11 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

11 июля

Джузеппе АРЧІМБОЛЬДО (1526 чи 1527, Мілан — 11 липня 1593, Мілан) — італійський ексцентричний художник, відомий портретами, що складаються із зображень овочів, фруктів, квітів, трав, птахів тощо.

Придворний портретист, декоратор, дизайнер костюмів і фахівець з мистецтва у Габсбургів — Максиміліана II і Рудольфа II. Був дуже популярним, багато сучасників робили імітацію його стилю.

Його дідусь був архієпископом, його батько — пензлярем. Він розпочав кар'єру в майстернях Міланського собору, створюючи кольорові вітражі та фрески зі сценами житія святих. Мало відомо, де він навчався, та хто був його вчителем. У всякому разі можливо відстежити вплив Леонардо да Вінчі; відомо, що він виконував картони для шпалер у Феррарі.

В Празі він був декоратором та постановником святкових вистав. В той самий час він — інженер, майстер фонтанів, бере участь в заснуванні музею мистецтв (кабінету курйозів). Арчимбольдо стає головним організатором турнірів, ярмарок та розкішних свят для аристократії, вчених та придворних художників.

На замовлення імператора Рудольфа ІІ намалював його поясний портрет у вигляді давньоримського бога пір року, рослинності та перетворень Вертумна. Портрет складений повністю з плодів, квітів та овочів, що визрівають, однак, у різні терміни.

«Автопортрет» «Портрет імператора Рудольфа II у вигляді Вертумна», 1590. Замок Скоклостер, Стокгольм


Родился Шарль Антуан КУАПЕЛЬ (11июля 1694, Париж — 15 июня 1752, Париж) — французский художник, сын живописца Антуана Куапеля.

Был учеником и последователем своего отца, находился однако под его чрезмерным влиянием. Благодаря счастливому случаю, он удостоился высокого положения и славы, став в 1746 году первым художником короля и главой Академии художеств. Он является автором многих картин, среди которых самыми известными являются «Христос перед Пилатом у филиппинцев» и «Жертва Ифигении». Также он создал огромное количество набросков для настенной живописи и бурлесков, часть которых является карикатурами Дона Кихота.

Шарль Куапель был маньеристом и использовал дерзкий дисгармоничный колорит. Также у него был талант к поэзии. Большое число своих работ он гравировал, что доставляло большое удовольствие публике того времени.

«Автопортрет», 1734 год «Персей спасает Андромеду». Лувр, Париж


Родился Павел Иванович ШЛЕЙФЕР (11 июля 1814, Киев – 6 мая 1879, Киев) – киевский архитектор и художник.

Происходил из дворянской лютеранской семьи. Служа в департаменте внешней торговли, окончил вольнослушателем Петербургскую Академию художеств в 1840 году. Его работы экспонировались на академических выставках в 1839, 1841, 1842 гг. За «Портрет девушки» Шлейфер получил первую серебряную медаль.

После академии Павел Шлейфер преподавал рисование в Павловском кадетском корпусе, в Полтавском и Киевском институтах благородных девиц. В 1847 году неудачно конкурировал с Тарасом Шевченко за должность преподавателя рисования в Киевском университете. В 1849 получил звание неклассного художника. С 1852 года – архитектор Киевского учебного округа. Отец известного киевского архитектора Георгия Шлейфера. Создал ряд работ в стиле украинского портрета XVIII века.

Надгробие П. И. Шлейфера на
Байковом кладбище в Киеве

«Портрет жены», 1853.
Национальный художественный музей Украины, Киев


Народився Петро Олексійович ЛЕВЧЕНКО (11 липня 1856, Харків - 27 січня 1917, Харків) - український живописець-пейзажист, графік, майстер інтер'єрних композицій.

У своїй творчості був близький до передвижників. Майстер невеликої ліричної пейзажної картини, що передає поезію української природи. Один із зачинателів жанру інтер'єрного живопису в Україні. Його творчість відрізняється глибокою задушевністю і ліризмом, поєднуючи реалізм з елементами імпресіонізму.

Петро Левченко народився у Харкові в сім'ї купця, власника канатної фабрики, і був старшим з 10 дітей. Малювання в харківській гімназії викладав учень К. Брюллова Дмитро Безперчий, і успіхи Левченка були настільки незаперечними, що Петро кинув гімназію і продовжив навчання в студії живопису Єгора Шрейдера. Одну зі своїх картин художник-початківець в 1873 році послав на виставку учнівських робіт в Петербург і був нагороджений срібною медаллю.

Всупереч волі батька, який мріяв бачити старшого сина продовжувачем сімейної справи, Петро Левченко 1878 року став слухачем Петербурзької Академії мистецтв, де провчився до 1883 року (викладачі: Павло Чистяков, Михайло Клодт, Володимир Орловський). Перед самим завершенням курсу через брак грошей Петро Левченко кидає Академію мистецтв і повертається до Харкова. Почалося життя «вільного художника». Левченко багато працює на натурі і остаточно формується як пейзажист. Заради заробітку довелося зайнятися викладанням в харківській школі рисування і живопису М.Раєвської-Іванової.

