12 июня -Музей українського живопису

12 июня

Народився Маруяма ОКЬО (12 червня 1733, провінція Тамба - 31 серпня 1795) - японський художник.

Син селянина, Маруяма Окьо ще в юності перебрався до Кіото. Почав вивчати живопис у майстерні художника на ім'я Оварія Камбей, де декорував рухомі ляльки і писав полотна в стилі укійо-е, в стилі західноєвропейського мистецтва. Пройшов додаткове навчання у такого майстра, як Ісіда Ютей, представника художньої школи Цурудзава, одного з відгалужень школи Кано. Таким чином вдосконаливши свою майстерність, Маруяма отримує свої перші замовлення і стає популярним серед поціновувачів мистецтва в аристократичних колах Кіото. Художник працює над з'єднанням концепцій і техніки японського, китайського та європейської живопису. Маруяма писав масштабні і динамічні картини природи, птахів і квіти на ширмах і екранах. Писав тушшю зі слабкою підфарбовкою, іноді застосовував присипку срібною та золотою пудрою У його роботах з'єднані натуралізм, світлотінь і перспектива західної школи з декоративністю і сюжетністю традиційних східних шкіл.


В кінці життя, в період між 1785 і 1795 роками Маруяма займається настінним, панельним живописом в різних синтоїстських храмах Японії. Маруяма Окьо разом зі своїм другом Мацумурі Госюном є засновником художньої школи Маруяма-Сідзьо, що зробила великий вплив на розвиток сучасної японської живопису ніхонга.

«Пара павичів»


Родился Альбе́р-Эрнест КАРРЬЕ-БЕЛЛЁЗ (12 июня 1824, Анизи-ле-Шато, Франция — 4 июня 1887, Севр) — французский скульптор, ученик Давида Анжерского.

В его произведениях формы фигур нередко чересчур роскошны и лишены настоящей жизни, но его композиция красива, кокетливо-мила и в передаче движений живописна. Статуя Богородицы с Младенцем, исполненная им для парижской церкви Сен-Венсан-де-Поль в 1867, грешит театральностью. Его «Покинутая Психея» прелестна, несмотря на свою жеманность, а «Дремлющая Геба, осененная орлом Зевса», лучшая из всех его вещей (находится в Люксембургской галерее в Париже), может быть названа даже шедевром в своём роде. Замечательны также его кариатиды на фасаде здания Парижского коммерческого суда, терракотовая группа «Поцелуй», несколько скульптур в церкви Сент-Огюстен и гипсовая статуя Мольера. Им вылеплено много схожих и выразительных портретных бюстов, в том числе Делакруа, Тьера, Ренана.

«Вакханка и маленький сатир»


Народився Еґон ШІЛЕ (12 червня 1890, Тульн-на-Дунаї — 31 жовтня 1918, Відень) — австрійський живописець і графік, один з найяскравіших представників австрійського експресіонізму.

Мати художника була чешкою, батько - австрієць, залізничний службовець. У 1906 році Еґон Шіле вступив до Віденської школи мистецтв і ремесел, потім перейшов до Академії образотворчого мистецтва. Його наставником і покровителем став знаменитий віденський живописець Густав Клімт, який побачив в юнакові великий талант. У 1909 Шіле брав участь у виставці в Художній галереї Відня разом з Клімтом, Ван Гогом, Мунком і іншими майстрами, чиї полотна займають сьогодні верхні цінові рядки найпрестижніших аукціонів.

В середині 1910-х Шіле успішно виставляється в провідних художніх центрах Європи. Він пише численні портрети, під враженням від картин Ван Гога захоплюється пейзажами.

«Чотири дерева», 1917. Галерея Бельведер, Відень

Його стиль є сумішшю модерна і експресіонізму, відрізняючись нервовими колірними контрастами і жорстким рисунком. Перебуваючи під сильним впливом теорії психоаналізу Зігмунда Фрейда, Шіле вихлюпує на полотно власні комплекси і фобії. На відміну від золотисто-сонячного Клімта, картини Шіле похмурі і лякаючі, його улюблені теми - смерть і секс. Відверта еротика малюнків Шіле одного разу навіть привела його до в'язниці за звинуваченням у порнографії.

«Обійми», 1917. Галерея Бельведер, Відень

Після смерті Густава Клімта Шіле стає ключовою фігурою в австрійському живопису. Але 28-річний художник ненадовго пережив свого ментора: епідемія іспанки, що лютувала в Європі, забрала життя Егона і його вагітної дружини Едіт. У спадщину Еґона Шіле входять близько 300 картин і кілька тисяч малюнків, широко представлених у музеях Відня. Про життя і долю художника написані романи та знято ігровий фільм «Еґон Шіле - життя як ексцес» (1981).

«Автопортрет», 1914 «Смерть і дівчина», 1915. Галерея Бельведер, Відень


Родился Ара Вагинакович БЕКАРЯН (12 июня 1913, Карахиссар, Турция – 1986, Ереван) – известный армянский живописец и график, народный художник Армянской ССР.

Родился на территории Турции, но в 1925 году его семья переехала в Армению. В 1930 году Ара Бекарян поступил в Ереванский художественно-промышленный техникум, где учился у крупнейшего армянского художника-реалиста С. Аракеляна. Затем окончил Академию художеств в Ленинграде (1939 г.). Ученик А. Осмеркина. Участник финской и Великой Отечественной войн. Первая персональная выставка Ары Бекаряна состоялась в 1947 году. Жил и работал в Ереване, преподавал в Ереванском художественно-театральном институте, ученое звание – профессор.

