12 октября -Музей українського живопису

12 октября

П'єро делла ФРАНЧЕСКА (приблизно 1415-1420 , Борго-Сан-Сеполькро, Умбрія — 12 жовтня 1492, там само) — італійський художник, представник Раннього Відродження.

П'єро (П'єтро) ді Бенедетто деі Франческі більше відомий під іменем П'єро делла Франческа, названий на ім'я матері через смерть батька до народження дитини. З юних років займався математикою, геометрією, як живописець він служив у герцога урбінського Гвідобальдо Фельтро. В період з 1440 по 1450 р. майстер служить при дворах різних князів — у Перуджі, Лорето, Флоренції, Ареццо, Монтеркі, Феррарі, Ріміні, Римі.

За словами історика мистецтв Вазарі, делла Франческа був запрошений Папою Миколою V у Рим для виконання робіт у Ватикані, що було свідченням високого визнання майстра.

«Побиття Христа». Національна галерея Марке, Урбіно

Вважається що стиль делла Франчески сформувався під впливом флорентійської школи, Мазаччо, Філіппо Брунеллескі, а також нідерландського живопису. Вже у ранніх творах 1450-х років: величавість образів, слідування правилам перспективи, світлий колорит. Перспектива є одним із центральних питань творчості, делла Франческа є автором трактатів «Про перспективу у живописі», «Твір про п'ять правильних тіл», «Трактат про абак», які користувалися навіть більшим авторитетом ніж його живопис у XVI—XVII століттях.

За свідченням Вазарі сліпота, яка вразила майстра наприкінці життя не дала йому реалізувати всіх талантів, а його наступники не доклали достатніх зусиль для уславлення його імені.

П'єро делла Франческа був вчителем Луки Сіньйореллі, його вплив відчутний у творах Мелоццо да Форлі, батька Рафаеля Джованні Санті, навіть у ранніх творах Рафаеля молодшого.

Ймовірний автопортрет художника
(деталь фрески «Воскресіння Христа»)
«Вівтар Монтефельтро (Мадонна зі святими і герцогом Урбінським)»,
бл.1472 - 1474. Пінакотека Брера, Мілан


Утаґава Хіросіґе (1797, Едо, зараз - Токіо — 12 жовтня 1858, там само) — японський художник у жанрі укійо-е. Останній з великих майстрів кольорової гравюри: пейзажі, птахи та квіти, фігурні композиції. Майстер у передачі світла і погоди.

Його справжнє ім'я Андо Токутаро. Батько майбутнього художника, Андо Генемон, був родовим придворним сьогуна. В юному віці Хіросіге втратив, майже одночасно, і батька і матір. Смерть батька означала, що тринадцятирічний хлопчик отримав посаду та обов'язки начальника пожежної служби замку Ідо. Хіросіге служив на цій посаді до 27-річного віку. Служба не вимагала особливих зусиль і дозволяла юнакові приділяти багато годин малюванню. Образотворчим мистецтвом Хіросіге, імовірно, почав займатися після того, як побачив роботи Хокусая.

Творчість Хіросіге рідко виходила за рамки класичних тем укійо-е, але виразність і майстерність створених ним картин прославили художника на всю Японію. Особливу популярність здобули цикли пейзажів: "53 станції дороги Токайдо" (1833—34), "Понад 60 видів провінцій" (1853—56), "36 видів гори Фудзі" (1854—58), "100 видів Едо" (1856—58) та ін.

Портрет написаний другом Утаґавою Кунісадою Вид з берега в Хота в провінції Босю. Із серії «36 видів Фудзі»


Народився Едуард ШЛЕЙХ (12 жовтня 1812, Харбах - 8 січня 1874 Мюнхен) - німецький художник.

Не вступивши до Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені, починає самостійно, без попереднього навчання малювати, переважно пейзажі. Потім вивчає полотна старих голландських майстрів, які сформували остаточно художній стиль Едуарда Шлейха. У перших його картинах переважають пейзажі баварських гір. Однак подорожі по Німеччині, Франції, Італії та Нідерландах розширили художній кругозір митця. Пізніше він пише вже виключно рівнинні пейзажі.

Е. Шлейх був професором і членом мюнхенської, стокгольмської, віденської академій. Був учителем деяких відомих художників. Великою збіркою пейзажів Шлейха володіє музей Нова Пінакотека в Мюнхені.

«Гора Менхберг у Гоенгелл»


Родился Луи-Мария де ШРИВЕР (12 октября 1862, Париж — 6 декабря 1942, Париж) — французский художник, известен как "певец Парижа, женщин и цветов". Автор множества картин с изображением парижских цветочниц.

