11 мая

Родился Григорий Иванович УГРЮМОВ (11 мая 1764, Москва – 28 марта 1823, Санкт-Петербург) – русский исторический живописец и портретист, представитель классицизма.

С 6 лет обучался в воспитательном училище при Императорской Академии художеств, где его наставником был украинец Д. Левицкий. Окончил академический курс в 1785 году с малой золотой медалью и в 1787 за казенный счет уехал на четыре года в Рим. В 1791 был принят преподавателем исторической живописи в Академию. Стал академиком в 1797 г. за картину «Испытание силы Яна Усмаря» (по легенде, молодой силач вырвал бок у быка, чтобы показать князю Владимиру свою силу). Профессор с 1800 года, член Совета Академии. Наконец, в 1820 г. был назначен ректором исторической живописи.

Угрюмов пользовался благоволением российских императоров и получал большие заказы на картины для новых дворцов и храмов. Им были написаны такие значительные работы, как «Взятие Казани войсками Ивана Грозного», «Призвание Михаила Феодоровича Романова на царство 14 марта 1613 года», «Торжественный въезд Александра Невского в город Псков»… Художник был также известен как искусный портретист.

	«Испытание силы Яна Усмаря»

Родился Карл Иванович РАБУС (11 мая 1800, Санкт-Петербург — 14 января 1857, Москва) — российский живописец немецкого происхождения.

Учился в Академии художеств (1810-1821), много путешествовал. В 1827 году за картину "Вид Гурзуфа в Крыму" получил звание академика. В 1834 поселился в Москве и создал много работ, посвященных этому городу и окрестностям. Кроме картин Рабус является автором множества этюдов с натуры, акварельных и карандашных рисунков и, в том числе, карикатур. Рисовал он также и на камне, для литографии.

В Московском училище живописи, ваяния и зодчества вел класс перспективной и пейзажной живописи. Среди его учеников были молодые И. Шишкин и А. Саврасов. Рабус написал большой труд: «Руководство к перспективе», а незадолго до смерти он начал писать историю живописи. Кроме того, он сотрудничал в газетах по вопросам искусства. Под конец жизни художник стал страдать дальтонизмом, не в состоянии различать жёлтые цвета, что, конечно, не могло не отразиться на его живописи.

	«Закат», 1825. Сумской художественный музей

Народився Жан-Леон ЖЕРОМ (11 травня 1824, Везуль, Верхня Сона - 10 листопада 1904, Париж) - французький художник і скульптор, представник академізму.

Навчався живопису в Парижі та в Італії. Перші виставлені Жеромом картини були присвячені сценам з давньогрецької життя, що зробило його ватажком так званих «неогреків» у французькому живопису. І в подальшому його творчість була присвячена переважно темам античного світу і Сходу. Звабливість багатьох його сюжетів з оголеною натурою пом'якшена строгим академізмом.

Широко відомі картини Жерома «Дуель після маскараду», «Вбивство Цезаря», «Цар Кандавл показує свою красуню-дружину Гігесу», «Гладіатори в цирку вітають імператора Вітеллія» (Ave Caesar, morituri te salutant), «Фріна перед ареопагом» (1861), «Авгури», «Клеопатра у Цезаря» і багато інших. Збільшили популярність художника також роботи з побуту сучасного йому Сходу і на теми французької історії.

Картини Жерома відрізняє бездоганний малюнок, гармонійний колорит, майстерно передане освітлення. Неодноразово побувавши в Єгипті і Палестині, художник ретельно передає нюанси східного одягу, побуту, місцевості і народних типів. В кінці свого життя Жером пробував себе і в скульптурі.

	«Килими»

Народився Жан Батист КАРПО (11 травня 1827, Валансьєн — 12 жовтня 1875, Курбевуа) — французький скульптор, живописець і графік.

Майбутній скульптор походив з простої родини в місті Валансьєн. Проти волі батьків подався в Париж, аби здобути художню освіту і стати скульптором. У 1844 році він влаштувався в Школу красних мистецтв в Парижі, де навчався в класі французького скульптора Франсуа Рюда. Десять років потому Карпо виграв Римську премію, що надала йому право за кошти держави удосконалювати власну майстерність в Римі. Карпо навчався в тамтешній Французькій академії, котру розмістили в римській віллі Медічі. Вивчав творчість талановитих італійських попередників, серед яких твори Рафаеля Санті та скульптора Мікеланджело Буонарроті. Перебування в Італії добре вплинуло на здібності Карпо, що виніс з Риму прагнення до рухів та до відкритих емоцій в скульптурі.

