11 июня -Музей українського живопису

11 июня

Крещён Йозеф ХЕЙНЦ (Старший) (11 июня 1564, Базель — 15 октября 1609, Прага) — швейцарский художник.

Изучал живопись в Базеле, его учителем предположительно был Ганс Бок. В 1584—1589 гг. жил и работал в Риме и Венеции. С 1591 года жил в Праге, в звании придворного живописца императора Священной Римской империи Рудольфа II. В 1602 году император пожаловал ему дворянское звание.

Рисуя в Риме, он первоначально был известен как копиист, затем писал по собственным сюжетам, постепенно переходя к маньеристскому стилю. Картины Й. Хейнца посвящены главным образом мифологическим, аллегорическим и религиозным мотивам. Сохранилось около 50 его полотен и приблизительно 100 эскизов и рисунков.

Сын живописца, Йозеф Хейнц Младший (1600—1678), был также известным художником, жившим и работавшим в основном в Венеции.

«Похищение Прозерпины», 1595


Родился Джон КОНСТЕБЛ или КОНСТЭБЛЬ (11 июня 1776, Ист-Бергхоулт, Саффолк — 31 марта 1837, Лондон) — английский художник-романтик. Наибольшую известность ему принесли пейзажи, в частности с видами окрестностей Саффолка, откуда художник был родом.

«Один из значительнейших пейзажистов Англии, сын довольно богатого мельника. Отец предназначал его сперва к духовному званию, а потом хотел приучить к своему делу, но, после напрасных стараний в этом, позволил ему предаться врожденному влечению и посвятить себя живописи. В 1795 г. К. прибыл в Лондон, но вскоре возвратился домой, чтобы рисовать родные виды. В 1799 г. он вторично отправился в английскую столицу и на этот раз поступил в ученики тамошней акад. худож. Здесь его наставниками сделались ландшафтист Дж. Фарингтон и живописец животных Рич. Рейналь (Reinagle). Около этого времени он написал несколько портретов и две исторические картины, но не замедлил убедиться, что ни те, ни другие не составляют его настоящего призвания, и занялся исключительно пейзажем.

«Постройка лодки в Флэтфорде», 1815. Лондон, Музей Виктории и Альберта

Первое произведение его в этом роде, явившееся перед публикой в 1802 г., было неудачно и не удовлетворяло его самого: оно еще сильно отзывалось царившей тогда условностью. В последующих своих работах он освобождался от этой условности все более и более, стал воспроизводить натуру во всей ее неприкрашенной правде, и внес в ландшафтную живопись новый элемент — разнообразие красок, какое представляет нам сама природа, но приведенное к одной гармонической тональности. Успех, достигнутый им в этом отношении, не был, однако, оценен по достоинству его соотечественниками, зато доставил ему громкую известность во Франции: он сделался среди французских художников родоначальником естественности и настроения в пейзаже, вытеснивших из этой отрасли живописи прежнюю пригонку линий, масс и колоритных пятен под требования ложного представления о красоте и поэтичности.

«Телега для сена», 1821. Национальная галерея, Лондон

Распространителями славы К. были в особенности Делакруа и Добиньи. Первый, под впечатлением картин английского художника, в четыре дня переделал коренным образом пейзажную часть в своей уже готовой "Хиосской резне". Хотя лондонская акад. живописи, в 1819 г., и причислила К. к своему составу, а в 1829 г. избрала его в действительные члены, хотя за картины, выставленные в парижском салоне 1824 г., король Людовик-Филипп наградил его золотой медалью, и весь Париж приходил в восторг от его работ, — англичане только после его смерти признали их высокие достоинства и стали гордиться их автором, как одной из национальных знаменитостей. Главные его произведения — "Нива" (в лондонской национ. галерее; гравир. Лукас), "Ферма в долине" (там же), "Гемпстедский вереск" (в кенсингтонском музее), "Буря в Веймаутском заливе" (в луврской галерее, в Париже; грав. Лукас), "Радуга" (там же), "Проход судна через шлюз" (у У. Форстера, в Лондоне; грав. Лукас), "Вид Темзы" и некот. др..» (Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона, 1895, том 16, стр.90) .

