14 декабря -Музей українського живопису

14 декабря

Народився Віллем Клас ГЕДА (14 грудня 1593/1594, Гарлем - близько 1680/1682, там само) - нідерландський художник часів Золотого віку голландського живопису, майстер натюрморту.

Навчався живопису під керівництвом свого батька – міського архітектора, а потім дядька — художника Корнеліса Класа Геди. У Гарлемі художник жив і працював все життя. Кар'єру живописця він починав з картин на релігійні сюжети і портретів, але потім практично повністю переключився на натюрморти. До сорока років Геда був уже живописцем із сталою репутацією. У 1631 році він отримав статус майстра в гарлемскій гільдії Св. Луки. Неодноразово обирався головою гільдії, в 1642 і 1652 рр. - її деканом. Геда, а також Пітер Клас, який вплинув на ранню творчість Геди, - найзначніші представники такого роду натюрмортів у Голландії. Геду і Класа ріднять зеленувато-сірі або коричневі тони, але твори Геди, як правило, більш ретельно оброблені, а смак його більш аристократичний, що проявлялося у виборі зображуваних об'єктів: срібного, а не олов'яного посуду, устриць, а не оселедця і т. п. Геда любив писати срібні чаші з мерехтливими відблисками, кубки з венеціанського скла, перламутрові мушлі. З винятковою майстерністю він передавав відображення і відблиски на блискучих і гладких поверхнях.

Віллем Геда мав багато учнів і послідовників, але головним з них був його син Геррет Віллемс Геда (1620-1702). Мав значний вплив на молодого Франса Галса. З усього доробку художника натепер збереглося близько 70 робіт. Останніми відомими роботами Геди є картини, що датуються 1660-ми роками. Щодо творчості в останні роки життя немає відомостей.

Натюрморт, 1637


Народився Франсуа-Юбер ДРУЕ, прозваний Друе-молодший (14 грудня 1727, Париж - 21 жовтня 1775, там само) - французький художник-портретист, найвідоміший у Франції кінця правління Людовика XV.

З династії художників, син портретиста Юбера Друе (1699-1767); батько історичного живописця Жан-Жермена Друе (1763-1788).

Початкову художню освіту здобув під керівництвом свого батька, а потім удосконалювався у Нонотта, Ш. ван Лоо, Натуара і Буше. У 1758 році був обраний в члени Паризької академії живопису, згодом засідав у ній як радник і носив титул придворного живописця. Багато разів писав портрети всіх осіб королівської родини, і не було в Парижі жодної високопоставленої особи, жодної знаменитої красуні, які не прагнули б бути зображеними його пензлем.

«Портрет де Буффона» «Портрет мадам де Помпадур», Національна галерея, Лондон


Народився П'єр Пюві де ШАВАНН (14 грудня 1824, Ліон, Франція - 24 жовтня 1898, Париж) - французький живописець.

Інженер за освітою, самостійно зайнявся живописом. Деякі уроки де Шаванн отримав під керівництвом Арі Шеффера і Тома Кутюра в Парижі, а також Делакруа. В основному, тематика його робіт - це стилізація під античність, декоративний і монументальний живопис у дусі італійських живописців XV століття, твори яких він вивчав під час свого перебування в Італії.

У композиціях Пюві де Шаванна пейзаж і людські фігури грають однаково важливу роль і як би взаємно доповнюють один одного, створюючи надзвичайно цілісне враження. Не будучи бездоганним рисувальником і навіть навмисно уникаючи точно моделювати фігури, Пюві де Шаванн ставив собі завданням передавати дух епохи, з якої черпав сюжети. З його монументальних робіт кращими вважаються фрески в паризькому Пантеоні, що зображують дві сцени з життя святої Женев'єви, «Священний гай» (на сходах палацу мистецтв в Ліоні), «Науки і мистецтва» (в амфітеатрі Сорбонни), «Inter artes et naturam» (на сходах Руанского музею), «Чотири пори року» (в паризькій ратуші), «Музи» (бібліотека університету, Бостон).

Пюві де Шаванн був одним з найбільш значних французьких символістів, що зробили згодом великий вплив на розвиток французького живопису в стилі ар-нуво.

«Смерть і дівчата », 1872


Родился Виктор МАДАРАС (14 декабря 1830, Четнек — 10 января 1917, Будапешт) — венгерский художник-романтик.

