14 сентября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

14 сентября

Народився Пітер ЛЕЛІ (14 вересня 1618, Зост, Німеччина - 30 листопада 1680, Лондон) - англійський живописець голландського походження, провідний англійський портретист XVII століття.

Справжнє ім'я - Пітер ван дер Фес. Отримав художню освіту в Гарлемі. У 1641 році переїхав до Англії, де виступив як продовжувач творчості ван Дейка. Портретний живопис в Англії в XVII столітті виконувався виключно зарубіжними майстрами, які знаходили численну клієнтуру при королівському дворі.

Перші відомі жанрові полотна Лелі несуть виразний вплив Караваджо і його послідовників в Утрехті. Але вже в своєму першому портреті художник показує явну схожість з манерою ван Дейка, яку в своїх подальших роботах ще більш розвинув. Після реставрації Стюартів працював як придворний художник короля Карла II Англійського. Відомі картини: «Кімон та Іфігенія» (1642), «Діти короля Карла I», «Художник з віолою», серія «Віндзорські красуні» (1662-1665), «Портрет Генрієтти Французької, королеви Англії» (1660).

«Портрет Якова II з дружиною»


Народилася Софія СТАНКЕВИЧ (14 вересня 1862, Рижів, Україна — 4 жовтня 1955, Варшава) — польська художниця українського походження.

Образотворчому мистецтву навчалася у Харкові, Варшаві та Парижі, куди переїхала в листопаді 1882 року разом з матір'ю та Анною Білінською. Недовгий час займалася в Академії Жуліана під керівництвом Тоні Робер-Флорі та Адольфа Бугро, але незабаром з матір'ю повертається до Варшави, де продовжує навчатися у місцевих художників. Більшу частину свого дорослого життя Станкевич провела у Варшаві, де створила більшість своїх картин.

Малювала пейзажі (серед ін. «Українська ніч», «Кам'янець уночі») та натюрморти. Пізніше працювала в графіці, переважно на архітектурну тематику(серії видів Варшави, Помор'я тощо). В 1912 році разом з Ігнацієм Лопіньським та Францішеком Сидлецьким заснувала в Варшаві «Товариство друзів графічного мистецтва». В 1933 стала лауреатом Нагороди Столичного Міста Варшави. Двічі (1929, 1954) була нагороджена відповідно за заслуги в художній галузі та за заслуги в діяльності культури і мистецтва Офіцерським Орденом Відродження Польщі.

«Вавель»


Народилася Ольга Людвігівна ДЕЛА-ВОС-КАРДОВСЬКА (14 вересня 1875, Чернігів — 1952, Ленінград) — художниця, графік. Малювала портрети, пейзажі, жанрові картини. Родина Дела-Вос походить з Італії. Дід майбутньої художниці (Карл Дела-Вос) перебрався жити в місто Одеса на початку 19 ст. Але батьки художниці мешкали в місті Чернігів, де вона і народилася. Навчалася живопису в Харкові в студії художника Шрейдера, що прибув у Харків з Парижа. Ольга швидко звернула на себе увагу своїми здібностями. По закінченню студії Шрейдер дав Ользі рекомендації для вступу у Петербурзьку академію мистецтв. З 25 жінок після іспитів до Академії прийняли тільки Ольгу. Її перші вчителі там — Творожников, Лебєдєв, Савинський. Але Ілля Рєпін невдовзі забрав Ольгу у свій клас.

Її дебют як художниці пов'язують з виставкою Товариства заохочення мистецтв у 1897 р., куди Ольга віддала ескізи до власної картини "Жанна д'Арк ". У 1900 р. вона закінчила Академію. Того ж року з нею узяв шлюб художник Дмитро Кардовський . У 1900 р. молоде подружжя їде за кордон, де перебували 2 роки. Вони продовжили вивчення мистецтва та вдосконалення майстерності у місті Мюнхен. У 1902 р. вони були вже в Петербурзі.

