12 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

12 февраля

Народився Василь Іванович ШТЕРНБЕРГ (12 лютого 1818, Санкт-Петербург - 8 вересня 1845, Рим) - російський художник, який багато працював в Україні. Друг Тараса Шевченка.

Навчався в Імператорській академії мистецтв. Його педагогом з пейзажного живопису був М. Н. Воробйов. Літні канікули Штернберг проводив у маєтку Качанівка на Чернігівщині у мецената Г. С. Тарновського, який опікався молодим художником.

Садиба Г. Тарновського в Качанівці». Національний художній музей України

Під час своїх поїздок в Україну Штернберг створив безліч малюнків, акварелей і картин - в основному, пейзажі та побутові сцени. За ці роботи, в тому числі за акварель «Ярмарок у містечку Ічні», Академія нагородила Штернберга малою золотою медаллю - картину придбав імператор Микола I для альбому своєї дружини. У 1837 році за картину «Освячення пасок в Малоросії» (також купленої імператором) він отримав велику золоту медаль.

«Ярмарок у містечку Ічні» («Ярмарок в Малоросії»)

У 1838 Штернберг познайомився з Т.Шевченком, став одним з найближчих його друзів. У Петербурзі Штернберг, живучи разом з Т.Шевченком на одній квартирі, виконав кілька портретів поета. Створив фронтиспіс до першого видання «Кобзаря» — офорт «Кобзар з поводирем» (1840). Т.Шевченко присвятив Штернбергу поему «Іван Підкова» та перед його від'їздом до Італії подарував «Кобзар», на якому написав вірш «На незабудь Штернбергові» (1840):
Поїдеш далеко,
Побачиш багато;
Задивишся, зажуришся,—
Згадай мене, брате!

«Аскольдова могила», 1837

У 1840 році Василь Штернберг подорожував до Оренбурга при експедиції графа Перовського, а потім був відправлений до Італії як пенсіонер Академії мистецтв. Оселившись в Римі, він продовжував старанно працювати. Штернберг помер в Італії, проживши всього 27 років.

«Автопортрет» «Повернення Наполеона з острова Ельба»


Родился Томас МОРАН (12 февраля 1837, Болтон, Англия — 25 августа 1926, Санта-Барбара, Калифорния) — американский художник британского происхождения из Школы реки Гудзон. Братья Томаса — Эдвард Моран и Питер Моран, также были известными художниками.

Начал свою художественную карьеру в подростковом возрасте в качестве подмастерья в филадельфийской фирме резчиков по дереву. После двух лет обучения Моран создал собственные иллюстрации и акварельные работы, а в 1860-е годы начал создавать литографии ландшафтов вокруг Великих озёр. Во время обучения в Англии в 1862 г. Моран познакомился с работами Уильяма Тёрнера, и подход Тёрнера к использованию цветов и выбору ландшафтов оказал влияние и на Морана. В 1870-е и 1880-е годы во многих журналах и подарочных изданиях появились гравюры Морана.

В его работах часто изображаются Скалистые горы. Вместе с такими художниками, как Альберт Бирштадт, Томас Хилл и Уильям Кит, Моран зачастую причисляется к «Школе Скалистых гор» пейзажистов, поскольку подавляющее большинство пейзажей Дикого Запада было создано этой группой в конце XIX века.

«Гранд-Каньон, Йеллоустоунский национальный парк».


Народився Михайло Михайлович ЯРОВИЙ (12 лютого 1864, с. Мошни (тепер Черкаського району Черкаської області) — 18 лютого 1940, Київ) — український маляр і графік.

Дитячі роки провів у маєтку батьків - Нечаговка Козелецького повіту Чернігівської губернії. Навчався в Ніжинській, потім Київської гімназіях, потім - у реальному училищі в Москві. Мистецьку освіту здобув у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, яке закінчив у 1888 році. Навчався під керівництвом професора С. С. Сорокіна, був також учнем Іллі Рєпіна. У 1890 році вчився в Австрії та Італії.

Учасник виставок Московського товариства художників і Товариства пересувних художніх виставок. Також був учасником Київського товариства художніх виставок (1887-1900) і Московського спілки художників (1909-1911). Співпрацював у журналах «Природа і полювання», «Російський мисливець», «Полювання», в яких поміщав багато своїх робіт («По качках», «Полювання на перепелів», «На полювання», «Рибалка», «Полювання на приваду» та ін.). Ілюстрував книгу «Сцени та оповідання з малоросійського народного побуту» (1899, Київ). З 1912 року хворів, майже не працював.

