14 января -Музей українського живопису

14 января

511 лет назад (14 января 1506 г.) в Риме была найдена и перевезена в Ватиканский музей мраморная скульптура «Лаокоон и его сыновья». Это произведение трех родосских скульпторов — Агесандра, Полидора и Афинодора — относится примерно к 1 веку до нашей эры. По свидетельству Плиния, «Лаокоон» находился в доме императора Тита. Сюжет почерпнут из сказаний о Троянской войне: троянский жрец Лаокоон подвергся страшному наказанию богов, покровительствовавших грекам, за то, что убеждал своих сограждан не доверять грекам и не вносить в город оставленного ими деревянного коня. За это боги наслали на него громадных змей, задушивших сыновей Лаокоона и его самого.



Родился Жан-Батист ван ЛОО (14 января 1684, Экс-ан-Прованс — 19 декабря 1745, Экс-ан-Прованс) — популярнейший французский портретист эпохи рококо.

Учился рисованию у своего отца, художника Луи-Абрахама ван Лоо, сына Якоба ван Лоо. Ещё будучи юношей, выполнял заказы для церквей и официальных организаций в Эксе и в Тулоне. Кроме Франции Жан-Батист работал в Риме, где брал уроки у Бенедетто Лути, в Турине при дворе герцога Савойского Карла-Эммануэля II и в Англии. В Париже художник становится членом Королевской Академии искусств. Кроме портретов создал много полотен религиозного содержания, занимался реставрационными работами. В 1742 году, в связи с ухудшением состояния здоровья, ван Лоо возвращается в южную Францию и далее живёт в родном городе.

Известными художниками стали и его младший брат - Шарль-Андре ван Лоо - и двое сыновей Жана-Батиста: Луи-Мишель ван Лоо и Шарль-Амедей-Филипп ван Лоо.

Ж.-Б. ван Лоо на портрете кисти Вьейвилля «Король Франции Людовик XV»


Родился Петр Петрович ВЕРЕЩАГИН (14 января 1834, Пермь — 16 января 1886, Пермь) - русский живописец, академик пейзажной живописи, брат художника Василия Петровича Верещагина.

Родился в семье живописцев-ремесленников, под руководством отца и деда изучил основы живописного мастерства. Затем вместе с братом продолжил образование в Академии художеств в Санкт-Петербурге (1858—1865), где на него большое влияние оказал известный ландшафтный живописец Сократ Максимович Воробьев.

После окончания Академии работал преподавателем. Написал множество пейзажей.

Как и другие художники академического направления, П. П. Верещагин стремился к созданию идеально красивого изображения природы и города, сохраняя при этом высокую точность изображаемого пейзажа.

«Вид на Кремль». 1879


Родился Анри ФАНТЕН-ЛАТУР (14 января 1836, Гренобль — 25 августа 1904, Нормандия) — французский художник и литограф.

Хотя его современниками были импрессионисты, он придерживался стиля, близкого к реализму. Фантен-Латур известен своими цветочными натюрмортами и групповыми портретами. Он писал современных ему парижских художников и писателей, с которыми был дружен. Его кисти принадлежат работы «В честь Делакруа», «Ателье в Батиньоле» и «Le Coin de table». Значительно его влияние на символизм. Помимо прочего, он также известен как литограф, изобразивший известных классических музыкантов.

«Автопортрет» «Ателье в Батиньоле». 1870. Музей Орсе, Париж


Родилась Берта (Мария Паулина) МОРИЗО (14 января 1841, Бурже – 2 марта 1895, Париж) – французская художница, представитель импрессионизма.

Берта Моризо родилась в состоятельной семье и получила прекрасное гуманитарное образование. С 16 лет училась живописи у Камиля Коро. В двадцать три года впервые участвовала в художественном Салоне вместе с Дега, Ренуаром, Моне, Сислеем, Писсарро. Важнейшим событием в жизни Берты стало знакомство с Эдуардом Мане, лидером оппозиции академизму. Мане написал шестнадцать портретов Берты Моризо; она изображена и на знаменитой картине художника «Балкон». Через несколько лет художница вышла замуж за младшего брата Мане – Эжена. Главными персонажами ее картин были дочь Жюли, муж, сестры (картина «У колыбели»), другие родственники. Интимный мир жизни семьи выглядит безоблачным, что подчеркивается легкой, изящной техникой художницы.

До конца жизни Моризо оставалась верной импрессионизму. Ее преждевременная смерть стала шоком для друзей-художников. «Мы работали с Сезанном в Эксе, – писал Ренуар. – Узнав из телеграммы об ее кончине, мы, побросав кисти, бросились на вокзал. Мне казалось, что я остался один в пустыне».

