14 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

14 ноября

Бартоломео КАРДУЧЧІ (КАРДУЧО) (1560, Флоренція — 14 листопада 1608, Мадрид) — італійський художник, скульптор і архітектор доби маньєризму, що оселився в Іспанії, де працював до самої смерті. Придворний живописець короля Іспанії Філіпа III.

Мав молодшого брата Вінченцо Кардуччі (1578—1638), що теж став художником і помічником. Бартоломео отримав широку художню освіту у Флоренції. Навчався у Федеріко Цуккаро та флорентійських маньєристів. Архітектуру і скульптуру вивчав під керівництвом Бартоломео Амманаті (1511—1592). Виконав декілька замовлень разом із Федеріко Цуккарі у Флоренції та в Римі. 1585 року переїхав до Іспанії. 1598 року отримав звання придворного художника короля Іспанії Філіпа ІІІ. Працював в різних містах Іспанії (Ескоріал, Мадрид, Сеговія, Вальядолід). Виконав низку алегоричних зображень в бібліотеці монастиря-палацу Ескоріал. Працював художником-декоратором у королівському палаці Ель Пардо в місті Мадрид.

«Втеча Святої Родини в Єгипет», Ермітаж, Санкт-Петербург. «Зняття з хреста», 1595. Мадрид, музей Прадо


Джуліо Чезаре ПРОКАЧЧІНІ (1574, Болонья — 14 листопада, 1625, Мілан) — італійський художник доби бароко.

Батько, Ерколе Прокаччіні старший (1520 – 1595) — італійський художник доби маньєризму. В родині було три сини, кожний з яких матиме відношення до мистецтва.

1590 року батько перебрався у Мілан, де його залучили до декорування катедрального собору. Джуліо Чезаре починав як скульптор. Приблизно 1600 року Джуліо Чезаре звернувся до живопису олійними фарбами, куди переніс рисунок митця, вихованого на скульптурі. Звідси композиції, що надзвичайно наближали персонажів до першого плану, як то було у рельєфах. Відчутними залишались і маньєристична виучка з її дивацькими позами, перекрученістю фігур, риси академізму болонської школи з її пошуками ідеальних персонажів. Помітна наближеність до переднього плану сприяла нехтуванню дрібними деталями та рисами своєрідного монументалізму, що зберігався навіть у маленьких за розмірами картинах.

Автопортрет «Христос перед натовпом»


Народився Лев Михайлович ЖЕМЧУЖНИКОВ (14 листопада 1828, село Павловка, Орловська губернія — 6 серпня 1912, Царське село) — український і російський художник. З материнського боку правнук гетьмана Розумовського. Найвідоміші твори Жемчужникова присвячені Україні.

Дворянин, син сенатора. У 1849–1852 роках навчався в Петербурзькій академії мистецтв у Карла Брюлова та Олексія Єгорова. В 1852 році жив в Україні, збирав український фольклор. Мандрував селами України, жив у Василівці (сучасне Гоголеве) у матері Гоголя. Тоді ж вперше познайомився з творчістю Тараса Шевченка. Допомагав матеріально поету на засланні та особисто зустрічався з ним у 1860 році. Продовжуючи традиції Шевченкової «Живописної України» (1844) в 1861–1862 роках виконав серію з 48 офортів під такою ж назвою та видав їх альбомом як додаток до журналу «Основа». Жемчужников підтримував дружні стосунки з Пантелеймоном Кулішем, гостював в нього у Києві. Влітку 1856 року вони разом вирушають в експедицію по Україні. Куліш збирав усні та письмові матеріали, Жемчужников малював.

1856 року Лев Жемчужников гостював у маєтку у Сергія де Бальмена в Линовиці. Тут художник зустрів своє єдине та взаємне кохання. Це була дівчина-кріпачка Ольга, що належала де Бальменам. Жемчужников декілька разів просив дати дівчині вольну, щоб одружитися з нею та отримавши відмову, мусив її викрасти і 1857 року еміґрувати. Українська дівчина стала дружиною і вірним другом художника на все життя. Почувши про цю історію Тарас Шевченко у своєму щоденнику 10 листопада 1857 року написав: «Який милий оригінал має бути цей Л. Жемчужников, який би я був щасливий побачити цю людину, котра так щиро, нелукаво полюбила мою милу рідну мову і мою прекрасну, сердешну батьківщину». Вони зустрілися через три роки, після повернення Жемчужникова до Росії і подружилися.

