13 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

13 февраля

Якопо БАССАНО (бл.1510, Бассано-дель-Граппа, неподалік від Венеції — 13 лютого 1592, там само) — італійський художник, представник венеціанської школи. Справжнє ім’я - Якопо даль Понте.

Стиль письма Якопо перейняв від батька – художника Франческо Бассано Старшого, а також Белліні,Тиціана і Паоло Веронезе. Він створював релігійні картини, які включали елементи побуту, тварин, будинки, пейзажі. Трактуючи біблійні сюжети як сцени повсякденного життя, робив героями картин типажних співвітчизників. Для його робіт характерні грунтовність і багатослівність, в поєднанні з емоційною напругою. Його стиль відзначається насичений колоритом і контрастною грою світлотіні. Своїми творами вніс великий вклад в розвиток італійської жанрового живопису.

«Чудесний лов риби». Національна галерея мистецтв, Вашингтон

У Венеції та інших містах Бассано працював зі своїми чотирма синами, котрі також дотримувались його стилю. Бассано вважається першим сучасним пейзажистом.

«Автопортрет» «Шлях на Голгофу», близько 1540. Національна галерея, Лондон


Родился Джованни Баттиста ПЬЯЦЕТТА (13 февраля 1683, Венеция – 29 апреля 1754, там же) – итальянский живописец эпохи позднего барокко.

Творчество этого художника, почти не выезжавшего из Венеции, было самым значительным художественным явлением венецианской живописи первой половины XVIII столетия. Джованни родился в семье скульптора и резчика по дереву Джакомо Пьяцетты. Наибольшее влияние на формирование живописца оказал Дж. М. Креспи, в мастерской которого он обучался в Болонье в 1703–1711 годах и от которого перенял интерес к народному типажу.

В 1750 году возглавил Scuola di Nudo при Венецианской Академии изящных искусств и отдавал много времени преподаванию. Воспитал плеяду талантливых учеников.

Творил неторопливо, по нескольку раз переписывая одну и ту же вещь, в отличие от многих других венецианских мастеров, работавших в манере «fa presto» («делай быстро»). Создал большое количество алтарных образов, а также картин на мифологические и библейские темы, успешно работал и в жанре пасторали.

«Автопортрет». 1735 «Ревекка у колодца». Около 1740 года. Пинакотека Брера, Милан


Родился Сильвестр Феодосиевич ЩЕДРИН (13 февраля 1791, Санкт-Петербург – 8 ноября 1830, Сорренто) – русский художник-пейзажист, представитель позднего романтизма.

Родился в семье известного скульптора, ректора Академии художеств Феодосия Федоровича Щедрина. Его дядя – известный в XVIII столетии пейзажист Семён Щедрин.

В девять лет поступил в Академию художеств, с 1806 года специализировался в пейзажной живописи под руководством профессора M. M. Иванова.

За блестящие успехи удостоен серебряной и малой золотой медалей. В 1811 году Щедрин окончил академию. Его дипломная картина «Вид с Петровского острова» (написана по заданной программе «Приморский город или селение вдали, а на первом плане стадо рогатого скота») получила большую золотую медаль, что давало ему право на «пенсионерство» за границей. В связи с войной 1812 года поездка была отложена, и художник лишь в 1818 году уехал из России в Италию, где оставался до конца своих дней.

От работ в мастерской перешел к живописи на пленэре. Вводя в пейзажи рыбаков и простых итальянцев, Щедрин внес в свои картины элементы жанра. В лучших работах присутствует романтическая приподнятость, стремление к сложным световым и колористическим эффектам.

«Автопортрет». 1817 «Лунная ночь в Неаполе». 1828. Государственная Третьяковская галерея, Москва


Родился Филипп ФЕЙТ (13 февраля 1793, Берлин — 18 декабря 1877, Майнц) — немецкий художник-назареец. Сын писательницы Доротеи Шлегель.

Филипп родился в семье банкира Симона Фейта. С 1808 года он учился в Дрезденской Академии искусств. В 1815 году Ф. Фейт приехал в Рим, познакомился с живущими в этом городе немецкими художниками и стал одним из участников художественной школы назарейцев.

