13 марта -Музей українського живопису

13 марта

Народився Карло МАРАТТА (13 березня 1625, Камерано поблизу Анкони - 15 грудня 1713, Рим) - італійський художник і архітектор доби бароко, що належав до римської школи живопису.

У віці 12 років був відправлений батьками до Рима, в навчання до живописця Андреа Саккі. У Саккі Маратта залишався протягом багатьох років і розглядав його все своє життя як старшого друга і вчителя. У 1650 році до молодого художника приходить популярність: після того, як він вдало виконав замовлення на вівтарну картину, Маратта був представлений папі Олександру VII, який потім забезпечував художника замовленнями. Ряд вівтарних полотен роботи К. Маратта досі перебувають у римських церквах. У 1704 році К.Маратта був посвячений папою Климентом XI в лицарі, нагороджений церковним орденом і стає придворним живописцем французького короля Людовика XIV, який був підкорений мистецтвом майстра, побачивши його полотно, що зображало Дафну. У той же час Людовик дозволив К.Маратта продовжувати свою роботу в Римі. Маратта був також талановитим архітектором, що розробив проекти численних будівель. У 1700 році художник стає президентом римської Академії Святого Луки.

К.Маратта писав свої полотна в академічній традиції свого вчителя Саккі, що бере свій початок ще в творчості Рафаеля. В кінці XVII століття Маратта і Саккі були провідними римськими художниками. Крім вівтарних картин для церков, майстер писав також портрети, фрески, створював скульптури. Найцікавіший він як портретист.

«Автопортрет» «Портрет папи Климента IX»


Родился Иоганн ЦОФФАНИ (13 марта 1733, Франкфурт — 11 ноября 1810, Лондон) — немецкий художник-неоклассик, большую часть жизни работавший в Англии.

При рождении – Иоганн Иосиф Цауфелли. Учился в Регенсбурге у Мартина Шпеера, а позже в Риме. Уехал в 1761 году в Лондон. В 1762, покровительствуемый Георгом III, он пишет портреты членов королевской семьи. В 1769 году Цоффани становится членом-корреспондентом Академии и в 1772 выставляет картину «Класс анатомии в Королевской Академии», сразу же приобретённую Георгом III. В 1773 он уезжает во Флоренцию, где пишет композицию «Трибуна Уффици» (1776), и в 1779 возвращается в Англию, сделав по дороге остановку в Вене. В то время, когда «сцены собеседования» начали выходить из моды, Цоффани исполняет свой шедевр, картину «Чарльз Таунли в своей галерее скульптур» (1782).

Помимо полотен на темы театра, одним из ярчайших мастеров которых он остаётся, его «сцены собеседования» были оценены и королевской семьёй. Картины, написанные для Георга III, ввели в английскую живопись свободное изображение семей аристократии. Работы Цоффани выставляются во многих известных британских галереяx, таких как Национальная галерея в Лондоне, Галерея Тейт и в королевской коллекции, Оксфорде.

«Автопортрет» «Чарльз Таунли в своей галерее скульптур» (1782)


Родился Йозеф Матиас ТРЕНКВАЛЬД (13 марта 1824, Прага — 28 июля 1897, Перхтольдсдорф) — австрийский живописец.

Учился в Пражской академии искусств у Христиана Рубена. В 1840-е годы писал крупные полотна на сюжеты из чешской истории, особенно из эпохи гуситских войн. Проиллюстрировал «Книгу песен» Генриха Гейне. С 1852 года работал в Вене, затем в течение пяти лет жил в Риме. По возвращении в Вену в 1861 году обратился преимущественно к религиозной тематике, однако не оставлял и исторической темы: известны его крупные полотна «Леопольд Славный въезжает в Вену по возвращении из Крестового похода» (1872), «Томас Мюнцер», «Король Энцо» и др. Кроме того, Тренквальд много работал с фресками в венских и пражских церквях.

В 1867—73 годах — директор Пражской академии искусств, затем преподавал в Венской академии художеств. Среди его известных учеников — Богумир Роубалик.

«Пржемысл Отакар I и Владислав III»


Родился Ханс Фредрик ГУДЕ (13 марта 1825, Осло — 17 августа 1903, Берлин) — норвежский художник-пейзажист и маринист романтического направления, много лет проработавший в Германии, представитель Дюссельдорфской художественной школы.

Учился в 1838—1841 годах в Королевской художественной школе в Осло, затем с 1841 года в Дюссельдорфе, у Андреаса Ахенбаха. В 1842 году Гуде поступил в Дюссельдорфскую академию художеств, где обучался у Иоганна Вильгельма Ширмера. В 1852 году работы Х.Гуде были отмечены золотой медалью Берлинской академии искусств.

