14 января -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

14 января

14 січня 1506 року в Римі була знайдена і перевезена до Ватиканського музею мармурова скульптура «Лаокоон та його сини» . Цей твір трьох родоських скульпторів - Агесандра, Полідора і Афінодора відноситься приблизно до 1 століття до нашої ери. За свідченням Плінія, «Лаокоон» знаходився в будинку імператора Тіта. Сюжет взятий з переказів про Троянську війну: троянський жрець Лаокоон був страшно покараний богами, які підтримували греків, за те, що переконував своїх співгромадян не довіряти грекам і не вносити в місто залишеного ними дерев'яного коня. За це боги наслали на нього величезних змій, які задушили синів Лаокоона і його самого.



Народився Жан-Батист ван ЛОО (14 січня 1684, Екс-ан-Прованс - 19 січня 1745, там само) - найпопулярніший французький портретист епохи рококо.

Навчався малюванню у свого батька, художника Луї-Абрагама ван Лоо, сина Якоба ван Лоо. Ще будучи юнаком, виконував замовлення для церков і офіційних організацій в Ексі і Тулоні. Крім Франції Жан-Батист працював в Римі, де брав уроки у Бенедетто Луті, в Турині при дворі герцога Савойського Карла-Еммануеля II і в Англії. У Парижі художник стає членом Королівської Академії мистецтв. Крім портретів створив багато полотен релігійного змісту, займався реставраційними роботами. У 1742 році, в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, ван Лоо повертається в південну Францію і далі живе в рідному місті.

Відомими художниками стали і його молодший брат - Шарль-Андре ван Лоо, і двоє синів - Луї-Мішель ван Лоо і Шарль-Амедей-Філіп ван Лоо.

Жан-Батист ван Лоо на портреті пензля Вьєйвілля «Король Франції Людовик XV»


Народився Петро Петрович ВЕРЕЩАГІН (14 січня 1834, Перм - 16 січня 1886, Перм) - російський живописець, академік пейзажного живопису, брат художника Василя Петровича Верещагіна.

Походив з родини художників-ремісників, під керівництвом батька і діда освоїв основи малярства. Потім разом з братом продовжив освіту в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1858-1865), де на нього великий вплив зробив відомий ландшафтний художник Сократ Максимович Воробйов.

Після закінчення Академії працював викладачем і створював багато пейзажів. Як і інші художники академічного напрямку, П.П. Верещагін прагнув до створення ідеально красивого зображення природи і міста, зберігаючи при цьому високу точність зображуваного пейзажу.

«Вид на Кремль». 1879


Народився Анрі ФАНТЕН-ЛАТУР (14 січня 1836, Гренобль - 25 серпня 1904, Нормандія) - французький художник і літограф.

Хоча його сучасниками були імпресіоністи, він дотримувався стилю, близького до реалізму. Фантен-Латур відомий своїми квітковими натюрмортами і груповими портретами сучасних йому паризьких художників і письменників, друзями яких він був. До них належать «На честь Делакруа», «Ательє в Батіньолі» і «Le Coin de table». Значним був його вплив на символізм. Крім іншого, він також відомий як літограф - своїми роботами, які зображують знаних класичних музикантів.

«Автопортрет» «Ательє в Батіньолі». 1870. Музей Орсе, Париж


Народилася Берта (Марія Пауліна) МОРІЗО (14 січня 1841, Бурже - 2 березня 1895, Париж) - французька художниця, представник імпресіонізму.

Берта Морізо народилася в заможній родині і отримала прекрасну гуманітарну освіту. З 16 років навчалася живопису у Каміля Коро. У двадцять три роки вперше брала участь в художньому Салоні разом з Дега, Ренуаром, Моне, Сіслеєм, Піссарро. Найважливішою подією в житті Берти стало знайомство з Едуаром Мане, лідером опозиції академізму. Мане написав шістнадцять портретів Берти Морізо; вона зображена і на знаменитій картині художника «Балкон». Через кілька років художниця вийшла заміж за молодшого брата Мане - Ежена.

Головними персонажами її картин були дочка Жюлі, чоловік, сестри (картина «Біля колиски»), інші родичі. Інтимний світ життя сім'ї виглядає безхмарним, що підкреслюється легкою, витонченою технікою художниці.

До кінця життя Морізо залишалася вірною імпресіонізму. Її передчасна смерть стала шоком для друзів-художників. «Ми працювали з Сезанном в Ексі, - писав Ренуар. - Дізнавшись з телеграми про її смерть, ми, покидавши пензлі, кинулися на вокзал. Мені здавалося, що я залишився один в пустелі».

«Берта Морізо з букетом фіалок».
Портрет роботи Едуара Мане, 1872
«Біля колиски»


Народився Вітольд ПРУШКОВСЬКИЙ (14 січня 1846, Бершадь Ольгопольського повіту Подільської губернії (нині Бершадського р-ну Вінницької обл.) - 10 жовтня 1896, Будапешт) - польський художник.