Відомі твори Михайла Ярового: портрети 3. Гайдай, М. Ерденка, скрипаля; картини - «У лікаря»; «На заробітки»; «Коваль з газетою»; «Два покоління»; «На оглядинах у нареченої». Автор ілюстрацій до творів Антона Чехова.

«Портрет чоловіка з лютнею (Автопортрет)», 1892 «Стіг сіна в полі». 1909


Родился Вито́льд Каэтанович БЯЛЫНИЦКИЙ-БИРУЛЯ (12 февраля 1872, усадьба Крынки Могилевской губ. — 18 июня 1957, дача «Чайка», Калининская обл.) — белорусский и русский живописец-пейзажист, народный художник БССР (1944) и РСФСР (1947).

Некоторое время будущий художник жил в Киеве у старшего брата Александра. Учился сначала в Киевском кадетском корпусе, затем перешёл в Киевскую рисовальную школу Николая Мурашко. Позже поступил в Московское училище живописи, ваяния и зодчества на курс к преподавателям Коровину С. А., Поленову В. Д., Прянишникову И. М. В Москве художник познакомился с И. Левитаном, работал в его мастерской. Под влиянием педагогов увлекся пейзажем.

С 1899 года имя художника появляется в каталогах передвижных выставок. В 1904 году Бялыницкого-Бирулю избирают членом Товарищества передвижников, а через четыре года он удостаивается звания академика живописи. Является также членом Союза русских художников и Общества художников имени А. И. Куинджи. Его картины «Час тишины» и «Зимний сон» отмечены медалями на выставках в Мюнхене и Барселоне.

«Зимний сон», 1911. Национальный художественный музей Республики Беларусь

В 1912 году художник приобрёл участок земли в Тверской губернии на берегу озера Удомля и построил здесь дом с мастерской. Свою небольшую усадьбу он назвал «Чайка». С «Чайкой» связана большая часть творческой и личной жизни мастера.

«Лодки», 1913. Одесский художественный музей

В советское время Бялыницкий-Бируля продолжает развивать традиции русского лирического пейзажа конца XIX века, становится одним из создателей жанра мемориального пейзажа, посетив пушкинские места, Ясную Поляну, усадьбу Чайковского... В 1920-е и 1930-е годы художник много путешествует по стране, побывав на крупных стройках первых пятилеток.

Портрет В. К. Бялыницкого-Бирули работы А. В. Моравова, 1908 «Весна», 1899. Киевская национальная картинная галерея


Народився Макс БЕКМАН (12 лютого 1884, Лейпциг - 27 січня 1950, Нью-Йорк) - німецький художник, один з найбільших майстрів XX століття, видатний портретист.

Народився в сім'ї мірошника. До 1903 навчався в Академії мистецтв у Веймарі. Після закінчення навчання Бекман відвідав Париж, Женеву, Флоренцію, Фінляндію і влаштувався від 1907 року в Берліні. Напередодні Першої світової війни Бекман відходить від пленерного реалістичного живопису. В його творчість проникають драматичні настрої, які пізніше виллються в соціальний протест. Особливо примітні портрети його пензля, які принесли йому славу одного з кращих німецьких портретистів.

«Ніч», 1918

Під час Першої світової війни Бекман працював в госпіталі, був демобілізований через нервовий розлад. Роки його найбільшого визнання як художника - період Веймарської республіки. У 20-і роки в багатьох своїх картинах Бекман зображував життя великого міста. Особливо його приваблював світ цирку і вар'єте, який в його живопису став втіленням алегорії "весь світ - театр". У 1927 Макс Бекман отримав Почесну імператорську премію в номінації «Німецьке мистецтво». Від 1925 викладав у Штеделівському художньому інституті. Він інтенсивно займався теософією, а також вивченням таємниць людства, і на цій основі розробив герметичну мову картин. У 1933 був усунений від викладання нацистським урядом, понад 500 його картин були вилучені з музеїв Німеччини, його творчість зарахували до дегенеративного мистецтва. Майстер з дружиною переїхали в 1937 році в Амстердам, але нацисти і там не залишали його в спокої.

