14 сентября -Музей українського живопису

14 сентября

Родился Питер ЛЕЛИ (14 сентября 1618, Зост, Германия — 30 ноября 1680, Лондон) — английский живописец голландского происхождения, ведущий английский портретист XVII столетия.

Настоящее имя Питер ван дер Фес. Получил художественное образование в Харлеме. В 1641 году переехал в Англию, где выступает как продолжатель творчества ван Дейка. Портретная живопись в Англии в XVII столетии выполнялась исключительно зарубежными мастерами, находившими многочисленную клиентуру при королевском дворе.

Первые известные жанровые полотна Лели несут отчётливое влияние Караваджо и его последователей в Утрехте. Но уже в своём первом портрете художник показывает явное сходство с манерой ван Дейка, которую в своих последующих работах ещё более развил. После реставрации Стюартов, работал как придворный художник короля Карла II Английского. Известные картины: «Кимон и Ифигения» (1642), «Дети короля Карла I», «Художник с виолой», серия «Виндзорские красавицы» (1662—1665), «Портрет Генриетты Французской, королевы Англии» (1660).

«Портрет Якова II с супругой»


Народилася Софія СТАНКЕВИЧ (14 вересня 1862, Рижів, Україна — 4 жовтня 1955, Варшава) — польська художниця українського походження.

Образотворчому мистецтву навчалася у Харкові, Варшаві та Парижі, куди переїхала в листопаді 1882 року разом з матір'ю та Анною Білінською. Недовгий час займалася в Академії Жуліана під керівництвом Тоні Робер-Флорі та Адольфа Бугро, але незабаром з матір'ю повертається до Варшави, де продовжує навчатися у місцевих художників. Більшу частину свого дорослого життя Станкевич провела у Варшаві, де створила більшість своїх картин.

Малювала пейзажі (серед ін. «Українська ніч», «Кам'янець уночі») та натюрморти. Пізніше працювала в графіці, переважно на архітектурну тематику(серії видів Варшави, Помор'я тощо). В 1912 році разом з Ігнацієм Лопіньським та Францішеком Сидлецьким заснувала в Варшаві «Товариство друзів графічного мистецтва». В 1933 стала лауреатом Нагороди Столичного Міста Варшави. Двічі (1929, 1954) була нагороджена відповідно за заслуги в художній галузі та за заслуги в діяльності культури і мистецтва Офіцерським Орденом Відродження Польщі.

«Вавель»


Народилася Ольга Людвігівна ДЕЛА-ВОС-КАРДОВСЬКА (14 вересня 1875, Чернігів — 1952, Ленінград) — художниця, графік. Малювала портрети, пейзажі, жанрові картини. Родина Дела-Вос походить з Італії. Дід майбутньої художниці (Карл Дела-Вос) перебрався жити в місто Одеса на початку 19 ст. Але батьки художниці мешкали в місті Чернігів, де вона і народилася. Навчалася живопису в Харкові в студії художника Шрейдера, що прибув у Харків з Парижу. Ольга швидко звернула на себе увагу своїми здібностями. По закінченню студії Шрейдер дав Ользі рекомендації для вступу у Петербурзьку академію мистецтв. З 25 жінок після іспитів до Академії прийняли тільки Ольгу. Її перші вчителі там — Творожников, Лєбєдєв, Савинський. Але Ілля Рєпін невдовзі забрав Ольгу у свій клас.

Її дебют як художниці пов'язують з виставкою Товариства заохочення мистецтв у 1897 р., куди Ольга віддала ескізи до власної картини "Жанна д'Арк ". У 1900 р. вона закінчила Академію. Того ж року з нею узяв шлюб художник Дмитро Кардовський Миколайович. У 1900 р. молоде подружжя їде за кордон, де перебували 2 роки. Вони продовжили вивчення мистецтва та вдосконалення майстерності у місті Мюнхен. У 1902 р. вони були вже в Петербурзі.