Приблизно з цього року художниця бере участь у пересувних виставках, що відвідали провінційні міста Російської імперії, серед них — Вологда, Архангельськ , Харків. Картини художниці брали до виставок і за кордоном в містах Відень, Мюнхен, Рим, Париж. У 1908 −1917 рр. вона керувала власною школою-студією малювання та живопису в Царському Селі. У 1924 р. її обрали професором Академії мистецтв. У 1938 р. комітет у справах мистецтв дав дозвіл на ювілейні урочистості родини Кардовських. В Москві відбулася їх ювілейна виставка.

«Автопортрет», 1917 «Портрет Анни Ахматової», 1914


Народився Ріхард ҐЕРСТЛЬ (14 вересня 1883, Відень — 4 листопада 1908, Відень) — австрійський художник-експресіоніст.

Його батько був багатим єврейським торговцем. У 1898 році Ріхард вступив до Академії витончених мистецтв у Відні, яку не закінчив. Під час навчання відмовлявся сприймати провідну роль віденського сецесіону. З властивою йому завзятістю в досягненні мети протягом наступних двох років займався титанічною самоосвітою за відсутності офіційного визнання. З літа 1901 продовжував навчатися живопису під керівництвом Симона Голлоші в трансильванському місті Надьбанья і Генріха Лефлера у Відні. Часто писав пейзажі і портрети. Про його роботи говорили, що на них незримо присутній Фрейд.

Ріхард Герстль крім живопису цікавився музикою і філософією, підтримував тісні контакти з композиторами, зокрема, Арнольдом Шенбергом, якого разом з його дружиною Матильдою вчив малюванню. Влітку 1908 року дружина Шенберга закохалася в художника — Ріхард Герстль і Матильда стали коханцями. Незабаром Матильда вирішила повернутися до чоловіка і дітей. Ріхард в момент депресії і втрати коханої покінчив життя самогубством. До цього він спалив усі свої папери і кілька картин.

Живопис Герстля сповнений експресії, а форма робіт підпорядкована кольорам. Переважають автопортрети в різних позах, портрети в натуральну величину друзів і родичів, також збереглося кілька пейзажів. Художник першим з австрійців виступив за «психологічний» живопис.

«Автопортрет, сміючись», 1907 «Сім'я Шенберг, Гмунден», 1908


Народився Іван Васильович ЛИПКІ́ВСЬКИЙ (14 вересня 1892, м. Липовець Київської губ., нині Вінницька обл. – 13 липня 1937, Київ) – український живописець, представник школи «бойчукістів».

Син церковного діяча УАПЦ отця Василя (Липківського). Навчався спочатку у Київській церковно-вчительській школі, потім - у Київському художньому інституті (1921–27; май-стерня М. Бойчука). Член Асоціації Революційного Мистецтва України (1925). Створював тематичні картини, портрети у дусі соцреалізму. 1927 року намалював «Портрет селянина», котрий із успіхом експонувався на I Всеукраїнській виставці АРМУ в Харкові.

3 листопада 1936 заарештований, за звинуваченням в участі у національно-фашистській терористичній організації засуджений до розстрілу. Де¬які роботи зберігаються у НХМУ (Київ).

«Сталепрокатний цех», 1930-ті. Папір, фанера, темпера.


14 вересня 1895 року розпочалося будівництво Бруклінського музею - одного з найбільших художніх музеїв США. Для публіки музей відкрився у 1897 році. Зібрання музею налічує понад півтора мільйона експонатів, від шедеврів древнього Єгипту до творів сучасного мистецтва.

Будівля музею. Архітектори - Мід МакКім, Френч Вайт, Деніел Честер.

Бруклінський музей є однією з визначних пам'яток Нью-Йорка. Музей розташований в будівлі стилю боз-ар, в районі Краун-Хайтс в центрі Брукліна. Площа музею - 52 000 м². У числі тутешніх перлин - «Леді-птиця» (дивовижна теракота єгипетського додинастичного періоду), портрет президента США Джона Адамса пензля художника (і винахідника телеграфу) Семюела Морзе, полотна Огюста Ренуара, Анрі де Тулуз-Лотрека, Ежена Делакруа, Гюстава Курбе, Едгара Дега, Альфреда Сіслея, Джона Сінгера Сарджента. Щорічно музей відвідують близько 500 тисяч чоловік.