«Плотина», 1824. Музей Тиссена-Борнемисы, Испания


Народився Маріано ФОРТУНІ (11 червня 1838, Реус, Каталонія — 21 листопада 1874, Рим, Італія ) — іспанський художник і графік 19 ст., прихильник орієнталізму у живопису.

Походив з бідної родини. Художню освіту почав опановувати у Барселоні, в Художній академії Сан-Хорхе. 1857 року отримав премію, котра давала право на подорож до Риму. Продовжив навчання у Римі. Багато малював з натури.

1860 року Фортуні побував у Марокко. Художник мав супроводжувати військовий похід генерала Пріма у Марокко для створення картини з історії колоніального захоплення Іспанією Марокко. На 9-метровому полотні «Битва при Тетуані» (1862), яке через 100 років спародіював Сальвадор Далі, відображений один з епізодів іспано-марокканської війни 1859 року.

«Битва при Тетуані», 1862

На Фортуні мав помітний вплив побут арабської країни, він зробив чимало малюнків і ескізів, з котрими повернувся у Рим. З цього почалось його захоплення арабською тематикою, що сприяло розвитку його колористичних здібностей.

1865 року він відвідав Мадрид, де копіював у музеї Прадо картини Дієго Веласкеса, Хосе де Рібери, Франсіско Гойї. Потім відвідав Париж, де познайомився із тамтешніми модними художниками, серед котрих були Замакоіс, Жан-Леон Жером, Жан Луї Ернест Мейсоньє та ін. Як і Мейсоньє, Маріано Фортуні почав створювати пікантні картини у костюмах 17 або 18 століття, серед них «Огляд нової натурниці паризькими академіками», «Шлюбний контракт в мадридській церкві», 1870 (Національий музей мистецтв Каталонії) тощо. Картини історичної тематики в добу еклектизму сподобались буржуазній публіці і салонному колу художників. У Парижі народилась європейська слава художника як чудового колориста. Почався ажіотаж і прихильники офіційно дозволеного живопису почали витрачати значні кошти на придбання навіть невеликих картин Фортуні, його ескізів та графіки. Творчість Фортуні мала значний вплив на зародження модерну.

Автопортрет, 1856 «Одаліска», 1861


Родилась Ода (Отилия Паулина Кристина) КРОГ, урожд. Лассон (11 июня 1860, Осгордстранд —19 октября 1935, Осло) — норвежская художница, мастер портретной и пейзажной живописи.

Родилась в обеспеченной и аристократической семье. В 1881 году Ода выходит замуж за предпринимателя Йоргена Энгельхардта. В этом браке у них родились двое детей, тем не менее через 2 года Йорген и Ода разошлись. Ода берёт уроки живописи сперва у Эрика Вереншельда, а затем у Кристиана Крога. Занятие искусством и жизнь с художниками и в художественной среде определили дальнейшую её судьбу. Наряду с Эдвардом Мунком, Ода Крог была одной из центральных фигур мира искусства Осло на рубеже XIX и ХХ веков, завоевав титул «Королевы богемы».

В октябре 1888 года художница выходит замуж за своего бывшего учителя – художника Кристиана Крога. У них родились также двое детей, дочь Нана и будущий живописец Пер Крог. В 1890-е годы семья Крог живёт в Берлине. В 1901 Ода приезжает в Париж, и позднее обустраивает свою художественную мастерскую на Монпарнасе. В скором времени она близко знакомится с некоторыми известными художниками Парижа, в том числе с Анри Матиссом. В 1903 году она выставляет свои работы в Салоне, в 1904 году состоялась её первая персональная выставка в Осеннем Салоне, в котором Ода затем неизменно участвовала до 1909 года.

Кристиан Крог. Портрет Оды Крог (1886) Ода Крог. «Японский фонарь», 1886


11 червня (30 травня за ст. стилем) 1865 року заснований найстаріший мистецький навчальний заклад в Україні - Одеська художня школа малювання, згодом - Одеське художнє училище (з 1965 - імені М. Б. Грекова).