Восемнадцатилетним участвовал в Революции 1848—1849 годов, некоторое время находился в эмиграции. После изучения юриспруденции Мадарас учился живописи в венской Академии художеств и в частной школе Фердинанда Вальдмюллера. Работал в ателье Конье. Испытал в творчестве влияние Поля Делароша. Наиболее продуктивными в его творчестве стали годы, проведённые в Париже. В 1860 году его драматические полотна заслужили золотую медаль на выставке в Париже. Вернувшись в Пешт в 1870 году, бросил живопись и занялся унаследованным делом отца, но обанкротился. Известен романтико-патетическими полотнами по мотивам венгерской истории и портретами. Работы Виктора Мадараса хранятся в Венгерской национальной галерее. Картина Мадараса «Габор Бетлен в кругу своих учёных» украшает банкноту в 2000 венгерских форинтов.

Автопортрет, 1863 «Оплакивание Ласло Хуньяди», 1859. Венгерская национальная галерея


Народився Микола Дмитрович КУЗНЕЦОВ (14 грудня 1850, маєток Степанівка, Одеський повіт, Херсонська губернія - 2 березня 1929, Сараєво, Королівство сербів, хорватів і словенців) - український портретний і жанровий живописець, академік, професор Імператорської Академії мистецтв, член Товариства пересувних художніх виставок, один із засновників Товариства південноросійських художників.

Був сином заможного землевласника; отримав освіту в Одеській гімназії. Почав займатися живописом у друга родини — художника М. Д. Мальмана, викладача Одеської школи малювання. По закінченні навчання відвідував заняття в Академії мистецтв, брав вільні уроки у П. Чистякова. Навчався добре, проте часто залишав Академію, жив у родовому маєтку та займався малюванням. За час навчання отримав три срібні медалі. Брав участь у міжнародних та виставках російського й українського мистецтва. Користувався великою популярністю в Одесі, отримував багато замовлень на картини. Після створення у 1882 однієї з найкращих своїх картин «У відпустці», або «Полювання з борзими», до нього прийшла слава. Створив жанрові полотна-портрети І. Ю. Рєпіна, І. І. Мечнікова, В. М. Васнецова, П. І. Чайковського.

«У відпустці», 1882

Після нещастя 1889 пересувався на милицях, працював сидячи. Від 1890 його творчою майстернею стає маєток Степанівка — своєрідний культурний центр, який відвідували І. Ю. Рєпін, В. О. Сєров, М. О. Врубель, Ф. І. Шаляпін, П. К. Саксаганський. У 1893 переїздить для роботи до Одеси, а у 1895 його запрошують до художнього училища Петербурзької академії мистецтв — як професора-керівника класу батального мистецтва. У 1900 році йому присвоєно звання академіка.

Учасник виставок Товариства південноросійських художників. Твори Миколи Кузнецова виставлялися на паризьких салонах і Всесвітній виставці в Парижі 1900 року. Знайомлячись з сучасними іноземними художниками під численних поїздок до Європи, зібрав велику колекцію живопису - одну з кращих на півдні. Багато жанрових робіт Кузнецова були придбані Третьяковською галереєю.

«На заробітки», 1882. Національний художній музей України

Художник, маючи неабияки фізичні дані, послужив прототипом ката на картині Іллі Рєпіна «Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених», а також старшого сина Тараса Бульби - Остапа (козак з перебинтованою головою) на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Був батьком знаменитої оперної співачки Марії Миколаївни Кузнецової-Бенуа (1880-1966).

На початку 1920 року емігрував з родиною на Балкани. Брав участь у виставці російського живопису й скульптури у Бруклінському музеї, 1893 — у Чикаго, виставці Об'єднання російських художників у Королівстві словенів, хорватів і сербів.

«У свято (Малоросіянка, яка відпочиває на траві)», 1879—1881


Родился Войтех ГИНАЙС (14 декабря 1854, Вена — 22 августа 1925, Прага) — чешский художник, график и дизайнер.

Родился в семье чеха-портного, переселившегося в Вену. Получил домашнее образование, так как отец не хотел отдавать своих детей в немецкие школы. В 1871 году поступает в венскую Академию изящных искусств. Продолжил учёбу в Риме в 1874—1875 и в 1877 годах, и завершил художественное образование в Париже. В 1893 году становится профессором в пражской Академии изобразительных искусств.