«Берта Моризо с букетом фиалок».
Портрет работы Эдуарда Мане, 1872
«У колыбели»


Народився Вітольд ПРУШКОВСЬКИЙ (14 січня 1846, Бершадь Ольгопольського повіту Подільської губернії (нині Бершадського р-ну Вінницької обл.) - 10 жовтня 1896, Будапешт) - польський художник.

Народився на Поділлі, дитинство провів в Одесі та Києві. Мистецьку освіту здобув спершу в Парижі у Тадеуша Горецького, пізніше в академіях Мюнхена (1869-1872) і Кракова (1872-1875). Учень Яна Матейка. Здійснив творчі подорожі до Алжира, Туніса та Італії.

Автор картин зі сценами з сільського життя, народних казок і легенд, портретів, пейзажів, а також символічних композицій. Роботи В. Прушковського поєднують в собі елементи реалізму, романтичної фантазії, ліризму і містики. У більш пізніх роботах відчутний вплив імпресіонізму. Картини художника регулярно експонувалися на виставках у Кракові, Варшаві та Львові.

«На ранній зорі», 1876 «Падаюча зірка», 1884


Народився Опанас Георгійович СЛАСТІОН (14 січня 1855, Бердянськ, Запорізька область — 24 вересня 1933, Миргород, Полтавська область) — український маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф, архітектор і педагог. У різних джерелах використовувалося також написання прізвища Сластьон, Сластьонов.

Вчився спершу у батька, реставратора і церковного живописця, а сусід-музи́ка і художник Анастас Смоктій учив кобзарству. У 1874-1882 продовжив навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, де відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, а також його посмертну маску. Працюючи у технічному комітеті Військового міністерства (1887—1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво. 1897—1900 — голова Українського клубу в Петербурзі.

З 1900-го викладав у Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Приятелював та листувався з Дмитром Яворницьким. Багато років їздив по Україні, змальовував та збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів; сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував як альбоми: української і запорізької старовини, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.

В 1900-их працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря», ілюстрував його твори (зокрема «Гайдамаки» (1886), «Катерину»), читанку «Вінок» Б.Грінченка, «Козаки і море» Данила Мордовця та інші. Маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» тощо. Його малярство позначене впливом передвижництва, але з національною тематикою.

«Проводи на Січ», 1886

1906-го належав до гурту ілюстраторів київського сатиричного журналу «Шершня», згодом працював у багатьох українських видавництвах, зокрема в часописі «Рідний край» Олени Пчілки. До 100-річчя з дня народження Шевченка Сластіон виступив ініціатором зведення пам'ятника поету в Миргороді, брав участь у зборі коштів. Сластіон заснував місцевий Мистецько-промисловий музей (1920), якому подарував свою збірку, організував Першу селянську капелу бандуристів імені Тараса Шевченка (1928).

Сластіон як архітектор проектував низку сільських громадянських будинків в українському стилі (наприклад, у Великих Сорочинцях), створив серію проектів земських шкіл для Лохвицького повіту,які побудовані у стилі українського архітектурного модерну.

Ілюстрація до поеми Шевченка «Гайдамаки». 1886


Родилась Элис ПАЙК БАРНИ (14 января 1857, Цинциннати — 16 июля 1931, Лос-Анджелес) — американская художница.

Дочь промышленника-производителя виски и мецената Сэмюэля Нафтали Пайка, построившего в Цинциннати Оперный театр. В 1866 году семья Пайков переезжает в Нью-Йорк. Элис уже в детстве проявляла художественные таланты. В 1874 году Элис обручается с великим путешественником и исследователем Африки Генри М. Стэнли, вскоре после этого отправившимся в своё второе африканское путешествие. Не дожидаясь своего жениха, Элис Пайк выходит замуж в Нью-Йорке за Альберта Клиффорда Барни, богатого наследника железнодорожного магната из Дейтона (Огайо).

В 1887 году Элис приезжает в Париж, где поступает в Академию искусств Гран Шомьер. После того, как Дж. МакНейл Уистлер открывает свою Академию, Барни одна из первых записывается на его курсы; творчество Барни находилось под сильным влиянием Уистлера. В 1899 году Барни открывает в своём парижском доме литературный салон, который посещали такие деятели символистского искусства, как Люсьен Леви-Дюрмэ, Джон Уайт Александер и Эдмон Аман-Жан. В последующие годы Барни неоднократно организует в США выставки своих полотен и оказывает помощь начинающим художникам.

