Родился Григорий Иванович УГРЮМОВ (11 мая 1764, Москва – 28 марта 1823, Санкт-Петербург) – русский исторический живописец и портретист, представитель классицизма.
С 6 лет обучался в воспитательном училище при Императорской Академии художеств, где его наставником был украинец Д. Левицкий. Окончил академический курс в 1785 году с малой золотой медалью и в 1787 за казенный счет уехал на четыре года в Рим. В 1791 был принят преподавателем исторической живописи в Академию. Стал академиком в 1797 г. за картину «Испытание силы Яна Усмаря» (по легенде, молодой силач вырвал бок у быка, чтобы показать князю Владимиру свою силу). Профессор с 1800 года, член Совета Академии. Наконец, в 1820 г. был назначен ректором исторической живописи.
Угрюмов пользовался благоволением российских императоров и получал большие заказы на картины для новых дворцов и храмов. Им были написаны такие значительные работы, как «Взятие Казани войсками Ивана Грозного», «Призвание Михаила Феодоровича Романова на царство 14 марта 1613 года», «Торжественный въезд Александра Невского в город Псков»… Художник был также известен как искусный портретист.
![]() |
![]() |
«Испытание силы Яна Усмаря» |
Родился Карл Иванович РАБУС (11 мая 1800, Санкт-Петербург — 14 января 1857, Москва) — российский живописец немецкого происхождения.
Учился в Академии художеств (1810-1821), много путешествовал. В 1827 году за картину "Вид Гурзуфа в Крыму" получил звание академика. В 1834 поселился в Москве и создал много работ, посвященных этому городу и окрестностям. Кроме картин Рабус является автором множества этюдов с натуры, акварельных и карандашных рисунков и, в том числе, карикатур. Рисовал он также и на камне, для литографии.
В Московском училище живописи, ваяния и зодчества вел класс перспективной и пейзажной живописи. Среди его учеников были молодые И. Шишкин и А. Саврасов. Рабус написал большой труд: «Руководство к перспективе», а незадолго до смерти он начал писать историю живописи. Кроме того, он сотрудничал в газетах по вопросам искусства. Под конец жизни художник стал страдать дальтонизмом, не в состоянии различать жёлтые цвета, что, конечно, не могло не отразиться на его живописи.
![]() |
![]() |
«Закат», 1825. Сумской художественный музей |
Народився Жан-Леон ЖЕРОМ (11 травня 1824, Везуль, Верхня Сона - 10 листопада 1904, Париж) - французький художник і скульптор, представник академізму.
Навчався живопису в Парижі та в Італії. Перші виставлені Жеромом картини були присвячені сценам з давньогрецької життя, що зробило його ватажком так званих «неогреків» у французькому живопису. І в подальшому його творчість була присвячена переважно темам античного світу і Сходу. Звабливість багатьох його сюжетів з оголеною натурою пом'якшена строгим академізмом.
Широко відомі картини Жерома «Дуель після маскараду», «Вбивство Цезаря», «Цар Кандавл показує свою красуню-дружину Гігесу», «Гладіатори в цирку вітають імператора Вітеллія» (Ave Caesar, morituri te salutant), «Фріна перед ареопагом» (1861), «Авгури», «Клеопатра у Цезаря» і багато інших. Збільшили популярність художника також роботи з побуту сучасного йому Сходу і на теми французької історії.
Картини Жерома відрізняє бездоганний малюнок, гармонійний колорит, майстерно передане освітлення. Неодноразово побувавши в Єгипті і Палестині, художник ретельно передає нюанси східного одягу, побуту, місцевості і народних типів. В кінці свого життя Жером пробував себе і в скульптурі.
![]() |
![]() |
«Килими» |
Народився Жан Батист КАРПО (11 травня 1827, Валансьєн — 12 жовтня 1875, Курбевуа) — французький скульптор, живописець і графік.
Майбутній скульптор походив з простої родини в місті Валансьєн. Проти волі батьків подався в Париж, аби здобути художню освіту і стати скульптором. У 1844 році він влаштувався в Школу красних мистецтв в Парижі, де навчався в класі французького скульптора Франсуа Рюда. Десять років потому Карпо виграв Римську премію, що надала йому право за кошти держави удосконалювати власну майстерність в Римі. Карпо навчався в тамтешній Французькій академії, котру розмістили в римській віллі Медічі. Вивчав творчість талановитих італійських попередників, серед яких твори Рафаеля Санті та скульптора Мікеланджело Буонарроті. Перебування в Італії добре вплинуло на здібності Карпо, що виніс з Риму прагнення до рухів та до відкритих емоцій в скульптурі.