Приблизно з цього року художниця бере участь у пересувних виставках, що відвідали провінційні міста Російської імперії, серед них — Вологда, Архангельськ , Харків. Картини художниці брали до виставок і за кордоном в містах Відень, Мюнхен, Рим, Париж. У 1908 −1917 рр. вона керувала власною школою-студією малювання та живопису в Царському Селі. У 1924 р. її обрали професором Академії мистецтв. У 1938 р. комітет у справах мистецтв дав дозвіл на ювілейні урочистості родини Кардовських. В Москві відбулася їх ювілейна виставка.

«Автопортрет», 1917 «Портрет Анни Ахматової», 1914


Народився Іван Васильович ЛИПКІ́ВСЬКИЙ (14 вересня 1892, м. Липовець Київської губ., нині Вінницька обл. – 13 липня 1937, Київ) – український живописець, представник школи «бойчукістів».

Син церковного діяча УАПЦ отця Василя (Липківського). Навчався спочатку у Київській церковно-вчительській школі, потім - у Київському художньому інституті (1921–27; май-стерня М. Бойчука). Член Асоціації Революційного Мистецтва України (1925). Створював тематичні картини, портрети у дусі соцреалізму. 1927 року намалював «Портрет селянина», котрий із успіхом експонувався на I Всеукраїнській виставці АРМУ в Харкові.

3 листопада 1936 заарештований, за звинуваченням в участі у національно-фашистській терористичній організації засуджений до розстрілу. Де¬які роботи зберігаються у НХМУ (Київ).

«Сталепрокатний цех», 1930-ті. Папір, фанера, темпера.


14 вересня 1895 року розпочалося будівництво Бруклінського музею - одного з найбільших художніх музеїв США. Для публіки музей відкрився у 1897 році. Зібрання музею налічує понад півтора мільйона експонатів, від шедеврів древнього Єгипту до творів сучасного мистецтва.

Будівля музею. Архітектори - Мід МакКім, Френч Вайт, Деніел Честер.

Бруклінський музей є однією з визначних пам'яток Нью-Йорка. Музей розташований в будівлі стилю боз-ар, в районі Краун-Хайтс в центрі Брукліна. Площа музею - 52 000 м². У числі тутешніх перлин - «Леді-птиця» (дивовижна теракота єгипетського додинастичного періоду), портрет президента США Джона Адамса пензля художника (і винахідника телеграфу) Семюела Морзе, полотна Огюста Ренуара, Анрі де Тулуз-Лотрека, Ежена Делакруа, Гюстава Курбе, Едгара Дега, Альфреда Сіслея, Джона Сінгера Сарджента. Щорічно музей відвідують близько 500 тисяч чоловік.

У музеї нерідко проводяться блискучі тимчасові експозиції. Є зали, де відтворена обстановка житлових приміщень різних епох, і сад скульптур.

Із зібрання музею: Джон Сінгер Сарджент. «Солодке неробство». 1907


Народився Олександр Софонович ПАЩЕНКО (14 вересня 1906, с.Лука (нині Немирівського району Вінницької області)— 13 червня 1963, Київ) — український графік, народний художник УРСР (з 1960 року), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1954 року).

Працював завідувачем сільського клубу на Вінниччині. 1928 року Олександра за комсомольською путівкою направили на навчання в Київський художній інститут, де він вибрав для себе професію художника-гравера. В 1932 році закінчив інститут.

У 1934—1935 роках працював інспектором художньої освіти Народного комісаріату освіти УРСР. У 1940—1951 роках був заступником голови Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР. У 1940—1944 роках — голова правління Спілки художників УРСР. Від 1946 року був викладачем, від 1947 року професором Київського художнього інституту, а в 1955—1963 роках був його ректором.

Автор індустріальних і ліричних пейзажів, виконаних здебільшого в техніці ліногравюри й офорта. Виконував також декоративно-оформлювальні роботи.

Перше визнання прийшло до Пащенка на виставці українських художників, що відкрилася 1937 року до ювілею революції . Серія гравюр з альбому «Київська сюїта» привернула увагу не тільки виконавською майстерністю, але й поетичністю образів одного з найкрасивіших, як вважав художник, міст світу. Тож Пащенко до кінця життя доповнював «Київську сюїту» новими сюжетами. Десятки гравюр зафіксували довоєнний Київ, зруйновану війною столицю, відновлюваний і відновлений Київ. Інші серії гравюр: «Києво-Печерська лавра» (1944—1945), «Відбудова Дніпрогесу» (1945—1946), «Народження Кременчуцької ГЕС» (1958—1960), «Київська комсомольська ГЕС» (1961). Автор ескізу радянського ордена Богдана Хмельницького (1943). Художник багато працював й над Шевченківською темою.

