14 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

14 февраля

Помер Альбрехт АЛЬТДОРФЕР (близько 1480, Регенсбург - 14 лютого 1538, Регенсбург) - німецький художник і архітектор, майстер живописних картин і гравюр на історичні та релігійні сюжети.

Глава і найвидатніший представник Дунайської школи живопису, заснованої Лукасом Кранахом Старшим. Для Дунайської школи, яка рішуче порвала із середньовічною ремісничою традицією, характерні свобода фантазії, яскрава емоційність, своєрідна романтичність, часом казковість образів, інтерес до природи (особливо до зображення річкових і лісових пейзажів), до простору і світла, динамічна, рвучка манера, гостра виразність малюнка, інтенсивність кольору.

Перші відомі дослідникам живописні роботи художника датовані 1507 роком,коли Альтдорфер вперше починає ставити на гравюрах свій підпис, створений як наслідування знаменитої монограми Альбрехта Дюрера. Малював релігійні та алегоричні картини, перший у європейському малярстві створив пейзаж без фігур. Найвідомішим твором Альтдорфера стала грандіозна картина «Битва Александра Македонського з Дарієм».

Автопортрет «Битва Александра Македонського з Дарієм», 1529. Стара пінакотека, Мюнхен


Народився Валентій-Вільгельм ВАНЬКОВИЧ (14 лютого 1800, с. Калюжиці Ігуменського повіту Мінської губернії - 12 травня 1842, Париж, Франція) - білоруський художник, представник романтизму.

Народився в середньозаможній шляхетській родині. Навчався в Полоцькому єзуїтському колегіумі, де почав малювати мініатюри, потім у Віленському університеті на факультеті образотворчих мистецтв (1818-1824) у Яна Рустема. Близько 1821 року Ванькович знайомиться в університеті з земляком - Адамом Міцкевичем. Вони слухали один і той же курс лекцій, швидко потоваришували.

Продовжувати освіту Ванькович був направлений в петербургську Академію мистецтв, де після чотирьох років навчання був відзначений золотою медаллю. Мав садибу в тодішньому передмісті Мінська - Малій Слеп `янці, де влаштував майстерню. У 1839 виїхав за кордон. У Парижі Ванькович долучився до білорусько-польського емігрантського середовища, знову опинився біля Адама Міцкевича, до якого він переїхав в останні дні свого життя.

Автор портретів багатьох діячів культури. Цікаві картини «Подвиг молодого киянина при облозі Києва печенігами в 968 році», «Міцкевич на скелі Аю-Даг» (1828), «Наполеон біля багаття» (1834). Серед робіт літографії «Автопортрет», «Голова старого», малюнки «Вид руїн в Італії», «Пейзаж» та ін.

Автопортрет «Адам Міцкевич»,1827-1828


Народився Ежен Анрі КОШУА (14 лютого 1850, Руан, Нормандія - 11 жовтня 1911, Париж) - французький художник, що писав переважно квіткові натюрморти. Був дуже популярний за життя.

Живопису навчався у таких майстрів як Ferdinand Duboc і Олександр Кабанель. Насичені кольором натюрморти, розмашиста манера олійного письма відображають сильний вплив імпресіонізму на творчість Кошуа. Кілька років Ежен Анрі прожив в Брюсселі.

Регулярно і з великим успіхом виставляв свої роботи в Паризькому салоні, багато разів отримував премії, медалі та призи за свої натюрморти. Втім, Ежен Анрі Кошуа писав і пейзажі, але вони не мали такого успіху, як натюрморти.



Родилась МАРЕВНА (настоящее имя Мария Брониславовна Воробьёва-Стебельская, 14 февраля 1892, Мариинский Посад, Чувашия — 4 мая 1984, Лондон) — русская художница, принадлежала к Парижской школе.

Дочь польского дворянина и русской актрисы. Начала учиться живописи в Тифлисе, в 1910 году приехала в Москву, поступила в Строгановское училище, училась вместе с Осипом Цадкиным. В 1912 году переехала в Париж, поселилась в знаменитом Улье. Сблизилась с кубистами, подружилась с Пикассо и другими обитателями артистического Монпарнаса, наиболее близко — с Эмилем Леже и Хаимом Сутиным. В течение полугода была возлюбленной Диего Риверы, в 1919 году родила от него дочь Марику, впоследствии ставшую актрисой. Занималась прикладным искусством, работала для различных домов моды. Прозвище, ставшее псевдонимом художницы, ей дал Максим Горький, с которым она познакомилась на Капри.

Триптих «Посвящение монпарнасским друзям», 1962. Часть первая. Слева направо: Д. Ривера, Маревна с дочерью Марикой, И. Эренбург, Х. Сутин, А. Модильяни, Ж. Эбютерн, М. Жакоб, М. Кислинг, Л. Зборовски.