С 1854 года Х.Гуде — профессор Дюссельдорфской академии (по классу пейзажа). В 1864—1870 годах Гуде возглавил Академию искусств в Карлсруэ, затем преподавал как профессор пейзажную живопись в той же Академии (в 1874-80 годах). В 1880 году переехал в Берлин, где проживал у своего зятя, скульптора Отто Лессинга, и преподавал в Берлинской Академии (в 1880—1901 годах). Член сената Берлинской Академии искусств.



Родился Максимильен ЛЮС (13 марта 1858, Париж — 6 февраля 1941, там же) — французский художник-неоимпрессионист.

Максимильен Люс учился на офортиста, позднее обучался в мастерской Свободной парижской школы художников Académie Suisse и у Эжена Фромана. По политическим взглядам — анархист. Вместе с Люсьеном Писсарро, сыном художника Камиля Писсарро он основал в Ланьи художественную группу Groupe de Lagny, поставив своей задачей развитие теории цвета Жоржа Сёра и его техники разделения цвета. Люс также высоко ценил творчество Камиля Коро. Помимо пейзажей, в его творчестве с 1887 появляются портреты. Сохранившееся творческое наследие художника составляют 4200 картин и около 3000 рисунков.

Портрет Максимильена Люса работы Поля Синьяка. 1891 «Набережная Сен-Мишель и Нотр-Дам», 1901. Музей Орсе, Париж


Народився Олексій Опанасович КОКЕЛЬ (13 березня 1880, Тархани, Симбірська губернія — 4 лютого 1956, Харків) — чуваський та український живописець.

Народився в багатодітній чуваської сім’ї. У 1902 -1903 рр. навчався в Нормальній рисувальній школі при Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, в 1904 р вступив до Імператорської Академії мистецтв. Навчався у Савінського, Ціонглінського, Залемана, з 1907 - в майстерні І. Ю. Рєпіна та Д. Н. Кардовського. У 1905 р. змінив прізвище Афанасьєв на Кокель. За конкурсну (дипломну) картину «У чайній» (1912) був удостоєний поїздки в Італію. Ця робота отримала доброзичливі відгуки критиків, експонувалася в 1913 р. на XI-й Міжнародній виставці "Сецессіон" в Мюнхені.

З 1916 О.О. Кокель жив і працював в Україні, брав участь у становленні та розвитку системи вищої мистецької освіти. Викладав у Харківському художньому училищі та Харківському художньому інституті (від 1939 року — професор). Серед його учнів - Борис Косарев, М. Дерегус, В. Сизиков, Л. Шматько, В. Яценко, Л. Чернов, Є. Світличний.

В роки навчання в Академії Кокель написав портрет сестри Агрипини в чуваській народному костюмі (т.зв. «Портрет чуваської жінки», 1906). З 1910 р Кокель був учасником виставок творчого об'єднання "Союз молоді". В українському періоді творчості Кокель є членом Товариства харківських художників (1916-1920), Асоціації художників Червоної України (1925-1935), Спілки художників України. В радянські часи був широко відомий своїми картинами «Страж революції» (1927), «Нагородження ударниці» (1931),«Лікнеп» (1935),«На соляних промислах» (1936),«К. Є. Ворошилов у танкістів» (1937) та багатьма іншими.

«Автопортрет», 1936 «Колгоспний ринок», 1934


Родился Иван Фёдорович КОЛЕСНИКОВ (13 марта 1887, село Андриаполь Екатеринославской губернии (ныне в Луганской обл.) – 31 марта 1929, Ленинград) – живописец, график.

Родился в крестьянской семье, в которой было четверо художественно одарённых детей. Отец разрешил заниматься живописью («отпустил от хозяйства») старшему – Степану, ставшему популярным художником, удостоившегося царского портсигара и умершему в эмиграции в Белграде. Разрешение рисовать получил от отца и младший сын – Иван.

Иван Колесников окончил Одесское художественное училище (1901–1907), затем по 1912 г. учился в Академии художеств у известных живописцев Н. Н. Дубовского и А. А. Киселёва. За картину «Осень» получил звание художника и заграничное пенсионерство (грант на обучение) на 2 года, жил во Франции и Испании.

Работал преимущественно в жанре пейзажа. Участник передвижных выставок, член общества им. А. И. Куинджи и Товарищества южнорусских художников.

После 1917 года, не оставляя пейзаж, писал картины на историко-революционную и современную тематику, иллюстрировал книги, выполнял плакаты и рисунки для «Красной газеты», журналов.

«Осень». 1912


Народилася Діна Михайлівна ФРУМІНА (13 березня 1914, м.Троїцьке Ананьївського повіту Херсонської губ. - 30 липня 2005, Одеса) - видатний одеський художник і педагог.

