12 августа -Музей українського живопису

12 августа

Корнеліс ван ПУЛЕНБУРГ (1595, Утрехт — 12 серпня, 1667, Утрехт) — голландський художник-пейзажист першої половини 17 ст.

За традицією його походження прив’язують до міста Утрехт, позаяк в архіві знайдений документ, згідно якого батько Симон ван Пуленбург, католик за віросповідуванням, утримував сина шести років у місті Утрехт. Художні навички отримав і удосконалив в майстерні художника Абрагама Блумарта. 1617 року відбув у Італію і працював в місті Рим в період 1617–1622 років, де перебував під пливом від творчості і знахідок художника Адама Ельсгаймера (1578–1610), німця за походженням, котрий помер раніше до прибуття у Рим Корнеліса. Був членом товариства неіталійських художників «Перелітні птахи». В період 1624–1626 років Корнеліс ван Пуленбург працював в місті Флоренція. 1627 року відбув в місто Утрехт.

Перші збережені картини підписані і датовані художником у 1620 р. Відомо, що співпрацював з Яном Ботом, художником помітно більшого обдарування. Брав учнів, але всі вони залишились другорядними голландськими художниками. Для творчості Корнеліса ван Пуленбурга характерні малоформатні картини з буколічними і міфологічними сценками, що розігруються на фоні італійських пейзажів. Писав також портрети. Роботи ван Пуленбурга дуже ретельно виконані. Особливою популярністю вони користувалися в XVIII столітті, завдяки чому їх можна побачити в багатьох картинних галереях Європи.

«Пейзаж з вигнанням Адама і Єви з рая», Державний музей, Амстердам


Народився Джордж Веслі БЕЛЛОУЗ (12 серпня 1882, Колумбус, Огайо — 8 січня 1925, Нью-Йорк) — живописець США, що мав гучну славу серед майстрів його покоління. Малював пейзажі, портрети, один з перших відтворив суворий світ американського боксу. Займався графікою, літографією.

Він учень Роберта Генрі в Нью-Йоркській школі мистецтв, як і Рокуел Кент. Ще в роки студентства брався робити ілюстрації для журналів. Замовлення від різних видань художник прийматиме до власної смерті. Формально його вважають представником нью-йоркської "Школи кошика для сміття " – творчої групи митців-імпрессіоністів, що створювали картини з відображенням негативних аспектів американської дійсності. Жив в Нью-Йорку, пізніше часто працював на пленері на острові Монхеган (шт. Мен). Помер від перитоніту, викликаного запаленням апендикса.

«Синій сніг». 1910 р.

«Нью-Йорк», 1911. Національна галерея мистецтв, Вашингтон


Прекрасні портрети, створені Беллоузом близько 1910 року, являють собою дивну противагу його насиченим, динамічно-реалістичним картинам, що зображує життя великого міста - в першу чергу Нью-Йорка. Найзнаменитіше полотно роботи Дж. У.Беллоуза - «Демпсі і Фірпо» - зображує бій боксерів (Беллоуз завжди цікавився спортом). Колірна гамма і фантазія художника відображають силу і динаміку рухів атлетів.

«Автопортрет» «Демпсі і Фірпо», Музей американського мистецтва Вітні


Родился Александр Михайлович ГЕРАСИМОВ (12 августа 1881, г. Козлов, ныне Мичуринск, Тамбовская обл. — 23 июля 1963, Москва) — советский живописец. Первый президент АХ СССР (1947-1957). Народный художник СССР (1943). Лауреат четырёх Сталинских премий (1941, 1943, 1946, 1949). Доктор искусствоведения (1951).

Родился в купеческой семье. С 1903 года обучался в Московском училище живописи, ваяния и зодчества у К. А. Коровина, А. Е. Архипова и В. А. Серова. В 1915 Герасимов успешно защитил сразу две дипломные работы — на звание художника и на звание архитектора. Это единственный случай в истории Училища, когда один учащийся получил одновременно два звания. С 1925 – Герасимов член Ассоциации художников революционной России, преподаёт в Училище памяти 1905 года. В 1949–1960 руководил творческой мастерской станковой живописи в АХ СССР. Был также книжным иллюстратором («Тарас Бульба» Н. В. Гоголя).

Судьба Александра Герасимова схожа с творческим путем другого апологета социалистического реализма – Исаака Бродского. В молодости он также увлекался импрессионизмом, но в 1920-е годы начинает писать картины в сугубо официозном стиле. Картины А. М. Герасимова написаны яркими, насыщенными красками и часто посвящены советской и партийной истории. Ученик Константина Коровина и Валентина Серова, Герасимов писал, что называется, «для себя» лирические пейзажи («После дождя. Мокрая терраса», 1935), натюрморты и женщин в бане. Как боец художественного фронта, он прославился работами типа «Ленин на трибуне», которую приобрело издательство Изогиз и в течение 50 лет печатало с нее репродукции миллионными тиражами.

«В.И. Ленин на трибуне», 1930. Государственный Исторический музей, Москва


Герасимов был любимым художником И. В. Сталина, дружил с Ворошиловым. Портреты вождей работы А. М. Герасимова считались каноническими. Он единственный из художников, четырежды удостоенный Сталинской премии (1941, 1943, 1946, 1949 гг.) за картины: «И. В. Сталин и К. Е. Ворошилов в Кремле», «Гимн Октябрю», за групповой портрет четырёх старейших советских художников И. Н. Павлова, В. Н. Бакшеева, В. К. Бялыницкого-Бирули, В. Н. Мешкова, за картину «И. В. Сталин у гроба А. А. Жданова».