У музеї нерідко проводяться блискучі тимчасові експозиції. Є зали, де відтворена обстановка житлових приміщень різних епох, і сад скульптур.

Із зібрання музею: Джон Сінгер Сарджент. «Солодке неробство». 1907


Народився Олександр Софонович ПАЩЕНКО (14 вересня 1906, с.Лука (нині Немирівського району Вінницької області)— 13 червня 1963, Київ) — український графік, народний художник УРСР (з 1960 року), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1954 року).

Працював завідувачем сільського клубу на Вінниччині. 1928 року Олександра за комсомольською путівкою направили на навчання в Київський художній інститут, де він вибрав для себе професію художника-гравера. В 1932 році закінчив інститут.

У 1934—1935 роках працював інспектором художньої освіти Народного комісаріату освіти УРСР. У 1940—1951 роках був заступником голови Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР. У 1940—1944 роках — голова правління Спілки художників УРСР. Від 1946 року був викладачем, від 1947 року професором Київського художнього інституту, а в 1955—1963 роках був його ректором.

Автор індустріальних і ліричних пейзажів, виконаних здебільшого в техніці ліногравюри й офорта. Виконував також декоративно-оформлювальні роботи.

Перше визнання прийшло до Пащенка на виставці українських художників, що відкрилася 1937 року до ювілею революції . Серія гравюр з альбому «Київська сюїта» привернула увагу не тільки виконавською майстерністю, але й поетичністю образів одного з найкрасивіших, як вважав художник, міст світу. Тож Пащенко до кінця життя доповнював «Київську сюїту» новими сюжетами. Десятки гравюр зафіксували довоєнний Київ, зруйновану війною столицю, відновлюваний і відновлений Київ. Інші серії гравюр: «Києво-Печерська лавра» (1944—1945), «Відбудова Дніпрогесу» (1945—1946), «Народження Кременчуцької ГЕС» (1958—1960), «Київська комсомольська ГЕС» (1961). Автор ескізу радянського ордена Богдана Хмельницького (1943). Художник багато працював й над Шевченківською темою.

«Повінь на Дніпрі. Труханів острів», 1937


Народився Іван Іванович ЛИСЕНКО (14 вересня 1921, с. Золотоношка Зототоноського р-ну, нині Черкаська обл. — 2 вересня 1997, там само) — художник-аматор, колекціонер, культурний діяч. Заслужений майстер народної творчості УРСР (1985). Лауреат Премії ім. К. Бі¬локур (1994).

Народився в сім'ї хліборобів. 1935 року закінчив сім класів місцевої школи, працював у колгоспі. Під час німецько-радянської війни кілька разів забирався в неволю, неодноразово тікав, потрапив до концтабору Бухенвальд. У рідне село повернувся 1945 року. Починає малювати на військовій службі (з 1946). Після армії працює культпрацівником, директором бібліотеки, місцевого Будинку культури, організував музей історії села. Закінчив культосвітній технікум, Харківський інститут культури за спеціальністю бібліотекознавство, відмінник бібліотечної справи.

1950 року з'явилася перша картина «Поле край села», потім інші, серед яких «А льон цвіте», «Рано на Івана Купала», «Свято зими в Драбові», «Рушники баби Наталки» та ін. Всього він намалював понад сто картин олією на полотні та фанері. Найкращі з них — правдиве відтворення сільського побуту середини XX ст. Упродовж останніх десятиріч до тематики радісної колгоспної праці додаються сюжети народних обрядів і вірувань, посилюються оповідальність і деталізація.

Він став 1988 року ініціатором створення в своєму селі картинної галереї «Дружба народів», яка експонувала цінну колекцію народної картини Наддніпров'я та творів самодіяльних митців із різних республік СРСР. Картини І. Лисенка були показані на 23-х персональних виставках і багатьох обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних, публікувались у престижних каталогах і Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва, виданій у м. Белград, Югославія.