Об экстравагантным нарядах Маревны и ее многочисленных романах говорил весь Париж. Творчеству уделяли куда меньше внимания, хотя художница все свое время посвящала изучению живописи. Днем она посещала Русскую академию М. Васильевой, а также академии Зулоаги и Коларосси, а вечера проводила в окружении своих друзей-художников. Разработала оригинальный синтез кубизма и пуантилизма.

С 1948 года жила в Англии. Создала серию портретов художников Монпарнаса. Участник выставок с 1912 года: парижских салонов — Тьюильри, Независимых; русского искусства в Лондоне, Париже; «Неоимпрессионизма» (Нью-Йорк, 1968); «Женщины-художницы Парижской школы» (Женева, 1975) и др. В память о друзьях юности написала картину «Дар памяти друзьям с Монпарнаса».

Автопортрет, 1929 Слева – Портрет Диего Риверы, 1960. Справа – Портрет Марка Шагала, 1956


14 лютого 1907 року заснована Львівська національна галерея мистецтв (раніше — Львівська картинна галерея) — найбільший художній музей України. Загальна кількість експонатів становить понад 62 тисячі.

Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у 1897 році. У 1902 році першими експонатами стали твори художників: В. Леопольського («Смерть поета Ацерна», «Скупий»), Я. Стики, Ф. Вигживальського, Я. Матейка, Е. Окуня.

На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2 тисячі експонатів, в тому числі понад 400 картин. 14 лютого 1907 року ця колекція була перевезена до Львова і ця дата вважається початком музею.

У 1914 році для галереї було спеціально придбано будинок по вулиці Оссолінських, 3 (нині вулиця Стефаника), що належав професору Львівського університету, історику та колекціонеру В. Лозинському. У 1920-ті-1930-ті роки фонди музею поповнювалися переважно за рахунок робіт польських художників. Значних втрат картинна галерея зазнала у часі Другої світової війни.

Галерея представляє прекрасне зібрання західноєвропейського і російського мистецтва, а також мистецтва країн Сходу. 23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім'я Б. Г. Возницького (директор галереї від 1962 року, Герой України).

Розташована на вулиці Стефаника, 3, навпроти бібліотеки імені Стефаника.

Автор фото Microcell Автор фото Lestat (Jan Mehlich)


Народилася Ірина Георгіївна ЛЕВИТСЬКА (14 лютого 1927, Київ — 24 вересня 2012, Греція) — українська художниця, член Національної спілки художників України (з 1963 року), заслужений художник України, лауреат міжнародної премії ім. П. П. Гулака-Артемовського.

Походить із творчої родини – мама й бабуся були акторками. З ранніх років вона мандрувала із театральними колективами, виконувала дитячі ролі. Роки війни Ірина Георгіївна пережила в окупації, разом з іншими вигнанцями її було вивезено до Австрії, де вона продовжила перерване війною навчання у КХСШ ім. Т.Шевченка у Вищій школі ужиткового мистецтва у Відні (1944-1946). У 1954 році закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Педагоги з фаху — Й. Бокшай, Р. Сільвестров. Працювала в галузі живопису, графіки, монументального мистецтва.

Основні твори: оформлення експозиції в етнографічно-меморіальному музеї Володимира Гнатюка у Велесневі (1967); вітражі в Черніговському історичному музеї ім. В. В. Тарновського; вітражі в Переяслав-Хмельницькому археологічному музеї (1972–1975); вітражі та карбування на станціях метро «Поштова площа», «Контрактова площа» (у співавторстві, 1976), «Лісова» (у співавторстві, 1979); серія акварелей, літографій, ліногравюр «Історія Київської Русі» (1970–1990).

Дочка: Левитська Марія Сергіївна (нар. 1955) — художник-сценограф, головний художник Національного театра опери та балету України (з 1989), народний художник України (2006), лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (2003), член-кореспондент Академії мистецтв України (2004).



Народився Георгій В'ячеславович ЯКУТОВИЧ (14 лютого 1930, Київ — 5 вересня 2000, Київ) — український митець-графік, ілюстратор, майстер ліногравюри, ксилографії та офорту, художник кіно. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1968), народний художник УРСР (1990), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1988), професор Академії мистецтв України (1995). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983, 1991). Батько художників Сергія і Дмитра Якутовичів.

Народився в 1930 році в родині військового в Києві. Родина часто переїжджала з місця на місце, тому назад до України сім'я повернулася вже після Другої світової війни. У Києві Георгій поступає до художньої школи. 1948-го року Якутович розпочинає навчання на графічному факультеті Київського державного художнього інституту в майстерні Іларіона Плещинського. Вчителем художника-графіка був і Василь Касіян. Під час навчання знайомиться зі своєю майбутнєю дружиною — художницею Олександрою Павловською.

