12 января -Музей українського живопису

12 января

Помер Лоренцо ді КРЕДІ (1459, Флоренція – 12 січня 1537, Флоренція ) - італійський художник. Представник Флорентійської школи живопису. Учень Андреа Верроккіо і його спадкоємець. Відомий як майстер релігійних картин. Іноді робив портрети.

Походить з родини ювеліра. Ймовірно, батько і був його першим вчителем. Серед ремісничих майстерень Флоренції особливе місце посіла боттега (майстерня) Андреа Верроккіо. Ще за середньовічною звичкою той береться за виконання широкого кола замовлень - від декоративних робіт і облаштування свят до скульптур, надгробків і створення картин. Він бере учнів, що мають хист до мистецтв, і разом з ними працює над замовами. Процес навчання ще не став спеціалізованим і вузьким, тому учні готують фарби, малюють зразки, виконують усі етапи моделювання скульптур чи створення фресок, тобто наслідують універсальність, притаманну майстрам доби кватроченто. Але Верроккіо пощастило на учнів і помічників. Майже водночас до нього прийшли обдаровані підлітки і парубки, що стануть визначними майстрами другої половини 15 століття, серед яких П'єтро Перуджино, Сандро Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Лоренцо ді Креді.

Особливо добрі стосунки склалися у Верроккіо з Лоренцо ді Креді, менш обдарованим, ніж Сандро Боттічеллі чи Леонардо, але слухняним і вірним голові боттеги. Коли літній роками Верроккіо відбув у Венецію задля створення кінного монументу полководцю Коллеоні, його супроводжував і Креді. Останній серед тих, хто доводив монумент до завершення. Заслаблий Верроккіо зробив саме Лоренцо ді Креді своїм спадкоємцем. А вдячний учень і помічник перевіз померлого Верроккіо у Флоренцію задля поховання на батьківщині.

Портрет Лоренцо ді Креді у 32 роки.
Худ. Перуджино,Вашингтон, Нац. галерея.
«Жінка в чорній сукні», 1490-ті рр. Метрополітен-музей, Нью-Йорк


Родился Хосе или Хусепе де РИБЕРА по прозвищу Спаньолетто («маленький испанец») (12 января 1591, Хатива — 2 сентября 1652, Неаполь) — испанский караваджист эпохи барокко, живший и работавший в Неаполе периода испанского владычества. Наиболее значительный испанский гравёр, работавший до Гойи.

Учился в мастерской Франсиско Рибальты. Вероятно, не позднее 1613 года он перебрался в Италию, где, как принято считать, изучал картины старых мастеров в Парме и Риме. Все сохранившиеся работы художника датируются неаполитанским периодом. В 1626 г. он был избран членом римской академии Св. Луки.

Ранние картины Риберы выполнены под сильным влиянием Караваджо. Стилевая манера Риберы строится на контрастах света и тени. В драматических сценах мученичества он выявлял победу духа и воли над телесной немощью и страданием. Многие годы он делал зарисовки во время допросов в тюрьмах, наблюдая, как ведут себя люди под пытками. В творческом наследии Риберы преобладают мифологические и религиозные темы. Его влекли античная история, события Ветхого и Нового Заветов, сцены из жизни святых. Сохранилось также несколько портретов.

«Христос воскрешает умершего Лазаря». Музей Прадо, Мадрид

Приблизительно с 1635 года Рибера переходит к более уравновешенным решениям: светотень в его произведениях становится мягче, цветовая гамма насыщается золотистыми или серебристыми оттенками. Жуткие в своей реалистичности детали подчёркиваются грубыми мазками кисти. Драматический эффект ран, морщин, бород зачастую достигается утолщением красочного слоя. Большинство его произведений хранятся в музее Прадо и в неаполитанских церквях (в частности, в соборе св. Януария). Помимо живописных работ, оставил большой объём графики.

«Святой Онуфрий», 1637


Родился Адриан ван УТРЕХТ (12 января 1599, Антверпен – 05 октября 1652, там же) — фламандский художник эпохи барокко.

