13 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

13 мая

Хрещений Корнеліс СХЮТ (13 травня 1597, Антверпен - 29 квітня 1655, Антверпен) - південнонідерландський художник 17 століття, представник фламандського бароко.

Художню майстерність опановував в Антверпені (його вважають учнем Абрахама Янссенса), а вже у 1618 році рахувався майстром в Гільдії Святого Луки міста. Аби удосконалити власну майстерність, відбув у Італію, де перебував у 1624 - 1627 рр., і де став одним з засновників товариства «Перелітні птахи». Перебував під впливом представників римської Величної манери («maniera grande»), що уособлювали офіційну гілку римського бароко (П'єтро да Кортона, Гверчіно, Аннібалє Каррачі, особливо Доменікіно та Гвідо Рені). Корнеліс Схют - один з тих, хто перебуваючи в Римі, не підпав під впливи могутнього обдарування Караваджо і караваджизму.

Повернувся в Антверпен. Робив портрети, декоративні композиції, вівтарні картини для католицьких церков Фландрії та міста Кельн, міфологічні картини, займався графікою. Робив також картони для майстерень фламандських килимів.

Гобелен «Сім вільних мистецтв» за картоном Корнеліса Схюта.


Народився Карло МАРАТТА (13 травня 1625, Камерано поблизу Анкони - 15 січня 1713, Рим) - італійський художник і архітектор епохи бароко, що належав до римської школи живопису.

Уже в 12 років талановитий хлопчик став учнем римського живописця Андреа Саккі, який працював в академічній манері. У 25 років до Маратти приходить популярність: він пише вівтарні картини на замовлення римських пап, а також портрети, фрески, працює як скульптор. До кінця XVII століття Карло Маратта - один з провідних римських живописців, він має велику майстерню з численними учнями. Маратта також був талановитим архітектором. У 1700 році художник стає президентом римської Академії Святого Луки. У 1704 році Карло Маратта присвячений папою Климентом XI в лицарі і нагороджений церковним орденом. Французький король Людовик XIV був у захваті від робіт Маратти і призначає його своїм придворним живописцем, дозволивши як і раніше працювати в Римі.

Автопортрет «Портрет папи Климента IX», 1669.
Державний Ермітаж, Санкт-Петербург


Родился Франциско ВИЕЙРА де МАТОС известный также, как Портуэнсе ВИЕЙРА (13 мая 1765, Порту — 2 мая 1805, Фуншал на о. Мадейра) — португальский художник, один из виднейших представителей неоклассицизма в португальской живописи.

Его отец, Франсиско Домингос Виейра, занимал должность позолотчика церковных алтарей. С 1787 по 1789 год Франсиско обучался живописи в Лиссабоне в школе изобразительных искусств Aula Régia de Desenho e Figura. С 1790 по 1796 гг. в качестве пенсионера правительства продолжал учёбу в Италии в Риме. Затем совершил поездки по ряду стран Европы, побывал, кроме Италии, в Германии, Австрии и Англии. Важной в творческой биографии Франциско Виейра стала поездка в Швейцарию, где познакомился с художницей Анжеликой Кауфман, творчество которой оказало на него большое влияние.

В 1800 году вернулся в Португалию и занял должность преподавателя класса рисования и черчения в Школе изящных искусств в Порту. С 1802 года — директор. При Франциско Виейре школа стала именоваться академией.

Заболев туберкулезом, переехал на о. Мадейра, где и умер в возрасте 39 лет. Именем художника названа одна из улиц португальской столицы.

«Дона Филиппа де Вильена», 1801


Народився барон П'єр Нарсис ГЕРЕН (13 травня 1774, Париж - 6 липня 1833, там само) - французький художник, учень Реньо.

У 1796 році отримав першу нагороду. У Салоні 1800 року його картина «Марк Секст» (який застав після повернення із заслання свою дружину на смертному одрі) справила надзвичайне враження і мала успіх, майже небувалий в історії мистецтва: поети оспівували її в одах, протягом всієї виставки щодня публіка стояла перед картиною і влаштовувала художнику овації.

У 1810 році Герен відкрив в Парижі майстерню, що незабаром стала модною. З цієї майстерні класика, який визнавав тільки античну красу, вийшли видатні французькі романтики: Жеріко, Арі Шеффер, Леон Коньє, Орсель, Анрікель-Дюпон та ін.