Герасимов, как председатель правления Московского отделения Союза художников (1938-1940) и председатель оргкомитета Союза советских художников (1939-1954) жестко подавлял любые отклонения от социалистического реализма и гневно клеймил прогнившую живопись реакционного Запада, в которой отражаются «идеи воинствующего империализма с его расовой ненавистью, жаждой мирового господства, космополитизмом, зоологическим человеконенавистничеством, отрицанием культуры, науки и подлинного реалистического искусства». Лидер советских живописцев честно признавался, что его тошнит от картин всяких Дали.

«Семейный портрет». Национальный художественный музей Республики Беларусь

«Баня». Дом-музей А.М. Герасимова


При Н.С. Хрущеве Александр Герасимов постепенно лишился всех постов, его картины начали покидать стены музеев и перекочевывать в запасники. На вопрос одного из критиков, как его дела, Герасимов ответил коротко: «В забвении. Как Рембрандт».

Уже в наше время выяснилось, что творчество Герасимова порой принадлежало жанру ненаучной фантастики или альтернативной истории. Его знаменитое полотно «Гимн Октябрю», отмеченное Сталинской премией и изображающее юбилейное торжественное заседание в честь 25-летия Октябрьской революции 6 ноября 1942 года, не совсем соответствовало действительности. На полотне размером 4 х 7 метров в интерьере Большого театра портретно показаны более 200 человек: партийные деятели, ученые, писатели, деятели культуры и искусства, в том числе и сам художник. На трибуне в золотых лучах света изображен вождь. На самом деле, это торжественное заседание было тайно перенесено в Большой Кремлевский дворец и прошло в гораздо более узком кругу.

«Гимн Октябрю», 1942. Государственный Русский музей, С.-Петербург


< В городе Мичуринске Тамбовской области существует музей-усадьба А. М. Герасимова и работает картинная галерея, крупнейшая в Российской Федерации среди городских картинных галерей.

«После дождя (Мокрая терраса)», 1935.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Етьєнн АЙДУ (Іштван Хайду, 12 серпня 1907, Турда, Австро-Угорщина - 25 березня 1996, Баньйо, О-де-Сен) - французький скульптор, графік, художник книги угорського походження. Належав до нової Паризької школи.

Народився в Трансільванії. У 1927 вчився в художній школі у Відні, з 1927 жив у Франції, брав уроки в академії Гранд Шомьєр у Антуана Бурделя. У 1930 отримав французьке громадянство. Був близький до кола сюрреалістів, зазнав впливу Бранкузі. Перша персональна виставка Айду відбулася 1939 року в паризькій галереї Жанни Бюше (разом з Арпадом Сенешем і Марією Еленою Вієйра да Сілва). Відзначений Великою національною премією Франції (1993), орденом Почесного легіону (1996).



Народився Шандор Ференцович ПЕТКІ (12 серпня 1917, м.Ужгород — 2005, Угорщина) – відомий закарпатський художник.

Народився в сім'ї поліграфіста. Після закінчення учительської семінарії вчителював у початкових школах верховинських сіл. Мальовнича краса отчого краю, романтика гірських краєвидів, спілкування з духовно багатим і щедрим верховинським селянством вразили чутливе серце обдарованого юнака, розбудили потяг до прекрасного, стали джерелом наснаги і невичерпною благодатною темою мистецьких задумів. Захоплення живописом молодого талановитого вчителя було вчасно підмічено його вже відомими на той час земляками - Й.Бокшаєм та А.Ерделі. Скориставшись їх професійними порадами, майбутній митець в 1939 р. поступає в Будапештську Академію образотворчих мистецтв, яку закінчив у 1944 році (викладачі з фаху: Бенкгардт А., Болдижар І., Алекфі Е.). Член Національної Спілки художників України з 1948 року. Учасник художніх виставок: обласних, всеукраїнських, всесоюзних — з 1947 року, закордонних — з 1968 року.

Свою любов до образотворчості Ш.Петкі ділив між технікою акварелі й олійного малярства. В своїх мистецьких шуканнях художник звертався до пейзажу і натюрморту, тематичної композиції. Приваблює серія портретних зображень, виконаних митцем технікою акварелі та живопису. Моделі - це здебільшого близькі художникові люди, яких він добре знає, з якими його єднають теплі дружні й родинні стосунки.

Мистецька неповторність Шандора Петкі, його особистісне світосприйняття найрельєфніше і найвиразніше проявились в його пейзажній творчості. Амплітуда образних рішень краєвидів митця широка - від епічних розгорнутих панорамних видів до ліричних камерних творів.

«Церква в Міжгір’ї». 1985


Народився Богдан Іванович ТКАЧИК (12 серпня 1952, м. Самбір Львівської області) — український художник, громадський діяч. Народний художник України (2016). Лауреат обласної мистецької премії ім. М. Бойчука (1996).

Навчався в Київській республіканській середній художній школі ім. Т. Шевченка (1963—1970 рр.) і на відділенні монументального розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1970—1971 рр., нині коледж декоративного та ужиткового мистецтва). Від 1973 р. — у м. Тернопіль: працював у художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, від 1978 р. — в обласному художньо-оформлювальному комбінаті. У 1992—2000 роках — голова Тернопільської організації НСХУ.

Працює в галузі станкового (пейзаж, натюрморт, портрет, жанрові композиції) та монументального (темпера, розпис) живопису. Богдану Ткачику близька тема українського відродження. Його картини створюють образ мужньої і трагічної України з глибинною історією та лицарями, що жили і вмирали задля неї. Художник любить заглиблюватися в старовину.