От Иона Андрееску сохранилось около пятисот картин, в основном, пейзажи, натюрморты и портреты, а также графические работы.

«Автопортрет». 1882 «Зима в Барбизоне». Национальный музей искусств Румынии, Бухарест


Народився Джованні СЕГАНТІНІ (15 січня 1858, Арко біля Тренто — 28 вересня 1899, Понтрезіна, Швейцарія) — італійський художник, представник символізму в живопису. Малював портрети, пейзажі, жанрові композиції, картини з символічним забарвленням.

Народився в бідній родині поблизу Тренто. Відсутність значних мистецьких центрів в краї спонукала перебратися в Мілан, де отримав художнє навчання в вечірній школі Академії Брера в місті Мілан. Художник, що виріс в провінції, що знав злидні і важку працю, часто малював сільські сцени. На багатьох картинах Сегантіні незвична, позбавлена екзотики, провінційна Італія прикордонних, гірських районів з бідною рослинністю, майже пустельна. В картинах часто присутні гори з нетанучими снігами Альп.

«Повернення з лісу», 1890

Однією з провідних тем Сегантіні стала смерть. Він звертався до цієї теми на різних етапах творчості від цілком реалістичних зображень («Голова померлого») до визнаних творів в стилістиці символізму («Смерть», 1899). Художня манера Сегантіні була делікатна, він малював невеликими мазками і крапками. Серед нагород художника — золота медаль в Парижі у 1889 р., золота медаль на виставці в Турині у 1892 р.

Автопортрет, 1895 «Джерело життя»


Народився Оскар Густав БЙОРК (15 січня 1860, Стокгольм - 5 грудня 1929, Стокгольм) - шведський художник, професор шведської Королівської академії мистецтв.

У 1877-1882 навчався під керівництвом Едварда Персеуса в стокгольмській Королівській академії мистецтв. У той період писав картини релігійного, міфологічного та історичного змісту. У 1883 отримав стипендію для навчання за кордоном. Зиму 1883/84 провів у Парижі, наступну зиму - в Мюнхені, де вивчав портретний живопис. Також працював у Венеції і Римі.

Від 1888 оселився в Стокгольмі, написав кілька портретів шведського короля Оскара II (в тому числі з королівськими регаліями і мантією) для стокгольмського королівського палацу, а також портрети принців шведської королівської родини. Від 1889 - член Королівської академії мистецтв, з 1989 - її професор. Автор пейзажів і жанрових полотен. У багатьох його роботах зображено життя представників шведського середнього класу того часу.

«Автопортрет», 1903 «Спуск баркаса в море», 1885


Родился Стани́слав ВЫСПЯНСКИЙ (15 января 1869, Краков — 28 ноября 1907, там же) — польский поэт, драматург, живописец, дизайнер мебели и интерьеров. Неофициально его называли «четвёртым польским пророком» (наряду с польской «троицей» поэтов-пророков (Мицкевичем, Словацким, Красиньским).

В детстве Станислав познакомился со знаменитым живописцем Яном Матейко, давшим ему первые уроки рисования. В 1887 году Выспянский был зачислен на курсы философского факультета Ягеллонского университета, параллельно начав свои занятия в краковской школе изящных искусств у профессора Ф. Цинка. В период с 1890 по 1895 Станислав посетил Италию, Швейцарию, Германию, Чехию и Францию. В Париже он посещал занятия в частном ателье Академии Коларосси. Во время своего пребывания во Франции он также успел познакомиться с Полем Гогеном. Вместе они посещали парижские художественные музеи.

«Планты на рассвете», 1894

В августе 1894 года Выспяньский возвратился в родной Краков, где вскоре был вовлечён в модернистское движение. В тот период художник разработал и принял участие в создании интерьера церкви францисканцев, включая несколько витражей. Станислав был удостоен награды Польской академии искусств и наук за свой пейзаж, изображавший Курган Костюшко. В качестве живописца, дизайнера интерьера и поэта Выспяньский активно сотрудничал с краковским городским театром. Поначалу он работал над декорациями и сценографией, а затем выступил в роли режиссёра-постановщика нескольких спектаклей. В Кракове Выспяньский присоединился к сообществу польских художников «Sztuka» (рус. "Искусство"). В 1906 году Выспянский стал профессором краковской Академии изящных искусств, а также вошёл в состав Городского Совета.