В 1830 году Ф. Фейт получил должность директора Городского института художеств во Франкфурте-на-Майне. В этот период он создал значительное число картин на религиозную тематику. Позднее он также писал картины на сюжеты античной истории и литературы, портреты таких деятелей немецкой истории, как Карл Великий, императоры Оттон IV и Фридрих II. С 1853 года художник проживал и работал в Майнце на должности директора местной картинной галереи.

Автопортрет, 1816 «Германия», 1848


Народився Володимир Карлович МЕНК (13 лютого 1856, Архангельськ - 27 січня 1920, Київ) – російський художник, майстер пейзажу, який більшу частину життя пропрацював у Києві.

У 1876-1878 Володимир навчався в художній школі Товариства заохочення художників (ТЗХ), яку закінчив зі срібною медаллю. У 1878-1881 був вільним слухачем у Петербурзькій АМ. Брав уроки у І. Шишкіна та І. Крамського.

У 1879 нагороджений великою срібною медаллю. У 1880 за картину "Ранок на болоті" Менк отримав другу премію ТЗХ, згодом цю роботу придбав П. Третьяков. Менк експонував свої роботи на численних виставках у Росії та Європі.

З 1886 жив у Києві, брав участь у розписах Володимирського собору. З 1892 викладав у жіночій Фундуклеївській гімназії та Київський рисувальній школі М. Мурашка; виступив одним з ініціаторів створення Київського художнього училища. Серед учнів Менка - О. Екстер, О. Богомазов, Г. Бесєдін, Ф. Коновалюк і ін.

Цікаво, що Ілля Юхимович Рєпін для своєї картини «Іван Грозний і син його Іван» написав етюд з Володимиром Менком в образі царевича, але в остаточному варіанті картини моделлю для Івана став відомий письменник В. Гаршин.

Портрет В.К. Менка роботи Іллі Рєпіна «Ранок на болоті», 1880. Державна Третьяковська галерея, Москва


Народився Іштван ЧОК (13 лютого 1865, с. Шарегреш, Австро-Угорщина - 1 лютого 1961, Будапешт) - провідний угорський художник-імпресіоніст.

Народився у багатій родині. Початкову художню освіту отримав в училищі декоративно-прикладного мистецтва Будапешта під керівництвом Берталана Секея і Кароя Лотца. Продовжив навчання в приватній школі Шимона Голлоші в Мюнхені. Потім, від 1888 до 1889, - в Парижі, в Академії Жюліана. На початку ХХ століття жив і працював у Парижі, де в його роботах помітний вплив французьких імпресіоністів. Після 1910 року повернувся до Угорщини, в його картинах з'явилося більше сцен з повсякденного життя людей середнього класу.

Роботи Чока позначені національним угорським колоритом. Прославився, в першу чергу, своїми портретами, натюрмортами, картинами в жанрі ню, пейзажами озера Балатон. Від 1920 - професор, викладач Академії образотворчих мистецтв.

Іштван Чок з успіхом брав участь у виставках: у 1890 році на Всесвітньому ярмарку в Парижі був удостоєний золотої медалі, потім отримав Гран-прі та золоту медаль на Паризькому салоні 1891 року, в 1894 році - золоту медаль на виставці в Мюнхені. Учасник міжнародних виставок в Римі, Сан-Франциско, Пітсбурзі і Лондоні. Лауреат Національної премії Лайоша Кошута (1948, 1952).

Автопортрет (фрагмент картини
«Художник і модель»), 1905
«Дівчина з вишнями», 1905


Родилась Софи ПЕМБЕРТОН (13 февраля 1869, Виктория, Канада – 31 октября 1959, там же) – первый художник из канадской провинции Британская Колумбия, получивший международное признание.

Изучала живопись в Париже, в Академии Жюлиана. Получила известность в качестве пейзажиста и портретиста. Ее работы выставлялись в Королевской Академии Лондона, а картина «Little Boy Blue» была удостоена в 1897 году международной премии. Преподавала живопись в родном городе местным женщинам-художницам.

«Little Boy Blue». 1897


Родился Георг ШРИМПФ (13 февраля 1889, Мюнхен — 19 апреля 1938, Берлин) — немецкий художник, один из крупнейших представителей художественного направления «новая вещественность».