1862 року Карпо повернувся в Париж, де став офіційним скульптором імператорської родини і отримав низку важливих скульптурних замовлень. Найважливішими серед них були - декор фасадів для Павільйону Флори в палаці Лувр та скульптурної групи для фасаду Опери Гарньє. Частку власних творів Карпо заповідав рідному місту Валансьєн, котрі зберігаються у Художньому музеї Валансьєна.

Автопортрет в молоді роки	Фонтан «Європа, Азія, Африка і Америка несуть небесне склепіння» (1868—72)

Народився Пол НЕШ (11 травня 1889, Лондон - 11 липня 1946, Боскомб, Хемпшир) - англійський художник-абстракціоніст і сюрреаліст, ілюстратор, дизайнер і критик.

Прославився своїми апокаліптичними картинами на тему першої світової війни. Активний представник авангарду, Неш створив у 1933 році групу Unit One для популяризації сучасного мистецтва.

	«The Menin Road», 1919

Народився Філіппо де ПІЗІС, власне Луїджі Філіппо Тібертеллі (11 травня 1896, Феррара - 2 квітня 1956, Мілан) - італійський живописець, графік, письменник, близький до школи метафізичного живопису.

Навчався в Болонському університеті. Дебютував книгою віршів у 1916. Познайомився з Кіріко, Альберто Савініо, Карло Карра. У 1919 переїхав до Риму, почав малювати. Опублікував есеїстичну книгу «Місто ста чудес» (1923). Відрізнявся ексцентричністю, вів химерне життя в Римі, Парижі (1925-1939), Лондоні, Венеції (де тримав двох особистих гондольєрів). Перша персональна виставка відбулася в паризькій галереї Весна священна (1926). З початком Другої світової війни став відчувати напади неврозу, які заважали працювати. Кілька разів опинявся в психіатричній клініці.

Пензлю Пізіса належать портрети, пейзажі, натюрморти, зображення оголеної натури. У Феррарі знаходиться музей Філіппо де Пізіса. Крім італійських музеїв, твори Пізіса представлені в музеях Великобританії, Бразилії, США.

	«Польові квіти»

Народився Сальвадор ДАЛІ (повне ім'я Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, 11 травня 1904, Фігерас поблизу Барселони – 23 січня 1989, там само) — видатний іспано-каталонський живописець-сюрреаліст, графік, скульптор, режисер і письменник.

Учився в мадрідській Академії мистецтв Сан-Фернандо (1921-1926). Ранні роботи Далі відчули вплив Пабло Пікассо (з яким він познайомився в Парижі у 1926) та Хуана Міро. З часом Далі приєднався до сюрреалістів і став найбільш знаковою фігурою в цій течії живопису. Свій підхід до творчості художник визначав як «спонтанний метод ірраціонального пізнання, заснований на інтроспективно-критичній асоціації образів маячні». Відштовхуючись від робіт Фрейда, які Далі вивчив ще в юнацтві, художник змальовує світ, в якому звичайні речі постають в абсурдній обстановці, змінюють свою форму й призначення відповідно до «параноїдально-критичному методу» автора. Серед найвідоміших картин Далі – «Постійність пам'яті», «М'яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни», «Великий мастурбатор», «Відкриття Америки Христофором Колумбом», «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження», «Атомна Леда» й багато інших.

«Великий мастурбатор», 1929

Величезну роль у житті Далі зіграла його дружина і муза Гала (Олена Дмитрівна Дьяконова), яка раніше була дружиною поета Поля Елюара. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. Вона була старша за художника на 10 років. Сальвадор малював Галу безліч разів, вона стала героїнею багатьох його відомих творів.

У зрілому віці Далі створював картини і на релігійну тематику, наприклад, «Спокуса Святого Антонія» (1946), «Таємна вечеря» (1955, Вашингтон, Національна галерея). У 1982 році король Іспанії Хуан Карлос відзначив Сальвадора Далі титулом маркіза де Пуболь.