Помимо своих литературных трудов Выспянский оставил после себя множество рисунков, живописных и пастельных изображений с видами родного Кракова, портретов окружавших его людей, разнообразные иллюстрации и графические работы. В творчестве он удачно сочетал идеи модерна с фольклорными и историческими мотивами.

«Автопортрет», 1902 «Материнство», 1905


Народився Андро́ник Григорович ЛАЗАРЧУК (15 січня 1870, с. Уховецьк, нині Ковельський район на Волині.— 6 вересня 1934, м. Борзна Чернігівської обл.) — український художник, педагог, культурний діяч.

Народився в селянській родині. У 1881 році почав навчатися у ковельського маляра-іконописця, у 1886—1889 роках вчився в живописній майстерні Почаївської Лаври. У 1897 році закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, навчався на Педагогічних курсах при Академії та у майстерні професора Маковського у 1899—1900 рр.

Упродовж усього життя викладав малювання і креслення в навчальних закладах у Почаєві, Ковелі, с. Великі Дедеркали (Тернопільська область), Кременці, Конотопі та Борзні. Підтримував стосунки з родиною Лесі Українки, ілюстрував журнали «Рідний край» і «Молода Україна», які видавала Олена Пчілка. Працював над створенням ікон, брав участь у монументальних розписах українських храмів — Святотроїцької і Печерної церков Почаївської Лаври.

З 1915 р. постійно проживав у Борзні на Чернігівщині, де у 1919 р. очолив художні курси, а у 1922 р. став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, де зібрав твори М. Ге. Завідував музеєм у 1922—1925 рр.

Майстер побутових картин, пейзажів та портретів. Писав невеликі за розміром картини: «За читанням листа» (бл. 1888), «Сімейна група», «В сільській хаті», «Портрет Т.Шевченка». Його учнями були І. А. Лазарчук — заслужений діяч мистецтв України (1968) — зачинатель української мультиплікації, професор В. Костецький, народний художник України О. Саєнко, художник-графік М. Фрадкін, І. Ф. Хворостецький та інші.

«Юний курець»


Народився Владислав Теодор БЕНДА (15 січня 1873, Познань (тоді провінція Позен, Пруссія) - 30 листопада 1948, Ньюарк, штат Нью-Джерсі, США) - польсько-американський художник та ілюстратор.

Син музиканта. Навчався живопису в Академіях образотворчих мистецтв Кракова (1892-1894) і Відня. У 1899 на запрошення родичів поїхав до США, звідки вже не повернувся на батьківщину. У 1903 році вступив на навчання в нью-йоркську художню школу Chase`s Art School.

Спочатку займався проектуванням декорацій і костюмів для театральних постановок. Працював ілюстратором у відомих американських журналах, зокрема, «Cosmopolitan», «Life», «Collier's», «Vanity Fair», «Vogue», «McCall's», які поміщали роботи В. Бленди на своїх обкладинках, займався оформленням книжок, створював театральні маски з пап'є-маше, писав портрети і т. д. Під час першої світової війни створив ряд агітаційних плакатів для США, Франції та Польщі. За проявлений патріотизм уряд Польщі нагородив художника орденом Відродження Польщі.

Бенда став одним з найпомітніших художників т.зв. "Золотого століття американської ілюстрації". Особливо прославив його образ "дівчини Бенди". Вважається, що серед інших красунь зі сторінок американських журналів того часу його дівчата виділялися загадковістю і витонченою екзотичністю.



15 января 1914 года открылся Монтклэрский художественный музей (англ. Montclair Art Museum; сокр. MAM) — городской художественный музей города Монтклэр, штат Нью-Джерси. Его коллекция составляет более чем 12000 наименований, экспонаты посвящены американскому искусству, начиная с XVIII века по настоящее время.

Фонд музея расширялся путём приобретений за счёт пожертвований. В 1922 году музей пригласил жителей города проголосовать за самые любимые 25 работ музейной коллекции. За прошедшее с тех пор время здание музея расширялось вместе с его коллекцией. Интересно, что в музее есть единственная в мире галерея, посвященная исключительно работам американского художника XIX века Джорджа Иннесса, который жил в Монтклэре с 1885 по 1894 годы.