«Кобзар на дорозі», 1854


Народився Вільям Трост РІЧАРДС (14 листопада 1833, Філадельфія - 17 квітня 1905, Ньюпорт, Род-Айленд) - американський художник-пейзажист.

Річардс примикав до гудзонської школи і вперше взяв участь у виставці в 1858 у Нью-Бедфорді - виставка була організована Альбертом Бірштадтом. Відомий, перш за все, як автор акварельних пейзажів - у 1870-і роки зазвичай гірських (види Білих гір в штаті Нью-Гемпшир), потім, головним чином, морських. Роботи Річардса наближалися до фотографічної точності.

У 1862 році він був обраний почесним членом Національної академії дизайну та дійсним членом Національної академії в 1871 році. У 1881 році Річардс збудував будинок у Джеймстауні, штат Род-Айленд, де він жив і працював до кінця свого життя. Картини Річардса є в багатьох провідних музеях США, починаючи з музею Метрополітен.

«The League Long Breakers Thundering on the Reef», 1887. Бруклінський музей, Нью-Йорк


Родился Ми́хал Эльви́ро АНДРИОЛЛИ (14 ноября 1836, Вильна — 23 августа 1893, Наленчув) — польский художник (живописец и график) и иллюстратор, работавший в Литве, Польше, Франции; представитель романтизма.

Отец Михала, итальянец Франческо Андриолли, служил в армии Наполеона и, попав в плен к русским, поселился в Вильне. Живописец, резчик и ваятель, он работал скульптором (реставрировал скульптуры кафедрального собора). Своего сына он отправил в Москву учиться медицине (1855). Но Михал Эльвиро против воли отца перешёл вслед за своим другом, художником Викентием Слендзинским, учиться в Училище живописи и ваяния Московского художественного общества. Преподавателями живописи у них были земляк Сергей Зарянко и известный русский художник Алексей Саврасов. Вместе со Слендзинским Андриолли поступил в 1857 году учиться в императорскую Академию художеств в Санкт-Петербурге. Затем совершенствовался в Академии Святого Луки в Риме (1860—1861).

Вернулся в Литву и участвовал, так же как и Викентий Слендзинский, в Восстании 1863 года. Сражался в отряде Людвика Нарбутта. После поражения восстания скрывался в Вильне, Ковно, Москве, но был арестован и после суда отправлен отбывать заключение в Ригу. Сумел выбраться за границу и через Швецию и Данию уехал в Англию. Обосновался в Лондоне, затем перебрался в Париж.

«Атака повстанцев» (1895)

На родину вернулся как эмиссар Комитета польской эмиграции; в 1866 году был схвачен и сослан в Вятку. Расписывал кафедральный собор; помощником у него был будущий известный русский художник В. М. Васнецов. Он принимал деятельное участие в судьбе будущего художника, хлопотал о посылке юноши в Петербург для обучения живописи.

Помилованный в 1871 году, переехал в Варшаву, где работал иллюстратором. В 1883—1886 годах жил в Париже. В 1891—1892 годах посетил Литву. Проиллюстрировал поэму Мицкевича «Пан Тадеуш» и много других книг, включая произведения Шекспира, Фенимора Купера, Г. Х. Андерсена, Александра Дюма…

Владислав Валькевич, портрет М. Э. Андриолли Иллюстрация к «Пану Тадеушу», 1881


Народився Клод МОНЕ (14 листопада 1840, Париж, Франція — 5 грудня 1926, Живерні) — французький живописець, один із засновників імпресіонізму.

Дитинство майбутнього художника пройшло в Нормандії, в Гаврі. Батько хотів, щоб Клод став бакалійником і продовжив родинну справу, але юнак вважав за краще малювати. У п'ятнадцять років Моне був відомий всьому Гавру як карикатурист, заробляючи по 20 франків за малюнок. У 17 років Клод почав серйозно займатися живописом під керівництвом художника Ежена Будена, який розгледів у юнака великий талант.