По настоянию отчима Георг с 1902 по 1905 год был учеником кондитера в Пассау, после чего отправился в странствие по Германии, Бельгии и Франции, зарабатывая деньги как официант, пекарь и кочегар. В 1915 году Шримпф поселился в Берлине, где устроился рабочим на шоколадную фабрику. Одновременно он занимался живописью. Его произведения привлекли внимание писателя и художественного критика Хервата Вальдена, который помог в 1916 году провести выставку полотен Шримпфа. Выставка привлекла существенное внимание художественной критики, и Шримпф был принят сотрудником в художественные журналы «Die Aktion» и «Der Sturm». В 1917 году он женился на художнице Марии Уден, которая оказала большое влияние на его творчество. В том же году они переехали в Мюнхен, а в августе 1918 года Мария умерла после родов сына Маркуса.

После 1918 года Шримпф регулярно выставлялся в Мюнхене, в 1919 году он входил в Группу революционных художников, принявших участие в деятельности Баварской Советской республики. Затем он вступил в «Ноябрьскую группу», вместе с которой регулярно выставлялся в течение 1920-х годов. С 1921 года он также формально был членом группы «Новый Сецессион». С 1926 по 1933 год Шримпф преподавал в Мюнхенском ремесленном училище, одном из основных художественных учебных заведений в Баварии.

В 1933 году он получил место в Высшей школе художественного образования в Берлине. В сентябре 1937 года он был оттуда уволен из-за причастности к событиям 1919 года в Мюнхене и принадлежность в 1919 году к Коммунистической партии Германии. Было объявлено, что Шримпф принадлежит к «вырожденному искусству». Среди изъятых по приказу Геббельса из немецких музеев 16 тысяч произведений искусства были 33 картины Шримпфа.

«Смотрящая из окна», 1932. Городская галерея в доме Ленбаха, Мюнхен


Народився Грант Деволсон ВУД (13 лютого 1891, Анамоса, штат Айова — 12 лютого 1942, Айова-сіті) — американський художник, відомий, насамперед, своїми картинами сільського життя американського Середнього Заходу. Автор знаменитої картини «Американська готика», що є одним із знакових зображень 20-го століття.

У 1910 році Вуд вступив до художньої школи в Міннеаполісі. У 1913 році продовжив навчання у Школі Мистецтв Художнього інституту в Чикаго, де займався виготовленням ювелірних виробів зі срібла.

У період від 1920 до 1928 року зробив чотири поїздки до Європи, де познайомився з багатьма стилями живопису, зокрема імпресіонізмом і постімпресіонізмом. Але найбільше на нього вплинула творчість Яна ван Ейка, у якого він взяв чіткість і ясність своєї нової техніки. У 1932 році Вуд допоміг заснувати колонію мистецтв Кам'яне місто неподалік від свого рідного міста, метою якої було допомогти художникам вижити під час Великої Депресії. Він став великим прихильником регіоналізму в мистецтві, проводячи лекції з цієї теми по всій країні. Викладав у Школі Живопису Айовського університету.

«Молода кукурудза», 1931

Найвідоміша картина Вуда — «Американская готика» (1930), яка також є однією з найвідоміших картин в американському мистецтві. Художник побачив у сільській Америці мужність і впертість першопрохідців, піонерський дух і рішучість у подоланні будь-яких перешкод. Композиційна строгість і ретельне опрацювання деталей відсилають нас до Північного Відродження, яке Грант особливо уважно вивчав під час своїх відвідин Європи. Також він дбайливо ставиться до достовірності в передачі атмосфери і деталей побуту Середнього Заходу, і це ключова риса напрямку Регіоналізму.

Автопортрет, 1932 «Американська готика», 1930. Художній інститут Чикаго


Народився Віктор Маркіянович САВИН (13 лютого 1907, Заводівка на Одещині — 9 червня 1971, Львів) — маляр і графік, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1964).

Народився в сім’ї вчителів. Учився в Харківському художньому інституті (1924 — 27, учень І. Дубасова, С. Прохорова, А. Кокеля), продовжив освіту в Ленінграді в студії живопису під керівництвом Ю.Чепцова та І.Бродського. Викладав в Українському поліграфічному інституті, з 1939 – доцент. З 1946 працював у Львові. Створював картини з радянською тематикою, портрети (серед інших І. Франка, Т. Шевченка, М. Скрипника); книжкові ілюстрації, плакати. Ретроспективна виставка відбулася у Львові 1959 року.

