11 июня -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

11 июня

Хрещений Йозеф ГЕЙНЦ (Старший) (11 червня 1564, Базель - 15 жовтня 1609, Прага) - швейцарський художник.

Вивчав живопис у Базелі, його вчителем імовірно був Ганс Бок. У 1584-1589 рр. жив і працював в Римі і Венеції. Від 1591 року жив у Празі, в званні придворного живописця імператора Священної Римської імперії Рудольфа II. У 1602 році імператор подарував йому дворянське звання.

Малюючи в Римі, він спочатку був відомий як копіїст, потім писав на власні сюжети, поступово переходячи до маньєристського стилю. Картини Й. Гейнца присвячені, головним чином, міфологічним, алегоричним і релігійним мотивам. Збереглося близько 50 його полотен і приблизно 100 ескізів і малюнків.

Син живописця, Йозеф Гейнц Молодший (1600-1678), був також відомим художником, який жив і працював в основному в Венеції.

«Викрадення Прозерпіни», 1595


Народився Джон КОНСТЕБЛ (11 червня 1776, Іст-Берґголт, Велика Британія — 31 березня 1837, Лондон) — англійський живописець, один з найталановитіших пейзажистів Англії та Західної Європи. Його творчість вплинула на французьких романтиків, художників барбізонської школи й імпресіоністів.

Констебл народився в родині мірошника. Сільські пейзажі Британії стануть головними мотивами творів майбутнього художника. Констебл навчався живопису у місцевого художника Джона Данторна. Потім переїхав у Лондон, де в 1799 р. вступив у Королівську академію мистецтв. Взимку Констебл перебував у Лондоні, а влітку повертався в рідне село або подорожував. У 1811 році прийняв запрошення гостювати у архідиякона Джона Фішера в Солсбері. Місцевість і надихнула художника на більшість пейзажів, які пізніше розцінили як найкращі досягнення митця.

Аби мати матеріальний прибуток, Джон Констебл звернувся до створення портретів на замовлення та навіть до релігійного живопису. Але саме пейзажний живопис посів головне місце в творах митця.

«Побудова човна у Флетфорді», 1815. Музей Викторії і Альберта, Лондон

В моді були романтичні пейзажі з зображеннями диких краєвидів, скельних пейзажів, фантазійних сцен з хмарами, ефектами несподіваного освітлення, нетутешніми сюжетами і персонажами як стафажем. Констебла значно більше приваблювали реалістичні зображення пагорбів та полів, пейзажні парки англійських аристократів, провінційна Англія з її луками, чередою худоби, тихими околицями, каналами, річками з повільною течією.

У 1819 році художника прийняли до членів Королівської академії мистецтв. У 1821 році на виставці в Академії Констебл виставив картину «Віз для сіна», яку побачив французький художник Теодор Жеріко. Йому сподобався пейзаж Констебля і він запросив Констебля в Париж. На Паризьскому салоні і у 1824 році це полотно отримало золоту медаль.

«Віз для сіна», 1821. Національна галерея, Лондон

Розквіт його творчості припадає на 1820-ті рр. 1831 року Констебль отримав посаду інспектора Академії мистецтв, де користувався популярністю серед студентів. Він також читав лекції з історії пейзажного живопису до 1835 року.

Констебл часто подорожував по країні, роблячи безліч ескізів і замальовок з натури, у яких запам'яталися спостереження неба й мінливих хмар, атмосфери, висвітлення, їхнього впливу на природні кольори. Уперше в історії європейського пейзажу він писав деякі з картин повністю з натури, на пленері, передбачивши творчі пошуки імпресіоністів. Роботи Констебла відрізняє романтичне, підняте звучання.

Ремсі Рейнагл. Портрет Джона Констебла «Гребля», 1824. Музей Тіссена-Борнеміси, Іспанія


Народився Маріано ФОРТУНІ (11 червня 1838, Реус, Каталонія — 21 листопада 1874, Рим, Італія ) — іспанський художник і графік 19 ст., прихильник орієнталізму у живопису.

Походив з бідної родини. Художню освіту почав опановувати у Барселоні, в Художній академії Сан-Хорхе. 1857 року отримав премію, котра давала право на подорож до Риму. Продовжив навчання у Римі. Багато малював з натури.

1860 року Фортуні побував у Марокко. Художник мав супроводжувати військовий похід генерала Пріма у Марокко для створення картини з історії колоніального захоплення Іспанією Марокко. На 9-метровому полотні «Битва при Тетуані» (1862), яке через 100 років спародіював Сальвадор Далі, відображений один з епізодів іспано-марокканської війни 1859 року.