У 18 років Моне поїхав до Парижа, де познайомився з багатьма художниками. Звідти його забрали на військову службу в Алжир, де Клод захворів на черевний тиф. Повернувшись в Париж, він, врешті-решт, поступив у студію живопису Шарля Глейра. У студії Моне познайомився з такими художниками як Огюст Ренуар, Альфред Сіслей і Фредерік Базиль. Вони були практично однолітками, дотримувалися схожих поглядів на мистецтво і незабаром склали кістяк групи імпресіоністів.

«Камілла, або портрет пані у зеленій сукні», 1866. Художній музей, Бремен

Популярність Моне приніс портрет Камілли Донсьє, написаний у 1866 році («Камілла, або портрет дами в зеленій сукні»). Камілла в 1870 році стала дружиною художника. Наприкінці 1872 Моне пише свій знаменитий пейзаж «Враження. Сонце, що сходить» («Impression, soleil levant»). Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілому художньому напряму. Картина була показана на першій імпресіоністській виставці в 1874 році.

Клод Моне багато працював на натурі: йому було важливо не просто зберегти на полотні пейзаж, побутову сценку, а й передати свіжість безпосереднього враження від споглядання природи, де щомиті щось відбувається, де забарвлення предметів безперервно змінюється в залежності від освітлення, від стану атмосфери, погоди , від сусідства з іншими предметами, що відкидають кольорові відблиски - рефлекси. Моне уникає змішувати фарби на палітрі: він кладе поруч мазки різних кольорів і вони зливаються, «змішуються» в оці глядача. Композицію художник свідомо будує таким чином, щоб картина справляла враження випадково вихопленого фрагмента з потоку життя.

«Водяні ліліі», близько 1915 р.

Від 1871 року Коро в основному жив поза Парижем - в Аржантеї, Ветеї, Живерні. Художник поховав дружину Каміллу, пережив і свою другу дружину Алісу Ошеде, і старшого сина Жана. У 1912 році Клоду Моне лікарі поставили діагноз подвійної катаракти, через що йому довелося перенести дві операції. Але він не залишив занять малюванням. Втративши кришталика на лівому оці, Моне став бачити ультрафіолет як блакитний або ліловий колір, через що його картини знайшли нові кольори.

«Вокзал Сен-Лазар», 1877


Народилася Соня ДЕЛОНЕ (Делоне-Терк) (14 листопада 1885, Градизьк, Полтавська губернія (за іншою версією – Одеса) — 5 грудня 1979, Париж) — французька художниця та дизайнер родом з України. Соня Делоне - перша художниця, що мала персональну виставку в Луврі (1964). У 1975 за заслуги у розвитку мистецтва вона стала офіцером Ордену Почесного легіону.

Справжнє ім'я Сара Єліївна Штерн. Перші п'ять років життя провела в містечку Градизьк Полтавської губернії, де її батько Еля Штерн працював керуючим на цвяховому заводі. Мати - Хана Тевелівна (уроджена Терк) - походила з Одеси.

Соня від 1890 жила в Санкт-Петербурзі, виховувалася в родині дядька по материнській лінії, процвітаючого адвоката Генріха Терка, тому взяла псевдонім Соня Терк. Сімейство подорожувало по Європі, дівчинка побувала в найбільших європейських музеях. У вісімнадцятирічному віці вона вирушила вчитися в Художню Академію Карлсруе. У 1905 вирішила переїхати в Париж як центр мистецтв. Перебувала під впливом Ван Гога, Гогена, Руссо, фовістів. Вийшла заміж за німецького колекціонера, галериста і художнього критика Вільгельма Уде (1908). У 1909 познайомилася з художником Робером Делоне, у 1910 розлучилася з першим чоловіком і вийшла заміж за Делоне (вона вже була вагітна від нього).

«Пропелер», 1937

Під впливом кубістів Соня Делоне після 1911року йде в своїх роботах від натуралізму і фігуративності в бік геометрії та абстракції, експериментує з ритмом і з розкладанням кольору. У 1913 Аполлінер назвав версію кубізму, яку розвинули в своїх роботах Соня і Робер, орфізмом. 1914-1920 роки подружжя провело в Іспанії і Португалії, подружилося з місцевими художниками. В Іспанії Соня Делоне познайомилася з Дягілєвим, оформляла декорації для поставленого їм балету «Клеопатра».

