13 апреля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

13 апреля

Жан-Жак БАШЕЛЬЄ (1724, Париж - 13 квітня 1806, там само) - французький художник , основною темою картин якого були квіти, плоди і тварини, автор багатьох натюрмортів.

У 1752 році був прийнятий до Королівської Академії живопису і скульптури. Учень Жана-Батіста-Марі П'єра. У 1763 році отримав звання художника. У 1765 році на власні кошти заснував в Парижі художньо-ремісничу школу (Collège d'Autun), яка існувала до XIX-го століття. Став професором академії. У 1755 році Башельє був призначений декоратором королівських палаців і будівель. Від 1751 керував художниками Венсенської порцелянової мануфактури, потім від 1756 по 1793 рік був директором Севрської порцелянової мануфактури.

Жан-Жак Башельє - художник Захоплювався рішенням різноманітних, в тому числі, технічних проблем. У 1755 заново відкрив таємницю воскового живопису. У 1790 році винайшов нові свинцеві білила, а в 1793-му - інструмент для гравіювання дзеркал. Завдяки його знахідкам, з кінця 1750-х років у Франції широко поширилася мода на восковий живопис.

«Ангорська кішка»


Народився Фелікс БУАСЕЛЬЄ Старший (13 квітня 1776, Дамфал, департамент Верхня Марна - 12 грудня 1811, Рим) - французький історичний живописець.

Старший брат художника Антуана-Фелікса Буасельє (1790-1857). У молодості працював креслярем на мануфактурі з декоративного оформлення. Під час французької революції був кинутий до в'язниці, після звільнення поступив на навчання в художню студію. Учень Жана-Батиста Реньо.

У 1805 році виборов Римську премію, представивши історичне полотно «Смерть Демосфена», яке зараз знаходиться в колекції Лувра. Ще одна картина художника «Смерть Адоніса», виставлена посмертно на паризькому Салоні в 1812 році, також представлена в Луврі. Автор картин історичної і міфологічної тематики. Жив в Італії.

«Співаючий Гомер». Початок XIX століття


Родился Николай Дмитриевич ДМИТРИЕВ-ОРЕНБУРГСКИЙ (13 апреля 1837, Нижний Новгород — 3 мая 1898, Санкт-Петербург) — русский жанровый и батальный живописец, график, академик и профессор батальной живописи Императорской академии художеств, участник «бунта четырнадцати», один из учредителей Санкт-Петербургской артели художников.

Для отличия от других художников Дмитриевых прибавил к своей фамилии эпитет: «Оренбургский». Готовился к поступлению в юнкеры, но по совету известного живописца В. К. Шебуева стал посещать классы Императорской Академии художеств. Числился в ней учеником Ф. И. Бруни и получил от неё, за успехи в рисовании и живописи, четыре малые и одну большую серебряную медали. В 1860 году удостоен малой золотой медали, за написанную по программе картину «Олимпийские игры». В 1863 году вместе с двенадцатью другими молодыми художниками отказался от исполнения предложенной им программы и, выйдя из Академии со званием художника второй степени, участвовал в учреждении Санкт-Петербургской артели художников, членом которой после того состоял до 1871 года. В 1868 году картина «Утопленник в деревне» доставила ему звание академика.

«Утопленник в деревне», 1868. Государственный Русский музей, Санкт-Петербург

В 1871 году Дмитриев отправился на казенный счет за границу, сроком на три года, провел их, главным образом в Дюссельдорфе, а потом поселился надолго в Париже. Здесь он был одним из главных участников в учреждении местного «Общества русских художников», выставлял свои картины в годичных салонах, лишь изредка присылая их в Санкт-Петербург, и исполнял рисунки для русских и французских иллюстрированных изданий.

В Париже произошел переход его от жанровой к батальной живописи, причиной которого было получение Высочайшего заказа на несколько картин на сюжеты из Русско-турецкой войны 1877—1878 годов. Возвратился в 1885 году на постоянное жительство в Санкт-Петербург.

Портрет Н. Д. Дмитриева-Оренбургского работы И. Н. Крамского «Генерал М. Д. Скобелев на коне», 1883. Иркутский областной художественный музей им. В. П. Сукачёва


Народився Луї-Ернест БАРРІА (13 квітня 1841, Париж - 4 лютого 1905, Париж) - французький скульптор Beaux Arts школи.