«Битва при Тетуані», 1862

На Фортуні мав помітний вплив побут арабської країни, він зробив чимало малюнків і ескізів, з котрими повернувся у Рим. З цього почалось його захоплення арабською тематикою, що сприяло розвитку його колористичних здібностей.

1865 року він відвідав Мадрид, де копіював у музеї Прадо картини Дієго Веласкеса, Хосе де Рібери, Франсіско Гойї. Потім відвідав Париж, де познайомився із тамтешніми модними художниками, серед котрих були Замакоіс, Жан-Леон Жером, Жан Луї Ернест Мейсоньє та ін. Як і Мейсоньє, Маріано Фортуні почав створювати пікантні картини у костюмах 17 або 18 століття, серед них «Огляд нової натурниці паризькими академіками», «Шлюбний контракт в мадридській церкві», 1870 (Національий музей мистецтв Каталонії) тощо. Картини історичної тематики в добу еклектизму сподобались буржуазній публіці і салонному колу художників. У Парижі народилась європейська слава художника як чудового колориста. Почався ажіотаж і прихильники офіційно дозволеного живопису почали витрачати значні кошти на придбання навіть невеликих картин Фортуні, його ескізів та графіки. Творчість Фортуні мала значний вплив на зародження модерну.

Автопортрет, 1856 «Одаліска», 1861


Народився Теодор РОХОЛЛ (11 червня 1854, Ліхтенфельс, Вальдек - 13 вересня 1933, Дюссельдорф) - німецький живописець-баталіст, ілюстратор, пейзажист. Представник дюссельдорфської художньої школи. Письменник.

Син лютеранського богослова і філософа. Служив в імператорській армії. Від 1871 року навчався в Дрезденській академії живопису під керівництвом Юліуса Шнорра фон Карольсфельда і Людвіга Ріхтера, потім в 1872-1877 - в художній академії Мюнхена у Карла фон Пілоті, пізніше з 1878 до 1883 був учнем Едуарда фон Гебхардта і Вільгельма Зона - в Дюссельдорфській академії мистецтв.

У Дюссельдорфі у Рохолла проявився інтерес до військового мистецтва, і під впливом Вільгельма Кампгаузена він захопився батальним малярством. Теодор Рохолл - автор картин і малюнків, які відтворюють сцени з франко-пруської війни 1870-1871 років, маневрів німецької армії в 1883-1888 роках. Фіксував військовий конфлікт між турками і греками в Фессалії в 1897 році, зображував батальні сцени під час Повстання боксерів у Китаї, бойові дії між Туреччиною і Албанією в 1910. З 1914 року - офіційний військовий художник на Західному фронті Першої світової війни.

Автопортрет Батальна сцена


Родилась Ода (Отилия Паулина Кристина) КРОГ, урожд. Лассон (11 июня 1860, Осгордстранд —19 октября 1935, Осло) — норвежская художница, мастер портретной и пейзажной живописи.

Родилась в обеспеченной и аристократической семье. В 1881 году Ода выходит замуж за предпринимателя Йоргена Энгельхардта. В этом браке у них родились двое детей, тем не менее через 2 года Йорген и Ода разошлись. Ода берёт уроки живописи сперва у Эрика Вереншельда, а затем у Кристиана Крога. Занятие искусством и жизнь с художниками и в художественной среде определили дальнейшую её судьбу. Наряду с Эдвардом Мунком, Ода Крог была одной из центральных фигур мира искусства Осло на рубеже XIX и ХХ веков, завоевав титул «Королевы богемы».

В октябре 1888 года художница выходит замуж за своего бывшего учителя – художника Кристиана Крога. У них родились также двое детей, дочь Нана и будущий живописец Пер Крог. В 1890-е годы семья Крог живёт в Берлине. В 1901 Ода приезжает в Париж, и позднее обустраивает свою художественную мастерскую на Монпарнасе. В скором времени она близко знакомится с некоторыми известными художниками Парижа, в том числе с Анри Матиссом. В 1903 году она выставляет свои работы в Салоне, в 1904 году состоялась её первая персональная выставка в Осеннем Салоне, в котором Ода затем неизменно участвовала до 1909 года.

Кристиан Крог. Портрет Оды Крог (1886) Ода Крог. «Японский фонарь», 1886


11 червня (30 травня за ст. стилем) 1865 року заснований найстаріший мистецький навчальний заклад в Україні - Одеська художня школа малювання, згодом - Одеське художнє училище (з 1965 - імені М. Б. Грекова).