У 1920, після повернення в Париж, Соня відкрила модне ательє. Вона стала найбільшим майстром ар-деко, її знахідки широко використовувалися в дизайні, кераміці, сценографії, рекламі. У 1930-ті роки була близька до абстракціоністських пошуків Кандинського, Мондріана, Б.Хепуорт, М.Сефора. Відома також як ілюстратор книг, розробниця візерунків для тканин «haute couture» і театральних костюмів. Працювала також над скульптурою, керамікою і акварелями.

«Співак фламенко»


Родился Амадеу ди СОЗА-КАРДОЗУ (14 ноября 1887, Амаранти, Португалия — 25 октября 1918, Эшпинью, Португалия) — португальский художник-авангардист, предшественник постмодернизма.

В 1905 году получает архитектурное образование в лиссабонской Академии изящных искусств. Через год Амадеу уезжает во Францию, чтобы в Париже заниматься живописью. Художник учится в различных парижских академиях, и в течение короткого периода знакомится с известными живописцами начала ХХ столетия, в том числе с Амедео Модильяни, Хуаном Грисом, Пикассо, Константином Бранкузи, Александром Архипенко, семьёй Делоне. После встречи с немецким художником и скульптором Отто Фрейндлихом, Амадеу ди Соза-Кардозу начинает интересоваться и экспрессионистским искусством, в том числе творчеством художников из групп «Мост» и «Синий всадник», оказавших влияние на работы португальского мастера. Выставки полотен Амадеу ди Соза-Кардозу в начале ХХ века проходили в Москве, Лондоне, Париже, Берлине, Гамбурге, Мюнхене, Нью-Йорке и других городах. С началом Первой мировой войны де Соуза-Кардозо был вынужден уехать на родину, в Португалию. В Барселоне он знакомится с великим испанским архитектором Гауди и вступает в брак с его племянницей, Лусией Перетто. В 1918 году Амадеу ди Соза-Кардозу скончался от гриппа-«испанки».

«Живопись», 1917


Родился Витаутас КАЙРЮКШТИС (14 ноября 1890, Сейны, ныне Польша — 13 июня 1961, Вильнюс) — литовский живописец и искусствовед.

Родился в семье учителя. В 1910—1912 учился в Вильне в Рисовальной школе И. П. Трутнева. В 1912—1913 занимался в студии К. Ф. Юона в Москве. Учился на юридическом факультете Московского университета (1913—1916). В 1917—1918 учился у Касаткина в Московском училище живописи, ваяния и зодчества. Был мобилизован в Красную армию, служил в отделе культуры штаба 5-й армии в Иркутске. В 1920—1921 занимался в Высших художественно-технических мастерских (ВХУТЕМаС) у П. В. Кузнецова.

С 1921 года обосновался в Вильне. Преподавал изобразительное искусство в средних учебных заведениях. Организовывал выставки авангардного искусства, участвовал в деятельности польских авангардистских группировок. В 1925—1929 годах жил во Франции, Германии, Дании, Италии, знакомясь с современными направлениями искусства. С 1937 жил в Каунасе, в 1940—1944 работал в Музее М. К. Чюрлёниса. Позднее преподавал в Каунасском Институте декоративно-прикладного искусства (1944—1951). Выйдя на пенсию, вернулся в Вильнюс.

Писал фигурные композиции, портреты, пейзажи, натюрморты (главным образом масло и пастель). Для раннего творчества характерны черты кубизма и конструктивизма, в пейзажах явственно влияние импрессионизма, написал несколько супрематических и абстракционистских композиций. Занимался также прикладной графикой.

«Кубистический портрет», 1921


Народився Циріл БОУДА (14 листопада 1901, Кладно, Австро-Угорщина - 29 серпня 1984, Прага) - чеський художник, графік та ілюстратор.

Його батько був шкільним учителем креслення. У 1923 році Боуда закінчив Вищу школу прикладного мистецтва в Празі, в 1926 - празьку Академію образотворчих мистецтв, де навчався у Макса Швабінського. У 1946-1972 роках Боуда - професор живопису на педагогічному факультеті Карлового університету. Після Другої світової війни працював у різних графічних техніках (літографія, ксилографія і ін.).

Циріл Боуда - творець ілюстрацій для багатьох книг, а також церковних вітражів. Так, художник був автором ілюстрацій до повістей О. Вайльда "Кентервільський привид" (1928), А. Їрасека «Невільниця» (1936), поемі К. Маха «Травень» (1939), до «Казок» Г. Х. Андерсена (1927) та інших. Як графік Боуда був дизайнером багатьох чехословацьких поштових марок. У 1961 році він був удостоєний звання заслуженого художника, а 1976 року - народного художника.