Його батько був художником-керамістом, а брат, Фелікс Барріа, вже був відомим художником. Луї -Ернест також починав як живописець, навчався у Леона Коньє, але потім зайнявся скульптурою під керівництвом П'єра-Жюля Кавельє. У 1858 році був прийнятий у Вищу національну школу витончених мистецтв в Парижі, де його вчителем був Франсуа Жоффруа. У 1865 році Барріа виборов Римську премію Французької академії і відправився в Рим.

Барріа брав участь в оформленні Паризької Опери і Hotel De La Paiva на Єлисейських Полях. Його роботи були, в основному, з мармуру, а своєму романтичному стилю реаліст Барріа зобов'язаний Жан-Батісту Карпо.

У 1878 році Барріа став кавалером ордена Почесного легіону, офіцером у 1881 році і командором в 1900 році. У 1900-1903 служив у Раді національних музеїв.

«Оборона Парижа»


Народився Юрій ШУБІЦ (13 квітня 1855, Поляне, Словенія - 8 вересня 1890, Лейпциг, Німеччина) - словенський художник, один з представників словенського академізму. Брат художника Янеза Шубіца.

Навчався в Академії мистецтв у Відні в 1873-1879 роках. У 1880 році їздив до Франції, був в Парижі і Нормандії. У той же період познайомився з археологом Генріхом Шліманом, який довірив йому оформлення інтер'єрів його афінського будинку «Іліу Мелатрон». У 1883 році знову відвідав Париж, де виставлявся в Салоні. Потім працював в Любляні, періодично виїжджаючи в Париж. У серпні 1890 року уклав договір на розпис зали в замку Рашвіц неподалік від Лейпцига, де незабаром помер під час роботи у віці 35 років.

Розвивався художник у своїй творчості від академізму до пленерного живопису. Також писав портрети і жанрові картини.

«Перед полюванням»


Родился Джеймс ЭНСОР (13 апреля 1860, Остенде — 19 ноября 1949, там же) — бельгийский художник, график и живописец.

Родился в портовом городе Остенде. Его отец, англичанин по происхождению, держал лавку экзотических товаров (разнообразные сувениры, карнавальные маски, морские раковины). Джеймс Энсор с 15 лет оставил школу и брал уроки изобразительного искусства. Затем учился в Академии художеств в Брюсселе (1877—1880). Стал одним из основателей брюссельской группы «XX». Состоял членом антверпенского объединения «Современное искусство».

«Въезд Христа в Брюссель». 1888-1889

В 1883 году он отказался от импрессионистической манеры и бытовых сюжетов. Переход к символическим сюжетам вызвал непонимание современников. Талантливый одиночка запомнился своими эксцентричными, выразительными образами (черепа, скелеты, автопортреты, страдающий Христос), большинство из которых берёт начало в его детских воспоминаниях о товарах в сувенирной лавке родителей.

Особое место в тематике его картин занимают маски. Критики относились к нему весьма жестко, постоянно указывая на недостатки его творчества, на что он отвечал: «Недостатки лишены банальности и одинаковости совершенств. Недостатки многообразны - они сама жизнь, в них отражена личность художника, его характер, все заключено в них, они спасут произведение».

В конце жизни художник превратился в национального героя, доказавшего, что в Бельгии есть своя живопись. В 1929 году после первой большой ретроспективной выставки в Брюсселе получил титул барона. Оказал влияние на становление экспрессионизма; Энсора называют предтечей сюрреализма и современного фантастического искусства.

«Автопортрет в шляпе с цветами». 1883 «Опасная кухня».1896


Родился Николае ТОНИЦА (13 апреля 1886, Бырлад — 27 февраля 1940, Бухарест) — румынский художник, график, литограф, мастер художественной керамики, журналист и критик в области искусства. Один из крупнейших представителей и пропагандистов модернизма в румынской культуре.

Учился в Национальной художественной школе в Яссах (ныне — Университет искусств им. Джордже Энеску) и в Академии искусств в Мюнхене. Три года Н.Тоница провёл в Париже, где посещал художественные студии и мастерские и заводил знакомство с известными французскими живописцами.

