14 декабря
Народився Віллем Клас ГЕДА (14 грудня 1593/1594, Гарлем - близько 1680/1682, там само) - нідерландський художник часів Золотого віку голландського живопису, майстер натюрморту.
Навчався живопису під керівництвом свого батька – міського архітектора, а потім дядька — художника Корнеліса Класа Геди. У Гарлемі художник жив і працював все життя. Кар'єру живописця він починав з картин на релігійні сюжети і портретів, але потім практично повністю переключився на натюрморти. До сорока років Геда був уже живописцем із сталою репутацією. У 1631 році він отримав статус майстра в гарлемскій гільдії Св. Луки. Неодноразово обирався головою гільдії, в 1642 і 1652 рр. - її деканом.
Геда, а також Пітер Клас, який вплинув на ранню творчість Геди, - найзначніші представники такого роду натюрмортів у Голландії. Геду і Класа ріднять зеленувато-сірі або коричневі тони, але твори Геди, як правило, більш ретельно оброблені, а смак його більш аристократичний, що проявлялося у виборі зображуваних об'єктів: срібного, а не олов'яного посуду, устриць, а не оселедця і т. п. Геда любив писати срібні чаші з мерехтливими відблисками, кубки з венеціанського скла, перламутрові мушлі. З винятковою майстерністю він передавав відображення і відблиски на блискучих і гладких поверхнях.
Віллем Геда мав багато учнів і послідовників, але головним з них був його син Геррет Віллемс Геда (1620-1702). Мав значний вплив на молодого Франса Галса. З усього доробку художника натепер збереглося близько 70 робіт. Останніми відомими роботами Геди є картини, що датуються 1660-ми роками. Щодо творчості в останні роки життя немає відомостей.
 |
| Натюрморт, 1637 |
Народився Франсуа-Юбер ДРУЕ, прозваний Друе-молодший (14 грудня 1727, Париж - 21 жовтня 1775, там само) - французький художник-портретист, найвідоміший у Франції кінця правління Людовика XV.
З династії художників, син портретиста Юбера Друе (1699-1767); батько історичного живописця Жан-Жермена Друе (1763-1788).
Початкову художню освіту здобув під керівництвом свого батька, а потім удосконалювався у Нонотта, Ш. ван Лоо, Натуара і Буше. У 1758 році був обраний в члени Паризької академії живопису, згодом засідав у ній як радник і носив титул придворного живописця.
Багато разів писав портрети всіх осіб королівської родини, і не було в Парижі жодної високопоставленої особи, жодної знаменитої красуні, які не прагнули б бути зображеними його пензлем.
 |
 |
| «Портрет де Буффона» | «Портрет мадам де Помпадур», Національна галерея, Лондон |
Народився П'єр Пюві де ШАВАНН (14 грудня 1824, Ліон, Франція - 24 жовтня 1898, Париж) - французький живописець.
Інженер за освітою, самостійно зайнявся живописом. Деякі уроки де Шаванн отримав під керівництвом Арі Шеффера і Тома Кутюра в Парижі, а також Делакруа. В основному, тематика його робіт - це стилізація під античність, декоративний і монументальний живопис у дусі італійських живописців XV століття, твори яких він вивчав під час свого перебування в Італії.
У композиціях Пюві де Шаванна пейзаж і людські фігури грають однаково важливу роль і як би взаємно доповнюють один одного, створюючи надзвичайно цілісне враження. Не будучи бездоганним рисувальником і навіть навмисно уникаючи точно моделювати фігури, Пюві де Шаванн ставив собі завданням передавати дух епохи, з якої черпав сюжети. З його монументальних робіт кращими вважаються фрески в паризькому Пантеоні, що зображують дві сцени з життя святої Женев'єви, «Священний гай» (на сходах палацу мистецтв в Ліоні), «Науки і мистецтва» (в амфітеатрі Сорбонни), «Inter artes et naturam» (на сходах Руанского музею), «Чотири пори року» (в паризькій ратуші), «Музи» (бібліотека університету, Бостон).
Пюві де Шаванн був одним з найбільш значних французьких символістів, що зробили згодом великий вплив на розвиток французького живопису в стилі ар-нуво.
 |
 |
| «Смерть і дівчата », 1872 |
Народився Віктор МАДАРАС (14 грудня 1830, Четнек - 10 січня 1917, Будапешт) - угорський художник-романтик.
Вісімнадцятирічним брав участь у революції 1848-1849 років, деякий час перебував в еміграції. Після вивчення юриспруденції Мадарас навчався живопису в віденській Академії мистецтв і в приватній школі Фердинанда Вальдмюллера. Працював в ательє Коньє. Зазнав у своїй творчості вплив Поля Делароша. Найбільш продуктивними для нього стали роки, проведені в Парижі. У 1860 році його драматичні полотна заслужили золоту медаль на виставці в Парижі. Повернувшись у Пешт в 1870 році, кинув живопис і зайнявся успадкованою справою батька, але збанкрутував.