Працював у техніках книжної і станкової графіки, а також у сфері кіномистецтва. Перебував під впливом творчості Георгія Нарбута та школи «бойчукістів», а також надихався фольклорним монументалізмом і простотою творчості Дієго Рівери. Відомий майстерними гравюрами (переважно дереворитами) до «Фата моргана» (1957) і «Тіні забутих предків» (1967) М.Коцюбинського, «Ярослав Мудрий» і «Свіччине весілля» І.Кочерги (1962), «Козак Голота» М.Пригари (1966), «Захар Беркут» І.Франка (1972), «Кленові листки» В.Стефаника, «Повість про Ігорів похід» (1977), «Слово минулих літ» (1981) та чимало інших видань.

Із зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро): ілюстрація до повісті М. Коцюбинського "Fata Morgana", 1957. Ліногравюра.

Починаючи з кінця 1960-х років розпочав серію «Люди села Дземброня», яку продовжував розвивати до кінця своєї творчості. Персонажами циклу стали його знайомі та друзі з села Дземброня на Гуцульщині, куди Якутович приїжджав майже кожного року. З 1990-х років художник звернувся до більш абстрактних форм мистецтва.

Крім книжної графіки, створив окремі гравюри на історичні теми: «Іван Вишенський», «Олег Гориславич» тощо, а також цикли на теми українських народних казок, старовинної української музики; листівки на мотиви українських народних пісень: «Марічка» (1960), «Є у мене топір…» (1963); брав участь у створенні фільму «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов, 1964). Єдина прижиттєва виставка робіт Якутовича відбулася в останній рік життя художника, в 2000-му році.

Із зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро): «Аркан», 1960. Ліногравюра


14 лютого 1951 року прийняв перших відвідувачів Луганський обласний художній музей.

Колекція Луганського обласного художнього музею почала формуватися в січні 1920 року, і вже у 1924 році нараховувала понад 1000 експонатів. Її основу склали картини, меблі, порцеляна, вироби з бронзи, давньогрецький посуд, привезені з Москви, Харкова і Одеси. 1924 року музей було реорганізовано, він отримав назву «Соціальний музей Донбасу». Пізніше його перетворили на краєзнавчий музей.

У липні 1944 року місцева адміністрація прийняла постанову про організацію у тодішньому Ворошиловграді музею образотворчого мистецтва. З усієї довоєнної художньої колекції збереглося лише 20 живописних творів. До відкриття стаціонарної експозиції фонди укомплектовувалися в основному з музеїв і колекцій інших міст. Спочатку музей не мав постійного приміщення, його експонати виставлялися в клубах міста й області на пересувних виставках. У подальшому чимало сучасних вітчизняних митців передавали свої найкращі роботи до музею.

Нині у фондах Луганського обласного художнього музею зберігається близько 9 тисяч творів вітчизняного і закордонного мистецтва XVI—XX століть, у тому числі близько 2 тисяч експонатів сучасного образотворчого і прикладного мистецтва Луганщини. Перенесення акценту в збиральницькій діяльності музею на сучасне мистецтво України допомогло за короткий час майже вдвічі збільшити колекцію майстрів живопису, скульптури, графіки, прикладного мистецтва Луганщини.

Луганський обласний художній музей розташований у історичному двоповерховому приміщенні за адресою: вул. Поштова, буд. 3, м. Луганськ.

Із колекції музею. Василь Перов. «Прочанин»,1869 (?)


Народився Мирослав Іванович ЯСІНСЬКИЙ (14 лютого 1956, с.Ковалівка Івано-Франківської обл.) – живописець, заслужений художник України (2013).

Навчався в Косівському технікумі народних художніх промислів та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). З кінця 1980-х років – активний учасник всеукраїнських та міжнародних виставок (Австрія, Італія, Канада, Франція, Німеччина, США, Польща, Латвія, Литва, Румунія). Мав персональні виставки в Коломиї, Івано-Франківську, Львові, Трускавці, Києві, Запоріжжі, Берліні, Бад-Лаєрі (Німеччина). член Національної спілки художників України та Національної спілки народних майстрів України, лауреат обласної премії імені Ярослава Лукавецького в галузі образотворчого мистецтва і архітектури. Роботи зберігаються в музеях та приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Працює в різних авторських техніках: живопис на полотні та склі, левкас на дереві. Проектує інтер’єри (зокрема є співавтором оформлення єдиного в світі Музею писанки в Коломиї). Є автором багатьох монументальних робіт (розпис на стінах, дерев’яна пластика, левкас).

Живе й працює в Коломиї. Викладає мистецькі дисципліни в Коломийському педколеджі та Івано-Франківському інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Сайт художника: http://yasinsky.com.ua

«Стояла мати зажурена», 2012