«Вулиця Парижа», 1900-і

Левченко від 1886-го по 1904-й рік регулярно бере участь майже у всіх виставках художників-передвижників, до яких був дуже близький у своїй творчості. Петро Олексійович став одним із засновників і постійним членом Харківського товариства мистецтва, Товариства південноросійських художників і деяких інших творчих об'єднань. На картини Левченка звернув увагу петербурзький меценат барон Штігліц, який подарував художнику тисячу рублів для поїздки у Францію та Італію. Перебування в Парижі в 1895 році і знайомство з творчістю імпресіоністів справили великий вплив на живопис Петра Левченка, якому вдалося прищепити багато знахідок французьких новаторів на український ґрунт, не пориваючи з традиціями передвижників.

«Хата. Харків», 1901

Петро Олексійович багато подорожував і по Україні, писав пейзажі Слобожанщини і Київщини. Особливо привертають художника околиці провінційних містечок, таких як Путивль, сільська глухомань. Його невеликі роботи грошей і слави художнику не приносять. Петро Олексійович помер в бідності від раку в харківській клініці свого друга доктора К.Данилевського в січні 1917 року.

«Автопортрет» «Глухомань (Село взимку)». Національний художній музей України, Київ


Родился Степан Федорович КОЛЕСНИКОВ (11 июля 1879, Адрианополь Екатеринославской губ., теперь Луганская обл. – май 1955, Белград) – украинский живописец, пейзажист. В эмиграции жил в Белграде, профессор Белградской академии художеств.

Родился в крестьянской семье. Рано проявил художественные способности. В 1896 его рисунки были отобраны на Всероссийскую выставку в Нижнем Новгороде, юноша получил от земства стипендию для продолжения образования. В 1897–1903 годах Степан учился в Одесском художественном училище у К. Костанди и Г. Ладыженского, где подружился с И. Бродским, М. Грековым, Д. Бурлюком. Окончив училище по первому разряду, Колесников получил право без экзаменов поступить в Петербургскую академию художеств, где учился в 1903–1909 годах у И. Репина, В. Маковского и А. Киселева. После окончания Академии художеств получил звание художника и право на заграничное пенсионерство (1910–1912).

«Весна в Малороссии», 1914-1916

С 1905 года Степан Колесников – постоянный участник выставок Академии и Товарищества передвижников, член Товарищества южнорусских художников, Общества им. А. Куинджи. Его картина «Весна» (1905, Днепропетровский художественный музей) получила вторую премию и была приобретена музеем Императорской Академии художеств. В 1909 Колесников получил большую золотую медаль на 10-й Международной выставке в Мюнхене.

Произведения С. Колесникова с успехом экспонировались на персональных выставках в Петербурге, Москве, Белграде, Париже, Праге. Художник жил в Петербурге, Одессе, после 1920 – в Белграде, где работал преподавателем рисования в гимназии, сценографом в Народном театре, профессором Белградской академии художеств. В эмиграции Колесников поддерживал дружескую переписку со своим учителем Ильей Репиным до самой смерти последнего.

«Бабы»


Народився Василь Георгійович ГА́БДА (11 липня 1925, Ужгород - 22 серпня 2003, там само) - закарпатський художник, пейзажист. Народний художник України (2000). Лауреат обласної премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва (1995).

У 1943-1944 р.р. навчався на архітектурному відділенні Політехнічного інституту в Будапешті. У 1946 році закінчив живописне відділення Ужгородського художньо-промислового училища (викладачі: Й.Бокшай, А. Ерделі, Ф.Манайло). Від 1946 року - учасник мистецьких виставок. Член Національної Спілки художників України з 1958 року. У 1980 йому було присвоєно звання «Заслужений художник України». Персональні виставки художника проходили в Україні та Словаччині.

Автор ліричних краєвидів, витончених натюрмортів. Палітра кольорів спокійна, тепла і ясна, витримана переважно у синьо-зелених та фіолетових тонах. На думку критиків, Василь Габда є неперевершеним колористом і входить в десятку кращих художників закарпатської школи живопису. У майстерні художника зараз працює його син - художник Владислав Габда, заслужений художник України.

«Гірський пейзаж з річкою», 1989


Народилася Ірина Зиновіївна ДАНИЛІВ-ФЛІ́НТА (11 липня 1960, Львів) – живописець, майстриня художнього текстилю. Заслужений художник України (2018). Дочка знаного львівського художника Зеновія Флінти.

Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1984; викладачі І. Боднар, О. Мінько). Член Національної спілки художників України від 1997. Працювала 1984–2001 у Львівському училищі прикладного мистецтва; водночас у Львівській АМ – старший викладач кафедри академічного живопису. Учасниця мистецьких виставок та симпозіумів від 1985. Створює батики, декоративні панно, гладкі та об’ємні гобелени, орнаментально-декоративні й абстрактні композиції, камерні лірико-філофські твори й масштабні експериментальні панно у традиційних і сучасних техніках.

Найвідоміші твори: декоративні панно – «Неспокій» (1989), «Крило метелика» (1993); гобелени – «Далекий спомин» (1990), «Скоси» (1996), «Настрій», «Прорив» (обидва – 1997), «Майбуття» (1998); декоративні композиції – «Мерехтіння» (1999), «Черемош», «Пороги» (обидві – 2002), «Я вже там була» (2004), «Етюди», «Інтерпретація», «Подих тепла» (усі – 2007).

Декоративне панно «Неспокій (Крило метелика)», 1989. Бавовна, гарячий батік