Тривалий час школа існувала на добровільні пожертвування і не мала постійної адреси, її перші вчителі працювали безкоштовно. У 1885 році школа перейшла у власне приміщення на вулиці Преображенській. Наприкінці 1899 року було затверджено статут і штат Художнього училища. Учням, які успішно закінчили курс училища, надавалося право на звання вчителя малювання в середніх навчальних закладах. У 1910 було побудовано нову будівлю училища. Тут в різні роки навчалися або працювали найвідоміші діячі культури: І. К. Айвазовський, В. В. Верещагін, І. Є. Рєпін, Ф. Рубо, К. К. Костанді, Б. В. Едуардс, Г. О. Ладиженський , Р. Г. Судновській, М. О. Врубель, Т. Я. Дворніков, Л. О. Пастернак, І. І. Бродський, П. Г. Волокидін, Н. І. Альтман, Д. Д. Бурлюк, О. О. Шовкуненко.

У 1924 році училище було перейменовано в Політехнікум образотворчих мистецтв (в 1930-1934 - Одеський художній інститут). На честь 100-річчя від дня заснування училища у 1965 році воно отримало ім'я колишнього учня - М. Б. Грекова. У структурі училища діють чотири відділення: «Живопис», «Скульптура», «Художнє оформлення» і «Художнє декорування».

Одеське художнє училище Тит Дворніков. «Подвір’я музею»


Родился Эрнст Вильгельм НАЙ (11 июня 1902, Берлин — 8 апреля 1968, Кёльн) — немецкий художник и график, представитель абстрактного экспрессионизма.

В 1925—1928 учился живописи в классе Карла Хофера при Объединённой государственной школе по свободному и прикладному искусству в Берлине. В 1926—1927 годах принимал участие в выставках Берлинского сецессиона и мюнхенского Нового сецессиона. С 1928 году жил в Париже, а затем, получив в 1930 году Борнхольм-стипендию для совершенствования художественного мастерства, уезжает в Италию. В 1937 в Германии работы Ная объявлены относящимися к разряду «дегенеративного искусства», как «образцы» несколько работ выставлены на нацистских выставках «дегенеративного искусства» в Берлине и Мюнхене. В 1937—1938 Най живёт у Эдварда Мунка в Лофотене, Норвегия. В годы Второй мировой войны призван в армию, его мастерская в Берлине погибла во время бомбежки.

«Дочь Гекаты I», 1945

По окончании второй мировой войны Най поселился в Хофхайме (Таунус). Здесь появилась его картина "Дочери Гекаты" (1945), давшая название всему циклу. Опираясь на античный миф, художник хотел описать некое новое начало: его экспрессивные картины с изображением фигур были в равной степени отмечены как влиянием абстракции, так и кубизма с характерной для него разбивкой изображения на мелкие детали. Най отвергал различие между абстрактным и предметным в живописи, считая все изображенное на полотне "картинной реальностью". Най разработал собственную теорию цвета, которую опубликовал в 1955 под заглавием "Изобразительная величина цвета": в соответствии с ней ритмическую структуру поверхности картины должен гарантировать исключительно цвет.

Художник активно участвовал в выставках, отмечен многими премиями. В 1956 Эрнст Най принят действительным членом Академии искусств Берлина.

Абстрактная композиция


Родился Уильям БАЗИОТИС (11 июня 1912, Питтсбург — 6 июня 1963, Нью-Йорк) — американский живописец нью-йоркской школы абстрактного экспрессионизма, начинавший художественную карьеру как сюрреалист.

Родился в семье греческих эмигрантов. В 1933—1936 годах он учится в Национальной академии дизайна в Нью-Йорке. В этот период художник ещё далёк от абстракционизма и пишет по большей части натюрморты и пейзажи. В 1936—1941 годах преподаёт живопись в Нью-Йорке. К 1941 году относится знакомство У. Базиотиса с Робертом Мазервеллом, переросшее в дружбу и творческое сотрудничество. Мастер отказывается от натуралистической манеры и обращается к абстракционизму. В 1942 году он участвует в выставке сюрреалистов в Нью-Йорке, в 1945 году состоялась его первая персональная выставка в галерее искусств Пегги Гуггенхайм. В 1948 году участвует — совместно с Р. Мазервеллом, Барнеттом Ньюменом и Марком Ротко — в создании художественной школы Subjects of the Artist School, а позднее — абстракционистского Клуба. С 1952 года преподавал живопись в Городском университете Нью-Йорка, в Хантер-колледже и в Нью-Йоркском университете.



Народився Петро Михайлович КОЛОМОЙЦЕВ (11 червня 1924, Красний Луч Луганської обл. – травень 2013, Севастополь) - український живописець, пейзажист, портретист, майстер натюрморту та тематичної картини. Заслужений художник Автономної Республіки Крим (2005).

Навчався в Луганському художньому училищі (1939-1941, педагог – А. Фільберт). Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями. Служив на Чорноморському флоті в Севастополі (1950-і рр.). Навчався в Київському військово-морському училищі (1951-1955), в ізостудії Севастопольського Будинку офіцерів флоту (1946-1950). У 1958-1960 рр. стажувався в студії військових художників ім. М.Б. Грекова.