Посетил с учебной целью Францию, Италию и Германию, возвратившись в Антверпен в 1625 году. Рисовал сцены кладовых со снедью, дворы с домашней птицей, рыбные рынки, гирлянды и разнообразные натюрморты из фруктов и овощей. На его натюрмортах фрукты и овощи обычно укладываются на столе параллельно картинной плоскости. Композиции обычно состоят из горизонтальных и вертикальных линий, в отличие от динамических диагоналей Снайдерса. Художник предпочитал теплые тона земляного цвета, особенно серо-зеленые, и яркий контраст светотени, что, вероятно, он заимствовал при обучении у итальянских живописцев. Стиль художника мало изменился за всю его карьеру, за исключением постепенной ликвидации фигур в его картинах.

«На рынке»


Родился Эжен Луи ЛАМИ (12 января 1800, Париж — 19 декабря 1890, там же) — французский живописец.

Ученик барона Ж. А. Гро, О. Верне и Парижской академии художеств. Сначала занимался рисованием на камне, а затем акварельной живописью, делал рисунки для различных иллюстрированных журналов и издал несколько сборников своих литографий, среди которых: «Путешествие по Англии и Шотландии». Посетил Россию, Испанию, Италию и Германию, во время Крымской войны находился на театре военных действий и собрал богатый запас материалов для своих последующих работ в баталическом стиле. Не ограничиваясь этим стилем, трактовал в своих произведениях весьма разнообразные сюжеты: исторические эпизоды, сцены из быта высшего общества и придворной жизни, архитектурные виды и т. п

Ещё ярче, чем в этих картинах, выразился талант Лами в его акварелях, которым он отдавал предпочтение. Эжен Луи Лами умер в Париже в возрасте 90 лет.

Портрет Э.Л.Лами кисти Гюстава Кайботта «Карл I Стюарт, ведомый в темницу, получает розу из рук молодой девушки», 1829. Музей Лувр


Родился Христиан БРЕСЛАУЭР (12 января 1802, Варшава — 10 августа 1882, там же) — польский художник—пейзажист, профессор живописи.

Христиан Бреслауэр учился живописи начал в Варшаве, продолжил обучение в Берлине и Дюссельдорфе у Иоганна Вильгельма Ширмера, затем совершил путешествие по городам Германии , Франции, Австрии, Скандинавии, посетил Италию. Во время этих путешествий познакомился с различными художественными течениями, изучил разнообразные типы природных ландшафтов. В 1845 году вернулся в Варшаву. Работал преподавателем живописи в Варшавской школе изящных искусств и рисовальной школе (1865—1868 гг.). Имел многочисленных учеников.

Созданные художником пейзажи получили высокую оценку специалистов и любителей живописи. В сороковых годах XIX ст. Христиан Бреслауэр получил несколько золотых медалей за свои картины. Пейзажи Бреслауэра отмечены романтическим настроением, отсутствием стаффажа, детальностью проработки картин. Несмотря на явную тенденцию к идеализации природы, автор был сторонником пленэра. В его произведениях чувствуется влияние мастеров дюссельдорфской школы и некоторых скандинавских художников.

«Пейзаж с озером и готическим костёлом»,1863 год


Умер Утагава КУНИСАДА, известен также как Утагава Тоёкуни III (1786, Эдо — 12 января 1865) — крупнейший японский художник и мастер цветной графики (ксилографии) периода Эдо.

Первоначально носил имя Сумида Сёгоро, а также Сумида Сёдзо. Талант к рисованию проявился у будущего художника рано. Его рисунки понравились Утагаве Тоёкуни, руководителю школы Утагава, в то время известному художнику, изображавшему портреты актёров театра кабуки, и в 1800 году он берёт юношу в ученики. От своего учителя Сумида Сёгоро получил имя КУНИсада, первый иероглиф которого был взят из имени ТоёКУНИ.

С 1808 года он работает как иллюстратор книг, причём популярность рисунков Кунисады растёт с каждым годом. Вскоре он оценён как равный по мастерству своему учителю Тоёкуни. Появляется его первая серия портретов театральных актёров; одновременно выходят серии видов города Эдо и работ в жанре бидзинга (прекрасные женщины). В 1844 году Кунисада принимает имя своего учителя, и некоторые работы подписывает как Тоёкуни III.