«Маленька риба», 1933

Лише в 1947 Бекман з дружиною зуміли перебратися за океан. Художник зайняв професорську посаду в Школі мистецтв при Вашингтонському університеті (Сент-Луїс), до нього прийшли гроші і слава. У 1949 він змінив місце роботи, перейшовши в Школу мистецтв при Бруклінському музеї в Нью-Йорку. У Сполучених Штатах він написав безліч портретів і натюрмортів. Незважаючи на відносно коротке перебування в США, Бекман зробив глибокий вплив на американське мистецтво.

У 1920-х рр. Бекман був близький до течії Нова речевість, у 1930-і рр. прийшов до трагічної експресіоністської манери, що зближує його з майстрами північного Середньовіччя, творчістю Босха, Брейгеля, Грюневальда. Відродив жанр середньовічного триптиха. Ілюстрував Новий Завіт, «Фауст» Гете, «Записки з Мертвого дому» Ф. М. Достоєвського та ін. Останні тижні перед смертю Бекман працював над триптихом «Аргонавти», де на площі приблизно шість квадратних метрів мало вміститися вся життя людства. Помер художник від серцевого нападу на нью-йоркській вулиці, де його вранці знайшов сміттяр...

«Автопортрет з келихом шампанського», 1919 «Аргонавти», 1949-50. Приватна колекція


Народився Анатолій Галактіонович ПЕТРИЦЬКИЙ (12 лютого 1895, Київ — 6 березня 1964, Київ) — український живописець, художник театру і книги. Новатор-конструктивіст української сценографії, станкової картини, книги й плакату. Народний художник СРСР (1944). Лауреат Державної (Сталінської) премії (1949, 1951). Професор (1947).

Народився в сім'ї залізничника. У 1912–1918 роках навчався в Київському художньому училищі у Василя Кричевського. Паралельно навчався у студії Олександра Мурашка. Експонувати свої роботи почав з 1914 року. У 1916 році відбувся його дебют як театрального художника. У 1917–1919 — головний художник Молодого театру Леся Курбаса. Оформив більшість вистав театру, зокрема «Осінь», «Кандіда», «Затоплений дзвін», «Різдвяний вертеп» тощо. Входив до літературних об'єднань «Біла студія» (1918) і «Фламінґо» (1919). В 1922-1924 роках продовжив освіту в Москві у ВХУТЕМАСі.

В ці роки Петрицький дуже багатогранний – працює у станковому живопису і графіці, сценографом, плакатистом та ілюстратором. Період післяреволюційної вільної творчості ще не закінчився, і художник міг яскраво відобразити свій внутрішній світ, не озираючись на офіційні канони. Він, зокрема, створює велику серію портретів суспільних діячів, письменників, художників і акторів, багато з яких з часом були репресовані, а їх портрети знищені.

«Портрет поета М. Семенка», 1929

Петрицький був головним художником Першого державного драматичного театру УРСР й Української музичної драми у Києві. Займався художнім оформленням книжок і журналів. У 1927 році був одним із засновників футуристичної організації «Нова генерація». В 1920-ті роки Петрицький, який вважав себе учнем Олександри Екстер, залишається прибічником авангарду, його творчість співзвучна епосі. Картина Петрицького «Інваліди» успішно експонувалась на Венеційському бієналє (1930), в Цюріху (1931), а після цього два роки подорожувала по Америці у складі виставки картин, про які найбільше писала європейська преса.

У 1930-ті роки Анатолій Галактіонович працює переважно як сценограф. Відмовившись від конструктивізму, художник черпає натхнення в українському народному мистецтві. На нього пишуть доноси, пригадують авангардистські «гріхи молодості» й дружбу з «ворогами народу». Зухвалий у своїх словах, уїдливий і глузливий за характером, Петрицький, щоб вижити (в прямому сенсі цього слова), йде на компроміси у творчості, вчиться говорити на зборах «правильні слова», вступає в партію.

Як художник театру А. Г. Петрицький працював у кращих театрах Москви, Києва й Харкова, його заслуги відзначені високими званнями і державними преміями. На виставці «Кращі сценографи світу ХХ століття» (1986) у Німеччині Петрицькому надали почесне місце.

«Інваліди», 1924. Національний художній музей України


Родился Георгий Георгиевич РЯЖСКИЙ (12 февраля 1895, село Игнатьево,Московская губерния — 20 октября 1952, Москва) — советский художник, заслуженный деятель искусств РСФСР (1944), действительный член Академии художеств СССР (1949).