«Невільниця», 1936


Народився Енцо КУККІ (14 листопада 1949, Морро д'Альба, Італія) - італійський художник і скульптор. Представник італійського неоекспресіонізму (поряд з Сандро Кіа, Міммо Паладіно, Франческо Клементе) і трансавангарду.

Куккі починає кар'єру художника у віці 18 років, завоювавши перший приз на груповій виставці в Анконі. Він епізодично відвідує академію Мачерата, експериментує в царині концептуального мистецтва і від 1965 року працює реставратором у Флоренції. У 1977 році в Римі пройшла його перша персональна виставка. З цього моменту творчість Куккі має зростаючий міжнародний успіх, завдяки виставкам у Міському музеї в Амстердамі (1983-1984), Музеї сучасного мистецтва в Гумлебеці (Данія, 1985), музеї Соломона Гуггенхейма в Нью-Йорку (1986), Нац. музеї сучасного мистецтва, Центрі Помпіду в Парижі (1986), Музеї сучасного мистецтва в Бордо (1986), Художньому музеї в Дюссельдорфі (1986) і ін.

Живопис Куккі нерідко відсилає глядачів до образів з історії італійського мистецтва. У його картинах дихання простору контрастує з потужною експресією і пастозністю. Нерідко він використовує різні матеріали і пояснювальні написи. Його творчість включає в себе також малюнки, фотографії та роботи, створені у співавторстві з Сандро Кія.

«Приховане», 2007


Народився Олександр Володимирович КОСТЕЦЬКИЙ (14 листопада 1954, Київ — 4 січня 2010, Київ) — український художник-живописець, представник містичного реалізму.

Костецький народився у сім'ї знаменитого художника-академіка Костецького В. М. і скульптора Г. М. Новокрещенової. Дід художника видатний біолог і селекціонер Костецький Микола Данилович. Закінчив Київську художню школу у 1975 році і Київський державний художній інститут (нині НАОМА) у 1979 році, педагог з фаху — В. Шаталін. На свідомість майбутнього художника потужний вплив мала приватна бібліотека його старшого брата Дмитра, що збирав книги з окультизму, масонства й філософії.

На початковому етапі різав скульптури з дерева. Деякий час малював ікони. Але відійшов від релігійного мистецтва. У 1970-х виставляв роботи в андеграундних виставках київського об'єднання «Рух». З 1988 по 1992 жив і працював у Нью-Йорку, де влаштовував персональні виставки робіт. Після 1992 жив і працював у Києві. Член Національної спілки художників України з 2003 року.

Працював у напрямку містичного реалізму (або ж, фантастичного реалізму), для яких характерне поєднання переконливо-реалістичного зображення простору й об'єктів у ньому із смисловою спрямованістю поза межі реального світу. Олександр Костецький створив свій власний художній світ, сповнений містичних переживань і населений неземними істотами. Звичайні людські постаті, які можна побачити на його картинах, перестають бути звичайними, оскільки задіяні у нереальних подіях. Олександр Костецький досягнув візуальної досконалості, використовуючи багатошаровий, колористично насичений живопис, прописаний тонким лесуванням, який нерідко поєднував із графічно витонченим малюнком.

«Переходи», 1989


Народилась Ганна Володимирівна ЄГОРОВА (14 листопада 1957, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) - дніпровський художник, відомий портретист. Заслужений художник України (2010).

Малює з дитинства, виросла в родині вчених, де завжди дружили з живописом і поезією. Закінчила в 1985 році Київський державний художній інститут - майстерню академіка О. М. Лопухова. Від 1990 року - член Національної спілки художників України. Володіє багатьма жанрами, але портретний живопис - улюблений. Автор шестисот портретів, жанрових картин, пейзажів, натюрмортів, які знаходяться в музеях та приватних колекціях в Україні, Росії, Німеччині, Франції, США, Китаї, Іспанії, Хорватії, Ізраїлі, Угорщині, Швеції. Учасник міжнародних, всеукраїнських та регіональних виставок. Викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Дніпропетровського національного університету.

«Нікколо Паганіні», 1992