Утагава Кунисада входит в первую тройку великих мастеров укиё-э, вышедших из школы Утагава — наряду с Утагавой Хиросигэ и Утагавой Куниёси, при жизни далеко превосходя их по популярности. За годы своего творчества художник создал от 20 000 до 25 000 «сюжетов», в которые вошли 35-40 тысяч отдельных листов. Наибольшее внимание школа Утагава уделяла изображениям, связанным с театром кабуки и играющим актёрам.

Портрет художника в возрасте 80 лет «Портрет актера, показывающего свою татуировку», 1861


Народився Жан БЕРО (12 січня 1849, Санкт-Петербург, Російська імперія — 4 жовтня 1936 року, Париж) — французький салонний живописець, який став популярним завдяки численним жанровим роботам, що зображали життя Парижа (у тому числі нічного) і паризького світського суспільства, і картинами на євангельські сюжети.

Жан Беро́ і його сестра-близнючка Мелані народились у Санкт-Петербурзі. Їхній батько, який був скульптором, помер 1853 року, і його вдова з чотирма дітьми повернулася до Парижа. Жан хотів стати адвокатом, однак змінив свої наміри і вирішив отримати художню освіту. З 1871 року впродовж двох років Беро відвідував рисувальні класи відомого портретиста Леона Бонна у Школі витончених мистецтв.

Беро відкрив власну майстерню в кварталі художників на Монмартрі, регулярно виставлявся в Паризькому салоні. Визнання йому принесла картина «Повернення з похорону», виставлена в салоні 1876 року. Ця вулична сценка поклала початок серії численних робіт зі схожими мотивами. Зображення Єлисейських Полів, кафе, Монмартру та берегів Сени є точно деталізованими ілюстраціями паризьких буднів часів Прекрасної епохи (фр. Belle Époque). Поступово стиль живопису Беро зрушився від академічного убік імпресіонізму. Художні прийоми, використані Беро, зокрема, при малюванні так званих кафешантанів, згодом стали класичними.

«Кондитерська Gloppe на Єлисейських Полях, 1889

1890 року Беро вперше звернувся до релігійної тематики. У Паризькому салоні 1891 року Беро виставив свою «Магдалену в будинку фарисеїв». Класичні біблійні сцени, персонажі яких одягнені в сучасний одяг, викликали в той час скандальну критику. Серед осіб, що оточили Спасителя, сучасники впізнавали Ернеста Ренана — автора не менш скандальної в ті роки монографії «Життя Ісуса», а для Магдалени позувала куртизанка Ліана де Пужі.

«Магдалена в будинку Симона фарисея, 1891. Музей д'Орсе, Париж

З 1890 по 1929 роки Беро виставлявся в салоні Національного товариства витончених мистецтв, який він заснував разом з Огюстом Роденом, Ж.-Л.-Е. Месоньє та П. С. Пюві де Шаванном. Беро все менше віддавав часу власному живопису, активно беручи участь у численних виставкових комітетах і журі, в організації виставок Товариства витончених мистецтв, віце-президентом якого він був.

1887 року Жан Беро став лицарем, і 1894 року — офіцером ордена Почесного легіону. 1889 року нагороджений золотою медаллю Товариства французьких художників, і в тому ж році золотою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі.

Автопортрет <«Вітряний день на Мосту Мистецтв», 1880—1881. Музей Метрополітен, Нью-Йорк/td>


Родился Джон Сингер САРДЖЕНТ (12 января 1856, Флоренция — 15 апреля 1925, Лондон) — американский художник.

Сын врача, учился в Италии, Германии и Франции, где его наставником в 1874—1878 был Эмиль Огюст Каролюс-Дюран. Во Франции Сарджент сблизился с импрессионистами. По большей части жил во Франции и Великобритании, много путешествовал по Европе, Северной Африке, Ближнему Востоку, часто бывал в Италии, не раз приезжал в США.

