14 июля -Музей українського живопису

14 июля

Родился Андреа дель САРТО (1486/87, Флоренция — 21 января 1531, Флоренция) — итальянский живописец флорентийской школы.

Настоящее имя – Андреа д’Аньоло ди Франческо ди Лука ди Паоло дель Мильоре Ваннукки. На его становление как художника оказали влияние Фра Бартоломео и Леонардо да Винчи, позднее — Микеланджело. Дель Сарто дружил с Рафаэлем, Тицианом, Франчабиджо. Автор большого количества фресок в церквях Флоренции и станковых картин на религиозные темы. Картины Андреа дель Сарто отличаются красочной гаммой и богатством перехода светотени. Ученик дель Сарто, художник и писатель Джорджо Вазари утверждал, что, несмотря на наличие всего необходимого, чтобы стать великим художником, тому не доставало амбиций и божественного огня вдохновения. В 1518—1519 художник работал во Франции по приглашению короля Франциска I. Андреа умер во Флоренции в возрасте 43 лет во время эпидемии чумы.

«Автопортрет» «Жертвоприношение Авраама», 1527
Картинная галерея, Дрезден


Народився Густав КЛІМТ (14 липня 1862, Баумгартен - 6 лютого 1918 року, Відень) - австрійський художник, основоположник модерну в австрійському живопису.

Народився у віденському передмісті Баумгартен у великій і бідній сім'ї художника-гравера і ювеліра Ернеста Клімта, всі три сини якого стали художниками. Отримавши перші уроки малювання у батька, Густав у 1876 році вступив до художньо-ремісничого училища при Австрійському музеї мистецтва і промисловості. Вже під час навчання Клімт брав участь в створенні фресок у театральних будівлях різних міст Австрії та у Художньо-історичному музеї у Відні. У 1888 році Клімт отримав нагороду від імператора Франца Йосифа - «Золотий Хрест» за заслуги в мистецтві. Він також став почесним членом Мюнхенського і Віденського університетів.

«Портрет Соні Кніпс», 1898. Галерея Бельведер, Відень

У 1897 році Густав Клімт став одним із засновників і президентом Віденського Сецесіону - об'єднання художників-модерністів, які порвали з консервативним мистецтвом. У групи не було єдиного стилю і об'єднуючого маніфесту. У середині 1900-х через розбіжності, що виникли, Клімт покинув Сецесіон.

Багато робіт Клімта обурювали публіку своїм відвертим еротизмом. Так створені ним у 1900 році для Віденського університету картини «Філософія», «Медицина» і «Юриспруденція» так і не були виставлені (ці роботи згоріли в 1945). Єдиний нефігуративний жанр, до якого звертався Клімт, це пейзаж. Пейзажі художника вирізняються яскравою декоративністю і цінуються дуже високо.

«Алея в Шлосс Каммер Парку», 1912, Галерея Бельведер, Відень

Найзнаменитіші роботи художника були створені під час його «золотого періоду» - починаючи з «Палацу Афіни» (1898) і «Юдифі» (1901) до майже легендарних картин «Портрет Аделі Блох-Бауер» (1907) і «Поцілунок» (1907 -1908). Клімт у своїх роботах цього періоду широко використовував позолоту. Стиль художника багато в чому був навіяний мозаїками Венеції і Равенни, побаченими Клімтом під час подорожі по Італії.

Художник отримував багато приватних замовлень і міг працювати над цікавими для нього темами. Об'єктом його картин були майже виключно жінки, часто зображені у відверто еротичних позах («Даная», 1907-1908). Якщо на картині був зображений чоловік, то його обличчя, як правило, заховано.

«Водяні змії II»

Клімт ніколи не був одружений, але відомі його численні романи і позашлюбні діти. Найбільш тривалі стосунки пов'язували художника з Емілією Фльоге, сестрою дружини його рано померлого брата Ернста. У 1904 році три сестри Фльоге заснували будинок моди і одягали найелегантніших жінок імперії.

У 1911 році картина Клімта «Смерть і життя» отримала приз на Всесвітній виставці в Римі. Після 1910 року Клімт почав відходити від перевантаженого декоративністю стилю. Густав Клімт помер у Відні від пневмонії, перенісши перед цим інсульт. Чимало його картин залишилися незавершеними.

«Поцілунок», 1907-1908. Галерея Бельведер, Відень


Родился Осип ЦАДКИН (14 июля 1890, Витебск — 25 ноября 1967, Париж) — выдающийся французский скульптор родом из Витебска.

В 1905 был отправлен к родственникам на север Англии, брал уроки ваяния в местной художественной школе. В 1905—09 жил в Лондоне, постоянно посещал Британский музей, учился в Политехнической школе. С 1910 обосновался в Париже, на Монпарнасе. В 1911 его работы были выставлены в Осеннем Салоне и Салоне независимых. Цадкин сблизился с Аполлинером, Брынкуши, Пикассо, Бурделем, Матиссом, Делоне, Модильяни. В 1914—15 выставлялся в Берлине, Амстердаме, Лондоне. В последующие десятилетия выставки работ скульптора проходили по всему миру.

Осип Цадкин. «Деревня», 1924

Скульптура Цадкина, прошедшего через воздействие кубизма, близка к экспрессионизму. Особую выразительность его работам придает использование разрывов, пустот, «контррельефа», как бы выворачивающего пластическое пространство наизнанку.

В 1953 в Роттердаме был воздвигнут памятник «Разрушенный город» работы Цадкина, в 1961 — памятник Ван Гогу в городке Овер-сюр-Уаз, в 1964 — братьям Ван Гог в Зюндерте (Нидерланды). В 1950 году Цадкин организовал в Париже школу скульптуры. В том же году он получил Гран-при Венецианского Биеннале, в 1960 - был удостоен Большого национального приза Франции по искусству, а в 1966 стал Кавалером Ордена Почетного легиона.

Памятник Ван Гогу. 1961


Родился Александр (Альберт) Данилович МЕЛАМИД (14июля 1945, Москва) — художник и перформансист.

Родился в еврейской семье в Москве. Мать — Чёрная, Людмила Борисовна, публицист и переводчик. Отец — историк, доктор наук Даниил Ефимович Меламид (псевдоним Д. Мельников).

Учился в Московской государственной художественно-промышленной академии имени С. Г. Строганова, где познакомился с Виталием Комаром. В конце 1960-х они начали начали работать в соавторстве, были одними из создателей Соц-арта (параллельного Западному движению Поп-арт). Один из организаторов Бульдозерной выставки. Оба эмигрировали под давлением властей в Нью-Йорк из СССР в 1977 году. В 2003 каждый из художников решил продолжать своё творчество независимо.

«Ялтинская конференция: Суд Париса»

Наибольшую известность (за рубежом, а с перестройкой и на родине) завоевала серия картин «Ностальгия по социалистическому реализму», написанная в манере внешне-классического академизма, однако исторические персонажи (И.В.Сталин и др.) погружены здесь в атмосферу таинственного темного хаоса. История как хаос – этот мотив доминирует в их последующих произведениях, решенных в духе «полистилистического» (т.е. совмещающего радикально несхожие по стилю композиции) полиптиха.

Виталий Комар и Александр Меламид «Стук в дверь»