Надгробок на В. Савина
на Личаковському цвинтарі у Львові
«ВУЗ закінчив», 1953-54


Родился Чжао УЦЗИ (13 февраля 1921, Пекин — 9 апреля 2013, Ньон, Швейцария) — китайско-французский живописец, график, художник книги, представитель новой Парижской школы.

Родился в образованной семье старой аристократии, с 1935 по 1941 год учился каллиграфии и живописи в художественной школе Ханчжоу, в 1941—1947 годах преподавал в ней. В 1948 году приехал в Париж, поселился на Монпарнасе, где познакомился со многими известными художниками. Испытав влияние П. Клее, выработал впоследствии собственный нефигуративный стиль, сочетающий достижения западного абстракционизма с китайскими живописными традициями. С 1952 года регулярно выставлялся в парижской галерее Пьера, участвовал в выставках в США, Швейцарии, Великобритании, Японии, Китае, Италии, Испании.

В 1964 году получил французское гражданство. Работал как книжный оформитель. В 1993 награждён французским орденом Почётного легиона, в 1994 — Императорской премией Японии, в 2001 — премией Фонда Тейлора. В 2002 Чжао Уцзи избран членом Академии изящных искусств Франции. В последние годы вместе со второй женой жил в Дюлли (кантон Во), на берегу Женевского озера.

Чжао Уцзи входит в тридцатку рейтинга самых дорогих художников мира. Средняя стоимость работ Чжао Уцзи к 2015 году составляла 3,436 млн. $. Резкий скачок цен на работы художника произошел после его крупной ретроспективной выставки в Париже в 2003 году, которую посетило более 135000 зрителей. Картины, выполненные в стиле абстрактного экспрессионизма, привлекли внимание крупных коллекционеров Тайваня и Китая. Множество своих абстрактных работ художник оставлял без названия, подписывая только дату.

«22.3.79», 1979


Народився Ернст ФУКС (13 лютого 1930, Відень — 9 листопада 2015) — австрійський художник, представник Віденської школи фантастичного реалізму. В творчому доробку митця — олійний живопис, скульптура, дизайн інтер'єрів. Іноді працює архітектором чи художником кіно.

Походить з ортодоксальної єврейської родини. Під час фашизму мати Ернста, яка була християнкою, аби врятувати сина, офіційно пішла на розлучення з чоловіком-євреєм. 1942 року Ернста хрестили в римо-католицькій церкві. Так було врятоване його життя.

В 1945 році Ернст почав навчатися в художній школі Св. Анни в Відні. В період 1946–1950 років Ернст навчався в Академії образотворчих мистецтв Відня. Твори молодого художника відіслали на першу персональну виставку в Париж 1949 року. У 1950 році він і сам перебрався в повоєнний Париж, де важко пробивався до популярності, знав поневіряння і злидні. Але значну художню індивідуальність, не схожу на представників паризької школи, помітили. Париж в повоєнний період потроху повертав собі значення мистецького центру Європи, що мимоволі перемістився в роки війни в Лондон і в Нью-Йорк.

Сфінкс, акрил, 1978. Музей Ернста Фукса

По поверненню в Австрію Ернст Фукс деякий час працював викладачем в замку Райхенау, де діяльно підтримував нову генерацію художників — прихильників фантастичного реалізму. На початку 1960-х років течія отримала інтернаціональний характер. До художника прийшла світова слава і матеріальні статки. 1972 року Фукс придбав колишню віллу Отто Вагнера в Хюттельдорфі, побудовану в стилі еклектика з домішками класицизму. До сторіччя створення вілли в 1988 році художник встиг відремонтувати споруду і переробити її декор і сад в стилі фантастичного реалізму, додавши рельєфи, бронзові скульптури, яскраві мозаїки. В приміщенні вілли створено приватний музей Ернста Фукса, відкритий для відвідин з 1988 року.

Ернст Фукс. Інтер'єр церкви Св. Якова (неподалік міста Грац)

Ще в роки навчання в Академії почали вироблятися головні риси художньої манери митця: увага до деталей, дивна суміш реальних дрібниць, деформацій, посилань на картини німецьких майстрів зламу 15-16 століть, ретельне опанування ювелірної техніки. У творчому доробку майстра важко зустріти життєрадісні твори, за настроєм вони надзвичайно філософічні, багатовимірні, переускладнені, наближені до мізерабілізму.