Народився на Поділлі, дитинство провів в Одесі та Києві. Мистецьку освіту здобув спершу в Парижі у Тадеуша Горецького, пізніше в академіях Мюнхена (1869-1872) і Кракова (1872-1875). Учень Яна Матейка. Здійснив творчі подорожі до Алжира, Туніса та Італії.

Автор картин зі сценами з сільського життя, народних казок і легенд, портретів, пейзажів, а також символічних композицій. Роботи В. Прушковського поєднують в собі елементи реалізму, романтичної фантазії, ліризму і містики. У більш пізніх роботах відчутний вплив імпресіонізму. Картини художника регулярно експонувалися на виставках у Кракові, Варшаві та Львові.

«На ранній зорі», 1876 «Падаюча зірка», 1884


Народився Опанас Георгійович СЛАСТІОН (14 січня 1855, Бердянськ, Запорізька область — 24 вересня 1933, Миргород, Полтавська область) — український маляр і графік романтично-народницького напряму, етнограф, архітектор і педагог. У різних джерелах використовувалося також написання прізвища Сластьон, Сластьонов.

Вчився спершу у батька, реставратора і церковного живописця, а сусід-музи́ка і художник Анастас Смоктій учив кобзарству. У 1874-1882 продовжив навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, де відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, а також його посмертну маску. Працюючи у технічному комітеті Військового міністерства (1887—1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво. 1897—1900 — голова Українського клубу в Петербурзі.

З 1900-го викладав у Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Приятелював та листувався з Дмитром Яворницьким. Багато років їздив по Україні, змальовував та збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів; сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував як альбоми: української і запорізької старовини, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів.

В 1900-их працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря», ілюстрував його твори (зокрема «Гайдамаки» (1886), «Катерину»), читанку «Вінок» Б.Грінченка, «Козаки і море» Данила Мордовця та інші. Маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» тощо. Його малярство позначене впливом передвижництва, але з національною тематикою.

«Проводи на Січ», 1886

1906-го належав до гурту ілюстраторів київського сатиричного журналу «Шершня», згодом працював у багатьох українських видавництвах, зокрема в часописі «Рідний край» Олени Пчілки. До 100-річчя з дня народження Шевченка Сластіон виступив ініціатором зведення пам'ятника поету в Миргороді, брав участь у зборі коштів. Сластіон заснував місцевий Мистецько-промисловий музей (1920), якому подарував свою збірку, організував Першу селянську капелу бандуристів імені Тараса Шевченка (1928).

Сластіон як архітектор проектував низку сільських громадянських будинків в українському стилі (наприклад, у Великих Сорочинцях), створив серію проектів земських шкіл для Лохвицького повіту,які побудовані у стилі українського архітектурного модерну.

Ілюстрація до поеми Шевченка «Гайдамаки». 1886


Народилася Еліс ПАЙК БАРНІ (14 січня 1857, Цинциннаті - 16 липень 1931 Лос-Анджелес) - американська художниця.

Дочка промисловця - виробника віскі і мецената Семюеля Нафталі Пайка, який побудував у Цинциннаті Оперний театр. У 1866 році сім'я Пайков переїжджає в Нью-Йорк. Еліс вже в дитинстві проявляла художні таланти. У 1874 році Еліс заручається з відомим мандрівником і дослідником Африки Генрі М. Стенлі, який незабаром після цього відправився в свою другу африканську подорож. Не чекаючи свого нареченого, Еліс Пайк виходить заміж в Нью-Йорку за Альберта Кліффорда Барні, багатого спадкоємця залізничного магната з Дейтона (Огайо).

У 1887 році Еліс приїжджає в Париж, де вступає до Академії мистецтв Гран Шомьєр. Після того, як Дж. МакНейл Уістлер відкриває свою Академію, Барні одна з перших записується на його курси; творчість Барні знаходилася під сильним впливом Уістлера. У 1899 році Барні відкриває в своєму паризькому будинку літературний салон, який відвідували такі діячі символістського мистецтва, як Люсьєн Леві-Дюрме, Джон Вайт Александер і Едмон Аман-Жан. У наступні роки Барні неодноразово організовує в США виставки своїх полотен і надає допомогу художникам початківцям.

Автопортрет, 1895 «Водяна лілія», 1900


Народився Абільхан КАСТЄЄВ (14 січня 1904, аул Чіжин, нині Алматинська область, Казахстан - 2 листопада 1973 року, Алма-Ата) - казахський живописець і аквареліст, народний художник Казахської РСР (1944), основоположник казахського образотворчого мистецтва.