После возвращения на родину Тоница работает в области монументальной живописи, он пишет фрески в ряде церквей румынской Молдовы. Занимается также преподаванием рисунка и издательской деятельностью. В 1922 Н.Тоница начинает выпускать журнал в области искусства Artele Frumoase. После смерти Ш.Димитреску в 1933 году Н.Тоница принимает на себя руководство ясской Академией искусств. Мастер работал в таких направлениях искусства, как импрессионизм, экспрессионизм и постимпрессионизм. Тематика его работ была самая разнообразная. Это и карикатуры, графика социального значения, и живописные пейзажи Добруджи, женские и детские портреты, натюрморты, изображения клоунов и др.

«Автопортрет», 1923 «Женщина на веранде»


Народився Іван Петрович КАВАЛЕРІДЗЕ (13 квітня 1887, хутір Ладанський Полтавської губернії - 3 грудня 1978, Київ) - український скульптор, режисер кіно і театру, драматург, сценарист. Народний артист Української РСР (1969).

Навчався в Київському художньому училищі, в петербурзькій Академії Мистецтв (1909-1910), в майстерні скульптора Аронсона в Парижі.

Автор багатьох відомих монументальних робіт: пам'ятник княгині Ользі в Києві, пам'ятники Шевченку в Ромнах, Полтаві, Сумах, пам'ятник Григорію Сковороді в Лохвиці, пам'ятники Артему в Артемівську і Слов'яногорську і багато інших.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в м.Ромни


Народився Лев Львович ҐЕЦ (13 квітня 1896, Львів – 16 грудня 1971, Краків) – живописець, графік, педагог і громадський діяч.

Навчався у Мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові (1913–15), закінчив Краківську Академію Мистецтв (1925; викл. Я. Войнаровський, С. Дембіцький). 1915 вступив до Легіону Українських січових стрільців. Після поранень 1919 потрапив до табору інтернованих у Домб’є (побл. Кракова). Викладав рисунок у Сяноцькій гімназії (Польща). Член Асоціації незалежних українських мистців (1932). Засновник і директор (1930–44) товариства й музею «Лемківщина» (м. Сянок). Від 1945 – у Кракові. 1950–61 – професор Краківської АМ.

Учасник художніх виставок від 1928. Персональні – у Львові (1934; 1996, 1998 – посмертні), Щеціні (Польща, 1965). Присвятив низку художніх творів Лемківщині. Для творчості Ґеца характерні контрастність кольорової гами, реалістична манера з рисами імпресіонізму. Основні жанри – архітектурний пейзаж, жанрова картина, символічні композиції. Створив цикл малюнків у концтаборі Домб’є. Автор дереворитів для «Антології Стрілецької творчості» (бл. 200 рисунків, 1917), понад 100 замальовок із життя лемків; близько 500 зображень старовинних архітектурних пам’яток Кракова.

«Українка»


Народився Федір Федорович НІРОД (13 квітня 1907, Санкт-Петербург — 6 вересня 1996, Київ) — український театральний художник шведського походження. Головний художник Київського театру опери і балету. Народний художник СРСР (з 1965 року).

По батьковій лінії походить із шведських аристократів. У 1918 році Нірод із матір’ю переїздить до Києва, тут закінчує гімназію, художньо-індустріальну профшколу і вступає до Української академії мистецтв (вчився у Ф.Кричевського та В.Пальмова), яку, втім, не вдалося закінчити через «неправильне соціальне походження».

Спочатку був помічником декоратора і макетником у Вадима Меллера. Згодом працював у Польському театрі(на місці, де тепер Молодий театр), у Запорізькому театрі ім. М.Заньковецької, у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької, у Львівському академічному театрі опе¬ри та балету ім. І. Франка. З 1961 по 1989 рр. Нірод займає посаду головного художника Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка.

Федір Нірод був прихильником академічної школи сценографії . Його декорації були не просто фоном, а повноправним і органічним елементом будь-якої вистави. Для Нірода характерне тяжіння до героїко-драматичним тем і об'ємно-мальовниче рішення сценічного простору.

Ескізи костюмів до балету "Лебедине озеро" (1980)


Народився Григорій Семенович МІНСЬКИЙ (13 квітня 1912, Одеса - 29 грудня 2011, Київ) - живописець. Заслужений художник України (2010).