Во время пребывания в Италии художник создаёт преимущественно полотна на религиозные и мифологические темы. В 1880-е годы участвовал в работах по художественному декорированию пражского Национального театра, для которого создал большой занавес, а также картины Мир и Аллегория весны, лета и осени. Работал также для Пантеона Народного музея в Праге. Гинайс был известен как замечательный портретист; писал также пейзажи. Сторонник натурализма в искусстве.


«Суд Париса», Пражская национальная галерея


Родился Роджер Элиот ФРАЙ (14 декабря 1866, Лондон — 9 сентября 1934, Лондон) — английский художник и художественный критик, введший в обиход такое понятие, как постимпрессионизм. Один из предтеч вортицизма.

Р. Фрай был сыном судьи, из старинной квакерской семьи. Образование получил в Королевском колледже Кембриджского университета. В студенческие годы совершил поездку в Париж и в Италию, где изучал искусство старых итальянских мастеров. В начальный период своего творчества Р. Фрай специализировался на пейзажной живописи.

В 1906 году он становится куратором нью-йоркского Метрополитен-музея. В том же году открывает для себя живопись Сезанна и начинает интересоваться современным французским искусством. В 1910 году Фрай организует в лондонской галерее Графтон выставку «Мане и постимпрессионисты». Несмотря на критические замечания прессы, Фрай устраивает в 1912 году вторую выставку постимпрессионистского искусства, на которой, наряду с современными английскими художниками, были представлены работы Матисса и фовистов, Пикассо и Ж.Брака. Р. Фрай входил в группу Блумсбери, общество-клуб английской интеллектуальной элиты. В 1940 году в свет вышла художественная биография Р. Фрая, созданная писательницей Вирджинией Вулф.

Автопортрет «Вю де Касси», 1925


Родился Станислав Мечислав ДЕМБИЦКИЙ (14 декабря 1866, Любачев — 12 августа 1924, Краков) — польский художник, книжный иллюстратор и педагог. Много лет работал во Львове и Коломые.

Учиться живописи Дембицкий начал в 1881—1882 годах в Академия изобразительных искусств в Вене, затем продолжил учёбу в краковской школе изящных искусств в классе Владислава Лужкевича (1883—1884) и Баварской академии художеств в Мюнхене.

В 1886—1890 годах Дембицкий преподавал рисунок в Школе промышленной керамики в Коломые. В 1890-1891 годах стажировался в Академии Коларосси в Париже. После возвращения в Польшу поселился во Львове, где начал работать в частной художественной школе Марцелия Гарасимовича. В 1909 г. переехал в Краков, где преподавал курс декоративной живописи в Академии изящных искусств. С 1911 г. — профессор кафедры религиозной и декоративной живописи, сменил на этой должности умершего Станислава Выспяньского. До своего ухода на пенсию в 1923 году профессор Станислав Дембицкий воспитал более 80 художников. В тот же период времени был также преподавателем в школе изящных искусств для женщин.

Станислав Дембицкий много внимания уделил в своем творчестве гуцульской теме, создал ряд картин, в которых изобразил сцены из жизни еврейского гетто местечек Галиции и Малой Польши, реалистичные типы простого народа. Писал портреты детей, автопортреты, аллегорические и символические композиции. Творческое наследия Станислава Дембицкого невелико, так как он посвятил себя, главным образом, обучению будущих мастеров живописи.

«Автопортрет». Около 1900 «Дождь». 1892


Народився Ян ФАБР (14 грудня 1958, Антверпен) - бельгійський художник, скульптор, театральний режисер, драматург, сценарист, хореограф.

Навчався в Муніципальному інституті декоративних мистецтв і в Королівській Академії витончених мистецтв в Антверпені. З середини сімдесятих років почав працювати в різних галузях мистецтва. У числі його перших робіт були малюнки, створені кульковою ручкою. У 70-х роках Фабр організовує ряд перформансів, які принесли йому скандальну популярність; в 80-х звертається до театру.

Світ комах, людське тіло і стратегія війни - три центральні теми, які він використовує в своїй творчості. Фабр також створює скульптури. Для цього він використовує білий мармур, бронзу, золото і панцири жуків.

«Відданий провідник марнославства». Серія Vanitas vanitatum, omnia vanitas, 2016