«Повінь на Дніпрі. Труханів острів», 1937


Народився Анатолій Якович ЯКИМЕЦЬ (14 вересня 1943, с. Ново-Семенівка Чернігівського р-ну Запорізькоі області – запорізький живописець, заслужений художник України з 2010 року.

Перші фахові навички отримав у художній студії будинку культури "Металург", яку на той час очолював відомий запорізький мистець Ф.Ф.Шевченко. У 1959 році А.Я.Якимець вступає до Одеського художнього училища, котре закінчує у 1966 році (викладач - Д.М.Фруміна),того ж року вступає до Московського вищого художньо-промислового училища на факультет монументально-декоративного живопису (майстерня професора В.Ф.Бордиченко).

Під впливом проектів для музею Запорозького козацтва, котрий у 1970-і роки будувався на Хортиці, Якимець для дипломної роботи, яку захищав у 1972 році, обрав тему з української історії "Запорозька вольниця". З 1972 року мистець працював у Запорізькому художньо-виробничому комбінаті, де виконуває монументальні проекти та бере участь у виставках творами станкового живопису.

У 1990-х роках українська тема стала головною у творчості Анатолія Якимця, повернувшись непередбаченим шляхом. Під час однієї з творчих світлиць колеги помітили у нього приємний баритон. У 59 років художник почав співати в народному хорі. Можливо, саме народна пісня дала його творам 2000-х - 2010-х років ту особливу, переконливу і натхнену атмосферу, котра складає духовний зміст його творів. Портрети Анатолія Якимця – це образи сучасників, в котрих втілено національний дух.

«Запорозький кобзар Володимир Дяденко»


Нападение на «Ночной дозор». 14 сентября 1975 года в амстердамском Рейксмузеуме бывший школьный учитель, психически нездоровый голландец Вилхелмус де Ринк, хлебным ножом нанес 12 порезов рембрандтовскому шедевру «Ночной дозор». Картина была успешно восстановлена после четырех лет реставрации, но некоторые признаки повреждения еще видны крупным планом. Вилхелмус де Ринк покончил с собой в психиатрической больнице в апреле 1976 года.

Это было уже не первое нападение на «Ночной дозор»: перед мировой войной безработный сапожник тоже нанес картине удар ножом в знак протеста. Позднее, 6 апреля 1990 года посетитель распылил на картину кислоту. Охранники быстро вмешались, кислота была незамедлительно смыта водой. К счастью, пострадал лишь лаковый слой, и картина была полностью восстановлена. В XVIII веке полотно обрезали со всех сторон, чтобы картина поместилась в новом зале. Больше всего пострадала левая часть картины, где исчезли два стрелка.

«Ночной дозор» — название, под которым традиционно известна картина Рембрандта «Выступление стрелковой роты капитана Франса Баннинга Кока и лейтенанта Виллема ван Рёйтенбюрга», написанная в 1642 году. Картина была написана по заказу Стрелкового общества — отряда гражданского ополчения Нидерландов, пожелавшего украсить свое новое здание групповыми портретами шести рот. Рембрандту портрет заказала стрелковая рота капитана Франса Баннинга Кока и заплатила 1600 флоринов.

Вскоре после написания картина была размещена в здании Стрелкового общества, затем провисела в различных залах почти 200 лет и была обнаружена искусствоведами только в XIX веке при пробуждении нового интереса к Рембрандту. Поскольку казалось, что фигуры выступают на тёмном фоне, её назвали «Ночной дозор», и под этим названием она и вошла в сокровищницу мирового искусства. И только при реставрации, проведённой в 1947 году, обнаружилось, что картина успела покрыться слоем копоти, исказившим её колорит. После расчистки оригинальной живописи окончательно выяснилось, что сцена, представленная Рембрандтом, на самом деле происходит солнечным днём.


Рембрандт. «Ночной дозор», 1642. Холст, масло. 363×437 см. Государственный музей, Амстердам