Сарджент — один из первых американских художников-космополитов в Европе, денди. Наиболее известен своими портретами. Художник создал примерно 900 работ маслом, 2000 акварелей, множество графических работ. Ряд его произведений хранится в американских музеях, прежде всего — в Бруклинском музее в Нью-Йорке. В 2003 в Нью-Йорке с большим успехом прошла выставка «Женщины Джона Сарджента».

«Автопортрет», 1896 «Женщина на рыбалке», 1913


Народився Василь Григорович КРИЧЕВСЬКИЙ (31 грудня 1872, с. Ворожба, нині Сумська обл. - 15 листопада 1952, Каракас, Венесуела) - український живописець, архітектор, графік, художник кінофільмів. Брат знаменитого живописця Федора Кричевського.

Народився в сім'ї фельдшера. Навчався в Харківському залізничному училищі, з 15 років почав працювати помічником кресляра. Архітектурну та художню освіту здобув самостійно, працюючи під керівництвом архітекторів С. Загоскіна і О. Бекетова і відвідуючи лекції в Харківському університеті. З 1906 року працював в Києві. У 1913-1915 роках був художнім керівником ткацької майстерні в с. Оленівка. У живопису використовував досягнення імпресіонізму, в декоративному мистецтві звертався до стилізації народної творчості. Один із засновників українського модерну в архітектурі.

Один із засновників Української Академії мистецтв, був обраний її першим ректором, професор (1917-1922). У 30-х роках працював заступником директора Київського художнього інституту, деканом живописного факультету. Під час Другої світової війни знаходився в окупованому Києві. У 1943 році Василь Кричевський з родиною емігрував. Деякий час працював у Львові, потім поїхав до сина Миколи в Париж. У 1948 році Кричевський з дружиною переїхав до Південної Америки до дочки Галини в Каракас, де і помер через кілька років. У 1975 його останки були перенесені на кладовище в Баунд Брук, (Нью-Джерсі, США). Сини - Микола і Василь Кричевський - теж були відомими художниками.

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорка. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає у Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею.

«Передмістя Парижа», 1945


12 січня 1905 року (30 грудня 1904 року за ст. ст.) відбулося офіційне відкриття і освячення Київського художньо-промислового і наукового музею імені государя імператора Миколи Олександровича, нині - Національний художній музей України.

У перші роки зібрання музею поповнювалася за рахунок київських меценатів. Використовувалися неофіційні назви "Музей старожитностей і мистецтв" і "Київський міський музей". Багато робіт потрапило в колекцію музею в революційні роки з націоналізованих приватних зібрань. У 1936 році музей було перейменовано в «Київський державний музей українського мистецтва».

Розташовується в будинку на вулиці Грушевського, спеціально побудованому для цієї мети архітектором В. Городецьким за проектом П. Бойцова (неокласицизм), скульптурне оформлення Е. Саля.

Фонди Національного художнього музею України на поточний момент налічують близько 40 тисяч експонатів, серед яких - шедеври українського та зарубіжного живопису, скульптури та графіки від часів Київської Русі до сьогодення.

Музей на початку ХХ століття У залах музею


Народилася Марія Оксентіївна ПРИМАЧЕНКО (12 січня 1909, с.Болотня, нині Іванківського району Київської обл. - 18 серпня 1997, там само) - самобутній живописець, народний художник України (1988). Представниця «народного примітиву» ( «наївного мистецтва»). Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — було визнано роком Марії Примаченко.

Народилася в селі Болотня, де і провела все життя. Батько майбутньої художниці був теслею-віртуозом, а мати, Параска Василівна, була визнаним майстром вишивання. У дитинстві Марія перехворіла на поліомієліт, що зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою. Першою роботою дівчинки був розпис хати синьою глиною. Талант Примаченко відкрила в 1936 році художниця Тетяна Флору. Марію Оксентіївну запросили в експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стала більш різноманітною - Марія малювала, вишивала, захопилася керамікою. Її твори з незмінним успіхом експонувалися на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі…

Чоловік художниці загинув на фронті, син Федір став її учнем, також народним художником України.