Автопортрет, 1895 год «Водяная лилия», 1900


Родился Абильхан КАСТЕЕВ (14 января 1904, аул Чижин, Семиреченская область (ныне Алматинская область, Казахстан) — 2 ноября 1973, Алма-Ата) — казахский живописец и акварелист, народный художник Казахской ССР (1944), основоположник казахского изобразительного искусства.

С 1929 по 1931 годы Кастеев учился в художественной студии Николая Гавриловича Хлудова (жившего тогда в Казахстане). Затем с 1934 по 1937 годы он продолжил учёбу в Москве, в художественной студии им. Крупской. Зас¬лу¬жен¬ный де¬ятель ис¬кусств Ка¬захс¬кой ССР (1942).

Работал в различных жанрах – портрет, пейзаж, жанровая картина. Председатель Союза художников Казахстана (1954—1956). Наиболее известные работы: «Колхозная молочная ферма», «Доение кобылиц», «Уборка хлопка», «Колхозный той», «Насильственный увоз невесты», «Купленная невеста», «Золотое зерно», «Аксайский карьер», «Высокогорный каток Медео», «Турксиб», «Долина Таласа», «Капчагайская степь».

Именем А.Кастеева назван Государственный музей искусств Республики Казахстан, а также улицы в нескольких городах Казахстана. Также его именем назван Художественный колледж в городе Шымкент, в 2009 году перед колледжем был открыт памятник художнику (также памятник А. Кастееву есть в Алма-Ате у Государственного музея искусств РК).

«Автопортрет», 1931 «Колхозная молочная ферма», 1936


Народився Адольф Іванович ЛОЗА (14 січня 1931, Маріуполь - 3 січня 2004, Одеса) - живописець, народний художник України (1997).

Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова (викладач Л. Токарєва-Олександрович); Харківську державну Академію дизайну і мистецтв (викладач О. Хмельницький). Працював 1959–60 у Полтавському відділенні Художнього фонду УРСР; викладачем Одеського художнього училища (1966–76) та Південноукраїнського педагогічного університету (Одеса, 1996–2001). Член Національної спілки художників України з 1970, очолював одеську організацію НСХУ (1993–2001). Жив в Одесі.

Працював в галузях станкового живопису та монументального мистецтва: жанрова картина (зокрема на біб¬лійні сюжети), портрет, пейзаж, натюрморт, мозаїка, розпис, вітраж. Учасник художніх виставок - всеукраїнських та міжнародних. Персональні – в Одесі (1981, 1989, 1994, 2001, 2004 – посмертна), Києві (1984, 1991), Миколаєві (1989). Роботи зберігаються в музеях України та в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Автопортрет «Після роботи» «Теплий вечір»


Народився Леонід Іванович БОНДАР (14 січня 1938, м.Павлоград Дніпропетровської обл. - 3 липня 2013, Кіровоград (нині – Кропивницький)) - український живописець, педагог, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. О.Осьмьоркіна.

Закінчив Кримське художнє училище ім. М.Самокиша (1960; викладач О. Музика). З 1960 року працював у Кіровоградській дитячій художній школі ім. О.Осьмьоркіна (з 1989 - директором). Учасник персональних, регіональних і всеукраїнських виставок. Автор портретів і пейзажів, які відобразили степовій регіон і його жителів. Твори вирізняються гострою емоційністю сприйняття навколишньої дійсності, незвичністю композиції, складними співвідношеннями кольору та світла.

«Місячна ніч». 1997


Народився Василь Омелянович ГОНЧАРО́В (14 січня 1949, с. Старомихайлівка Мар’їнського р-ну, нині Донецької обл.) – живописець. Заслужений художник України (2016).

Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1984; викладач В. Овчинников). Учасник всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1990. Член Національної спілки художників України від 1993. Гончаров практикує у нефігуративному живописі, який має оригінальні ідеї знакових конструкцій, своєрідні образні характеристики.

Твори: «Генезис голоду» (1993), «Композиція–6» (1995), «Композиція–4», «Композиція–5», «Урвище» (усі – 1997), «Ріка Снов», «Седнів», «Пейзаж із човником» (усі – 1998), «Морозний ранок», «Озеро Ялпуг», «Гроза», «Бузковий вечір», «Самотність» (усі – 1999), «У майстерні», «Перед громовицею» (обидва – 2000), «Тиха течія» (2001), «Водограй» (2002), «Перший сніг» (2003), «Вечір», «Село» (обидва – 2004), «Без назви» (2005).

Без назви, 2005