Обучался в рисовальных классах и частных студиях, брал уроки в мастерской Анны Голубкиной (1917 г.). В 1918-20 гг. учился в Государственных свободных художественных мастерских — Вхутемасе у Казимира Малевича. В 1922 организовал группу НОЖ, затем преподавал на заочных курсах рисования, с 1929 по 1931 год — во ВХУТЕИНе, работал в Училище памяти 1905 года, с 1934 года — в Московском художественном институте им. В. И. Сурикова, с 1940 года — профессор. В 1949-52 годах — академик-секретарь Президиума Академии Художеств СССР. Писал в основном женские портреты. В 1937 году работы Г. Г. Ряжского «Делегатка» и «Председательница» были удостоены большой золотой медали на Международной выставке в Париже.

«Автопортрет» «Делегатка», 1927


Народився Жан ЕФФЕЛЬ (12 лютого 1908, Париж - 16 жовтня 1982, Париж) - французький художник-карикатурист. Справжнє ім'я - Франсуа Лежен, псевдонім є похідним від його ініціалів F. L.

Народився в сім'ї комерсанта, отримав різнобічну освіту. В молодості пробував свої сили в драматургії, живопису, але успіх несподівано принесли карикатури для преси. З 1930-х років Еффель працює переважно з комуністичними газетами. У роки окупації разом з Луї Арагоном і Полем Елюаром випускав антифашистські сатиричні листівки.

Розквіт творчості художника припадає на післявоєнний період. Користувався великою популярністю в СРСР, оскільки його творчість мала яскраво виражену антиамериканську спрямованість.

Найбільший і найпопулярніший твір Еффеля - збірник «Створення світу» на теми Старого Заповіту, за мотивами якого Ісидор Шток написав п'єсу «Божественна комедія» .У збірнику представлені близько 800 графічних мініатюр.

Зі збірки «Створення світу»


Народився Зоран МУЗИЧ (МУШИЧ) (12 лютого 1909, село Буковиця під Горицією, нині Словенія - 25 травня 2005, Венеція) - словенський живописець і графік, працював в Італії і Франції.

Походив з родини сільських учителів. Навчався живопису в Мариборі (1920-1928) і Загребі (1930-1935), потім на рік поїхав в Мадрид і Толедо, де вивчав і копіював роботи Гойї і Ель Греко. З початком громадянської війни покинув Іспанію. Вперше роботи Музича, які розвивали досягнення балканського авангарду 1920-х років, були виставлені в 1938 році в Любляні.

У 1944 році у Венеції Музич за підозрою в зв'язках з партизанами був заарештований гестапо. З листопада 1944 року - в'язень концтабору Дахау. З більш ніж двох сотень зроблених там на клаптиках паперу малюнків вціліли тридцять п'ять.

У повоєнні роки картини Музича експонуються на найбільших виставках в Європі та США, купуються музеями світу, він удостоєний багатьох авторитетних нагород. З 1953 року Музич ділив життя між Венецією і Парижем (де перші роки працював у колишній майстерні Хаїма Сутіна на Монпарнасі). У 1970-1971 роках їм створено живописний цикл-спогад «Ми - не останні», присвячений в'язням концтаборів, що став найбільш прославленою з його робіт.

«Синій кінь», 1950


Народився Зеновій Євстахович КЕ́ЦАЛО (12 лютого 1919, Добрівляни, Жидачівський район — 14 серпня 2010, Львів) — графік і живописець. Народний художник України (1995).

Народився у сім'ї залізничника. У 1933–1938 роках навчався у львівській Художньо-промисловій школі. Тут він освоював мистецтво рисунка і композиції, ліплення і графічного ремесла, олійного і фрескового живопису, вчився розтирати фарби. Потім навчався у Краківській академії мистецтв (1938–1939, викладачі: Казимир Дуніковський, Ян Генрик Розен, Казимир Сіхульський, Людвік Тирович).

На початку Другої світової війни викладав креслення і малювання у Ходорівській середній школі, а потім переїжджає до Львова. 1941 року призваний до армії. За «антирадянську пропаганду» засуджений до 8 років таборів і 3 років позбавлення громадянських прав. Термін ув'язнення відбув на Уралі.