«Розп'яття», 1950


Родился Зигмар ПОЛЬКЕ (13 февраля 1941, Олесница, Силезия, Германия — 11 июня 2010, Кёльн, Германия) — один из крупнейших мастеров немецкого постмодернизма, классик искусства XX в.

В 1959-60-х Польке учился в мастерской по росписи стекла на заводе по производству декоративного стекла и, тяготея к искусству, проводил много времени в галереях и музеях страны, пока в 20 лет не поступил в художественную школу в Дюссельдорфе. В 1963 году — первая выставка, Польке основывает вместе с Конрадом Фишер-Люге и Герхардом Рихтером «капиталистический реализм». В 1970-е Польке предпринял ряд кругосветных путешествий, занимаясь фотосъемками в Париже, Нью-Йорке, Афганистане и Бразилии. С 1977 по 1991 Польке работает профессором в Высшей школе искусств Гамбурга. В 1978 — переезжает в Кельн. В 1980-81 — совершает путешествие в Австралию, Новую Гвинею, Юго-Восточную Азию.

На протяжении всего творческого пути Польке увлекается экспериментами с различными техниками и технологиями, виртуозно объединяя технику классического офорта с ультрасовременными технологиями. Зигмар Польке присущ особый художественный метод и изобразительный язык. Художник включает в свои произведения самые разнообразные иронические цитаты: от изображений, напоминающих газетные фотоснимки и комиксы, до фрагментов, ассоциирующихся с искусством поп-арта. Часто произведения снабжены остроумными подписями, нередко с оттенком абсурда.

Польке ищет альтернативы средствам традиционной живописи. Он экспериментирует в своем ателье и фотолаборатории, работая с различными материалами, красками и форматами. В соответствии с законами живописи он фотографирует объекты, перенося затем на холст светочувствительные химические соединения. Он пропитывает декоративные ткани особыми составами, чтобы сделать их прозрачными. Он рисует, пишет, вырезает, делает коллажи, работает со всем — от стекла до бумаги. В это время о нём начинают говорить как об «алхимике», имея в виду его стремление оживить свои картины, которые превращаются в саморазвивающиеся организмы. Он создавал произведения, полные таинственных и завораживающих эффектов.

Human Snake


Народився Леонід Олександрович ЗАБОРО́ВСЬКИЙ (13 лютого 1967, с. Олександрівка Корюківського р-ну Чернігівської обл.) – чернігівський живописець. З 2010 року – Заслужений художник України. У 1992 р. закінчив художньо-графічний факультет Південноукраїнського державного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського. У 1992-94 рр. викладав живопис, малюнок і скульптуру в Чернігівській дитячій художній школі. З 1995 по 2001 рік працював викладачем дитячої школи мистецтв у місті Славутич. Член Національної спілки художників України з 1999 року. Працює в галузі станкового живопису. Чимало робіт виконав у жанрі портрету та натюрморту, але пейзаж став провідним жанром у його творчості. Чисті кольори, гра з текстурами, виразність в зображені, креативність притаманні творам Леоніда Заборовського. Учасник численних творчих груп і пленерів, обласних, державних, міжнародних та персональних виставок.



Народилася Алла Анатоліївна БУРИМЕНКО-ЖУРАВЕЛЬ (13 лютого 1968, с.м.т. Приазовське Запорізької області) – дніпропетровський художник-живописець.

У 1983 – 1987рр. навчалася в Харківському державному художньому училищі (викладач Коробов Г.С.). З 1988 по 1993 рік – навчання в Харківському державному педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті. Диплом по живопису (керівник Хмельницький О.І.). З 2000 року бере участь у всеукраїнських та обласних виставках. 2005 року відбулась її перша персональна виставка у виставковій залі НСХУ (м. Дніпропетровськ). Твори художниці зберігаються: Дирекція виставок НСХУ (м. Дніпропетровськ); Бердянський художній музей ім. І.І. Бродського (м. Бердянськ); Центр сучасного мистецтва і культури ім. А.І. Куїнджі (м. Маріуполь); Токмацький міський краєзнавчий музей (м. Токмак).

Основою творчої діяльності Алли Бурименко-Журавель є станковий живопис, основний стиль - романтичний пейзаж у пастельних тонах.

«Світанок над зимовим Дніпром», 2008