Від 1929 до 1931 року Кастєєв навчався в художній студії Миколи Гавриловича Хлудова (який жив тоді в Казахстані). Потім у 1934-1937 роках він продовжив навчання в Москві, в художній студії ім. Крупської. Заслужений діяч мистецтв Казахської РСР від 1942 року.

Працював у різних жанрах - портрет, пейзаж, жанрова картина. Голова Спілки художників Казахстану (1954-1956). Найбільш відомі роботи: «Колгоспна молочна ферма», «Доїння кобил», «Прибирання бавовни», «Колгоспний той», «Насильницьке викрадення нареченої», «Куплена наречена», «Золоте зерно», «Аксайський кар'єр», «Високогірний каток Медео», «Турксиб», «Долина Талас», «Капчагайський степ».

Іменем А.Кастєєва названий Державний музей мистецтв Республіки Казахстан, а також вулиці в кількох містах Казахстану. Також його ім'ям названо Художній коледж в місті Шимкент, а 2009 року перед коледжем було відкрито пам'ятник художнику (також пам'ятник А. Кастєєву є в Алма-Аті у Державного музею мистецтв РК).

«Автопортрет», 1931 «Колгоспна молочна ферма», 1936


Народився Адольф Іванович ЛОЗА (14 січня 1931, Маріуполь - 3 січня 2004, Одеса) - живописець, народний художник України (1997).

Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова (викладач Л. Токарєва-Олександрович); Харківську державну Академію дизайну і мистецтв (викладач О. Хмельницький). Працював 1959–60 у Полтавському відділенні Художнього фонду УРСР; викладачем Одеського художнього училища (1966–76) та Південноукраїнського педагогічного університету (Одеса, 1996–2001). Член Національної спілки художників України з 1970, очолював одеську організацію НСХУ (1993–2001). Жив в Одесі.

Працював в галузях станкового живопису та монументального мистецтва: жанрова картина (зокрема на біб¬лійні сюжети), портрет, пейзаж, натюрморт, мозаїка, розпис, вітраж. Учасник художніх виставок - всеукраїнських та міжнародних. Персональні – в Одесі (1981, 1989, 1994, 2001, 2004 – посмертна), Києві (1984, 1991), Миколаєві (1989). Роботи зберігаються в музеях України та в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Автопортрет «Після роботи» «Теплий вечір»


Народився Леонід Іванович БОНДАР (14 січня 1938, м.Павлоград Дніпропетровської обл. - 3 липня 2013, Кіровоград (нині – Кропивницький)) - український живописець, педагог, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. О.Осьмьоркіна.

Закінчив Кримське художнє училище ім. М.Самокиша (1960; викладач О. Музика). З 1960 року працював у Кіровоградській дитячій художній школі ім. О.Осьмьоркіна (з 1989 - директором). Учасник персональних, регіональних і всеукраїнських виставок. Автор портретів і пейзажів, які відобразили степовій регіон і його жителів. Твори вирізняються гострою емоційністю сприйняття навколишньої дійсності, незвичністю композиції, складними співвідношеннями кольору та світла.

«Місячна ніч». 1997


Народився Василь Омелянович ГОНЧАРО́В (14 січня 1949, с. Старомихайлівка Мар’їнського р-ну, нині Донецької обл.) – живописець. Заслужений художник України (2016).

Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1984; викладач В. Овчинников). Учасник всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1990. Член Національної спілки художників України від 1993. Гончаров практикує у нефігуративному живописі, який має оригінальні ідеї знакових конструкцій, своєрідні образні характеристики.

Твори: «Генезис голоду» (1993), «Композиція–6» (1995), «Композиція–4», «Композиція–5», «Урвище» (усі – 1997), «Ріка Снов», «Седнів», «Пейзаж із човником» (усі – 1998), «Морозний ранок», «Озеро Ялпуг», «Гроза», «Бузковий вечір», «Самотність» (усі – 1999), «У майстерні», «Перед громовицею» (обидва – 2000), «Тиха течія» (2001), «Водограй» (2002), «Перший сніг» (2003), «Вечір», «Село» (обидва – 2004), «Без назви» (2005).

Без назви, 2005


Народився Анатолій Миколайович ТВЕРДИЙ (14 січня 1960, Київ) – скульптор, живописець, графік. Заслужений художник України від 2017.

Закінчив Київський художній інститут, аспірантські майстерні АХ СРСР (філіал в Києві). Член Національної спілки художників України від 1989. З 1991 року працює викладачем на кафедрі малюнка НАОМА. Головні ідеї та принципи роботи: Робити те, що відчуваєш і те, що подобається. Види мистецтв і техніки робіт: інсталяція, скульптура, колаж.

Участь у виставках проект «Парад»- АртПариж, проект «Занурення», АртКиїв, участь у ФІАК, персональна виставка в галереї «Таіss», Париж.

«Політ»