«Петрові батоги»,1975 р.


Народився Анатолій Якович ЯКИМЕЦЬ (14 вересня 1943, с. Ново-Семенівка Чернігівського р-ну Запорізькоі області – запорізький живописець, заслужений художник України з 2010 року.

Перші фахові навички отримав у художній студії будинку культури "Металург", яку на той час очолював відомий запорізький мистець Ф.Ф.Шевченко. У 1959 році А.Я.Якимець вступає до Одеського художнього училища, котре закінчує у 1966 році (викладач - Д.М.Фруміна),того ж року вступає до Московського вищого художньо-промислового училища на факультет монументально-декоративного живопису (майстерня професора В.Ф.Бордиченко).

Під впливом проектів для музею Запорозького козацтва, котрий у 1970-і роки будувався на Хортиці, Якимець для дипломної роботи, яку захищав у 1972 році, обрав тему з української історії "Запорозька вольниця". З 1972 року мистець працював у Запорізькому художньо-виробничому комбінаті, де виконуває монументальні проекти та бере участь у виставках творами станкового живопису.

У 1990-х роках українська тема стала головною у творчості Анатолія Якимця, повернувшись непередбаченим шляхом. Під час однієї з творчих світлиць колеги помітили у нього приємний баритон. У 59 років художник почав співати в народному хорі. Можливо, саме народна пісня дала його творам 2000-х - 2010-х років ту особливу, переконливу і натхнену атмосферу, котра складає духовний зміст його творів. Портрети Анатолія Якимця – це образи сучасників, в котрих втілено національний дух.

«Запорозький кобзар Володимир Дяденко»


Напад на «Нічний дозор». 14 вересня 1975 року в амстердамському Рейксмузеумі колишній шкільний учитель, психічно нездоровий голландець Вілгелмус де Рінк, хлібним ножем завдав 12 порізів рембрандтівському шедевру «Нічний дозор». Картина була успішно відновлена після чотирьох років реставрації, але деякі ознаки пошкодження ще видно крупним планом. Вілгелмус де Рінк наклав на себе руки в психіатричній лікарні в квітні 1976 року.

Це був вже не перший напад на «Нічний дозор»: перед світовою війною безробітний швець теж завдав картині удар ножем в знак протесту. Пізніше, 6 квітня 1990 року, відвідувач розпорошив на картину кислоту. Охоронці швидко втрутилися, кислота була негайно змита водою. На щастя, постраждав лише лаковий шар, і картина була повністю відновлена. У XVIII столітті полотно обрізали з усіх боків, щоб картина помістилася в новому залі. Найбільше постраждала ліва частина картини, де зникли два стрілка.

«Нічний дозор» - назва, під якою традиційно відома картина Рембрандта «Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга», написана в 1642 році. Картина була виконана на замовлення Стрілецького товариства - загону громадянського ополчення Нідерландів, яке побажало прикрасити своє нове приміщення груповими портретами шести рот. Рембрандту портрет замовила стрілецька рота капітана Франса Баннінга Кока і заплатила 1600 флоринів.

Незабаром після написання картина була розміщена в будівлі Стрілецького товариства, потім провисіла в різних залах майже 200 років і була виявлена мистецтвознавцями тільки в XIX столітті при пробудженні нового інтересу до Рембрандта. Оскільки здавалося, що фігури виступають на темному тлі, її назвали «Нічний дозор», і під цією назвою вона і ввійшла в скарбницю світового мистецтва. І тільки при реставрації, проведеній в 1947 році, виявилося, що картина встигла покритися шаром кіптяви, яка спотворила її колорит. Після розчищення оригінального живопису остаточно з'ясувалося, що сцена, представлена Рембрандтом, насправді відбувається сонячним днем.

Рембрандт ван Рейн. «Нічний дозор», 1642. Полотно, олія. 363 × 437 см. Державний музей, Амстердам