1862 року Карпо повернувся в Париж, де став офіційним скульптором імператорської родини і отримав низку важливих скульптурних замовлень. Найважливішими серед них були - декор фасадів для Павільйону Флори в палаці Лувр та скульптурної групи для фасаду Опери Гарньє. Частку власних творів Карпо заповідав рідному місту Валансьєн, котрі зберігаються у Художньому музеї Валансьєна.
![]() |
![]() |
Автопортрет в молоді роки | Фонтан «Європа, Азія, Африка і Америка несуть небесне склепіння» (1868—72) |
Народився Пол НЕШ (11 травня 1889, Лондон - 11 липня 1946, Боскомб, Хемпшир) - англійський художник-абстракціоніст і сюрреаліст, ілюстратор, дизайнер і критик.
Прославився своїми апокаліптичними картинами на тему першої світової війни. Активний представник авангарду, Неш створив у 1933 році групу Unit One для популяризації сучасного мистецтва.
![]() |
![]() |
«The Menin Road», 1919 |
Народився Філіппо де ПІЗІС, власне Луїджі Філіппо Тібертеллі (11 травня 1896, Феррара - 2 квітня 1956, Мілан) - італійський живописець, графік, письменник, близький до школи метафізичного живопису.
Навчався в Болонському університеті. Дебютував книгою віршів у 1916. Познайомився з Кіріко, Альберто Савініо, Карло Карра. У 1919 переїхав до Риму, почав малювати. Опублікував есеїстичну книгу «Місто ста чудес» (1923). Відрізнявся ексцентричністю, вів химерне життя в Римі, Парижі (1925-1939), Лондоні, Венеції (де тримав двох особистих гондольєрів). Перша персональна виставка відбулася в паризькій галереї Весна священна (1926). З початком Другої світової війни став відчувати напади неврозу, які заважали працювати. Кілька разів опинявся в психіатричній клініці.
Пензлю Пізіса належать портрети, пейзажі, натюрморти, зображення оголеної натури. У Феррарі знаходиться музей Філіппо де Пізіса. Крім італійських музеїв, твори Пізіса представлені в музеях Великобританії, Бразилії, США.
![]() |
![]() |
«Польові квіти» |
Народився Сальвадор ДАЛІ (повне ім'я Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, 11 травня 1904, Фігерас поблизу Барселони – 23 січня 1989, там само) — видатний іспано-каталонський живописець-сюрреаліст, графік, скульптор, режисер і письменник.
Учився в мадрідській Академії мистецтв Сан-Фернандо (1921-1926). Ранні роботи Далі відчули вплив Пабло Пікассо (з яким він познайомився в Парижі у 1926) та Хуана Міро. З часом Далі приєднався до сюрреалістів і став найбільш знаковою фігурою в цій течії живопису. Свій підхід до творчості художник визначав як «спонтанний метод ірраціонального пізнання, заснований на інтроспективно-критичній асоціації образів маячні». Відштовхуючись від робіт Фрейда, які Далі вивчив ще в юнацтві, художник змальовує світ, в якому звичайні речі постають в абсурдній обстановці, змінюють свою форму й призначення відповідно до «параноїдально-критичному методу» автора. Серед найвідоміших картин Далі – «Постійність пам'яті», «М'яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни», «Великий мастурбатор», «Відкриття Америки Христофором Колумбом», «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження», «Атомна Леда» й багато інших.
![]() |
«Великий мастурбатор», 1929 |
Величезну роль у житті Далі зіграла його дружина і муза Гала (Олена Дмитрівна Дьяконова), яка раніше була дружиною поета Поля Елюара. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. Вона була старша за художника на 10 років. Сальвадор малював Галу безліч разів, вона стала героїнею багатьох його відомих творів.
У зрілому віці Далі створював картини і на релігійну тематику, наприклад, «Спокуса Святого Антонія» (1946), «Таємна вечеря» (1955, Вашингтон, Національна галерея). У 1982 році король Іспанії Хуан Карлос відзначив Сальвадора Далі титулом маркіза де Пуболь.