Родился в семье известного журналиста. Уже в детском возрасте у Луи проявились способности к живописи. Его первые работы «Маргаритки и хризантемы», «Фиалки и весенние цветы», и два натюрморта были выставлены в парижском Салоне 1876 года, когда автору-самоучке было всего 13 лет. Известный художник Филипп Руссо предложил Луи заниматься в его рисовальной школе, где тот был намного моложе своих сокурсников. Первые работы Шривера, посвящённые Парижу, были датированы 1886 годом. В начале 1900-х Шривер увлекся изображением автомобильных гонок. Многие из его автомобильных работ были написаны в импрессионистском стиле с красивыми цветными и быстрыми мазками. Но они не нашли признания на рынке живописи, и к 1910, по финансовым причинам, он возвратился к своим любимым изображениям Парижа на повороте столетия - прекрасному городу, прекрасным дамам на его улицах и прекрасным цветам в их руках.



Родился Максимилиан Франц Виктор Зденко Мария КУРЦВАЙЛЬ (12 октября 1867, Бзенец, Моравия (ныне Чешская Республика) — 9 мая 1916, Вена, Австро-Венгрия) — австрийский художник-экспрессионист, мастер эстампа, иллюстратор. Один из зачинателей модерна и венского сецессиона.

До 1892 обучался в венской академии изобразительных искусств под руководством Кристиана Грипенкерля и Леопольда Карла Мюллера. Затем продолжил учебу в парижской Академии Жюлиана. В 1894 году впервые выставил свою работу в Салоне. Был одним из основателей Венского Сецессиона в 1897 году, редактором и иллюстратором влиятельного журнала модернистов Ver Sacrum («Весна священная»). Позже Курцвайль был профессором рисования в Женской школе изобразительного искусства. В 1905 году был удостоен престижной премии «Villa Romana».

Поздние работы художника указывают на влияние на его творчество Эдварда Мунка и Фердинанда Ходлера. Из-за частых приступов меланхолии и депрессии, в 1916 покончил жизнь самоубийством вместе со своей ученицей и любовницей.

«Автопортрет» «Женщина в желтом платье», 1899


Народився Іван Григорович МЯСОЄДОВ (12 жовтня 1881, Харків - 27 липня 1953, Буенос-Айрес, Аргентина) – художник родом з України, майстер живопису і графіки, представник символізму і модерну, творець поштових марок.

Народився в родині відомого російського художника-передвижника Г. Г. Мясоєдова і його другої дружини К. В. Іванової, теж художниці. У 1884 - 1895 роках Іван відвідував приватну художню школу, організовану в Полтаві його батьком. Закінчив Полтавське Олександрівське реальне училище. З 1896 по 1901 рік успішно займався в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, активно брав участь в учнівських художніх виставках і, закінчивши училище, отримав звання «некласного художника». Це дало йому можливість, минаючи попередні загальні класи, вступити 1907 року в батальну майстерню Імператорської Академії мистецтв, яку він закінчив у 1909 році. За картину «Похід мінійців (аргонавтів)» отримав звання художника та найвищу нагороду Академії – поїздку за кордон (1909). Під керівництвом Ф.А. Рубо брав участь у створенні панорами «Бородинська битва» (1910).

Під час навчання Іван Мясоєдов захопився силовим спортом. На Всеросійському чемпіонаті з важкої атлетики 1909 року Іван виграв II приз в середній ваговій категорії (виступаючи під псевдонімом Де Красац). Був прихильником культу оголеного тіла, автором «Маніфесту про наготу» (1911).

У 1911 році, після смерті батька, Іван Мясоєдов повертається до Полтави, до маєтку Павленки. За його ініціативи на Павленках почало існувати художньо-філософське об’єднання «Сад богів». Під час громадянської війни Мясоєдов поїхав до Криму з дружиною Мальвіною Вернічі та донькою Ізабеллою, а потім перебрався до Берліна. Володіючи неабиякою майстерністю художника і гравера, І. Г. Мясоєдов успішно підробляв паперові грошові купюри, зокрема, англійські фунти і американські долари. У 1923 році він з дружиною були заарештовані. Іван Мясоєдов провів три роки в Моабітській в'язниці. У 1933 році Мясоєдов знову був заарештований за підробку грошей.

У 1938 році за фальшивими паспортами на ім'я чехословацьких громадян Євгена і Мальвіни Зотових, сім'я Мясоєдових оселилася в столиці князівства Ліхтенштейн Вадуці. Тут Іван Григорович вів життя придворного художника, створюючи портрети членів місцевого княжого дому і ескізи поштових марок. У 1946 році Зотови-Мясоєдови були викриті і позбавлені громадянства. У 1948 році Іван Григорович знову був засуджений до двох років ув'язнення «за спробу підробки державних кредитних паперів». У 1953 році сім'я Мясоєдових переїжджає в Аргентину, де Іван Григорович незабаром помер від раку печінки.

Портрет Мальвіни Вернічі, італійської танцівниці - дружині художника, пензля Івана Мясоєдова


Для ранньої творчості Мясоєдова характерні антично-міфологічні полотна, близькі за манерою виконання до німецького модерну. Іван, будучи прихильником культу античності, який домінував на початку XX століття в Академії мистецтв, всіляко пропагував красу оголеного тіла. У своєму маєтку під Полтавою Іван створив художньо-філософське об'єднання однодумців, яке назвав «Садом богів». У Берліні І. Мясоєдов користувався великим успіхом як портретист. Тоді ж ним створено цикл картин на теми народного життя України і Росії. У Брюсселі в італійському консульстві І. Мясоєдов написав пишний портрет Беніто Муссоліні, яким той залишився вельми задоволений.