Здание музея Из музейного собрания: Джон Туоктмен «Заснеженный дом», 1895-1900


Народився Ле́о МОЛ (справжнє ім'я Леонід Григорович Молодожа́нин, 15 січня 1915, Полонне, нині Хмельницька область — 4 липня 2009, Вінніпег, Канада) — всесвітньо відомий канадський скульптор українського походження, живописець. Академік Королівської Канадської Академії мистецтв. З 1948 мешкав у місті Вінніпег, Канада.

Народився в гончарській сім'ї: з одинадцятирічного віку працював удома для батька на гончарському колесі та моделював із глини. У п'ятнадцять років покинув рідне село та вирушив до Відня вивчати образотворче мистецтво. У Відні включився в світ мистецтва: вивчив німецьку мову та познайомився з історією світового мистецтва. З 1936 став учнем скульптора Матвія Манізера у Ленінградській академії мистецтв.

Після початку війни Леонід був вивезений на примусові роботи до Німеччини, де був влаштований одним німецьким офіцером в студію скульптора Арно Брекера. Згодом студіював мистецтво в Берлінській академії мистецтв; став асистентом скульптора Франца Клімша. Одружився 1943 року в Берліні з Маргаретою Шолтес, 1945 року подружжя подалося до Амстердаму. Навчався в Королівській академії красних мистецтв у Гаазі (Нідерланди). 1948 року переселилися до Вінніпегу (Манітоба). Там 1992 року в Ассінібойнському парку було відкрито для публіки «Сад скульптур Лео Мола»: серед вінніпезького парку стоять понад 300 його творів.

«Лісоруби». Парк скульптур Лео Мола «Дерево дітей»

Автор пам'ятників Тарасові Шевченку у Вінніпезі (1961 рік), Вашингтоні (1964), Буенос-Айресі (1971), Санкт-Петербурзі, Оттаві (2011) та Івано-Франківську (2011). Він також є автором надгробного пам'ятника Іванові Багряному у Новому Ульмі, Німеччина, пам'ятника Володимиру Великому у Лондоні... 1989 року Лео Мола нагородили найвищою державною нагородою Канади — Орденом Канади.

Пам'ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні, США


Народився Володимир Михайлович ЧЕРНІКОВ (15 січня 1918, Лисичанськ Луганської обл. - 17 березня 1992, Київ) - український художник, майстер станкового і монументального живопису. Заслужений художник України.

Закінчив Київський художній інститут, де навчався у О.Шовкуненка. Учасник багатьох обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок (Париж, Франція). Працював у Києві. Твори В.М. Чернікова зберігаються в приватних колекціях України та за кордоном.

З циклу «Стара Бухара»


Народилась Ганна Миколаївна САМАРСЬКА (15 січня 1942, село Богданівка, Яготинський район, Полтавська (зараз Київська) область) — українська художниця, майстриня народного декоративного живопису і петриківського розпису. Народний художник України (2009), заслужений майстер народної творчості УРСР (1974), член Національної спілки художників України (1977), лауреат премії ім. Катерини Білокур.

У десятирічному віці познайомилася зі славнозвісною односельчанкою Катериною Білокур, яка стала її духовним наставником і вчителем на все життя. Згодом потрапила на Київську фабрику сувенірних виробів, де познайомилася з майстринею петриківського розпису Марфою Тимченко. Після цього переїхала в Петриківку, де живе і донині. З 1961 до 1990 працювала на Фабриці петриківського розпису «Дружба». Продовжує одночасно творчі ідеї Катерини Білокур і майстрів з Петриківки.



Народився Євген Володимирович МАТВЄЄВ (15 січня 1950, Харпай, Лотошинський район, Московська область) — український живописець, графік і художник книги. Лауреат Шевченківської премії 1983 року (в групі номінантів), нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. Заслужений художник України (2004). Народний художник України (2016).

Закінчив Український поліграфічний інститут ім. Федоровау 1972 році, педагогами були Б. Валуєнко, М. Іванов, О. Крилова. Від 1978 — член Національної спілки художників України. Працював художником республіканського видавництва Держкомвидаву УРСР. Лауреат численних нагород вищого рівня, отриманих на міжнародних і національних виставках і конкурсах. Працює практично в усіх напрямках сучасного мистецтва.

«Дума про Стенлі Кубрика. Перша людина на Марсі» (2011)