Відомий романтико-патетичними полотнами за мотивами угорської історії та портретами. Роботи Віктора Мадараса зберігаються в Угорській національній галереї в Будапешті. Картина Мадараса «Габор Бетлен в колі своїх вчених» прикрашає банкноту у 2000 угорських форинтів.
 |
 |
| Автопортрет, 1863 | «Оплакування Ласло Хуньяді», 1859. Угорська національна галерея |
Народився Микола Дмитрович КУЗНЕЦОВ (14 грудня 1850, маєток Степанівка, Одеський повіт, Херсонська губернія - 2 березня 1929, Сараєво, Королівство сербів, хорватів і словенців) - український портретний і жанровий живописець, академік, професор Імператорської Академії мистецтв, член Товариства пересувних художніх виставок, один із засновників Товариства південно-руських художників.
Був сином заможного землевласника; отримав освіту в Одеській гімназії. Почав займатися живописом у друга родини — художника М. Д. Мальмана, викладача Одеської школи малювання. По закінченні навчання відвідував заняття в Академії мистецтв, брав вільні уроки у П. Чистякова. Навчався добре, проте часто залишав Академію, жив у родовому маєтку та займався малюванням. За час навчання отримав три срібні медалі. Брав участь у міжнародних та виставках російського й українського мистецтва. Користувався великою популярністю в Одесі, отримував багато замовлень на картини. Після створення у 1882 однієї з найкращих своїх картин «У відпустці», або «Полювання з борзими», до нього прийшла слава. Створив жанрові полотна-портрети І. Ю. Рєпіна, І. І. Мечнікова, В. М. Васнецова, П. І. Чайковського.
 |
| «У відпустці», 1882 |
Після нещастя 1889 пересувався на милицях, працював сидячи. Від 1890 його творчою майстернею стає маєток Степанівка — своєрідний культурний центр, який відвідували І. Ю. Рєпін, В. О. Сєров, М. О. Врубель, Ф. І. Шаляпін, П. К. Саксаганський. У 1893 переїздить для роботи до Одеси, а у 1895 його запрошують до художнього училища Петербурзької академії мистецтв — як професора-керівника класу батального мистецтва. У 1900 році йому присвоєно звання академіка.
Учасник виставок Товариства південно-руських художників. Твори Миколи Кузнецова виставлялися на паризьких салонах і Всесвітній виставці в Парижі 1900 року. Знайомлячись з сучасними іноземними художниками під численних поїздок до Європи, зібрав велику колекцію живопису - одну з кращих на півдні. Багато жанрових робіт Кузнецова були придбані Третьяковською галереєю.
 |
| «На заробітки», 1882. Національний художній музей України |
Художник, маючи неабияки фізичні дані, послужив прототипом ката на картині Іллі Рєпіна «Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених», а також старшого сина Тараса Бульби - Остапа (козак з перебинтованою головою) на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Був батьком знаменитої оперної співачки Марії Миколаївни Кузнецової-Бенуа (1880-1966).
На початку 1920 року емігрував з родиною на Балкани. Брав участь у виставці російського живопису й скульптури у Бруклінському музеї, 1893 — у Чикаго, виставці Об'єднання російських художників у Королівстві словенів, хорватів і сербів.
 |
 |
| «У свято (Малоросіянка, яка відпочиває на траві)», 1879—1881 |
Народився Войтех ГІНАЙС (14 грудня 1854, Відень - 22 серпня 1925, Прага) - чеський художник, графік і дизайнер.
Народився в сім'ї чеха-кравця, який переселився до Відня. Отримав домашню освіту, так як батько не хотів віддавати своїх дітей в німецькі школи. У 1871 році вступає до віденської Академії витончених мистецтв. Продовжив навчання в Римі в 1874-1875 і в 1877 роках, і завершив художню освіту в Парижі. У 1893 році стає професором у празькій Академії образотворчих мистецтв.
Під час перебування в Італії художник створює переважно полотна на релігійні і міфологічні теми. У 1880-і роки брав участь в роботах по художньому декорування празького Національного театру, для якого створив великий завісу, а також картини Мир і Алегорія весни, літа і осені. Працював також для Пантеону Народного музею в Празі. Гінайс був відомий як чудовий портретист; писав також пейзажі. Прихильник натуралізму в мистецтві.
 |
 |
| «Суд Паріса», Празька національна галерея |
Народився Роджер Еліот ФРАЙ (14 грудня 1866, Лондон — 9 вересня 1934, Лондон) — англійський художник і художній критик, увів в ужиток поняття постімпресіонізм. Один з предтеч вортіцизму.
Був сином судді, із старовинної квакерської родини. Освіту здобув у Королівському коледжі Кембриджського університету. У студентські роки здійснив поїздку в Париж і до Італії, де вивчав мистецтво старих італійських майстрів. У початковий період своєї творчості спеціалізувався на пейзажному живописі.