Живучи в Ліхтенштейні, Іван Григорович отримав популярність як талановитий живописець, чудовий рисувальник і гравер. Ним були написані численні пейзажі та натюрморти, виконані в імпресіоністичній манері, релігійні композиції, портрети, багато графічних робіт олівцем, пером, різними техніками гравюри. Мясоєдов працював над стінними розписами кінотеатру в Вадуці, фресками у приватних особняках. Він же став автором поштових марок князівства Ліхтенштейн. Значна його частина творчої спадщини - близько 3200 експонатів знаходиться в колекції Фонду Є. Зотова - І. Мясоєдова у Вадуці. Колекція робіт, що відноситься до раннього періоду творчості І. Мясоєдова, належить Полтавському художньому музею.

«Автопортрет» «Нимфа и фавн», 1922


12 жовтня 1931 року було відкрито статую «Христос-Спаситель» (порт. Cristo Redentor) — статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Статуя має розмір 39,6 м заввишки (розмах рук 28 метрів), важить 1145 тонн, і знаходиться на вершині 710-метрової гори Корковаду в національному парку ліс Тіжука, в межах міста. Збудована як символ християнства, статуя стала символом Ріо-де-Жанейро і Бразилії.2007 року Христа-Спасителя було включено до списку Семи нових чудес світу в списку.

Початковий ескіз пам'ятника розробив художник Карлос Освальд. Проект статуї був складений бразильським інженером Ейтором да Сілва Коста, її спорудження було проведено під керівництвом Поля Ландовського, французького скульптора польського походження. Спорудження монументу зайняло п'ять років — з 1926 до 1931 року. У 1965 році статуя була повторно освячена папою Павлом VI, а в 1981 році на святкуванні 50-річчя монумента був присутній папа Іоанн Павло II.

Статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро - один з найвідоміших і популярних у світі монументів. Щорічно не менше 1,8 мільйона туристів піднімаються до його підніжжя, звідки відкривається чарівна панорама міста і бухти.



Народився Вілен Андрійович ЧЕКАНЮК (12 жовтня 1932, Жмеринка - 21 вересня 2000, Київ) - український, радянський живописець і педагог. Народний художник України (1982), член-кореспондент Академії мистецтв України.

Від 1952 по 1958 рік навчався в Київському художньому інституті у В. Пузиркова, М. Хмелька і С. Григор'єва. З картиною «Перший комсомольський осередок на селі» молодий художник дебютував на Шостий всесоюзній виставці дипломних робіт студентів художніх вузів СРСР випуску 1957 і 1958 років в Москві, в Академії мистецтв СРСР. Нагороджений Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР. З цього часу постійний учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок.

В.А.Чеканюк працював в галузі станкового і монументального мистецтва, книжкової графіки.

У 1959 - 1967 роках і з 1972 року викладав у Київському художньому інституті. Від 1977 року - завідувач кафедри композиції, з 1984 року - на посаді професора. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1964 року. У 1999 році нагороджений Золотою медаллю Національної академії мистецтв України, а у 2000 році обраний її член-кореспондентом.

«Перше знайомство»

Родился Майкл ПАРКЕС (12 октября 1944, Сайкстон, Миссури, США) — американец, живущий в Испании, наиболее известный своими работами в жанре магического реализма и в стиле фэнтези. Специализируется на живописи, литографии и скульптуре.

Изучал графику и живопись в Университете Канзаса. В молодые годы писал картины в стиле абстрактного экспрессионизма и примитивного авангардизма. Его уникальный стиль развился в изоляции, после периода, в котором он вообще отказался от практики искусства и отправился в Индию в поисках философского просвещения. В его картинах странные животные сталкиваются с таинственными крылатыми женщинами, повелители марионеток дирижируют мифическими существами и людьми, добро побеждает зло в их древнем конфликте.

«Творение», 1998


Народилася Алла Борисівна БУЙГА́ШЕВА (12 жовтня 1946, Луганськ) – художник-монументаліст. Заслужений художник України (2006). Народний художник України (2016).

Закінчила Ворошиловградське художнє училище (1967), Київський художній ін-т (1974; майстерня В. Пузиркова). Учасниця всеукраїнських та зарубіжних художніх виставок. Член НСХУ (1984). Для санаторіїв у м. Саки (АР Крим, Україна) виконала гобелени «Материнство» (1984), «Бережіть природу» (1985), розписи «Море» (1987), «Нептун» (1988), «Легенди Криму» (1993). У Києві гобелени Буйгашевої знаходяться в приміщеннях державних і комерційних установ – «Український натюрморт» (1995), «Національна символіка України. Тризуб» (1996), «Тризуб» (1999–2000). Низку робіт створено художником в співавторстві з чоловіком В. Буйгашевим.

Гобелен «Тарас Шевченко»