Тривалий час школа існувала на добровільні пожертвування і не мала постійної адреси, її перші вчителі працювали безкоштовно. У 1885 році школа перейшла у власне приміщення на вулиці Преображенській. Наприкінці 1899 року було затверджено статут і штат Художнього училища. Учням, які успішно закінчили курс училища, надавалося право на звання вчителя малювання в середніх навчальних закладах. У 1910 було побудовано нову будівлю училища. Тут в різні роки навчалися або працювали найвідоміші діячі культури: І. К. Айвазовський, В. В. Верещагін, І. Є. Рєпін, Ф. Рубо, К. К. Костанді, Б. В. Едуардс, Г. О. Ладиженський , Р. Г. Судновській, М. О. Врубель, Т. Я. Дворніков, Л. О. Пастернак, І. І. Бродський, П. Г. Волокидін, Н. І. Альтман, Д. Д. Бурлюк, О. О. Шовкуненко.

У 1924 році училище було перейменовано в Політехнікум образотворчих мистецтв (в 1930-1934 - Одеський художній інститут). На честь 100-річчя від дня заснування училища у 1965 році воно отримало ім'я колишнього учня - М. Б. Грекова. У структурі училища діють чотири відділення: «Живопис», «Скульптура», «Художнє оформлення» і «Художнє декорування».

Одеське художнє училище Тит Дворніков. «Подвір’я музею»


Родился Эрнст Вильгельм НАЙ (11 июня 1902, Берлин — 8 апреля 1968, Кёльн) — немецкий художник и график, представитель абстрактного экспрессионизма.

В 1925—1928 учился живописи в классе Карла Хофера при Объединённой государственной школе по свободному и прикладному искусству в Берлине. В 1926—1927 годах принимал участие в выставках Берлинского сецессиона и мюнхенского Нового сецессиона. С 1928 году жил в Париже, а затем, получив в 1930 году Борнхольм-стипендию для совершенствования художественного мастерства, уезжает в Италию. В 1937 в Германии работы Ная объявлены относящимися к разряду «дегенеративного искусства», как «образцы» несколько работ выставлены на нацистских выставках «дегенеративного искусства» в Берлине и Мюнхене. В 1937—1938 Най живёт у Эдварда Мунка в Лофотене, Норвегия. В годы Второй мировой войны призван в армию, его мастерская в Берлине погибла во время бомбежки.

«Дочь Гекаты I», 1945

По окончании второй мировой войны Най поселился в Хофхайме (Таунус). Здесь появилась его картина "Дочери Гекаты" (1945), давшая название всему циклу. Опираясь на античный миф, художник хотел описать некое новое начало: его экспрессивные картины с изображением фигур были в равной степени отмечены как влиянием абстракции, так и кубизма с характерной для него разбивкой изображения на мелкие детали. Най отвергал различие между абстрактным и предметным в живописи, считая все изображенное на полотне "картинной реальностью". Най разработал собственную теорию цвета, которую опубликовал в 1955 под заглавием "Изобразительная величина цвета": в соответствии с ней ритмическую структуру поверхности картины должен гарантировать исключительно цвет.

Художник активно участвовал в выставках, отмечен многими премиями. В 1956 Эрнст Най принят действительным членом Академии искусств Берлина.

Абстрактная композиция


Родился Уильям БАЗИОТИС (11 июня 1912, Питтсбург — 6 июня 1963, Нью-Йорк) — американский живописец нью-йоркской школы абстрактного экспрессионизма, начинавший художественную карьеру как сюрреалист.

Родился в семье греческих эмигрантов. В 1933—1936 годах он учится в Национальной академии дизайна в Нью-Йорке. В этот период художник ещё далёк от абстракционизма и пишет по большей части натюрморты и пейзажи. В 1936—1941 годах преподаёт живопись в Нью-Йорке. К 1941 году относится знакомство У. Базиотиса с Робертом Мазервеллом, переросшее в дружбу и творческое сотрудничество. Мастер отказывается от натуралистической манеры и обращается к абстракционизму. В 1942 году он участвует в выставке сюрреалистов в Нью-Йорке, в 1945 году состоялась его первая персональная выставка в галерее искусств Пегги Гуггенхайм. В 1948 году участвует — совместно с Р. Мазервеллом, Барнеттом Ньюменом и Марком Ротко — в создании художественной школы Subjects of the Artist School, а позднее — абстракционистского Клуба. С 1952 года преподавал живопись в Городском университете Нью-Йорка, в Хантер-колледже и в Нью-Йоркском университете.