![]() |
«Оголений Далі, що споглядає п'ять упорядкованих тіл, які перетворюються в карпускули, з яких несподівано народжується Леда Леонардо, запліднена обличчям Гала», 1950 |
Разом з видатним іспанським кінорежисером Луїсом Бунюелєм, другом студентських років, Дали створив культові сюрреалістичні фільми «Андалузький пес» (1929) та «Золоте століття» (1931). Про своє життя художник розповів у автобіографічній книзі «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим» (1942). Його перу належить чимало інших книжок – «Незрима жінка» (1930), «Викорінення ірраціонального» (1935), «Приховані обличчя» (1944), «П’ятдесят секретів чарівного ремесла» (1948), «Містичний маніфест» (1951), «Далі про сучасне мистецтво» (1956), «Щоденник одного генія» (1952-1963) та інші. Перебуваючи у роки Другої світової війни в США, художник працював також як театральний художник та ілюстратор.
Найбільша колекція робіт Далі знаходиться у Флориді (США) – в місті Санкт-Петербург. У тутешньому музеї Сальвадора Далі зібрана також величезна бібліотека (біля 2500 книжок) про сюрреалізм та його видатного лідера, який неодноразово заявляв: «Сюрреалізм — це я».
![]() |
![]() |
«М'яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни», 1936. Художній музей Філадельфії, США |
Родился Яаков АГАМ, урожд. Яаков Гипштейн (11 мая 1928, Ришон-ле-Цион, Палестина, ныне Израиль) — современный франко-израильский художник, один из создателей кинетического искусства.
Яаков Гипштейн родился в британской Палестине в семье раввина и каббалиста, глубоко верующего человека. В 1946—1949 годах он изучает искусство в Художественной школе Бецалель под руководством Мордехая Ардона. Продолжает своё образование в цюрихской Школе прикладного искусства у Иоганнеса Иттена — как и М.Ардон, приверженца немецкой конструктивистской школы Баухаус. В 1951 году художник приезжает в Париж и живёт там до сих пор. В Париже Я.Агам занимается в Мастерской абстрактного искусства и в Академии де ла Гран Шомьер. В 1953 году состоялась его первая персональная выставка в парижской галерее Кравен. В 1955 Я.Агам принимает участие в первой международной выставке кинетического искусства в галерее Дени Рене в Париже.
С начала 1950-х годов Я.Агам проявляет интерес к различным кинетическим, механическим элементам и возможности их использования при создании художественных произведений. Так возникли его работы звуковых и осязаемых картин, которые меняются от прикосновения, а также произведения, в которых соединены световые, звуковые и водные элементы (например, звуковой фонтан La Defense, в Париже, 1976). Художник в своих работах часто использует акриловые краски, открывающие большие возможности для передачи световых эффектов и прозрачности цвета. Он создаёт в стиле оп-арт рельефные, перфорированные, веерооборазные полотна, позволяющие наблюдателю при изменении своей позиции открывать для себя постоянно в этих работах что-то новое.
![]() |
![]() |
«Салон Агама» в личных апартаментах президента Франции Жоржа Помпиду в Елисейском дворце |
Народилася Людмила Андріївна КОРЖ-РАДЬКО (11 травня 1956, м. Печенга Мурманської області, Росія) – закарпатський художник. Заслужений художник України. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.
З 1968 по 1975 рік навчалася в Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка в Києві, одному з найпрестижніших профільних навчальних закладів України. Від 1975 по 1980 роки – у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (факультет художнього скла). Член Національної Спілки художників України від 1987 р. Викладач Ужгородського коледжу ім. А.Ерделі. Дружина скульптора Богдана Коржа.
Працює в жанрі монументального мистецтва, станкового живопису та книжкової графіки. Учасниця мистецьких виставок від 1990-х рр. Для творчості Корж-Радько характерні витонченість, лінеарність, декорବтивність, оригінальність композиції, трактування теми, пастельна ніжність кольору, використання тонких відтінків. Створює тематичні композиції, архітектурні пейзажі.
![]() |
![]() |
«Вечірня подорож», 1996 р. Папір, акварель |
Народився Ігор Петрович ШУМСЬКИЙ (11 травня 1956, с.Козлів Тернопільської обл.) – живописець. Народний художник України (2016). Декан факультету образотворчого мистецтва і реставрації, професор Львівської національної академії мистецтв.
Закінчив — ЛДПДІМ (1982). Працює у жанрі рисунку, станкового, монументального живопису та інсталяції, займається теорією мистецтва. Роботи відзначені срібною медаллю Міністерства культури СРСР (1982), дипломом ВДНГ СРСР (1983 р.) та нагородами на міжнародних виставках у Польщі та Франції. Автор ряду друкованих праць та наукових статей, присвячених темі історії розвитку мистецтва гротеску та його впливу на розвиток мистецької освіти. Нагороджений почесною відзнакою «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» Міністерства культури і мистецтв України (2006).