Від 1945 року брав участь у виставках, у тому числі зарубіжних (Японія, США, Польща, Болгарія). У Севастополі та Сімферополі пройшло шість персональних виставок художника. Викладав в ізостудії Севастопольського Будинку офіцерів флоту (1960-1961). В 1961-1985 рр. – художник Севастопольських художньо-промислових майстерень. Член Національної спілки художників України (1999). Роботи знаходяться в музейних та приватних колекціях України, Росії, Канади, США, Італії, Австралії, Польщі.

«Гурзуф», 1979


Народився Анатолій Трохимович ДОМНИЧ (11 червня 1924, Красноград Харківської губернії — 18 лютого 2007, Київ) — український художник, монументаліст, графік, член Національної спілки художників України (з 1966 року), заслужений працівник культури України (1993).

Брав участь у німецько-радянській війні. Від 1947 по 1951 рік навчався в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (викладачі С. Гебус-Баранецька, Р. Сельський), пізніше продовжив навчання у Київському художньому інституті, який він закінчив у 1956 році. Педагогами за фахом були: В. Касіян, В. Манастирскій, І. Плещинський, Ф. Самусєв, Л. Чичкан. Жив і працював у м. Києві.

Від 1960 року Анатолій Домнич брав участь у республіканських, всесоюзних та зарубіжних художніх виставках. Працював у галузі монументально-декоративного мистецтва, станкової та книжкової графіки. Автор багатьох ілюстрацій до книг, плакатів, листівок, естампів, малюнків.

«Натюрморт з овочами»


Народився Чарлз БЕЛЛ (11 червня 1935, Талса, Оклахома - 1 квітня 1995, Нью-Йорк) - американський художник, представник фотореалізму.

Починаючи з 1973 року художник створює нову серію полотен «Кулі жувальної гумки», яка разом з написаними раніше картинами, що зображають кульки для пінг-понгу, мушлі або старі бляшані іграшки, є найбільш відомими фотореалістичними натюрмортами. Виписані з вражаючою точністю, ці роботи, як правило, в основі своїй мають зроблені в минулому самим художником фотографії.

Ретельна художня робота Ч. Белла була так відзначена його цінителем і меценатом, власником картинної галереї Луїсом К. Мейзелем: «Белл належить до тих небагатьох сучасних майстрів, які в своїй творчості продовжують керуватися традиційними художніми критеріями якості».

Gumball II, 1973


Народився Анатолій Миколайович БУРТОВИЙ (11 червня 1961, с. Гулі Київської області) — український живописець і графік. Заслужений художник України (2015). Член Національної спілки художників України (1993).

Навчався у Дніпропетровському художньому училищі та Київському поліграфічному інституті. У своїй творчості сполучає традиції іконопису, українського народного мистецтва школи Михайла Бойчука та його наступників. Умовність, фантазія, символіка у творах Буртового співіснують із життєвими реаліями. Є також ілюстратором прозової літератури та поезії, автором екслібрисів. Захоплюється історичною тематикою — епохою Трипільської культури, давньоукраїнськими міфами та легендами. Основні твори: «Гаряча пора» (1989), «Поклик вічності» (1992), «Трипільці» (1996), «Вітряк на краю села» (1999), «Роксолана» (2000). Твори Анатолія Буртового знаходяться у приватних колекціях багатьох країн світу. Учасник виставок в Україні й за кордоном (Відень, 1991). Персональні – у Києві (1997), Вашинґтоні (2002).

«Гаряча пора», 1989


Народився Андрій Васильович ІВА́НЧО (11 червня 1972, м. Мукачеве Закарпатської обл.) – живописець. Заслужений художник України (2009).

Закінчив Прикарпатський університет (Івано-Франківськ, 1995; викладач М. Фіґоль). Відтоді працював у м. Мукачеве: викладач педагогічного училища, від 1999 – у дитячій художній школі, від 2001 – директор міської художньої галереї. Учасник всеукраїнських мистецьких виставок від 1998. Персональні – у Будапешті (2000), с. Бене (Угорщина, 2004). Основна галузь – станковий живопис у стилі абстрактного експресіонізму. Для творчої манери Іванчо характерні м’якість соковитого колориту, завершеність та градації форм, темпераментні й делікатні мазки. У творчості домінує тема Карпатського краю. Основні твори: “Карпатський мотив” (1995), “Газдиньки” (1998), “Вечірня розмова” (1998), “Весняний настрій” (2006), “Рушничок щастя” (2007).

«Карпатський мотив-1», 2007