У 1906 стає куратором нью-йоркського Метрополітен-музею. У тому ж році відкриває для себе живопис Поля Сезанна і починає цікавитися сучасним французьким мистецтвом.
У 1910 організовує в лондонській галереї Графтон виставку Едуара Мане та постімпресіоністів. Незважаючи на критичні зауваження преси, влаштовує в 1912 другу виставку постімпресіоністського мистецтва, на якій, поряд із сучасними англійськими художниками, були представлені роботи Анрі Матісса і фовістів, Пабло Пікассо і Жоржа Брака. Входив до групи Блумсбері, товариство-клуб англійської інтелектуальної еліти.
 |
 |
| Автопортрет | «Вю де Кассі», 1925 |
Народився Станіслав Мечислав ДЕМБИЦЬКИЙ (14 грудня 1866, Любачів - 12 серпня 1924, Краків) - польський художник, книжковий ілюстратор і педагог. Багато років працював у Львові та Коломиї.
Вчитися живопису Дембицький почав у 1881-1882 роках в Академії образотворчих мистецтв у Відні, потім продовжив навчання в краківській школі образотворчих мистецтв в класі Владислава Лужкевича (1883-1884) і Баварській академії мистецтв у Мюнхені.
У 1886-1890 роках Дембицький викладав рисунок у Школі промислової кераміки в Коломиї. У 1890-1891 роках стажувався в Академії Колароссі в Парижі. Після повернення до Польщі оселився у Львові, де почав працювати в приватній художній школі Марцелія Гарасимовича. У 1909 р переїхав до Кракова, де викладав курс декоративного живопису в Академії витончених мистецтв. Від 1911 року - професор кафедри релігійного та декоративного живопису, змінив на цій посаді померлого Станіслава Виспяньського. До свого відходу на пенсію в 1923 році професор Станіслав Дембицький виховав понад 80 художників. У той же період був також викладачем в школі образотворчих мистецтв для жінок.
Станіслав Дембицький багато уваги приділив в своїй творчості гуцульській темі, створив низку картин, в яких зобразив сцени з життя єврейських гетто містечок Галичини і Малої Польщі, реалістичні типи простого народу. Писав портрети дітей, автопортрети, алегоричні та символічні композиції. Творча спадщина Станіслава Дембицького невелика, оскільки він присвятив себе, головним чином, навчанню майбутніх майстрів живопису.
 |
 |
| «Автопортрет». Бл. 1900 | «Дощ». 1892 |
Народився Борис Йосифович ЖУТОВСЬКИЙ (14 грудня 1932, Москва ) — російський художник-абстракціоніст, графік, письменник-мемуарист.
З кінця 1950-х років до 1962 навчався в студии Елія Белютіна, московського художника нонконформіста. Закінчив Московський поліграфічний інститут, відділення художників книги. Рано прийшов до визнання абстракціонізму. Участь у виставках з 1959 року. Брав участь в скандально відомій виставці в московському Манежі «30 лет МОСХ», де показав абстрактні композиції. Після відвідин виставки радянським урядом на чолі із генеральним секретарем КПРС М. С. Хрущовим був внесений до «чорних списків» з забороною виставляти власні твори. Натомість отримав можливість виставлятися за кордонами СРСР від Гданська до Лос-Анжелеса. Виставкову діяльність в СРСР відновив із 1979 року, але в напівприхованому режимі. Від 1969 року — член Союзу художників СССР як художник книги, брав участь в багатьох виставках книжкового мистецтва.
 |
| Абстракція, 1990. Папір, акварель |
Багато працював в галузі абстрактних композицій. У власній графіці, навпаки, дотримувався реалістичних тенденцій, не позбавлених деформацій заради більшої виразності образів. Автор графічної портретної серії як відомих, так і пересічних і кримінальних людей, яка отримала назву «Останні люди імперії».
 |
 |
| Портрет Георгія Данелія, 2010 |
Народився Ян ФАБР (14 грудня 1958, Антверпен) - бельгійський художник, скульптор, театральний режисер, драматург, сценарист, хореограф.
Навчався в Муніципальному інституті декоративних мистецтв і в Королівській Академії витончених мистецтв в Антверпені. З середини сімдесятих років почав працювати в різних галузях мистецтва. У числі його перших робіт були малюнки, створені кульковою ручкою.
У 70-х роках Фабр організовує ряд перформансів, які принесли йому скандальну популярність; в 80-х звертається до театру.
Світ комах, людське тіло і стратегія війни - три центральні теми, які він використовує в своїй творчості. Фабр також створює скульптури. Для цього він використовує білий мармур, бронзу, золото і панцири жуків.
 |
 |
| «Відданий провідник марнославства». Серія Vanitas vanitatum, omnia vanitas, 2016 |