Має багаторічний стаж педагогічної, творчої та наукової діяльності у вищих навчальних закладах. Від 1982 р. працює у жанрі станкового та монументально-декоративного живопису, створив понад 700 робіт, які експонувалися більше як на 100 виставках, серед яких 7 персональних виставок. Брав участь у 8 міжнародних пленерах.
![]() |
![]() |
«Карпатський мотив»,,1984 |
Народився Володимир Іванович БУЗМАКОВ (11 травня 1959, сел. Лісове Кіровської обл., Росія) – дніпровський художник.
Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1978) і Харківський художньо-промисловий інститут (1984). Педагоги з фаху - С. Бичков, О. Хмельницький. Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва. Член НСХУ від 1989 року.
Основні твори: «Декабрист князь Волконський» (1986), триптих «Мир», «Материнство», «Радість» (1989); «Літо» (1989); «Самотність» (1989). В останніх роботах прийшов до абстрактного мінімалізму, коли художній образ будується на асоціаціях і відчуттях.
![]() |
![]() |
Народився Олександр Петрович ЦУГОРКА (11 травня 1973, с. Великий Раковець, Іршавського району, Закарпатської області) – живописець і графік. Заслужений діяч мистецтв України. Доцент кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
З 1984 по 1991 рік навчався в Республіканській середній художній школі ім. Т. Г. Шевченка. Після її закінчення вступив на п'ятий курс Дніпропетровського державного художнього училища ім. Є. Вучетича, яке закінчив у 1992 році. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, Майстерня живопису і храмової культури проф. Миколи Стороженка (2001р.), асистентуру - стажування у проф. М. А. Стороженка (2004р.). Член Національної спілки художників України. Нагороджений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України за творчі досягнення в галузі художньої культури (2003р.). Лауреат премії ім. М. Дмитренка (США, 1996р.).
Працює в галузі живопису, графіки, монументального та сакрального мистецтва. У творчості Цугорки тісно сплетені символи слов'янської культури та міфології, доповнені роздумами над сакральними законами буття.
Ще під час навчання в академії Олександр захоплюється іконою. Для себе він вибрав іконопис бароко, який по духу і виразності є знаковим в українській культурі, як відображення величі і краси нашої землі і нації. Через ікону прийшло до художника осмислення мистецтва.
Основні твори: панно ”Алегорії мистецтв”( 2002 р.), ікона “Богородиця слобідська цариця козацька” (2001-2007 рр.), Скульптурний рельєф “Древні боги ’’(2011-2012 рр.), ікона Благовіщення” (2001-2007рр.), ікона “Трійця” (2001-2007рр.), ікона “Різдво Пресвятої Богородиці” (2001-2007рр.), “Портрет гуцулки” (1996р.),“Музика Карпат” (1996р.),“Гуцульська трійця” (1996р.), “Гуцульська цариця” (1997р.), “Аркан” (1994р.),“Цвіт папороті” (2010р.),“Сон Орфея”(2013р.),“ Дари Святого Духа”(2014р.),“Тихий шелест дерева сподівань” (2001р.).
![]() |
![]() |
«Покоління», 1997 |
11 травня 2015 року на аукціоні Christie's в Нью-Йорку за рекордні $ 179.4 мільйонів була продана картина Пабло Пікассо «Алжирські жінки (Версія O)» . Таку суму за неї виклав колишній прем'єр-міністр Катару Хамад бен Джасім бін Джабер Аль Тані.
«Алжирські жінки» (фр. Les Femmes d'Alger) - серія з 15 картин і малюнків іспанського художника Пабло Пікассо. Її створення було натхненне полотном 1834 року французького живописця Ежена Делакруа «Алжирські жінки в своїх покоях». Серія є частиною низки робіт Пікассо, присвячених творчості художників, якими він захоплювався. Нині картини і малюнки серії зберігаються в різних музеях і приватних колекціях. «Версія O», остання і найзнаменитіша з картин серії, була написана в 1955 році.
![]() |
![]() |
Ежен Делакруа. «Алжирські жінки в своїх покоях», 1834. Лувр, Париж. | Пабло Пікассо. «Алжирські жінки (Версія O)», 1955. Полотно, олія. 114 × 146.4 см |