«Оголений Далі, що споглядає п'ять упорядкованих тіл, які перетворюються в карпускули, з яких несподівано народжується Леда Леонардо, запліднена обличчям Гала», 1950

Разом з видатним іспанським кінорежисером Луїсом Бунюелєм, другом студентських років, Дали створив культові сюрреалістичні фільми «Андалузький пес» (1929) та «Золоте століття» (1931). Про своє життя художник розповів у автобіографічній книзі «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим» (1942). Його перу належить чимало інших книжок – «Незрима жінка» (1930), «Викорінення ірраціонального» (1935), «Приховані обличчя» (1944), «П’ятдесят секретів чарівного ремесла» (1948), «Містичний маніфест» (1951), «Далі про сучасне мистецтво» (1956), «Щоденник одного генія» (1952-1963) та інші. Перебуваючи у роки Другої світової війни в США, художник працював також як театральний художник та ілюстратор.

Найбільша колекція робіт Далі знаходиться у Флориді (США) – в місті Санкт-Петербург. У тутешньому музеї Сальвадора Далі зібрана також величезна бібліотека (біля 2500 книжок) про сюрреалізм та його видатного лідера, який неодноразово заявляв: «Сюрреалізм — це я».

	«М'яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни», 1936. Художній музей Філадельфії, США

Родился Яаков АГАМ, урожд. Яаков Гипштейн (11 мая 1928, Ришон-ле-Цион, Палестина, ныне Израиль) — современный франко-израильский художник, один из создателей кинетического искусства.

Яаков Гипштейн родился в британской Палестине в семье раввина и каббалиста, глубоко верующего человека. В 1946—1949 годах он изучает искусство в Художественной школе Бецалель под руководством Мордехая Ардона. Продолжает своё образование в цюрихской Школе прикладного искусства у Иоганнеса Иттена — как и М.Ардон, приверженца немецкой конструктивистской школы Баухаус. В 1951 году художник приезжает в Париж и живёт там до сих пор. В Париже Я.Агам занимается в Мастерской абстрактного искусства и в Академии де ла Гран Шомьер. В 1953 году состоялась его первая персональная выставка в парижской галерее Кравен. В 1955 Я.Агам принимает участие в первой международной выставке кинетического искусства в галерее Дени Рене в Париже.

С начала 1950-х годов Я.Агам проявляет интерес к различным кинетическим, механическим элементам и возможности их использования при создании художественных произведений. Так возникли его работы звуковых и осязаемых картин, которые меняются от прикосновения, а также произведения, в которых соединены световые, звуковые и водные элементы (например, звуковой фонтан La Defense, в Париже, 1976). Художник в своих работах часто использует акриловые краски, открывающие большие возможности для передачи световых эффектов и прозрачности цвета. Он создаёт в стиле оп-арт рельефные, перфорированные, веерооборазные полотна, позволяющие наблюдателю при изменении своей позиции открывать для себя постоянно в этих работах что-то новое.

	«Салон Агама» в личных апартаментах президента Франции Жоржа Помпиду в Елисейском дворце

Народилася Людмила Андріївна КОРЖ-РАДЬКО (11 травня 1956, м. Печенга Мурманської області, Росія) – закарпатський художник. Заслужений художник України. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.

З 1968 по 1975 рік навчалася в Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка в Києві, одному з найпрестижніших профільних навчальних закладів України. Від 1975 по 1980 роки – у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (факультет художнього скла). Член Національної Спілки художників України від 1987 р. Викладач Ужгородського коледжу ім. А.Ерделі. Дружина скульптора Богдана Коржа.

Працює в жанрі монументального мистецтва, станкового живопису та книжкової графіки. Учасниця мистецьких виставок від 1990-х рр. Для творчості Корж-Радько характерні витонченість, лінеарність, декорବтивність, оригінальність композиції, трактування теми, пастельна ніжність кольору, використання тонких відтінків. Створює тематичні композиції, архітектурні пейзажі.

	«Вечірня подорож», 1996 р. Папір, акварель

Народився Ігор Петрович ШУМСЬКИЙ (11 травня 1956, с.Козлів Тернопільської обл.) – живописець. Народний художник України (2016). Декан факультету образотворчого мистецтва і реставрації, професор Львівської національної академії мистецтв.

Закінчив — ЛДПДІМ (1982). Працює у жанрі рисунку, станкового, монументального живопису та інсталяції, займається теорією мистецтва. Роботи відзначені срібною медаллю Міністерства культури СРСР (1982), дипломом ВДНГ СРСР (1983 р.) та нагородами на міжнародних виставках у Польщі та Франції. Автор ряду друкованих праць та наукових статей, присвячених темі історії розвитку мистецтва гротеску та його впливу на розвиток мистецької освіти. Нагороджений почесною відзнакою «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» Міністерства культури і мистецтв України (2006).