Мастер пейзажа (особенно много работал в Араратской долине), портрета («А. Г. Коджоян» и др.), жанровых картин. Создал ряд историко-тематических полотен («Строители», 1947; «Вступление 11 армии в Ереван в 1920 году»). Композиции работ Бекаряна лаконичны, как правило, однофигурны (в основном его герои – женщины и дети). Крупные цветовые пятна создают повышенную красочную экспрессию, но и гармонию. От картин художника исходит ощущение покоя и радости жизни.

«Аштарак», 1960


12 червня 1940 року відбулося відкриття панорами «Штурм Перекопу» в картинній галереї Сімферополя.

Панорама «Штурм Перекопу» - наймасштабніший мистецький проект в СРСР до 1941 року. Художнє полотно було присвячене Перекопсько-Чонгарській операції військ Південного фронту Червоної Армії під командуванням М. В. Фрунзе у 1920 році. Панорама створювалася за зразком знаменитих робіт Франца Рубо «Оборона Севастополя» (1907) і «Бородінська битва» (1911). Роботи велися в 1934-1940 роках великою групою художників - спочатку під керівництвом М. Б. Грекова, а після його раптової смерті - Г. К. Савицького. Як консультанти були залучені академік живопису М. С. Самокиш і учасник штурму Перекопу генерал Д. М. Карбишев.

Художники виїжджали в Крим, зустрічалися з учасниками подій. Спеціально для них у 1935 році була проведена реконструкція битви за участю піхоти і кавалерії, що дала можливість писати етюди практично «з натури».

Панорама складалася з двох половин: зображення боїв на західній і східній частинах Турецького валу. Центральне панорамне полотно сферичної форми мало 30-ти метрову довжину. Загальна площа панорамного полотна склала 130 × 18 м.

Восени 1941 року панораму намагалися вивезти з Криму, але вона чи потонула разом з музейним зібранням картинної галереї Сімферополя, чи то згоріла на складах у Керчі.

Творці панорами в гостях у академіка М. С. Самокиша. Г. К. Савицький і М. П. Христенко пишуть панораму «Штурм Перекопу». Москва, 30-і роки XX століття


Народився І́штван ШАНДОРФІ (12 червня 1948, Будапешт — 26 грудня 2007, Париж) — угорський і французький художник-гіперреаліст.

У 1956 році сім'я виїхала з Угорщини спочатку до Австрії, згодом до Німеччини і, нарешті, до Франції у 1958 році. Шандорфі малював з восьми років, а у 12-річному віці почав використовувати олійні фарби. Закінчив у Парижі мистецьку школу. Його першу велику виставку було розгорнуто в Паризькому міському музеї сучасного мистецтва у 1973 році. Після цього успіху роботи Шандорфі виставлялися у численних закордонних музеях Копенгагена, Рима, Мюнхена, Брюсселя, Базеля, Нью-Йорка, Лос-Анжелеса та Сан-Франциско.

На своїх картинах зображував незвичні об'єкти, дивні рухи та ситуації. Гама його картин 1970—1980-х років містить «холодні» комбінації кольорів. У 1980-х творив більше жіночих образів та натюрмортів. Від 1988 року малював переважно жінок.

Його перша виставка в Угорщині відбулася лише у 2006 році в Будапешті, наступна — у 2007 в Дебрецені. У той час він вперше відвідав батьківщину з часу свого від'їзду 1956 року. Помер Іштван Шандорфі після швидкоплинної хвороби. Похований, відповідно до заповіту, у Будапешті.



Згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 червня 1979 був створений Чернігівський обласний художній музей, нині - ім. Григорія Ґалаґа́на.

Чернігівський обласний художній музей міститься у будівлі-пам'ятці архітектури XIX століття, й розташований на території древнього княжого міста. Фонди музею нараховують близько 8 тисяч творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, починаючи з XVI століття і до сьогодення. Основу музейного зібрання складає унікальна колекція Ґалаґа́нів, репрезентована творами західноєвропейського та вітчизняного мистецтва XVII-XIX століть, народною картиною, зокрема славнозвісними Козаками Мамаями, портретами представників восьми поколінь цього знаного козацько-старшинського роду та їх відомих родичів.

Чільне місце в музейній колекції посідають твори іконопису, здебільшого українського. Значною є і збірка творів відомих українських та російських художників — представників стилю академізм, серед яких «Ворожіння дівчат на вінках про заміжжя» І. Соколова, «Готичний місток у Сокиринському парку» О. Волоскова, «Осіння оранка в Малоросії» М. Клодта, «Буря на морі» І. Айвазовського та багатьох інших.

Невеликою, але достатньо цікавою є колекція західноєвропейського живопису, зокрема творів італійських художників XVII-XVIII століть, здебільшого, на жаль, невідомих. Голландський та фламандський живопис знайомить з творами батального та побутового жанру, різноманітними натюрмортами, полотнами на міфологічні та євангельські сюжети.

Найбільшу частку музейної колекції складають твори українських корифеїв XX століття — М. Жука, М. Самокиша, С. Шишка, М. Глущенка, С. Григор’єва, М. Дерегуса, Т. Яблонської, А. Коцки та багатьох інших представників соцреалізму.

Адреса музею: Чернігів, вул. Музейна, 6 (територія Валу)

Будинок музею Із зібрання музею: «Спас Нерукотворний».
Школа С. Ушакова, 2-а пол. XVII ст.