Народився Петро Михайлович КОЛОМОЙЦЕВ (11 червня 1924, Красний Луч Луганської обл. - 2013) - український живописець, пейзажист, портретист, майстер натюрморту та тематичної картини. Заслужений художник Автономної Республіки Крим (2005).

Навчався в Луганському художньому училищі (1939-1941, педагог – А. Фільберт). Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями. Служив на Чорноморському флоті в Севастополі (1950-і рр.). Навчався в Київському військово-морському училищі (1951-1955), в ізостудії Севастопольського Будинку офіцерів флоту (1946-1950). У 1958-1960 рр. стажувався в студії військових художників ім. М.Б. Грекова.

Від 1945 року брав участь у виставках, у тому числі зарубіжних (Японія, США, Польща, Болгарія). У Севастополі та Сімферополі пройшло шість персональних виставок художника. Викладав в ізостудії Севастопольського Будинку офіцерів флоту (1960-1961). В 1961-1985 рр. – художник Севастопольських художньо-промислових майстерень. Член Національної спілки художників України (1999). Роботи знаходяться в музейних та приватних колекціях України, Росії, Канади, США, Італії, Австралії, Польщі.

«Гурзуф», 1979


Народився Анатолій Трохимович ДОМНИЧ (11 червня 1924, Красноград Харківської губернії — 18 лютого 2007, Київ) — український художник, монументаліст, графік, член Національної спілки художників України (з 1966 року), заслужений працівник культури України (1993).

Брав участь у німецько-радянській війні. Від 1947 по 1951 рік навчався в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (викладачі С. Гебус-Баранецька, Р. Сельський), пізніше продовжив навчання у Київському художньому інституті, який він закінчив у 1956 році. Педагогами за фахом були: В. Касіян, В. Манастирскій, І. Плещинський, Ф. Самусєв, Л. Чичкан. Жив і працював у м. Києві.

Від 1960 року Анатолій Домнич брав участь у республіканських, всесоюзних та зарубіжних художніх виставках. Працював у галузі монументально-декоративного мистецтва, станкової та книжкової графіки. Автор багатьох ілюстрацій до книг, плакатів, листівок, естампів, малюнків.

«Натюрморт з овочами»


Народився Анатолій Миколайович БУРТОВИЙ (11 червня 1961, с. Гулі Київської області) — український живописець і графік. Заслужений художник України (2015). Член Національної спілки художників України (1993).

Навчався у Дніпропетровському художньому училищі та Київському поліграфічному інституті. У своїй творчості сполучає традиції іконопису, українського народного мистецтва школи Михайла Бойчука та його наступників. Умовність, фантазія, символіка у творах Буртового співіснують із життєвими реаліями. Є також ілюстратором прозової літератури та поезії, автором екслібрисів. Захоплюється історичною тематикою — епохою Трипільської культури, давньоукраїнськими міфами та легендами. Основні твори: «Гаряча пора» (1989), «Поклик вічності» (1992), «Трипільці» (1996), «Вітряк на краю села» (1999), «Роксолана» (2000). Твори Анатолія Буртового знаходяться у приватних колекціях багатьох країн світу. Учасник виставок в Україні й за кордоном (Відень, 1991). Персональні – у Києві (1997), Вашинґтоні (2002).

«Гаряча пора», 1989


Народився Андрій Васильович ІВА́НЧО (11 червня 1972, м. Мукачеве Закарпатської обл.) – живописець. Заслужений художник України (2009).

Закінчив Прикарпатський університет (Івано-Франківськ, 1995; викладач М. Фіґоль). Відтоді працював у м. Мукачеве: викладач педагогічного училища, від 1999 – у дитячій художній школі, від 2001 – директор міської художньої галереї. Учасник всеукраїнських мистецьких виставок від 1998. Персональні – у Будапешті (2000), с. Бене (Угорщина, 2004). Основна галузь – станковий живопис у стилі абстрактного експресіонізму. Для творчої манери Іванчо характерні м’якість соковитого колориту, завершеність та градації форм, темпераментні й делікатні мазки. У творчості домінує тема Карпатського краю. Основні твори: “Карпатський мотив” (1995), “Газдиньки” (1998), “Вечірня розмова” (1998), “Весняний настрій” (2006), “Рушничок щастя” (2007).

«Карпатський мотив-1», 2007