Має багаторічний стаж педагогічної, творчої та наукової діяльності у вищих навчальних закладах. Від 1982 р. працює у жанрі станкового та монументально-декоративного живопису, створив понад 700 робіт, які експонувалися більше як на 100 виставках, серед яких 7 персональних виставок. Брав участь у 8 міжнародних пленерах.

	«Карпатський мотив»,,1984

Народився Володимир Іванович БУЗМАКОВ (11 травня 1959, сел. Лісове Кіровської обл., Росія) – дніпровський художник.

Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1978) і Харківський художньо-промисловий інститут (1984). Педагоги з фаху - С. Бичков, О. Хмельницький. Працює в галузі монументально-декоративного мистецтва. Член НСХУ від 1989 року. Основні твори: «Декабрист князь Волконський» (1986), триптих «Мир», «Материнство», «Радість» (1989); «Літо» (1989); «Самотність» (1989). В останніх роботах прийшов до абстрактного мінімалізму, коли художній образ будується на асоціаціях і відчуттях.

Народився Олександр Петрович ЦУГОРКА (11 травня 1973, с. Великий Раковець, Іршавського району, Закарпатської області) – живописець і графік. Заслужений діяч мистецтв України. Доцент кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

З 1984 по 1991 рік навчався в Республіканській середній художній школі ім. Т. Г. Шевченка. Після її закінчення вступив на п'ятий курс Дніпропетровського державного художнього училища ім. Є. Вучетича, яке закінчив у 1992 році. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, Майстерня живопису і храмової культури проф. Миколи Стороженка (2001р.), асистентуру - стажування у проф. М. А. Стороженка (2004р.). Член Національної спілки художників України. Нагороджений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України за творчі досягнення в галузі художньої культури (2003р.). Лауреат премії ім. М. Дмитренка (США, 1996р.).

Працює в галузі живопису, графіки, монументального та сакрального мистецтва. У творчості Цугорки тісно сплетені символи слов'янської культури та міфології, доповнені роздумами над сакральними законами буття.

Ще під час навчання в академії Олександр захоплюється іконою. Для себе він вибрав іконопис бароко, який по духу і виразності є знаковим в українській культурі, як відображення величі і краси нашої землі і нації. Через ікону прийшло до художника осмислення мистецтва.

Основні твори: панно ”Алегорії мистецтв”( 2002 р.), ікона “Богородиця слобідська цариця козацька” (2001-2007 рр.), Скульптурний рельєф “Древні боги ’’(2011-2012 рр.), ікона Благовіщення” (2001-2007рр.), ікона “Трійця” (2001-2007рр.), ікона “Різдво Пресвятої Богородиці” (2001-2007рр.), “Портрет гуцулки” (1996р.),“Музика Карпат” (1996р.),“Гуцульська трійця” (1996р.), “Гуцульська цариця” (1997р.), “Аркан” (1994р.),“Цвіт папороті” (2010р.),“Сон Орфея”(2013р.),“ Дари Святого Духа”(2014р.),“Тихий шелест дерева сподівань” (2001р.).

	«Покоління», 1997

11 травня 2015 року на аукціоні Christie's в Нью-Йорку за рекордні $ 179.4 мільйонів була продана картина Пабло Пікассо «Алжирські жінки (Версія O)» . Таку суму за неї виклав колишній прем'єр-міністр Катару Хамад бен Джасім бін Джабер Аль Тані.

«Алжирські жінки» (фр. Les Femmes d'Alger) - серія з 15 картин і малюнків іспанського художника Пабло Пікассо. Її створення було натхненне полотном 1834 року французького живописця Ежена Делакруа «Алжирські жінки в своїх покоях». Серія є частиною низки робіт Пікассо, присвячених творчості художників, якими він захоплювався. Нині картини і малюнки серії зберігаються в різних музеях і приватних колекціях. «Версія O», остання і найзнаменитіша з картин серії, була написана в 1955 році.

Ежен Делакруа. «Алжирські жінки в своїх покоях», 1834. Лувр, Париж.	Пабло Пікассо. «Алжирські жінки (Версія O)», 1955. Полотно, олія. 114 × 146.4 см