1953 року повернувся до Львова, почав брати участь у виставках. 1962 року вступив у Спілку художників УРСР. Через рік обраний головою секції графіки і членом правління Львівської обласної організації Спілки. Від 1990 — заслужений художник України; 1995 — народний художник України.

«Вид на Чорногору»,1956. Кольорова ліногравюра

Автор портретів, натюрмортів, пейзажів Полісся, Прикарпаття та Криму, натюрмортів, тематичних композицій. Як графік працював у техніках літографії та офорту. Вільно володів усіма класичними техніками станкової графіки, надавав буденному мотиву неабиякого філософського змісту. Часто зображав і пам'ятки архітектури. Створив ілюстрації до творів Лесі Українки, українських народних казок; 180 замальовок національного українського одягу; монументальні роботи у техніках мозаїки, сграфіто, майоліки в церквах та громадських будівлях міст і сіл України.

«Верби у Ворохті»,1994


Родилась Джоан МИТЧЕЛЛ (12 февраля 1926, Чикаго — 30 октября 1992, Париж) — американская художница, работавшая в стиле абстрактного экспрессионизма.

Изучала европейскую живопись при Институте искусств в Чикаго. В 1947 году художница переезжает в Нью-Йорк. Там получает стипендию для поездки в Европу, позволившую ей совершенствовать своё художественное мастерство в Париже и на юге Франции. После возвращения в Нью-Йорк она становится — наряду с Ли Краснер, Элайн де Кунинг и Элен Франкенталер — одной из немногих женщин-художниц, членов «Клуба 8-й Стрит». Вместе с остальными Джоан Митчелл принимает участие в различных художественных выставках, таких.

В конце 50-х годов XX столетия к художнице приходит признание. В 1957 году в журнале «Новости искусства» (ArtNews) публикуется объёмная статья о творчестве Дж. Митчелл. В отличие от большинства американских художников, пишущих в стиле абстрактного экспрессионизма, Джоан Митчелл никогда не ставила каких-либо граней между своим искусством (и абстрактным экспрессионизмом вообще), и европейским искусством. В период между 1955 и 1959 годами художница живёт и работает попеременно в США и Париже. В 1959 году она окончательно переезжает во Францию.

Без названия. 1959


Народився Леонід Григорович ТОЦЬКИЙ (12 лютого 1932, с. Лехнівка Київської області) – український митець, реставратор, художник-монументаліст, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Української академії архітектури. Заслужений художник України (2016).

1953 році закінчив Київське училище прикладного мистецтва. У 1953-1960 рр. працював художником-реставратором у Софійському соборі, Кирилівській та Іллінській церквах. Потім закінчив Київський державний художній інститут у 1965 році (педагог з фаху — Лев Вітковський). Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва.

Основні твори: «Засновники Києва» (розпис, мозаїка, різьблення по дереву, карбування) у готелі Інституту теоретичної фізики НАН України (1970 р.); розписи, мозаїка, вітражі, ковка – санаторії „Бердянськ”, „Лазурний” (1972-78), реставрація розписів С. Васильківського та М.Самокиша в будинку Полтавського земства (1991-97), головний художник відновлення мозаїк і розписів центрального нефу Михайлівського Золотоверхого собору (1999). В інтер’єрі церкви Благовіщення павільйону Золоті ворота у Києві виконав мозаїку підлоги та ковку дверей (1982 р.). У 2016 році разом з помічниками виконав мозаїчне панно для фасаду павільйону Золотих воріт «Богородиця - Знамення».

Леонід Тоцький працює над мозаїкою, яку встановлять на Золотих воротах.
Фото Вадима Кириленка


12 лютого 1994 року в день відкриття зимових Олімпійських ігор в Ліллехаммері (Норвегія) двоє зловмисників проникли в Національну галерею Осло і винесли одну з чотирьох авторських версій картини «Крик» Едварда Мунка, залишивши записку «Дякуємо за нікчемну охорону». Картина оцінювалася в 122,2 млн доларів. Не минуло й місяця, як невідомі запропонували музею повернути національне надбання за мільйон доларів, але Національна галерея на угоду не пішла. Шедевр був знайдений без будь-яких пошкоджень у травні того ж року у ході поліцейської спецоперації. Полотно було повернуто на своє місце в музеї декількома місяцями пізніше. Злодії були покарані, а туристи можуть знову милуватися видатним твором експресіонізму.

Будівля Національної галереї в Осло Едвард Мунк. «Крик»