У 1822 році Герен став директором Французької школи в Римі. У 1829 році отримав титул барона.

«Повернення Марка Секста». 1799, Лувр, Париж.


Народився Луї-Леопольд РОБЕР (13 травня 1794, Ла-Шо-де-Фон - 20 березня 1835, Венеція) - швейцарський художник.

Л.Робер вивчав художню майстерність в Парижі у гравера Едуарда Жирарде, теж швейцарця, і у живописця Жака-Луї Давида. За їхньої підтримки він у 1818 році приїжджає в Рим, де захоплюється жанровим живописом. Основу його картин становили зроблені художником замальовки з повсякденного життя простих італійців. Особливий інтерес викликали його полотна, присвячені життю розбійників.

Від 1832 Робер постійно живе в Венеції. Згідно зі свідченнями його знайомих, в цей період художник страждав від нападів депресії і меланхолії. 20 березня 1835 року він здійснює самогубство на ґрунті нещасливого кохання до принцеси Шарлотти Бонапарт, що була раніше його ученицею. Полотна Л.Робера можна побачити в найбільших музеях Парижа (Лувр), Берліна (Національна галерея), Риму та ін.

«Молодий чернець на прогулянці зустрічає римську селянку»


Народився Теодор АКСЕНТОВИЧ (13 травня 1859, Брашов, Румунія — 27 серпня 1938, Краків, Польща) — польський художник вірменського походження.

Художню освіту здобував у 1879-1882 в Мюнхенській академії красних мистецтв. Один рік (1882) удосконалював майстерність в Парижі в студії Дюран-Рюеля. По закінченні академії працював як художник-ілюстратор в різних виданнях. Здійснив декілька подорожей країнами Західної Європи, відвідав Рим і Лондон. Починав з картин побутового жанру, згодом перейшов до створення портретів. Уславився як портретист молодих і тендітних, привабливих жінок, більшість яких створена в техніці пастель. У творах митця з часом дедалі більше проявлялись риси доби сецесії. Створив численні картини на українську тематику: «Гуцул з люлькою», «Похорон селянина на Поділлі», «Похорон гуцула» та ін., в яких зобразив народний побут, обряди та звичаї.

Професор Краківської академії красних мистецтв. У 1897 створив художню школу для жінок. В історії польського мистецтва відомий також як один з засновників польського художнього товариства Sztuka.

Вірменський собор у Львові, мозаїки роботи Т.Аксентовича

1906 року вірменський архієпископ Йосип Теодорович запросив двох митців з Академії - Теодора Аксентовича та Йосипа Мехоффера - взяти участь в реконструкції і декоруванні Вірменської церкви у Львові. Релігійна громада підтримала пропозиції щодо створення нового декору при відновленні храму. Теодору Аксентовичу належить проект нового вівтаря з мармуру та мозаїки в абсиді. Згодом храм прикрасив фресками художник Ян Генрік Розен в стилістиці пізньої сецесії.

Автопортрет, 1907 «Старий лірник з дівчинкою», 1900, Львівська національна галерея мистецтв


13 мая 1860 года был утвержден устав Московского общества любителей художеств (МОЛХ). Общество было основано группой московской интеллигенции с целью «содействовать распространению и процветанию художеств… обеспечить талантливых и трудолюбивых художников после их выхода из художественно-учебных заведений; сблизить любителей с художниками и положить основание Московской Публичной художественной галереи».

В 1861 МОЛХ насчитывало 109 членов, среди которых были и известные живописцы. В 1870 году при Обществе открылись рисовальные классы, где преподавали Перов и Прянишников. Главным направлением деятельности организации стало устройство постоянной выставки, экспозиция которой обновлялась несколько раз в год. До открытия Третьяковской галереи выставка МОЛХ фактически заменяла отсутствующий в Москве публичный художественный музей. Здесь московские зрители смогли увидеть «Явление Христа народу» А. А. Иванова, «Тайную вечерю» Н. Н. Ге, «Княжну Тараканову» К. Д. Флавицкого…

МОЛХ проводило также художественные конкурсы, создало Фонд для вспомоществования бедным и престарелым художникам и их семьям, а также присуждало премии и назначало стипендии начинающим живописцам. МОЛХ было распущено в 1918 г.