Від 1932 до 1936 року навчався в Одеському художньому інституті (майстерня П. Г. Волокидіна), потім з 1936 до 1941 - в Київському державному художньому інституті (у професора О. О. Шовкуненка). Війна перервала навчання, фронтовик Мінський був відзначений багатьма бойовими нагородами. Диплом Григорій Семенович захистив тільки в 1947 році. У 1956 році був прийнятий до Спілки художників.

У своїй творчості розвивав традиції реалістичного живопису. Учасник численних виставок, починаючи з 1949 року. Персональні виставки Г. С. Мінського пройшли в Києві в 1998 році (Національний музей України) і в 2007 році (галерея «Мистець»). Помер художник у Києві у віці 99 років.

«Повінь в Кончі-Заспі», 1980


Родился барон Ханс Генрих Агост Габор Тассо ТИССЕН-БОРНЕМИСА де Касон (13 апреля 1921 года, Схевенинген, Нидерланды — 16 апреля 2002 года, Сан-Фелиу-де-Гишольс, Испания) — промышленник и коллекционер произведений искусства, чья коллекция легла в основу музея Тиссена-Борнемисы.

Родился в семье богатого предпринимателя Генриха Тиссена и его первой супруги Маргит, баронессы Борнемиса де Касон и Имперфальвы. Состояние семьи Тиссен было основано на производстве железа и оружия. После смерти отца Ханс Генрих унаследовал большую бизнес-империю, включавшую к тому времени корабельные верфи и нефтяные скважины, и обширную коллекцию живописи европейских мастеров XIV—XIX вв. 15 лет спустя после смерти отца он купил свою первую картину для коллекции: акварельный набросок Эмиля Нольде. С этих пор коллекция Тиссенов стала пополняться картинами двадцатого века таких авторов, как Пабло Пикассо, Эдгара Дега, Пита Мондриана, Фернана Леже. Предпочтения Ханс Генрих отдавал немецким экспрессионистам. В общей сложности он приобрел более 1500 полотен.

В 1992 году Ханс Генрих открывает Музей Тиссена-Борнемисы в Мадриде – крупнейшую частную коллекцию в мире, а спустя еще год продает её правительству Испании. Сегодня Музей Тиссена-Борнемисы – один из ведущих художественных музеев Мадрида.

Из собрания музея: Рафаэль. «Портрет юноши», 1515


Народився Андрій Зіновійович ТКАЧЕНКО (13 квітня 1926, Орловська обл. - 2004) - український живописець. Заслужений художник України (1996).

У 1957 році закінчив Пензенське художнє училище імені К. Савицького, де навчався у І.С. Горюшкіна-Сорокопудова. У 1970-90-ті був лідером художників Прикарпаття. Твори художника знаходяться в приватних колекціях України та за кордоном.

«Липневий день». 1968


Народився Олександр Леонідович СОПЄЛКІН (13 квітня 1935, м. Владивосток, Росія) – дніпровський живописець. Заслужений художник України (2002).

Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1961). Працює в галузі монументального мистецтва. Основні твори: «Львову - 700 років» (1961), «Кордон» (1980), «Прикордонники» (1985). Член Національної спілки художників України з 1970 року.

«Каяття», 1996


Народилася Марія Сергіївна ЛЕВИТСЬКА (13 квітня 1955, Київ) - художник, головний художник Національного театру опери та балету України (1989). Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (2003). Член-кореспондент Академії Мистецтв України (2004). Народний художник України (2006).

Закінчила Київський художній інститут - факультет живопису, відділення сценографії, під керівництвом професора Д.Лідера. Як художник-постановник і художник по костюмах почала працювати на кіностудії ім. О. Довженка. З 1989 року - головний художник Національного театру опери та балету України.

Марія Левитська працює в жанрі станкового живопису, графіки, в техніці батика. Нею створені сценографія та костюми для більш ніж 160 опер, балетів і драматичних вистав в Україні, Канаді, Словенії, Польщі та Японії. Вона є автором декорацій і костюмів багатьох опер і балетів, поставлених на сцені Національної опери України.

Макет до опери Дж.Верді «Бал-маскарад»