Її батько був ремісником-столяром і художником-самоучкою. Діна рано захопилася малюванням, у 15 років вступила в Художню профшколу в Одесі, де навчалася у М. К. Гершенфельда, учасника паризьких «Салонів». Продовжила освіту в Одеському художньому інституті (викладачі - М. І. Жук, Т. Б. Фраерман, М. Д. Муцельмахер). З 1935 року - навчання в Київському художньому інституті в майстерні Ф. Г. Кричевського.

У роки війни Діна Фруміна евакуювалася в Самарканд, де в Об'єднаному художньому інституті (Москви, Ленінграда, Харкова, Києва) захистила дипломну роботу (керівник - видатний художник Сергій Герасимов), була прийнята до Спілки художників Узбекистану. У 1943-1945 роках жила і працювала в Москві, у вересні 1945-го повернулася до Одеси.

Брала активну участь у виставках, 1946 року відбулася її перша персональна виставка «Етюди Самарканда». Фруміну звинуватили у «формалізмі», називали «Ахматовою у живопису» (в ті роки це була зовсім не похвала), і багато робіт Діни Михайлівни довгі роки залишалися відомі тільки колу близьких друзів. Лише у 2002 році в тому ж одеському Музеї західного та східного мистецтва з величезним успіхом пройшла її друга персональна виставка. Основні жанри у творчості художниці - пейзаж, портрет, натюрморт.

З 1948 по 1968 роки Фруміна викладала в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова, де виховала багатьох талановитих художників. На будинку, де жила і працювала художниця, встановлено меморіальну дошку.



Народився Валерій Павлович ЖАВОРОНКОВ (13 березня 1940, село Мукша-Боришковецька, нині Кам'янка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) — український графік і педагог. Заслужений працівник культури України (2006).

Навчався на відділі художнього килимарства Вижницького училища прикладного мистецтва в Чернівецькій області. Серед його педагогів був живописець Яків Очеретько. Після закінчення училища Жаворонков працював у 1962–1967 роках учителем малювання у Вижниці. Від 1962 року навчався заочно в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова у Львові (нині Українська академія друкарства). Педагоги з фаху — Валентин Бунов, Ростислав Сильвестров. Від 1967 року працював викладачем рисунку і живопису Вижницького училища прикладного мистецтва. Був директором (у 1981–1985 роках) цього навчального закладу. Нині працює в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича заступником декана факультету образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Член Національної спілки художників України від 1971 року. Від 1967 – учасник художніх виставок. Персональні – у Празі (1990), Чернівцях (1998), м. Ядов (Польща, 2008). Основні галузі творчості – станкова графіка та живопис, декоративно-ужиткове мистецтво. У 1960–70-х рр. створював ліногравюри. Для тематичних композицій та пейзажів характерні стилізація, лаконізм деталей, узагальнена композиція.

«Осінь у Карпатах», 1997


Народився Анатолій Григорович КРА́ВЧЕНКО (13 березня 1956, с. Гринівці Любарського р-ну Жи¬томирської обл.) – живописець, гра¬фік. Заслужений художник Ук¬раїни (2012).

Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1991; викладачі - В. Гурмак, А. Попов). Працював 1979–2000 в Одеському відділенні Художнього фон¬ду України. Зараз – на творчій роботі. Основні галузі – монументальний живопис, книжкова графіка. Головний жанр – пейзаж. Член НСХУ від 1992. Учасник обласних, всеукраїнських, всесоюзних (від 1979), міжнародних (від 1986) мистецьких виставок. Численні персональні виставки Анатолія Кравченка пройшли в багатьох містах України і за кордоном. Реставрував розписи у храмах Тернопільщини та Одеси. Чоловік заслуженого художника України Галини Кравченко.

Твори: серії акварелей – «Львівські мотиви» (1989–96), «Джерела пам’яті» (1990), «Пейзажі Баварії» (1992–97), «Од嬬са морська» (1995–2003); акварелі – «Шляхами Брейгеля» (1980), «Вечір в Одесі» (1991), «Блакитна мечеть» (2008), «Норвезький фіорд» (2009); живопис – «Пале-Рояль» (2009), «Коблево. Лиман» (2010).



Родилась Алла Вилиевна ИЛИНГ (13 марта 1958, Киев) – искусствовед, главный хранитель Киевского национального музея русского искусства (с 1993 года). Заслуженный работник культуры Украины (2009).

В 1987 году окончила Киевский государственный художественный институт по специальности искусствовед. С 1978 года работает в Киевском национальном музее русского искусства (экскурсовод, старший научный сотрудник, заведующая сектором). С 1993 года по настоящее время – главный хранитель музея.

Алла Илинг – автор научных публикаций, статей, каталогов, альбомов. Участник, куратор и организатор многочисленных отечественных и международных выставочных проектов.