Н. Н. Ге «Тайная вечеря», 1863 К. Д. Флавицкий «Княжна Тараканова», 1864


Родился Жорж БРАК (13 мая 1882, Аржантей – 31 августа 1963, Париж) – французский живописец, один из основателей кубизма, график, сценограф, скульптор и декоратор.

Юный Жорж, идя по стопам отца и деда, выучился в Гавре на маляра и декоратора. Одновременно юноша серьезно занимался живописью в Школе изящных искусств, а затем в Академии Гумберта в Париже. Брака увлекает фовизм, и в 1907 году он выставляет в Салоне Независимых несколько своих работ в этом стиле. В том же году сильное влияние на художника оказали работы Сезанна, впервые показанные в большом количестве в Осеннем салоне, а также последующее знакомство с Пикассо. Брак резко меняет свою художественную манеру и становится убежденным кубистом, разрабатывает теоретическую базу этого течения живописи. В его картинах преобладают геометрические формы, палитра становится более спокойной, на смену динамике приходит статика. Художник отказывается от традиционной перспективы, показывая объект одновременно с разных точек зрения.

Первая мировая война, фронт и тяжелое ранение надолго отрывают Брака от палитры. Вернувшись в 1917 году к живописи, он продолжает вместе с Пикассо развивать концепцию аналитического кубизма. Но их горячая дружба спустя десятилетия превратилась в острое соперничество. Увидев на выставке керамику Пикассо, Брак снисходительно замечает: «Неплохой обжиг». Пабло, посетив экспозицию работ бывшего друга, отвечает в том же стиле: «Неплохая развеска картин»…

В межвоенные десятилетия Брак много работает в жанре натюрморта, его картины становятся более декоративными и стилизированными. После Второй мировой войны, которую художник перенес очень тяжело, Брак достигает вершин своего творчества, создав цикл из восьми больших полотен «Мастерские» (1949–1956). Постоянным мотивом его работ становится летящая птица. В эти годы Брак также занимался церковными витражами, оформил потолок в этрусском зале Лувра, создавал гравюры и даже эскизы ювелирных украшений. Художник считал, что в живописи им сказано всё или почти всё…

«Гавань в Нормандии», 1909


13 травня 1960 року відбулася церемонія відкриття Музею Леже біля містечка Бьйот в Приморських Альпах - найбільше в світі зібрання робіт видатного французького живописця і скульптора Фернана Леже.

Музей був створений з ініціативи вдови художника Наді (Надії Петрівни) Ходасевич-Леже. Почесними головами на відкритті були видатні художники Жорж Брак, Пабло Пікассо і Марк Шагал. Одночасно Надя облаштувала Музей-ферму Леже в селі Лізор, в Нормандії, на батьківщині художника.

У 1967 році Надя Леже і її чоловік Жорж Бокьє передали музей з колекцією робіт Ф. Леже, а також ділянку землі, на якому він був побудований, в дар Франції. Через 10 років після заснування, Музей Леже отримав статус Національного музею Фернана Леже.

У Музеї представлені 348 творів Фернана Леже: живопис, малюнки, мозаїки, вироби з бронзи, кераміка і гобелени, а також роботи самої дарувальниці, Наді Леже; серед них - мозаїчні портрети Чайковського, Толстого, Маяковського, Гагаріна.

Фернан Леже. «Портрет Наді Леже», 1949 Національний музей Фернана Леже


Народився Влад САФРОНОВ (13 травня 1965, Харків) - сучасний українсько-німецький художник.

Освіту здобув у художній академії Харкова, яку закінчив у 1990 році за спеціалізацією дизайн. Після навчання працював спочатку викладачем на факультеті живопису і графіки в Харкові, потім експертом в галереї Nella, Харків. У 1995 році Сафронов почав викладати живопис і рисунок в художній майстерні АРТ-Z (Аугсбург, Німеччина), в даний час він доцент. Від 1997 року - вільний художник. Живе і працює в Німеччині. Художник створив свій власний, неповторний стиль, який наділяє фігури і предмети на його картинах дивною сумішшю архаїчності і сучасності. Сам Влад Сафронов називає цей власний художній світ - "Нова міфологія".